Зміст договору страхування.
Договір страхування укладається в письмовій формі. відповідно до правил страхування. Договір страхування повинен містити:
назву документа;
назву та адресу страховика;
прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника і його адресу;
зазначення об'єкта страхування;
розмір страхової суми;
перелік страхових випадків;
визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їх сплати;
строк дії договору;
порядок зміни і припинення дії договору;
права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
інші умови за згодою сторін;
підписи сторін.
Факт укладення його може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою страхування. Страховий поліс може бути іменним та на пред'явника. В юридичній літературі дані документи визнаються специфічною, «страховою» формою договору[9, с. 12]. Науковці висловлювали різні точки зору стосовно правового значення цих документів. В одних випадках їх розглядали в якості основних доказів правовідносин, які виникли між сторонами договору страхування [10, с. 29]. В інших — в якості самого договору, який виник з моменту його викладення на папері. На мою думку, найбільш правильною точкою зору є та, згідно з якою правове значення страхового поліса (свідоцтва) полягає в тому, що даний документ поєднує в собі значення документа, який відповідно до вимог законодавства надає договору письмової форми, висловлює згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору[11]. Поряд з цим варто додати, що все ж таки страховий поліс є основним доказом факту укладення договору страхування. Варто зауважити, що законодавство не розкриває зміст поняття страхового поліса (свідоцтва,-сертифіката). У відповідних наукових дослідженнях пропонується визначити страховий поліс (свідоцтво) як письмовий документ, що видається страховиком у відповідь на усну чи письмову заяву страхувальника, містить всі істотні умови договору страхування, регулює відносини між страховиком і страхувальником та з достовірністю свідчить про наявність договірних зв'язків між ними[12, с. 8].
Для отримання страхової виплати страхувальник повинен пред'явити страховикові страховий поліс, проте дана обставина не перетворює його у цінний папір, оскільки страховий поліс не дає його власнику права вимагати виконання того, що в ньому зазначено, а цінний папір, навпаки, дає право вимагати виконання тільки того, що в ньому буквально зазначено.
2.2 Укладання, початок дії, момент припинення договору страхування.
Порядок укладання договору визначається цивільним законодавством, зокрема Законом України «Про страхування». Процедура підготовки та укладення договору передбачає чітку домовленість щодо однозначного обумовлення предмету страхування, страхової премії, терміну дії та страхової суми.
Процес укладення договору передбачає дві стадії:
1) пропозицію одної сторони Іншій вступити в договірні відносини (оферта);
2) одержання і прийняття пропозиції іншою стороною (акцепт), ще вказує на згоду укласти договір на умовах, викладених з пропозиції.
Пропозиція щодо укладення договору однією або кількома конкретними сторонами є офертою, якщо вона достатньо визначена і відо бражає намір особи, що внесла пропозицію, вважати себе пов'язанок договором в разі її прийняття.
До форми договору страхування застосовують загальні правила, установлені у формі угоди. Якщо згідно із законодавством або угодою сторін договір має бути укладений у письмовій формі, то він може бути укладений складанням одного документа, підписаного сторонами, обміну листами, телетайпограмами, а також підписаний стороною, яка їх надсилає.
Законодавство передбачає, що для укладання договору страхувальник подає страховикові письмову заяву встановленої форми або іншим способом повідомляє свій намір укласти договір страхування. Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки письмова заява страхувальника, а письмова згода страховика на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво (страховий поліс), видане страховиком.
Супровід договору страхування. Укладання і підписання договору страхування являє собою певною мірою формальну процедуру. Проте можливі проблеми з отриманням внесків, якщо страхові платежі мають вноситися неодноразово, а щокварталу, щомісяця, чи в інші строки. З метою уникнення ускладнень та кращої організації роботи, коли договорів страхування багато, окремі страховики запроваджують порядок проходження договорів страхування від їх укладення до передання в архів (табл. 2.1).
Окрім цього, етап супроводу договорів передбачає вжиття не менш важливих заходів з регулярного контролю за об'єктом страхування, а саме:
1) виконання клієнтом своїх зобов'язань з додержанням норм безпеки, своєчасного виявлення та усунення передумов до страхового випадку або прийняття ним інших відповідних рішень;
2) своєчасного виявлення можливих тенденцій у характері ризику (заміна перевізника чи маршруту транспортування застрахованого вантажу; заняття екстремальними видами спорту застрахованою особою; поява сторонніх факторів, у тому числі з незалежних від страховика причин тощо);
3) систематичного отримання інформації- наприклад, щодо проходження чи причин затримки застрахованого вантажоперевезення, при страхуванні фінансових ризиків - щодо дій контрагента страхувальника, спрямованих на вжиття передбачених бізнес-планом заходів з погашення кредиту, чи надійності заставних зобов'язань для консультування клієнта в порядку його сервісного обслуговування та прийняття спільних відповідних рішень;
4) вивчення стану та якості послуг, що надаються клієнтові третьою стороною за дорученням страховика (асистанс чи служба технічної допомоги на автошляхах, медичні заклади при медичному страхуванні, і т. ін.) з метою максимального задоволення потреб страхувальника та підтримання ділової репутації страховика. Викладений у таблиці процес значно спрощується в разі використання автоматизованої системи даних. Проте з різних причин такі системи у вітчизняній практиці значного поширення ще не набули, зокрема, через недостатній рівень забезпечення інформаційними технологіями та їх значну вартість.
