|
|
Скачати 2.72 Mb.
|
| Юрій Липа ПРИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНИ ЧАСТИНА ПЕРША Нації проходять, і по них нема й сліду, та історія дає нам нагу причину цього, просту й єдину розгадку у всіх випадках: впали народи тому, що не були приготовані. Ніщо на світі - ні багатство, ні слава, ні таланти - не заступить одного, того, що є Законом понад усі закони: будь приготований! Це є єдина наука, що випливає з усіх часів і з усіх країн, одна незмінна Правда серед усіх змінностей світу - і для дітей, і для жінок, і для націй, і для цілих рас: будь приготований, будь приготований, іще раз скажу - будь приготований. Редіярд Кіплінг 1. ЕВРОПА БЕЗ ЕВРОПЕЙЦІВ Здається, можна говорити про зникнення поняття Европи як духовної цілости. Справді, де поділась та європейська одність? Тут колись войовничі племена з Азії й Півночі замирено християнством, пізніш деяку рівновагу серед держав середньовіччя утримувала споріднена між собою панівна аристократія, а ще дуже недавно обличчя одности надавали Европі відчуття права й засади рівности європейських держав. Тепер по великій, по абісинській, по еспанській війні багато змінилося. Що сталося? Спробуймо пошукати, наприклад, духовного осередку сучасної Европи, - де є тепер така столиця Европи, якою, скажімо, в XVIII ст. був Париж? Може, Лондон? Ще недавно там, де був вплив ідеї парламентаризму, там був і вплив англійського демократичного світогляду. Ще недавно назагал узнавано англійську концепцію Европи за "рівновагу потуг" (розцвіт 1878-1914 pp.). Деякий час по великій війні справно функціонував у краю докладних годинників докладний барометр англійських впливів, але від кількох літ і Ліга Народів втратила значення. Тепер Лондон є центром світу, але англійського світу, і Британський острів - це тільки гігантський корабель-транспортовець, прив'язаний своїми причалами до скандинавських, данських, бельгійських і португальських баз. Однак обернений він лицем до доміній і колоній, а не до Европи. Змінилося відношення і до англійської духовности, що, як із жалем підкреслює А.Моруа,"не є, як то часто думала Європа, абстрактною системою, яка скрізь надається лишень збираниною порад, які тільки в цьому краю помагали" ("Історія Англії", 1937). Може, Рим Муссоліні є осередком Европи? Навіть не претендує на це. Для італійського фашизму існує тільки міт Риму, імперія середземноморська, панування вибраного, італійського народу над трьома прилеглими до моря частинами світу. Зрештою, з кожним роком усе виразніше Рим обертатиметься до свого велетенського колонізаційного терену в Абісинії. Що ж до самого поняття Европи, то воно в Італії не є в великій почести. "Людство, - пише в своїй книжці італійський віце-міністр освіти Бодреро, - складається з 42 мільйонів італійців, що живуть у ріднім краю, та 10 мільйонів італійців, що мешкають поза краєм. Решта не має жодної вартости". Берлін Гітлєра має претензії до провідництва усіх арійських і протикомуністичних сил. Та, здається, в практиці це буде тільки об'єднування ста мільйонів німців в Европі. Стремління до злиття всіх німців в один німецький легіон - це найголовніше завдання Берліна. Як виглядали б інші народи обіч цього можливого легіону, дає передсмак одна з книжок видатного теоретика-расиста Німеччини Гінтера (Gienther), що підкреслює нижчість українців, литовців, поляків, вважаючи їх за "вроджених слуг із нахилом до нігілізму, замкненістю, недовірливістю, дріб'язковістю і швидкою зміною супротилежних настроїв". Що їм до інших народів - їхня культура тільки для них самих! "Доісторія, старовинна історія Німеччини, наука про расу, етнографія - дістали нові, могутні імпульси, щоб ввійти в істоту німецького духа". Берлін не хоче асимілювати не німців, не хоче навіть приєднувати інших європейців. Дивиться на них з висоти мурів своєї держави, велетенського військового табору. Від військового перейдемо до велетенського концентраційного табору світу, до Москви. Це звідти з радійових веж, як з мечетей, щоночі трикратно лунає: "Пролетарі всіх країн", і одночасно звідти - прокляття на всіх, хто інакше думає, ніж Москва, і це звучить як церковне: "Ізидіте, оглашенниї..." Совіти відокремлені не тільки духовно, відокремлені й територіяльно від решти Европи. Тепер, кажучи за Гоголем, справді "рідко яка птиця долетить до середини Дніпра", і тепер далеко легше подорожувати до Китаю чи в африканських пралісах, ніж по "щасливих" совітах. Ось чотири осередки на терені сучасної