|
|
Скачати 6.61 Mb.
|
| § 4. Процесуальне правонаступництво у адміністративному процесі Як свідчить судова практика, суб'єктний склад учасників публічно-правового спору до моменту постановлення рішення по суті не завжди залишається незмінним. На відміну від заміни неналежної сторони, яка виникає внаслідок помилки позивача, зміна учасників адміністративного спору також може обумовлюватись низкою життєвих обставин, які не дозволяють тій чи іншій стороні публічно-правового спору завершити конкретну адміністративну справу. Прикладом таких життєвих обставин, які перешкоджають участі конкретної сторони в адміністративній справі, може бути смерть позивача або відповідача, ліквідація або реорганізація юридичної особи, яка була стороною адміністративного процесу. Разом із тим, вибуття за таких обставин із процесу однієї із сторін не означає, що треба припинити розгляд публічно-правового спору взагалі, оскільки права та обов'язки сторони, яка вибула, можуть бути успадковані її правонаступниками. Отже, поряд із заміною неналежної сторони у адміністративному процесі існує ще одна підстава зміни суб'єктного складу публічно-правового спору, а саме — процесуальне правонаступництво, яке регламентоване ст. 55 КАС України. Процесуальне правонаступництво, як правова категорія адміністративного процесу, характеризується специфічними ознаками, які дозволяють сформувати про нього відповідну уяву. 1. Як вже було визначено, процесуальне правонаступництво виникає внаслідок певних життєвих обставин (юридичних фактів). Такими юридичними фактами, які обумовлюють виникнення процесуального правонаступництва є: а) смерть фізичної особи; б) оголошення у встановленому законом порядку (ст.ст. 246-249 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року) особи померлою; б) ліквідація або реорганізація юридичної особи (злиття, приєднання, поділ, перетворення). Тому можна стверджувати, що процесуальне правонаступництво виникає завдяки позитивним обставинам. 2. Процесуальне правонаступництво являє собою заміщення сторони, що вибула з процесу, її процесуальним правонаступником, відтак таке правонаступництво завжди пов'язане із зміною суб'єктного складу учасників адміністративного процесу. 3. У КАС України (ст. 55) передбачено дві дії, за наявності яких можливе виникнення процесуального правонаступництва: І) вибуття сторони чи третьої особи із відносин, щодо яких виник спір; 2) заміна сторони чи третьої особи у відносинах, з приводу яких виник спір. 4. Процесуальне правонаступництво може здійснюватись щодо сторони або третьої особи, які вибувають чи замінюються у відносинах, з приводу яких виник спір. 5. Здійснення процесуального правонаступництва у часі не обмежено, тобто можливе на будь-якій стадії адміністративного процесу, у межах будь-якого провадження адміністративного процесу. 6. Із здійсненням процесуального правонаступництва адміністративний процес, в принципі, взагалі не припиняється, він зако... іірно продовжує розвиватись. Вступ у адміністративну справу правонаступника абсолютно не перешкоджає здійсненню адміністративного правосуддя, постановленню рішення по справі чи підставою припинення адміністративної справи взагалі. Тобто при процесуальному правонаступництві розгляд адміністративної справи продовжується за загальними правилами адміністративного процесу. Цією обставиною процесуальне правонаступництво принципово відрізняється від заміни неналежної сторони, після здійснення якої розгляд адміністративної справи починається спочатку. Оскільки процесуальне правонаступництво процедура не одномоментна, то вона потребує певної кількості часу для вступу у процес процесуального правонаступника. Тому на час, необхідний для встановлення правонаступника, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі в разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, а також ліквідації органу, злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, які були стороною у справі (ст. 156 КАС України). 7. У разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі, якщо ж спірні правовідносини не допускають правонаступництва, то суд відповідно до ч. 1 п. 5 ст. 157 КАС України своєю ухвалою закриває провадження у справі. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається. Важливо, що не всі спірні публічно-правові відносини допускають настання процесуального правонаступництва, оскільки вони (правовідносини) можуть бути виключно індивідуального характеру, тобто стосуватись лише конкретних осіб. У такому разі ніхто, крім сторони, яка вибула або замінена, не може продовжити розвиток адміністративної справи, якій характерні ознаки виключної індивідуальності. Як зазначає В. І. ТертишникоБ, необхідно враховувати, що у тих випадках, коли матеріальне правовідношення тгсно пов'язане із особистістю суб'єкта, правонаступництва матеріального, а отже, і процесуального, бути не може. Це стосується лише тих правовідносин, де з'ясовується питання про можливість правонаступництва від громадянина до громадянина, оскільки, якщо ліквідується юридична особа, завжди є правонаступник. Так, наприклад, не може бути правонаступництва у справі про поновлення на державній службі, у справі про відмову у прийнятті скарги щодо накладення на особу дисциплінарного стягнення'. 