|
|
Скачати 312.7 Kb.
|
| § 3. Відмежування хуліганства від суміжних злочинів (судова практика у справах про хуліганство) Принципове знамення для визначення меж кримінальної відповідальності за хуліганство правильної організації боротьби з ним має відмежування даного злочину від суміжних ним за складом злочинів проти особи. Воно ускладнюється збігом деяких ознак хуліганства і злочинів проти особи, що й спричиняє помилки при розгляді судами справ даної категорії. Ці проблеми стали особливо актуальними у зв'язку з тим що в слідчо-судовій і прокурорські практиці виникає багато не зовсім зрозумілих або спірних питань, пов'язаних з розмежуванням хуліганства і деяких близьких до нього злочинів. Зокрема на необхідність відокремлення хуліганства від інших злочинів і на критерії такої відмежування неодноразово вказував Верховний Суд України. Так, у п 16 постанови від 28 червня 1991 р № 3 «Про судову практику в справах про хуліганство» роз'яснюється, то суди зобов'язані вирізняти хуліганство від інших злочинів у залежності від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей, обставин скоєних ним дій.9 Підвищена суспільна небезпечність хуліганства полягає не лише в безпосередньому грубому порушенні громадського порядку, а й в тому, що одночасно досить часто вчинюються інші злочини. Тому при застосуванні кримінального закону постійно виникає необхідність відмежування їх від хуліганства. Найчастіше правоохоронним органам доводиться зустрічатися з фактами одночасного вчинення хуліганства і злочинів проти особи. Оскільки при хуліганських діях винний іноді ображає потерпілого, завдає йому побоїв, заподіює тілесні ушкодження і, навіть посягає на життя, в практиці органів слідства і суду виникають три принципово важливих для правильного застосування закону питання: - по-перше, в яких випадках названі посягання на життя, здоров'я, честь і гідність особи є самостійними злочинами і не можуть розглядатися складовими об'єктивної сторони хуліганства; - по-друге, коли посягання на особисті блага людини як ознаки хуліганства втрачають значення самостійних діянь і цілком ним охоплюються; - по-третє, в яких випадках злочини проти особи, хоча і скоєні в процесі хуліганства, виходять за межі його складу і потребують додаткової кваліфікації в сукупності з хуліганством10. Більш тяжкі, ніж хуліганство, злочини (умисне вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень тощо), скоєні з хуліганських мотивів, варто кваліфікувати за відповідним статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за них. В сукупності хуліганством такі дії можуть кваліфікуватися лише за умови якщо хуліганство й інший більш тяжкий злочин, вчинений з хуліганських мотивів, провокували самостійні злочини — реальна сукупність. Якщо хуліганство супроводжувалося посяганням на особу (заподіяння побоїв, легких тілесних ушкоджень, вчинення розбещуючих дій), то це може бути підставою до визнання хуліганства злісним за ознакою особливої зухвалості. Судова практика виходить з того, якщо хуліганські дії супроводжувалися менш тяжкими посяганнями на особу, ніж хуліганство, то вони охоплюються складом хуліганства і додаткової кваліфікації не потребують. Відсутність у суспільно небезпечних діях винного прояву неповаги до суспільства прагнення проявити таку неповагу виключає визнання вчиненого злочину хуліганством. Посягання на особу, вчинене навіть у громадському місці і привселюдно, але без наміру проявити явну неповагу до суспільства, не можна кваліфікувати як хуліганство. Труднощі викликає оцінка випадків сварок і скандалів у квартирах, що супроводжувалися посяганням на особу, нецензурною лайкою, шумом тощо. В судовій практиці спостерігається тенденція кваліфікації як хуліганства посягань на особу, вчинених на ґрунті побутових неприязних стосунків, особливо якщо це посягання мало місце під час скандалу, і винний знаходився в нетверезому стані. Проте, як хуліганство можна розцінювати дії, скоєні в квартирі за особистими мотивами тільки тоді, коли їх характер свідчив про явну зневагу до правил співжиття коли в них проявлялася явна неповага до суспільства у вигляді грубого порушення традиційних норм моралі. Посягання на особу, вчинені на побутовому ґрунті, повинні розглядатися як злочини, проти особи. 