«Типові помилки у сімейному вихованні. Як їм запобігти?»
(матеріал для батьківських зборів в 6 класі)
Підготувала: Кисла В. В.
Найпоширеніші помилки в розвитку внутрішньосімейних взаємин виникають через незнання та нерозуміння важливості таких взаємин між батьками і дітьми. Перша з них полягає в тому, що
дорослі не розуміють дитини, не знають особливостей її етапного розвитку, психофізичних особливостей.
Розуміти дитину - означає усвідомлювати, чому вона чинить так, а не інакше. Наприклад, деякі батьки бачать лише негативний бік у тому, що дитина сказала неправду, і не замислюються про причину, що призвела до таких дій. Можливо, дитина прагне самоствердження і визнання, їй не вистачає схвалення. За цих умов доцільніше допомогти дитині у пошуку засобів для самоствердження, у розкритті її позитивних якостей, що заслуговують схвалення.
Інша поширена помилка полягає в тому, що
батьки не усвідомлюють, що дитина постійно нас оцінює і вчиться робити це у дорослих. Попри нашу відмінність, суперечливість, неоднаковість у життєвих ситуаціях, діти безпосередньо й точно сприймають нас, повертаючи нам дзеркальне відображення нашої особистості з усіма її сильними та слабкими сторонами.
Своїми власними оцінками батьки можуть навчити дитину бути терплячою, тактовною у висловлюваннях, навчити помічати в інших не лише недоліки, а й достоїнства. Тому паралельно із дорослішанням дітей самим батькам слід багато працювати над самовдосконаленням. Вони мають прагнути до розширення власних інтересів, щоб прищепити дитині потяг до пізнання, потребу до власних досягнень, здатність до любові, зокрема й до власних майбутніх дітей.
Ще одна помилка - це
неувага батьків до проблем дитини, переконаність у тому, що вони не мають важливого значення. Але для дитини її проблеми є досить серйозними і такими, що потребують вирішення. У неї є свої негаразди й радощі, вона може глибоко любити й ненавидіти. Від готовності батьків допомогти дитині залежить її переконаність у необхідності допомагати людям, відгукуватися на їхні прохання.
Виховуючи дитину, необхідно навчати її в будь-якій ситуації залишатися чесною і порядною людиною. Випускаючи дорослого сина чи доньку в самостійне життя, батьки мають забезпечити їх мінімумом необхідних знань, технічних навичок, професійних умінь. Зрозуміло, що певну частку цих завдань переймають на себе навчальні заклади, однак саме батьки несуть відповідальність за підготовленість дитини до самостійного життя.
У яких родинах стосунки між батьками й дітьми тепліші, щиріші? Там, де дорослі граються із дітьми. Відомий американський психолог Бенджамін Спок пише: «…якщо батько хоче, щоб його син виріс справжнім чоловіком, він не повинен накидатися на хлопчика, коли той плаче, соромити його.., змушувати його займатися лише спортом. Батько має із задоволенням проводити час зі своїм сином, даючи йому відчути, що він «свій хлопець»… У батька з сином мають бути свої спільні секрети». А це вже серйозна гра у вірність, відданість, надійність друга.
Обіцянка більше не любити: «Якщо ти не будеш таким, як я хочу, я більше не буду тебе любити».
Думка психолога: обіцянка не любити свою дитину — один із найдієвіших засобів виховання. Однак ця погроза, як правило, не здійснюється. А дитина чудово відчуває фальш. Набагато краще сказати: «Я буду тебе все одно любити, але твою поведінку я не схвалюю».
Байдужість: «Роби що хочеш, мне все однаково».
Думка психолога: ніколи не треба показувати дитині, що вам байдуже, чим вона займається. Дитина відчуває вашу байдужість і відразу ж почне перевіряти, наскільки вона справжня. І, швидше за все, перевірка буде полягати у здійсненні завідомо поганих учинків. Тому краще замість байдужості налагодити з дитиною дружні стосунки, навіть якщо її поведінка вас не задовольняє.
