|
|
Скачати 5.19 Mb.
|
|
ТЕМА 4. СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА І СИСТЕМА ПРАВА §13. Поняття законодавства. Нормативні та індивідуальні правові акти Поняття "законодавство" найчастіше вживається у двох значеннях, а саме:
Відмінність між правом і законом ґрунтується на тому, що право і закон співвідносяться між собою як зміст і форма. Закон виступає в ролі основної форми надання офіційності нормам права, є засобом їх упорядкування. Ототожнювати право і закон можна. В одному законі може бути кілька різних за предметом регулювання правових норм (цивільного, трудового, фінансового права тощо). У наш час до самого закону нерідко висувається вимога щодо приведення його у відповідність до принципів природного права (свободи і справедливості). Лише за таких умов, згідно з теорією природного права, закон набуває якості правового. Нормативний акт — це офіційний письмовий документ, що містить норми права. Він:
Від нормативно-правових актів слід відрізняти індивідуальні правові акти. Це документи, які: 1) видаються на підставі відповідного нормативно-правового акта; 51
Такий акт обов'язковий для осіб, яким адресований (видача ордера на квартиру, витяг зі свідоцтва про народження, реєстрація підприємства, нагородження орденом). §14. Конституція, закони та підзаконні акти. Система законодавства Система законодавства - це сукупність чинних нормативно-правових актів певної держави, передусім законів, у яких офіційно закріплюються загальнообов'язкові правила поведінки (норми права). Система законодавства є способом зовнішнього прояву та існування системи права. Галузі законодавства в деяких випадках збігаються з галузями права (цивільне, кримінальне право), в інших - з підгалузями права (банківське, авторське право) чи міжгалузевими комплексами (морське законодавство). Нормативний інститут — це сукупність нормативно-правових актів, що містять норми, які регулюють один вид суспільних відносин. Нормативний припис - це вимога, що висувається до суб'єктів права в тексті нормативно-правового акта. Чинне законодавство охоплює велику кількість нормативно-правових актів і є багатоплановим. Для полегшення практики його застосування використовується систематизація нормативних актів, яка забезпечує доступність законодавства для населення, юридичних і посадових осіб. Систематизація нормативних актів - це діяльність з упорядкування нормативних актів, зведення їх до певної внутрішньо узгодженої системи. Формами систематизації є кодифікація, інкорпорація та консолідація. Кодифікація - це систематизація законів та інших нормативних актів, що регулюють певну галузь суспільних відносин з удосконаленням їх змісту. Найпоширенішим кодифікаційним актом є кодекс. Кодекс - це законодавчий акт, у якому зосереджені й систематизовані норми права, правові інститути, що регулюють певну 4* 52 сферу суспільних відносин, як правило, щодо певних галузей права (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Земельний кодекс та ін.). Можуть також прийматися кодекси з окремих найбільш значимих правових інститутів (водний кодекс, повітряний кодекс, кодекс про надра, митний кодекс та ін.). Прийняття кодексів може бути лише офіційним, тобто здійснюватися уповноваженим на це органом, наприклад Верховною Радою України. Але саме видання, перевидання їх може бути й не офіційним (наприклад, здійснюватися комерційним приватним видавництвом). Інкорпорація -це систематизація, видання збірників нормативних актів, коли за основу беруться зовнішні ознаки матеріалів (хронологія, розташування актів за алфавітом, за предметом правового регулювання тощо). Консолідація - це об'єднання кількох нормативно-правових актів, діючих в одній і тій же сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт без зміни змісту. За юридичною силою нормативні акти поділяться на закони та підзаконні акти. Закон - нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу, приймається вищим представницьким органом (парламентом) держави; регулює важливі суспільні відносини. Скасувати закон або внести до нього зміни має право лише сам законодавчий орган. Чільне місце серед законів посідає конституція. Конституція - це основний закон держави, який приймається за особливою процедурою, встановлює конституційні засади державного і суспільного ладу, правовий статус людини, систему державних органів, територіальний устрій та інші основні принципи державного і суспільного життя. Конституція є ядром усієї системи права, має найвищу юридичну силу і верховенство. Крім конституції країни є ще такі види законів: конституційні, органічні, звичайні. Конституційні закони — це закони, що вносять зміни і доповнення до