|
Скачати 2.02 Mb.
|
ЛІТОПИС РУСЬКИЙ З БОГОМ ПОЧИНАЄМ. ОТЧЕ, БЛАГОСЛОВИ. Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала. Тож почнемо повість оцю. Після потопу, отже, три сини Ноєві розділили Землю — Сим, Хам і Яфет. І дістався схід Симові: Персіда, Бактрія і аж до Індії в довготу, а в широту ж до Рінокорури,— як ото сказати, від сходу і аж до півдня,— і Сірія, і Мідія, і Євфрат-ріка, і Вавілонія, і Кордуена, і Ассірія, і Месопотамія, Аравія Старіша. Елимаіс, Індія, Аравія Сильна, Колія, Коммагина, Фінікія вся. Хамові ж дісталась південна частина: Єгипет, Ефіопія, прилегла до Індії, і друга Ефіопія, з якої витікає ріка ефіопська Червона, та, що плине на схід, Фіви, Лівія, прилегла аж до Кірінії, Мармарія, Сірт, Лівія друга, Нумідія, Масурія, Маврітанія, котра є навпроти міста Гадіра. А з країв, що є на схід, він узяв Кілікію, Памфілію, Пісідію, Місію, Лікаонію, Фрігію, Кавалію, Лікію, Карію, Лідію, Місію другу, Троаду, Еоліду, Віфінію, Стару Фрігію. І острови також він узяв: Сардінію, Кріт, Кіпр, і ріку Гіону, яку називають Нілом. Яфетові ж дісталась північна сторона і західна: Мідія, Албанія, Арменія Мала і Велика, Каппадокія, Пафлагонія, Галатія, Колхіда, Боспорій, Меотія, місто Дервія, Сарматія, Тавріанія, Скіфія, Фракія, Македонія, Далматія, Молоссія, Фессалія, Локрія, Пеленія, котра й Пелопоннесом зветься, Аркадія, Іпіротія, Іллірія, Слов'яни, Ліхнітія, Адріакія, Адріатичне море. Узяв же він і острови: Британію, Сіцілію, Евбею, Родос, Хіос, Лесбос, Кіферу, Закінф, Кефаллінію, Ітаку, Керкіру і частину азійської сторони, яку називають Іонією, і ріку Тігр, що тече межи Мідією і Вавілонією. Узяв він також краї до Понтійського моря на північних сторонах: Дунай, Дністер і Кавкасійські гори, себто Угорські, а звідти, отже, й до самого Дніпра. Дісталися йому й інші ріки: Десна, Прип'ять, Двіна, Волхов, Волга, що йде на схід у частину Симову. В Яфетовій же частині сидить русь, чудь і всякі народи: меря, мурома, весь, мордва, заволоцька чудь, перм, печера, ям, угра, литва, зимигола, корсь, летьгола, ліб. Ляхи ж, і прусси, і чудь сидять поблизу моря Варязького. По сьому ж морю сидять варяги: сюди, на схід,— до наділу Симового; по тому ж морю сидять вони на захід — до землі Англійської і до Волоської. Яфетове бо коліно й це: варяги, свеї, нормани, готи, русь, англи, галичани, волохи, римляни, німці, корляги, венедиці, фряги та інші. Вони сидять одні коло одних од заходу до півдня і сусідять з племенем Хамовим. Сим же, Хам та Яфет, розділивши землю і метавши жереб, поклали не переступати ані кому в братній уділ, і жили кожен у своїй частині. І був тоді один народ. А коли намножилося людей на Землі, то намислили вони у дні Іоктана й Фалека спорудити башту до неба. І, зібравшись на містині поля Сенаар зводити башту до небес і місто навколо неї Вавілон, будували вони башту сорок років. І не була завершена, бо зійшов Господь Бог глянути на місто і на башту, і сказав господь: «Се народ один і мова одна». І змішав Бог народи, і розділив на сімдесят і на дві мови, і розсіяв їх по всій Землі. По змішанні ж народів Бог вітром великим розвалив башту, однак є останок її межи Ассірією і Вавілоном; і є він у висоту [?], а в ширину 5433 лікті. Багато років держиться останок той. Після того ж, як було розвалено башту і розділено народи, взяли сини Симові східні краї, а Хамові сини — південні краї; Яфетові ж сини захід узяли і північні краї. Від цих ото сімдесяти і двох народів, од племені таки Яфетового, постав народ слов'янський — так звані норики, які є слов'янами. По довгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де є нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов'ян розійшлися вони по Землі і прозвалися іменами своїми,— од того, де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по ріці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А це — ті самі слов'яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов'ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов'яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів пішли одні, що прозвалися полянами, другі ляхи прозвалися лютичами, інші — мазовшанами, ще інші — поморянами. Так само й ті ж слов'яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною і назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами — од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота; од цієї річки вони прозвалися полочанами. Слов'яни ж, що сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем — словенами; і зробили вони місто, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами. І так розійшовся слов'янський народ, а від його імені й дістали свою назву слов'янські письмена. Коли ж поляни жили осібно по горах цих київських, то була тут путь із Варягів у Греки, а із Греків у Варяги: по Дніпру, а у верхів'ї Дніпра — волок до ріки Ловоті, а по Ловоті можна увійти в Ільмень, озеро велике. Із цього ж озера витікає Волхов і впадає в озеро велике Нево, а устя того озера входить у море Варязьке. І по тому морю можна дійти