ДЕМОКРАТІЯ В УКРАЇНІ. СУЧАСНІ ПІДХОДИ
Вступ
Сучасний стан трансфор маційних демократичних процесів в Україні свідчить про більшу порівняно з Росією стабільність. Проте, не потрібно забувати, що українське суспільство вийшло з 70-річного періоду перебування в колишньому СРСР без передумов цивілізованого демократичного розвитку – без громадянського суспільства, без демократично налаштованої національної еліти, без чіткого усвідомлення себе як нації.
Сьогодні вже ні в кого не викликає сумніву необхідність ґрунтовного науково-теоретичного дослідження тих демократизаційнихпроцесів, які відбуваються зараз в українському суспільстві.
Безумовно, демократизаційні процеси в Україні неодноразово були об’єктом уваги сучасних вчених. Так, наприклад, про проблеми української демократії згадували у своїх працях В.Полохало,О.Кіндратець, В.Медведчук, С.Барматова, Р.Сербин, О.Бандура,О.Гарань, С. Рябов, Ф.Рудич, М.Кармазіна, О.Дергачов, О.Скрипнюк та інші. Вони розкрили історичні передумови виникнення демократії в Україні, структурні складові процесів демократизації, певні недоліки демократії та її сутнісні аспекти. Однак, незважаючи на це, наукові розвідки в цьому напрямі поки що можна продовжувати.
Обговорення проблеми
Аналізуючи демократичні політичні зміни, умови збереження демократичної стабільності, науковці часто використовують такі методологічні підходи :
контекстуалістичний (передбачає вивчення впливу на політичні процеси зовнішнього середовища – духовних, культурних, соціальних, економічних факторів)2
інституціоналістський (вивчення впливу факторів внутрішнього політичного середовища: існуючих в політичній системі інституційних механізмів, політичних інститутів) .3
Політичні зміни у напрямі демократизації в Україні підготовлені чинниками і зовнішнього, і внутрішнього середовища.
Модель посткомуністичної політичної системи України стихійно складалася у контексті загальної концепції державотворення.
Етатизм, покладений в основу створення системи нових суспільно-політичних і економічних відносин в Україні, характерний тим, що стратегічною метою назвав розбудову держави (точніше – державності) як головний визначальний чинник подальших реформ.4
Що таке розбудова української державності, в який спосіб
реалізовуватиметься названий процес і скільки він триватиме 5 – цьому політичні еліти фактично ще і досі не знайшли остаточного визначення. Таке трактування процесу державотворення (механістичне становлення інститутів державності, після чого можна підійти до загальновизнаних механізмів та принципів демократичних реформ) призвело до неадекватного сприйняття суспільством і цілої низки понять політичної системи .
Політична система України наприкінці 2004 року перебувала в стані крайньої нестабільності. В цей час, який можна визначити як період біфуркації, відбувався вибір моделі і напрямку подальшого розвитку країни.
Політичні події кінця 2004 року «Помаранчева Революція» 6, на думку деяких вчених, ознаменували новий етап демократизації українського суспільства. Його можна назвати "продовженим" демократичним транзитом . Ні в роки перебудови, ні в перші роки становлення незалежної держави політична активність громадян України не була такою високою.
Отже, в Україні відбулися суттєві зміни і в структурі інтересів, і у виборі форм реалізації інтересів. Це може породжувати конфлікти, а тому дуже важливо поєднати динамічність розвитку із збереженням необхідної міри сталості.
Десятиліття українських реформ пройшло під знаменами демократизації, ринкової лібералізації, суверенізації. Нинішні програми уряду, переважної більшості політичних партій і громадських об’єднань побудовані на тій же системі цінностей: свобода, демократія, ринкова економіка 7. Однак, як вважає В. Медведчук, на відміну від початку 90-хроків, коли ці слова були потужним стимулом вивільнення і мобілізації суспільної енергії на вирішення справді епохальних завдань розриву з тоталітарним минулим і утвердження незалежної, суверенної держави, сьогодні вони стали скоріше ритуальними деклараціями, які у суспільній свідомості не вельми співвідносяться з привабливою і мобілізуючою картиною майбутнього.
Демократію в Україні можна віднести до моделі політичної влади яка характеризується тим, що перехідний період (від колишнього, комуністичного типу суспільного устрою до ринкового) досить явно нав’язаний, він припускає боротьбу між елементами автократії і демократії, в результаті якої елементи першої диктують дещо інші швидкість та умови трансформації .
Це підвищує імовірність повільної еволюції демократії, але, як вважає Ф.Шміттер, "без задоволення сподівань своїх громадян і без установлення прийнятного і передбачуваного кодексу правил для політичного змагання і співробітництва" 8.
