|
|
Скачати 5.19 Mb.
|
|
ТЕМА 14. НАРОДНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ §63. Поняття і форми здійснення народного суверенітету Суверенітет народу означає, що саме йому належить суверенна державна влада, яка має такі властивості, як верховенство і незалежність; народу належить вся повнота влади на території країни, його воля обов'язкова для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб. У ст. 5 Конституції України зазначається: носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Основний Закон закріплює, таким чином, дві форми здійснення народного суверенітету: безпосередню демократію і представницьку демократію. Безпосередня (пряма) демократія — це безпосередня участь громадян в управлінні справами суспільства і держави, безпосереднє здійснення державної влади в межах усієї країни або в межах окремої її частини. Основними формами прямої демократії за конституційним правом України є вибори та референдуми. Право брати участь у виборах і референдумах закріплене лише за громадянами України, які мають відповідний віковий ценз. Форми безпосереднього волевиявлення можуть мати не лише обов'язковий характер (результати виборів, референдумів), але й дорадчий, консультативний (обговорення проектів законів, резолюції зборів, мітингів тощо). Представницька демократія — це форма здійснення народного суверенітету, для якої характерним є те, що громадяни беруть участь в управлінні державою і суспільством через представників, обраних в органи державної влади та місцевого самоврядування. Першою в історичному плані була безпосередня (пряма) форма народовладдя. В умовах первісного суспільства вона здійснювалася у вигляді загальних зборів членів конкретної спільноти, а у перших державних утвореннях — у вигляді народних зборів, в яких брали участь усі громадяни (крім рабів, які громадянами не вважалися). Класичним прикладомнароднихзборівякформи прояву безпос ередньої демократії була організація державної влади в античних Афінах. Така форма демократії існувала у середньовічних Новгороді і Пскові, Запорізькій Січі. 126 Із розвитком суспільних відносин, збільшенням чисельності населення держав і майновим його розшаруванням виникають нові форми прояву безпосередньої демократії. Із розвитком і зміцненням держав, ускладненням їхніх політичних систем стало неможливим вирішувати всі питання загальнодержавного значення шляхом залучення всього населення, чисельність якого постійно збільшувалася. За цих умов набула поширення представницька форма народовладдя. За такої організації більшість загальнодержавних питань вже вирішуються не всіма громадянами держави, а лише певними групами їх. Останні є повноважними представниками населення, від імені і за дорученням якого вони приймають рішення, що стають обов'язковими до виконання. Група, яка представляє все населення держави, утворює загальнодержавний орган, що дістає право виступати від імені всієї держави і приймає рішення, обов'язкові до виконання на всій її території. Такі представницькі органи можуть називатися по-різному — парламент, народні збори, федеральні збори, національні збори, конгрес, сейм тощо. В Україні представницьким органом, уповноваженим приймати загальнообов'язкові в межах усієї держави рішення (закони), є Верховна Рада України. Поряд із колективними загальнодержавними органами можуть створюватися і одноособові органи, уповноважені виступати від імені держави. В Україні, як і в багатьох інших країнах, це є Президент. Група ж осіб, яка виступає від Імені певної частини населення держави, утворює орган місцевого самоврядування (місцеву раду, муніципалітет тощо), який може приймати рішення, що є обов'язковими до виконання у межах відповідної частини території країни. За сучасних умов й представницьке народовладдя повсюди і постійно застосовується для повсякденного управління справами держави. Однак безпосереднє народовладдя не виключається з державно-правової практики, а подекуди значення його зростає. З різних форм здійснення безпосереднього народовладдя найбільшого поширення набули вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. 127 §64. Засади та принципи виборного права в Україні Одним із проявів прямого народовладдя в нашій країні є вибори. Термін "вибори" означає процес, у результаті якого певна спільність людей шляхом голосування формує державний орган чи заповнює вакантну виборну посаду. За допомогою виборів формується значна частина органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Інакше кажучи, саме завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість функціонувати на законних підставах органи представницької демократії. Вибори були відомі вже за первіснообщинного ладу, коли на загальних зборах того або іншого роду обиралися старійшини, а пізніше і воєначальники. З часом процедура виборів ускладнилася. Наприкінці XVIII ст. було розроблено класичну теорію виборів, основна ідея якої зводилася до того, що народ доручає здійснення влади своїм представникам (депутатам), яких визначає шляхом проведення виборів. Отож, вибори розглядаються як передача влади від виборців до тих, кого вони обирають, народ делегує владні повноваження своїм представникам. Найважливіші з норм, які регулюють порядок проведення виборів, закріплюються в конституціях. Ці норми можна поділити на три групи:
