|
|
Скачати 2.95 Mb.
|
| § 4. Система господарського законодавства Крім вертикальної (згідно з юридичною силою актів) системи, господарське законодавство має так звану горизонтальну систему. Вона визначається предметом регулювання у широкому розумінні, тобто видами господарської (продукція, роботи, послуги) і функціональної (управління, фінансування, ціноутворення, стандартизація) діяльності, галузями народного господарства, видами господарських відносин. Отже, основою системи господарського законодавства у такому розумінні є матеріальний критерій, зміст предмета регулювання. У кодифікованих галузях законодавства їх системи визначаються структурами кодексів. Структурними підрозділами системи господарського законодавства є окремі законодавчі (нормативні) інститути. Інститут являє собою групу (підсистему) нормативних актів, предметом яких є комплекс однорідних відносин чи вид діяльності. Основою господарського законодавства є система статусних, або компетенційних, законів, тобто таких, які визначають правове становище господарюючих суб'єктів (законодавчий інститут господарюючих суб'єктів). Ці закони класифікують залежно від кола осіб, на яких вони поширюються. Так, загальні закони України – Господарський кодекс України поширюються на всі підприємства і на всіх підприємців. Вони визначають види і організаційні форми підприємств, порядок їх створення та реєстрації, економічні і правові умови діяльності, порядок припинення діяльності підприємств. До загальних законів цієї групи належить Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство" від 30 червня 1999 p., який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності — боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Крім загальних законів, до статусних (компетенційних) відносять закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. Зокрема, це Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 p., який визначає поняття, види, умови створення і діяльності господарських товариств, тобто підприємств, що утворюються і діють на Договірних умовах шляхом об'єднання майна і підприємницької Діяльності їх учасників. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. враховує особливості правового становища кооперативів у сільському господарстві та їх об'єднань. Ще один приклад — Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р. , в якому розділ IV "Підприємства з іноземними інвестиціями" регулює особливості правового становища підприємства з іноземною інвестицією. Аналогічно регулюється правове становище інших окремих видів підприємств: виробничих кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств та ін. Іншим інститутом господарського законодавства є група нормативних актів, що регулюють правове становище об'єднань підприємств: асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо. Загальний порядок створення і державної реєстрації об'єднань підприємств регулює Закон України "Про підприємства в Україні" (об'єднань кооперативів у сільському господарстві — Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію"). До цього правового інституту належать також декрети Кабінету Міністрів України та укази Президента України про об'єднання підприємств окремих галузей (вугільної промисловості; зв'язку; транспорту та дорожнього господарства; електроенергетичних підприємств; нафтової, газової, нафтопереробної промисловості та нафтопродуктозабезпечення). Сюди відносять і відповідні локальні акти: установчі договори, статути об'єднань. Об'єднання підприємств створюються відповідно до вимог антимонопольного законодавства України, зокрема Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р. Фундаментальним інститутом господарського законодавства є система нормативних актів, які на основі Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. регулюють відносини щодо управління (володіння, користування) нерухомим майном у народному господарстві. До цього інституту входять нормативні акти: • про управління державною власністю. Це в основному укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, які деталізують положення статей 31—39 (про державну власність) Закону України "Про власність". Стосовно державного сектора ці акти встановлюють правовий режим державного майна, яке перебуває у повному господарському віданні державних підприємств або оперативному управлінні казенних підприємств та державних установ; • про оренду державного та комунального майна; • про приватизацію державного майна. Окремим важливим інститутом господарського законодавства є інститут господарського договірного (контрактного) права. Значення його зумовлено тим, що інститут господарського зобов'язання і господарського договору є фундаментальним для всіх видів господарських відносин. Чинна система законодавства про договірне господарське право грунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі види договорів. Кодифіковані акти — це: Цивільний кодекс України, що містить норми про зобов'язальне право та окремі види зобов'язань; Господарський кодекс України в нормах якого йдеться про господарські відносини підприємства, а також, про відповідальність за порушення договірних зобов'язань; Господарський процесуальний кодекс України, статті 10 та 11 якого встановлюють загальний порядок врегулювання розбіжностей і спорів при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів. До цього інституту належать також кодифіковані закони і підзаконні акти України і Союзу РСР, якими регулюються окремі види договорів (поставки — Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положенням про поставки товарів народного споживання; підряду на капітальне будівництво — Законом України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р.; концесії — Законом України "Про концесії" від 16 липня 1999 р. Законодавство про регулювання ринків, яке грунтується на Законі України "Про власність", охоплює такі основні закони і декрети: Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р., яким визначено юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації Національного банку України; Закон України "Про банки і банківську діяльність", який визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків; Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 р., який визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні; Закон України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 р., який визначає правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні; Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р., який визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність щодо обігу цінних паперів в Україні; Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" від 17 травня 1993 р., яким визначено поняття довірчого товариства, особливості його створення та діяльності; Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. Він установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства; Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" від 19 лютого 1994 р.. Затверджене цим Указом Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок створення та умови їхньої діяльності, здійснення державного контролю, а також заходи щодо захисту інтересів їхніх учасників. Законодавство про страхування (Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 р.) регулює відносини між страховиками (страховими компаніями, створеними у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю) і страхувальниками (юридичними особами та дієздатними громадянами) щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). Дія цього законодавства не поширюється на державне соціальне страхування. Законодавство про захист економічної конкуренції як атрибут правової системи ринкового спрямування представлено в першу чергу Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 p., який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. До нього належать також Закон України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 р., Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р., який визначає правові засади захисту господарюючих суб'єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції, та інші нормативні акти. Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність. Основним нормативним актом тут є Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р., який регулює такі види зовнішньоекономічної діяльності: зовнішню торгівлю; економічне і науково-технічне співробітництво; спеціалізацію та кооперацію виробництва, науки і техніки; економічні зв'язки в галузі будівництва; транспортні відносини; експедиторські операції; надання різноманітних послуг; банківські (кредитні, розрахункові та ін.) операції. Законодавство про нормативні документи (технічні норми) та умови їх застосування. Воно в основному представлене декретами Кабінету Міністрів: "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" від 8 квітня 1993 р., "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10 травня 1993 р. , а також Законом України "Про державне регулювання видобутку і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 18 листопада 1997 р. та Законом України "Про метрологію та метрологічну діяльність" від 11 лютого 1998 р. Зазначене законодавство: — встановлює правові основи державного нагляду за додержанням стандартів, норм і правил суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями), визначає їхню відповідальність за порушення цих стандартів, норм і правил; — спрямоване на захист інтересів народного господарства і громадян України, має на меті сприяння науково-технічному і економічному прогресові на основі використання результатів вимірювань гарантованої точності, виражених у тих одиницях, що допускаються до застосування, і створення сприятливих умов для розвитку міждержавних зв'язків; — визначає правові та економічні основи систем стандартизації та сертифікації, встановлює організаційні форми їхнього функціонування на території України; — встановлює правові основи державного контролю за видобуванням, виробництвом, використанням, обігом, обліком і зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними. Законодавство про господарські суди та господарський процес визначає організацію та діяльність господарського суду — незалежного органу у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також організацію та діяльність міжнародного комерційного арбітражу (третейського суду) щодо розв'язання спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків. Тема 2 СУБЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ § 1. Поняття, ознаки та види суб’єктів господарювання Правовий статус суб’єктів господарювання в основному регламентують розділ ІІ Господарського кодексу України (далі — ГК), глави 7, 8 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), закони України (наприклад, Закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про страхування»), Укази Президента України (зокрема Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва»), Постанови Кабінету Міністрів України (наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання»), інші нормативно-правові акти. Слід зауважити, що недостатня узгодженість (навіть суперечливість) положень ГК і ЦК, що стосуються правового статусу юридичних осіб, у тому числі суб’єктів господарювання, викликає суттєві труднощі під час вивчення даної теми. Водночас поряд з такою неузгодженістю спостерігається зайве дублювання норм, що регламентують правове становище суб’єктів господарювання. Наприклад, і в ГК, і в ЦК наводяться поняття і види товариств. Відповідно до ст. 55 ГК суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. На відміну від інших учасників господарських відносин (споживачів, органів державної влади і органів місцевого самоврядування) тільки суб’єкти господарювання безпосередньо здійснюють господарську діяльність. Інакше кажучи, як уже зазначалось, усі суб’єкти господарювання є учасниками господарських відносин, але не всі учасники господарських відносин є суб’єктами господарювання. Виходячи зі змісту ст. 55 ГК можна навести такі ознаки, притаманні суб’єктам господарювання: 1) вони здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність; 2) наділені господарською компетенцією (сукупністю господарських прав та обов’язків); 3) мають відокремлене майно; 4) несуть відповідальність у межах належного їм майна, крім випадків, передбачених законодавством (наприклад, відповідальність учасників повного товариства). Залежно від форми власності, напрямків діяльності, кількості учасників тощо засновники вибирають організаційно-правову форму суб’єкта господарювання (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та ін.). У переважній більшості суб’єкти господарювання є юридичними особами. Проте ГК і ЦК передбачають здійснення господарської (підприємницької) діяльності і без створення юридичної особи. Суб’єкт господарювання може бути створений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян способом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб’єкта господарювання з додержанням вимог законодавства. Установчими документами суб’єкта господарювання є рішення про його створення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, — статут (положення) суб’єкта господарювання. За загальним правилом суб’єкт господарювання підлягає державній реєстрації. Діяльність незареєстрованого суб’єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Припинення діяльності суб’єкта господарювання здійснюється способом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи вповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених ГК, — за рішенням суду. Види суб’єктів господарювання наведено в ч. 2 ст. 55 ГК, де зазначено, що суб’єктами господарювання є: 1) господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; Отже, суб’єкти господарювання становлять дві відносно відокремлені групи: 1) юридичні особи — суб’єкти господарювання; 2) фізичні особи — громадяни України, іноземці та особи без громадянства. |
| МВС України Львівський державний університет внутрішніх справ ЛЕКЦ І Я Характеристика небезпечних геологічних процесів і явищ, заходи щодо запобігання їх виникнення та інженерна підготовка території |
Економічні науки Гладкий, Олександр Віталійович. Менеджмент регіонального розвитку : навч посіб. / О. В. Гладкий. – К. Академвидав, 2013. – 248 с.... |
| ЛЕКЦ І Я по темі №1 «Поняття, особливості та структура адміністративного процесу» Час і значні зміни в житті держави виявили непереконливість деяких поглядів на адміністративний процес, інші ж можуть слугувати теоретичною... |
Теоретичний матер і ал. Продовольча проблема Серед глобальних проблем, які безпосередньо впливають на долю людства, виділяють продовольчу. Вона визначається спроможністю Землі... |
| Н. М. Скороход Історія економіки та Навчально-методичний посібник з історії економіки та історії економічних вчень до семінарів та організації самостійної роботи для... |