8. Після здійснення процесуального правонаступництва усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив. Ця ознака також дозволяє відмежувати поняття процесуального правонаступ-ництва від заміни неналежної сторони, після завершення якої процес починається наново. Отже, процесуальне правонаступництво — це обумовлена вибуттям або заміною сторони проііедура її заміщення осо-бою-правонаступником, яка може успадковувати права або обов 'язки вибулої чи заміненої сторони. Рекомендована література Нормативно-правові акти, судова практика 1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. —№ ЗО. — Ст. 141. 2. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // Урядовий кур'єр. — 2005. — № 153-154. 3. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" від ЗО травня 1997 року № 7 // Вісник Верховного Суду України.— 1997.—№ 2. Навчальна та наукова література 1. Конституція України: Науково-пракгичний коментар / В. Б. Аве-р'янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін.; Ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. — X.: Видавництво "Право"; К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. — 808 с. 2. Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар / Ківалов С. В., Харитонова О. 1., Пасенюк О. М., Аракелян М. Р. та ін. — X.: ТОВ "Одіссей", 2005. — 552 с. 3. Чечот Д. М. Участники гражданского процесса. — М.: Государст-венное издательство юридической литературьі, 1960.— 190 с. 4. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю. М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського. — К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. — 544 с. 5. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. У 2 т.: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). — К.: Видавництво "Юридична думка", 2004. — 584 с. 6. Проблемьі науки гражданского процессуального права / Кома-ров В. В.. Бигун В. А., Баранкова В. В.; Под ред. проф. В. В. Комарова. — X.: Право, 2002. — 440 с. 7. Основи адміністративного судочинства в Україні (навчальний посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік) / За заг. ред. Н. В. Александрової, Р. О. Куйбіди —К.: Конус-Ю, 2006.— 256 с. Питання для самоконтролю 1. Хто є сторонами в адміністративному процесі? 2. Хто може бути позивачем та відповідачем в адміністративній справі? 3. Якими повноваженнями наділені позивач і відповідач у адміністративному процесі? 4. Що таке неналежна сторона в адміністративному процесі? 5. Сформулюйте поняття процесуального правонаступництва. Глава 6. ТРЕТІ ОСОБИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ Поряд із такими основними суб'єктами адміністративного процесу як сторони, у адміністративну справу можуть вступати, так звані, треті особи. Треті особи, так само, як і сторони, належать до групи осіб, які беруть участь у справі з метою захисту власних прав, свобод та інтересів. Відрізняє третіх осіб від решти учасників адміністративної справи і одночасно поєднує із сторонами, наявність у цих осіб специфічної правової зацікавленості у результатах вирішення публічно-правового спору. Власне саме специфічний інтерес і характеризує осіб, як третіх, відмежовує їх від сторін та інших учасників адміністративного процесу. Розкрити сутність третіх осіб можна розкривши їх типові риси та співвідношення із сторонами адміністративного процесу. 1. Так само, як і сторони, треті особи особисто зацікавлені у розгляді та вирішенні адміністративної справи на власну користь. 2. Однак зацікавленість третіх осіб у розгляді та вирішенні адміністративної справи є абсолютно протилежною Інтересам сторін. Претензії третіх осіб повністю або частково виключають вимоги позивача чи заперечення відповідача. Так, у ч. 1 ст. 53 КАС України закріплено, що: а) задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача; б) треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши адміністративний позов до сторін. Саме відмінність матеріальних та процесуальних інтересів не дозволяє ототожнити третіх осіб ані з позивачем, ані з відповідачем. Оскільки особи не відстоюють ні позицію позивача, ні відповідача, тому вони й отримали назву "третіх", бо займають власну, "третю" позицію в адміністративному процесі. 3. Треті особи, на відміну від сторін, процес не порушують, а навпаки — вступають у вже розпочату адміністративну справу. У адміністративну справу треті особи можуть вступити у будь-який час, однак обов'язково лише до закінчення судового розгляду, пред'явивши адміністративний позов до сторін (ч. 1 ст. 53 КАС України). Однак, вважаємо, що потребує уточнення законодавче положення (ч. 1 ст. 53 КАС України) про те, шо саме слід вважати закінченням судового розгляду адміністративної справи: це лише розгляд адміністративної справи у суді першої інстанції чи це розгляд такої справи і в суді апеляційної та касаційної інстанцій. 