В Україні низький рівень політичної і правової культури не тільки населення, а й посадових осіб, державних службовців. Для нормального функціонування кожне суспільство повинно мати певний необхідний рівень політичної і правової культури громадян, що "поєднує соціальні ідеали, моральні та правові цінності з практично корисною діяльністю щодо втілення в життя законодавства"
Особливого значення набула проблема недовірливого ставлення населення до держави, що пов’язана з масштабною, навіть огульною критикою радянської тоталітарної держави, їх недоліків. Боротьба з тоталітарною державою призвела до спроби мінімізувати роль держави та обмежити її вплив на суспільство. Проте в умовах перехідного періоду розвитку особливо гостро існує потреба у підвищенні регулюючої, керівної ролі держави, в центрі якої є демократія, вміле державне управління, здатність забезпечити для всіх громадян гідне життя і вільний розвиток, захистити їх права і свободи в умовах вільного ринку. Тому стратегічна мета полягає не у скороченні ролі держави, а у поширенні її демократичного впливу, розвитку ефективного державного управління.
Необхідно усвідомити, що свобода і демократія, забезпечення прав людини 9, нормальний розвиток ринкових відносин нездійсненні без участі держави, яка має можливість не лише проголошувати, а й послідовно втілювати в життя свою політику.
Сьогодні Україна потребує посилення державної влади, формування сильної демократичної держави, оскільки зараз ми маємо ще не досконалу, не сильну державу, в якій значна частина проголошених у Конституції України положень поки що є формальними деклараціями та побажаннями і потребує детальнішого розкриття у відповідних законах (хоча сам зміст Основного Закону України засвідчує її демократичний вибір, розкриває суть демократії, проголошує її основні засади). Наприклад, принцип плюралізму за нинішніх умов здійснюється в Україні у гіпертрофованому вигляді: більше 100 політичних партій претендують на те, щоб стати керівною силою у суспільстві і державі. Це свідчить, насамперед, про обмеженість соціальної підтримки та частковий характер їх стратегій. Конституція сама по собі робить можливою доволі значну амплітуду політичних рішень. Враховуючи ці та інші моменти, а також характер політичних подій, що відбуваються нині в Україні, можна говорити про незавершеність конституційного процесу в Україні. Але вже саме проголошення демократії, конституційне закріплення її засад повинно сприяти утвердженню стабільності та злагоди у суспільстві. Звичайно, демократію не можна запровадити вердиктом, її не можна насадити через усунення протилежних поглядів, її успіх не гарантовано навіть після того, коли усі визнають її ідеалом. Але формальне – конституційне – гарантування все ж необхідне, оскільки тільки воно створює необхідні умови для того, щоб неформальне і неофіційне буття народу перетворило демократію на довершений факт.
"Сильна держава – це держава, яка функціонує ефективно і здатна протистояти тиску з боку конкуруючих економічних та політичних груп влади і діє в інтересах усіх людей, що складають національну державу… Слабка держава – держава, в якій не забезпечуються державні та приватні послуги, необхідні для людського розвитку"
У наш час в Україні питання про довіру до держави, до її провідних інститутів – це найболючіше питання, що потребує свого негайного вирішення. Нова стратегія курсу держави повинна бути спрямована на максимальний політичний консенсус, суспільну консолідацію населення, його згоду відносно основних цілей і механізмів реалізації базових принципів демократії. Тільки тоді, коли Українська держава стане сильною, вона ефективно вирішуватиме завдання, поставлені суспільством. Один з попередніх уроків, який уже можна винести із нинішньої політичної ситуації в країні, полягає у тому, що рух України на шляху
демократизації, освоєння сучасних форм політичного та економічного життя, які демонструють свою ефективність у розвинутих країнах Заходу, суттєво гальмується відсутністю в українському суспільстві усталених демократичних традицій, розвинутого демократичного мислення, яскравих і переконливих зразків демократичної поведінки.
На жаль, сьогодні ще далеко не всі суб’єкти політичного процесу в Україні починають усвідомлювати, що свобода не має нічого спільного з уседозволеністю та протиправними діями; що демократія – це не тільки право вільно висловлювати свої думки 10, але й відповідальність за висловлене, а також реальне забезпечення проголошених демократичних принципів організації спільного життя; що ринкову економіку в розвинутих країнах давно вже включено у демократичну систему відносин соціальної держави, оскільки в іншому раз втрачається її головне призначення – задоволення потреб усього суспільства.