конституції. Вони, як і конституція, приймаються кваліфікованою більшістю голосів депутатів або шляхом референдуму. Органічні закони закріплюють порядок організації функціонування певного державного органу. Звичайні закони регулюють усі інші суспільні відносини і приймаються більшістю депутатів від складу парламенту. Усі закони мають вищу юридичну силу, що означає таке: а) ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати 53 закони, змінювати чи відміняти їх; б) усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відпо відно до законів; в) у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно- правового акта діють норми закону. На підставі законів, з метою їх конкретизації компетентними органами, приймаються підзаконні нормативні акти, спрямовані на виконання законів. В Україні до них належать нормативно-правові укази ірозпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення та постанови уряду Автономної Республіки Крим; накази, інструкції та розпорядження міністерств, відомств, держкомітетів та інших центральних органів державної влади, рішення органів місцевого самоврядування; нормативні акти місцевої державної адміністрації, накази, інструкції, розпорядження адміністрацій державних підприємств, установ, організацій. §15. Поняття системи права. Поділ права на галузі, піЬгалузі та правові інститути Право складається з норм права, а норми права у своїй сукупності утворюють право як цілісність, певну соціальну нормативну систему. Отже, система права — це структурно урегульована сукупність правових норм певної держави, яка полягає в їх єдності, погодженості та розподілі. Для будь-якої держави право функціонує як єдина юридично цілісна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'язкових правил поведінки. У сучасному світі існують різні системи права, найпоширенішими з яких є:
Галузь права — це частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об'єднаних спільністю предмета, методів правового регулювання. Предмет правового регулювання— це сукупність суспільних відносин певного виду, а метод правового регулювання — це прийоми 54 і засоби їх регулювання. Підгалузь права — це частина галузі права, що об'єднує норми права, які регулюють суспільні відносини певного виду (наприклад, авторське право у галузі цивільного права). Інститут права —це частина норм певної галузі чи підгалузі права, яка регулює конкретний вид чи сторону однорідних відносин. Інститути права можуть бути галузевими, які утворюються нормами однієї галузі права, та міжгалузевими, до яких входять норми декількох галузей права. Міжгалузевим є, наприклад, інститут права власності, що утворюється сукупністю норм, які належать до галузей цивільного, земельного, кримінального та деяких інших галузей права. §16. Загальна характеристика основних галузей права України У системі права визначальне місце посідає конституційне право, яке часто називають державним. Конституційне право — галузь права, предметом якого є: регулювання основ державного і суспільного ладу, прав, свобод та обов'язків людини і громадянина; правовий статус Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прокуратури, правосуддя; територіальний устрій України; державні символи тощо. Основним джерелом конституційного права є Конституція України, конституційні та інші закони. Адміністративне право — галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини у сфері державного управління, діяльність виконавчо-розпорядчого характеру, встановлюють склад адміністративних правопорушень, порядок і види адміністративних стягнень. Серед джерел адміністративного права слід зазначити Кодекс України про адміністративні правопорушення. Цивільне право — галузь права, яка включає правові норми, що регулюють майнові відносини (наприклад, право власності, відшкодування збитків) та пов'язані з ними немайнові відносини (авторське право), а також відносини суто особисті (захист честі, гідності, ділової репутації). Найважливішим нормативно-правовим актом цієї галузі є Цивільний кодекс України. Трудове право — галузь права, норми якої регулюють трудові відносини між працівниками і власником або органом, уповноваженим власником, щодо укладення трудового договору, його розірвання, умов 55 праці та її охорони, часу праці і часу відпочинку, порядку розгляду трудових спорів тощо. Основним нормативним актом цієї галузі є Кодекс законів про працю України. Сімейне право - галузь права, норми якої регулюють порядок, умови реєстрації і розірвання шлюбу, права та обов'язки подружжя, стосунки між дітьми і батьками, питання усиновлення, опіки, піклування тощо. Ці норми зосереджені у Сімейному кодексі України, прийнятому 10 