Занадто багато суворості: «Ти маєш робити те, що я тобі сказав, тому що у сім'ї я головний».
Думка психолога: діти обов'язково повинні розуміти, чому і навіщо від них вимагається щось робити. Переконування краще за суворість. У разі необхідності можна сказати таке: «Ти зараз робитимеш так, як я кажу, а ввечері ми спокійно обговоримо - чому і навіщо».
Дітей треба балувати: «Мабуть, я зроблю це сама. Моїй дитині це не вдасться зробити так, як слід».
Думка психолога: розбещеним дітям дуже важко доводиться у житті. Не можна тримати єдину дитину під ковпаком батьківської любові, адже у подальшому це може призвести до серйозних проблем. Повірте, коли батьки усувають майже кожен камінчик з дороги дитини, від цього вона не відчуває себе щасливішою. «Спробуй зробити це сам, а якщо не вийде, я радо тобі допоможу», - ось один із варіантів поміркованого ставлення до дочки чи сина.
Грошова: «Більше грошей - краще виховання».
Думка психолога: любов не можна купити за гроші - звучить досить банально, але це так. Часто буває, що у сім'ї з невисоким достатком робиться все, щоб задовольнити будь-яке бажання дитини. Однак ви не повинні відчувати докорів совісті через те, що не можете виконати всі ії забаганки. Аж ніяк не гроші роблять дитину щасливою, а усвідомлення того, що вона для вас найкраща.
Наполеонівські плани: «Моя дитина буде займатися музикою (тенісом, живописом), я не дозволю їй утратити свій шанс».
Думка психолога: на жаль, діти не завжди оцінюють зусилля батьків. І доволі часто чудове майбутнє, намальоване дорослими у своїй уяві, руйнується небажанням дитини займатися, скажімо, музикою. Поки дитина ще мала, вона слухається дорослих, але потім... прагнучи вирватися із клітки батьківської любові, починає виражати протест доступними їй засобами - це може бути і вживання наркотичних речовин, і просто захоплення важким роком у нічні години. Тому, заповнюючи день дитини корисними і потрібними заняттями, не забувайте залишати у неї трохи часу для власних справ.
Надто мало часу для виховання дитини: «На жаль, у мене зовсім немає для тебе часу».
Думка психолога: дорослі часто забувають просту істину - якщо вже народили дитину, треба і час для неї знайти. Навіть якщо ваш день розписаний по хвилинах, знайдіть увечері півгодини, щоб поспілкуватися з сином чи дочкою, розпитати про їхні справи, можливі проблеми, їм це необхідно.
Ділова гра «Як виховувати дитину сьогодні, щоб завтра їй жилося добре».
Проблема для обговорення: хто більше захищений у житті і може успішно долати проблеми, негаразди:
той, хто у дитинстві був повністю захищений від бід і невдач своїми близькими?
той, хто був самостійним у вирішенні своїх проблем?
той, хто розв`язував їх самостійно, але у будь-який час міг розраховувати на підтримку батьків?
Сім батьківських заповідей
Не вважайте дитину своєю власністю - вона Божа.
Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита, не в усьому досягає успіху.
Не очікуйте, що вона виросте саме такою, якою хочете ви, - допоможіть їй стати собою.
Запам'ятайте: найголовніший ваш обов'язок - розуміти й втішати.
Ви - не суддя, не приклад для наслідування, а людина, на грудях якої можна виплакатись і у п'ять, і в п'ятдесят років.
Не переймайтесь, якщо не можете чогось зробити для сина чи дочки. Найгірше, якщо можете, але не робите.
Усвідомте: для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.
Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить вашим онукам.
Почуйте серцем голос вашої дитини
Окрім їжі, дайте мені теплосердечність, безпечний спокій і вашу любов.
Дозвольте втішатися моїми замислами у цьому дивному світі постійних змін.
