|
|
Скачати 0.81 Mb.
|
|
Походження слов'янських народів. Стародавні слов'яни в період великого переселення народів. Анти.. Слов’янство як самостійна етнічна спільнота вийшло на історичну арену на початку І тисячоліття нашої ери. Перші згадки у писемних джерелах про ранньослов’янські племена зустрічаються у творах римських вчених Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов’яни фігурують під назвою венеди. Найповніше ранньослов’янська історія викладена у творах візантійського хроніста Йордана. Він сповіщає, що в 6 ст. вже існувало 3 гілки слов’ян: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров’я) і склавіни (Подунавя). Після 500 р. анти і склавіни масово переходять Дунай і вступають у володіння Візантії. Інша частина слов’ян розселилася у верхів’ях Дунаю та басейні Ельби і злилася зі слов’янами вісло-одерського межиріччя. У цей же час слов’яни Середнього Подніпров’я просувалися на північ по Дніпру і Десні. Отже у ІІ половині першого тисячоліття слов’яни зайняли половину Європейського континенту та поділилися на 3 вітки: східну, західну і південну. Східною гілкою слов’янства були Анти, які заселили територію від Дунаю до Дону та Азовського моря. Основою господарства антів було землеробство і скотарство. Розвивалися ремесла та торгівля. Суспільно-політичний устрій мав демократичний характер. На чолі племені стояли князь та старшини, але всі важливі питання вирішувались на народних зборах – вічах. Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії. До нас дійшли імена антських князів – Божа, Ардагаста, Пирагоста … Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець 4 початок 7ст.) і у 602 р. загинула під натиском аварів. Отже, важливу роль у формуванні українського етносу відіграли міграційні процеси 2 – 7 ст. Під час Великого переселення народів було інтегровано багато етносів. Згодом у Східній Європі утворюються нові союзи племен. За свідченням арабських авторів уже в 8 -9 ст. існувало 3 осередки східнослов’янської державності:Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) і Артанія (Ростово – Суздальська земля). Найбільшим було державне об’єднання яке літописець називає Руською землею з центром у Києві. У 7 – 9 ст. у суспільному житті слов’ян відбулися великі зміни, які сприяли процесу державотворення. Так економічний прогрес привів до підвищення продуктивності праці, до виникнення додаткового продукту. Це спричинило значні зміни у соціальній сфері. Відбувається поділ на багатих та бідних, земля переходить у власність окремих сімей, землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники на залежне населення. Збільшення території та військова активність вимагали нових методів і форм управління. Народні збори стають неефективними. На перший план виходить князівська влада. Князівська дружина стає привілейованою групою професійних військових, яка перетворюється в орган примусу. До утворення Давньоруської держави у східних слов’ян існувало 14 великих племінних об’єднань ( дуліби, поляни, бужани, волиняни, сіверяни, тиверці, уличі, древляни, білі хорвати та інші). У 6 – 8 ст. племінні союзи еволюціонують у протидержавні утворення – племінні князівства. Значною подією в процесі консолідації полянського міжплемінного союзу стало заснування міста Києва. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства. . У середині ХІХ ст. в Києві виникла таємна політична організація – Кирило-Мефодіївське братство (1846 – 1847 рр.), що боролося за національне відродження України. Його засновниками були М. Костомаров, М. Гулак та В. Білозерський. У квітні 1846 р. до нього вступив Т. Шевченко. Програму товариства було викладено у «Книзі буття українського народу», «Статуті слов’янського св. Кирила і Мефодія» Програма ця передбачала повалення царизму та визволення слов’янських народів, ліквідацію кріпосництва, станів, привілеїв. Вони бачили Україну незалежною (непідлеглою) державою в союзі з іншими слов’янськими народами, а перспективи визволення пов’язували з поваленням імперії. Члени товариства пропагували ідеї національного визволення, вели просвітницьку діяльність, а їхні наукові праці, поетичні й прозові твори Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова сприяли пробудженню й подальшому формуванню національної свідомості українського народу. Утворення Київської Русі. Норманська теорія. Основні етапи: розвитку Київської держави У 8 – 9 ст. у східних слов’ян складаються передумови утворення державності. По-перше, це економічні передумови: розвиток продуктивних сил, розширення посівних площ, розвиток ремесел, зростання міст, пожвавлення торгівлі (особливого значення набувають торгові шляхи, що проходили через Київ). По-друге, передумови