“З А Т В Е Р Д Ж У Ю”
Начальник ПДПЧ – 16
Центрального району
капітан внутрішньої служби
М.В. Іщенко
“ 07 “ грудня 2006 року.
ПЛАН-КОНСПЕКТ
для проведення заняття з особовим складом 1-го караулу
з соціально-гуманітарної підготовки.
ТЕМА 8: Екологічні пробллеми в сучасному світі та в Україні. НС природного та техногенного характеру: запобігання та їх ліквідація.
МЕТА: довести до особового складу чергових караулів відомості щодо екологічного стану в країні та у світі.
ЧАС:2 години.
МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: учбовий клас.
ЛІТЕРАТУРА: Бідак В. Соціально-захисна концепція сучасних економічних реформ//Фінансова консультація.-2002.- Иа1-2.- С. 106-112;. Євр(утейсь^ вибір: Виступ През^еніз України Л.Д.Куч^ у Верховній Раді УкраІни 18 червня 2002 року. Послання Президента України до Верховної Ради України- 2002 рік. - К.: Преса України, 2002. -96с.;. Лукінов І. До питання про концепцію імодель сучасного економічного розвитку України//Економіка України.-2001.- N66.- С.4-9.;. ПапієвМ. Пріоритети соціальноїполітики //Урядовий курєр.—№38, від27лютого 2003р.,с.15.;' Звернення Президента України до Верховної Ради .Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 р.-К.: 2003.-478с.; Програма діяльності Кабінету Міністрів України.-К.: 2002.-41с.;. Савенко О. Державні соціальні стандарт як база забезпечення гарантій соціального захисту населення //Фінансова консультація.— 2002.— №1-2.— С.3-7.; Ситуац/янапрС№вольчомуринкудержавипідконтрслем//Уря/^^ відЗ липня 2003 р.,с. 1-2.;. Україна: Поступ уXXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки//Урядовий курєр. — №34, ви 23лююго 2000 р..с. 7.
Хід заняття.
1.Організаційний момент – 5 хвилин:
- перевірка присутніх;
оголошення теми і мети заняття, питань які вивчатимуться.
2.Контроль знань – 10 хвилин;
- перевірка засвоєння раніше пройденого матеріалу.
3.Викладення матеріалу теми – 80 хвилин.
1. Підсумки економічного розвитку України за роки незалежності.
2. Основні напрями подальшого розвитку економіки України.
3. Стан соціальної сфери та пріоритети соціальної політики в Україні.
Короткий зміст
|
Методичні вказівки
|
1. Підсумки економічного розвитку України за роки незалежності
Наприкінці XX сторіччя Україна змінила напрям свого соціально-економічного розвитку, стала на шлях радикальних соціально-економічних перетворень з урахуванням досвіду й досягнень розвинутих країн світу, фактично з нульової позначки сформовано Її визначальні атрибути - фінансову, грошову, бюджетну, банківську, митну та інші системи, які в сукупності визначають економічну інфраструктуру незалежної держави. За останні дванадцять років демонтовано основні підвалини адміністративно-командні системи економічних відносин. Особливо відчутним став перелом у реформуванні відносин власності. Нині в Україні понад 75% вище загального обсягу промислової продукції виробляється недержавними підприємствами.
Принципові, кардинальні зміни відбулися на селі, де активно реалізується завдання розпочатої ще в 1994р. земельної реформи. За час її проведення 6,4 млн. селян безоплатно одержали у власність 26,5 млн. га сільськогосподарських угідь. Ще 6,2млн. га земель передано в приватну власність для ведення фермерських, особистих підсобних та присадибних господарств. На недержавній основі в сучасних умовах виробляється практично вся аграрна продукція.
Протягом 90-х років XX сторіччя в Україні сформовано основний каркас ринкової інфраструктури та ринкових інститутів, утверджено основи відповідної законодавчої бази. Здійснено важливі заходи в лібералізації господарських зв'язків, зокрема цінового механізму, грошового та валютного ринків, ринків товарів та капіталів. Наслідком цих кроків стало подолання хронічного дефіциту товарів. Змінюється характер поведінки суб'єктів господарювання, які щодалі більше орієнтуються на платоспроможний попит, кон'юнктуру ринку, максимізацію прибутку.
