ЗАТВЕРДЖУЮ
Начальник
“_____” _____________ 2007 р.
ПЛАН-КОНСПЕКТ
проведення заняття з гуманітарної підготовки
з особовим складом ________________________
Тема 21: Інтеграційний процес в Європейському Союзі і перспективи подальшого розширення ЄС.
Навчальна мета: Довести до відома та ознайомити молодший та рядовий начальницький склад з інтеграційними процесами в Європейському Союзі і перспективами подальшого розширення ЄС.
Час: 45 хвилин
Місце проведення: учбовий клас.
Навчально-матеріальне забезпечення: план-конспект.
Література: РЕКОМЕНДАЦІЇ парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні
Порядок проведення заняття:
1. Організаційний момент - __5____ хв.
перевірка присутніх;
оголошення теми і мети заняття, питань, які мають вивчатися.
2. Контроль знань - ___10____ хв.
перевірка засвоєння раніше пройденого матеріалу.
3. Викладення матеріалу теми - ___25___ хв.
Питання, які вивчатимуться:
3.1.поняття інтеграції та Європейський Союз.
3.2. Інтеграційний процес в Європейському Союзі і перспективи подальшого розширення ЄС
Питання та їх короткий зміст
|
Методичні вказівки
|
3.1. Інтеграція політична - об‘єднання, та злиття суспільних, державних структур в рамках держави чи в більш широку міжнародну спільність. Міждержавна інтеграція політична здійснюється шляхом створення нових інститутів влади з передачею їм частки суверенних прав національних політичних органів.
Європейський союз - міжнародна організація з високим ступенем інтеграції, яка прагне ще більш високого, котрий може привести до наддержавного утворення. Основні органи Європейського союзу (ЄС).
Європейський парламент, проводить щорічно 12 сесій. Налічує 700 депутатів, котрі обираються терміном на 5 років.
Рада (Рада міністрів), або офіційна назва-Рада Європейського союзу. Розташована в Брюсселі. Складається з представників держав членів на рівні міністрів, уповноважених представляти уряди держав-членів. Рада є головним органом, яки утворює право ЄС.
Комісія - це частина виконавчого апарату ЄС, частина Ради міністрів ЄС.
Суд Європейських товариств-один з найбільш важливих і впливових органів ЄС. Місцезнаходження суду - Люксембург. Суд розглядає позови Комісії до держави-членів ЄС з приводу порушення цими державами Статуту ЄС. Згодом під його юрисдикцію було віддано справи з позовів держав-членів до Комісії. Суд розглядає позови фізичних і юридичних осіб зі сфери приватного бізнесу. все це надає Суду неформальний статус основного інституту правової держави, хоча він є судом міжнародної організації.
3.2.Пріоритетом України у сфері зовнішньої політики залишається реалізація розробленої й сформульованої протягом 1994-2004 рр. державної стратегії європейської інтеграції. Ця стратегія базується на усвідомленні українцями реального місця держави в системі міжнародних відносин, є ключовим засобом втілення у життя фундаментальних національних інтересів і вирішення завдань реформування економічної та політичної системи. Сьогодні виникає потреба приведення українських євроінтеграційних планів у відповідність з новими реаліями.
Україна сприймає розширення ЄС як просування на схід простору стабільності, безпеки, демократії та поширення європейських цінностей і норм соціально-економічного, суспільно-політичного, індивідуального буття. Збільшення кількості держав-членів Євросоюзу до 25-ти не дає підстав для перегляду стратегії європейської інтеграції України, проте виникає потреба внесення до цієї стратегії уточнень і коректив. Додатковим аргументом на користь доцільності такого кроку є євроінтеграційний досвід "нових" членів ЄС.