4. Треті особи вступають у вже розпочатий адміністративний процес, оскільки рішення по справі певним чином може торкатись їх прав або обов'язків. Наприклад, особа, звільнена свого часу рішенням керівника із посади начальника відділу центрального органу виконавчої влади, звертається до суду із адміністративним позовом про поновлення її на посаді державного службовця. Однак у порушену адміністративну справу також із позовом, але вже зверненим до позивача, вступає інша особа (третя особа), яка пройшла у встановленому законом порядку конкурсний відбір і також претендує на посаду начальника відділу. На цьому прикладі видно, що якщо особа, яка пройшла конкурсний відбір на заміщення посади державного службовця, своєчасно не вступить у вже розпочатий процес, то, за рішенням суду, їй, можливо, буде відмовлено у призначенні на таку посаду. 5. Попри кардинальну відмінність третіх осіб від сторін у адміністративному процесі, певний вид третіх осіб — треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. крім повноважень, закріплених ст. 49 КАС України, наділені також правами позивача (п. 1 ст. 51 КАС України). Інший вид третіх осіб — треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, мають лише права та мають виконувати обов'язки, закріплені ст. 49 КАС України. Надання прав позивача третій особі, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, обґрунтовується тим, що ці треті особи, попри власну зацікавленість у адміністративній справі, вступають до неї у своєрідному процесуальному статусі позивача, "нападаючи" на первісні сторони. 6. Неоднорідним є також юридичний Інтерес самих третіх осіб. Так, ОДНІ треті особи можуть бути зацікавлені у предметі публічно-правового спору, Інші — у результатах розгляду справи, закріплених у остаточному рішенні адміністративного суду. Тому треті особи, з огляду на їх різні юридичні інтереси, які вони намагаються реалізувати, поділяються на два види: а) треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ч. 1 ст. 53 КАС України) та б) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ч. 2 ст. 53 КАС України). 7. Крім того, залежно від поведінки цих же третіх осіб можна класифікувати на такі два види. 1) Треті особи, які вступають у адміністративний процес за власною ініціативою — це треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Ніхто із учасників справи чи адміністративний суд, який розглядає та вирішує публічно-правовий спір, не може вплинути на бажання таких третіх осіб вступити чи не вступити у процес. 2) Треті особи, які вступають у адміністративний процес за ініціативою інших учасників справи чи за ініціативою адміністративного суду — це треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. 8. Метою існування інституту третіх осіб є також забезпечення можливості більш швидко розглянути справу та захистити порушені чи оспорювані права. Завдяки участі в адміністративній справі третіх осіб у суді концентрується увесь необхідний доказовий матеріал, який можна отримати не лише від сторін, а й від третіх осіб. 1, нарешті, участь третіх осіб у справі запобігає можливості постановлення судом суперечних рішень'. 9. Із метою уникнення постановлення суперечних рішень, задля концентрації максимальної кількості доказового матеріалу по адміністративній справі, у ст. 53 КАС України передбачено, шо вступ у процес третіх осіб обов'язково обумовлює розгляд адміністративної справи спочатку. 10. Треті особи в адміністративному процесі є відносно автономними процесуальними фігурами, оскільки, по-перше, наділені відповідним обсягом диспозитивних повноважень, на основі яких можуть вільно розпоряджатись тим предметом спору, який має місце між ними і сторонами процесу. По-друге, автономність третіх осіб полягає у їх можливості навіть після вирішення адміністративним судом первісного публічно-правового спору або продовжити власний процес, розпочатий ше у межах первісної адміністративної справи, або ж порушити абсолютно нову, "власну" адміністративну справу. 11. Однак треті особи не вправі розпоряджатись первісним предметом спору (наприклад, відмовлятись від первісних вимог позивача, викладених у адміністративному позові, укладати мирову угоди по первісному публічно-правовому спору), оскільки вперше спір виник не з їхньої ініціативи, а між іншими учасниками правовідносин, і суд має вирішити правовий конфлікт саме між первісним позивачем і відповідачем. Поняття третіх осіб, на відміну від сторін, у Кодексі адміністративного судочинства України не закріплено, тому його можна сформулювати використавши ознаки третіх осіб. Отже, треті особи в адміністративному процесі — це учасники адміністративного процесу, які вступають чи залучаються до цього процесу у будь-який час, до його завершення, з метою реалізації власних специфічних інтересів, повністю або частково відмінних від інтересів сторін. Особи, які вступають в адміністративний процес, що вже триває, за власною ініціативою, пред'являючи адміністративний позов до однієї чи одночасно двох сторін справи, отримали назву третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Для цього виду третіх осіб притаманний юридичний інтерес щодо предмету спору, який, однак, виник між