ст. 290 КПК).
В інтересах справедливого судового розгляду обвинувачений має пра-
во заявляти в судовому засіданні свої клопотання, а також висловлювати свою
думку щодо клопотань інших учасників судового провадження з питань відво-
ду суддям, учасникам судового розгляду, виклику і допиту свідків, призначення
експертизи, витребування документів тощо.
За змістом ст. 364 КПК обвинувачений має право на виступ у судових
дебатах незалежно від того, чи будуть там виступати його захисник, законний
представник і незалежно від того, що за законом (ст. 365 КПК) після судових
дебатів йому буде надано останнє слово. Виступаючи в судових дебатах, він
може висловити свою думку щодо оцінки доказів, досліджених в судовому за-
сіданні і щодо можливого рішення суду, а також виступити з реплікою, реагу-
ючи на перекручування у виступах інших учасників судових дебатів фактів та
обставин вчинення ним кримінального правопорушення.
Ведення журналу судового засідання (див. ст. 108 КПК) та фіксування
за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час су-
дового провадження (див. ч. 4 ст. 107 КПК) є обов’язковими. Згідно з п. 7 ч. З
ст. 129 Конституції України повне фіксування судового процесу технічними за-
собами є однією з основних засад кримінального судочинства.
Шляхом реалізації свого права на ознайомлення із журналом судового
засідання та технічним записом судового процесу обвинувачений має мож-
ливість перевірити правильність фіксації в журналі ходу засідання, викона-
них процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень, а також якість і
повноту технічного запису судового процесу і за наявності підстав подати на
них свої зауваження. При цьому обвинувачений має право на отримання ко-
пії запису судового засідання, зробленого з допомогою технічного засобу (ч. 5
ст. 107 КПК). Ознайомлення обвинуваченого з журналом і технічним записом
судового засідання має значення і з точки зору підготовки обвинуваченим апе-
ляційної скарги на вирок чи інше судове рішення, зокрема у зв’язку з істотним
порушенням вимог кримінального процесуального закону під час судового роз-
гляду (ст. 412 КПК).
Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду
є однією з основних засад судочинства (п. 8 ч. З ст. 129 Конституції України).
Право обвинуваченого на оскарження судового рішення закріплено і в міжна-
родно-правових актах з прав людини, зокрема за ч. 5 ст. 14 Міжнародного пакту
про громадянські і політичні права 1966 р. (далі - Пакт) кожен, кого засудже-
но за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були
переглянуті вищого судовою інстанцією згідно з законом. Відповідно до ст. 2
Протоколу № 7 до Конвенції з прав людини кожен, кого суд визнав винним у
вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої
інстанції факту визнання його винним або винесення йому вироку. Здійснення
цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулю-
ється законом.
Крім права на апеляційне і касаційне оскарження судових рішень
(див. ст.ст. 393,425 КПК), обвинувачений має право подати заяву про перегляд
судового рішення за нововиявленими обставинами (див. ст. 460 КПК) і пра-
во на звернення про перегляд судових рішень Верховним Судом України (див.
ст. 446 КПК), право знати про подані іншими учасниками провадження скарги і
заяви і подавати на них заперечення (див. ст.ст. 402,431 КПК).
КПК передбачені ще й інші процесуальні права підозрюваного і об-
винуваченого, які вони можуть використовувати під час здійснення слідчим,
прокурором, слідчим суддею чи судом окремих процесуальних дій і при при-
йнятті окремих процесуальних рішень: 1) право під час розгляду клопотання
про застосування запобіжного заходу досліджувати речові докази, документи,
показання, на які посилається прокурор, та надавати речі, документи, пока-
зання інших осіб на спростування доводів прокурора (див. ч. 2 ст. 193 КПК);
право заявляти клопотання про зміну запобіжного заходу (див. ст. 201 КПК);
право під час пред’явлення його для впізнання зайняти будь-яке місце серед
осіб, які пред’являються (див. ч. 2 ст. 228 КПК); 4) право бути письмово повідо-
мленим прокурором або за його дорученням слідчим про тимчасове обмеження
його конституційних прав під час проведення негласної слідчої (розшукової)
дії (див. ст. 253 КПК); 5) право підозрюваного, обвинуваченого заперечувати
проти закриття кримінального провадження або ухвалення вироку у зв’язку зі
звільненням особи від кримінальної відповідальності (див. ч. 7 ст. 284 і ч. З
ст. 285 КПК); 6) право надати згоду на спрощений судовий розгляд обвинуваль-
ного акта у його відсутності (див. ч. 1 ст. 302 КПК); 7) право на допит експерта
в суді для роз’яснення висновку (див. ст. 356 КПК); 8) право на роз’яснення
судового рішення судом, який його ухвалив (див. ст. 380 КПК); 9) право на суд
присяжних і його роз’яснення прокурором, судом (див. ст. 384 КПК) та інші.
