|
|
Скачати 0.81 Mb.
|
Шляхи розвитку буржуазних відносин у сільському господарстві. Особливості завершальної фази промислового перевороту. Скасування кріпацтва та низка буржуазних реформ не привели до автоматичної ліквідації феодального ладу. Оскільки реформи проводилися згори, влада потурбувалася про збереження своїх привілеїв та певних феодальних структур. Залишилися поміщицьке землеволодіння, селянська община і самодержавство. Непослідовність, незавершеність реформ 60 – 70-х років та особливості соціально-економічного становища різних регіонів України в складі Російської імперії зумовили той факт,що перехід аграрного сектора на капіталістичні рейки здійснювався водночас двома шляхами прусським та американським. Якщо прусський шлях передбачав уповільнене вростання поміщицького господарювання в капіталізм за рахунок напівфеодальної експлуатації селянства, то американський відкривав зовсім інші перспективи – швидке зростання фермерських господарств, звільнення від будь яких залишків феодальної залежності, ліквідація поміщицького землеволодіння. У пореформений період прусським шляхом до капіталізму йшли правобережні та лівобережні губернії України. У цих регіонах діяла відробіткова система (за оренду землі у поміщика селянин відробляв своїм інвентарем та худобою на поміщицьких землях), яка вела до прогресуючого розорення і кабали основної маси селянства. На півдні України, де гальмуючий вплив залишків феодалізму був менш відчутний, набув поширення американський спосіб переходу до капіталізму – поміщики створювали на базі своїх маєтків потужні агровиробництва, що ґрунтувалися на використанні машин та вільнонайманої праці; заможні селяни формували товарні господарства фермерського типу. Бурхливо розвиваючись, капіталізм стимулював появу в сфері с/г виробництва низки прогресивних тенденцій, процесів та явищ – застосування техніки в землеробстві, використання вільнонайманої праці, зростання посівних площ та поліпшення структури посівів. Особливо поширеним було використання удосконалених знарядь праці, с/г машин та нових прийомів агротехніки в південноукраїнському регіоні. Наприкінці 70-х років у господарствах України діяло майже 700 парових двигунів. Характерно, що процес модернізації с/г мав тенденцію до пришвидшення темпів та зростання масштабів. У 60 – 80-х роках ХІХ ст..завершився промисловий переворот суть якого полягала в переході від мануфактури до фабрики, від дрібного товарного виробництва - до широкомасштабного, від ручної праці – до застосування парових двигунів та системи машин. На новому етапі, крім помітних кількісних змін, відбуваються і значні якісні. Зокрема. В 60 – 80-х роках поступово занепадають провідні галузі дореформеного періоду – гуральництво, виробництво сукна тощо. Які розвивалися в поміщицьких маєтках на мануфактурній основі. Натомість вперед вийшли галузі важкої індустрії, які забезпечували технічний прогрес та модернізацію економіки –залізорудна, металургійна, вугільна, машинобудівна. Будь - які докорінні зміни в економіці як правило, ставлять перед суспільством три проблеми – робочої сили, капіталів, сировини. Для їх вирішення в пореформений період виникли сприятливі умови. Основними джерелами фінансування урядові субсидії, викупні платежі, іноземні інвестиції, кошти акціонерних компаній. Відкриття нових та більш ефективна розробка старих родовищ корисних копалин дали змогу в другій половині ХІХ ст..підвести під політику модернізації економіки потужну сировинну базу. Розгортанню промислового перевороту сприяла і урядова політика, зміст якої полягав у наданні підприємцям пільгових казенних замовлень на тривалий строк, кредитуванні промисловості державним банком. запровадженні охоронних митних тарифів на ввезення до Російської імперії паровозів, металовиробів, чавуну тощо. Своєрідним каталізатором модернізаційних процесів у економіці стало залізничне будівництво. Розвиток української промисловості характеризувався більш швидкими порівняно з загальноімперськими темпами розвитку, високим рівнем концентрації виробництва та значним проникненням іноземного капіталу. Внаслідок буржуазних реформ та завершення промислового перевороту ускладнюється соціальна