|
|
Скачати 1 Mb.
|
|
Тема 3 Хімічні небезпеки 3.1.Основні положення. Класифікація хімічних речовин. Сучасне життя неможливо уявити собі без використання хімічних речовин. Науково-технічний прогрес, створення комфортних умов життя збільшують кількість і номенклатуру хімічних речовин та їх сполук у житті людини. Але разом з покращенням нашого життя додаються небезпеки, які створюють людям певні хімічні речовини. За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), із більш ніж 6 млн. відомих хімічних сполук практично використовується до 500 тисяч. Із них 40 тисяч мають шкідливі для людини властивості, а 12 тисяч є токсичними. Хімічні речовини, які здійснюють негативний вплив на здоров’я та життя людини, називають шкідливими або небезпечними речовинами. А хімічні речовини, які викликають отруєння всього організму або окремих органів і систем людини, називають токсичними речовинами . Джерела хімічних небезпек :
Параметри ступеня впливу шкідливих речовин на людей і довкілля:
Шляхи проникнення шкідливих речовин в організм людини: через органи дихання (інгаляційний); органи травлення (пероральний); шкіру та слизові оболонки (резорбтивний). Через дихальні шляхи потрапляють пари, газо- та пилоподібні речовини, через шкіру – переважно рідкі речовини. Через шлунково-кишкові шляхи - під час ковтання та при внесенні речовин у рот забрудненими руками. Шкідливі речовини, що потрапили у організм певним шляхом, можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, шляху проникнення, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму. Класифікація хімічних речовин Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини поділяються на: токсичні, подразнюючі, мутагенні, канцерогенні, наркотичні, задушливі, такі, що впливають на репродуктивну функцію людини, та сенсибілізатори. Токсичні речовини – це речовини, які викликають отруєння усього організму людини або впливають на окремі системи людського організму (наприклад, на кровотворення, центральну нервову систему). Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи лугів, ртуть, свинець, миш’як, олово, цинк, фосфор, бензол тощо. Подразнюючі речовини викликають подразнення слизових оболонок, дихальних шляхів, очей,легенів, шкіри (наприклад, пари кислот, лугів, аміак, сірководень, оксиди сірки, азоту, озон). Мутагенні речовини призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації. Це свинець, сполуки ртуті, радіоактивні речовини, хлоровані вуглеводні тощо. Канцерогенні речовини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо) викликають, як правило, злоякісні новоутворення – пухлини. Наркотичні речовини (спирти, ароматичні вуглеводи) впливають на центральну нервову систему. Задушливі речовини (оксид вуглецю, оксиди азоту, хлор, фосген) приводять до токсичного набряку легенів. Радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець впливають на репродуктивну (народжувальну) функцію. Сенсибілізатори - розчинники, формалін, лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо – діють як алергени. За величиною ГДК у повітрі шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76): - 1-й – речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м3 (свинець, ртуть, озон) - 2-й – речовини високонебезпечні, ГДК 0,1…1,0 мг/м3 (кислоти сірчана та соляна, хлор, фенол, їдкі луги); - 3-й – речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1…10,0 мг/м3 (вінілацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий, оксид азоту); - 4-й – речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м3 (аміак, бензин, ацетон, гас). 