Основою правового статусу іноземців в Україні, зокрема у кримі-
нальному провадженні, є положення Конституції України про те, що іноземці
та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах,
користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі
обов’язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституці-
єю, законами чи міжнародними договорами (ст. 26). Докладніше про правовий
статус іноземців в Україні див. Закон України «Про правовий статус іноземців
та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р.
Дія Кримінально процесуального кодексу України за колом осіб пе-
редбачає, що кримінальне провадження за правилами КПК здійснюється щодо
будь-якої особи, у тому числі іноземця, за винятком особи, яка користуються
дипломатичним імунітетом і щодо якої кримінальне провадження може здій-
снюватися за правилами КПК лише за згодою такої особи або за згодою ком-
петентного органу держави (міжнародної організації), яку представляє така
особа, у порядку, передбаченому законодавством України та міжнародними до-
говорами України (ст. 6 КПК).
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення»
іноземним громадянам, взятим під варту, побачення з представниками по-
сольств і консульств відповідних держав надається за погодженням з Мініс-
терством закордонних справ України і з письмового дозволу слідчого, органу
дізнання або суду, в провадженні яких знаходиться справа.
Без виконання підозрюваним, обвинуваченим, як і іншими учасниками
кримінального провадження, своїх процесуальних обов’язків неможливо забез-
печити нормальний хід провадження, з’ясування обставин, що мають значення
для прийняття справедливого рішення, у кінцевому підсумку - виконання за-
вдань кримінального провадження (ст. 2 КПК).
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд може викликати підозрюваного,
обвинуваченого для допиту, участі в іншій процесуальній дії, для участі в судо-
вому засіданні, і підозрюваний, обвинувачений зобов’язані прибути за викли-
ком у призначений день і час, незважаючи на те, що він має право відмовитися
давати показання під час допиту, відмовитися давати будь-які пояснення або
відповідати на поставлені запитання, право (а не обов’язок) виявляти актив-
ність у реалізації свої прав у судовому засіданні тощо. Про підстави та порядок
виклику підозрюваного, обвинуваченого, наслідки неприбуття без поважних
причин див. ст.ст. 133-143 КПК.
Про види заходів забезпечення кримінального провадження та загаль-
ні правила їх застосування див. ст.ст. 131, 132 КПК. Обов’язки, покладені на
підозрюваного, обвинуваченого рішенням про застосування заходів забезпе-
чення кримінального провадження, можуть полягати у виконанні вимог утри-
матися від певних дій (не переховуватися від органів досудового розслідування
або суду, не впливати незаконно на свідків, потерпілих та інших осіб, іншим
протиправним чином не перешкоджати кримінальному провадженню) або, на-
впаки, полягати у виконанні вимог виконувати певні дії (з’являтися за викли-
ком слідчого, прокурора, слідчого судді, суду тощо).
Підозрюваний повинен підкорятися законним вимогам слідчого, прокуро-
ра, слідчого судді під час проведення процесуальних дій, а обвинувачений-роз-
порядженням головуючого, пов’язаним із забезпеченням порядку в судовому
засіданні (див. ст. 329 КПК).
