|
|
Скачати 5.69 Mb.
|
2.2. Історія і культова практикарелігійного руху харизматів“Бо буде час, коли здорового вчення приймати не будуть, але за своїми примхами будуть обирати собі вчителів, які б тішили слух; і від істини відвернуть слух і навернуться до байок” (2 Тит. 4, 3 – 4).2.2.1. ВступЛюдство завжди уявляло наступне століття часом прогресу і процвітання. На межі століть і тисячоліть ми підійшли близько до відчуття, що людина може все (або майже все), зовсім забуваючи древню мудрість, що “прийде гордість, прийде і посоромлення” (Притч. 11, 2).Опинившись у владі політичних, психологічних і інших технологій, ми опинились зовсім не готовими до чіткого розуміння того, що відбувається навколо нас. Стали заручниками особистої самовпевненості і піддослідними різних “технологічних” експериментів. Сьогодні ми вже зрозуміли, що особливо небезпечні такі експерименти у духовній сфері, але як багато часу втрачено. З’явилась велика кількість небезпечних груп і їх лідерів, які використовуючи нові технології, намагаються перевести людину з реального світу у світ ідеальний, збудований тільки на словах. Якщо комусь, колись бувало бачити по телебаченню незвичні молитовні зібрання, коли проповідник виголошує – навчає зі сцени, а весь зал відповідає “амінь”, “алилуя”, потім включають музику, на сцені танцює молодіжна група, приспівуючи простенькі слова такі як: “О Господь Всемогутній” або “Я люблю тебе, Ісус” – і всі за ними повторюють ці пісні з підняти догори руками, викрикуючи молитви, які потім переходять у нечленороздільні звуки? Потім проповідник йде у зал і починає класти руки на голови людям: “Я тебе виліковую”, “Я з тебе виганяю бісів”, або просто: “Прийми Духа Святого!” – і людина зразу падає на підлогу, або кричить щось, або просто лежить на землі “відрубившись”. Ось цей рух отримав назву – харизматичний. Також ще їх називають неоп’ятидесятниками, бо цей рух вийшов з п’ятидесятників. 2.2.2. Історія виникнення харизматичного рухуПочаток п’ятидесятництва відноситься до двох випадків, які відбулися у 1901р. і в 1906р.: “хрещенню Святим Духом” у м. Топека, Канзас, і “пробудження на вулиці Азуза” у Лос – Анджелісі.Для отримання “сили першохристиянського служіння” Чарльз Пархем (1873 – 1929) відкрив у м. Топека біблійну школу. “Топекці” прийшли до висновку, що початком християнського життя є “хрещення Святим Духом”, яке супроводжується глосолалією, тобто говорінням на інших мовах. І ось у 19 годин 31 січня 1900р., після покладання рук Пархема, молода студентка Агнес И. Озмен почала говорити цими мовами. На протязі наступних трьох днів у місті було безліч “хрещень Святим Духом”. Незабаром Пархем заснував ще одну школу для навчання проповіді “повного Євангелія”. У ній навчався рукопокладений служитель – негр В.Д. Сеймур, який став другим засновником п’ятидесятництва. У 1906р. Сеймур отримав місце у негритянській “общині святості” у Лос – Анджелісі, де він почав проповідувати “третє благословення” і глосолалію. Конгрегація незабаром вигнала цього проповідника. Але Сеймур не здався: на початку квітня він взяв у оренду для молитовних зібрань стару будівлю методистської церкви за адресою: Азуза стрит, д. 332. 9 квітня Сеймур сказав своїм прихожанам, щоб той, хто не говорить мовами, ще не хрестився Духом, добавивши, що сам він особистої П’ятидесятниці ще не пережив і закликає всіх “святих” молитись з ним, до тих пір, поки Дух не зійде на них. Після молитов і посту на все зібрання “зійшов вогонь”: люди почали падати на підлогу, говорити мовами, нервово сміятись, плакати та ін. Цей день і став істинним днем народження п’ятидесятництва. Слід згадати і про Сміта Віглсворта, якого назвали “апостолом зцілення”. Більшість вважають його першим харизматиком. В будь-якому випадку, пророцтво про “харизматичне пробудження” належить йому. Віглсворт був настільки відомим, що його використані носові хусточки продавали як “помазані речі великого Сміта”, а потім клали на хворих. Він же у прямому сенсі бив хворих у живіт, стверджуючи, що б’є бісів і виганяє їх з “одержимих”. З початку 60-х рр. світ огорнула “друга хвиля” п’ятидесятництва. Вона стала відома як “харизматичний рух”. Діячем, який підготував шлях харизматичного руху, став п’ятидесятницький проповідник Девід де Плессі (1905 – 1986), відомий під ім’ям “містер П’ятидесятниця”. Де Плессі казав, що отримав наказ від Бога проповідувати п’ятидесятництво серед традиційних церков: римо-католицької, пресвітеріанської, англіканської, лютеранської і т.