3.2 Антропогенні небезпеки Антропогенні небезпеки – це небезпеки, які пов’язані з діяльністю людини та її впливу на довкілля. Вплив людської діяльності на довкілля має два основних аспекти: 1. Техніко-економічний, пов'язаний із зростаючим виснаженням природних ресурсів планети, що ставить перед ученими чимало проблем щодо пошуку нових джерел енергії тощо. 2. Екологічний, пов'язаний із забрудненням навколишнього середовища. Так, наприклад, щорічно в Україні викидається в атмосферу 20 млн. т шкідливих речовин (Кривий Ріг – 1,56 млн. т, Маріуполь – 824 тис. т, Дніпропетровськ – 443 тис. т, Запоріжжя – 407 тис. т, Київ – 327 тис. т, Донецьк – 329 тис. т). У середньому на кожного громадянина України припадає понад 380 кг шкідливих речовин. Крім того, 14 працюючих атомних реакторів АЕС за умов ідеальної безаварійної роботи викидають в атмосферу понад 140 тис. кюрі радіоактивних речовин на рік. Значного впливу від науково-технічного прогресу зазнає атмосфера Землі. Причиною цього є те, що людство розвивається і кількість токсичних, шкідливих випарів та газів, що потрапляють у повітряне середовище, незмінно зростає. Велика частина цих шкідливих речовин виділяється промисловими й опалювальними системами (переважно міськими), автотранспортом. Шляхи забруднення атмосфери:
Особливо сильно повітря забруднюється над містами, де розташовані різні промислові підприємства, причому у найгірших умовах опиняються міста, розташовані в низині або горах. Забруднені промисловими підприємствами шари повітря опускаються вниз і стеляться по землі. У результаті таке місто вкривається ніби гігантською туманною хмарою, що складається з повітря, насиченого газами і пилом. Такий «промисловий туман» називають смогом. Смог – найвищий ступінь забруднення повітря. Подібне скупчення брудного повітря стає можливим тому, що перемішування верхніх, більш чистих, і нижніх, забруднених шарів атмосфери відбувається повільно, а горизонтальному переміщенню повітряних мас перешкоджають будинки й споруди. Систематичне вдихання забрудненого повітря помітно погіршує здоров’я людей. Газоподібні і пилові домішки – дим, кіптява й інші механічні частинки, чадний газ, викиди автотранспорту – можуть надавати повітрю неприємного запаху, подразнювати слизові оболонки очей, верхніх дихальних шляхів, тим самим знижуючи їхні захисні функції, стають причиною хронічних бронхітів, захворювань легенів, виникнення онкологічних та інших захворювань. Важливою проблемою забруднення атмосфери стало випадання кислотних дощів. Господарська діяльність людини майже вдвічі збільшила надходження в атмосферу оксидів сірки, азоту, сірководню й оксиду вуглецю. Щорічно при спалюванні палива в атмосферу надходить до 15 млн. т двоокису сірки, який, сполучаючись з водою, утворює слабкий розчин сірчаної кислоти, що разом з дощем випадає на землю. Кислотні дощі негативно впливають на здоров”я людей, врожай, споруди тощо. Накопичення в атмосфері вуглекислого газу спричиняє потепління клімату у результаті парникового ефекту. Суть його полягає в тому, що шар двоокису вуглекислого газу, який вільно пропускає сонячну радіацію до Землі, буде затримувати повернення у верхні шари атмосфери теплового забруднення. У зв’язку з цим у нижніх шарах атмосфери підвищуватиметься температура, що, у свою чергу, призведе до танення льодовиків, снігів, підйому рівня океанів та морів, затоплення значної частини суші. Певну проблему сьогодні становлять викиди в атмосферу хлористих і фтористих сполук - фреонів, які забезпечують дію холодильних установок та аерозольних упаковок. Фреони руйнують озон, який, перебуваючи у верхніх шарах атмосфери, перешкоджає доступу до поверхні Землі ультрафіолетового опромінення. Глобальною проблемою людства є утворення так званих «озонових дір». Вперше озонову діру було виявлено в озоновому шарі над Південним полюсом 30 років тому. Нині ця діра розрослась до розмірів континенту. Останнім часом шар озону над Європою зменшився на 15%, а в окремих місцях – на 20-30%. У Сибіру озоновий шар став тонший на 40%. У цілому ж на рік планета втрачає 0,3% озону. Натомість посилилося ультрафіолетове випромінювання, що призвело до поширення захворювання раку шкіри. Вихід з ситуації, яка призводить до забруднення атмосфери, можливий за таких умов:
