|
|
Скачати 258.5 Kb.
|
Права та обов’язки батьків і дітейПЛАН1. Вступ 32. Особисті немайнові права та обов’язки батьків і дітей 63. Майнові права та обов’язки батьків та дітей 124. Позбавлення батьківських прав 20 5. Висновок 236. Список літератури 26 ВступНа Україні проживає значна кількість дітей, близько 25 відсотків населення країни. Природним середовищем їхнього життєзабезпечення була і залишається сім’я. В даний час у сім’ях виховується 99,7 відсотка всіх неповнолітніх. При цьому майже кожна третя дитина є в батьків єдиною. Так свідчить статистика. У той же час 20 відсотків усіх дітей (тобто кожний п'ятий) росте в сім’ї із трьома і більше дітьми, що у сучасних умовах можна вважати багатодітними. Близько 47% дітей виховується в двухдітних родинах. Найважливішою характеристикою сім’ї є її повнота, під якою розуміється наявність у дітей обох батьків. На жаль, на Україні велика кількість родин є неповними, тобто по різних причинах діти в них виховуються тільки одним із батьків, як правило, матір'ю. Вважається, що в минулому XX столітті виникло принципово інше відношення до правовідносин дітей і батьків, загалом, були створені умови неповнолітнім дітям, які заслуговують кращих умов існування, турботи і всебічного захисту з боку будь-якої держави. Однак дійсність не виправдала цих надій, особливо на Україні. У 1924 році Ліга націй прийняла так названу Женевську декларацію, що призиває чоловіків і жінок усього світу створювати для дитини умови для її нормального духовного, фізичного розвитку. Змінилося положення правовідносин дітей і батьків у зв'язку з прийняттям сімейного законодавства. По-перше, обрана тема - на погляд автора, - центральний інститут сімейного права, що заслуговує самого детального розгляду. Це та частина сімейного права, у якій розглядаються права й обов'язки батьків, права дітей. По-друге, на даний час стали складатися нові правовідносини між дітьми і батьками, що вимагає переосмислення та нового погляду. Так зміст нового сімейного законодавства – було збагачено нормами спочатку Кодексом про шлюб та сім’ю, Цивільним кодексом України, Сімейним кодексом України, Конституцією, положеннями Конвенції ООН про права дитини і іншими міжнародно-правовими актами, ратифікованими Україною. Саме тому дослідження підстав виникнення батьківських прав та обов’язків, прав дітей є актуальним напрямком сучасної правової науки. Сукупність зазначених чинників й зумовила вибір теми дослідження. Основна мета курсової роботи полягає у аналізі та дослідження підстав виникнення прав та обов’язків батьків та дітей, їх характеристиці. Обрана тема дуже об’ємна, що включає в себе наступні питання: встановлення походження дітей і його юридичне значення; добровільне встановлення батьківства; встановлення батьківства в судовому порядку; права неповнолітніх дітей; немайнові та майнові права дітей; захист прав дітей; права й обов'язки батьків; зміст батьківських прав, інше. Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких завдань: - дослідити джерела правового регулювання відносин дітей і батьків, дати їхню загальну характеристику; - розглянути правовий статус батьків ;
Об’єктом дослідження є права та обов’язки батьків та дітей, їх характерні риси. Предмет курсової роботи складає система прав та обов’язків батьків та дітей. Методологічною основою є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ політико-правового характеру. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначення прав та обов’язків батьків та дітей, підстави їх виникнення, проблематика. З цією метою використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо. У процесі розроблення проблеми використовувалися порівняльно-ретроспективний, формально-логічний, системного підходу, системно-функціональний, структурно-функціональний, аналогії, порівняльно-правовий та інші методи дослідження. Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, чотири розділи, висновки та список використаних джерел. Особисті немайнові права та обов’язки батьків і дітей Вступ у шлюб породжує виникнення особистих немайнових та майнових правовідносин між подружжям. Насамперед, виникають немайнові правовідносини, а майнові є похідними від них. Немайнові права та обов'язки, як і інші сімейні права та обов'язки їх володаря, не передаються і не відчужуються. До особистих немайнових прав та обов'язків подружжя належать: 1. Право на материнство та батьківство. 2. Право на повагу до своєї індивідуальності та на фізичний і духовний розвиток. 3. Право чоловіка та дружини на особисту свободу. 