Україна твердо і послідовно дотримується проголошеного курсу на повноцінне приєднання до європейського інтеграційного процесу, включаючи членство в ЄС, але вважає за доцільне скористатися своїм правом на переосмислення характеру й на коригування формату своїх відносин з ЄС-25 порівняно з тими характером і форматом, які мали місце за існування ЄС-15. Конкретні наслідки такого переосмислення покаже час. При цьому про наміри з боку України застосувати різні підходи до "старих" і "нових" членів Євросоюзу не йдеться й не йтиметься. Переконливим свідченням цієї позиції є згода української сторони щодо поширення дії УПС (Угода про партнерство і співробітництво між Європейськими Співтовариствами і Україною) на всіх "нових" членів Європейського Союзу без будь-яких попередніх умов і винятків.
2. Чергове розширення ЄС збігається у часі з переходом до завершальної стадії процесу його реформування, розпочатого на початку 90-х рр., після ухвалення рішення щодо перетворення Європейських Співтовариств на Європейський Союз. ЄС-25 не залишиться розширеною копією ЄС-15. У ході функціонування оновленого Євросоюзу кількісні зміни мають призвести до появи нової якості. ЄС у складі 25-ти країн змушений шукати принципово інші форми й механізми існування, а відтак і нові схеми побудови відносин із сусідніми країнами й регіонами.
Чергове збільшення кількості членів Європейського Союзу фактично є початком "постінтеграційної" доби, супроводжуваної внесенням докорінних змін у логіку європейського об’єднання. Вступ до ЄС нових країн-членів свідчить про розгортання європейської інтеграції, а реформування Союзу знаменує поглиблення інтеграційного процесу в Європі, продовження пошуку нового алгоритму співвідношення між спільними європейськими інститутами та країнами-членами.
Ключовим елементом процесу реформування ЄС у тому вигляді, в якому він існує зараз, є прийняття Європейської Конституції, а його сутність значною мірою полягає у підвищенні рівня "керованості" Союзу, посиленні ступеня дієвості всіх європейських інституцій і структур. Розв’язання внутрішніх проблем ЄС здатне позитивно вплинути на активізацію східного напряму зовнішньої політики Євросоюзу.
3. За нинішніх умов і обставин вступ України до ЄС міг би призвести до ситуації так званої "шокової терапії", яка мала місце у низці постсоціалістичних країн під час трансформаційних перетворень. З огляду на це занепокоєння української сторони викликає не сам факт відсутності України серед наступних кандидатів на вступ до ЄС, а відсутність від останнього чіткої відповіді на питання про можливість вступу до єдиної Європи.
На зміст очікуваного від Євросоюзу "сигналу" у відповідь на активізацію українських євро інтеграційних прагнень й їх концентрації навколо питання про перспективи "єврочленства" може вплинути внутрішньополітична ситуація в Україні, зокрема прозорість чергових президентських виборів. Проте потенційний вплив внутрішньополітичних чинників на вирішення "європейської долі" України не варто переоцінювати. В який спосіб співпрацювати Україні з ЄС і бути чи не бути їй членом Євросоюзу залежатиме насамперед від того, що відбуватиметься у самій об'єднаній Європі. Велике значення матиме й те, як складатимуться відносини України з впливовими регіональними та глобальними акторами, тобто, з одного боку, з Росією, а з іншого - зі Сполученими Штатами Америки.
4. У червні цього року виповнилося 10 років підписання Угоди про партнерство і співробітництво між Європейськими Співтовариствами й Україною. Ця Угода стала етапним явищем, помітною й принциповою віхою у формуванні зовнішньополітичної доктрини України. Виконання більшості положень УПС є актуальним завданням й досі.
Разом з тим відбулося певне переосмислення УПС європейською стороною. Зміна акцентів у вимогах європейців до України порівняно з Угодою особливо помітна у "Спільній стратегії ЄС щодо України". Центр уваги у цьому документі виразно зміщено із суто економічних і правових питань (як це має місце в УПС) на проблеми розвитку реальної демократії й наближення до європейських стандартів в усіх сферах. Як одна з головних цілей розглядається нагальна потреба не лише формального впровадження (адаптації) європейських правових і демократичних норм, а й неодмінного забезпечення їхньої практичної реалізації (імплементації). Доповнення адаптації імплементацією в усіх сферах двосторонньої співпраці є ключовою вимогою Євросоюзу до української сторони.
