України Керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента України, доктора юридичних наук, професора, заслуженого юриста України Л. В. Портнова Харків «Право» 2012

2. Розглядаючи таке клопотання, суд повинен керуватися положеннями гл. 18 КПК і, зокрема, статтями 177, 178, 194.

1. Для кожного місцевого суду загальної юрисдикції відповідною місцевою радою формується список присяжних. Кількість присяжних у цьому списку залежить від завантаженості суду та статистичної кількості судових розглядів злочинів, за які пе­редбачене покарання у вигляді довічного утримання, і визначається в кожному кон­кретному випадку територіальним управлінням Державної судової адміністрації України. Особи з цього списку заносяться до автоматизованої системи документообі­гу суду, за допомогою якої обираються сім громадян для участі в конкретному судо­вому провадженні.

2. Згідно зі ст. 59 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» для внесення особи у список присяжних вона повинна дати свою згоду на це та відповідати таким вимогам: мати громадянство України; досягнути тридцятирічного віку; постійно проживати на тери­торії, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.

Поняття «громадянин України» визначено в абз. З ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про громадянство України» від 18.01.2001 р. № 2235-ІП, згідно з яким громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжна-

1. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону е такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

2. Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:

• 
  за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито;
  
• 
  судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
  

1. Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є безпосереднім порушенням такої засади кримінального провадження, як законність, сформульованої у ст. 9 КПК (див. коментар до ст. 9 КПК).

Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність може стосуватися положень як Особливої, так і<-Загальної частин КК України, яке веде до: неправильної кваліфікації діяння; порушення правил призначення покарання; непра­вильного застосування положень щодо звільнення від кримінальної відповідальності, або звільнення від покарання; неправильного застосування норм щодо примусових заходів виховного або медичного характеру тощо. Наслідками цього є необгрунтова­не засудження або виправдання обвинуваченого, призначення покарання, що не від­повідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі винного, а також інші негативні наслідки.

Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, за­лежно від характеру допущених порушень і фактичних обставин справи, може бути

1. Якщо суд встановить відсутність підстав, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК, він зобов'язаний затвердити угоду. Вирок суду, який постановляється на підставі угоди, фактично лише підтверджує її легітимність та фіксує узгоджену сторонами міру пока-

1. Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 56 КПК потерпілий, у тому числі і в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Згідно зі ст. 128 КПК потерпілий як особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями під­озрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

1. У коментованій статті вказано перелік категорій осіб, щодо яких кримінальне провадження здійснюється з урахуванням низки особливостей, передбачених кримі­нальним процесуальним законодавством України.

Особливий порядок кримінального провадження співвідноситься з загальним по­рядком як логічні категорії «особливого» та «загального». Застосування особливого порядку кримінального провадження означає, що стосовно осіб, указаних у переліку, кримінальне провадження загалом здійснюється за загальними правилами, встанов­леними КПК, із врахуванням низки особливостей (особливих процедур), визначених у подальших статтях гл. 37 КПК. Ними є: особливий порядок повідомлення про під­озру (щодо всіх категорій, перелічених у цій статті); затримання, обрання запобіжно­го заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту (щодо судді, народ­ного депутата України), обшуку, огляду особистих речей і багажу, транспорту, жило­го чи службового приміщення, порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, у тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи (щодо народного депутата України). Встановлення в законі особливого порядку криміналь­ного провадження щодо вказаних осіб спричинене прагненням законодавця забезпе­чити цим особам найбільш сприятливі умови для здійснення ними власних повно­важень та захистити їх від можливого незаконного впливу.

Такі винятки із загального порядку кримінального провадження отримали назву «імунітет» (від лат. іттиппаБ - звільнення, позбавлення), який є синонімом поняття недоторканності (Президента України, народних депутатів України, суддів).

1Надзвичайно важливою нормою, яка є новелою для КПК, є положення, закріп­лені у ч. З коментованої статті, згідно з якими на суд покладається обов'язок неза­лежно від наявності клопотань сторони обвинувачення або захисту розглянути питан­ня доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомі­сячного строку з того моменту, як до суду надійшов обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, або з того

2Запобіжні заходи як заходи процесуального примусу застосовуються до обви­нуваченого (підозрюваного) з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні та здій­сненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність і полягають у обмеженні свободи пересування. Відповідно до ч. 1 коментованої статті на суд під час судового розгляду покладається обов'язок розглянути питання та прийняти рішення у відпо­відній ухвалі про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу щодо обвинува­ченого, якщо про це надійшло клопотанням сторони обвинувачення або захисту.

3 Стаття 124 Конституції України проголошує право народу безпосередньо брати участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Можливість реалізувати своє конституційне право на участь у правосудді як присяжного виникла у громадян лише з ухваленням нового КПК. Коментована глава вперше за час існу-

4 Підстави для скасування або зміни судового рішення - це сукупність достовір­них даних, встановлених судом апеляційної інстанції, які вказують на незаконність та/або необґрунтованість вироку чи ухвали суду першої інстанції. В їх основі лежать істотні порушення матеріального або процесуального закону, допущені судом першої інстанції при судовому розгляді справи і винесенні судового рішення.

5 Порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, тобто істотні порушення, є однією із підстав скасування судом апеляційної інстанції вироку чи ухвали суду з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Зокрема, судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, коли встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 ч. 2 ст. 412 КПК, а саме:

• 
  якщо судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
  
• 
  судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім розгляду за правилами спрощеного провадження обвинувального акта без проведення судового засідання за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений, що був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинуваль­ного акта за його відсутності згідно зі ст. 381 КПК (див. коментар до неї), крім ви­падків, коли його участь не є обов'язковою;
  

6 У результаті укладення та затвердження угоди відбувається суттєве звуження та обмеження прав сторін угоди, яке однак не можна розглядати як порушення засад змагальності та презумпції невинуватості. Таке обмеження має на меті забезпечення швидкого розгляду кримінальної справи, а також можливості швидкого поновлення прав потерпілого від кримінального правопорушення.

Частина перша коментованої статті встановлює наслідки укладення та затверджен­ня угоди про примирення. Підозрюваний (обвинувачений) позбавляється права на оскарження вироку суду в апеляційному або касаційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів

7 Постановлення судом вироку на підставі угоди про примирення або про визнан­ня винуватості та неоскарження його сторонами в апеляційному порядку не тягне за

8 Кримінальне провадження у своїй основі є дкльністю публічною (офіційною). Засада публічності (ст. 25 КПК) зобов'язує прокурора, слідчого у межах своєї компе­тенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього вияв­лення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчи­нення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Досить значним за обсягом винятком із цього загального правила, який визнача­ється засадою диспозитивності (ст. 26 КПК), є кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, проти прав, свобод та законних інтересів якого вчине­но кримінальне правопорушення, і відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Наведений у коментованій статті перелік кримінальних правопорушень, щодо яких можливе кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення, є ви­черпним.

9 Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення здійснюється лише щодо кримінальних правопорушень, зазначених у ст. 477 КПК, і розпочинаєть­ся лише на підставі заяви потерпілого або його законного представника про вчинення такого кримінального правопорушення.

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстра­цію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти і за­реєструвати таку заяву.

Про коло інших службових осіб, уповноважених на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, див. коментар до ч. 4 ст. 214 КПК.