Европи, "півострова, розруйнованого вибухами новітніх вибухових середників, жадобою золота й духом бунту" (П. Моран), цього духовного змісту, що, запліднивши обидві Америки, здається, тратить сам зміст як цілість. Це над Европою височать ці чотири осередки з власною динамікою, із самовистачальним світоглядом і енергією, але ні один із них не репрезентує давньої Европи. Ці осередки стараються якнайдокладніше відділяти свою духовність від розгойданої або закостенілої духовности решти європейського півострова. Вони є виключні, їхня сила - це сила не братання, а виключности. Чи буде то відвернена від Европи, атлантична виключність Британії, вихована в щасливім тисячолітті еволюції, чи середземноморська, стара виключність Риму, оновлена фашизмом, чи примітивна, касарняна германськість, чи низьковартісний механізм сталінізму - для всіх цих осередків-блоків решта Европи - це тільки поле до експансії, до безжалісних досвідів, до впливу. Так само, остаточно, як і решта світу поза Европою. Де ж вона, та психологічно-політична Европа? Нема тепер такого суцільного поняття. Це в однім із портів людства, що зветься Европою, стоять на непевних кітвах погрозливі фортеці-дреднавти, а поміж цими дреднавтами лавірують поодинці й групами інші, менші кораблики, без порівняння гірше озброєні й опанцирені. 2. СТИЛЬ МАРШОВОЇ КОЛОНИ Людина всередині кожного з цих осередків-блоків - Рим, Берлін, Москва - піддана спеціяльному шліфуванню, гострій обробці, важливій і доцільній для цілого блоку. Від давнього збірного ентузіязму, що ним починали свою однолитість фашизм, гітлеризм чи навіть комунізм, може, зосталося й дуже мало, але тепер це є вже система зоднаковілости, "гляйхшальтунгу", хоч і своєрідного в кожнім окремім випадку. Це є окремий стиль. Про італійський стиль говорить Муссоліні в своїй недавній розмові з Тітаяною: "Кожна людина мусить консервувати в собі деяку порцію варварства і зіставатись твердою. Не треба боятися холоду, голоду і боротьби. Легке життя провадить до упадку. Народ, що думає передовсім про вигоди, не є міцний. Мусить жити твердим життям, бути твердим щодо себе, щоб мати право бути твердим супроти інших". Особиста свобода одиниці - головна тема духовних прагнень романтичного і ліберального XIX століття - не грає ролі внутрі сучасних блоків-осередків. Одиниця має висловлювати душу збірну, душу й накази блоку. "Свобода - це привілей праці для держави", - каже італієць проф. О.Фантіні. Йому вторує Дітрих, шеф німецької преси: "Свободу осягнули ми в найвищому рівні, й вона зробилася в нас творчою повинністю щодо суспільства". Одиниця тоді лишень чогось варта, коли висловлює хоч трохи духа своєї збірноти2 - блоку. "Ти є ніщо, твій народ є всім", - повторює німцеві його сучасна наука. "Про що ти мрієш, - питається в совітській пісеньці пропагандист юнака, - про свою матір чи про комунізм?" Доля одиниці є менш цікава від призначення і долі її збірноти - блоку. "Велика Пригода - ось що світить німецькій молоді!" - каже Розенберг. Велика Пригода - це слово знане. Його уживають американці, коли окреслюють свою історію, похід фанатиків-осадників серед іще не займаних краі'н. Велика Пригода - це для кожного блоку зоднаковілих людей марш із власною виключною моральністю серед краі'н, з якими ніяка або майже ніяка моральність їх не в'яже. Це вже не турнір національностей, це вже не Наполеон, що з тріумфом визволяв і пробуджував нації в романтичній і мальовничій перспективі братерства своєрідностей. Виключність, зоднаковілість, власна мораль не дозволяє ніякого націоналістичного сентименталізму. Такий блок у своїх посуваннях не ощаджує, бо органічно не терпить нічого поза своїм усталеним порядком життя. Коли в дотеперішній національній боротьбі в Европі не випадало не вшанувати лицарства противника, не випадало нищити його мистецтва, науки, то в посуві такого блоку є лишень знищення і мистецтва, і науки, і самої назви противника. Бо цей похід - це похід окремої замкненої системи моралі, науки, мистецтва, це - тотальна війна, похід орди, похід раси під час переселення народів. Цілі їхнього маршу є всередині самих орд. Стиль їх маршу не був знаний Европі від кільканадцяти століть. Альфред Розенберг у своїм "Формуванні ідеї" пише про теперішній "стиль німецького народу": "Це є стиль маршової колони, причому однаково, куди і в яких цілях буде вжита ця колона". Зміст цього стилю - це одностайний подив свого і свідоме пониження всього, що не своє. Це стиль тоталізму, а не - універсалізму. Кроки орд в Европі? Але ж це звучить дуже дивно в наших часах, коли стільки ще є де-не-де залишків інтелігентщини й лібералізму, віри в міжнародню правосудність, таких питомих минулому століттю. Де ж воно, те загальне переселення рас-народів? Де та боротьба рас? Покіль що ще нема загального руху, але він уже є в психології, навіть у підсвідомості. Ритм тотальної війни передчувають сучасні митці так, як передчував Маринетті вибух фашизму, а московський футуризм - бунт большевизму. Коли хтось слухав у Берліні модерні марші (як, наприклад, "Тріумфальний марш" Р.