На даний момент є підстави для констатації того, що в Україні й ЄС існують різні підходи як до оцінки УПС, так і до моделей і шляхів дальшого розвитку співпраці. Ключовою причиною розбіжностей, на яку вже звернули увагу експерти, є те, що вимоги, висунуті в УПС перед кожною із сторін, не мають часової регламентації виконання. Практично відсутні в ній і критерії оцінки успішності виконання сторонами своїх зобов'язань.
Усвідомлення необхідності часткового перегляду змісту УПС та оновлення формату відносин ЄС з Україною саме зараз - невипадкове. Порівняно із ситуацією, що мала місце десять років тому, нині присутні щонайменше три нові обставини, кожна з яких здатна вплинути на загальний перебіг подій, кардинально змінивши його. Це, по-перше, збільшення кількісного складу Євросоюзу до 25-ти членів із збереженням тенденції до прийому нових країн принаймні у період до 2007 р. По-друге, це певне переосмислення Києвом форм і методів реалізації своєї євро інтеграційної стратегії і хронологічних рамок такої реалізації. Провідний мотив цього переосмислення полягає у зосередженні зусиль не на здобутті формального статусу країни-члена ЄС, а на перетворенні України на дійсно європейську по суті державу: за основними економічними, соціальними, політичними, правовими, гуманітарними показниками. По-третє, це перехід у стадію практичних дій і поступового наповнення конкретним змістом європейської концепції "нового сусідства".
5. Відносини Євросоюзу з "країнами-сусідами" перебувають зараз у стадії вироблення нових підходів і моделей у руслі нової Європейської політики сусідства (ЄПС), розробка якої вийшла на конкретний рівень, наближаючись до остаточного завершення. На думку європейців, ЄПС має стати відповіддю на нову ситуацію, що склалася на континенті внаслідок розширення Європейського Союзу й переміщення його кордонів на південь та схід. Ця політика повинна, крім того, підтримати зусилля, спрямовані на досягнення цілей Європейської політики безпеки.
У матеріалах самміту ЄС у Брюсселі 25-26 березня 2004 р. та інших робочих документах Євросоюзу здійснено спробу конкретизації пріоритетного розвитку відносин з країнами Середземномор'я та Близького Сходу. Як оптимальний формат цих відносин, зокрема, було запропоновано формат "стратегічного партнерства", заснований на традиційних історичних зв'язках і концепції сусідства. При цьому спеціально уточнено й наголошено, що змістом такого партнерства має бути зона вільної торгівлі. Термін "стратегічне партнерство" було вжито і щодо Росії, хоча в цьому випадку його зміст не було достатньо конкретизовано.
Україну європейці розглядають як "сусіда", відносини з яким ще потребують приведення у відповідність з новими реаліями. Українсько-європейське "сусідство" нині ускладнене зростанням у частини європейців елементів скептицизму в оцінці шансів Києва на членство в ЄС у коротко- або середньостроковій перспективі. Наповнення терміна "сусідня країна" залишається неконкретизованим.
Однією з принципових особливостей ставлення ЄС до України є послідовне небажання брати на себе хоча б частину можливих "інтеграційних ризиків". Вважається, що Україна має самотужки впоратися із завданнями, які стоять перед нею, виходячи з її євро інтеграційних устремлінь. Коло практичних європейських інтересів щодо України, в цілому, визначено. Це передусім контрольоване користування її транзитним потенціалом, участь в експлуатації паливно-енергетичного комплексу, використання АПК і сировинно-переробного сектору тощо. Україна розглядається як один із засобів підвищення конкурентоспроможності економіки ЄС (оптимізація транзитних маршрутів), своєрідний "матеріальний" резерв (ресурси), а також значний ринок збуту товарів та послуг європейських виробників.