структура суспільства: відбувається активна диференціація в межах селянства та дворянства, крім того, виникли нові класи – буржуазія та пролетаріат, дедалі помітнішу роль почала відігравати інтелігенція. Становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувається в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоральних (вотчинних). В 10 – 12 ст. активно формувалися васальні відносини: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Дарувалась не територія, а право стягувати податки. Це була помісна форма феодального землеволодіння, що не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя. З послабленням князівської влади у державі поширюється вотчина – спадкове володіння. В 10 – 13 ст. на Русі склалася ієрархічна структура панівного класу основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації серед феодально залежного населення. Основними його категоріями були: смерди, закупи, рядовичі, челядь, холопи. Посилення експлуатації панівною верхівкою виробників у містах і селах викликало опір народних мас, що часто виявлялось у формі збройних повстань. Криза культурницьких рухів. І.Франко, М.Грушевський. зародження національно-політичного руху в Україні. Поява українських політичних партій. Наприкінці ХІХ ст. посилюється активність національного руху в Україні. У 1897 р. на нелегальному з’їзді представників громад у Києві виникла Всеукраїнська загальна організація. До складу цієї організації увійшло майже 20 українських громад та чимало студентських груп. Поява та функціонування цієї організації була своєрідним заключним акордом громадівського руху. Її ставка на культурницьку діяльність не відповідала ні потребам часу, ні настроям значної частини діячів національного руху, особливо молоді. Активізація національно-визвольного руху в західноукраїнських землях наприкінці ХІХ ст.. привела до виникнення різних політичних партій та організацій. Одним із напрямів національного руху став радикальний рух, видатним діячем якого був відомий український письменник, учений та громадський діяч Іван Франко. У 1890 р. І. Франко став одним з організаторів Радикальної русько-української партії, яка проголосила своєю метою утвердження ідеалів «наукового соціалізму» і демократичних норм життя суспільства, використання науки й різноманітних засобів інформації для «підвищення почуття національної самосвідомості та солідарності в масах всього українського народу. Михайло Сергійович Грушевський (1866 – 1934) – видатнй український історик, політичний та державний діяч. Брав активну участь у діяльності київської громади. У 1898 р. вийшов І том його «Історії України Руси». Він пропагував досягнення української науки; читав курс лекцій з української історії в Парижі, Лондоні, Лейпцигу, Берліні. Займався політикою : у 1899 р. був одним із засновників Української націонал – демократичної партії. політичні погляди Грушевського формувалися під впливом федеративної ідеології Кирило-Мефодіївського товариства та українського громадівського соціалізму. У 1917 – 1918 рр. очолював Центральну Раду Української Народної Республіки. У квітні 1918 р. був обраний першим президентом України. Зростає активність національно визвольного руху і на східноукраїнських землях. В 1900 р. група представників студентських гуртків у Харкові створила першу на східноукраїнських землях українську політичну організацію – Революційну українську партію (РУП), до проводу якої увійшли Д. Антонович, М. Русов та ін.. Першим програмним документом цієї організації стала брошура «Самостійна Україна», автором якої був харківський адвокат М. Міхновський. Кінцевою метою своєї програми була «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ, а найближчим завданням вважалось повернення українських прав, гарантованих російським царем у 1654 р. Переяславською угодою. З 1903 р. РУП перейшла на соціал-демократичні позиції і її фактичним керівником став М. Порш. Від РУП відкололася група Міхновського, яка в 1902 р. заснувала Українську народну партію. Політична орієнтація партії була сформульована М. Міхновським у так званих «10 заповідях»: самостійна демократична республіка, панування української мови, звичаїв, культури. УНП