Пам’ятка про права та обов’язки підозрюваного, обвинуваченого вруча-
ється у тих випадках, коли закон вимагає від органу чи особи, які здійсню-
ють провадження, повідомляти і роз’яснювати їм їхні процесуальні права та
обов’язки: під час вручення повідомлення про підозру (ст. 278 КПК), на почат-
ку судового засідання (ст. 345 КПК). Важливо, щоб у пам’ятці були зазначені
не тільки процесуальні права та обов’язки підозрюваного, обвинуваченого, а
й негативні для нього наслідки порушення цих обов’язків у вигляді приводу,
накладення грошового стягнення, зміни запобіжного заходу на більш суворий
тощо, що має бути чітко роз’яснено підозрюваному обвинуваченому під час
вручення цієї пам’ятки.
С т а т т я 43. Виправданий, засуджений
Виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, ви-
правдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
Засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обви-
нувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
Виправданий, засуджений має права обвинуваченого, передбачені
статтею 42 цього Кодексу, в обсязі, необхідному для його захисту на відпо-
відній стадії судового провадження.
Основним питанням кримінального провадження є питання щодо вину-
ватості обвинуваченого, і вирішується воно у вироку суду як найважливішому
акті правосуддя. Згідно з ч. 1 ст. 369 КПК судове рішення, в якому суд вирішує
обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.
При визначенні підстав для ухвалення вироку суд виходить з консти-
туційної засади презумпції невинуватості обвинуваченого - особа вважається
невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному по-
каранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено об-
винувальним вироком суду. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах,
одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо
доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).
Виходячи з цього, законодавець на перше місце ставить не обвинувальний, а
виправдувальний вирок, а в переліку осіб, процесуальне становище яких визна-
чається вироком суду, - виправданого, а не засудженого (ст. 43 КПК).
При цьому виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено,
що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;
кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвину-
ваченого є склад кримінального правопорушення. Крім того, виправдувальний
вирок ухвалюється тоді, коли у суду є підстави стверджувати, що у ході судово-
го розгляду встановлено відсутність події кримінального правопорушення або
ж встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (ч. 1
ст. 373, ч. 1 ст. 284 КПК).
Обвинувальний вирок ухвалюється лише за умови доведення у ході судо-
вого розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення
(ч. З ст. 373 КПК).
Процесуального становища виправданого чи засудженого обвинува-
чений набуває не з моменту проголошення ухваленого щодо нього відповідно
виправдувального чи обвинувального вироку, а з моменту набрання цим виро-
ком законної сили. За загальним правилом вирок суду першої інстанції набирає
законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку
скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не
скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної
інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження було поновлено, вважається
що вирок не набрав законної сили (див. ст. 532 КПК), а, отже, особа продовжує
залишатися обвинуваченим.
Апеляційна скарга на вирок суду подається протягом тридцяти днів з дня
проголошення вироку (п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК).
Виправданий і засуджений можуть використовувати перелічені в ст. 42
КПК права обвинуваченого на підставах, у порядку і обсязі, які визначаються осо-
бливостями їх статусу і подальшого судового провадження на різних його стадіях.
С т а т т я 44. Законний представник підозрюваного, обвинуваченого
Якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній або особа,
визнана у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено ді-
єздатною, до участі в процесуальній дії разом з ним залучається його за-
конний представник.
Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлю-
вачі), а в разі їх відсутності — опікуни чи піклувальники особи, інші повно-
літні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і
піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких пере-
буває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний.
Про залучення законного представника слідчий, прокурор вино-
сить постанову, а слідчий суддя, суд - постановляє ухвалу, копія якої вру-
чається законному представнику.
У разі якщо дії чи інтереси законного представника суперечать ін-
тересам особи, яку він представляє, за рішенням слідчого, прокурора, слід-
чого судді, суду такий законний представник замінюється іншим з числа
осіб, зазначених у частині другій цієї статті.
Законний представник користується процесуальними правами
особи, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація
яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може
бути доручена представнику.
Участь у кримінальному провадженні законного представника є важли-
вою складовою забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого,
який є неповнолітнім або ж у встановленому законом порядку визнаний неді-
єздатним чи обмежено дієздатним.
Неповнолітньою особою є дитина, яка на момент вирішення питання
про допуск законного представника до участі в кримінальному провадженні не
досягла вісімнадцятирічного віку (див. п. 12 ч. 1 ст. З, ч. З ст. 484 КПК).