Основу системи виборчого законодавства в Україні становлять:
У ст. 71 Конституції України закріплено положення про те, що виборидоорганівдержавноївладитаорганівмісцевогосамоврядування 128 є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Принцип загальності виборів в Україні означає, що всі громадяни, які на день виборів досягай 18 років, мають право голосу. Цього права позбавляються лише ті, кого в судовому порядку визнано недієздатними. Рівень загальності виборів залежить від так званих цензів, тобто умов, відповідність яким є підставою для допущення громадян до участі в них. У сучасному світі характерними є віковий ценз і ценз осідлості. Віковий ценз обумовлює наявність виборчих прав досягненням певного віку. В більшості держав, як і в Україні, він становить 18 років. У деяких країнах встановлено інший віковий ценз. Так, у Бразилії, Ірані, Нікарагуа та Кубі він становить 16 років. Ценз осідлості передбачає надання громадянам права голосу лише за умови їх проживання в Україні або на території відповідного виборчого округу протягом певного строку. Так, у Франції він становить шість місяців, а у Новій Зеландії — три місяці. Раніше поширені були також майновий ценз (володіння певним майном), освітній ценз (вміння читати і писати), релігійний ценз (сповідування державної релігії), расовий ценз (надання виборчих прав лише громадянам певної раси) та деякі інші. Крім недієздатних, у деяких країнах не мають право голосу й особи, які відбувають покарання за вироком суду, військовослужбовці та особи, котрі обіймають певні державні посади. Пряме виборче право означає, що громадяни, беручи участь у виборах, віддають свої голоси безпосередньо "за" чи "проти" кандидата на виборну посаду будь-якого рівня — від члена органу місцевого самоврядування до депутата Верховної Ради чи Президента України. При прямому виборчому праві відсутні особливі посередники — виборщики. В деяких країнах (США, Китай) застосовуються й непрямі (багатоступеневі) вибори. Рівність виборчого права за сучасних умов означає реалізацію принципу: "Один виборець — один голос". Конституційним принципом виборів в Україні є таємність голосування, яка передбачає недопустимість будь-якого нагляду і контролю за волевиявленням виборців. За первісних демократій вибори проводилися відкрито — підняттям руки, криком тощо. Однак таке голосування дає змогу контролювати, спрямовувати надання виборцями своїх голосів тими, від кого вони якимось чином залежать. Таємне голосування покликане запобігати цьому. 129 У сучасному світі таємне голосування здійснюється переважно шляхом опускання в урну бюлетенів, в яких зазначені прізвища кандидатів на виборну посаду або варіант вирішення проблеми, що виноситься на референдум. Виборець певним чином позначає прізвище кандидата або варіант рішення, за які він подає свій голос. Для забезпечення таємності голосування на виборчих дільницях встановлюють недоступні для зовнішнього нагляду кабіни, в яких виборці заповнюють бюлетені. Конституція України встановлює, що вибори є вільними. Це означає недопустимість будь-якого тиску на виборців з метою примусити їх голосувати не відповідно до своїх переконань, а так, як цього бажають інші особи чи структури. Вільне волевиявлення виборців і таємність голосування забезпечуються встановленням адміністративної і кримінальної відповідальності за їх порушення. Неявка частини виборців на виборчі дільниці (абсентеїзм), що останнім часом набуває все більшого поширення, має негативні наслідки. Часто абсентеїзм не дає змоги сформувати виборні органи чи заповнити виборні посади. Виникає потреба у проведенні нових виборів, а отже, й у додаткових фінансових витратах. У зв'язку з цим у деяких державах, наприклад у Туреччині, участь громадян у виборах вже розглядається не як їхнє право, а як їхній обов'язок. §65. Виборна система в Україні Під виборчими системами розуміють системи правовідносин, пов'язаних з формуванням складу представницьких органів шляхом виборів. У світовій практиці застосовується велика кількість різновидів виборчих систем. Умовно їх можна поділити на три основні групи — мажоритарні, пропорційні та змішані виборчі системи. Мажоритарна система (від франц. таjorite — більшість) — це обрання депутата в територіальному виборчому окрузі, коли переможцем визнається депутат, який набрав більше голосів, ніж його суперники. За мажоритарною системою виборець голосує за конкретну особу або проти неї. На практиці