була єдиною партією в Наддніпрянській Україні, яка стояла на засадах державної самостійності України. У 1904 р. з РУП вийшла група очолена М. Меленевським, яка виступила за зближення з РСДРП, утворила на початку 1905 р. Українську соціал-демократичну спілку («Спілку»). Інша частина серед лідерів, якої були Д. Антонович, В. Винниченко, С. Петлюра утворили Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). В 1904 р. була створена Українська Демократична Партія. Її лідерами були С. Єфремов, Є. Чикаленко, Б. Грінченко. Вона мала ліберальну орієнтацію і ставила за мету встановлення конституційного правління. Передбачалась автономія України зі своїм крайовим сеймом, українізація адміністративного апарату, освіти, культури. Отже, на рубежі ХІХ і ХХ ст. швидко йде процес переходу від культурницького руху до політичного, йде організаційне згуртування та політичне самовизначення активної частини суспільства, формуються політичні партії. Найрадикальніші партії висунули гасло державної незалежності України. Характерною рисою цього періоду була абсолютна перевага в українському русі лівих національно-соціалістичних сил. Українські ліберали та консерватори не змогли організаційно згуртувати свої сили на національному ґрунті. Культура Київської Русі. Отже, Київська Русь проіснувала з середини 9 ст. до середини 13 ст. і відіграла важливу роль в історії середньовічної Європи. Об’єднавши східних слов’ян вона створила умови для їх економічного, політичного та культурного розвитку. Розвиток продуктивних сил, формування державності сприяли культурному прогресу. Ще до прийняття християнства на Русі вже існувала писемність, про що свідчать багато археологічних знахідок. Після 988 р. найпоширенішою абеткою на Русі стала «кирилиця», розроблена для слов’ян грецькими ченцями Кирилом та Мефодієм. Київська Русь вирізнялась в тогочасному світі великою кількістю освічених людей. Цьому сприяли різноманітні школи, які створювалися при церквах та монастирях. Там же відкривалися бібліотеки та майстерні з перекладу та переписування книг. Серед монастирських шкіл на першому місці була школа при Києво-Печерському монастирі. Найвидатнішими творами того часу були: «Повість временних літ» літописця Нестора, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Поучення дітям» князя Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім». Унікальною була архітектура Київської Русі, що формувалась на основі поєднання кращих візантійських та слов’янських традицій у будівельній справі. Чудовими взірцями давньоруського архітектурного мистецтва в Києві були Софійський собор, Десятинна церква, Золоті ворота. Успенська церква Києво-Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий монастир та інші архітектурні пам’ятки. Таким чином. за часів Київської Русі було досягнуто високого рівня розвитку в соціально-економічній, політичній та культурній сферах, що відповідало загальносвітовому рівню тогочасної цивілізації. Галицько-Волинське князівство . Підкарпаття входило до складу Київської Русі ще з 10 ст. Із розпадом Київської держави над Дністром виникло Галицьке князівство, а над Бугом Волинське князівство. Обидва князівства мали вдале розташування, недосяжне для нападів кочових племен. Волинь і особливо Галичина були густо заселеними, а їх міста стояли на стратегічно важливих торгових шляхах із Заходу. Крім того, Галичина славилася родовищами солі – товару, що відігравав важливу роль у житті Давньоруської держави. Галичина стала окремим князівством під проводом Ростиславичів, онуків Ярослава Мудрого. Які управляли своєю державою понад століття. Галичину об’єднав князь Володимирко (1124 – 1153), обравши столицею Галич над Дністром. Його син Ярослав Осмомисл (1153 – 1187), досяг розквіту своєї держави та значно розширив її кордони. Волинь стала відігравати важливу роль у період правління Романа Мстиславовича (1173 -1205), який об’єднав Галицьку і Волинську землі. Таким чином відбулося об’єднання двох наймогутніших князівств Південно-Західної Русі в одне. Роман став князем під владою якого опинилася величезна територія, що охоплювала майже половину України. Проте після трагічної смерті Романа Галицькі та Волинські