4. Право на розподіл обов'язків та на спільне вирішення питань житла сім'ї. 5. Обов'язок подружжя піклуватися про сім'ю. 6. Право на зміну прізвища як дружини, так і чоловіка. Між подружжям виникають також майнові відносини, які регулюються чинним законодавством України, зокрема, Сімейним кодексом та договорами, укладеними між сторонами. Сімейний кодекс України розрізняє спільну сумісну власність подружжя, а також особисту приватну власність дружини, чоловіка. Відповідно до статті 51 зазначеного кодексу, особистою приватною власністю дружини або чоловіка є майно, яке набуте кожним із них: до шлюбу; під час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; - під час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто. Також особистою приватною власністю кожного з подружжя є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності (в т.ч. коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, премії, нагороди за особливі заслуги (однак, той з подружжя, який своїми діями сприяв їх одержанню, має право на свою частку), майно, набуте кожним із подружжям за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, кошти, отримані як відшкодування завданої їй/йому моральної шкоди. У випадку, коли за час шлюбу, роздільне майно кожного з подружжя, істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат або затрат іншого з подружжя (подарований дружині житловий будинок капітально відремонтовано у період шлюбу), то воно у разі спору може бути за рішенням суду визнане об'єктом права спільної сумісної власності. Цим майном, кожний із подружжя розпоряджається самостійно на свій розсуд, але при цьому він повинен враховувати інтереси сім'ї, насамперед дітей. Майно, нажите подружжям за час шлюбу, с його спільною сумісною власністю, тобто кожна річ, крім речей індивідуального користування та речей, виключених з цивільного обороту. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження вищезазначеним майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. При укладенні одним із подружжям договорів, які потребують нотаріального посвідчення (наприклад, відчуження нерухомого майна і (або) державної реєстрації), обов'язково вимагається письмова згода на його укладення другого з подружжя, яка повинна бути нотаріально засвідчена. Також вимагається письмова згода подружжя на укладення договору відчуження цінного майна. Подружжя вправі домовитися про порядок користування майном, що належить йому на праві спільної сумісної власності (наприклад, автомобілем, комп'ютером). У випадку нотаріального посвідчення подружжям договору про порядок користування житловим будинком, квартирою, будівлями та спорудами, земельною ділянкою, цей договір має обов'язкову силу як для подружжя, так і для їх правонаступників. Чоловік та дружина мають право укладати між собою всі договори, що не заборонені чинним законодавством України, як щодо належного подружжю роздільного майна, так і щодо майна на праві спільної сумісної власності. У частині 2 статті 64 Сімейного кодексу передбачено виняток із загальних правил, тобто для укладання договору про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності не потрібно виділяти частку за відчужувачем. Однак, якщо чоловік чи дружина бажають укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя, то це можливо зробити лише після визначення та виділення в натурі або визначення порядку користування майном. Законодавець у частині 1 статті 70 Сімейного кодексу передбачив, що частки дружини та чоловіка на майно, що належить на праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Звертаємо увагу на те, що до вимог про поділ майна, що належить на праві спільної сумісної власності подружжю, позовна давність не застосовується, якщо шлюб між ними не розірвано. У випадку розірвання шлюбу до вимоги про поділ вищезазначеного майна застосовується позовна давність у три роки. ідповідно до чинного сімейного законодавства чоловік та дружина зобов'язані матеріально підтримувати один одного. Тобто, як правило, діє принцип добровільної матеріальної допомоги. Однак, у разі відмови одного з подружжя від матеріальної допомоги іншому, останній (той, що потребує), має право на утримання за наявності таких підстав: наявність зареєстрованого шлюбу; той з подружжя, хто вимагає аліменти, є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги; матеріальна можливість другого з подружжя (з якого стягуються аліменти) надавати допомогу тому, хто потребує. Тобто той з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, вправі вимагати аліменти лише тоді, коли його заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Права на утримання не має той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку з вчиненням ним умисного злочину, якщо це було встановлено судом. Право на утримання аліментів має той з подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, незалежно від права відшкодування шкоди. Розірвання шюбу не припиняє аліментних зобов'язань. Утримання надається у натуральній або грошовій формі. