|
|
Скачати 90.83 Kb.
|
|
ПАМ’ЯТІ НАЗАРІЯ ЯРЕМЧУКА (Звучить запис пісні Н.Яремчука “Гай, зелений гай”.) Вчитель. Прозвучала пісня. Можливо, вона вам і невідома, бо це пісня моєї юності. Але голос, який ви чули, безумовно, впізнали. Він належить народному артисту України Назарію Яремчуку. Незвичайний голос, що чарує нас і вабить. Його пісні духовно збагачують нас і заставляють міркувати про те, як ми живемо, чи гідно. Наша сьогоднішня година спілкування присвячується йому, соловейку нашої України, Назарію Яремчуку. Це година пам’яті людини, що була неординарною особистістю, патріотом, який безмежно любив свою землю, свій народ. Він був і вчителем, бо вчив нас, українців, як треба любити свій рідний край, своїх земляків і це небо, що над нами, і сонце, яке дарує світло і тепло, і гори, і річку. Він вчив не тільки любити, але й цінувати все це й берегти і примножувати. ( Звучить запис пісні “Квітка-розмарія”). Вчитель. Подивіться, діти, на дошку. Там написані слова, які належать Назарію: ’’Я разом з своїм народом, душею і плоттю і кров’ю, Подихом, кожною клітиноюІ в радості і в горі – Це моє щастя до загину, Як по життю, по бурях твердо лину’’. А поряд його життєве кредо: ’’Не впадати у відчай, знаходити завжди силу. Не гаснути як зорі. А творити”. Таким він був. Його високо оцінила батьківщина. Прочитайте на дошці слова, які сказав про Н.Яремчука другий президент України Л.Кучма: ’’...Він був улюбленцем народу, душею і совістю. Натхнення і творчість співака, чудової людини і визначного художника назавжди залишаться у вдячній пам’яті українського народу’’ Зверніть увагу на слова: ’’Він був’’ Він був, його вже немає. Не почуємо більше нових пісень у його виконанні. Лиш можемо слухати те, що залишив нам у спадок. Його пісні вічно живі, ніколи не старіють, бо співав про те, що є вічним в нашому житті і без чого нам ніяк не обійтись. (Звучить запис пісні “Оркестр природи”.) Вчитель. Наша година спілкування проходить напередодні його дня народження. 30 листопада цього року йому виповнилося б 60 років. Але не судилось. Доля відміряла так мало життя. Він наш земляк, бо народився тут, на західній Україні в невеличкому гірському селі Рівня Вижницького району Чернівецької області в селянській родині. Його дитинство було таким, або майже таким, як у всіх його ровесників. Село було невелике, але мальовниче: з одного боку була корона гір, а з другого – швидкоплинний, бурхливий Черемош. Чудова карпатська природа була радістю, втіхою і гордістю для всіх рівнянців, які любили співати і грати на народних інструментах. Батьки Назарія одружилися у важкі роки, однак жили дружно, у злагоді, спокійно, займалися господарством, ростили дітей: Дмитра, Степана, Богдана, Катрусю. Коли народився Назарій старший син був дорослий, підлітками були решту дітей. Народився Назарій в день Святого Григорія і старші жінки радили назвати дитину цим ім’ям, але мама, поміркувавши, назвала наймолодшого сина ім’ям його батька – Назарієм. 1 вересня 1959 року він вперше переступив поріг початкової школи. Його перший вчитель був хорошим педагогом, спостерігав за кожною дитиною, намагаючись розгледіти її здібності. Він навчив малого Яремчука не тільки читати й писати, але й любити природу, свій рідний край. Саме він виявив у Назарія дар до малювання. І неодноразово кращі його роботи демонструвались на виставці. Саме перший вчитель помітив талант Назарія і на батьківських зборах сказав, що з нього виросте неабияка людина. Ставши відомим співаком, Назарій пам’ятав свого першого вчителя і вважав, що завдяки йому він став тим, ким був. І не було жодного року, щоб він не відвідав свого вчителя і приїжджав до нього, поки той не помер. У 12 років пережив страшний удар – помер батько. Він був уже людиною похилого віку, бо коли Назарій народився батькові вже було 64 роки. Його брати були дорослими. Не стало батька і змінилось життя в сім’ї. Здавалось, що радість залишила їхній дім і там назавжди поселилася скорбота. Зі смертю батька змінилось матеріальне становище