соціально-політичні: розклад родоплемінних відносин у слов’ян, відокремлення правлячої верхівки, що складалася з князів – вождів союзів племен, князівських дружинників, старійшин. Отже прогресивні зміни, що відбулися в суспільному житті східних слов’ян (удосконалення техніки та технології землеробства, піднесення ремесла, пожвавлення торгівлі, розклад родово-общинного ладу, класова диференціація, поява перших протодержав) сприяли створенню фундаменту на якому в 9 ст. зросла могутня будова Давньоруської держави Формування державності на території України тісно пов'язане з перетворенням Києва на основний політичний і культурний центр східнослов’янських племен. Саме навколо нього наприкінці 8 – на початку 9 ст. відбувається об’єднання територій між Чорним та Балтійським морями. Зростання впливу Київського князівства в середині 9 ст. пов’язане з іменем князя Аскольда. Він проводив далекоглядну і активну зовнішню політику, зміцнив князівство і прагнув поставити Русь на рівень з могутніми державами того часу – Візантією та Хазарією. Закріпившись на узбережжі Чорного моря Аскольд здійснив декілька вдалих походів на Візантію (860, 863, 865, 874 рр.) в результаті яких було підписано вигідні для русів угоди. У 882 р. владу в Києві захопив новгородський князь Олег. Він об’єднав Київську та Новгородську землі, в результаті чого утворюється велика слов’янська держава Київська Русь Історію Київської Русі можна розділити на такі основні періоди: 882 – 978 рр. – утворення та становлення східнослов’янської держави з центром у Києві; 978 – 1054 рр. – розквіт Київської Русі; зростання її політичної могутності; збільшення території; значні досягнення у сфері культури; 1054 – середина 13 ст. –поступовий занепад і розпад Київської Русі, утворення самостійних князівств. Становлення державності (князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава). Київська Русь – ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом 9 – 13 ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади зосереджується в руках у князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя могли впливати лише бояри. Захопивши владу Олег проголосив Київ столицею об’єднаної держави. Формально Олег правив від імені Ігоря, але фактично він був повновладним князем. За часів його правління відбулося збирання руських земель та консолідація їх навколо Києва. Олег був талановитим державним діячем. Він здійснив успішні походи на Візантію. Русько–Візантійський торгово-політичний договір 911 р. був надзвичайно важливий і вигідний для Русі. Наступником Олега на Київському престолі став Ігор (912 – 945 рр). Його походи на Візантію виявилися менш вдалими.. Загинув Ігор під час повстання древлян, незадоволених стягуванням позачергової данини. Влада перейшла до вдови Ігоря княгині Ольги.(945 – 964). Насамперед вона жорстоко помстилася древлянам за смерть чоловіка. Ольга намагалася обмежити владу місцевої знаті, провела податкову реформу і встановила більш суворий порядок управління. За часів Ольги зміцніла економічна могутність Київської держави, піднісся її міжнародний авторитет. У 957 р. відбулася дипломатична місія Ольги до Константинополя, де вона охрестилася. У 964 р. вся повнота влади на Русі зосередилася в руках Святослава (964 – 972). Правління цього князя припало на час становлення ранньофеодальних держав у Європі та завоювання ними життєвого простору. Тому войовничий характер Святослава цілком відповідав духу епохи. Він мечем перекроїв карту світу і вписав молоду давньоруську державу в геополітичний простір Євразії. Протягом 964 – 966 рр. Святослав у результаті численних походів приєднав землі в’ятичів, завдав поразки Волзькій Болгарії, підкорив мордовські племена, розгромив Хазарський каганат, успішно воював на Північному Кавказі й Азовському узбережжі, відбив натиск печенігів. Але успішні завойовницькі походи Святослава стривожили Константинополь, який побоювався посилення Русі. У 968 р візантійський імператор запросив Святослава для боротьби з болгарами, зіштовхнувши між собою дві небезпечні для імперії слов’янські держави – Русь і Дунайську Болгарію. Повертаючись з війни Святослав поблизу дніпрових порогів попав у засідку печенігів і трагічно загинув. Київська Русь в період найбільшого піднесення та могутності: правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого Найбільшої могутності та розвитку Київська Русь досягла за правління князів Володимира Великого (978 – 1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1019 – 1054 рр.) Володимир значно розширив межі держави. Приєднавши Червону Русь, захопив частину литовських земель, Закарпаття, оволодів Корсунем у Криму. В цей час Київська Русь