і. Народження харизматичного руху датується 3 квітня 1960р. у цей день священик – єпископал Денніс Беннет замість проповіді розповів своїй общині про пережитий ним досвід “хрещення Святим Духом”. Беннет незадовго до цього отримав покладення рук п’ятидесятників, після чого його начебто вдарило струмом, і він почав говорити “різними мовами”. Беннета було звільнено. Потім Беннета запросили на телебачення. Перед камерою він почав говорити “мовами” і це бачили більш мільйона телеглядачів. Незабаром його почали називати батьком харизматичного руху. У 1964р. Девід де Плессі був запрошений керівництвом Римо-католицької церкви брати участь на Другому Ватиканському соборі, де мав можливість проповідувати харизматичне відродження. Харизматичне відродження стало реальним фактором у Римо-католицькій церкві. У 1975р. у Римі пройшов Другий міжнародний конгрес “Католицько-харизматичного руху оновлення”. На нього зібралось більш як тисяча римо-католиків. Мессу у соборі Св. Петра звершив кардинал Зюненс разом з 750 священиками і 12 єпископами. Ця подія ввійшла в історію як “перше харизматичне богослужіння у соборі Святого Петра”. До того часу більш ніж у п’ятидесяти країнах світу вже нараховувалось біля 3,5 тисяч римо-католицьких харизматичних молитовних груп з 400 тисячами віруючих. Але наприкінці 70-х рр. “друга хвиля” почала зменшуватись. Харизматичне оновлення втратило свою новизну і почало набридати віруючим. Проте з 1980р. починається нова епоха – епоха неоп’ятидесятницької і неохаризматичної “третьої хвилі Святого Духа”. Метою “третьої хвилі” було проникнути у всі християнські групи і церкви, ще не охоплені “харизматичним відродженням”, і захопити їх. Прабатьком “Третьої хвилі” став Джон Уімбер, якого його послідовники називають “головною фігурою західного християнства”. У 1981р. церква Уімбера пережила щось нове: за молитвою одної молодої людини, сотні людей навколо нього затремтіли, попадали і почали говорити мовами. У 1983р. Уімбер заснував організацію “Vineyard Ministries International” (“Виноградник міжнародних служінь”), яка проводить в США і за кордоном (в Англії, Шотландії, Ірландії, Франції, Швеції, Швейцарії і Німеччині) зібрання, конференції і семінари на теми “Ріст громади”, “Пауер івенджелізм”, “Повновладна молитва”. Згідно свідчень самого Уімбера, він і його команда навчили більш 100 тисяч пасторів і проповідників. Згідно вчення Уімбера знамення і чудеса не зв’язані лише з часом Христа і апостолів, але до сих пір є “візитною карткою” Царства Божого. Різні знамення, наприклад, вигнання бісів, зцілення хворих, воскресіння мертвих, і у наші дні є признаками наступаючого Царства Божого. Якщо одним з коренів неоп’ятидесятництва можна назвати п’ятидесятницький рух, то іншим (і мабуть головним) є псевдохристиянський оккультний рух New Thought (“Нове мислення”), яке популярне було в США у першій половині 19 ст. Цей рух народив такі сектантські рухи, як “Релігійна наука”, “Християнська наука”, “Наука розуму”, і “Християнська школа єдності”. Батьком “Нового мислення” був відомий у свій час екстрасенс і цілитель Фінеас Паркхерст Куімбі (1802 - 1866). Його головна ідея була в тому, що причина хвороб і страждань є у неправильному мисленні. Послідовники Куімбі стверджували, що людина може творити свою особисту реальність за допомогою сили “позитивного мислення”. Хоча проповідники – харизмати сьогодні намагаються забілити оккультне поняття “сили розуму”, замінив його на “силу віри”, практично різниці між цими двома поняттями немає. Батьком сучасного харизматизму можна назвати Ессека Уільяма Кеньона (1867 - 1948) – відомого американського проповідника – оккультиста. Багато виразів сучасних проповідників – харизматів (наприклад, “Що сповідую, те й отримую”) належить саме цьому діячу. Також одним з отців неохаризматичного руху можна назвати відомого американського проповідника Уільяма Бранхема (1909 - 1965). Бранхем назвав себе пророком Ілією, який явився у сучасний світ, щоб навести порядок у церкві перед пришестям Ісуса Христа. Кар’єра Бранхема як цілителя почалась у 1946р. – немов би “після зустрічі з ангелом”. Йому дано було нести звістку про зцілення. І ангел передав в дар від Бога два знамення: здатність бачити таємні думки і справи людей і бачити хвороби через свою ліву руку. Послідовники Бранхема розповсюджували фотокартки “пророка”, вони хрестили новонавернених у його ім’я і носили його фотокартки з надписом: “Брат Бранхем – наш Господь”. Бранхем вчив, що Бог йому сказав, що ідея Святої Трійці – від диявола. Сучасні неоп’ятидесятницькі проповідники (наприклад, Кеннет Хейгін, Орал Робертс, Бенні Хінн) визнають Бранхема “великим пророком Божим” і запозичують у нього багато ідей. Одним із самих відомих представників даного руху у його сьогоднішньому виді є американський проповідник Кеннет Хейгін. За своє життя Хейгін написав майже сто п’ятдесят книг і брошур, які видані загальним тиражем біля 35 мільйонів екземплярів. Подібно до Бранхема, Хейгін вважав себе великим пророком Божим. Дослідники стверджують, що Хейгін переписував Кеньона цілими сторінками, а потім видавав це під своїм ім’ям. “Коронна” фраза Хейгіна: “Кожна людина, яка “народилась згори”, - Втілення, а християнство – чудо. Віруючий настільки ж є Втіленням, наскільки їм був Ісус з Назарета” – також взята з праць Кеньона. Хейгін відкрито займається оккультними практиками. Він хвалиться не тільки своїми відвідуваннями пекла і раю, але і виходами з тіла. Крім Хейгіна, до руху “вибраних” належать такі відомі проповідники і “чудотворці”, як Кеннет Коупленд, Джим Кейсмен, Джон Бранндстрем, Чарльз Кеппс, Джон Уімбер, Девід (Пол) Йонгі Чо, Морис Серулло, Райнхард Боннке, Родні Ховард Браун, Бенні Хінн і багато інших. Кожен з них практикує особливі, які належать виключно йому, скандальні вчинки та екстравагантні вислови. Бенні Хінн відомий своїм “чудотворним” піджаком. Під час своїх сеансів зцілень він зривав з себе піджак і бив ним голодних і спрагнених “свіжого помазання Святого