Докорінно перебудовано й економічні функції держави. Замість системи директивного управління сформовано основні важелі та інструменти державного макроекономічного регулювання.
Нині економіка України на противагу системній замкнутості, характерній для попереднього періоду, є у своїй основі відкритою. Маємо стабільну національну валюту, а також законодавство, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, яка останнім часом дедалі більше наближається до стандартів і вимог Світової організації торгівлі.
Все це дає підстави для висновку: незважаючи на проблеми і труднощі, за дванадцять років реформ в економіці України практично у всіх сферах в основному сформовано фундамент ринкової економіки, нагромаджено критичну масу ринкових перетворень.
Важливим підсумком попереднього етапу стало подолання тривалої руйнівної економічної кризи. За роки кризи (1990-1999) обсяг ВВП скоротився на 59,2%, промислової продукції - на 48,9%, сільськогосподарської-на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилася в 3,82 рази. Замість прогресивних економічних і науково-технологічних зрушень, побудови соціальне орієнтованої демократичної держави, підвищення економічного добробуту й духовного рівня життя народу, Україна опинилася у глибокому занепаді. Внаслідок цього, при одночасному загостренні дефіциту інвестицій та інновацій, процеси ринкової трансформації протягом 1990-1999 рр. супроводжувалися, по суті, економічним розвалом. Макроекономічна структура національного господарства за цей період майже не поліпшилася. Обсяги товарного виробництва для насичення попиту безпосередньо споживчого ринку скорочувалися швидшими темпами, ніж обсяги випуску промислових засобів виробництва. Відбулося істотне скорочення видобутку паливно-енергетичних ресурсів, випуску підприємствами ВПК науко-місткоі і високотехнічної продукцій (конкурентноспроможних систем озброєнь), 1-ї підприємства надто повільно здійснювали конверсію та надто швидко згортали свої виробничі програми і навіть взагалі виводили їх з господарського обігу.
Перехід від збанкрутілої адміністративно-командної системи до ринкової економіки не міг не супроводжуватись глибоким падінням виробництва, яке у своїй основі було неконкурентним та неефективним. Водночас потрібно враховувати й складність органічного поєднання реалізації завдань системна трансформація з розв'язанням усього комплексу проблем, пов'язаних з утвердженням державності. Через специфіку економічних, соціально-політичних, гуманітарних та екологічних чинників утвердження та зміцнення державного суверенітету виявилося в Україні набагато складнішим, ніж це уявлялося на перших порах.
Сподівання на зовнішню допомогу виявилися завищеними. До того ж фінансово-кредитна підтримка українських реформ супроводжувалася умовами та вимогами, які далеко не завжди адекватні об'єктивним обставинам та специфіці здійснюваних трансформаційних процесів. Це ж стосується і рекомендацій міжнародних фінансових інституцій та зарубіжних експертів, які часто зводилися до застосування штучно сконструйованих стереотипів, були механічно копійовані з чужого досвіду, не враховували специфіку нашої держави. Ці рекомендації уряд сприймав некритично. Давалася взнаки недосвідченість кадрового потенціалу. Звідси - численні помилки та прорахунку, невпевненість у здійсненні управлінських рішень.
Запроваджена в Україні модель ринкової трансформації не мала необхідної соціальної спрямованості. На практиці це призвело до того, що реформи здійснювалися ціною соціальних утрат. Відповідно економічні реформи не сприяли досягненню визначальної мети трансформаційного процесу - становлення середнього класу як основного носія демократії соціальної та політичної стабільності у суспільстві, економічного прогресу. Не було забезпечено становлення принципово нової, адаптованої до ринкової економіки соціальної інфраструктури. Реформи не сприяли подоланню бідності, глибокого матеріального розшарування населення, яке набагато перевищує відповідні показники розвинених країн і не сприяє утвердженню в суспільстві надійної соціальної та політичної стабільності.