Припинення дії договору страхування.
Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за
згодою сторін, а також у разі:
закінчення строку дії;
виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у
повному обсязі;
несплати страхувальником страхових платежів у встановлені
договором строки. При цьому договір вважається достроково
припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж
не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти
робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо
інше не передбачено умовами договору;
ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті
страхувальника - фізичної особи чи втрати ним дієздатності, за
винятком випадків, передбачених в законі.
ліквідації страховика у порядку, встановленому
законодавством України;
прийняття судового рішення про визнання договору
страхування недійсним;
в інших випадках, передбачених законодавством України.
Дію договору страхування може бути достроково припинено за
вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами
договору страхування.
Про намір достроково припинити дію договору страхування
будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за
30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування,
якщо інше ним не передбачено.
У разі дострокового припинення договору страхування, крім
страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику
повертаються повністю сплачені ним страхові платежі
Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником
умов договору страхування, страхувальнику повертається викупна
сума.
Викупна сума - це сума, яка виплачується страховиком у разі
дострокового припинення дії договору страхування життя та
розраховується математично на день припинення договору страхування
життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування
життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в
Уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід'ємною
частиною правил страхування життя. Уповноважений орган може
встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми.
Не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було
здійснено в безготівковій формі, за умови дострокового припинення
договору страхування.
2.3 Забезпечення платоспроможності страховиків
Платоспроможність – одна з найважливіших економічних характеристик страхової компанії. Специфічна роль, яку відіграють страхові компанії у ринковій економіці, перетворює проблему забезпечення платоспроможності страховиків на об'єкт особливого контролю з боку держави.
Особливої гостроти набуває проблема забезпечення платоспроможності в період членства України в Світовій Організації Торгівлі (СОТ). Це змушує відповідати жорстким законодавчим вимогам, які діють в Європейському Союзі. Одна з них - норматив платоспроможності страхової компанії.
Поняття «платоспроможність» трактується як здатність страхової компанії своєчасно та повністю виконувати свої платіжні зобов'язання, що випливають з укладених договорів страхування або в силу закону.
Платоспроможність з позиції кредитора - це здатність суб'єкта господарювання в майбутньому виконувати зобов'язання, прийняті на сьогоднішній день.
Специфіка поняття платоспроможності страхової компанії виражається саме в особливостях формування зобов'язань і ресурсів для їх виконання, а також необхідності додаткових фінансових гарантій виконання зобов'язань як реакції на ризиковий характер діяльності.
До тлумачення поняття «платоспроможність» деякі науковці підходять з іншої точки зору. Аналіз вживання цього терміна показує, що має місце, як правило, два різних значення: здатність (можливість) і ситуація (стан). У першому значенні платоспроможність страховика визначається як здатність покривати всі фінансові зобов'язання, оплачувати всі ризики та страхові виплати за різними полісами, виданими страховою компанією. У другому значенні платоспроможність страховика характеризує ті ситуації, при яких вона здатна платити за зобов'язаннями. Таким чином, можна говорити про потенційне та ситуаційне трактування поняття «платоспроможність страховика» [4, с. 17].
З точки зору ситуаційного трактування розрізняють поняття технічної і фактичної платоспроможності страховика.
Під технічною платоспроможністю розуміють ситуацію, при якій страхова компанія володіє залишком (надлишком) коштів понад мінімальний рівень, який забезпечує резервний запас фінансових ресурсів, необхідних для підтримки належного рівня страхової діяльності компаній.
Технічна неплатоспроможність - це ситуація, при якій компанія не в стані виконати вимоги щодо мінімального залишку (надлишку).
Закон України «Про страхування» (ст. 30) зобов'язує страховиків дотримуватися вимог, які повинні забезпечити їх платоспроможність, а саме:
– наявність сплаченого статутного фонду та гарантійного фонду;
– створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;
– перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності [1, с. 16].
В Україні в законодавчому порядку встановлено мінімальний розмір статутного фонду, який можна розглядати як фінансову гарантію платоспроможності. Зокрема, для страховиків, що займаються страхуванням життя, статутний фонд встановлено в сумі, еквівалентній 1,5 млн. євро за обмінним курсом української гривні, а для страховиків, які займаються іншими видами страхування, - 1 млн, євро. Проте, на нашу думку, ця гарантія (статутний фонд) є недостатньою, оскільки не враховує загального обсягу страхових операцій.