Духа” людей, які наче снопи всі падали на підлогу. Райнхард Боннке (якого називають “Комбайн Божий”) у 1980р. прославився своєю обіцянкою поголити у Африці диявола після того, як йому вдасться возвести у ЮАР тент на 34 тисячі людей. Тент був возведен у 1984р., а через одинадцять тижнів буря його (тент) повністю розідрала. У Швеції користується успіхом рух “Слово життя”, який очолює проповідник Ульф Екман. У нього більш ніж 200 філіалів у країні, а журнал “Слово життя” (Livets Ord) виходить 35-тисячним тиражем. Більшість проповідників – харизматів негативно відомі багатьма скандалами, фальсифікаціями зцілень і фінансовими махінаціями. Такий зворотній бік харизматичного руху. 2.2.3. Віровчення та культова практика харизматівЩоб зрозуміти суть віровчення харизматів, слід перш за все звернути увагу на саме слово, від якого походять терміни “харизмат”, “харизматичний”. “Харизма” (від грец. – милість, благодать, Божий дар) означає наділеність якоїсь особи (харизматичного лідера – пророка, проповідника, вождя, політичного діяча), дії, інституту або символу особливими якостями надприродності, винятковості, непогрішимості, святості в очах прибічників чи послідовників. Характерною ознакою для віровчення харизматичних церков є акцентування харизми – особистої благодаті, котрою Бог наділяє обраних, що полягає в дарах одкровення (мудрість, знання), дарах сили (чудотворення, зцілення) та дарах мови (пророцтва, іномовлення та його тлумачення). Харизмати вважають, що носієм харизми є проповідник, оскільки він демонструє (або декларує) володіння дарами аж до здатності зцілення. Послідовник харизматичного руху – “харизмат” – людина, наділена особливим даром, аналогічними якостями, що сприймаються як Божий дар і оточуючими, і самим харизматом. Він відчуває себе генієм, пророком, героєм, вождем, знаряддям Бога, що несе людям істину, одкровення, покликаним оголосити і здійснити волю Бога. Він володіє особливим релігійним досвідом, в основі якого лежить особиста зустріч з Богом, із святинею. Він постійно відчуває дотик із “божественним” світлом, його життя заповнене силою цих чудових подій, він володіє особливими знаннями, особливими магічними формулами, які дають йому можливість здійснити те, що іншим не під силу. Харизмат – віруючий, який прагне отримати у своєму релігійному житті від Святого Духа засобом постійного служіння Богу особливі духовні дари – харизми. Значне місце у практиці харизматів також займають “глосолалія” – термін для позначення розмови віруючого з Богом “іншими”, тобто незнайомими, таємничими, ангельськими мовами під впливом на нього Духа Святого. Засобом досягнення “говоріння мовами” є особливий тип колективної молитви, що вводить віруючого у стан крайньої екзальтації або трансу, коли мова його стає автоматичною, він починає вигукувати слова, яких немає в жодній мові, яких сам він не розуміє. Розуміє тільки той, до кого їх звернено – Дух Святий, а також той, кому дано дар тлумачення. “Говоріння мовами” вважається кульмінаційним моментом хрещення Духом Святим, свідченням його живої присутності в молитовному зібранні, актом безпосередньої зустрічі з Богом, виявом Божої благодаті. “Говоріння мовами” як свідчення хрещення Святим Духом відбувається тільки один раз, але, як духовний дар “говоріння мовами” може практикуватися постійно в релігійному житті. “Хрещення Духом Святим” є центральним догматом і кульмінаційним пунктом релігійного життя харизматів, які здебільшого орієнтуються на третю іпостась Бога – Святий Дух. Особливість харизматичних культів – “духоцентризм”. Обґрунтуванням цього служить текст із Євангелія: “Якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже. Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух….треба вам народитися звище”. (Ін. 3, 5 - 7) І якщо сам Христос пройшов через хрещення Духом, то цей обряд здатний наділити людину природою Христа, силою згори. Абсолютним свідченням отримання хрещення Святим Духом і отримання дарів є “глосолалія”. Харизмати вважають, що харизму може отримати кожен християнин при спілкуванні зі Святим Духом. Отримання святих дарів апостолами – тільки свідчення того, що істинно віруючий може досягти таких самих результатів. Потенційно таку можливість має кожен, хто прийняв хрещення, але більшість про це, по-перше, не знають, а по-друге, не вміють налагодити зв’язок зі Святим Духом, тобто не вміють по-справжньому молитися. Тому молитовна практика, оволодіння цією “особливою” молитвою займає важливе місце у релігійному житті харизматів. Вчення про прославлення Бога є основою культової практики харизматів. Вони вважають себе богообраними, істинною церквою Христовою, “сіллю землі”. На вдячність вони вважають необхідним прославлення Бога в максимально активній, сучасній і навіть екзотичній формі: Христу присвячуються гімни, молитви, заклики, пісні, вірші, створюються музичні і танцювальні композиції. Тому часто у громадах функціонують ансамблі, хори, танцювальні групи, інші самодіяльні колективи. Ідеологи харизматів вводять ієрархію в структуру Трійці. Так, один з них пише: “Отець надає Синові свою владу і славу, Син собі призначає Духа Святого як свого представника для того, щоб відкривати і тлумачити церкві все те, що він приніс від Отця. У