Помилковість прийнята на старті реформ моделі ринкової трансформації полягала також і в оцінці України як держави нерозвиненої не лише з економічна, а і з науково-технічної точок зору. Ця хибна позиція не дозволила створити необхідні умови для примноження та зміцнення інтелектуального потенціалу суспільства, інноваційного розвитку економіки, освоєння нових високих технологій, подолання структурних деформацій, успадкованих від адміністративно-командної системи.
Через допущені прорахунки, насамперед низьку дієздатність держави, становлення ринкових відносин супроводжувалося глибокими деформаційними процесами. Набули поширення нецивілізовані форми нагромадження капіталу, істотні суперечності в практиці приватизації, зростали рівень тінізації економіки, корупції та економічної" злочинності, обсяги поза-банківського грошового обігу. Найбільш небезпечним є зміцнення позицій олігархічного капіталу, його зрощування з державною бюрократією, тенденції підпорядкування економіки та держави загалом корпоративним інтересам.
Контури припинення дальшого спаду й забезпечення економічна стабілізації та зростання в Україні окреслилися лише у 2000р. Досягнення в розвитку народного господарства за цей рік дали можливість створити першооснову для стабілізації становища та переходу до початку економічного зростання. За останні три роки (2000-2002 рр.) реальний приріст ВВП становив 20,9%, утому числі у 2002 р. - 4,6%, а за 5 місяців 2003 р. - 7,3%. У 2002 р. обсяги промислового виробництва збільшилися на 7%, продукції сільськогосподарського виробництва - на 1,9%, товарів народного споживання - на 8,4%. Важливим чинником позитивної економічної динаміки стало суттєве випередження (порівняно з ВВП) темпів зростання реальних доходів населення. У 2002 р. вони підвищилися на 21,2%. Реальна заробітна плата у цьому ж році зросла на 16,4%.
“Зміцніла національна грошова одиниця. Суттєво зросли золотовалютні резерви держави: з 1352,7 млн. дол. - у 2000 р. до 2955,4 млн. дол. у 2001 р. та 4416,7 млн. дол. на кінець 2002 р.
Попри погіршення зовнішньоекономічної кон'юнктури у 2002 р. збереглася тенденція щодо збільшення українського експорту (10,3%). Чотири роки поспіль (починаючи з 1999 р.) Україна зберігає позитивне сальдо поточного рахунку платіжного балансу.
Зазначені позитивні зміни розвитку національної економіки є дуже важливими, однак вони потребують підтримки та закріплення шляхом чіткого визначення й реалізації основних пріоритетів та завдань економічного й соціального розвитку країни.
2. Основні напрями подальшого розвитку економіки України
Стратегічна мета розвитку України полягає в радикальному поліпшенні життєвого рівня нараду, що врешті-решт зводиться до створення ефективної, соціальна орієнтованої, екологічно безпечної моделі економіки ринкового типу, яка базується на використанні як конкурентних переваг країни у міжнародному поділі праці, так і в міжнародній інтеграції, у якій підприємницький інтерес становитиме основу економічної мотивації.
Шляхи досягнення цієї мети окреслюють «Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 рр.», представлені Президентом України у Посланні до Верховної Ради у 2002 р. Згідно з цим документом, який формулює основні напрями подальшого розвитку економіки України на наступні десять років, визначено наступні пріоритети економічного й соціального розвитку країни:
1. Забезпечення сталого економічного зростання шляхом реалізацій стратегії випереджаючого розвитку, яка могла б забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні у півтора-два рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС.
2. Утвердження інноваційної моделі розвитку, підвалини якої мають бути закладені в процесі структурної перебудови економіки у напрямі подолання сировинної спрямованості економічних процесів, що стихійно формується нині, переведення України в ранг високотехнологічних держав.
3. У соціальній сфер головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав і свобод громадян у всіх їх виявах, утвердження середнього класу - основи політичної стабільності та демократизації суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності.