Особливої шкоди від діяльності людини зазнає гідросфера – це водяна сфера планети, що тісно пов’язана з атмосферою і літосферою і становить 71% поверхні планети (361 млн., км2). Вода є найрозповсюдженішою речовиною у природі. У своєму нескінченному колообігу вода то захоплює і переносить безліч розчинених чи зважених речовин, то очищається від них. У воді існує багато домішок, які є природними і потрапляють туди разом з дощем чи ґрунтовими водами. Той же шлях проходять і деякі із забруднюючих речовин, пов’язаних з діяльністю людини. Основними джерелами забруднення гідросфери є:
Хімічне забруднення відбувається при потраплянні у водоймища кислот, лугів, нафтопродуктів, солей важких металів, отрутохімікатів і міндобрив. Особливу небезпеку становить вода, забруднена солями ртуті, свинцю, міді, хрому, кадмію та інших важких металів. Основними постачальниками цих речовин є підприємства целюлозно-паперової промисловості, нафтопереробні підприємства, металургійні і коксохімічні комбінати, тваринницькі комплекси. Особливо небезпечні синтетичні миючі засоби, наявність їх у воді призводить до інтенсивного розвитку синьо-зелених водоростей, цвітіння води, загибелі флори і фауни. Тривале споживання води, забрудненої хімічними речовинами, може призвести до важкого ураження нирок, печінки, викликати набряклегенів, серцеву недостатність, призвести до виникнення злоякісних новоутворень, мутацій в організмі. Запобіжні заходи при вживанні питної води:
Способи захисту здоров’я населення:
3.3 Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) У народному господарстві є великий асортимент хімічних речовин, токсичних і шкідливих для здоров’я людей, тварин і небезпечних для навколишнього середовища. Ці речовини називають сильнодіючими отрутними речовинами (СДОР). Певні види СДОР знаходяться у великих кількостях на підприємствах, які їх виробляють або застосовують, багато їх перевозять транспортом. У воєнний час об’єкти зберігання СДОР можуть бути зруйновані, у мирний час ушкоджені при виробничих аваріях або стихійних лихах. СДОР можуть потрапити у довкілля і стати причиною ураження людей, тварин, рослин і зараження довкілля. Найбільш поширеними і небезпечними у народному господарстві є хлор, аміак, сірчаний ангідрид, сірководень, бензол, фтористий водень, ацетон, уайт-спіріт, дихлоретан, бензин, азотна, сірчана, соляна, синильна кислоти, фосген тощо. Хлор – зеленувато-жовтий газ з різким запахом, отруйний, у 2,5 рази важчий за повітря, добре розчиняється у воді. Суміш із воднем вибухонебезпечна. При тиску 570 кПа – (5,7 ат) скраплюється в темно-зелену рідину. Випаровуючись в атмосфері, утворює білий туман, стелиться по землі і збирається в долинах, ярах, підвалах. Високі концентрації хлору 0,1-0,2 мг/л призводять до смерті через 1 годину. При попаданні в легені спричиняє різкий біль за грудиною, сухий кашель, задихання і набряклегенів. Необхідні дії при перебуванні у зоні розповсюдження хлору:
На потерпілого необхідно надіти протигаз, винести із небезпечної зони, при необхідності зробити штучне дихання. При кашлі дають випити тепле молоко з содою, вдихати кисень або аміак (нашатирний спирт). Аміак (NH3) – безколірний газ із запахом нашатирю, легший за повітря, добре розчиняється у воді, утворюючи лужний розчин. Суміш аміаку з киснем 4:3 вибухає. У людини аміак подразнює верхні дихальні шляхи, у великих концентраціях уражає центральну нервову систему, викликає сильну слинотечу, блювоту, розлад дихання і кровообігу, судоми. Смерть може настати від серцевої недостатності і набрякулегенів. Необхідні дії при перебуванні у зоні розповсюдження аміаку:
Потерпілому слід надіти протигаз з коробкою марки КД, М чи ізолюючий протигаз, винести його на свіже повітря, провести інгаляцію теплою парою із вмістом 1-2%-го розчину лимонної кислоти, рот прополоскати 2%-м розчином соди або теплою водою, дати випити чай з лимоном. Оксид сірки (SO2) – безколірний газ з гострим запахом запаленого сірника. Добре розчиняється у воді, утворюючи сірчану кислоту. При впливі на організм подразнює верхні дихальні шляхи, спричиняє запалення слизових оболонок, а також горла і очей. Високі концентрації у повітрі спричиняють задишку, призводять до втрати свідомості і смерті. Потерпілому треба надіти протигаз з коробкою марки В, винести на чисте повітря, дати подихати киснем, промити слизові оболонки 