до самого Риму, а од Риму прийти по тому ж морю до Цесарограда, а від Цесарограда прийти в Понтморе, у яке впадає Дніпро-ріка. Дніпро ж витікає з Оковського лісу і плине на південь, а Двіна із того самого лісу вибігає і йде на північ, і входить у море Варязьке. Із того ж лісу витікає Волга на схід і вливається сімдесятьма гирлами в море Хвалійське. Тому-то із Русі можна йти по Волзі в Болгари і в Хваліси, і на схід дійти в уділ Симів, а по Двіні — у Варяги, а з Варягів — і до Риму, од Риму ж — і до племені Хамового. А Дніпро впадає в Понтійське море трьома гирлами; море це зовуть Руським. Побіля нього ж учив святий апостол Андрій, брат Петрів. Як ото говорили, коли Андрій учив у Синопі і прийшов у місто Корсунь, він довідався, що од Корсуня близько устя Дніпрове. І захотів він піти в Рим, і прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і за приреченням божим прийшов і став під горами на березі. А на другий день, втомившись, сказав він учням своїм, які були з ним: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде місто велике, і церков багато воздвигне Бог». І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись Богу, він спустився з гори сеЇ, де опісля постав Київ, і рушив по Дніпру вгору. І прибув він до словен, де ото нині Новгород, і, побачивши людей, тут сущих,— який їхній звичай, і як вони миються і хвощуть ся,— здивувався їм. І пішов він у Варяги, і прибув у Рим, і повідав, скільки навчив і скільки бачив, і розказав їм: «Дивне бачив я в землі Словенській. Коли йшов я сюди, бачив лазні дерев'яні. І розпалять вони їх вельми, і роздягнуться, і стануть нагими, і обіллються мителем, і візьмуть віники, і почнуть хвостатись, і до того себе доб'ють, що вилізуть ледве живі. А обіллються водою студеною — і тоді оживуть. І так творять вони по-всякдень. Ніхто ж їх не мучить, а самі вони себе мучать, і творять не миття собі, а мучення». І, це чувши, римляни дивувалися. Андрій же, побувши в Римі прийшов у Синоп. Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожен родом своїм,— то було між них три брати: одному ім'я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони містечко і на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола міста ліс і бір великий, і ловили вони тут звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні. Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з того берега Дніпра. Тому й казали: "На перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, щоправда, до якого , а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од того цесаря,— котрого я не знаю, як не знаю і при котрім він цесарі приходив. А коли він вертався назад, то прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів тут сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут скончалися. А по сих братах, почав рід їхній держати княжіння у полян. А в деревлян було княжіння своє, а дреговичі мали своє, а словени — своє в Новгороді, а другі сиділи на ріці Полоті, котрі й називаються полочанами. Од сих же полочан на схід є і кривичі, що сидять у верхів'ї Волги, і в верхів'ї Двіни, і в верхів'ї Дніпра; їхнє ж й місто є — Смоленськ, бо там сидять кривичі. Також сіверяни сидять на схід од них. На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері — меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А по Оці-ріці, де впадає вона у Волгу, сидить окремий народ — мурома. І черемиси окремий народ, і мордва окремий народ. Бо се тільки слов'янський народ на Русі: поляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани,— бо сидять вони по ріці Бугу,— а потім же волиняни. А се — інші народи, які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимигола, корсь, нарова, діб. Ці мають свою мову, походять від коліна Яфетового, бо живуть у північних краях. Коли ж слов'янський народ, як ото ми сказали, жив на Дунаї, то прийшли од землі скіфів, себто від хозар, так звані болгари, і сіли вони по Дунаєві, і були насильники слов'ян. А по сьому прийшли білі угри і успадкували землю Слов'янську, прогнавши волохів, які раніш захопили були Слов'янську землю. Бо ці угри з'явилися за Іраклія, цесаря грецького, які ходили з ним на Хоздроя, цесаря перського. У ті самі часи існували й обри, що воювали проти цесаря Іраклія і мало його не схопили. Ці ж обри воювали проти слов'ян і примучили дулібів, що теж були сло'вянами, і насильство вони чинили жінкам дулібським: якщо поїхати треба було обринові, то не давав він запрягти ні коня, ні вола, а волів упрягти три, або чотири, або п'ять жінок у телігу і повезти обрина, - і так мучили вони дулібів. Були ж обри тілом великі, а позумом горді, і потребив їх бог, і померли вони всі, і не зостався ані один обрин. І є приказка в Русі й до сьогодні: "Погинули вони, як обри", - бо нема їхнього ні племені, ні потомства. Після цих же прийшли печеніги, а потім ішли чорні угри мимо Києва, - але опісля, за часів Олега. Поляни, що жили особно, як ото ми сказали, були з роду слов'янського і називалися полянами, а деревляни теж пішли од слов'ян і називалися деревлянами. Радимичі ж і в'ятичі походять від ляхів. Бо було в ляхів два брати - один Радим, другий В'ятко. І, прийшовши, сіли вони: Радим на ріці Сожі, од якого й прозвалися радимичі, а В'ятко сів своїм родом по Оці; од нього прозвалися в'ятичі. І жили в мирі поляни, і деревляни, і сіверяни, і радимичі, і в'ятичі, і хорвати. Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі й тиверці сиділи по другому Бугу і по Дніпру; сиділи вони також поблизу Дунаю і було безліч їх, бо сиділи вони по Бугові й по Дніпру аж до моря, і є міста їх і до сьогодні. Через те називали їх греки "Велика Скіфія". Усі племена мали ж свої звичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне - свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків - тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили її ввечері; а на завтра при-носили для її родини те, що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, і їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і в'ятичі, і сіверяни один звичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів'я було в них перед батьками і перед невістками. І весіль не було в них, а ігрища межи селами. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, - з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав - чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогонь мерця, спалювали його. А після цього, зібравши кістки, вкладали їх у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як це роблять в'ятичі й нині. Цей же звичай був і у кривичів та іншої погані, не відаючи закону божого, творили вони самі собі закон. Говорить Георгій Амартол у літопису, що "кожному народові дано закон. В одних є писаний, а у других - звичай, який ті, що не мають писаного закону, вважають отчим законом. Серед них же - це насамперед сіри, які живуть на краю Землі. Вони мають закон батьків своїх і звичай: не розпутствувати, не перелюбствувати, не красти, не обмовляти, чи убивати, чи загалом усім діяти зло. Такий же закон і в бактріян, - яких називають брахманами й островичами, - котрі за настановами прадідів і з благочестя м'яса не їдять, вина не п'ють, блуду не чинять і ніякого зла не коять через страх великий перед богом. Бо ж явно інакше в прилеглих до них індів - убивців, негідників, гнівливих надприродно: адже у внутрішній частині країни їхньої людей їдять і подорожних убивають, та ще й одні одних вони їдять, яко пси. А інший закон у халдеїв і вавілонян: брати за себе матерів і з дітьми братів блуд чинити, і вбивати. Усяке безстидне діло вони діють, вважаючи його за доброчесне, навіть якщо й далеко від землі своєї вони будуть. Інший же закон у гелів: жінки в них орють, і доми зводять, і мужські діла роблять. Але й розпутствує кожна, скільки хоче, бо мужі їхні зовсім їх не здержують і не ревнують. У них же є і хоробрі жінки, здатні ловити звірів. Володіють ці жінки мужами своїми і володарюють над ними. У Британії багато мужів з однією жінкою сплять і так само багато жінок з одним чоловіком задовільняють похіть, і беззаконня як закон отчий чинять вони щедро і нездержливо. Амазонки ж мужа не мають, яко скот безсловесний, а один раз на рік, під весняні дні, ідуть вони із землі своєї і злягаються з навколишніми чоловіками, вважаючи цей час за |
Тема : Національні джерела української журналістики Внесок літописної літератури в розвиток української журналістики (“Літопис Руський”: “Повість минулих літ”, “Київський літопис”,... |
ЛІТОПИС АВТОРЕФЕРАТІВ ДИСЕРТАЦІЙ Літопис авторефератів дисертацій”, державний бібліографічний покажчик, призначений для поточного інформування про автореферати дисертацій,... |
Урок-гру ми починаєм. ІІ. Актуалізація знань учнів «Що? Де? Коли?» «Складання і розв’язування задач за малюнком і схемою. Доповнення рівностей і нерівностей. Розпізнавання геометричних фігур» |
Ο. Юліян Катрій, ЧСВВ ПІЗНАЙ СВІЙ ОБРЯД ЧАСТИНА І НАШ ЛІТУРГІЙНИЙ РІК ... |
17 2012 ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА Список журналів і збірників, аналітичну бібліографічну інформацію з яких уміщено в "Літопис журнальних статей" №17 90 |
14 2012 ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА Список журналів і збірників, аналітичну бібліографічну інформацію з яких уміщено в "Літопис журнальних статей" №14 97 |
10 2012 ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА Список журналів і збірників, аналітичну бібліографічну інформацію з яких уміщено в "Літопис журнальних статей" №10 98 |
21 2012 ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА Список журналів і збірників, аналітичну бібліографічну інформацію з яких уміщено в "Літопис журнальних статей" №21 97 |
22 2012 ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА Список журналів і збірників, аналітичну бібліографічну інформацію з яких уміщено в "Літопис журнальних статей" №22 102 |
23 2012 ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА Список журналів і збірників, аналітичну бібліографічну інформацію з яких уміщено в "Літопис журнальних статей" №23 101 |