Вказані пріоритети мають реалізуватися через конкретні завдання розвитку окремих сфер економіки. Умовою їх виконання є поглиблення інституційних перетворень, пов'язаних із формуванням цивілізованих ринкових правил економічної діяльності. Найважливішими серед них є наступні:
— сприяння за допомогою всіх наявних інструментів, фінансових та організаційних ресурсів максимальній реалізації конкурентних переваг української економіки, зміцненню та розвитку передусім науковоємних галузей, які вже сьогодні демонструють високий технологічний рівень і конкурентоспроможність, а отже, і готовність стати «локомотивами» високотехнологічного зростання;
— істотному зниженні рівня тінізації економіки шляхом легалізації тіньових капіталів, змушення їх працювати на піднесення економіки України та примноження національного багатства. Необхідними передумовами цього є створення сприятливого клімату для розвитку підприємництва, розмежування влади, власності і фінансів, забезпечення стабільності, повноти і узгодженості законодавчої бази. Суб'єкти підприємництва повинні мати всі можливості для самостійна легальна прибуткової діяльності, планування та прогнозування перспектив її розвитку. У цьому ж контексті треба розширювати міжнародну співпрацю, яка б запобігала використанню фінансових систем для відмивання доходів, отриманих кримінальним шляхом;
— розвиток конкуренції, посилення її впливу на ціноутворення, посилення державного регулювання суб'єктів природних монополій, підвищення прозорості їх діяльності, формування конкурентного середовища на ринках енергоносіїв, сільгосппродукції, транспортних перевезень, зв'язку, житлово-комунальних послуг, розміщення державного замовлення, централізованих капіталовкладень тощо. Скасування пільг і преференцій окремим суб'єктам господарської діяльності, вирівнювання умов конкуренції на регіональному та місцевих рівнях, удосконалення правових механізмів добросовісної конкуренції;
— упорядкування відносин власності, забезпечення необхідної правової і політичної підтримки і надійного захисту прав приватної власності (в тому числі прав на інтелектуальну власність), надання надійних гарантій її недоторканності, створення і забезпечення ефективного функціонування державна системи реєстрації прав на нерухоме майно;
— концентрація та централізація національного капіталу, формування потужних виробничих комплексів - національних і транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп, холдінгових компаній, створення навколо них розгалуженої мережі дочірніх фірм, малих підприємств;
зміцнення позицій малого підприємництва шляхом забезпечення стабільних нормативно-правових умов для його створення і функціонування, упорядкування механізмів оподаткування, обліку і звітності, інвестування і кредитного обслуговування, венчурного фінансування та лізингу, формування ринку інформаційних, консультативних, науково-технологічних та навчальних послуг для малих підприємств, захист суб'єктів малого підприємництва від кримінального рекету і бюрократичного тиску.
В умовах перехідної економіки процес інституційних перетворень має бути постійним і безперервним, співвіднесеним з потребами господарської діяльності. Активізація інституційних перетворень справить стимулюючий вплив на економічну динаміку і підтримає розпочате в Україні економічне зростання.
3. Стан соціальної сфери та пріоритети соціальної політики в Україні
Для проведення економічних реформ суттєве значення має підтримка населенням дій уряду. Позитивну оцінку діяльності уряд може отримати лише тоді, коли зрушення в економіці втіляться у підвищенні рівня життя населення, задоволення його соціальних потреб. Поліпшення показників вітчизняної економіки, поглиблення курсу ринкових перетворень створили передумови для позитивних зрушень у соціальній сфері. Так, за минулий 2002 р. реальні доходи населення зросли на 21,2%, реальна зарплата - на 18,2%, а реальний розмір пенсій - на 12,7%. Проте гострота соціальних проблем не зменшується.
Динаміка доходів населення залежить від рівня зарплати. Середньомісячна номінальна заробітна плата, нарахована на одного штатного працівника, у січні-квітні 2003 р. склала 407,31 грн., що на 11,6% перевищує рівень установленого прожиткового мінімуму і на 19,7% ї розмір у відповідному періоді 2002 р. Однак у 17 регіонах заробітна плата не досягла цього мінімуму. А в Тернопільській, Волинській, Хмельницькій, Вінницькій областях вона нижча більш ніж на 100 грн. від цього соціального стандарту. У січні-квітні 2003 р. розмір реальної заробітної плати збільшився на 15,1% порівняно з відповідним періодом 2002 р. Сукупні номінальні доходи населення за цей період збільшилися на 9,2%, а реальні - на 4,6%. Витрати населення збільшилися на 12,8%, приріст заощаджень становив 263 млн. грн.