2%-м розчином питної соди. Сірководень (H2S) – безколірний газ із спеціфічним запахом тухлих яєць, важчий за повітря, у воді малорозчинний, дуже отруйний. Пари сірководня утворюють з повітрям вибухонебезпечні суміші. Подразнює слизові оболонки, спричиняє головний біль, нудоту, блювоту, біль у грудях, задишку, печію в очах, з’являється металевий присмак у роті, сльозотеча. Потерпілого необхідно винести на повітря, очі і слизові оболонки не менше 15 хв. промивати водою або 2%-м розчином борної кислоти. Азотна кислота (HNO3) – безколірна рідина, малостійка, при нагріванні або під дією частково розкладається з утворенням двоокису азоту (NO2), який надає кислоті бурого кольору і специфічного запаху. Пари азотної кислоти при легкому отруєнні спричиняють бронхіт, при важкому отруєнні виникають різка слабість, нудота, блювота, задих, кашель, багато пінистої мокроти, ціаноз губ, обличчя, пальців рук, набряк легенів. Сірчана кислота (H2SO4) – чиста 100%-ва безколірна масляниста рідина, застигає в кристалічну масу при температурі +10,30С. Туман сірчаної кислоти при концепції 2 мг/м3 подразнює слизові оболонки носа і горла, з”являються різко виражені неприємні відчуття. Ознаки гострих інгаляційних отруєнь: важке дихання, кашель, осиплість. При вдиханні сірчаної кислоти високих концентрацій виникає набряк горла, спазм голосових зв’язок, набряк легенів, блювота, можливий шок, а потім смерть. Соляна кислота (HC) – розчин хлористого водню у воді. Міцна кислота «димить» у повітрі, утворюючи з парами води крапельки туману. Гостре отруєння хлористим воднем супроводжується охриплістю голосу, ядухою, нежитю, кашлем. Концентрація 50-75 мг/м3 переноситься важко, а більша – згубно діє на організм. Захист органів дихання від азотної, сірчаної і соляної кислоти забезпечують фільтруючі і ізолюючі протигази, а також універсальні респіратори, промислові протигази з коробкою В з аерозольним фільтром (коробка пофарбована у жовтий колір з білою вертикальною смугою), а від азотної кислоти - з коробкою БКФ, промислові універсальні респіратори РУ-60МВ. Від азотної і соляної кислоти захищають цивільні протигази ГП-5, ГП-7. 3.4 Отрутохімікати Забруднення пестицидами (від латин. pestis – зараза і caedo – вбиваю). Ці хімічні речовини на сьогодні широко використовуються як засоби боротьби зі шкідниками культурних рослин і тому можуть знаходитися в ґрунті у значних кількостях. За своєю небезпекою для тварин та людей вони наближаються до важких металів. При систематичному застосуванні високотоксичних пестицидів, особливо в завищених дозах, спостерігається забруднення ними навколишнього середовища, що призводить до винищення корисних комах, птахів, риб, звірів, а також отруєння людей безпосередньо пестицидами або продуктами, у яких вони здатні накопичуватися. Це спричиняє збільшення числа злоякісних новоутворень, деяких хвороб ендокринної системи, вроджених аномалій. Залежно від призначення пестициди поділяються на такі основні групи:
Пестициди із групи хлорорганічних сполук (ДДТ, гексахлоран, хлорбензол, дихлоретан тощо) зберігають високу стійкість у довкіллі, а тому тривалий час залищаються небезпечними для людини. Хлорорганічні сполуки через блокаду цитохромоксидози порушують в організмі людини окисно-відновні процеси у тканинах. Наслідком цього є киснева недостатність тканин. Основні клінічні прояви токсичної дії хлорорганічних сполук пов’язані зі змінами у нервовій системі, серці, печінці. Отруєння хлорорганічними сполуками призводить до запаморочення, головного болю, нудоти, блювоти. У важких випадках розвивається коматозний стан зі зниженням артеріального тиску, порушенням дихання. Особливо чутливі до дії пестицидів цієї групи діти. Пестициди із групи фосфорорганічних сполук (хлорофос, карбофос тощо) є нейротропною отрутою, яка вражає переважно центральну та вегетативну нервову системи. Основними симптомами, які виникають внаслідок дії цих речовин, є нудота, слиновиділення, запаморочення, головний біль, утруднена мова, порушення орієнтування. Більшість пестицидів із групи фосфорорганічних сполук