Христа є один і тільки один повноважний представник на землі – Дух Святий”. З небес на землю сходить ієрархія: Бог-Отець – Син – Дух, який і приносить істинно віруючим свої дари. Саме така система обґрунтовує богообраність і людинобожжя харизматів. Досить часто ідеологи харизматів описують спілкування між трьома іпостасями Бога як взаємодію між самостійними сутностями. Вчення про апостольську церкву, вчення про громаду як колективний носій харизми і вчення про повернення до джерел раннього християнства безпосередньо пов’язані. Оскільки церкви як ієрархічно організованої структури у ранніх християн не було, і всі члени громади активно брали участь у служіннях, що сприяло сходженню Святого Духа, то, як вважають харизмати, дари Святого Духа даються не окремим віруючим, а зібранню в цілому. Використовуються вони не просто для задоволення потреб окремого віруючого, але й для впливу на життя всього зібрання. Тому необхідно, щоб Святий Дух, який знаходиться всередині віруючого, виявлявся відкрито, публічно та надприродно. Таким чином, найважливішими положеннями догматики харизматів є:
Харизмати розрізняють п’ять типів молитви. “Прохання”, завдяки якому людина може отримати від Бога все, в чому вона має потребу. Щоб прохання виконалось, потрібно дуже точно, максимально конкретно визначити в молитві, що саме необхідно отримати від Бога. “Клопотання” – молитва, в котрій можна попросити в Бога що-небудь для іншого, в якому б місці він не перебував. Це молитва за потреби інших. Її сила збільшується пропорційно кількості тих, хто молиться. Вона часто використовується у молитовному зібранні з метою консолідації громади і психологічної підтримки віруючих, які потребують допомоги. “Посвячення, помазання” – молитва, яку повторює за пастором той, хто вирішив вступити до церкви харизматів. Відбувається це під час першого ж відвідування наприкінці молитовного зібрання. Зазвичай пастор покладає руки на голову неофіта і просить про сходження на нього Святого Духа. Інколи відбувається так, що той, хто приймає посвячення, втрачає свідомість. “Молитва в Дусі Святому” – харизмати відрізняють “молитву розуму”, яку всі можуть розуміти, і “молитву в Дусі”; перша становить собою психологічний прийом, за допомогою якого створюється установка на переключення свідомості в інший “регістр”, перехід зі своєї мови на “молитовну”. “Молитва в Дусі Святому”, “молитва мовами”, “молитва духовною мовою” – молитва, завдяки якій дух того, хто молиться, зустрічається зі Святим Духом. Найважливіше завдання – це навчитися слухати голос Божий щоденно. Загальні молитовні зібрання проводяться, як правило, в неділю, у великих орендованих приміщеннях: залах кінотеатрів, будинків культури, актових залах установ тощо. Спочатку відбувається “пісенне прославлення” (40-60 хвилин), потім – проповідь (60-90 хвилин), знову “пісенне прославлення”, молитва про клопотання і “молитва в Дусі“, особисті свідчення, хрещення в Дусі, і наприкінці вирішуються організаційні та господарські питання. Інколи проводяться обряди хлібопереломлення, для чого використовуються вино і хліб. Деякі харизмати під час недільних служінь практикують сеанси зцілення. У світі нараховується близько 400 млн. харизматів. Сьогодні це одна із конфесій, котра розвивається найбільш динамічно. За інформацією, яку подає нам журнал “Національна безпека і оборона” (№ 10 за 2000р.), в 1993р. в Україні було зареєстровано 40 харизматичних пастирів, у 2000р. їх кількість вже складає 633 людини додати ще 1500 семінаристів. Отже, без перебільшення можна сказати, що у 2005р. в Україні більш ніж 3000 людей будуть займатися професіональною пропагандою харизматичної доктрини. Ідеологи цього руху використовують наукову систему методів впливу на свідомість людей для пропаганди свого вчення. Серед цих методів слід виділити такі: масовий гіпноз з введенням людей у транс, нейролінгвістичне програмування, музичний психоз. Ось як пише про практику пасторів - харизматів колишній лідер цього руху В.Жукотанський у своїй книзі “Сміх крізь сльози”: “Для зомбування парафіян і програмування їх на визначену хвилю сприйняття використовується багато спецефектів. Це ритмічна і громоподібна музика, багато разів повторювані тексти пісень, розповсюдження чуток про незвичайне помазання старшого пастора, про його доброту, любов, жертовність і терпіння гонінь за Христа. Дуже діють на туземне населення байки про легендарне, хоча і прикрите тінню таємничості минуле життя заїжджих авантюристів: “я з царської сім’ї”, “у мене незвичайні вчителя”, “мені пропонували роботу (або служіння) в Америці, Європі, але Бог сказав мені служити йому в Україні”, “мене приймав президент країни і призначив мене неофіційним послом в Україні” і т. і. Багато методів психологічного впливу на підсвідомість людини запозичені з арсеналу парапсихологів, подібних до Кашпіровського. Якщо світські естрадні гіпнотизери не приховують істинної природи методів гіпнотичного впливу на людину, під час якого відбуваються вияви гальмування вищих відділів головного мозку, то їх церковні колеги – екстрасенси маскують свої фокуси у містичну оболонку “неповторного спілкування з духом”. Проте, ті і інші незвичайно пишаються однаковими проявами сеансів зомбування: піддослідні