сім’ї, з’явились нестатки. Але найголовніше - зник душевний спокій. Малому Назарію так бракувало батьківської ласки і тепла, а тому так трепетно звучить у його виконанні пісня ’’Батько і мати’’. (Звучить запис пісні «Батько і мати».) Не стало батька , на мамині тендітні плечі лягли всі нелегкі турботи про сім’ю. Не вистачало грошей, мама працювала санітаркою в лікарні, а у вільний від роботи час була кравчинею. Часу для сина не залишалося. На сімейній раді старші діти порадили мамі віддати Назарія на навчання до Вижницької школи-інтернату, бо як було залишати малого вдома самого на цілу ніч, коли мама йшла на роботу в нічну зміну. Від такої звістки серце малого, здавалось, з переляку опустилося десь донизу. Він не уявляв собі як залишить свою домівку, своє ліжко і піде між чужі люди. Він нічого не сказав проти, бо бачив як важко прийняти рішення мамі. А тому, слухняний від природи, Назарій не ремствував, не кричав, не плакав, а схиливши додолу голівку пішов до тої чужої школи. З яким нетерпінням чекав суботи, щоб поїхати додому до мами. Через усе своє життя проніс любов до матері, яка померла раптово, коли Назарію було всього 18 років. Ставши відомим співаком, він замовив пісню для мами і яку завжди виконував з сльозами на очах, бо казав, що почувається великим боржником перед мамою. (Звучить запис пісні «Чуєш, мамо»). Назарій закінчив школу і поїхав у Чернівці вступати в університет на географічний факультет. Мріяв стати вчителем географії. Але не вступив і пішов на курси водіїв, які були при будинку культури. Там він вперше почув як співає ансамбль ’’Смерічка’’, яким керував Левко Дудківський. Колектив був молодий, працьовитий, а керівник досить вимогливий. Не одну репетицію прослухав Назарій, поки зважився підійти до Дудківського і попросився заспівати. Йому запропонували виконати пісню Ігоря Поклада ’’Кохана’’. Можливо, в цей час він був дійсно закоханий, бо пісню виконав так натхненно і пристрасно, що Л.Дудківський прийняв його в ансамбль, не боячись, що хлопець не має музичної освіти, бо бачив що є чудовий сильний голос і велике бажання співати. Його дебют відбувся напередодні Нового 1970 року, коли Назарій вперше взяв участь у святковому концерті, де заспівав пісню: ’’По Карпатах ходить осінь’’. А згодом відбулось знайомство з молодим композитором Володимиром Івасюком, студентом Львівського медінституту. Це знайомство відіграло дуже важливу роль у житті ансамблю ’’Смерічка’’ і його солістів. Зазвучала безсмертна ’’Червона рута’’. Її виконували Василь Зінкевич, потім Софія Ротару, але так, як її виконав Назарій Яремчук не виконував ніхто. (Звучить запис пісня «Червона рута»). Тепер Володимир Івасюк писав пісні, розраховуючи на незвичайний голос Назарія. Так, вслід за ’’Червоною рутою’’ з’явились і зазвучали пісні ’’Водограй’’, ’’Мила моя’’. Їх Назарій Яремчук виконував на концертах по радіо і телебаченню, на всіх партійних і комсомольських форумах, що свідчило про високий рівень його майстерності. В тому ж таки 1970 році Назарій став студентом географічного факультету, але вчителем не став. В цей час з’явилась телепередача ’’Алло, ми шукаємо таланти’’. В ній взяв участь і ансамбль ’’Смерічка’’. До них прийшла слава і визнання. Про них зняли кінофільм, який назвали ’’Червона рута’’. В 1973 році їх запросили на професійну сцену. На 23 році життя Назарій одружився з співачкою ансамблю Оленою Шевченко. Подружню пару об’єднала пісня. І голос Назарія зазвучав з новою силою, тепер уже для коханої. (Звучить запис пісні «Писанка».) Коли Назарію виповнилось 27 років, його працю високо оцінили, присвоївши йому звання заслуженого артиста України і вручили орден ’’Дружби народів’’. Коло знайомих і друзів більшало. Творчими друзями стали О.Злотник, О.Морозов, М.Мозковий, С.Галябарда, В.Крищенко, А.Демиденко. 1981 рік став для Назарія стежиною до міжнародного визнання. Ансамбль ’’Смерічка’’ представляв нашу державу на міжнародному конкурсі ’’Братіславська ліра’’. Там Н.