іншими суб'єктами адміністративних процесуальних відносин. Юридична зацікавленість третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет, є протилежною до інтересів, як позивача, так і відповідача. Цією обставиною і пояснюється, що треті особи в адміністративній справі займають процесуальну позицію, яка є протилежною до процесуальної позиції сторін. Громадянин К. звернувся до суду із позовом про скасування рішення районної державної адміністрації. Своє звернення до суду громадянин К. обгрунтував тим, що районна адміністрація видала йому дозвіл на отримання державного акта на земельну ділянку розміром, який був значно меншим, від того, який йому, як вважав позивач, мав належати. Згодом до цього ж суду звернулась громадянка С, яка просила: 1) визнати незаконними та безпідставними дії районної державної адміністрації щодо надання громадянину К. дозволу на отримання державного акта на земельну ділянку; 2) зобов'язати громадянина К. звільнити земельну ділянку, на яку він мав намір отримати державний акт'. Отже, виходячи із наведеного прикладу, можемо зробити висновок, що набуття процесуального статусу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, можливе за існування таких двох умов: 1) наявність у особи, яка вступає у процес самостійних вимог, відмінних від претензій та доводів сторін адміністративної справи; 2) існування об'єктивного (дійсного) зв'язку самостійних вимог особи із спірним правовідношенням. Слід наголосити, що, оскільки під час вступу у справу третьої особи, суду та іншим учасникам достеменно не відомо чи належить цій особі право самостійної вимоги на предмет спору, тому відповідь на питання про законність і обгрунтованість вимог третьої особи, яка вступила у процес, може бути дана після розгляду адміністративної справи по суті. Наведений вище приклад із районною державною адміністрацією свідчить, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступати в адміністративну справу, подавши адміністративний позов не лише до однієї, а одночасно і до двох сторін. Але у будь-якому разі, вступаючи до адміністративної справи, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, подають адміністративний позов, який за формою і змістом має відповідати вимогам закону (ст.ст. 105, 106 КАС України). Якщо адміністративний суд допускає до участі у справі третю особу, вона бере участь у процесі на загальних засадах, без будь-яких обмежень, користуючись наданими правами, несе процесуальні обов'язки. У судовому засіданні треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, надають пояснення по суті справи після: 1) позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійними вимогами на предмет спору і бере участь на боці позивача, 2) відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору і бере участь на боці відповідача. Так само, як й інші адміністративні справи, процес за участю третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, завершується ухваленням судової постанови, у якій має міститись обґрунтована відповідь не лише на вимоги позивача, а й третьої особи. Тобто у постанові адміністративного суду обов'язково має бути вказано: — рішення адміністративного суду щодо первісного позову, висновки по конфлікту між позивачем і відповідачем; — рішення адміністративного суду щодо позову, поданого третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Поряд із третіми особами, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, у ч. 2 ст. 53 КАС України закріплено другий вид третіх осіб — треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. На відміну від третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, крім того, що в адміністративну справу можуть вступити за власною ініціативою, або бути залучені іншими учасниками справи. Так, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть бути залучені до участі у справі також а) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або б) з ініціативи суду. Підставою вступу в адміністративну справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, є недопущення ухвалення такої постанови адміністративного суду, яка може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки, погіршивши або обмеживши їх. Особливістю цього виду третіх осіб також є те, що вони вступають у адміністративну справу не в якості незалежної процесуальної особи як треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, а лише на стороні позивача або відповідача. Так, до суду із позовною заявою звернулись діти громадянки М., квартира якої внаслідок бездоглядності перейшла у власність міської ради за її ж рішенням. Після ухвалення міською радою рішення про набуття нею права власності на цю квартиру, міська рада щодо цієї квартири із обласною прокуратурою уклала договір купівлі-продажу. У позовній заяві позивачі просили суд визнати рішення міської ради про набуття нею права власності на цю квартиру незаконним та безпідставним. Внаслідок розгляду цієї справи безпосередньо зацікавлена обласна прокуратура, оскільки у разі задоволення позовної заяви міська рада буде вимушена звернутись із регресною