Зосереджуючись на усвідомленні сутності демократії як розмаїтт форм народного волевиявлення, всіляко прагнучи до реального утвердження демократичних засад суспільного життя, нерідко ми залишаємо поза увагою надзвичайно важливий аспект демократичної теорії та практики: демократія – це не просто форма організації політичної влади народу, це – певний стан еволюційної збалансованості суспільства та влади, традицій та новацій, людської свободи та соціальних зобов’язань. Свобо́да — можливість чинити вибір відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності. Відсутність вибору, варіантів розходження події рівносильна відсутністю свободи, неволі, рабству. Свобода є одним з проявів випадковості, керованої свободою волі (навмисність волі, усвідомлена свобода) або стохастичним законом (непередбачуваність витоку події, неусвідомлена свобода). Основоположні права та свободи людини і громадянина — це правові можливості, які необхідні для існування та розвитку особи, які визнаються невід'ємними, мають бути загальними і рівними для кожного, забезпечуватись і захищатись державою в обсязі міжнародних стандартів.12
Політична еволюція є сенсом вияву демократії, завдяки чому стабільність породжується стабільністю, новація спирається на традицію, свобода вимірюється відповідальністю. Еволюційне прогресування у напрямку формування демократичних основ буття суспільства вважається гарантією раціональної політики, що виключає імовірність застосування насильницьких методів у боротьбі за владу. Як не прикро, але Україна сьогодні демонструє світові численні приклади ірраціональної політики, що призводять до порушення рівноваги у державі.
Не в останню чергу це пов’язано з дещо спрощеним розумінням демократії як необмеженої свободи і виключно свободи, адже саме свобода в Україні завжди була найбільшим соціально-політичним дефіцитом, а отже – й найбільш вагомою соціальною цінністю.
Пріоритет свободи в демократії є дійсно визначальною ознакою, але нічим не обмежена свобода зазвичай готова приносити в жертву стабільність, революціонізувати свідомість і владу, дії суспільства та політичних інституцій. Тому саме еволюційна форма та демократичний зміст, діючи в оптимальному режимі, дозволяє політичній системі суспільства бути динамічною, пластичною, здатною адекватно реагувати на соціальні запити та запобігати крайнощам у своєму розвитку.
Сьогоднішня ж політична ситуація в Україні, збурене станом своєї (насамперед матеріальної) несвободи суспільство, незграбні дії політичних інституцій та деструктивні намагання окремих політичних сил вийти за межі правового поля, переконливо свідчать про те, що в українському суспільстві ще переважає розуміння демократії як здійснення революційно-руйнуючої свободи.
Полем дії такої революційної демократії є виключно політика, тоді ж як полем дії еволюційної демократії – право, і різниця між першим та другим – суттєва. На жаль, і сьогодні ми значною мірою продовжуємо жити ще демократичним вибором (а не самою демократією, як стилем життя, мислення, способом самоздійснення), який завжди пов’язаний з революційною методологією перетворень і революційною риторикою. Ми занадто захопилися транзитністю демократії. Перехідний період став не засобом, а метою самоздійснення політики. Якщо говорити, про конкретні напрямки інтенсифікації демократичних перетворень в Україні, то, з нашої точки зору, потрібно виокремити наступні.11
По-перше, неухильне дотримання принципу розподілу влади за умов законодавчого забезпечення процесу узгодження дій виконавчої і законодавчої влади, здійснення ними своїх конституційних компетенцій, оскільки як демократія, так і демократичне врегулювання стають неможливими без права і належних законів. У будь-яких позаправових вимірах демократія веде до хаосу, сваволі та анархії, а самі закони, за умови відсутності демократичних інститутів чи неефективної їх діяльності, перетворюються на абстрактні гасла та політичні прокламації, як це сталося в Україні.11
По-друге, більш чітке конституційне визначення того, якою ж врешті-решт є наша держава. Доки не буде узаконений цей важливий алгоритм її функціонування, про взаємодію та взаєморозуміння, як і про розмежування функцій між гілками влади годі буде й говорити. Саме право вимагає виваженого формування функцій та основних форм відповідальності політиків за свої дії. Всі ми не замислюючись проголошуємо, що президент у нас виконує функції гаранта
Конституції, але, за великим рахунком, таким гарантом є тільки народ, волею якого вона визначається, який своєю участю у справах держави як суверен влади може виступити гарантом здійснення законів. А от гарантом виконання конституційних норм повинні виступати і президент, і інститути виконавчої, законодавчої та судової влади.12
По-третє, першорядною умовою нашого демократичного поступу повинна стати не декларативна, а реальна солідаристська основа суспільства, яка б допомогла прагматично оцінити реальний стан наших реформ. Демократичні структури можуть вважатися консолідованими за умови, якщо вони виконують функції підтримання порядку та управління. Солідаризм у суспільстві має брати свої початки у сфері центральних конституційних органів та політичних інститутів, адже саме вони найбільш суттєво впливають на процес виникнення політичних партій та об’єднань. Інституційна консолідація – це те, що може стати на перешкоді дефіциту суспільної солідарності, який є однією з основних причин протистоянь, що перманентно виникають. Консолідація у діях політичних інститутів як умова солідарності суспільства, що реформує структуру політичних відносин, дає можливість контролювати баланс управлінської системи, її функціональну оптимальність. А правила гри в демократії (за Й.Шумпетером та Д.Сарторі) передбачають, що контроль за тими реальними процесами, які відбуваються в суспільстві, здійснюється лише там, де існує певна згода, де консолідовані інтереси .13
Тобто за межами солідаристських відносин демократія неможлива. Важливо пам’ятати: якщо процес демократичної консолідації блокується, то замість нього виникають гібридні типи політичних систем на кшталт "делегативних" чи "неліберальних" демократичних режимів.