стала найбільшою країною Європи. Князь Володимир провів 4 великі реформи: адміністративну (поділив всю країну на 8 округів, де владу передав своїм синам, здійснивши територіальний поділ держави); військову (замінив племінну організацію війська на феодальну тобто службу у війську за право володіти землею; оборонна передбачала будівництво фортець та земельних валів. Найважливішою реформою Володимира була релігійна реформа. Офіційне прийняття християнства як державної релігії сприяло зміцненню князівської влади, активізувало процес державотворення. Ярослав Мудрий уславився не далекими військовими походами, а своєю законодавчою та культурно - освітньою діяльністю. За Я. Мудрого був прийнятий збірник законів «Руська правда». Давньоруське право стояло на сторожі інтересів князя та його адміністрації, дружинної знаті , пізніше феодалів землевласників. Водночас «Руська Правда» утверджувала в судовій системі більш цивілізовані стосунки, обмежуючи кровну помсту, а в більш пізніх редакціях зовсім її заборонила. Я. Мудрий зводив на Русі численні монастирі і храми, що ставали осередками розвитку культури та поширення наукових знань. Київ за тих часів перетворився на першокласну європейську столицю. Зовнішньополітична діяльність Ярослава спиралася насамперед на слово дипломата, а не на меч воїна. Важливе місце в міжнародній політиці київського князя відігравала «шлюбна дипломатія» тобто укладання вигідних союзів та угод шляхом династичних шлюбів. В останні роки життя Ярослав зробив спробу вирішити болючу проблему престолонаслідування. Він поділив Київську державу між синами. У разі смерті київського князя великокняжий стіл переходив до найстаршого за віком сина, що на думку Ярослава, давало можливість уникнути сімейних чвар. Отже визначальними рисами цього періоду були: завершення формування території держави, перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їхнього впорядкування та втримання під контролем; активна реформаторська діяльність князів; запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології – християнства; поява писаного кодифікованого права; ширше використання дипломатичних методів вирішення міжнародних проблем; розквіт давньоруської культури. Причини і етапи феодальної роздробленості. Занепад Києва. Наприкінці 11 ст. посилилися відцентрові тенденції в державі. Всі спроби княжих з’їздів заблокувати негативні тенденції та припинити міжусобиці закінчилися невдачею. Останнє намагання відновити колишню велич та могутність Київської Русі припадає на князювання Володимира Мономаха (1113 – 1125). Численні вдалі походи на половців, активна законодавча діяльність, подолання сепаратистських тенденцій, об’єднання ¾ території Русі тимчасово стабілізували становище держави і повернули її в ряди наймогутніших країн Європи. Після смерті Володимира Мономаха його сину Мстиславу (1125 – 1132) лише на короткий час вдалося підтримати єдність руських земель. Якщо у 12 ст. на теренах Русі з’явилося 15 князівств, то їхня кількість на початку 13 ст. сягала вже 50. Феодальну роздрібненість спричинила низка чинників:
Буржуазні реформи 60-70 років та їх здійснення в Україні. 19 лютого 1861 р. було скасовано кріпосне право. Селяни отримали особисту свободу, проте втрачали частину землі, яка до цього була в їхньому користуванні. Всі селяни повинні були сплачувати викупні платежі за отриману землю протягом 49 років. До переходу на викуп селяни вважалися тимчасово зобов’язаними і мали виконувати повинності. Аграрна реформа призвела до швидкого розшарування селянства, утворювався клас підприємців і клас найманих працівників . таким чином було дано могутній імпульс розвиткові капіталістичних відносин. В 1864 р. запроваджено земську та судову реформи. Земства займалися розвитком медичного обслуговування, освітою, вдосконаленням сільського господарства, культурою, благоустроєм. Отже в бюрократичній системі імперського державного устрою з’явилась виборна структурна ланка. Згодом земства перетворювались в осередки ліберального руху і привчали населення до самоврядування. За судовою реформою, вводився позастановий, відкритий, незалежний від чиновників суд. Тепер судочинство відбувалось за участю двох сторін – обвинувачення та захисту, провину підсудного визначали присяжні судді обрані населенням. Військова реформа передбачала скорочення армії, створення військових округів, для підготовки офіцерів створювались військові училища, тривалість служби обмежувалась 6 роками в армії і 7 р. на флоті. Міська реформа реорганізовувала систему міського самоврядування, пристосувавши його до потреб буржуазного розвитку. Освітня реформа передбачала підпорядкування навчальних закладів царському уряду. Запроваджувалась