3 приводу цього слушно зазначено у п. 17 постанови Пленуму ВС України - нанесення образ, побоїв, заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень й інші подібні дії, скоєні в сім'ї, квартирі щодо родичів, знайомих і викликані особистим неприязним ставленням, неправильними діями потерпілих тощо, повинні кваліфікуватися за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини протії особи11. Під час сварок і скандалів трапляється, що особи, які перебувають у нетверезому стані, нецензурно висловлюються, створюють шум, який може заважати сусідам. Проте, ці обставини, ще не дають підстав для кваліфікації вчиненого як хуліганства. Для визнання діяння хуліганством недостатньо одного факту порушення громадського порядку, тому що в широкому розумінні будь-який злочин, що вчиняється в громадському місці, порушує встановлений порядок. При хуліганстві грубе порушення громадською порядку повинно обов'язково супроводжуватися проявом явної неповаги до суспільства. Ознака ж явної неповаги характеризує як об'єктивну сторону злочину (характер дії), так і суб'єктивну (бажання або свідоме допущення явного порушення прав та інтересів громадян, прийнятих звичаїв та норм моралі). Тому, якщо суб’єкт, об'єктивно порушуючи інтереси сторонніх громадян (наприклад, створюючи шум), не прагнув до цього або навіть не усвідомлював цього а діяв із суто особистих мотивів, в його поведінці відсутня ознака явної неповаги до суспільства. Ототожнення хуліганства з побутовими злочинами проти особи призводить в одних випадках до посилення відповідальності (коти менш небезпечний злочин проти особи (наприклад заподіяння побоїв, образ кваліфікується як хуліганство), а в інших — до пом'якшення відповідальності (коли злочин проти особи розцінюється як дрібне хуліганство, тобто адміністративний проступок). Як те, так й інше рішення свідчать про неправильне застосування закону, а отже, завдають шкоди законності, існуючим принципам правосуддя і, нарешті, інтересам суспільства. Чітке розмежування хуліганства і злочинів проти особи на практиці повинно сприяти ефективнішому застосуванню кримінальне правових норм, посиленню виховного впливу правосуддя, підвищенню авторитету правоохоронних органів12. Частина 1 ст. 296 КК визначає кримінально карне хуліганство як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжуються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Однією з характерних рис хуліганства є його складна структура об’єктивної сторони складу злочину, різноманітність проявів хуліганських дні, які кримінальне законодавство нерідко визначає самостійними злочинами (побої, катування, тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, знищення або пошкодження державного, громадського або індивідуального майна). Грубе порушення громадського порядку як ознака кримінально-карного хуліганства полягає в суттєвому порушенні правил співжиття. В одному разі злочинець завдав удар ножем знайомій особі, що проходила повз нього, в іншому — знаходячись в стані сильного алкогольного сп’яніння, зірвав збори трудового колективу, а в третьому — бешкетував у барі. При безумовній різниці між усіма цими діями вони грубо порушують громадський порядок. Явна неповага до суспільства проявляється в умисному недотриманні моральних вимог, що визначають відносини між громадянами. Вона може проявитися в бійці розв’язаній на концерті, знищенні, псуванні в парках лавок або зелених насаджень тощо. У тому, що зазначені ознаки є і при хуліганстві, і при злочинах проти особи, міститься це одна причина можливості змішування їх складів. При всій незрозумілості наведеного, слушно виникають запитання який зміст вкладається в поняття — явне, бо не явне порушення громадського порядку, які критерії необхідно використовувати при розмежуванні даних понять? Відповідь можна дати лише після з’ясування ставлення винного до факту грубого порушення громадського порядку і явної неповаги до суспільства, тобто залежно від того, умисно бо необережно було порушено даний порядок. Якщо винний при заподіянні потерпілому, скажімо, тілесних ушкоджень одночасно усвідомлював і бажав порушення громадського порядку (діяв з прямим умислом), то в таких випадках можна стверджувати, що він діяв з хуліганських мотивів і тому вчинене ним повинно кваліфікуватися лише за статтею про хуліганство. Складніше, коли винний не бажав, але, проте, свідомо припускав порушення порядку. Труднощі при оцінці діяння, як правило, виникають тому, що в даній ситуації є поєднання двох мотивів (особистого і хуліганського). У таких випадках за умови реального порушення громадського порядку сукупне діяння повинно кваліфікуватися лише як хуліганство. Не можуть кваліфікуватися за ст. 296 КК такі діяння, коли при умисному заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень одночасно порушувався громадський порядок але ставлення до факту його порушення з боку винного