Дозвольте у міру моїх сил сідати, соватись, ставати, ходити, бігати, лазити, скакати.
Не кажіть, що я співаю, бавлюся чи експериментую «Забагато, задовго, зачасто».
Дозвольте мені ставити питання і отримувати чесні відповіді, а також експериментувати, шукати і досліджувати.
Не ідентифікуйте ваші почуття і думки з природними потребами мого організму.
Не карайте мене, коли я й так переживаю за невдачі, сама ж бо невдача є вже карою для мене.
Говоріть до мене серцем, очима, усмішкою, вашими руками: ваші слова не завжди мені зрозумілі.
Нехай довкола мене живуть гарні, ніжні і лагідні люди.
Нехай тут царює мир - передумова мого розвитку.
У вашій хаті відступіть мені на власність один куточок і частину вашої уваги та вашого часу.
Навчіть мене розуміти і відчувати красу і тішитися - радіти з усього, хоч би навіть і з найменшої дрібнички.
Підтримуйте і заохочуйте мене до праці, навіть і тоді, коли я роблю ще сотні помилок.
Будьте терплячі до мого безладдя, я ж бо є тільки дитиною і учнем.
Надайте і мені частину відповідальності, вимірену до моїх сили і можливостей.
Навчіть мене брати участь у забаві, занятті й праці.
Зважайте на мої забави і з них робіть висновки, як даватиму собі раду із життям і його труднощами.
Коли загадаєте мені зробити це або те, скажіть також «як» і «чому».
Робіть усе, щоб я відчувала свою значимість і по- трібність для вас, своє місце у планах вашої родини та гімназії.
Будьте до мене доброзичливі і лояльні, щоб я навчалася відплачувати іншим людям тим самим.
Покажіть, як дотримувати обіцянки, слова.
Не трактуйте мене як немовля, коли я хочу рости і бути великою.
Не накидайте мені Ваших переляків і острахів.
Допоможіть мені потроху перемагати біль і марні забаганки, і тішитися майбутніми радощами.
Навчіть мене рівноваги, коли ви на мене гніваєтеся, але не боятися гніву, коли він справедливий і виправданий.
Пам'ятка батькам «25 дитячих прохань»
-
Не розбещуйте мене, цим ви мене псуєте. Я дуже добре знаю, що не обов'язково надавати мені все, що я вимагаю. Я просто випробовую вас.
Не бійтесь бути вимогливими зі мною. Я надаю перевагу саме такому підходу. Це дозволяє мені визначатись.
Не покладайтесь на силу у стосунках зі мною. Це привчать мене до того, що вважати слід лише на силу. Я відгукнусь з більшою готовністю на наші ініціативи.
Не будьте не послідовними. Це збиває мене з пан- телику і змушує вперто намагатися у всіх випадках залишити останнє слово за собою.
Не давайте обіцянок, яких ви не зможете виконати; це похитне мою віру у вас.
Не піддавайтесь на мої провокації, коли я кажу або роблю щось тільки для того, щоб роздратувати вас. А то надалі я намагатимусь досягти ще більших «перемог».
Не засмучуйтесь занадто від моїх слів: «Я вас ненавиджу». Я не це маю на увазі. Я просто хочу, щоб ви пошкодували над тим, що мені зробили.
Не змушуйте мене почувати себе меншим, ніж я є насправді. Я відіграюсь над вами за це, ставши «плаксою».
Не робіть для мене і за мене те, що я у змозі зробити сам: я використовуватиму вас, як обслугу.
Не дозволяйте моїм «поганим звичкам» притягувати до мене надмірну частку вашої уваги. Це тільки надихне мене на їх продовження.
Не нарікайте на мене у присутності сторонніх людей. Я зверну більшу увагу на ваше зауваження, якщо ви скажете мені все спокійно віч-на-віч.