єдина система початкової освіти. Гімназії поділялись на реальні та класичні. Збільшується кількість технічних вузів. Розширюється автономія університетів і вдосконалюються навчальні програми. Фінансові реформи, проведені у 1860 – 1864 рр. торкнулися як податкової і кредитної систем, так і бюджету та державного фінансового контролю. Зокрема був створений Державний банк, діяльність якого позитивно вплинула на розвиток капіталістичної промисловості і торгівлі, сприяла розширенню мережі приватних банків. Таким чином реформи 60 – 70-рр. в цілому сприяли утвердженню і розвитку капіталістичного ладу. В той же час незавершеність і половинчастість реформ зумовили суперечності між носіями влади і всіма верствами суспільства Падіння кріпосного права дало поштовх для швидкого розвитку капіталізму як у сільському господарстві так і в промисловості. Наявність в Україні Донецького вугільного і Криворізького металургійного басейнів, виняткова родючість ґрунтів, а також зручні морські порти для вивозу продукції привели її до прискореного економічного розвитку. В сільському господарстві дедалі ширше застосовується машинна техніка. Південь України став головним районом виробництва товарного зерна, правобережні губернії спеціалізувалися на виробництві пшениці й цукру, лівобережні – тютюну картоплі, конопель. Промисловий переворот в Україні завершився в основному протягом 60 – 80-х рр. ХІХ ст. і мав ряд характерних рис. У другій половині ХІХ ст. в Україну перемістився центр вугільної і металургійної промисловості, що перевищив за обсягами виробництво Уралу. Наступною особливістю був швидкий ріст машинобудівного комплексу, насамперед-сільськогосподарського машинобудування. Україна стала найбільшим у Росії центром сільськогосподарського машинобудування. Інтенсивно розвивалося залізничне будівництво. Виникнення великих залізничних вузлів, розвиток водних шляхів і морського транспорту прискорили створення загальноукраїнського національного ринку. Характерною рисою промислового перевороту в Україні був високий рівень концентрації виробництва, переважання великих промислових підприємств. Швидко розвивалась в Україні також традиційні галузі пов’язані з сільським господарством. У першу чергу це стосується цукрової промисловості. Велика частка інвестицій в українській промисловості належала іноземним капіталістам. Унаслідок цього французький, бельгійський, англійський і німецький капітал у значній мірі захопив ключові позиції в кам’яновугільній , залізорудній і металургійній промисловості в Україні. Важливим наслідком індустріалізації було зростання міст та міського населення. У 1897 р. міське населення становило 13% від загальної кількості, а з них 35% проживало вчотирьох найбільших містах: Одесі(404 тис.), Києві (248 тис.), Харкові (174 тис.) і Катеринославі (113 тис.). Великі міста перетворились також на великі культурні центри, де засновувалися університети і гімназії, діяли наукові товариства, музеї, влаштовувались художні виставки, функціонували театри. |
|
Відповіді на екзаменаційні питання з дисципліни «Історія України» Вивчення історії у вищій школі сприяє формуванню історичної свідомості народу, в якій органічно поєднується знання, погляди, уявлення... |
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ПОЛІТОЛОГІЇ Етапи становлення політичної науки. Місце політології в системі суспільних наук |
|
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ» ... |
СОЦІОЛОГІЯ Лутак Н. А., голова Дніпропетровського міського методичного об’єднання викладачів суспільних дисциплін, викладач-методист Дніпропетровського... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Дніпропетровський... Програма комплексного кваліфікаційного екзамену охоплює теми фундаментальних дисциплін з історії, які забезпечують базовий рівень... |
Вступ. Класифікація та загальна будова автомобілів Осюнько Н. В. викладач спец дисциплін автотранспортного напрямку, вища категорія, старший викладач, ДНЗ «Уманський ПАЛ» |
|
«Цивільні шлюби: за і проти» Викладач суспільних дисциплін Гусарова В. В Яка людина, таке в неї і кохання»; «Взаємини, що почалися легко, необдумано, рідко підносяться вище кухні і спальні» О.І. Герцен;... |
Екзаменаційні питання до курсу «Історія України» для студентів 1-го курсу у 2012/13 н р |
|
Впровадження інтерактивних методів навчання щодо розвитку комунікативних... Викладач предметів людина і світ та художня культура, спеціаліст вищої категорії, старший викладач Державного навчального закладу... |
Екзаменаційні питання з курсу «Новітня історія України» для студентів... Проголошення автономії Карпатської України: передумови, причини, історичне значення. Угорська окупація Закарпаття |