Згідно зі ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом не-
дієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не
здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Суд може об-
межити цивільну дієздатність особи, якщо вона страждає на психічний розлад,
який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або
керувати ними або якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними
засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а
також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне ма-
теріальне становище.
Фізична особа визнається недієздатною чи обмежено дієздатною з момен-
ту набрання законної сили рішенням суду про це (див. ст.ст. 36,40 ЦК України).
Порядок визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною встановлено
ЦПК України (глава 2 розділу 4).
Близькі родичі та члени сім’ї особи - це чоловік, дружина, батько, мати,
вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід,
баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи уси-
новлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклу-
ванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і
мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають,
але не перебувають у шлюбі (див. п. 1 ч. 1 ст. З КПК).
Слідчий, прокурор своєю постановою, а слідчий суддя ухвалою відмов-
ляє в залученні особи до справи як законного представника, якщо буде встанов-
лено, що інтереси цієї особи суперечать інтересам неповнолітньої, недієздатної
чи обмежено дієздатної особи, яку вона мала представляти.
У виняткових випадках, коли участь законного представника може за-
вдати шкоди інтересам неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, суд за
його клопотанням, клопотанням прокурора чи за власною ініціативою своєю
ухвалою має право обмежити участь законного представника у виконанні окре-
мих процесуальних чи судових дій або усунути його від участі у кримінально-
му провадженні і залучити замість нього іншого законного представника.
За загальним правилом законний представник користується процесу-
альними правами підозрюваного, обвинуваченого, інтереси якого він представ-
ляє, за винятком тих, які є невід’ємними правами особи, зокрема, це право да-
вати показання стосовно підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального
правопорушення, яке є предметом провадження.
Стаття 45. Захисник
Захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвину-
ваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається
застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або
вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої
передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстради-
цію).
Захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесе-
но до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному
реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припи-
нення права на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до Закону України «Про адвокаїуру і адвокатську діяль-
ність», прийнятого Верховною Радою України 5 липня 2012 p., захист - вид
адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і за-
конних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, ви-
правданого, особи, щодо якої передбачається застосування примусових заходів
медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосуван-
ня у кримінальному провадженні, особи, щодо якої розглядається питання про
видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне
правопорушення.
Участь захисника є важливою процесуальною гарантією захисту прав
та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та інших осіб, щодо яких
здійснюється кримінальне провадження. Тому КПК обмежує коло осіб, які мо-
жуть бути захисниками, адвокатами, тобто особами, які мають свідоцтво про
право на заняття адвокатською діяльністю і виконують функцію захисту на
професійній основі. До того ж, це має бути адвокат, відомості про якого внесе-
но до Єдиного реєстру адвокатів України. Такий підхід відповідає положенню
Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвину-
вачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших
державних органах діє адвокатура (ч. 2 ст. 59 Конституції України).
Серед прав особи, стосовно якої розглядається питання про видачу в
іноземну державу (екстрадицію), є і право мати захисника і побачення з ним за
умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, на присутність захисни-
ка під час допитів (див. п. 2 ч. 1 ст. 581 КПК).
Адвокат іноземної держави також може здійснювати адвокатську діяль-
ність в Україні, зокрема, і такі її види, як захист і представництво в криміналь-
ному провадженні, з урахуванням особливостей, визначених Законом України
«Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р. Про набуття адво-
катом іноземної держави права на заняття адвокатською діяльністю в Україні та
особливості статусу адвоката іноземної держави див. розділ VIII цього Закону.
Стаття 46. Загальні правила участі захисника у кримінальному
провадженні
Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або нада-
вати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він
надає або раніше надавав правову допомогу.
Неприбуття захисника для участі у проведенні певної процесуаль-
ної дії, якщо захисник був завчасно попереджений про її проведення, і за
умови, що підозрюваний, обвинувачений не заперечує проти проведення
процесуальної дії за відсутності захисника, не може бути підставою для ви-
знання цієї процесуальної дії незаконною, крім випадків, коли участь за-
хисника є обов’язковою.
Якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти проведення
процесуальної дії за відсутності захисника, проведення процесуальної дії
відкладається або для її проведення залучається захисник у порядку, пе-
редбаченому статтею 53 цього Кодексу.