Не намагайтесь обговорювати мою поведінку у самий розпал конфлікту. За деякими об'єктивними причинами мій слух притупляється в цю мить, а бажання співпрацювати з вами пропадає. Буде нормально, якщо ви зробите якісь кроки, але давайте поговоримо про це пізніше.
Не намагайтесь читати мені нотації. Ви будете здивовані, дізнавшись, що я чудово розумію, що таке «добре» і «погано».
Не змушуйте мене відчувати, що мої провини - смертельний гріх. Я повинен навчитися робити помилки без відчуття, ніби я ні на що не придатний.
Не чіпляйтесь до мене і не бурчіть на мене. Якщо ви будете це робити, я повинен буду захищатися, прикидаючись глухим.
Не вимагайте від мене пояснень, навіщо я це зробив. Я іноді сам не розумію, чому чиню так, а не інакше.
Не піддавайте надто великому іспиту мою чесність. Заляканий, я легко перетворююсь на брехуна.
Не забувайте, що я люблю експериментувати. Саме так я пізнаю світ, тому, будь ласка, змиріться з цим.
Не захищайте мене від наслідків моїх власних помилок. Я вчусь на власному досвіді.
Не звертайте занадто багато уваги на мої маленькі хвороби. Я можу звикнути отримувати задоволення від поганого самопочуття, якщо це привертає до мене стільки уваги.
Не намагайтесь здихатись мене, коли я ставлю відверті запитання. Якщо ви не будете на них давати відповіді, я буду шукати інформацію десь на стороні.
Не відповідайте на мої дурні та безглузді: питання. Якщо ви будете це робити, то через деякий час помітите, що я просто хочу, щоб ви постійно мене забавляли.
Ніколи не натякайте, що - ви є - досконалі й безгрішні. Це дає мені відчуття марності спроб зрівнятися з вами.
Не тривожтеся, що ми з вами проводимо разом мало часу. Головне те, як ми його проводимо.
Нехай мої страхи не викликають у вас надмірного хвилювання, інакше я буду лякатись ще більше. Покажіть мені, що таке мужність.
Ставтесь до мене так, як ви ставитесь до друзів. Тоді я теж стану вашим другом. Я ж вчусь, наслідуючи приклади, а не під впливом критики.
І, крім того, я вас так сильно люблю, будь ласка, поверніться до мене з любов'ю ж.
Пам'ятка учню «батьківські прохання»
Співпрацюйте з нами. Не намагайтеся бути інфантильнішими, ніж це є насправді, розігруючи безпомічність і нерозуміння. Простягніть нам руку допомоги і дайте зрозуміти, що ми можемо рости разом і що можемо на вас розраховувати.
Пам'ятайте, що серйозне навчання означає серйозну справу.
Ми не завжди були батьками, а стали ними після вашого народження. Тому наш батьківський досвід дорівнює вашому віку. Як батьки, ми - ваші однолітки і не менше потребуємо допомоги й підтримки.
Від нас залежить, якими ви станете, але і від вас залежить, якими батьками ми будемо.
Ми намагаємося зводити до мінімуму наші вимоги і якомога менше казати «ти мусиш». Але і ви розвивайте в собі відповідальність і, не чекаючи наших вимог, самі запропонуйте: «Давай я зроблю…».
Пам'ятайте, ми (дорослі) не менше за вас помиляємося, і подеколи безсилі. Будьте великодушні і вибачайте, якщо іноді ми не на висоті.
Дуже хочеться, щоб ви не ображали нас своєю неуважністю. «Дякую» - це такий стимул!
Намагайтеся дотримуватися наших правил, навіть якщо не зовсім розумієте їх. Бо іноді ми справді знаємо, що краще.
Не варто завжди чекати від нас відповідей. Спробуйте самостійно проаналізувати і зрозуміти питання. Розуміння суті питання важливіше за знання відповіді.
Пам'ятайте, що нас втішає ваш інтерес до нашої діяльності. Дорослі не завжди консервативні, і ви зможете перейняти чимало з того, і що ми робимо.