січня 2002 р. Фінансове право - галузь права, яка регулює питання держав-ного бюджету, діяльності банків, податкової системи тощо і для якої характерним об'єктом регулювання є гроші та цінні папери. Господарське право - галузь права, норми якої регулюють відносини, які виникають у процесі здійснення виробничо-господарської діяльності і державного управління нею. Земельне право — система правових норм, що регулюють відносини щодо використання та охорони земель, їх режиму, визначають землі сільськогосподарського призначення, населених пунктів, лісового, водного фондів тощо. Основним джерелом цієї галузі права є Земельний кодекс України. Аграрне право - галузь права, якою регулюються суспільні відносини, що складаються у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, збереження, реалізації, а також форми і порядок організації сільськогосподарських підприємств, селянських і фермерських господарств. Екологічне право - система норм, що регулюють суспільні відносини, спрямовані на збереження, відновлення сприятливих природних умов, охорону навколишнього середовища, збереження рослинного і тваринного світу. Кримінальне право - сукупність юридичних норм, що визна-чають злочинність діянь, їх караність, обставини, які пом'якшують і обтяжують вину, звільняють від покарання, окреслюють коло злочи-нів, види і міру покарання за них тощо. Основним джерелом кримі-нального права є Кримінальний кодекс України. Виправно-виконавче право - галузь права, що регулює суспільні відносини, які виникають у зв'язку із застосуванням кримінального покарання і заходів виправно-трудового впливу. Для цієї галузі права існує Виправно-трудовий кодекс України. Усі зазначені галузі права вважаються галузями так званого матеріального права, оскільки регулюють суспільні відносини, так би 56 мовити, у статиці. Але для правильного застосування норм права необхідні відповідні процедури, процесуальні норми, які складають цивільне процесуальне право та кримінально-процесуальне право. Цивільно-пpоцесуальне право - галузь права, що регулює порядок розгляду та вирішення судом цивільних справ і виконання судових рішень. В основу його покладено Цивільний процесуальний кодекс України. Кримінально-процесуальне право - галузь права, норми якої регулюють діяльність, пов'язану з порушенням кримінальних справ, попереднім розслідуванням злочинів і розглядом кримінальних справ у судових інстанціях. Основним джерелом кримінально-процесуального права є Кримінально-процесуальний кодекс України. Виділяють також адміністративно-процесуальне і господарське процесуальне право. Міжнародне право—система правових норм, що регулюють взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) чи між громадянами різних країн та їх об'єднаннями (міжнародне приватне право). Міжнародне право не належить до системи внутрішнього права, а складається на основі міждержавних угод. Норми міжнародного права набувають сили в країні лише за умов офіційного визнання цією країною відповідної міжнародної угоди. Всі галузі права прийнято відносити до однієї з двох сфер — або приватного, або публічного права. Приватне право регулює сферу приватної ініціативи особи в усіх галузях суспільного життя (цивільне, сімейне право). Публічне право регулює відносини держави та особи, а також відносини міждержавними органами (конституційне, адміністративне, фінансове право тощо). 57 ТЕМА 5. ПРАВОВА ДЕРЖАВА. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО §17. Поняття і головні ознаки правової держави Поняття "правова держава" поширене в юридичній науці й конституційному праві. Iдеї правовоїдержавизнайшлисвоєвідображення в конституціях багатьох країн світу (Німеччини, Іспанії, Італії, Франції, України, Росії, Білорусі, Болгарії, Чехії, Угорщини, Словенії). Однак це поняття не має однозначного трактування. У наш час, як і в минулі часи, політики, філософи, юристи - представники різних ідеологій і політичних уподобань - вбачають у ньому різну суть. Ідея правової держави в розумінні верховенства чинних законів сягає в далекі часи античного світу. Аристотель, Платон, Геракліт, Цицерон у пануванні законів убачали запобігання сваволі і міць держави. Цицерон писав: "Закон — опора того високого становища, яким ми користуємося у державі, основа свободи, джерело правосуддя; розум, душа, мудрість і сутність держави зосереджені у законах". Проте ідеї піднесення ролі права у Стародавній Греції, Стародавньому Римі та інших рабовласницьких країнах були позбавлені гуманістичної основи. Це були ідеї, що відбивали інтереси лише панівної частини тогочасного суспільства - рабовласників, доля сотень тисяч рабів майже не бралася до уваги. Поширенняхристиянствау