Одночасно брати участь у судовому розгляді можуть не більше
п’яти захисників одного обвинуваченого.
Захисник користується процесуальними правами підозрюваного,
обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реа-
лізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і
не може бути доручена захиснику, з моменту надання документів, передба-
чених статтею 50 цього Кодексу, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.
Захисник має право брати участь у проведенні допиту та інших про-
цесуальних діях, що проводяться за участю підозрюваного, обвинувачено-
го, до першого допиту підозрюваного мати з ним конфіденційне побачення
без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого допиту - такі ж по-
бачення без обмеження кількості та тривалості. Такі зустрічі можуть від-
буватися під візуальним контролем уповноваженої службової особи, але в
умовах, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування.
Документи, пов’язані з виконанням захисником його обов’язків, без
його згоди не підлягають огляду, вилученню чи розголошенню слідчим,
прокурором, слідчим суддею, судом.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
службові особи зобов’язані виконувати законні вимоги захисника.
Передбачене ч. 1 коментованої статті загальне правило участі захисника
у кримінальному судочинстві відповідає за змістом одній з підстав для відводу
захисника (див. п. 1 ч. 2 ст. 78 КПК). Суперечність інтересів кількох підозрю-
ваних, обвинувачених, яких захищає один захисник, здійснення ним до цьо-
го представництва потерпілого, цивільного позивача у цьому ж провадженні
не дозволить адвокату належним чином, ефективно здійснювати захист. Тому
слідчим, прокурором чи слідчим суддею, судом має бути відмовлено такому
адвокату у допуску до участі в провадженні, а якщо він вже бере участь у ньому,
то усунути його від участі шляхом відводу.
Про випадки обов'язкової участі захисника див. ст. 52 КПК. Якщо в
таких випадках захисник не з’явиться для участі в проведенні процесуальної
дії, то таку дію проводити без захисника не можна, навіть якщо на це дає
згоду його підзахисний підозрюваний, обвинувачений. Таку процесуальну
дію належить відкласти до прибуття захисника, а у випадку невідкладності
її проведення залучити іншого захисника за правилами ст. 53 КПК, інакше
проведена процесуальна дія буде незаконною, і її результати не матимуть до-
казового значення.
Положення ч. З ст. 46 про те, що одночасно брати участь у судовому
розгляді можуть не більше п’яти захисників одного обвинуваченого, стосується
лише такої форми залучення захисника до участі в провадженні, як його запро-
шення самим обвинуваченим або іншими особами за його згодою, на підставі
договору із захисником (див. ст.ст. 48, 51 КПК).
Про документи, які підтверджують повноваження захисника, див. ст. 50
КПК. З моменту надання адвокатом цих документів слідчому, прокурору, слід-
чому судді, суду і з’ясування ними відсутності обставин, які виключають його
участь у провадженні (див. ст. 78 КПК), адвокат вважається допущеним до
участі у цьому провадженні.
Для здійснення захисту підозрюваного, обвинуваченого захисник корис-
тується процесуальними правами, наданими підозрюваному, обвинуваченому,
за винятком невід’ємних прав підзахисного, зокрема, права давати показання.
Беручи участь у допиті та інших діях, що проводяться за участі
підозрюваного, обвинуваченого, захисник має право ставити запитання допи-
туваному, звертати увагу слідчого, прокурора, слідчого судді на порушення за-
кону під час проведення процесуальної дії, робити зауваження щодо повноти і
правильності оформлення процесуальних документів.
Важливим для здійснення ефективного захисту є право захисника мати
з підозрюваним, обвинуваченим конфіденційне побачення без дозволу слідчо-
го, прокурора, суду як до першого допиту, так і після нього, з можливим лише
візуальним контролем таких зустрічей уповноваженою службовою особою.
Крім зазначеної в ч. 6 коментованої статті заборони розголошення
слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом без згоди захисника докумен-
тів, пов’язаних з виконанням ним своїх обов’язків, забороняється будь-яке
втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника,
посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань, відомостей,
що можуть становити адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть
бути допитані як свідки.