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі щомісячно. Однак подружжя, вправі укласти договір про надання утримання одному з них. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчусться. Слід нагадати, що шлюбним договором, укладеним між подружжям, може бути передбачено стягнення аліментів – допомоги щодо утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі. Право на утримання припиняється у випадку поновлення працездатності, а також реєстрації повторного шлюбу від дня настання цих обставин. Право одного з подружжя на утримання припиняється за рішенням суду за таких обставин: перебування в шлюбних відносинах нетривалий час; - одержувач аліментів свідомо поставив себе у станови ще такого, що потребує матеріальної допомоги, отримувач допомоги став непрацездатним у зв'язку з вчиненням ним умисного злочину та приховування ним від другого з подружжя при реєстрації шлюбу тяжкої хвороби та непрацездатності. Статтею 89 Сімейного кодексу України надано право подружжю, а також особам, шлюб між якими було розірвано, право укласти та нотаріально посвідчити договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати. Різновидом сімейних правовідносин є правовідносини міме батьками і дітьми. Підставою виникнення правовідносин між батьками і дітьми є походження дітей від даних батьків, яке повинно бути засвідчене у встановленому законом порядку, тобто органом РАЦСу (Свідоцтво про народження дитини, Свідоцтво про шлюб батьків). Сімейним кодексом регламентовано визначення походження дитини також у таких випадках: коли батьки не перебувають між собою в шлюбі; штучного запліднення й імплантації зародка; за заявою чоловіка (жінки), котрі вважають себе батьком або матір'ю дитини; у випадку реєстрації повторного шлюбу з тією ж самою особою. Також батьківство можливо встановити в судовому порядку. До особистих прав та обов'язків батьків щодо дітей належать: - обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу здоров'я, зареєструвати дитину в органі РАЦСу; право та обов'язок присвоїти дитині прізвище, ім'я та по батькові; - право та обов'язок виховувати дитину; обов'язок утримувати дітей до повноліття; право визначати місце проживання дітей. Як правило, у сім'ї існує спільний бюджет, а батьки утримують своїх неповнолітніх дітей. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків. Якщо майно набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, то воно належить їм на праві спільної сумісної власності. Як батьки, так і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. До майнових прав та обов 'язків батьків та дітей належать: 1. Право та обов'язок батьків спільно управляти майном дітей відповідно до статей 177, 178 Сімейного кодексу. 2. Обов'язок батьків утримувати неповнолітніх і непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, в тому числі обов'язок утримувати повнолітніх дітей (до досягнення 23-річного віку), які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги за умови, що батьки можуть надавати матеріальну допомогу. 3. Обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, а також брати участь у додаткових витратах на батьків, спричинених тяжкою хворобою, інвалідністю або нікчемністю. Батьки можуть, бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Порядок нарахування та стягнення аліментів з батьків на користь дітей регулюється главами 15, 16 Сімейного кодексу, а аліменти з повнолітніх дітей на батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги Главою 17 названого кодексу. Майнові права та обов’язки батьків та дітей Взаємні права та обов'язки батьків і дітей базуються на походженні дітей, засвідченому в установленому законом порядку. Походження дитини, батьки якої перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків, а дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється поданням спільної заяви до органів загсу. Батьківство дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, та в разі відсутності спільної заяви батьків, може бути встановлене в судовому порядку. Походження дитини засвідчується відповідним записом. Батьки й діти зобов'язані надавати один одному моральну й матеріальну допомогу. При цьому діти, походження яких установлене за заявою батьків чи рішенням суду, мають ті самі права та обов'язки щодо батьків, що й діти, які народилися від батьків, які перебувають у шлюбі. До особистих прав та обов'язків батьків щодо дітей слід віднести: право та обов'язок присвоїти дитині прізвище, ім'я та по батькові; право та обов'язок виховувати й утримувати дітей; право визначити місце їх проживання; право забезпечувати їхні інтереси за розгляду спорів про них. До майнових прав та обов'язків батьків і дітей належать; право та обов'язок батьків з управління майном дітей, обов'язок і тих, і тих поважати спільну й роздільну власність і т. д. До того ж і батьки, і діти мають взаємні аліментні обов'язки. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, а повнолітні діти зобов'язані утримувати й піклуватися про непрацездатних батьків. Так, аліменти на неповнолітніх дітей з їхніх батьків стягуються в розмірі; на одну дитину - чверті, на двох дітей - третини, на трьох та більше дітей - половини заробітку (доходу) батьків, але не менш як 25% мінімальної заробітної платні на кожну дитину. У разі стягнення аліментів із батьків на непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, розмір аліментів визначається у твердій грошовій сумі з урахуванням матеріального становища особи, яка сплачує аліменти, та особи, яка має їх одержувати. Визнаючи аліменти на користь батьків, що стягуються з повнолітніх дітей у твердій грошовій сумі, виходять із матеріального й сімейного становища кожного з дітей та батьків і зважають на можливість батьків одержувати аліменти один від одного. Кожна сім'я має у власності певне майно. Це можуть бути будь-які речі, грошові кошти, нерухомість, транспортні засоби, засоби виробництва. Склад, кількість і вартість такого майна не обмежується законодавством, крім майна, виключеного з цивільного обороту. Головним його призначенням є задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб членів сім'ї. Як правило, переважна частина сімейного майна належить батькам (матері, батьку) дитини (дітей). Менша його частина належить дитині (дітям). Отже, батьки і діти, зокрема ті, які проживають спільно, виступають самостійними власниками майна. Батьки мають право розпоряджатись належним їм майном на свій розсуд (продавати, дарувати, передавати до найму), не запитуючи згоди на це своїх дітей. Малолітні діти не мають права розпоряджатись належним їм майном. Відповідно до п. 2 ст. 173 СК України при вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків. Батьки можуть набувати майно в результаті укладання цивільно-правових угод, отримання спадщини тощо. Відповідно до норм цивільного законодавства малолітні особи (діти, яким не виповнилося 14 років) мають право вчиняти дрібні побутові правочини, вкладати кошти у банківські (кредитні) установи та розпоряджатися ними. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, стосується предмета, який має невисоку вартість, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові. В результаті цих дій малолітня особа може набувати у власність певне майно. Відповідно до ст. 174 СК України майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини. Закон зобов'язує батьків передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток (ст. 176 СК України). Неповнолітні діти віком від 14 до 18 років мають більш широкі майнові права. Окрім вищезгаданих дій, вони вправі самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свій заробіток, стипендію чи інший дохід, окрім нерухомих речей та транспортних засобів, самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності тощо. Отже, у дітей може виникнути право власності на майно в результаті купівлі речей за власні кошти, отримання спадщини, дарування, створення його власною працею. Батьки є законними представниками інтересів своїх дітей, і однією з функцій такого представництва є управління їх майном. Майном малолітньої дитини в силу закону батьки управляють без спеціальних на те повноважень. Водночас вони зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього. Дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї (п. 1 ст. 178 СК України). Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до правил, викладених у нормах цивільного законодавства. Питання про управління майном дитини (дітей) батьки вирішують спільно. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватись органом опіки та піклування або судом. Може виникнути питання, чи потрібна згода другого з батьків при управлінні майном дитини одним із батьків. Згідно з правилом п. 2 ст. 177 СК України при вчиненні одним з батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового. Окрім роздільного майна, батьки і діти можуть мати майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Це положення закріплено у ст. 175 СК України: майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. Цим правилом законодавець, по-перше, закріплює право участі дітей у господарському житті сім'ї, по-друге, допускає можливість належності суб'єктам сімейних правовідносин (батькам і дітям) майна на праві спільної сумісної власності. Батьки і діти можуть мати як спільну часткову, так і спільну сумісну власність. Що стосується розпорядження аліментами, які сплачуються Другим з батьків на утримання дитини, то такі положення закріплені у ст. 179 СК України. Аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання. У разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти є власністю дитини. Частими є випадки, коли над дитиною встановлюється опіка. Опікун розпоряджається аліментами, які одержані для утримання малолітньої дитини. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпоряджання ними. Вона може здійснювати це право відповідно до норм ЦК України. В силу ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку по утриманню дитини (дітей) визначаються за домовленістю між ними. У більшості випадків аліменти виплачуються у добровільному порядку особисто особою, яка зобов'язана їх сплачувати, або через власника чи уповноважений ним орган за місцем роботи особи, місцем одержання нею пенсії, стипендії. Однак це не позбавляє права одного з батьків, з ким проживає дитина, у разі необхідності звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. Грошові виплати, які здійснює батько, мати, з метою утримання своєї дитини, не єдина форма участі в її утриманні. Закон надає більш широкі можливості в урегулюванні цих відносин. Так, за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і(або) натуральній формі. Тому, наприклад, батько, виконуючи свій обов'язок по утриманню дитини, може сплачувати лише аліменти або сплачувати аліменти і, не обмежуючись цим, надавати допомогу в придбанні різноманітних речей для дитини, чи надавати утримання лише в натуральній формі. При бажанні особи сплачувати аліменти за місцем роботи (одержання пенсії, стипендії) один із батьків (платник аліментів) може подати заяву про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії. Розмір аліментів та строк їх виплати зазначаються у цій заяві. Така заява може бути відкликана заявником у будь-який час за його бажанням. Заява є підставою для відрахування аліментів на дитину, В такому випадку аліменти відраховуються не пізніше триденного строку від дня, встановленого для виплати заробітної плати, пенсії, стипендії. Відповідно до ст. 70 Закону України "Про виконавче провадження" розмір відрахувань із заробітної плати та інших доходів у разі стягнення аліментів становить 50% заробітної плати боржника. Загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати 50% заробітної плати, яка належить до виплати працівникові, в тому числі при відрахуванні за кількома виконавчими документами. Заява одного з батьків про відрахування аліментів на дитину може змінити цю ситуацію. На підставі заяви одного з батьків аліменти можуть бути відраховані і тоді, коли загальна сума, яка підлягає відрахуванню на підставі заяви та виконавчих документів, перевищує половину заробітної плати, пенсії, стипендії, а також якщо з нього вже стягуються аліменти на іншу дитину (п. З ст. 187 СК України). У виконанні обов'язку батьків по утриманню дитини (дітей) можуть мати місце і договірні відносини, оскільки відповідно до ст. 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, в якому визначити розмір та строки виплати. Умови такого договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені СК України. Першочергово це - умови щодо розміру аліментів, строку їх виплати та призначення тощо. Договір між батьками має бути укладений у письмовій формі і потребує нотаріального посвідчення. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. За відсутності згоди між батьками щодо утримання їх дитини (дітей) один із батьків, з яким проживає дитина, має право на звернення до суду. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і(або) у твердій грошовій сумі (п. З ст. 181 СК України). У кожному випадку частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. У випадку, коли аліменти стягуються на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на її утримання. Вона буде стягуватися з платника аліментів до досягнення повноліття найстаршою дитиною. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадає на дитину, яка досягла повноліття (п. З ст. 183 СК України). За заявою платника аліментів або їх одержувача, суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Це має місце тоді, коли платник аліментів одержує нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. У будь-якому випадку суд, визначаючи розмір аліментів, враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення (п. 1 ст. 182 СК України). Отже, розмір аліментів у кожному випадку визначає суд, беручи до уваги різні обставини, у тому числі й матеріальне становище дитини. Закон не встановлює верхньої межі розміру аліментів на дитину, а називає лише мінімальний їх розмір (нижню межу). Так, у п. 2 ст. 182 СК України зазначено, що розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян. За рішенням суду аліменти на одну дитину присуджуються від дня пред'явлення позову. Суд встановлює виплати одного з батьків на майбутнє. Наприклад, громадянин В. не сплачував аліменти з березня 2000 р. Позов про стягнення аліментів пред'явлений до нього громадянкою Ю. у квітні 2002 року. Розглянувши справу і задовольнивши позов, суд присудив аліменти дитині з квітня 2002 року. За минулий час аліменти можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів у відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі відповідно до правила ст. 191 СК України суд вправі присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки. Визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками розмір аліментів з часом можна змінити (зменшити або збільшити). Це можливо лише за рішенням суду. З позовом про зменшення або збільшення розміру аліментів до суду має право звернутися як платник аліментів, так і їх одержувач у разі зміни матеріального становища або сімейного стану когось із них, погіршення або поліпшення їх здоров'я. Розмір аліментів може бути зменшено, якщо дитина перебуває на утриманні держави, територіальної громади або юридичної особи (п. 2 ст. 192 СК України). Відповідно до ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" з осіб, зобов'язаних сплачувати аліменти, у разі їх виїзду для постійного проживання у країни, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться на час виїзду за рішенням суду за весь період до досягнення дитиною повноліття. З осіб, які працюють за контрактом в іноземних державах і одержують заробітну плату тільки за кордоном, аліменти стягуються в порядку та розмірах, передбачених законом. Позбавлення батьківських прав Позбавлення батьківських прав є крайнім засобом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належне виховання своїх дітей. Такий засіб може застосовуватись тільки за рішенням суду. Закон встановлює ряд підстав, з яких батьки можуть бути позбавлені батьківських прав. Найперше, до таких підстав відноситься відмова батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я без поважних причин і невиявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування. Коли жінка поступає в пологовий будинок, то вона пред'являє паспорт, але бувають випадки, коли жінки поступають без паспорта. Здебільшого це ті особи, які мають намір залишити дитину в пологовому будинку і відмовитися від неї. В основному від дітей відмовляються одинокі матері, але бувають випадки, коли від дитини відмовляються і сімейні пари, мотивуючи свою відмову наявністю дітей і скрутним матеріальним становищем. У кожному конкретному випадку суд, вивчаючи матеріали справи, визначає, чи є поважною причина відмови від дитини. І якщо суд визнав, що особа без поважних причин відмовляється забрати дитину з пологового будинку, а тим більше - не виявляє щодо неї батьківського піклування протягом півроку, така особа може бути позбавлена батьківських прав за рішенням суду. Другою підставою позбавлення батьківських прав є ухилення від виконання матір'ю чи батьком своїх обов'язків по вихованню дитини. Таке ухилення повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки. Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, тривалого відрядження, створення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина. Третьою підставою позбавлення батьківських прав є жорстоке поводження з дитиною. Четвертою - хронічний алкоголізм або наркоманія батьків дитини. П'ятою підставою можуть бути будь-які види експлуатації дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва. Шостою - засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини. Неповнолітні батьки не можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, або коли вони є хронічними алкоголіками чи наркоманами, а також коли батьки вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось з них. Досить часто позбавлення батьківських прав провадиться одразу з кількох підстав. Пияцтво батьків або одного з них, як правило, поєднане з розпустою, що обумовлює відсутність турботи про дітей, жорстоке поводження з ними, ухилення від виконання обов'язків по вихованню. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який застосовується лише тоді, коли усі інші не дають позитивних результатів. Позбавлення батьківських прав допускається лише щодо дітей, які не досягли 18-ти років. Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за заявою одного з батьків, опікуна, піклувальника, особи, в сім'ї якої проживає дитина, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, в якому вона перебуває, органу опіки та піклування, прокурора, а також самої дитини, яка досягла 14-ти років. Органи опіки та піклування, а також прокурор не тільки мають право пред'явити позови про позбавлення батьківських прав, але й зобов'язані взяти участь у розгляді кожної такої справи незалежно від того, хто є позивачем. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявив у діях батьків або одного з них ознаки злочину - порушується кримінальна справа. Винесене судом рішення про позбавлення батьківських прав свідчить про те, що особа злісно не виконує обов'язки по вихованню дитини. Зрозуміло, що у такого батька чи матері не може бути залишена дитина, в зв'язку з чим виникає необхідність визначити її майбутню долю. Якщо дитина проживала з тим із батьків, хто позбавлений батьківських прав, суд вирішує питання про можливість їхнього подальшого проживання в одному житловому приміщенні. Суд може постановити рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житлового приміщення, у якому він проживає з дитиною, якщо буде встановлено, що він має інше житло, у яке може поселитися, або постановити рішення про примусовий поділ житла чи його примусовий обмін. Дитина за бажанням другого з батьків може бути передана йому. Якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають за їхньою заявою баба та дід дитини, повнолітні брати та сестри, інші родичі. Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові або іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органові опіки та піклування. Дитина, яка передана родичам, мачусі, вітчиму, органу опіки та піклування, зберігає право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала, і може у будь-який час повернутися до нього. З позбавленням батьківських прав, в принципі, припиняються сімейні правовідносини між батьками і дитиною. Особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надається сім'ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. Позбавлення батьківських прав як наслідок винної поведінки батьків не може означати їх повного звільнення від батьківських обов'язків по утриманню дітей. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Аліменти на дітей стягуються на користь другого з батьків (опікуна, піклувальника, особи, в сім'ї якої проживає дитина), а також організації, де дитина перебуває на вихованні. |
|
Розділ I ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 СIМ’Я. РЕГУЛЮВАННЯ СIМЕЙНИХ ВIДНОСИН Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст... |
Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 21-22, ст. 135) Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст... |
|
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 СІМ'Я. РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН... Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст... |
Урок з основ здоров’я в 2 класі Тема. Права та обов’язки дитини Мета Вчити відрізняти права від обов’язків, закріпити їх в пам’яті учнів. Навчати дітей вмінню захищати себе при порушенні прав дитини.... |
|
«ВЗАЄМНІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ» Мета Як укладається шлюб? У яких випадках може бути відмовлено в укладенні шлюбу? Яке значення має державна реєстрація шлюбу? Чи буде... |
СТАТУТ РОЗДІЛ ІІІ. ЗАСНОВНИК, ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОРГАН ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ У СФЕРІ ОСВІТИ І НАУКИ, ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ У СФЕРІ ОСВІТИ І НАУКИ, ЇХ... |
|
І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття Сфера дії Податкового кодексу України Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження... |
Урок з «Громадянської освіти» у 4 класі Тема: Взаємні обов’язки батьків... Сім’я – це маленька складова частинка великої держави. Від добробуту в родині та взаємин між членами сім’ї залежить добробут і спокій... |
|
План: Загальна характеристика цивільного права. Право власності: поняття, зміст Цивільне право — це сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між... |
Вступ. На порозі дорослого життя. Надзвичайні ситуації соціального,... Мета: поглибити знання учнів про надзвичайні ситуації; сформувати уявлення про причини їх виникнення, наслідки, права та обов’язки... |