пацієнти (прихожани) всупереч своїй волі звершують необдумані дії (піднімаються, співають, танцюють, скачуть, ридають, сміються, роздягаються, повзають, бігають, щедро жертвують, падають на підлогу)”. Наукою доведено, що різна музика діє на психіку людини. Класична музика, рок, джаз, поп-музика по-різному впливають на людський організм. І Англії медики успішно почали застосовувати музикотерапію. У музикотерапії застосовується музика Моцарта, Баха, Бетховена, сучасних композиторів, які творять творчу музику. Як відрізнити музику творчу від музики руйнівної? Дуже просто – по стану душі, саме на неї діє музика. Музика, спонукаюча творити добро – це музика від Бога; музика, викликаючи агресію, безумство, відключення розуму – це музика падшого. У харизматичних церквах, як правило, використовують рок-мелодії, є і виключення. В основному ж використовуються рок, рідше джаз, головне, щоб був ритм і поголосніше. Чи є щось спільне у рок-мелодії з християнською Церквою? Ось що пише про рок-музику журнал “Медицина сьогодні” (1982р. № 8) : “Надголосні звуки електрогітар і лихоманне стаккато ударника змушують вібрувати нерви і повністю відключають мислення: біт і рок-музиканти перетворюють своїх юних слухачів у воюючих чудовиськ: непритомність і припадки оцінюються як успіх” (“Музика як наркотик і забруднювач навколишнього середовища”). Отже, чи є щось спільне з музикою, яка звучить у харизматичних сектах, з християнською мораллю? Яка ціль застосування голосної музики? Славити Господа? Ні, музика, дякуючи якій розум залишає людину, не може сходити від Господа Бога, а тим більше славити Його. Застосування рок-музики – це продумані дії в цілях введення людей у стан трансу. Ще один з різновидів діяльності лідерів сект – це зцілення. Мова йде про психотерапевтичні методи, які застосовують пастори, не маючи при цьому ні потрібної освіти, ні дозволу займатись приватною медичною практикою. Так, зцілення, які відбуваються у харизматичних сектах – це правда, але правда половинчаста, а іноді вона і зовсім відсутня. Часто буває так, що чудеса – це вміло пророблені трюки шоу цілителів. Ось, що пише Давид Мак Апістер про трюки Рейнхарда Боннке: “Рейнхард Боннке робить багато заяв про чудеса, але чи істинні вони? Ці так звані заяви про чудеса можна сьогодні купити пару за гріш. Доречи, багато різних культів, знахарів, екстрасенсів і цілителів Нового Віку також роблять такі самі заяви про чудеса, як і Рейнхард Боннке, навіть розміщують рекламні статті у газетах з документальними свідченнями про зцілення. Боннке, на противагу Христу, шоумен, часто хвалиться своєю силою, рекламує себе і свої чудеса, щоб зібрати гроші. Боннке вражає і зачаровує людей своїми чудесами, які відбуваються тільки у визначений час і у визначені стани і визначених зібраннях, використовуючи одні і ті ж самі прийомі зі зціленнями, очікуючи їх без усякої видимої причини або цілі. Зцілення, про які він заявляє, підробні, і його критики вже без сумніву довели, що він трюкач, заявляючий про зцілення, які зовсім і не є чудом. Доречи, багато прийомів, які Боннке використовує під час своїх масових Євангелізацій у Біблії знайти неможливо і вони не використовувались Ісусом Христом і Його послідовниками. Ці прийоми можна знайти у окультизмі і у русі Новий Вік, і вони є забороненими Писаннями” (Давид Мак Апістер). 2.2.4. Сучасний стан харизматичних сект в УкраїніПоширення харизматичного руху в нашій державі здійснюється насамперед завдяки місіонерській активності і відзначається високою динамічністю. Станом на 1.01.2003р. в Україні налічується 790 громад харизматів. 379 – підпорядковуються Церкві Повного Євангелія, яка має досить розвинену конфесійну структуру: духовний центр у Києві, 5 християнських благодійних місій, 1 братство та 3 духовних навчальних заклади, де навчаються 993 майбутні служителі церкви, серед яких на стаціонарі – 593 особи. 34 громади входять до складу Церкви Живого Бога (регіон діяльності – Львівська та Закарпатська області з центром у Мукачеві), а деякі громади харизматів діють автономно.У 2000 році з Церкви Повного Євангелія вийшло 100 громад (99 у Донецькій області), котрі утворили Українську християнську євангельську церкву з центром у Києві. Нова конфесія має 3 місії та семінарію в Донецьку, де навчається 580 студентів. Найбільшу харизматичну громаду в Україні очолює пастор Сандей Сунканмі Аделаджи, громадянин Нігерії. У Києві ім’я Сандея стало синонімом харизматичного руху. Рейтинг популярності пасторів – харизматів в Україні приблизно такий: Сандей Аделаджи, Генрі Мадава, Гаврилюк, Масон, Падун, Борис Саулович і т. і. У 1994 р. Сандей заснував релігійну благодійну організацію “Благовіст”, зареєстрував релігійну громаду харизматичного спрямування “Слово віри”. Зараз ця громада носить назву “Посольство благословенного Царства Божого для всіх народів”. За даними журналу “Релігійна панорама” № 7 (47) 2004р. до цієї секти належать приблизно 20 тис. людей. Слід зазначити, що секту активно підтримує український політик і бізнесмен, глава банку “Правексбанк”, колишній претендент на пост президента України Л.Черновецький. “Посольство” у 2003р. отримало ділянку 2,1 га землі на території півострова Осокорки, де вони будуть будувати Український духовно-культурний центр. За словами С.