Перспектива зміни ставлення ЄС до України найближчим часом пов’язана виключно із застосуванням до неї геополітичного критерію, який свого часу зіграв вирішальну роль в ухваленні рішення щодо початку процесу набуття членства в Євросоюзі країн Центральної Європи і Балтії. Укладання протягом 1992-1994 рр. "європейських угод" з постсоціалістичними країнами цих регіонів було здійснено на підставі саме такого критерію, поза реальною оцінкою наявності у цих країнах належного рівня ринкових та демократичних перетворень і мало з боку ЄС характер "авансу".
6. У ситуації, що склалася, завданням "номер один" для української сторони слід вважати узгодження своїх поглядів з поглядами європейських партнерів. Це узгодження необхідне як щодо розуміння головних завдань двосторонньої співпраці на наступний період та інструментів їх реалізації, так і щодо вірогідних термінів досягнення Україною відповідності "Копенгагенським критеріям".
Йдеться фактично про вибір однієї з трьох об’єктивно існуючих у нинішніх конкретно-історичних умовах можливостей: приєднання України до ЄС з оформленням статусу повноправного члена; відносини асоціації з певними обмеженнями інтеграційних устремлінь української сторони; підписання нового договору й встановлення двосторонніх відносин або у пропонованому європейцями форматі "особливого сусідства", або у форматі іншого типу (можливо, "привілейованого", як це було між Європейськими Співтовариствами та колишньою СФРЮ напередодні її розпаду) в рамках концепції "Розширена Європа".
Українській стороні доцільно було б спробувати виробити спільну з Європою формулу, яка відбивала би сутність нинішнього етапу двосторонніх відносин, а також висвітлювала перспективу їхнього розвитку. Така формула повинна випливати з нової Європейської політики сусідства, в рамках якої Євросоюз планує розвивати відносини з Україною, але враховувати й те, що статус однієї з "країн-сусідів" не повністю відповідатиме реальним місцю і ролі України в євро інтеграційному процесі.
Усвідомлення українцями власної "особливості" у взаєминах з об'єднаною Європою, окрім усього іншого, повинно ґрунтуватися й на таких аргументах, як: безпрецедентна відмова від ядерної зброї; закриття Чорнобильської АЕС; демократична передача влади внаслідок президентських виборів тощо.
7. Україні не доцільно будувати політику щодо ЄС на основі визнання реальності швидкого вступу. Не варто також йти шляхом впровадження в суспільну свідомість комплексу "європейських очікувань", пропонувати програму інтеграції до ЄС як національну ідею. У такий спосіб із зовнішньополітичної стратегії євро інтеграційні проекти можуть перетворитися на один з чинників внутрішньої політики, а відтак і на потенційне джерело політичних ризиків.
Замість інтеграції за "шоковим" сценарієм слід запропонувати "інтеграцію конструктивну", сутність якої полягає у подальшому розширенні й поглибленні співпраці з Європейським Союзом та його членами, поетапному досягненні Україною та українським суспільством європейського рівня життя.
8. Необхідними передумовами входження України до європейського політичного, безпекового, економічного та правового простору виступають поглиблення євроатлантичної інтеграції та завершення процесу вступу до Світової організації торгівлі.
Виходячи з проголошеного Президентом України принципу конструктивної інтеграції, трьома базовими завданнями, розв’язання яких віддзеркалює специфіку євро інтеграційної стратегії України, визначені такі:
реалізація стратегії випереджального розвитку, яка має забезпечити до 2015 року зростання ВВП у 2,3–2,4 разу та подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами–членами ЄС;
опанування інноваційної моделі з метою істотного підвищення конкурентоспроможності економіки, утвердження України як високотехнологічної держави;
цілеспрямоване забезпечення рівня та якості життєвих стандартів, адекватних стандартам ЄС, подальше формування в Україні середнього класу, що гарантує стабільність та демократизацію суспільства.