застосовуються три різновиди цієї системи, а саме: мажоритарна система абсолютної більшості, відносної більшості та кваліфікованої більшості. За мажоритарною системою абсолютної більшості обраним вважається той, хто набрав абсолютну (або просту) більшість голосів, Ч —5-1314 130 тобто більше половини (50% +1 голос) від загальної кількості поданих і визнаних дійсними голосів виборців. Враховуючи, що одержати абсолютну більшість голосів досить важко, ця система передбачає проведення другого туру голосування, для перемоги в якому треба набрати відносну більшість голосів. Така система існувала в Україні (з 1991 р. по 1998 р.), існує вона у Франції та в інших державах. Мажоритарна система відносної більшості передбачає, що обраним вважається кандидат (список кандидатів), який набрав більше голосів, ніж кожен з інших кандидатів окремо. За цією системою не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні — вибори вважаються такими, що відбулися, навіть тоді, коли у них узяв участь хоча б один виборець. Недоліком цієї системи є те, що обраним може бути кандидат, який одержав відносну більшість голосів, яка, у той же час, належить абсолютній меншості виборців. За мажоритарною системою кваліфікованоїбільшостіпереможець повинен одержати обумовлену кількість голосів, яка перевищує половину голосів (2/3, 3/4, 4/4) виборців. Через складність одержання такої кількості голосів ця система на практиці застосовується дуже рідко. Той чи інший вид мажоритарної виборчої системи формування законодавчих органів існує наприклад, у США, Англії, Франції, Білорусі, Ірландії, Македонії. Смутність пропорційної виборчої системи полягає у тому, що вона вимагає розподіляти депутатські мандати між виборчими об'єднаннями (партійними списками кандидатів) пропорційно до кількості голосів, поданих за кожний список. На виборах, що проводяться за цією системою, кандидати в депутати висуваються виключно політичними партіями у вигляді партійних списків, і виборці голосують не за окремих депутатів, а за той чи інший партійний список у цілому. Для визначення кількості кандидатів, що їх одержує та чи інша партія, застосовується так звана виборча квота, яка визначає найменшу кількість голосів, необхідних для обрання одного депутата. Розподіл одержаних партіями депутатських місць, як правило, здійснюється відповідно до порядку розміщення кандидатів у партійному списку; якщо за квотою одержаних партією голосів вистачає на заміщення двох місць, їх займають перші два кандидати з партійного списку, якщо трьох місць — перші три кандидати і т. д. Ця виборча система встановлена в Австралії, Ізраїлі, Угорщині, Фінляндії та у деяких інших країнах. Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовтня 2001 р. встановлював, що склад Верховної Ради України 131 обирається за змішаною (мажоритарно-пропорційною) виборчою системою. За цією виборчою системою було проведено вибори до Верховної Ради України 31 березня 2002 р.: половина депутатів, а саме 225, обиралися на основі мажоритарної системи по одномандатних округах, тобто округах, в яких обирається один персонально визначений депутат, що набирає більше голосів, ніж кожен з інших кандидатів окремо. Друга половина — 225 депутатів — обиралася на основі пропорційної виборчої системи, за списком кандидатів у депутати, що формувалися політичними партіями та їх блоками (об'єднаннями). Якщо виборчий блок або партія не одержали 4 відсотки голосів виборців, то вони виключалися з розподілу депутатських мандатів. У виборах 31 березня 2002 р. взяли участь 33 політичні партії та блоки, а 4%-й бар'єр подолали лише: блок В. Ющенка "Наша Україна", виборчий блок "За Єдину Україну", блок Ю. Тимошенко, Комуністична партія України, Соціал-демократична партія України (об'єднана). 25 березня 2004 року Верховна Рада України прийняла новий Закон "Про вибори народних депутатів України". За цим законом наступні вибори до українського парламенту проходитимуть за новою пропорційною системою. Тобто депутати мають обиратись лише за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій та виборчих блоків політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. Цей округ включає в себе всю територію України. Отже громадяни зможуть реалізувати своє право висування кандидатів у депутати лише через партії (блоки). Партія або блок партій зможуть висувати кандидатом у депутати особу, яка є членом цієї партії, або членом партії, яка входить до блоку, або позапартійну особу. Особа може бути включена до виборчого списку лише однієї партії (одного блоку). Кандидати у депутати висуваються на з'їздах (конференціях) партій або на міжпартійному з'їзді блоку. Списки цих кандидатів оприлюднюються в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр", а у виборчих бюлетенях зазначаються, крім назви партії (блоку), лише перших п'ять кандидатів від партії (блоку). Право на участь в розподілі