вимогою до прокуратури щодо повернення квартири. Тому у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача у цій справі (міська рада) вступить обласна прокуратура. Із наведеного прикладу можемо зробити три висновки, які характеризують третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. По-перше, третя особа бере участь у справі на боці позивача або відповідача для захисту власних прав, свобод та інтересш, аби запобігти у перспективі подання до них регресного позову. По-друге, так чи інакше, але треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, зацікавлені у результатах розгляду та вирішенні адміністративної справи судом. По-третє, так само як і треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, пов'язані із первісним спірним правовідношенням. Яку саме позицію займе третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет, визначає характер матеріально-правового відношення цієї особи із сторонами. Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, завжди має матеріально-правові відносини лише із тією особою, на стороні якої вона виступає і не пов'язана ніякими матеріальними правовідносинами із протилежною стороною'. Узагальнюючи характеристику третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, слід визнати: однією із підстав їх участі у адміністративному процесі є: 1) можливість подання у майбутньому регресного позову до цих осіб; 2) відмінна від позиції сторін юридична зацікавленість у результатах вирішення адміністративної справи; 2) наявність матеріально-правових відносин лише із тією особою, на боці якої вона (третя особа) залучається до справи та відсутність матеріально-правових відносин із протилежною стороною. Рекомендована література Нормативно-правові акти, судова практика 1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України.— 1996. — № ЗО. — Ст. 141. 2. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // Урядовий кур'єр. — 2005. — № 153-154. 3. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" від ЗО травня 1997 року № 7 // Вісник Верховного Суду України.— 1997. —№2. Навчальна та наукова література: І. Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б. Аве-р'янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін.; Ред. кол. В. Я. Тацій, ' ЧечотД. М. Участники гражданского процесса — М., 1960. —С. 108-109. Адміністративний процес УкраГни 165 Ю П Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. — Харків: Видавництво "Право"; К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. —808 с. 2 Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-прак-тичний коментар / Ківалов С. В., Харитонова О. І., Пасе-нюк О. М., Аракелян М. Р. та ін. —X.: ТОВ "Одіссей", 2005.— 552 с. _ ^ 3. Чечот Д. М. Участники гражданского процесса —М.: Государст-венное издательство юридической литературьі, 1960.— 190 с. 4. Тертьішников В. И. Гражданский процесе: Курс лекций. —X.: Фирма "Консум", 2001.-240 с. Питання для самоконтролю 1. Назвіть ознаки третіх осіб, які беруть участь у адміністративній справі. 2. Які види третіх осіб передбачені КАС України? 3. Які ознаки харакгеризують третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору та які не заявляють самостійних вимог на предмет спору? Глава 7. УЧАСТЬ У АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ ОРГАНІВ ТА ОСІБ, ЯКИМ ЗАКОНОМ НАДАНО ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ |
| Адміністративний процес Адміністративний процес правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства |
Тематика рефератів з курсу «Адміністративний процес» ... |
| ЛЕКЦ І Я по темі №1 «Поняття, особливості та структура адміністративного процесу» Час і значні зміни в житті держави виявили непереконливість деяких поглядів на адміністративний процес, інші ж можуть слугувати теоретичною... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ Й ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ Методичні рекомендації до семінарських й практичних занять та самостійної роботи студентів з дисципліни „Адміністративний процес”.... |
| К-28396/06 (К-27922/06) ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва №06802308 від 25. 06. 2005, яким до позивача за порушення п п. 1, 9 ст. 3 Закону України «Про... |
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВК "Будівельник" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва про визнання... |
| 1. Сучасний стан Місто Луцьк старовинне і водночас сучасне місто,... України, в якому є цінні пам’ятки історії, культури і архітектури і, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня... |
ВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС Навчальний... В55 Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В. Г Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко,... |
| Законодавчий процес Тема 1 Основоположні засади конституційно-процесуального права. Виборчий, референдний та законодавчий процес |
Молекулярно-генетичний і клітинний рівні організації життя В м’язовій тканині відбувається інтенсивний аэробний процес накопичення енергії у вигляді макроергічних зв’язків АТФ. Цей процес... |