Згідно з українським страховим законодавством оцінка платоспроможності здійснюється через співвідношення фактичного запасу платоспроможності і нормативного. Якщо фактичний запас платоспроможності перевищує нормативний, то страхова компанія є платоспроможною. В іншому випадку страховик повинен представити в уповноважений орган нагляду за страховою діяльністю план фінансового оздоровлення, і залежно від його виконання до компанії можуть застосовуватися ті чи інші санкції [4, с. 34].
У країнах Європейського Союзу для контролю за відповідністю фактичної платоспроможності страховиків до вимог страхового законодавства розроблено і використовується показник нормативної платоспроможності, який визначає нижню межу нормативу, і гарантує достатньо надійний рівень фінансової стабільності. Такий норматив ґрунтується на статистиці відносно стабільної економіки і страхового законодавства цих країн, і не може повністю враховувати ні умови походження окремих ризиків, ні зміни страхового законодавства пострадянського економічного простору, до якого належить і Україна [2, с. 18].
Сьогодні в Європейському Союзі застосовується дещо інший підхід щодо визначення платоспроможності. Принципи регулювання в більшості держав уніфіковані і виступають у формі мінімальних вимог. Страхові компанії Євросоюзу повинні мати у своєму розпорядженні визначений резерв платоспроможності, тобто мінімальні ресурси, якими повинна володіти компанія, у вигляді вільних активів. Розмір резерву платоспроможності залежить від обсягів операцій компанії у всьому світі. Отже, платоспроможність страхових компаній країн Європейського Союзу забезпечується:
– до початку діяльності - сплаченою часткою статутного капіталу, яка не може бути меншою за гарантійний фонд, і фонду на організаційні витрати;
– у процесі діяльності - резервним фондом, технічними резервами, які адекватні зобов'язанням страхової компанії за обсягом, відповідно до розміщених активів і резерву платоспроможності (1/3 резерву платоспроможності складає мінімальний гарантійний фонд).
Законодавство в сфері страхового бізнесу повинно максимально враховувати вимоги сучасного страхового ринку України та стандарти і вимоги європейського законодавства.
2.4 Аналіз сучасної практики страхування в Україні.
Розвиток страхового ринку України і використання його в інтересах економіки в умовах її інтеграції у світове економічне господарство та посилення процесів глобалізації є важливим компонентом національної безпеки країни.
Ринок страхування є складовою фінансового ринку, його розвиток відбувається досить суперечливо і він далекий від світових стандартів. Закони ринку на етапі його становлення та стабілізації вимагають збалансованого функціонування всіх ринкових інститутів, які довели свою необхідність за багатовікову історію розвитку і становлення ринкових відносин в розвинутих державах світу.
На сьогодні визначальним завданням державної політики в галузі страхування є підвищення його ролі в економіці країни й забезпечення умов для ефективного розвитку, оскільки надійний страховий захист виступає фактором соціальної та економічної безпеки як окремої людини, так і держави загалом.
Незважаючи на позитивні результати діяльності страхових компаній існує низка проблем які потребують негайного вирішення:
незабезпечення наявності страхового покриття майна, що перебуває у заставі в комерційного банку;
встановлення податковими органами дискримінаційних вимог для страховиків щодо оподаткування курсових різниць;
недостатній контроль за наявністю полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності автовласників;
відсутність в регулятора страхового ринку дієвого механізму щодо недопущення демпінгу на ринку та штучного зниження платоспроможності страховиків;
велика кількість страхових компаній з низьким рівнем капіталізації, а також слабкий розвиток національного перестрахового ринку;
нерозвиненість довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення та відсутність правового регулювання діяльності страховиків у сфері обов'язкового медичного страхування;
недостатній рівень кадрового та наукового забезпечення страхового ринку.
Отже, страховий ринок має великий потенціал розвитку, тому важливим є створення нових можливостей у розвитку страхового бізнесу, що забезпечить належний розвиток страхового ринку України.
Тому, для забезпечення подальшого розвитку національного страхового ринку, необхідно:
1) удосконалити правові засади захисту прав споживачів страхових послуг:
- удосконалити порядок ліцензування діяльності страховиків;
- підвищити вимоги до джерел формування статутного капіталу страховиків;
- удосконалити проведення аналізу статистичної інформації із страхування та звітності страховиків і страхових посередників;
2) сприяти розвитку довгострокового страхування життя, участі страховиків у системі недержавного пенсійного забезпечення та врегулювання діяльності страховиків у сфері обов'язкового медичного страхування;
3) підвищити рівень капіталізації страховиків, їх фінансової надійності та платоспроможності;
4) необхідно застосувати жорсткі правила по резервах, активах і фінансовій звітності страховика і вжити термінові заходи для захисту страхових резервів, які сьогодні заморожені в банківській системі України і знаходяться під загрозою зникнення в проблемних банках.
5) забезпечити страховий ринок висококваліфікованими кадрами;
6) забезпечення високого рівня страхової культури населення;
Страхова справа є досить важливою, бо забезпечує підприємцям надійну охорону їхніх інтересів від несприятливих наслідків різного роду техногенних аварій, фінансових ризиків, криміногенних факторів, стихійних і інших нещасть.
|