Європі спричинило певні зміни в оцінці ролі права. Видатний християнський теолог IV - V ст. н. e. Аврелій Августин піддає гострій критиці право рабовласницького Риму як таке, що суперечить праву, наданому "божественною благодаттю". Згодом ці ідеї знайшли яскравий вияв у трактаті християнського мислителя Фоми Аквінського "Про правління князів", у якому стверджувалася ідея держави і права як таких, що є елементами Божого управління Всесвітом і засобом сприяння "загальному благу". Отже, закладалася ідея не просто значимості права в житті держави, а права як інструменту забезпечення добра і справедливості для всіх людей. У XVIII ст. розвиток ідеї правової держави в Європі значною мірою обумовлюється прагненням протидіяти всевладдю чиновниць- 58 ко-бюрократичних апаратів тогочасних монархій. Значний внесок у розвиток ідеї правової держави зробив видатний німецький філософ ї. Кант. Сам термін "правова держава" введено до наукового обігу німецьким юристом першої половини XIX ст. Р. фон Молем. У Росії ідея правової держави набуває розвитку з XIX ст., але ще у другій половині XVIII ст. професор права Московського університету і член Російської Академії наук С. Десницький та вчений і дипломат В. Малицький обстоювали ідею рівності прав усіх людей і націй, верховенство права, засуджували кріпацтво. Ідеї правової держави розроблялися відомими юристами М. Коркуновим і П. Новгородцевим. Значну увагу ролі права у державі приділяв філософ В. Соловйов, вбачаючи в ньому поєднання інтересів "особистої свободи і загального блага", необхідну умову для подолання зла, "щоб світ не перетворився на пекло". Філософ С. Франк вплив права на суспільство та його виняткову роль пояснював необхідністю його витоку із совісті і вільного внутрішнього визнання правди. Глибокі розробки питань становлення правової держави на початку XX ст. здійснені українськими вченими-юристами Б. Кістяківським і С. Котляревським. Б. Кістяківський після революції 1905 р. у відомому збірнику "Вехи" публікує статтю "На захист права", де виступає переконаним прибічником непорушності права і застерігає інтелігенцію, яка у своїй революційній діяльності вважала за можливе не зв'язувати себе правовими нормами і навіть боротися проти "деспотизму" закону, про можливі непередбачувані наслідки таких поглядів. Ця стаття була покладена Б. Кістяківським в основу докторської дисертації, яку він захистив у 1917 р. і став деканом юридичного факультету Київського університету. Професор державного права С. Котляревський у магістерській дисертації "Конституційне право. Досвід політико-морфологічного огляду" (1907) і докторській дисертації "Правова держава і зовнішня політика" (1909) обґрунтував значення пріоритету права як для блага країни, так і в міждержавних відносинах. У статті "Оздоровлення" С. Котляревський констатував, що "культ сваволі і класової ненависті" обумовлює катастрофу держави. У пореволюційний період теорія правової держави виявилася в Радянському Союзі несумісною з ідеєю "диктатури пролетаріату", визначенням держави як засобу панування одного класу над іншим. З цих же ідеологічних засад було відкинуто ідею поділу влади. Ігнорування свободи думки і політичних прав людини, усунення релігії _ _ 59 як моральної основи суспільства, сувора концентрація державної влади створили сприятливі умови для беззаконня і масових репресій сталінського періоду. З другої половини 80-х років ідея правової держави відроджується й активно розробляється. В Україні над правовими проблемами державотворення плідно працюють вчені: В. Бабкін, М. Козюбра, А. Колодій, М. Корнієнко, В. Котюк, С. Лисенков, П. Мартиненко, В. Мелащенко, О. Михайленко, Є. Назаренко, В. Нор, І. Опришко, В. Погорілко, Н. Прозорова, П. Рабінович, В. Сіренко, О, Тихомиров, Є. Тихонова, І. Усенко, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та ін. Багато уваги цьому питанню приділяв В. Копєйчиков. Поняття правової держави не може визначатися лише пануванням права в країні. За такою формальною ознакою "правовими" можна було б визнати й держави з диктаторською формою правління, а також держави, де переважна частина населення живе у злиднях, тощо. Суть полягає у характері тих законів, які мають бути обов'язковими до виконання. Право, як зазначав філософ-гуманіст XIX ст. М. Федорів, може узаконювати егоїзм, грубий примус, холодну об'єктивність. С. Котляревський, П. Нов-городцев, будучи прибічниками правової держави, вважали за можливе її побудову лише на засадах поваги до особи, християнської моралі. Саме у такому контексті правовою можна вважати державу, якій притаманні такі ознаки:
60 потреб; ліквідація безробіття;