Аделаджи ця будівля буде використовуватись не лише для церковних служб, а й для фестивалів, концертів знаменитостей, конференцій. Будівля розрахована на 50 тис. осіб. Директор “Укрвагонсервісу” Т.Некрасов (на сьогодні звільнено) спрямовував свої зусилля на розповсюдження на підприємстві віровчення релігійного угруповання “Слово віри”, а також зміщував з посад та звільняв тих, хто негативно ставився до релігійної обробки. У колективний договір підприємства був внесений пункт 6.5, що надавав можливості секті проводити богослужіння на території підприємства. Це викликало обурення співробітників і пункт 6.5 був знятий на колективному зібранні, але ініціаторів цього заходу було зміщено на нижчі посади або звільнено з роботи. Для повного підпорядкування собі особового складу підприємства під загрозою звільнення Некрасов постійно збирав всіх працівників на обов’язкове богослужіння. Планувалося також збудувати на території підприємства культову споруду. Провідники поїздів, за вказівкою Т.Некрасова, у вагонах включали магнітофонні записи проповідей С.Аделаджи. Якщо говорити за лідера “Посольства Божого”, то не можна обійти такий факт. Як повідомляє журнал “Релігійна панорама” 2(30) 2003р.: “С.Аделаджи викликав зацікавлення з боку Генпрокуратури України. Вона звернулась із запитом до Міністерства Закордонних справ з приводу законності перебування в Україні пастора – громадянина Нігерії. В запиті сказано, що культові практика С.Аделаджи, коли має звернення до “масових зцілень”, “вигнання диявола”, доводить адептів Церкви до стану афекту. Цьому і сприяє проведення богослужінь у нічний час. Від всього цього стан здоров’я членів Церкви, констатує Прокуратура України, в небезпеці. Відповідаючи на Запит МЗС України повідомило, що свою візу С.Аделаджи оформив в Посольстві України в Москві на термін 06.01.1998 – 06.04.1998 і після того не продовжував”. Проте спочатку п’ятдесят народних депутатів виступили у 1999р. у захист Сандея і 30 депутатів відстояли перебування в Україні “посла Божого” в 2004р. У квітні 2004р. тридцять депутатів Верховної Ради підписали прохання залишити “посла” в Україні. Але за словами організатора цієї акції депутата Верховної Ради України Леоніда Черновецького вони не підписати цей лист не могли: “Якщо б там було сказано, що Сандей – сам Господь Бог, і це б підписали, я вам гарантую на всі сто відсотків”. Також слід зазначити, що “посли” крім усього ще навчають бізнесу. Сам Сандей написав по цьому поводу книгу “Навчись керувати”. Крім того, навіть Черновецький у БК Києва “Дарна” проводить семінари “Як заробити перший мільйон”. Звичайно семінари не безкоштовні. Золотий тілець постійно присутній у харизматичних сектах, і сховати його неможливо. Дивовижно, але цього ніхто і не намагається приховати. Ось як про це пише колишній харизматичний лідер В.Жукотанський: “Пастори і пасториці обнагліли настільки, що відкрито вимагають у своїх прихожан додаткових пожертвувань, зокрема, для своїх особистих потреб: “Церкві необхідне золото”, “пастору треба відремонтувати квартиру”, (“з’їздити на батьківщину”) і інше. Плата пожертвування десятин возведена лжепасторами у ранг закону…Безкінечні пожертвування виснажують прихожан і роблять їх гаманці пустими, тому що спрацьовує Божий принцип: ”Хто дає бога – тому, той стане бідним. Хто дає бідному – не збідніє” (Притч. 22, 16; 28, 27)” (В.Жукотанський “Сміх крізь сльози”). Досить популярним у нашій державі серед харизматів є “апостол”, “помазаник божий”, не тільки духовний брат С.Аделаджи, але і особистий його друг О.Ледяєв. Він відомий не тільки як організатор шоу-концертів з рок-операми, але і, головним чином, як головний ідеолог по встановленню Нового Світового Порядку в Україні. Не подобається “брату” Ледяєву, як живуть українці, і він вирішив приїхати з Прибалтики встановити їм новий порядок. На цю тему він веде проповіді в харизматичних сектах, розповсюджує відеокасети, в загальному – веде ідеологічну працю на підрив основ держави, Конституції. Не подобається “брату” Ледяєву, що в Україні Церква відокремлена від держави, велике бажання у нього і його друзів внести зміни в Конституцію України. Але внести зміни так, щоб харизматична секта стала головним проводирем державної ідеології. Ось як про О.Ледяєва говорить єпископ п’ятидесятник, у свій час він благословляв Ледяєва на служіння: “Я не маю особливого натхнення говорити чи аналізувати Ледяєва, тому що від нього дуже-дуже пахне сатанізмом. А я завжди говорю, що велика честь для сатани, щоб про нього багато говорили” (“Благовісник” № 2, 2002р.). Слід зазначити, що між самими харизматами немає єдності. Вони наче змагаються, хто з них більше збирає людей, або у кого новіші техніки впливу на свідомість. Для більш ґрунтовного вивчення об’єкта дослідження було проведено відвідування служіння однієї харизматичної громади в м. Києві під назвою “Hilsong”, що знімає приміщення біля станції метро “Золоті Ворота”. Служіння, на мій погляд, нагадувало якесь шоу. Вкінці один із харизматів (мій знайомий) сказав: “Знаєш, деякі наші пастори не згідні і осуджують “Hilsong” за те, що вони не приділяють належної уваги моральному вченню, а більше грають на публіку…У них служіння