Здійснюючи захист, адвокат може використовувати свої професійні пра-
ва, зокрема, збирати відомості про факти, які можуть бути використані як до-
кази в кримінальних справах, шляхом запитування і отримання документів або
їх копій від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян - за їх
згодою; ознайомлення на підприємствах, в установах і організаціях з необхід-
ними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих,
таємниця яких охороняється законом, опитування громадян тощо.
Про розширення професійних прав адвоката та гарантій адвокатської
діяльності, зокрема в кримінальному провадженні, див. ст.ст. 20 і 23 нового
Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р.
С т а т т я 47. Обов’язки захисника
Захисник зобов’язаний використовувати засоби захисту, передба-
чені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення
дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваче-
ного та з’ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення,
пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюва-
ного, обвинуваченого.
Захисник зобов’язаний прибувати для участі у виконанні процесуаль-
них дій за участю підозрюваного, обвинуваченого. У разі неможливості при-
бути в призначений строк захисник зобов’язаний завчасно повідомити про
таку неможливість та її причини слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд, а
у разі, якщо він призначений органом (установою), уповноваженим законом
на надання безоплатної правової допомоги, - також і цей орган (установу).
Захисник без згоди підозрюваного, обвинуваченого не має права
розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю в кри-
мінальному провадженні і становлять адвокатську або іншу, охоронювану
законом таємницю.
Захисник після його залучення має право відмовитися від виконан-
ня своїх обов’язків лише у випадках:
якщо є обставини, які згідно з цим Кодексом виключають його
участь у кримінальному провадженні;
незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним спо-
собу захисту, за винятком випадків обов’язкової участі захисника;
умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укла-
деного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематич-
ному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог цього Ко-
дексу тощо;
коли він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації
для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо
складним.
Здійснюючи захист підозрюваного, обвинуваченого, адвокат має вико-
ристовувати лише законні засоби і способи захисту. Згідно з Правилами адво-
катської етики, схваленими Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при
Кабінеті Міністрів України 3 жовтня 1999 р. (ст. 11 «Чесність і порядність»),
адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті
бути чесним і порядним; не вдаватися до омани, погроз, шантажування, під-
купу, використання тяжких матеріальних чи особистих обставин інших осіб
або інших протизаконних засобів для досягнення своїх професійних чи осо-
бистих цілей; поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та
почуття осіб, з якими він спілкується у різних відносинах.
Про процесуальні засоби захисту, передбачені КПК, див., зокрема, ч. 4
і 5 ст. 46 КПК.
Здійснюючи захист, адвокат міг використовувати також свої професій-
ні права, передбачені ст. 6 Закону України «Про адвокатуру», зокрема, збирати
відомості про факти, які можуть бути використані як докази в кримінальному
провадженні, шляхом запитування і отримання документів або їх копій від під-
приємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян-за їх згодою; ознайом-
лення на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання
доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороня-
ється законом; отримання письмових висновків фахівців з питань, що потребують
спеціальних знань, опитування громадян тощо. Більш широкий обсяг професій-
них прав має адвокат, зокрема в кримінальному провадженні, за Законом України
«Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р.
Водночас захисник не має права для досягнення зазначеної у ч. 1 ко-
ментованої статті мети використовувати незаконні способи: схиляти свідків,
потерпілих або підозрюваних чи обвинувачених, які є співучасниками його
підзахисного, до давання завідомо неправдивих показань в інтересах свого
підзахисного, фальсифікувати речові і письмові докази, знищувати предмети і
документи, які могли бути доказами у цьому провадженні, розголошувати таєм-
ницю досудового розслідування тощо.
Передбачені статтею випадки відмови захисника від здійснення захисту
підозрюваного, обвинуваченого пов'язані із: 1) наявністю обставин, які виклю-
чають участь захисника у кримінальному провадженні (див. ст. 78 КПК); 2) на-
явністю обставин, які унеможливлюють ефективну захисну діяльність адвоката
(незгода з підозрюваним, обвинуваченим щодо способу захисту; умисне неви-
конання підозрюваним, обвинуваченим умов договору, зокрема, у навмисному
систематичному невиконанні підзахисним законних порад захисника; відсут-
ність у адвоката належної кваліфікації для надання правової допомоги у кон-
кретному особливо складному провадженні).
Стаття 48. Залучення захисника
|