мають кумулятивну дію. Препарати групи ртутьорганічних сполук (РОС) – гранозан, меркуран, меркургексин – переважно використовують для протруєння насіння зернових культур. РОС мають високу токсичність і здатні затримуватися у мозковій тканині. Клінічна картина гострого отруєння характеризується відчуттям металевого присмаку у роті, печією, головним болем, проносом. Перша допомога при отруєннях пестицидами полягає у припиненні контакту з речовиною та нейтралізації отрути, що потрапила до організму. Якщо отрута потрапила у шлунок, його слід промити – краще з додаванням активованого вугілля (20-30 г на 1 склянку води). Забруднення мінеральними добривами. Недотримання термінів, способів і перевищення норм витрати мінеральних добрив веде до перенасичення ними ґрунту, а значить, і сільськогосподарської продукції, та може завдати шкоди довкіллю, збільшити ризик захворювання людей. Особливо небезпечне в цьому відношенні передозування азотних добрив (нітратів), що призводить до їхнього накопичення у сільськогосподарській продукції (фруктах, овочах, ягодах). Надлишок нітратів в овочах і фруктах викликає порушення функції крові як переносника кисню та створює загрозу життю. Нітрати викликають набряк легенів, кашель, блювоту, серцеву недостатність. У людському організмі вони перетворюються на нітрити і утворюють у шлунково-кишковому тракті високотоксичні речовини, що вражають печінку й сприяють розвитку новоутворень. Ознаки надлишку нітратів в овочах:
У дозрілих фруктах і овочах нітратів менше, ніж у зірваних раніше терміну. З цієї причини небажано вживати в їжу помідори, зняті зеленими. Буряк накопичує нітрати більше, ніж інші овочі. Для захисту здоров’я людини від отруєння нітратами необхідно вживати таких заходів: 1. З мінеральними добривами, особливо з азотними, треба поводитися грамотно й не допускати їхнього передозування. 2. При покупці сільськогосподарської продукції на ринках необхідно цікавитися сертифікатом якості чи довідком, у якій зазначений вміст нітратів (не повинен перевищувати гранично припустимої концентрації). 3. Для зменшення кількості нітратів в овочах їх необхідно на 10-15 хвилин занурити у холодну воду, зрізавши перед цим шкірку разом з підшкірною м’якоттю. У капусти слід видалити верхні листи, викинути центральну частину і качан, у листових овочів обрізати черешки. 4. Треба також враховувати, у яких частинах рослин накопичується найбільша кількість нітратів: капуста (зовнішні листки й качан); морква (серцевина); кабачки (шкірка); кавуни, дині (шкірка і прилягаючий до неї незрілий шар); буряк (верхня й нижня частини коренеплоду); зелень (стебла, черешки листків). 3.5. Побутові предмети та засоби побутової хімії як джерела небезпеки. Більшість сучасних побутових предметів можуть виділяти забруднювачі повітря. Деякі з них виділяють по кілька забруднювачів, а використання інших може мати прямий шкідливий вплив, який посилюється невеликими площами сучасних квартир, особливо, коли вони погано вентилюються, а також при порушенні правил поводження з побутовими предметами. Проведені обстеження однієї з квартир у відносно чистому районі великого міста показали наявність у повітрі квартири більше 50 шкідливих хімічних речовин, при цьому концентрації деяких з них перевищували гранично допустимі норми. Встановлено, що килимові покриття, килими, лінолеум, лаковані меблі та підлога, різні полімерні та поліетиленові вироби виділяють хлорвініл, дибутилфтолат, ефірні сполуки, формальдегід, аміак, поліциклічні ароматичні вуглеводні. З повітрям увесь цей "набір" потрапляє в організм людини, руйнує імунну систему і навіть може спричинювати зміну генетичного коду. У побуті ми широко використовуємо різноманітні засоби побутової хімії, які значно полегшують домашню роботу, разом з тим вони можуть становити потенційну небезпеку для нашого здоров'я і навіть життя. Так засоби для виведення плям, іржі, зняття накипу переважно містять мурашину, соляну, щавлеву кислоти, які можуть викликати опіки та ураження печінки, нирок, легенів при потраплянні в організм. До складу багатьох