Ми ж майже упродовж п’ятнадцятирічної практики розбудови демократії дуже мало просунулись у справі формування своєї національної, дійсно політично вагомої та відповідальної еліти. Невгамовне прагнення апелювання до народу, яке зовні виглядає цілком виправданим жестом довіри до свого суверена, насправді дуже часто є відвертим політичним спекулюванням заради досягнення якихось особистих інтересів або ж виявом власної неспроможності політика. А головне – це нехтування права самої політичної еліти, яка лише починає якимось чином впливати на політичні процеси, виходячи не з емоцій, а зі своїх професійних переконань, навіть якщо вони не збігаються з думкою частини суспільства, відстоювати інтереси права, моралі, справедливості.
Отже, демократизація – дуже тонкий процес; він може стати конструктивними лише тоді, коли для цього сформовано міцний фундамент. Історією доведено, що демократія утверджується в суспільстві лише тоді, коли вона виростає з його глибинних підвалин, з економічних та соціальних передумов, демократичних традицій народу, світосприйняття та ментальності громадян. Наївно думати, що Україна може у цьому бути винятком. Нам потрібно зрозуміти, що демократія, як зазначав французький соціолог Ален Турен, це не тільки політична система і справедливі вибори, це, насамперед, реальне визволення людського суб’єкту . На відміну від демократії ХІХ століття й першої половини ХХ століття нині у зазначеному дуалістичному сплетінні понять,
зазначав відомий вчений, остання складова є визначальною.
Також, оцінюючи можливості існування демократії в сучасних умовах розвитку України, крім інших засад, необхідно враховувати, що в будь-якому разі варто шукати фундаментальні цінності та ідеали у власній, українській політичній культурі. А, прямуючи за ідеалом, пам’ятати: не існує моделі демократії, придатної для будь-якого суспільства, а існують лише загальні принципи її функціонування.
Сьогодні ми переживаємо багато труднощів не через принципову несумісність демократичних ідеалів із національною політичною культурою та менталітетом, а через напівзаходи і спроби нав’язати відразу готову модель зрілої демократії, незважаючи на історичний досвід, умови і національну специфіку.
Доповідь
Міжнародні експерти, на підставі висновків яких німецький фонд Бертельсмана опублікував у четвер Індекс трансформації-2012», відзначають погіршення стану демократії в країнах Східної Європи, особливо в Угорщині та Україні. Це зазначається в прес-реліз фонду.
«Порівняльний аналіз засвідчує зростаюче обмеження політичних свобод і принципів правової держави в багатьох країнах світу. Погіршення демократії констатується в Латинській Америці і Східній Європі, особливо в Україні та Угорщини», - вказується в повідомленні.
Згідно з висновками експертів, в Україні спостерігаються «явні ознаки ерозії демократії».
Нагадаємо, «Індекс трансформації» готується раз у два роки. Рейтинг стану демократії серед 128 країн з перехідною економікою і країн, що розвиваються, ґрунтується на аналізі доповідей 250 міжнародних експертів. Рейтинг складається з двох індексів - статусного та індексу менеджменту.
Статусний індекс ґрунтується на таких критеріях, як стабільність інститутів демократії, дотримання принципів правової держави, участь громадян у політичному житті, а також социоэкономическое розвиток. За цими показниками в «Індексі трансформації» 2010 року Україна посіла 37 місце (6,55 бала по шкалі від 1 до 10, де 10 є кращим результатом), а цього року опустилася на 55-тое (5,96 бала). Такий же результат в рейтингу показала Замбія. Перше місце в цьому списку отримала Чехія (9,61 бала), останнє - Сомалі (1,22 бала).
Індекс менеджменту формується виходячи з того, наскільки послідовні та цілеспрямовані рішення приймалися керівництвом країн на шляху розвитку демократії і ринкової економіки за останні два роки. Тут Україна теж погіршила свій результат, опустившись із 66-го місця (4,92 бали) в 2010 році до 76-го (4,62 бала) в цьому році. Це місце вона розділяє з Центрально-Африканської Республікою. На першому місці в цьому рейтингу - Тайвань (7,72 балів), на останньому - Північна Корея (1,31 бала).
http://competitiveukraine.org/ukr/news/22
|