депутатських мандатів набувають кандидати у депутати, включені до виборчих списків лише тих партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців. 132 §66. Конституційне регулювання референдумів Референдум (від лат. referendumus — те, що повинно бути повідомлено) — форма безпосередньої демократії, голосування усього населення держави (загальнодержавний референдум) або певної його частини (місцевий референдум) з метою вирішення важливих питань державного або суспільного життя. На відміну від виборів, при референдумі об'єктом голосування є не кандидат або список кандидатів на виборну посаду, а певне питання, з приводу якого проводиться референдум. Це може бути конституція, закон, доповнення до закону або його зміна, розв'язання в межах держави проблем територіального устрою, проблема міжнародного статусу країни, економічні, екологічні та інші проблеми. Своєрідною формою референдуму є плебісцит (від лат. plebiscitum - рішення народу). Найчастіше плебісцит відбувається з питань політичної долі території, на якій він проводиться, і регулюється міжнародно-правовими актами. Розрізняють референдуми імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов'язковий і факультативний. Імперативний і консультативний референдуми різняться юридичною силою їх результатів. Акт, прийнятий імперативним референдумом, набуває найвищої юридичної сили і не потребує будь-якого затвердження. А метою консультативного референдуму є виявлення погляду населення щодо певного питання, яке не має обов'язкової юридичної сили для державних органів. Цей вид референдуму називається ще всенародним опитуванням. Конституційний референдум вирішує питання, пов'язані з прийняттям конституції чи внесенням до неї поправок. Шляхом законодавчого референдуму приймаються закони, спрямовані на регулювання важливих проблем суспільного і державного життя. Обов'язковий референдум проводиться з питань, які можуть бути вирішені лише за його допомогою (так, за Конституцією України це питання щодо зміни території України, за Конституцією Швейцарії — розв'язання протиріч між палатами парламенту тощо). Ініціювати проведення референдумів в Україні, згідно з Конституцією України, Законом України "Про всеукраїнський та місцевий референдуми" та іншими нормативно-правовими актами мають право: 133 • щодо всеукраїнського референдуму:
щодо зміни території України — конституційною більшістю від її складу (226 голосів); щодо внесення змін до розділів Конституції "Загальні засади", "Вибори. Референдум" і "Внесення змін до Конституції України" ініціатива має виходити не менш як від 2/3 конституційного складу парламенту, • щодо місцевого референдуму:
В Україні, як і в багатьох інших державах, для прийняття законопроектів, що стосуються податків, бюджету та амністії, проведення референдуму не допускається. Проведення нового всеукраїнського референдуму з питань, що раніше виносились на референдум, може бути здійснене не раніше, як через п'ять років, а місцевого — не раніше, як через один рік від дня проведення попереднього референдуму з цих питань. 134 |
| Баранівський В. Ф., Бабенко М. С. та ін.: Навчальний посібник //... У навчальному посібнику у стислій формі викладені основні положення тем з навчальної дисципліни “Організація й методика виховної... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до практичних занять і самостійної роботи... Під загальною редакцією зав кафедри загальної гігієни з екологією, професора В.І. Федоренко |
| КУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ... У курсі лекцій із загальної та галузевої складових у стислій формі висвітлюються питання державного управління і місцевого самоврядування,... |
ВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС Навчальний... В55 Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В. Г Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко,... |
| За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,... Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р |
Збірник наукових праць (навчальний посібник) За загальною редакцією... Рецензенти: доктор філософських наук, професор Ю. С. Вілков; доктор філософських наук, професор В. В. Остроухов; кандидат філософських... |
| України Керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації... За загальною редакцією: Президента НАПрН України, ректора Національного університету |
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Основи правознавства... Тематичні плани та програми курсу «Основи правознавства» для 9 – 11 класів з поглибленим вивченням права |
| За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,... Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету |
Презентація до книжки «Медична і біологічна фізика» під загальною... У 2008 році на міському етапі отримала ІІІ місце з біології (екологія тварин). А у 2010 теж отримала ІІІ місце з біології (мікробіологія).... |