засобів для прання та відбілювання входять розчини лугів. Засоби для миття віконного скла, кахлів, умивальників, унітазів містять розчин аміаку, який уражає слизові оболонки очей і дихальних шляхів. До складу багатьох лаків та фарб входять нітросполуки, які шкідливо впливають насамперед на печінку. Засоби для чищення та полірування, як правило, мають органічну основу, яка випаровується у повітря приміщення. Предмети особистої гігієни, включаючи косметику, лак для волосся, дезодоранти, лаки для нігтів, їх розчинники, містять широкий спектр летких речовин і твердих часток, а в багатьох з них наявні також пропеленти аерозолів (хлоровані фторвуглецеві сполуки, закис азоту, хлорметил, бутан). Необхідно врахувати, що через певні соціально-економічні обставини нині в Україні у побутових умовах виконується багато виробничих процесів. Майже всі види розчинників, клеїв, багато мономерів, пластифікаторів, фарб, припоїв, матеріалів для паяння та зварювання використовують у домашній технології часто без засобів захисту, які обов'язкові для виробничих умов. При використанні багатьох із цих матеріалі в умовах виробництва застосовують відповідні засоби колективного та індивідуального захисту, пристрої сигналізації та блокування, запобіжні пристосування тощо. Відтак потрібна велика обережність при застосуванні їх у побутових умовах, адже шкідливого впливу зазнають різні групи населення, зокрема і діти, які є найбільш уразливими. Через відсутність досвіду та необережність при використанні можуть виникати високі концентрації, а експозиції бувають досить тривалим. Основні правила безпеки у побуті Усі засоби побутової хімії, навіть звичайний пральний порошок чи сода, повинні зберігатись так, щоб до них не могли дістатися діти. Ці засоби необхідно обов'язково тримати окремо від харчових продуктів. Усі хімічні речовини, що знаходяться у будинку чи квартирі, мають розміщуватися у відповідних ємкостях з чіткими написами. Не варто зберігати у помешканні невідомі хімічні речовини або такі, у яких вийшов термін використання. Засоби, що містять агресивні хімічні речовини (кислоти, луги тощо) у значних кількостях, повинні щільно закриватися і мати етикетку. Працюючи з ними, потрібно надягати гумові рукавички, захисні окуляри, халати, а після закінчення роботи необхідно добре вимити теплою водою з милом і рукавички, і руки. Пожеженебезпечні речовини (бензин, ацетон, гас, деякі засоби для виведення плям тощо) мають зберігатися у щільно закритих ємкостях, бажано у таких, що не б'ються, і якомога далі від джерел тепла та вогню. При роботі з пожеженебезпечними речовинами забороняється палити, запалювати сірники, включати електронагрівальні прилади. Найбільш небезпечні випари горючих та легкозаймистих рідин. Тому бажано працювати з такими речовинами (бензин, ацетон) на повітрі, поза помешканням. Перед тим, як застосовувати будь-який засіб, необхідно уважно прочитати всі застереження та рекомендації, зазначені на упаковці чи в інструкції щодо використання, і суворо дотримуватися їх (особливо ретельно — при роботі з отрутохімікатами). Хімічні засоби необхідно застосовувати лише у таких кількостях, як зазначено в інструкції. Не можна нахилятися низько над ємкостями з хімічними речовинами (і тим більше нюхати їх, сильно втягуючи повітря) і над рідиною, що кипить, особливо при вливанні в неї нової порції рідини чи всипанні порошку. Гарячі рідини не можна вливати у скляний посуд. Правила безпеки стосуються і аерозольних балончиків. Вони мають зберігатися у вертикальному положенні, якомога далі від джерел тепла. При розпиленні вмісту балончика не можна палити, запалювати газові горілки. Балончики ні в якому разі не можна давати дітям, їх не можна розбирати і не рекомендується викидати до повного використання вмісту речовини. При використанні отрутохімікатів для боротьби зі шкідниками на присадибній ділянці, а також для знищення комах та гризунів у помешканні необхідно виконувати встановлені правила безпеки. Усі роботи з отрутохімікатами необхідно здійснювати у спеціальному одязі — халаті або комбінезоні та