Клаус Міхаель Маєр-Абіх «Повстання на захист природи. Від довкілля до спільно світу» (Уривки)
Провідною ідеєю з якої починається поворот, є та, що інші живі істоти існують у світі не тільки задля нас а й разом з нами. Кожна жива істота потребує власного довкілля, свого специфічного життєвого простору. Наше довкілля є одним з багатьох довкіль, людський життєвий простір є тільки частиною природнього Універсуму. Індустріальне суспільство хибно розуміє це так, начебто весь світ є тільки людським життєвим простором, і говорить тільки про одне однісіньке довкілля, яке треба захищати, а саме про наше довкілля. Саме тому нас спіткала криза наших взаємин з природою…
Не звертаючи увагу на інші довкілля в їхній самобутності, ми розглядаємо живих істот тільники з перспективи нашого життєвого простору. Ми не бачимо їхнього власного сенсу і власної цінності в природньому цілому, а ставимося до них так, начебто вони існують тільки для нас. Відтак і саме поняття довкілля хибне: увесь світ постає нашим довкіллям тільки як щось таке, що існує задля нас. Щоб подолати цю хибу, яка досі визначала екологічну політику, цей світ треба розглядати і аналізувати як природній спільносвіт. Ми, люди, наділені таким розмаїттям здатносте, що нашій самосвідомості не зашкодить, якщо вона визнаватиме самоцінність інших живих істот і першоелементів у всесвіті. Історія природи могла б навіть налаштувати нас на таке визначення засадничо. Умовою цього є наша власна належність до природи, тілесність нашого буття.
Форма цієї тілесності свідчить про те, що ми належимо до вищих живих істот і, як ссавці цілком подібні до інших. Це-інший напрям аргументації, і в цьому констатація тілесності нашого буття означає ще й те, що ми є особливими живими істотами, такими особливими, що в безпредметний в історії природи спосіб привносимо в світ і відповідальність, і надію, і загрозу. Та водночас ми такі самі живі істоти як інші ст. 55
…Особливість живих істот у спільноті живих істот очевидна, натомість спільність із ними ми дотепер належним чином не усвідомили…
Звісно, це не означає, що до інших живих істот ми маємо ставитись так само, як до людей. Соняшники – не люди, слони також. Якби ми ставились до них як до людей – хоч як добре це виглядало б – це навіть суперечило б гідності їхнього буття.
А втім, у ставленні до людей і до інших живих істот є і подібні риси, і найелементарнішим принципом справедливості, принципом рівності, не треба нехтувати. Він потребує рівного ставлення, наскільки сягає рівність, і відмінного-наскільки сягає відмінність ст. 56
Абсурдно вважати, що людина може бути творцем тільки за рахунок творіння. ст 60
Одна людина – це ще не людина, тільки в середині спільноти вона може бути самою собою. Тому варто зробити подальші кроки в міркуваннях. Чи може людство обмежуватись тільки самим собою, нехтуючи співбуттям з іншими? Чи не належить воно до ширшого цілого, що повніше визначало б ідентичність самобуття і відповідальність людини? Індивіди, які не мають іншого масштабу окрім самих себе здебільшого асоціальні. Хіба те саме не стосується людства в цілому? І чи не є антропоцентризм останньою спробою після того, як просвітництво про нашу належність до природи стало неуникним, - вважати людей, принаймні в їхніх діях, чимось вищим за природу, у такий спосіб виправдовуючи асоціальність у природі? [ст 86.]
Людство існує тільки в співбутті з іншими – людьми, тваринами, рослинами, ландшафтами і стихіями, без цього його немає [88].
З погляду на досягнений нині щабель розвитку антропоцентрична картина світу і людини видається проявом своєрідного людського шовінізму…Сфера відповідальності тепер настільки вагома, що ніщо більше не повинно існувати тільки задля іншого: ані частина людства тільки задля якоїсь іншої частини, ані інші живі істоти тільки задля людей, ані стихії життя тільки задля живих істот. Усі вони мають власну самоцінність у природному універсамі задля самих себе варті того, щоб у своїй діяльності на них зважали ті, кому розум дарований природною, дає можливість вгледіти цю самоцінність. У цьому колі вже не тільки співіснування з іншими людьми й іншими істотами є мірою людської самобутності, а й увесь спільно світ. Не людина є мірою всіх речей, а все, що існує з нами, є мірою нашої людяності» [96]
|