Одночасно з поступовим зростанням загального рівня доходів в країні зберігалася значна диференціація регіонів за рівнем оплати праці. Середній розмір заробітної плати працівників Вінницької, Волинської, Хмельницької, Тернопільський областей був майже на третину менший середнього рівня по країні. В той же час у регіонах розміщення паливно-енергетичного комплексу (Дніропеіровська,3апоріаьіа. Донецька області) розмір середньомісячної плати на 15,7—22,3% перевищував відповідний середній показник по країні.
Найбільші розміри заробітної плати спостерігалися у працюючих на підприємствах транспорту і фінансових установ і перевищували середній показник по економіці в 1,9-3,5 рази. Разом з тим, розмір заробітної плати працівників сільського і рибного господарства, текстильної промисловості і пошиття одягу, а також установ соціальної сфери, залишається значно нижчим і не перевищує двох третин від середнього по економіці.
. Не можна очікувати підвищення загального рівня оплати праці, якщо на значній частині підприємств та організацій порушується законодавство про мінімальну зарплату держави інвестори в ході перевірки виявили, що понад 40% працівників на 2 тис. підприємств різних форм власності і господарювання заробіток нараховувався нижче законодавчо встановлених «мінімальних» 165 грн. Не скрізь проводяться й доплати до мінімального розміру зарплати, не нараховується компенсація за втрату частини зарплати через порушення термінів її виплати.
Гострим є питання про запровадження мінімальної зарплати в бюджетній сфері. Верховна Рада України з 1 липня 2002р. затвердила її у розмірі 165 грн. на місяць. Але фінансовими ресурсами вона не була підкріплена. Так само сталося із запровадженням з 1 січня 2003 р. мінімальна" зарплати 185 грн. та з 1 липня - 237 грн. на місяць. Це обумовило диспропорції в оплаті праці: лікарі, вчителі, працівники культури, соціальні сфери отримують зарплату на рівні обслуговуючого персоналу. З метою забезпечення принципу рівної оплати праці працівникам однієї кваліфікації в бюджетні сфері запроваджено Єдину тарифна Наступний невідкладний захід - запровадження погодинної мінімальної зарплати.
Економічна і ділова активність сприяла стабілізації на ринку праці. Однак ситуація з зайнятістю населення залишається складною. На обліку в державній службі зайнятості на 1 червня 2003р. перебувало 1085,8 тис. незайнятих громадян, що на 0,5% більше, ніж на відповідну дату 2002р. Серед зазначеної категорії громадян 97,4% мали офіційний статус безробітних, з яких двом третинам була призначене допомога по безробіттю.
Рівень зареєстрованого безробіття становив на 1 червня 2003 р. 3,9% від працездатного населення працездатного віку. Разом з тим спостерігалася значна диференцація цього показника по регіонах, де він коливався від 6,9% у Тернопільській області до 0,5% у м. Києві. Слід зазначити, що рівень безробіття, визначений по методології МОЛ, був значно вищим і складав у 2002р. 10,8% економічно активного населення працездатного віку.
За повідомленнями підприємств, установ і організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад протягом травня поточного року збільшилося на 15,8% і на 4-червня 2003 р. сягало 166,1 тис. Цей показник у порівнянні з відповідною датою 2002 р. зріс на 15,9%.
Важливим напрямом роботи з підвищення конкурентноздатності безробітних на ринку праці є професійна підготовка і перепідготовка. На 1 червня поточного року для одержання нова професія чи спеціальності державними службами зайнятості було спрямовано 41,4 тис. безробітних, з яких дві третини (66,9%) складали жінки і понад половину (55,1 %) - особи у віці до 28 років.
Поряд із працевлаштуванням на постійній основі, одним з шляхів реалізації активної політики зайнятості є організація громадських робіт. Чисельність громадян, іф у таких роботах, у порівнянні з відповідною датою 2002р. виросла на 920 осіб і складала на 1 червня 2003р. 32,7 тис. осіб.