виявилося у формі необережності. Тут дії кваліфікуються за статтями КК як злочини проти особи. Основним підтвердженням такого висновку може служити те, що хуліганство, передбачене ст. 296 КК, - умисний злочин13. Для того щоб визначити чіткі критерії, що відрізняють хуліганство від злочинних діянь проти особи, необхідно встановити ознаки, які характеризують хуліганство. У юридичній літературі пропонувалися різні критерії визначення таких ознак. Одні юристи вирішальними ознаками хуліганства вважали вчинення привселюдно дій, що грубо порушують громадський порядок, інші — головне значення надавали хуліганському мотиву вчинення злочину Проте і та й інша позиції, є не достатньо переконливими тому що вони не є визначальними. Частіше за все хуліганство відбувається в громадських місцях і привселюдно Проте, це не обов'язкові ознаки даного злочину, тому що можливі випадки, коли вказані ознаки можуть бути відсутні, (хуліганські дзвінки по телефону незнайомим людям, які можуть полягати в різних погрозах та залякуванні, побиття без будь-якого приводу в безлюдному місці випадкового перехожого тощо). Водночас вчинення привселюдно в громадському місці дій, що порушують порядок, але при відсутності ознаки явної неповаги до суспільства, ще не утворює складу хуліганства. Варто сказати, що хуліганство може бути скоєне на підставі різних мотивів (ревнощі помста, статева пристрасть тощо), але кваліфікуватися за ст. 296 КК. Дії, які основані на названих мотивах, будуть лише в тих випадках, коли вони одночасно супроводжувалися грубим порушенням громадського порядку, цинізмом, і виявляли явну неповагу д суспільства, його інтересів, порядку і правил. При цьому може мати місце як реальна, так ідеальна сукупність злочинів. Практика свідчить, що при реальній сукупності хуліганства й інших злочинів ускладнень при кваліфікації не виникає. В таких випадках злочини відділені один від одного певним проміжком часу і є самостійними актами антигромадської поведінки. Відповідно до закону кожний злочин, що входить в таку сукупність, повинен одержати самостійну юридичну оцінку. Набагато складніше вирішити питання про кваліфікацію при ідеальній сукупності, коли однією дією скоюється два або більше злочинів, і, отже, шкода завдається різним суспільна відносинам, які охороняються самостійними нормами КК. При розгляді кримінальних справ з ідеальною сукупністю часто виникає необхідність визначити, коли посягання на особу цілком охоплюється складом хуліганства і додатково кваліфікації не потребує, або, навпаки, коли діяння варто кваліфікувати за двома статтям КК, і, нарешті, коли воно підпадає під ознаки норми, що передбачає відповідальність за посягання тільки на особу14. У п 14 постанови Пленуму ВС України, роз'яснюється, що нанесення образ, побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень (за винятком умисних тяжких тілесних ушкоджень) без обтяжуючих обставин слід кваліфікувати тільки за відповідною частиною статті про хуліганство КК. Додаткова кваліфікація за статтями щодо злочинів проти особи не потрібна15. Слід зазначити, що хуліганство, пов'язане з приниженням честі й гідності громадян, порушенням їх тілесної недоторканності, вирізняється від певних злочинів проти особи (образ, побоїв, тілесних ушкоджень) за рядом об'єктивних і суб'єктивних ознак. Підстави для такого розмежування необхідно, насамперед, шукати в ознаках суб'єктивної сторони злочинного діяння, зокрема, в змісті й спрямованості наміру, мотивах і цілях, а також такій факультативній ознаці як обстановка вчинення злочину. Однакові, на перший погляд, дії по-різному характеризуються і кваліфікуються. Встановлення хуліганських мотивів і цілей, констатація наміру вчинити хуліганство дає підстави для кваліфікації скоєного як одного з видів хуліганських проявів і, навпаки, якщо мотиви і цілі мають інший характер, а намір не пов'язаний з бажанням або свідомим допущенням вчинення дій, які грубо порушують громадський порядок і виявляють явну неповагу до суспільства, то наявний інший злочин (звичайно, коли є й інші ознаки, що його характеризують). Аналіз судової практики показує, що найтиповішою помилкою, яка допускається при застосуванні кримінального закону, є поверхове дослідження обставин справи, що в сукупності свідчить про дійсну спрямованість наміру винного, про зміст мотиву і мети його протиправних дій. В результаті ці дії неправильно кваліфікуються як хуліганські, тоді як фактично скоєно злочин проти особи і, навпаки. Для розмежування хуліганства і злочинів проти особи важливе значення має оцінка дій винного в сукупності