У двосторонніх відносинах Україна очікує від ЄС надання статусу держави з ринковою економікою в контексті антидемпінгового законодавства, а також впровадження преференцій у рамках Генеральної системи преференцій ЄС, що знизило б імпортні тарифи на українські товари та дозволило б вітчизняним підприємствам повною мірою скористатися перевагами, що надає вступ до ЄС держав Центрально-Східноєвропейського регіону.
У ході першого після розширення ЄС самміту Україна – Євросоюз, що відбувся у Гаазі 8 липня 2004 р., сторони погодилися, що Україна має отримати статус країни з ринковою економікою, як тільки будуть виконані необхідні умови. Відбувся також всебічний обмін думками щодо спільної роботи над Планом дій в рамках Європейської політики сусідства, його деталізацією та перспективною спрямованістю. Слід зазначити, що з деяких принципових питань існують серйозні розбіжності. Так, Україна наполягає на внесенні до документа спеціального положення про посилення відносин з ЄС після виконання Плану дій. Євросоюз, погоджуючись з важливістю подальшого розвитку відносин, про що свідчить спільна заява сторін за результатами самміту, поки що не готовий внести зазначене положення до Плану дій.
У ході переговорів наголошувалося на потребі спільної праці над зміцненням стабільності та процвітання Європейського континенту, необхідності уникати появи в Європі нових ліній розмежування. У цьому зв’язку було підкреслено, що потребує розвитку конструктивний діалог з візових питань. Як зазначалося у спільній заяві, Україна і ЄС погодилися посилювати співпрацю у сфері управління ризиками, зокрема щодо угод про процедури безпеки обміну класифікованою інформацією і про встановлення рамок участі України в операціях ЄС з управління кризовими ситуаціями.
Системним ризиком подальшого зближення України з ЄС є не тільки неготовність української економіки до успішної ринкової конкуренції, а й незавершеність процесу внутрішньополітичної консолідації. Вступ до Європейського Союзу як кінцева мета реалізації євро інтеграційної стратегії може бути забезпечений лише за рахунок фундаментальних внутрішніх перетворень.
Принципово важливим напрямом таких перетворень є послідовна демократизація суспільства, забезпечення свободи слова та розбудова громадянського суспільства. У цьому контексті поглиблення співпраці України з ЄС після його розширення слід розглядати як визначальний чинник вирішення зазначених завдань. Необхідно враховувати, що нині формування системи відносин Євросоюз – європейське громадянське суспільство є майже завершеним. Аналіз принципів і методів функціонування цієї системи, перспектив її впровадження у вітчизняну політичну практику вимагає від українських науковців визначення засад діяльності організацій європейського громадянського суспільства, розгляду застосованих і запропонованих на майбутнє інституціями ЄС політико-правових механізмів їхньої участі в процесі прийняття рішень, зокрема щодо європейської інтеграції, з’ясування ролі програм ЄС зі сприяння розвиткові громадянського суспільства в європейських державах, що залишаються поза межами ЄС. За умов посилення громадського інтересу в Україні до міжнародних зв’язків, активнішого залучення громадян до участі у розбудові загальноєвропейського громадянського суспільства має розглядатися як неодмінна складова успішної євро інтеграційної стратегії України. Важливим завданням у зазначеному контексті є також встановлення, яких саме змін очікують українці від вступу нашої держави до ЄС.
Відродження притаманних українському народу духовних цінностей, подолання ідеологічних стереотипів, браку національної гідності, комплексу меншовартості, самоствердження українців як європейської нації через відтворення національної ідентичності обґрунтовано визнаються не менш суттєвими, ніж темпи економічного зростання, чинниками входження до демократичної спільноти європейських народів. Реалізація принципу конструктивної інтеграції потребує активної державотворчої політики також і в цих напрямах.