надягати гумові рукавички. Рекомендується також користуватися захисними окулярами та марлевою пов'язкою чи респіратором для захисту органів дихання (особливо при обприскуванні рослин). Після роботи необхідно вимити з милом руки і обличчя, прополоскати ротову порожнину. Робочий одяг потрібно випрати. Якщо після роботи залишились невикористані розчини отрутохімікатів, їх ні в якому випадку не можна зливати у каналізацію, водоймище чи річку; а необхідно закопати в землю у віддаленому від помешкання місці. При обробці приміщення отрутохімікатами необхідно винести з нього всі харчові продукти, кухонний посуд, домашніх тварин та птахів, а також акваріуми. Слід пам'ятати, що не варто створювати у квартирі значних запасів побутових хімічних препаратів, оскільки це призводить до збільшення концентрації токсичних випарів у помешканні. Отже, дотримання всіх зазначених правил, а також інструкцій щодо правильного застосування препаратів забезпечить безпеку при роботі з засобами побутової хімії та отрутохімікатами. 3.6 Медикаментозне отруєння Відомо, що медикаментозні препарати, що приймаються людиною у відповідних дозах, сприяють відновленню різноманітних функцій організму, тобто мають лікувальну дію. У той же час завищені дози таких препаратів часто спричиняють гострим отруєнням. Таким чином один і той же медикаментозний препарат може бути ліками і отрутою. Ще відомий лікар епохи Відродження Парацельс сказав: „Все є ліки і все є отрута — лише дозування робить речовину отрутою чи ліками". Найбільш часті випадки медикаментозного отруєння снодійними та заспокійливими препаратами. При тривалому лікуванні людині здається, що прийнята доза вже не діє, і вона самовільно збільшує її, що може викликати отруєння. Це так зване неумисне отруєння ліками. Іноді трапляються також навмисні отруєння медикаментозними препаратами з метою самогубства. Невдовзі після того, як хворий прийняв більшу дозу снодійного, у нього з”являється слабкість, сонливість, почуття важкості в голові, а у декого — психічне збудження, подібне до алкогольного сп'яніння. Потім наступає сон, який може перейти у втрату свідомості. У хворого дихання, яке було спочатку частим та з шумом, стає нечастим та неглибоким, не визначається пульс на периферичних судинах. Якщо отруєння легке, то людина не втрачає свідомості, однак тривалий час перебуває у стані глибокого сну. Для отруєння заспокійливими (седативними) препаратами характерні дві фази. У першій проявляється збудження, втрата орієнтації, підвищення моторики, хаотичність рухів, блідість шкіри, збільшується частота пульсу. У другій фазі отруєння настає втрата свідомості (колапс). Як правило, найбільш важко переносять передозування снодійними та заспокійливими препаратами люди похилого віку, а також ті, хто страждає на захворювання серця та судин, органів дихання. Отруєння снодійними та заспокійливими ліками часто небезпечне для життя людини. Тому при підозрі такого отруєння потрібно негайно викликати швидку допомогу і по можливості надати долікарняну допомогу потерпілому. Для профілактики медикаментозних отруєнь у дітей необхідно всі медикаменти зберігати у недоступному для них місці, бажано під замком. Недопустимо зберігати ліки без етикеток, у іншій упаковці або посуді з-під напоїв. У домашній аптечці мають бути лише засоби для надання першої допомоги та ліки, призначені для лікування хвороби, наявної у даний момент. Будь-які призначені лікарем медикаментозні препарати необхідно приймати у дозах, що зазначені у рецепті. Не можна приймати їх на власний розсуд, а тим більше самовільно збільшувати дозу. За будь-яких обставин слід пам'ятати, що самолікування — це завжди небезпека, на яку людина себе добровільно наражає. Не зайвим буде нагадати, що приймаючи ліки, необхідно відмовитись від вживання спиртних напоїв, оскільки вони можуть посилювати дію медикаментів та спричинити отруєння. 