землі перетворюються на тривалий час на арену внутрішніх чвар. У середині 13 ст. Галицько-Волинське князівство знову відроджується під владою Данила Романовича. З 1221 р. він князював на Волині, а в 1238 р. утвердився і в Галичині. В цьому ж році Данило розгромив війська тевтонського ордену під Дорогочином. У 1239 р. Данило знову приєднав до своїх володінь Київські землі. Однак у період коли Данило вже відбудовував свою державу, на руські землі напали монголо-татари. Після зруйнування в 1240 р. Києва монголи пішли на Галичину і Волинь. Данило змушений був визнати залежність від Золотої Орди і платити їй данину. Це дозволило йому захистити князівство від монголо-татарських набігів, відбудовувати економіку. У 50-х роках Данило зробив спробу визволитися від татарської залежності. Він завдав поразки татарському війську Куремси. звернувся до Заходу із закликом про допомогу. Сподіваючись на сприяння Папи римського, він дав згоду на унію з католицькою церквою і був коронований у 1253 р. але хрестовий похід до якого закликав Папа римський так і не відбувся. В 1258 – 1259 рр. Данило змушений був підкоритися татарському війську на чолі з Бурундаєм. На вимогу татар, більшість фортець збудованих Данилом, були ним же тепер зруйновані. Галицько-Волинське князівство до початку 14 ст. залишається могутньою державою. Син Данила Лев, який правив в усі часи приєднав до своїх володінь Закарпаття і частину польських земель. У першій половині 14 ст. все виразніше відчувається занепад Галицько-Волинського князівства. Здобутки Данила і Лева були втрачені, знову посилюється тиск із зовні , як з боку татар, так і з боку Польщі й Угорщини. Крім того, набирає сили Литва. Останній галицько-волинський князь Юрій ІІ був отруєний у 1340 р. боярами, після чого галицько-волинські землі стали здобиччю сусідніх держав. Галицько - Волинське князівство слід розглядати як спадкоємця Київської Русі, яке відіграло надзвичайно важливу роль в історії українського народу: зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов’янства, сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності. стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя. модернізувало давньоруську державну організацію. продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов’янську державність на міжнародній арені. Культурно-просвітницький етап національного руху. Українофіли. В.Антонович. Громадівський рух і посилення репресій з боку царизму. Пожвавлення українського національно-визвольного руху в 60-80 рр. ХІХ ст. відбувалося на фоні всеєвропейського ренесансу. В цей час починається боротьба народів Європи за національне об’єднання і державний суверенітет. В той же час модернізацій ні реформи в Росії стимулювали піднесення суспільного руху. Цілком закономірно, що суспільна думка цього періоду не тільки висувала численні моделі майбутнього суспільного розвитку, а й пропонувала різні шляхи досягнення поставленої мети. Найвпливовішими політичними силами в Україні другої половини ХІХ ст. були загальноросійські політичні течії народників, соціал-демократів, лібералів та український національний рух. Повернувшись після амністії із заслання, колишні члени Кирило-Мефодіївського товариства 1859 р. створюють у Петербурзі першу українську громаду – культурно освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис «Основа» (почав виходити з 1861 р. в Петербурзі), навколо якого групувались вже відомі діячі національного руху М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко та ін.. підтримуючи національне відродження, активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. З початком 50-х років ХІХ ст.. серед освіченої польської молоді виникає різновид громадського руху – хлопоманство. Рух набуває демократичних форм, що проявляється у ставленні до простого люду. Хлопомани визнавали історичні неправди з боку польської шляхти щодо українського народу. Більше того вони сповідували ідею історичної спокути, що мало виявлятися в опікуванні освітою та мовою українського народу. Згодом невелика частина поляків на чолі з В. Антоновичем перейшла на позиції українофільства. Основна мета українофілів, українських народників, це освіта народу