Однією з найгостріших соціальних проблем незалежній Україні залишається заборгованість з виплати заробітної плати та інших видів доходів. Сума невиплаченої заробітної плати на 1.05.2003р. досягла 2364,2млн. грн. (57,6% середньомісячного фонду оплати прач, нарахованого до виплати в січні-квітні 2003 р.). У порівнянні з відповідною датою минулого року ї скорочення склало 4,4%.
По регіонах найбільша сума боргу приходиться на Донецьку (27,2% від загальної суми боргу). Луганську (14,3%) і Дніпропетровську (7,4%) області. Найбільші темпи приросту заборгованості по виплаті заробітної плати в порівнянні з поточним роком спостерігалися в Миколаївській (на 49,6%), Хмельницькій (на 13,3%) і Полтавській (на 12.3%) областях.
Завдяки зрушенням в економіці, збільшенню зарплат в 2002 р. вдалося підвищити на 20% розмір трудова пенсій і забезпечити їх безперебійну виплату. Разом з тим, їх рівень ще досить низький. Середній розмір пенсії за віком - майже третина середньомісячної зарплати, а мінімальна виплата - 32% прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатних осіб. Суттєво послаблюють пенсійну фінансову базу пільги: втрата бюджету Пенсійного фонду від запровадженого фіксованого сільськогосподарського податку становлять що над 3,5 млн. грн. Гострою проблемою є також зменшення пенсійних внесків через тінізацію заробітної плати та інших видів доходе. Розпочата в Україні пенсійна реформа має подолати ці недоліки. Її суть полягає у запровадженні принципово нової пенсійної системи, яка включатиме як обов'язкове державне пенсійне страхувань, так і добровільне додаткове страхування у державних та недержавних пенсійних фондах. Нова пенсійна система стане гарантом гідного рівня життя у старості та акумулятором інвестиційних коштів, чим вона є у всіх соціально орієнтованих економіках.
У 2003 р., як і в минулих роках, проблема захисту державою найуразливіших верств населення залишається дуже гострою. Змінюються підходи до проблем фінансування й надання пільг і компенсацій. Деякі пільги поступово замінюються адресними грошовими виплатами. Верховна Рада України постановою «Про Основні напрями бюджетної політики на 2003 рік» визначила підвищення рівня реальних доходів населення, забезпечення соціального спрямування державного бюджету, соціальних гарантій і соціального захисту населення як пріоритетні напрями бюджетної політики в поточному році. Дотримуючись вимог цієї постанови, було збільшено обсяги фінансування програм соціального захисту інваліде, розміри соціальних виплат та асигнувань на ці видатки. У січні-квітні 2003 р. 979,6 тис. родин призначено субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг і електроенергії, тобто 92,8% від загальної кількості родин, що звернулися за субсидіями.
Щороку під час формування бюджету визначаються обсяги асигнувань на покриття витрат, пов’язаних з наданням пільг відповідно до чинних законодавчих актів. Однак невідповідність можливостей бюджету потребам існуючої системи пільг і гарантій змушує обмежувати коло пільговиків і осіб, на яких поширюються пільги, призупиняти чинність деяких законодавчих норм. Насамперед де стосується пільг і компенсацій, що надаються за професійними або службовими ознаками, не пов'язані з безпосереднім відшкодуванням утраченого здоров'я, передбачені чинним законодавством для повнолітніх дітей, братів і сестер, інших родичів пільговиків.
Виходячи з цього, на підставі ст. 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» безоплатне або пільгове матеріальне або побутове забезпечення деяких категорій працівників (військовослужбовців, працівників ОВС) бюджетних установ (військових формувань) відбуватиметься за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання цих бюджетних установ. Якщо грошові доходи цих працівників менші від величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за ними зберігається право на пільги, компенсації і гаранті щодо знижки плати за користування житлом, паливом і телефоном, за комунальні послуги, безоплатний проїзд міським пасажирським транспортом (за винятком таксі) та автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості річним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів. При цьому розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом з грошовими доходами зазначених категорій працівників не має перевідувати величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Такий підхід можна вже вважати запровадженням адресного підходу до надання пільг, компенсацій і гарантій.