Яремчук став лауреатом цього конкурсу. Через рік ансамблю присвоїли Республіканську премію імені М.Островського. Успіхи прийшли великі. Назарій Яремчук став зіркою української естради. Але зіркова хвороба його обминула. Ніколи не гордився, не пишався сам собою, своїм талантом. Просто жив і співав. (Звучить запис пісні «Горить горобина»). Ставши професійним співаком, Назарій розумів, що бракує знань, тому вступив у Київський інститут культури імені Карпенка-Карого, який успішно закінчив. В 1985 році став дипломантом 12 всесвітнього фестивалю молоді та студентів в Москві. Працював, не шкодуючи сил, часу, здоров’я. Незважаючи на зайнятість, хотів бути справжнім татом для своїх двох синів, яких подарувала йому дружина. Він хотів, щоб діти брали приклад, пишалися ним, стали його наступниками. Він любив ходити сім’єю в гори, збирати гриби, лісові ягоди, рибалити. Назарій дуже любив людей, був завжди щирий, безвідмовний, готовий завжди прийти на допомогу, якщо потрібно. Мав гуцульську вдачу – гостинність, шляхетність, доброту, людяність. Але був всього-навсього людина і як кожна людина був слабким і недосконалим і допускав помилки, як і кожен із нас. Найбільшою своєю помилкою вважав розлучення і розрив з сім’єю. Не міг собі пробачити, що вчинив непомірковано, що був гарячий і запальний. Сам ріс без батька, знав як важко залишитись дітям без батькової підтримки, допомоги, любові. Все забув, вчинив необдумано. А коли зрозумів свою помилку, було пізно. Було каяття та не було вороття. Бо вже мав іншу сім’ю, в якій зростала його третя дитина, маленька донька Марійка. Єдине, що міг зробити і зробив; прийшов до своєї першої дружини, стояв перед нею на колінах і просив вибачення за свою необдуманість, гарячкуватість, просив не розлучати з синами. І вона йому пробачила все, бо знала; в тому, що сталося винні обоє. І розлучати з синами не мала наміру. Знала, що якщо їх розлучить, то в майбутньому не вибачать їй сини цього, та й сама собі цього не пробачить, що забрала дітей від такого батька. Сини жили то з мамою, то з татом. Життя поволі налагоджувалось. Назарій продовжував співати. А Україна повсякчас була для нього музою. Він віддано служив своїй музі і тому був для всіх нас, українців, таким природнім і зрозумілим. (Звучить запис пісні «Лиш для тебе») В 1986 році Назарію запропонували заспівати кілька російськомовних пісень, за що йому обіцяли неабияку популярність та визнання на розлогих теренах Радянського Союзу. Але Назарій відмовився, сказавши, що він не тільки українець за національністю, але й українець в душі і крові і прийшов у цей світ, щоб співати тільки українською мовою. Від такої пропозиції не відмовилась Софія Ротару і згодом назавжди розпрощалась зі “Смерічкою”. Останнім часом Назарій почав співати те, що замовляв, бо хотів співати тільки те, що відчували його серце і душа. Замовив поету-пісняру пісню про те, про що ще ніхто не співав; про чорну і білу заздрість. Так народилась пісня “Дай, Боже, радості”. (Звучить запис пісні “Дай, Боже, радості.”) Здавалося, що все гаразд. Біда прийшла несподівано.43 роки стали межею життя. Тяжка фізична недуга забирала сили. На допомогу прийшов старший брат - Дмитро, який жив у Канаді. Він прилетів, як тільки дізнався про хворобу брата. Забрав Назарія до себе. У Канаді молодшого брата прооперували. Він розплющив очі після операції і першим, кого побачив, був хірург, який його оперував. Він сказав українською мовою Назарію: “Хвороба відступила. Раку більше немає.” Ці кілька слів навчив його Дмитро, щоб підбадьорити Назарія. Був упевнений, що почувши рідну мову так далеко від батьківщини, це додасть йому впевненості й сили побороти недугу. Але нічого не допомогло. Хвороба прогресувала. Назарій повернувся додому вірячи в те, що хвороба відступила. Він і гадки не підозрював, що вже стоїть на порозі вічності. Страшна недуга забирала сили, а душа не хотіла коритись. Остання пісня, яку записав Назарій, була пісня “Забудеш”. Друг Назарія Вадим Крищенко, який був присутній під час запису говорить про те, що голос із цієї пісні ходить за ним досі. Досі він відчуває фізичну присутність самого Назарія. Назарій співає “Забудеш“, а думка протестує – “Ніколи”. (Звучить запис пісня “Забудеш“.) 