шляхом розвитку літератури, видання популярних книжок українською мовою, організації шкіл з рідною мовою викладання. Ці вимоги підтримували колишні студенти Київського університету, П. Житецький, Т. Рильський, які разом з В. Антоновичем восени 1861 р. стали засновниками української громади в Києві. Після поразки польського повстання 1863 - 1864 рр. у Російській імперії розпочався наступ реакції. Навіть поміркована культурницька діяльність українофілів цього періоду сприймалась як загроза самодержавству. Вже 1863 р. побачив світ сумнозвісний Валуєвський циркуляр, що забороняв видання українською мовою шкільних та релігійних видань. Мета цього указу цілком очевидна: не дати можливості українському рухові стати масовим, загальмувати його розвиток, звузити сферу впливу патріотично настроєної частини національної еліти. Певною мірою царизму вдалося досягти поставленої мети: після Валуєвського циркуляру настає пауза у процесі національного відродження. Лише на початку 70-х років громадівський рух знову активізується. У Київській «Старій громаді» сконцентрувалися значні інтелектуальні сили – В. Антонович, М. Драгоманов, М.Старицький, П. Чубинський, та ін.. За ініціативою громади було створено «Південно-Західний відділ Російського географічного товариства». У 1873 р. вони сформулювали свою політичну програму, в основі якої лежала вимога перетворення Росії на федерацію і надання широкої автономії Україні. Відповіддю самодержавства на пожвавлення українського руху став Емський указ 1876р., який заборонив друкування літератури українською мовою в Російській імперії та ввіз її з-за кордону. Це остаточно підривало основи легальної культурницької діяльності, на яку орієнтувалися громадівці. Згодом провідні діячі Київської громади виїжджають за кордон. У 1878 – 1882 рр. М. Драгоманов у журналі «Громада», який виходив у Швейцарії, намагався узагальнити погляди громадівців і викласти програму українського руху. Отже представники різних суспільно-політичних течій висунули широкий спектр альтернатив майбутнього суспільного розвитку. Характерно, що представники загальноросійських рухів боролися за соціальне визволення, в той час коли український рух основний акцент робив головним чином на національне визволення. Незважаючи на те, що гуртки і організації були мало чисельні і недосконалі, вони все ж відіграли помітну роль у житті суспільства, оскільки були місцем концентрації інтелектуальних сил, центрами осмислення суспільного розвитку, осередками майбутніх масових рухів. |
|
Відповіді на екзаменаційні питання з дисципліни «Історія України» Вивчення історії у вищій школі сприяє формуванню історичної свідомості народу, в якій органічно поєднується знання, погляди, уявлення... |
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ПОЛІТОЛОГІЇ Етапи становлення політичної науки. Місце політології в системі суспільних наук |
|
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ» ... |
СОЦІОЛОГІЯ Лутак Н. А., голова Дніпропетровського міського методичного об’єднання викладачів суспільних дисциплін, викладач-методист Дніпропетровського... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Дніпропетровський... Програма комплексного кваліфікаційного екзамену охоплює теми фундаментальних дисциплін з історії, які забезпечують базовий рівень... |
Вступ. Класифікація та загальна будова автомобілів Осюнько Н. В. викладач спец дисциплін автотранспортного напрямку, вища категорія, старший викладач, ДНЗ «Уманський ПАЛ» |
|
«Цивільні шлюби: за і проти» Викладач суспільних дисциплін Гусарова В. В Яка людина, таке в неї і кохання»; «Взаємини, що почалися легко, необдумано, рідко підносяться вище кухні і спальні» О.І. Герцен;... |
Екзаменаційні питання до курсу «Історія України» для студентів 1-го курсу у 2012/13 н р |
|
Впровадження інтерактивних методів навчання щодо розвитку комунікативних... Викладач предметів людина і світ та художня культура, спеціаліст вищої категорії, старший викладач Державного навчального закладу... |
Екзаменаційні питання з курсу «Новітня історія України» для студентів... Проголошення автономії Карпатської України: передумови, причини, історичне значення. Угорська окупація Закарпаття |