Штравса), той запам'ятає дивно новий, а заразом прадавній характер тих маршів. Це не зручні мелодії Шопена чи Лисенка, це монументальні фрази, гідні полчищ Вавилону чи стародавнього Єгипту, майже монотонні, як там-там примітивних племен. Такою самою, аж китайською, важкою монументальністю звучить большевицький новий "Інтернаціонал" Ейслера, що ним Москва поволі заступає легку мелодію дотеперішнього "Інтернаціоналу" французького походження. Є цей монументалізм руху і в різьбі. Так само й письменники відчувають ритм безжалісної "маршової колони". 1 травня 1937 року з веж Кремля по всяких нахваляннях і блефах, на взір "О жізні пайом ми вєлікай, щаслівай", залунав "Інтернаціонал" і супровід його, слова поета "шукання катастроф, захватів і шляхів" - Миколи Бажана. У вірші своїм він славить "людей, що знають смерть, що знають кров". Він навіть не має збірної назви для цих людей, він не визначає їм постійних кордонів: Для моря твоїх людей Берегів тепер не найти... Він оспівує оголений великий ритм, інстинкт руху: Я чую, як ти ростеш, Я чую, як ти встаєш, Як люди твої ідуть... 3. КРОВНА СПІЛЬНОТА Ще недавно і в підручниках, і в практиці війни узнавали європейські народи противника за рівного собі й вартого пошани. В спогадах з XVIII століття (кс. Кітовича) найдемо, що українські козаки (а також гайдамаки), атакуючи противника, перед самою атакою салютували йому. Ба, ще перед Наполеоном при зустрічі військових відділів начальники просили противника, щоб він стріляв перший, бо того вимагав добрий тон тодішньої війни. Дещо з того настрою було і в національних війнах XIX століття, у поведінці маршалів Бліхера чи Мюрата. Але ця традиція взаємопошани на землях Европи все більше маліла, переходила на плиткі "ввічливості". Велика війна цілком їх знищила. В сучасних військових школах не тільки перестали викладати про пошану до самого противника, а навіть до його шпиталів і церков. По практиці pp. 1914-1918, а в нас і pp. 1917-1923 нікого не здивує теорія ген. Людендорфа з його "цілковитою війною", "озброєним народом" і "війною аж до винищення". Це лишень підсумки минулого і докладні напрямні для будуччини. Взаємопошана, європейська спільнота тепер не в'яже. Нема загальновизнаних підстав, що на них вона полягала: християнський неофітизм, лицарські звичаї', врешті гуманізм XIX століття, коли й існують, то лишень для власного блоку. З другого боку дивлячись, - як же виросло значення спільноти всередині кожного з великих європейських блоків. 12 травня 1937 p. ми були присутні при велетенській урочистості коронації англійського короля. Це були мільйони англосаксонців у делірії', в маячінні. Цей їхній лоялизм до короля викликав здивування в чужинців. "Що то є англійська королівськість?" - питається Кудріє де Щасень, французький дослідник психології англійців, і дає відповідь: "Бути лояльним супроти короля - це бути вірним у всіх обставинах, бо ж він є живе втілення всіх законів і закону найвищого - свободи громадянина. Всі знаємо внутрішню, глибоку пошану, що її має кожний англієць до закону. Це характерна риса германських рас, бджіл, муравлів і термітів. Чому? Таємниця!.. В дійсности англієць себе самого подивляє в дзеркалі королівськости, і йому служить, і шанує... Може, в цім почуванні, що його він сам докладно не окреслює, хоч йому підлягає із спадщинного відгуку, може, в нім головну ролю грають не пошана, не любов чи сентимент, а лишень інстинкт заховання себе самого, свого збірного організму, своєї раси". В британському спільному світі, що в тисячолітті склався шляхом незліченних компромісів і єднає дуже неоднорідні елементи, потрібен живий символ, знак самооборонних традицій блоку. Королівськість - це завершення органічної ієрархічної спільноти, єдиної досі в історії британського "спільного світу". В італійському і німецькому блоках, більш однородних і примітивних, важнішим є поняття кровної спільноти. Війна