30 червня 1995 року в пору, коли рясно зародили черешневі гаї, які так любив Назарій, його не стало... До друзів прийшли розчарування і спустошеність. Вони втратили друга, дружина – чоловіка, діти – батька, Україна – патріота. Ще тіло Назарія не було віддане землі, а Андрій Демиденко написав поезію, яку присвятив другові. Гортають небеса листки осінні наче псалми, Й зелене полум’я отав горить іще нетлінно. Коли вмирає друг твій – помираєш сам, Незримо так, але невпинно. Він світ любив! Як хрестик жайвора в небесній млі. Він так співав, що крилами йому став голос. З дитинним подивом в очах і на чолі. Він був небесний ангел на землі. Назарій був незвичайною людиною. Протягом усього життя він творив тільки добро, він підтримав, благословив і спрямував на пісенну стежину чимало молодих виконавців, які завдяки йому стали тепер відомими на Україні і за її межами : Надія Шестак з Харкова, Інеса Братущик, Орест Хома, Ірчик зі Львова, Богдан Сташків з Івано-Франківська, Микола Романов з Києва, Алла Наталушко та Леонід Корінець з Чернівців та інші. Назарій Яремчук вмів зрозуміти радість і дарувати добро, приносити щастя і цінувати життя. Не вмів одного – кривити душею. Все це вкладав у пісню, яку ніс до нас як найдорожчу перлину, як найціннішу ношу, як наймилішу данину своїй батьківщині. Його пісні гоять душевні рани. Назарій Яремчук відійшов у вічність, але він не зник. Бо ніщо у цьому світі не зникає безслідно, а просто в інших вимірах життя удосконалюється, щоб потім продовжити свою справу. Назарій лежав у труні в вишиванці, недоступний для буденних пересудів, увесь як совість і як пісня України. На сороковинах від дня смерті співака поет Степан Галябарда читав поезію присвячену Назарію. Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні. Наче крапля роси, наче крик журавля, тільки мить. Я не вірив ніяк що й до мене прийде день останній І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить. Я так щиро кохав, я так вірив у зорі і очі І душею я вас як умів причащав. Але видно Господь мені краще життя напророчив і до себе забрав, Щоб у райських садах я співав. Хай душа переселиться в світлий той рай потойбічний, Де таких вже як я назбиралася ціла сім’я Тільки нащо мені ці блаженства розкішні і вічні Як мені не всміхнеться донька, сиротинка моя. А вже на річницю смерті Назарія, коли в Чернівцях відбувся концерт пам’яті видатного співака, ця поезія була доповнена і покладена на музику. Пісню виконав заслужений артист України Степан Гіга. ( Звучить запис пісня “Яворина “) Пам’ять про Назарія Яремчука ніколи не згасне. Відбуваються музичні конкурси, які носять його ім’я. Готується книга спогадів про Назарія. Планується відкрити музей в будинку, де він мешкав в Чернівцях. В березні 1996 року Назарію присудили посмертно Державну премію України імені Т.Г.Шевченка. Він пішов у вічність, але сам буде вічно жити, поки живе Україна, яку Назарій любив понад усе. |
| М. Ф. Достоєвський та його роман «Злочин і кара» Грає команда з 5 учнів від кожного класу: 6-1, 6-2, 6-3 по черзі, шляхом випадкового закреслення цифр у таблиці. За кожною цифрою... |
EUROPEAN CREDIT TRANSFER SYSTEM Перелік запропонованих програм навчання з присвоєнням ступенів (бакалавр, спеціаліст, магістр), кваліфікацій і тривалості навчання... |
| Урок усного зв’язного мовлення Живи й насолоджуйся кожною миттю. Справа в тому, що щастя для кожного рiзне, в залежностi вiд особистостi людини, вiд її духовної... |
Перша ніч кохання на проекті «Кохання без кордонів»! Марк-Ентоні намагається краще пізнати дівчат, які до нього приїхали. Марк зрозумів, що робити це краще, лишаючись із ними сам на... |
| Дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо... Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права за кожною дитиною без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри,... |