Спробуйте любити нас навіть тоді, коли ми помиляємося. Батьки - не Боги і не ангели, хоча і намагаються, щоб їх саме так сприймали.
Не варто механічно наслідувати нас. Не копіюйте нас, підходьте до цієї справи творчо, будьте самими собою.
Нам також потрібен відпочинок. Поважайте наших друзів, як ми шануємо ваших. Наші дії можуть здаватися вам безглуздими, але ми маємо на них повне право.
Наш дім належить нам УСІМ. Речі, звичайно, не настільки важливі, як люди, але постарайтеся навчитися шанувати те, що люди цінують.
Намагайтеся ставитися до нас, як до рівних. Батьки аж ніяк не раби своїх дітей; ми так само – за справедливість.
Ми хочемо бачити вас молодшими партнерами нашої сімейної фірми. Але не поводьтеся так, ніби ми вже на пенсії. Ми маємо право на активну роль у компанії.
Учіться, самостійно приймати рішення, а ми будемо любити вас незалежно від того, правильні вони чи ні.
Ми ростемо і розвиваємося разом із вами. Тож веслуймо разом і в одному напряму, бо інакше наш сімейний човен може легко перекинутися.
Ми любимо Вас!
Поради батькам як оцінювати шкільні «успіхи» своїх дітей
З боку батьків у стосунках зі своїми дітьми необхідно зменшувати хворобливість переживань дітей з приводу невдач, допомагати
їм емоційно переборювати ситуації, які пов'язані зі шкільними оцінками. Похвала необхідна, але треба вказати на помилки, недоліки, неточності.
Як ставитись до шкільної оцінки в сім'ї? Як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не пригнічувало її ще більше.
Правило 1: заспокойтесь. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два, ...десять... Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «успіхи». «Постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може... тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може... допомогти розібратись у складній теоремі, а може... Пам'ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні - все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути на гальма.
Правило 2: не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини «все і зараз». Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому навіть не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її - вона вчиться, але стає зубрилкою і ненавидить учіння, школу, а може й ...вас.
Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи у школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою в собі і подолати невдачі. А як же ставитися до невдачі? Вона вас засмучує і... все.
Правило 4: не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка - достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні і ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.
Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один той недолік, якого ви найбільше хочете позбавитися, і говоріть тільки про нього.
Правило 6: вибирайте найголовніше, порадьтесь з дитиною, почніть з ліквідації тих шкільних труднощів, які найзначущі для неї самої. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно і виразності, і переказу.
Правило 7: головне: хваліть виконавця, критикуйте виконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.
Правило 8: найважче: оцінка повинна порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її власними вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та успіхами-неуспіхами сусідського Івана.
Правило 9: не скупіться на похвалу; будуючи стосунки з власною дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, якого не можна за щось похвалити.
Правило 10: виділіть у морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, укорінюватися дитяча віра в себе і в успіх своїх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю потрібно досить індивідуально, тактовно. Саме при такій оцінці в дитини нема ні ілюзії повного успіху, ні відчуття повної невдачі.
Правило 11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні цілі, і вона спробує їх досягти. Не спокушайте дитину цілями, яких неможливо досягти.
Правило 12: не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимагають, щоб до занять улюбленою справою
(хобі) дитина виправила свою успішність у навчанні. У ряді випадків така заборона має стимулюючий характер і справді спонукає дитину до навчання. Але буває це тоді, коли справи з навчанням ще не дуже запущені і до нього ще є інтерес. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, сфера живого інтересу, то треба не забороняти, а всіляко це підтримувати, бо це саме та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя у навчанні.
Для того щоб ці правила виявились ефективними, необхідно їх об'єднати: дитина повинна бути не об'єктом, а співучасником власної оцінки, її слід навчити самостійно оцінювати свої досягнення. Уміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися - головного засобу подолання труднощів у навчанні.