й живлові почування під час переворотів очистили й устійнили тип німця чи італійця. Ритм "маршової колони" і небувале піднесення власних моральних святощів відділяють їх від решти світу. Для них є дорогий лише той, що має всі дані органічно відчувати й виконувати накази того ритму. Тому нема нічого дивного, що найважнішим завданням блоку є збереження кожної кровної одиниці, незалежно від її переконання. Нема недовір'я до неї: органічний ритм сучасної германськости чи римськости буде завжди глибшим від мислених, партійних спекуляцій німця чи італійця XIX століття. Коли недавно німця Штіклінга засудили в Москві на смерть, Берлін гостро запротестував і домігся визволення смертника. Берлінський "Ангріф" просто пояснює це: "Штіклінг є марксист, та це не здержує наш уряд пригадати всіма способами і про цього члена нашого народу. Націонал-соціялістична держава бачить в Штіклінгові не старого комуніста, а лише члена нашої кровної спільноти. Та й для ГПУ вистачило, що в його жилах пливе німецька кров". Навіть у третьому, суходоловому блоку, в Совітах, заговорили в останніх часах про вартість кровної спільноти-москвинів і про обережне відношення до тої крови в будівництві. В "Соціялістіческом Зємлєдєлії" з 12 квітня 1937 року знайдемо бідкання над дотеперішнім самовинищуванням москвинів і заввагу, що "раса (москвинів) стає щораз бідніша на активні первні". Всі три суходолові блоки на терені Европи характеризує моральна і взагалі духовна виключність та власний окремий енергетичний ритм. Є там і дуже визначний інстинкт самозбереження, що виявляється в великій вірі у свою кровну спільноту, безжалісну до інших, чужих. Це останнє є в Берліні й Римі, але не в Москві, завважмо це. 4. ПІДСВІДОМІСТЬ В ОСНОВІ У своїй "Геополітиці" (Краків, 1936), одній із кращих компілятивних праць у цій ділянці, проф. К.Гжибовський, аналізуючи поняття "нація", "народ", по перегляді всіх дотеперішніх окреслень стверджує тільки одне певне у всіх цих окресленнях: існування в якійсь суспільній збірноті своєрідного почуття солідарности в супротиставленні себе - "чужим". Поза тим до якоїсь міри це почуття солідарності зв'язане З окресленою територією. Воно не зв'язане ані з мовою, ані з біологічною спільнотою крови, лишень у найбільш сильнім своїм вияві зв'язане з поняттям власної, своєрідної місії. Власний терен, власна місія і почування нехіті до чужих - ось що є найповніше в окресленні слова "нація"! Коли власний терен як поняття не може бути постійним (змінність границь, навіть втрата теренів народами, хоч би в Великій війні), коли власна місія не завжди є в своїм часі відчута елітою нації, то ця "нехіть до чужих" є, мабуть, найвиразнішою і найпостійнішою живловою ціхою кожного народу. |
|
Тестова частина Оцінювання: за кожну правильну відповідь нараховується 1 бал; отримана сума множиться на коефіцієнт 1/3 і маємо певний бал (максимум... |
ЧАСТИНА ПЕРША 1 |
|
Методичні рекомендації щодо проведення семінарських занять та самостійної роботи Крім того, перша частина присвячена висвітленню проблем, що стосуються фізичних і юридичних осіб, інтелектуальної власності, позовної... |
«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо надання... Частина перша статті 38 в редакції Закону N 1760-VI (1760-17) від 15. 12. 2009 } |
|
Частина перша ПРАКТИЧНІ ЗАДАЧІ Визначення та аналіз видової структури матеріальних активів підприємства. Користуючись вихідними даними, наведеними в табл. 1, необхідно... |
8-9 класи Перша частина завдань У деякій державі 121 місто. Із кожного з них виходить однакова кількість доріг, що з'єднують його з деякими іншими містами. Кількість... |
|
Згідно з ЗУ про сільсьскогосподарську коопераціюЗгідно зі ст 1 сільськогосподарський... До статуту можуть включатися й інші положення, пов'язані з особливостями діяльності кооперативу, що не суперечать законодавству України.... |
ЧАСТИНА ПЕРША Бозі. Убили, суки, тільки тополя бачила. Не свідчила. Трусилася, хитала гілками а я до чого?! Чужа рука не чула, прикрутила до живого... |
|
Частина перша. Актуальність концепції Трудової монархії В’ячеслава Липинського Відмова від монархізму, навіть якби вона мала сенс, приречена стати для українського консерватизму болісною ідеологічною операцією.... |
Переклад Михайла Литвинця Зміст Дійові особи Хорнада перша Сцена перша Сцена друга Сцена третя З одного боку заросла лісом гора, з іншого вежа, підніжжя якої править за в’язницю Сехисмундо. Двері, що навпроти глядача, прочинені.... |