більше схоже на шоу”. (No comments). Закінчуючи свою роботу, хочеться навести слова Володимира Жукотанського, колишнього лідера харизматичного руху, колишнього пастора харизматичної секти і колишнього друга “апостола” Сандея, який у своїй книзі “Церковь поврежденного Евангелия” звертається до харизматичних пасторів: “А теперь несколько слов к «вождям». Братья, может быть, настало время задуматься, куда вы ведете Божье стадо? Оно ведь не ваше. Не находите ли вы, что утверждаемый и превозносимый повсеместно «харизматический дух» - это нечто не библейское? Не кажется ли вам, что обилие зарубежных «знаменитостей», приглашаемых вами в Украину, ни на йоту не приблизили пробуждение в нашей стране, хотя предрекали его почти каждый год вместе со всевозможными «прорывами», «взрывами» и прочими измышлениями? Надо же отвечать за лживые пророчества. Сколько можно обманывать несчастных людей, жаждущих найти выход из кризиса с помощью веселеньких доктрин «либерального богословия» с корыстным душком «процветания» и «преуспевания»? Не похожи ли ставшие религиозной традицией бесконечные и безоглядные ликования с разухабистыми песнями и плясками в собраниях на пиры во время чумы, устраиваемые с конкретной целью заглушить внутренний голос совести грешников, которым вы сами выдаете индульгенции на продолжение сознательных грехов?” Джерело: Біблія. Видання УПЦ КП. - К., 2004. Використана література:
Ірина Преловська, кін ст н сп Інституту української археографії та джерелознавства ім МС Грушевського НАН України пров н сп відділу науково-історичних досліджень Національного заповідника «Софія Київська», викладач Київської Духовної Академії УПЦ Київського Патріархату 2.3. Аналіз бібліографічних праць організації Свідків Єгови Як кваліфікує цю організацію релігієзнавчий словник (Релігієзнавчий словник / За ред. проф. А Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – С. 291), Свідки Єгови – це “одна з пізніх течій протестантизму, яка виникла в США наприкінці 19 століття”. У 1884 р. було зареєстровано її керівний орган – “Товариство Вартової башти, Біблії і Брошур”, яке очолювали Чарлз Руссель (1884-1916), Дж. Рутерфорд (1916-1942), Н. Кнорр (1942-1978), Ф. Франц (1978-1990). З 1990 р. президентом “Товариства” є М. Геншель. Вивчення Біблії, досліджень т. зв. “ознак часу” є стрижнем вчення Свідків Єгови. У ХХ столітті організацією ключовими роками було визнано 1914 р., який став “початком кінця” і моментом “приходу Ісуса Христа на землю”, а 1975 р. був визначений як рік закінчення 6000 періоду людської історії і приготуванням до Нового Божого світу і “теократичного правління на землі Ісуса Христа”. Але й цьому має передувати Армагеддон – всесвітня божественна війна іще за життя нинішнього покоління. У зв’язку з цим у проповідницькій діяльності головну увагу зосереджується на глобальних проблемах сучасності, гострота яких асоціюється з наближенням людства до Армагеддону, а можливість їх вирішення – із встановленням Царства Божого на землі, де авангардом організаційного вирішення майбутнього устрою проголошується саме організація Свідків Єгови. Саме побудовані ними т. зв. “Вефилі” (“будинки Бога”), в тому числі й на території колишнього СРСР, повинні стати “осередками влаштування Царства Божого на землі” завдяки їх організації і, певним чином, проголошеній “богообраності”. У ставленні до політики, ідеології, інших релігій Свідки Єгови зараз дотримуються принципу нейтральності й ізоляціонізму, який проте не заважає їм піддавати критиці фашизм, расизм, комунізм, тоталітаризм, клерикалізм. Вони критикують релігійні догмати інших церков, віровчення про Св. Трійцю, безсмертність душі, пекло, чистилище, рай, відкидають як незгідні з Біблією всю традиційну обрядовість і культ. Під керівництвом головного центру Свідків Єгови, який знаходиться в Брукліні (США) в усьому світі працює близько 120 філій колишнього – “Товариства Вартової башти, Біблії і Брошур”. У 230 країнах працюють на кошти центрального осередку більше 7 мільйонів єговістів. В Україні перші громади зявилися у 1920-х рр., в основному на Західній Україні. Цьому сприяли реемігранти з США та Канади, які започаткували перші осередки, що підпорядковувались крайовому бюро в Лодзі (Польща). Після заборони їх діяльності як в радянський період, так і в період німецької окупації, Свідки Єгови відновили свою діяльність в Україні у 1991 р., коли було дозволено їх реєстрацію. В січні 2004 р. в Україні було 579 зареєстрованих і 339 незареєстрованих громад, 1936 священнослужителів, 233 недільних школи. Виходячи з первісної назви “Товариства Вартової башти, Біблії і Брошур” головну увагу всіх, хто належить до Свідків Єгови, або співчуває їх діяльності, зосереджено на вивченні чисельної друкованої продукції Товариства. Для цього графік життя кожного з членів підпорядковано недільному календарному плану відвідин, зустрічей у місцевому зібранні, участі в проповідництві, зустрічам по приватним оселям та самостійному вивченні видань, яке всіляко стимулюється в середовищі місцевих зібрань. Через декілька років перебування в місцевому зібранні або спілкування з Свідками Єгови через активну видавничу діяльність Товариства у кожного накопичується спеціалізована бібліотека різноманітних