3.7 Хімічна зброя Хімічна зброя — один з видів зброї масового ураження, дія якої заснована на використанні бойових токсичних хімічних речовин. До бойових токсичних хімічних речовин відносять отруйні речовини і токсини, що уражають людей, тварин та рослинний світ. Уперше хімічну зброю використали німецькі війська 22 квітня 1915 року на річці Іпр проти французів. На ділянці шириною 6 км вони встановили 6000 балонів, місткістю 180 т хлору. Використовуючи сприятливий напрям вітру, вони скерували отруйний газ на позиції противника. З цього трагічного факту і розпочалася історія використання отруйних речовин, зокрема іпріту. Втрати французів становили 15 тис. осіб, з яких померло 5 тис. Однак, за свідченням німецького історика Ганса Дельбрака, ще під час Кримської війни англо-французьке військо намагалось задушити отруйними газами захисників Севастополя. Проте цей підступний план зірвався через невміння правильно використовувати потік вітру. Історія XX ст. має також багато прикладів застосування різних видів отруйних речовин. Так, у війні у В'єтнамі (1961—1975 рр.) США для дестабілізації природного середовища скинули 14 млн. бомб і снарядів, розпорошивши 5700 т гербіцидів, «ейджен-торандж», близько 23000 т дефоліантів, 170 кт сильнодіючої отруйної речовини діоксин. Хімічними речовинами було отруєно 202000 га лісу та 1,11 млн. га території. Хімічну зброю, зокрема газ нервово-паралітичної дії на зразок зарину, застосувала у березні 1995 року релігійна секта Аум Сенрікьо у Токійському метро. Декілька тисяч людей отримали серйозні ураження, 13 осіб загинуло. Застосування хімічної зброї може призвести до серйозних екологічних і генетичних наслідків. Характеристика отруйних речовин
Екологічні наслідки пов'язані з діями отруйних речовин на тваринні та рослинні організми, на ґрунт, воду, повітря, які призводять до критичного стану довкілля, ускладнюють життєдіяльність людини. Генетичні наслідки пов'язані з порушеннями апарату спадковості людини, які можуть вплинути на майбутнє покоління. Основою хімічної зброї є отруйні речовини (ОР) — хімічні з'єднання, які при їх бойовому застосуванні можуть уражати людей та тварин. Отруйні речовини впливають на людину через органи дихання, шкіру, рани, утворені уламками хімічних боєприпасів, а тпкож через отруєну їжу. Ступінь ураження ОР залежить від їх фізико-хімічних властивостей, токсичності та тривалості дії на організм. Отруйні речовини за тривалістю дії на людину поділяються на три групи:
За фізичною дією на організм розрізняють ОР:
|
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ... Мета семінару: висвітлити надбання та сучасний стан біблієзнавства в Україні, а також позначити перспективи розвитку вивчення та... |
Міністерство освіти і науки,молоді і спорту України Національний... ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ” |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... Тексти наукових статей, організаційний внесок у розмірі 150 грн надсилаються до 20 березня 2016 р |
Всеукраїнська науково-практична конференція СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ... ПН України, Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, Східноукраїнський національний університет імені... |
| «ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені К. Д. УШИНСЬКОГО» |
Мережа спеціалізованих вчених рад станом на 15 грудня 2013 року ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» |
| Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни... Рецензенти: Валюх З. О., д філол н., проф. (Київський національний лінгвістичний університет); Григор’єва О. О., к філол н., доц.... |
Царик Й. В., Лєснік В. В., Яворський І. П., Горбань І. М., Сребродольська... Рецензенти: д б н., гол наук cпівробітник Жиляєв Г. Г. (Інститут екології Карпат НАН України), д б н., проф Пархоменко О. В. (Дніпропетровський... |
| ДВНЗ «ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ» Тичній конференції «Актуальні проблеми нумізматики в системі спеціальних галузей історичної науки», яка відбудеться 6-8 червня 2013... |
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка «молодший спеціаліст дошкільної освіти» / Укладачі: доц. А. В. Пасічніченко, доц. Н. В. Ковалевська, доц. О.І. Гришко, доц. Л. В. Зімакова,... |