Не менш важливим чинником здійснення євро інтеграційної стратегії України є збереження досягнутого рівня й подальше поглиблення співробітництва з державами Центральної та Східної Європи. Існують об’єктивні передумови поглиблення інтеграційних процесів в Центрально-Східноєвропейському регіоні за участю України. Близькість культурної спадщини наших народів, історичних традицій та цивілізаційних цінностей зумовлює можливість і необхідність їхнього подальшого зближення. Українська мова є третьою за поширеністю мовою, якою розмовляють в країнах ЄС – 25 (після турецької та російської): володіють і розмовляють українською близько 2 млн громадян цих країн, передусім нових членів Євросоюзу.
Держави “Вишеградської четвірки” – Польща, Чехія, Словаччина й Угорщина – і після вступу до Євросоюзу демонструють зацікавленість у зміцненні співпраці з Україною та готовність до відстоювання її інтересів у керівних органах ЄС. На останній зустрічі прем’єр-міністрів чотирьох країн ухвалено заяву, якою було підтримано європейську перспективу України і закликано зробити це Європейську комісію. Не зважаючи на набуття державами “Вишеградської четвірки” членства в ЄС і НАТО, учасники підтвердили намір щодо збереження цього угруповання та розширення його ролі в європейських справах.
З набуттям Польщею принципово нового геополітичного статусу у зв’язку з її активною участю в подіях в Іраку, ця держава відіграє сьогодні роль також і євроатлантичного інтегратора в Центральній і Східній Європі. Важливим є той факт, що відсутність згадки про європейське майбутнє України в нещодавно оприлюднених Єврокомісією документах про основи “сусідської політики” ЄС навіть спричинила першу дипломатичну суперечку між Варшавою і Брюсселем. Як свідчать останні події, Польща має намір і надалі проводити власну політику, а відповідальні за її зовнішньополітичний курс посадові особи наголошують на тому, що часто спільні дії ЄС щодо України випливають з нерозуміння Брюсселем стану справ в Україні. Пріоритетними сферами двосторонніх відносин з Польщею в контексті євро інтеграційних процесів мають розглядатися: поглиблення політичної взаємодії, зокрема щодо участі у європейській політиці безпеки і оборони, прикордонна і регіональна співпраця із застосуванням нових фінансових інструментів ЄС, врегулювання спричинених розширенням ЄС тимчасових торговельних ускладнень, впровадження правових норм ЄС у практику економічного співробітництва сторін тощо. Виходячи із зазначеного, ефективне використання польського фактору в державній євро інтеграційній і євроатлантичній політиці сьогодні є невідкладним завданням української дипломатії.
Свідченням урахування інтересів України новими членами ЄС стало, наприклад, рішення Словаччини надати безкоштовні візи українцям, які мешкають у смузі до 50 км від українсько-словацького кордону, відкриття двох додаткових пропускних пунктів, готовність до підписання угоди про реадмісію. Налаштованість на плідне співробітництво характеризує також політику нових членів ЄС – країн Балтії. Так, Литвою й Естонією спрощений візовий режим для громадян України, при цьому Литвою візи будуть видаватися безкоштовно і без необхідності оформлення запрошення.
Враховуючи, що Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина і держави Балтії мають загалом 141 депутата у Європейському парламенті (майже 20 % його складу), 73 голоси у Раді ЄС (понад 30 %), а також широко представлені в інших керівних інституціях Євросоюзу, проукраїнська політика цих країн має реальну перспективу стати позитивним фактором впливу на процес прийняття політичних рішень ЄС щодо України.
|
|
4. Закріплення вивченого матеріалу - ___20____ хв.
Питання для закріплення:
4.1. Інтеграційний процес в Європейському Союзі і перспективи подальшого розширення ЄС
5. Підведення підсумків - ___5___ хв.:
вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги;
оголосити оцінки;
відповісти на запитання.
План-конспект склав:_______________________
|