Суттєвим фактором, що впливає на добробут населення є рівень споживчих цін. Індекс споживчих цін у січні-травні 2003р. склав 104,5% (у відповідному періоді попереднього року - 100,0%). На споживчому ринку поточного року темпи приросту цін на продовольчі товари значно випереджали приріст цін (тарифів) на послуги і непродовольчі товари (відповідно 6,3%, 1,4% і 0,2%).
У червні 2003 р. відбулося значне підвищення цін на окремі групи продовольчих товарів. Перевірки суб'єктів господарювання, які діють на ринках зерна та основних продуктів харчування, територіальними органами антимонопольного комітету показали, що ці ринки переважно є конкурентними, оскільки на них діє значна кількість фірм. Тому, на думку фахівці комітету, у більшості випадків різке зростання цін на цю продукцію було спричинено не зловживанням монопольним становищем, а штучно створеним ажіотажним попитом, що виник внаслідок негативних інфляційних очікувань населення. На ці очікування вплинуло як прогнозоване зменшення збору зернових культур у 2003р., такі некваліфіковані повідомлення у засобах масової інформації з цих питань. В окремих областях реалізація основних продуктів харчування збільшилася у 6-7 разів. Це дало змогу продавцям підвищити ціни на ринку:
окремі ділки підняли ціни на крупи майже на 70%, на борошно - на 50%, на цукор - на 30%.
Дестабілізація на аграрному ринку привернула увагу правоохоронних органів. Внаслідок проведених перевірок були виявлені зловживання, приписки, порушення при розпаюванні землі та майна: викрито понад 400 злочинів, серед яких 97 розкрадань, численні факти приховування продовольчих товарів в надії на подальше підвищення цін.
Виходячи з тієї ситуації, що склалася у соціальній сфері економіки України, пріоритетами соціальної політики визначено:
— перенесення основних акцентів соціальної політики насамперед на працюючу частину населення шляхом державного стимулювання прискореного зростання заробітної плати через запровадження нового соціального стандарту - регульованого державного мінімуму погодинної заробітної плати;
— легалізація доходів та виведення їх з тіні, розширення прошарку приватних власників (ут.ч. землі), які активно займаються підприємництвом і отримують від цього доходи;
— випереджаючий розвиток соціальних інститутів (освіти, медицини, культури) та відповідного зростання інвестицій, безпосередньо спрямованих на розвиток людини, посилення адресних засад підтримки малозабезпечених сімей, замінивши цим нинішню соціальне несправедливу і неефективну систему пільг, субсидій і компенсацій;
— перехід до нової моделі споживання, тобто таких стандартів, які забезпечуватимуть гідний рівень життя і стимулюватимуть розвиток внутрішнього ринку, трудової та підприємницької активності населення;
— ліквідація прихованого безробіття, проведення політики продуктивної зайнятості шляхом створення нових робочих місць, забезпечення гарантій зайнятості в процесі приватизації та реструктуризації підприємств, підтримки підприємництва і самозайнятості населення, розширення практики громадських робіт, підвищення гнучкості ринку праці.
Істотне посилення соціальної спрямованості курсу реформ перетворить її на важливий інструмент прискорення економічного зростання, зміцнення злагоди і порозуміння в суспільстві, сприятиме покращенню соціально-психологічного стану населення України, в тому числі і працівників ОВС, дозволить останнім підвищити якість своєї роботи.
|
Прочитати
Прочитати та пояснити
Дати під запис
Прочитати
Дати під запис
Прочитати та пояснити
Прочитати та пояснити
Прочитати пояснити та вибірково дати під запис
Під запис
Прочитати
Прочитати та пояснити
Дати під запис
Прочитати та пояснити
Дати під запис та пояснити
|
4. Закріплення вивченого матеріалу 15 хв.
Питання для закріплення:
4,1 Принцип створення багатопартійної системи?
4,2 Вкажіть рзниці між “лівими” та “правими” партіями?
5. Підбиття підсумків – 5 хв.:
- вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги;
- оголосити оцінки;
- відповісти на запитання.
Конспект склав:
начальник караулу ПДПЧ-16
лейтенант вн. сл. Л.А.Іноземцев.
“ 07 ” грудня 2006 року.
|