з чинниками, що підштовхували його до вчинення протиправного діяння. В основі злочинів проти особи лежить особисте ставлення і рушійними силами злочинної поведінки в таких випадках є корисливість, помста, ненависть, ревнощі тощо. Практика свідчить, що дії винних у вчиненні злочинів проти особи завжди мають не тільки цілеспрямований характер, а й обмежені в часі. Як правило, ці особи, досягнувши мети, припиняють протиправне діяння. Спрямованість же і предмет посягання хуліганських дій не визначені. І вони не рідко відбуваються протягом тривалого часу, іноді з перервами, в різних місцях, характеризуються багаторазовим насильством щодо потерпілого. Для розмежування розглядуваних складів злочинів важливим є аналіз і оцінка використаних при цьому знарядь. Той, хто має на меті образити будь-кого, заподіяти тілесні ушкодження, тобто вчинити злочин проти особи, користується такими предметами продумано, іноді заздалегідь їх готує. Хуліганство ж (що часто відбувається зненацька) супроводжується використанням предметів, які випадково виявилися у винного або на місці вчинення злочину (ножі, сокири, вили, молотки, ломи й інші інструменти і предмети домашнього вжитку, а також палиці, камені тощо), і нерідко використовуються непродумане, нецілеспрямовано, і не за прямим призначенням16. Нанесення образ, побоїв, заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень й інші подібні дії, скоєні з хуліганських мотивів, кваліфікуються як хуліганство незалежно від того де вони вчинені, хто був потерпілим і як скоєні — привселюдно чи ні. Ті ж дії, вчинені через особисте ставлення в громадському місці і при сторонніх особах, хуліганством визнаватися не повинні, якщо, звичайно, вони не переростають у злочини проти громадського порядку (порушення відпочинку громадян у нічний час, продовження сварки, незважаючи на втручання сусідів, посягання на сторонніх осіб, які намагалися захистити потерпілого тощо). Мотиви при хуліганстві — завжди хуліганські наміри з метою порушити громадський порядок і проявити явну неповагу до суспільства. Умисел при хуліганстві завжди прямий і спрямований на порушення громадського порядку. Отже, ознаками, що визначають хуліганство, є вчинення дій, які грубо порушують громадський порядок (об'єктивна сторона), і усвідомлення того, що в діях, які чиняться проявляється явна неповага до суспільства, винятковий цинізм і передбачення грубого порушення громадського порядку (суб'єктивна сторона). Мотиви при вчиненні злочинів проти особи бувають різного характеру (особисті, помста, корисливі, ненависть тощо). Мета — досягнення злочинного результату тобто заподіянім моральної шкоди фізичного болю або майнової шкоди. Намір при вчиненні даного виду злочинів спрямований насамперед на життя, здоров'я, честь та гідність громадянина. Необхідно зупинитися на відмінностях кримінально-карного хуліганства від такого, що розглядається в адміністративному порядку (ст. 173 КпАП України) |
|
Замах на злочин. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин Реферат на тему: Замах на злочин. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин |
КУРСОВА РОБОТА «Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини (ст. 149 КК)» |
|
Стадії злочину Мета: визначення стадій злочину, кримінальна відповідальність за незакінчений злочин, добровільна відмова від вчинення злочину. Розвивати... |
Тема: КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Мета: ознайомити учнів з порядком притягнення до кримінальної відповідальності та видами кримінальних покарань, особливостями кримінальної... |
|
Уроку з правознавства на тему Юридична відповідальність Базові поняття і терміни: «відповідальність», «юридична відповідальність», «види юридичної відповідальності», «Обставини, що виключають... |
ДИПЛОМНА РОБОТА ТЕМА: ХУЛІГАНСТВО Вступ |
|
Кримінальна відповідальність неповнолітніх Це, зокрема, означає, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину. Крім цього, ніхто... |
Кримінальна відповідальність за шпигунство України. Держави якi проводять шпигунську дiяльнiсть проти України нiколи не жалкували сил та засобiв на проведення розвiдувально-пiдривної... |
|
План Вступ Кримінальна відповідальність як вид юридичної відповідальності... КК України Кримінальний закон, таким чином, встановлює, що злочин це діяння людини, і що це діяння суспільно небезпечне, що воно... |
«Права людини. Право та обов’язок»; урок з учнями 8 класу Чуднівської... В Чуднівському районі відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 14. 08. 2013 року №611-р «Про затвердження плану... |