Звичайно, держав, які б відповідали всім цим ознакам, не існує. Однак у будь-якій державі поступова реалізація їх — це рух до правової держави. §18. Основні напрями формування правової держави в Україні. Громадянське суспільство Конституція України (ст. 1) проголосила Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Правовий характер нашої держави виявляється, насамперед, у передбаченому Конституцією принципі верховенства права (ст. 8), у взаємній відповідальності держави та особи (ст. 3), у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), у гарантуванні громадянам прав і свобод людини та громадянина. Важливим є те, що громадянам гарантується можливість звернення до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, після використання всіх національних засобів правового захисту своїх прав і свобод (ст. 55). Визначення України правовою державою ще не відображає реальність сьогодення. Розбудова правової держави вимагає створення необхідних соціально-економічних засад розвитку суспільства, кожної окремої особи. Окрім вирішення економічних і соціальних проблем основними 61 напрямами формування правової держави в Україні мають бути такі: 1. Зміцнення законності. Прогресивний розвиток суспільства значною мірою залежить від того, як у ньому дотримуються законів. Слідування вимогам чинного законодавства (законів та Інших нормативно-правових актів) визначається поняттям законності. Законність — це такий правовий режим у державі, за якого забезпечується повне, точне та неухильне виконання всіх нормативно-правових актів органами держави, посадовими особами, громадськими об'єднаннями та окремими громадянами. Вимога влади до населення виконувати закони існувала завжди, але дуже важливо, щоб самі керівні верстви в державі, представники державного апарату неухильно дотримувалися вимог законності, не порушували правових приписів. Усі мають бути рівними перед законом і нести рівні обов'язки та відповідальність у разі порушення законності.
Громадянське суспільство. Правова держава як найважливіший орган політичної влади в суспільстві неможлива без сформування громадянського суспільства. Взаємозалежність правової держави і громадянського суспільства полягає в тому, що правова держава є формою організації громадянського суспільства. Ознаки громадянського суспільства такі:
62 створення різноманітних і незалежних об'єднань (громадських і релігійних організацій, партій, профспілок, кооперативів, органів самоорганізації населення тощо); відсутність міжнаціональної ворожнечі та міжетнічних конфліктів;
6) існує реальна багатоманітність ідеологічного та культурного життя громадян. Отже, громадянське суспільство можна визначити як спільність вільних, рівноправних і високоморальних людей, які беруть активну участь у політичному житті і формуванні державної політики, вільні у виборі світогляду і політичних переконань. 63 |
| Баранівський В. Ф., Бабенко М. С. та ін.: Навчальний посібник //... У навчальному посібнику у стислій формі викладені основні положення тем з навчальної дисципліни “Організація й методика виховної... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до практичних занять і самостійної роботи... Під загальною редакцією зав кафедри загальної гігієни з екологією, професора В.І. Федоренко |
| КУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ... У курсі лекцій із загальної та галузевої складових у стислій формі висвітлюються питання державного управління і місцевого самоврядування,... |
ВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС Навчальний... В55 Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В. Г Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко,... |
| За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,... Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р |
Збірник наукових праць (навчальний посібник) За загальною редакцією... Рецензенти: доктор філософських наук, професор Ю. С. Вілков; доктор філософських наук, професор В. В. Остроухов; кандидат філософських... |
| України Керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації... За загальною редакцією: Президента НАПрН України, ректора Національного університету |
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Основи правознавства... Тематичні плани та програми курсу «Основи правознавства» для 9 – 11 класів з поглибленим вивченням права |
| За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,... Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету |
Презентація до книжки «Медична і біологічна фізика» під загальною... У 2008 році на міському етапі отримала ІІІ місце з біології (екологія тварин). А у 2010 теж отримала ІІІ місце з біології (мікробіологія).... |