видань. Всі видання можна розділити на книжки, журнали, календарі та листівки. В свою чергу вони поділяються на декілька видів. Книжки: тематичні, навчальні посібники, дитячі видання, методичні посібники для повноправних членів громад, пісенники, щорічні звіти, енциклопедії; журнали “Вартова вежа”, “Пробудись!” та тематичні збірники журнального формату; настінні календарі; листівки – невеликого формату, як правило з висвітленням одного важливого питання. Найбільш масовим видом друкованої продукції є журнали “Вартова вежа”, “Пробудись!” та тематичні збірники журнального формату. “Вартова вежа” розрахована, так би мовити, на “богословську освіту”, оскільки щотижня на загальних зборах колективно розбирається одна з програмних статей, коли обов’язково зачитуються вголос всі вказані і статті цитати з Святого Письма, яке є обов’язковим елементом цих навчань і взагалі повинно постійно бути під руками кожного члена громади. До речі цим пояснюється велика кількість кольорових позначок в кишенькових Бібліях, оскільки це дозволяє швидко знайти потрібну цитату. Цю навичку відпрацьовують тривалий час, користуючись методикою тематичних навчань і таким чином у людей, які як правило не мають не тільки богословської освіти, але й іноді ніякої іншої, окрім середньої, завдяки відпрацьованим методикам і постійному тренуванню непогано виходить швидко знаходити відповідну до розмови цитату і навіть вести полеміку. Після перших років діяльності у пострадянських країнах, де населення в основному належить до Православ’я, виникли проблеми з самими примірниками Біблій, які викликали обурення і звинувачення в тому, що Свідки Єгови використовують “перекручені”, “американські” Біблії. Тому, врахувавши цю обставину, в організації зараз використовують Біблії виключно російського чи українського друку. Всі числа “Вартової вежі” є тематичними і стосується розгляду всіх важливих проблем організації Свідків Єгови. Це ґрунтовне вивчення всієї Біблії (“Чи знаєте Ви істину?”, “Засади істинної віри”, “Завдяки кому зявилася планета Земля?”, “Різдво без Христа?”, “Хто насправді вірить Біблії?”, “Останні дні життя Ісуса на землі”), проблеми вивчення ознак наближення Армагеддону (“Чи загине наша планета?”, “Звідки чекати справжнього миру?”, “Чи правда, що це останні дні?”, “Хто такі вісники миру?”), злободенні питання сучасних соціальних проблем (“Чи може багатство принести щастя?”, “Чи можна надати Вашому життю більше сенсу?”, “Чи винуватий диявол у наших хворобах?”, “Криза довіри, в чому причина?”, “Що таке фундаменталізм і чому він розповсюджується?”, “Істина змінює життя”) та ін. В свою чергу кожний примірник “Вартової вежі” складається з програмної статті, кількох богословських розвідок з чисельними посиланнями на Святе Письмо, невеликих статей з нагальних питань, історичних розвідок з історії християнства або персоналій християнських святих, біографічних нарисів з життя найстаріших проповідників, історії їх гонінь і переслідувань в різних країнах, зокрема в СРСР в радянський період. Завжди зазначається тираж кожного числа, який на початку 2000-х рр. сягав близько 25 мільйонів примірників більше як на 80 мовах, зокрема для сліпих. Інший часопис “Пробудись” на зібраннях Свідків Єгови не вивчається і тільки рекомендованим для читання. Серйозних богословських розвідок там не друкують. Натомість, хоча й витримані в дусі головних ідеологічних засад Товариства Вартової вежі, статті в цьому журналі мають більш інформаційний характер - стосунки батьків і дітей з поданням порад, як повинні чинити справжні християни згідно Святого Письма при конфліктних ситуаціях, яскраво оформлені статті про екзотичних тварин, рослин взагалі про світ живої природи, цікаві історії з життя підлітків та молоді (наприклад “Як я боровся із заїканням”, “Що робити, якщо батьки не дозволяють взяти шлюб”), географічні нариси про країни світу, новини в світі світової медицини, космічні дослідження, загальнокорисні поради при захворюваннях, листування з читачами. Іноді друкуються випускні фото Біблійної школи Вартової вежі Галаад, яка готує проповідників для служіння в усьому світі і приймає на навчання представників всіх націй та рас. Тематичні збірники журнального формату виходять періодично і маючи такий самий формат і вигляд як “Вартова вежа” або “Пробудись!”, присвячені тільки одному з головних питань. Наприклад, це брошури “Як знайти шлях до повноцінного життя”, “Що від нас вимагає Бог”, “Ти можеш бути другом Богові”, “Чи кров може врятувати твоє життя?”, “Коли померла близька для тебе людина…”, “Чи буде колись світ без війни?”, “Свідки Єгови в ХХ столітті”, “Чи справді Бог опікується нами?” та інші. Книжки, які друкуються Свідками Єгови також мають однаковий формат. Наприклад щорічні звіти організації також виходять окремою книжкою, яка складається із витягів зі звітів Організації по всьому світові, загального звіту за рік, огляду діяльності організації в окремих країнах (2-3 країни), листа-звернення керівної ради Свідків Єгови. До тематичних видань останніх років книжкового формату належать тематичні та методичні видання. Тематичні висвітлюють окремі великі проблеми, які розраховані на тривале вивчення впродовж 20-30 занять, іноді більше. Зокрема це книжка, яку присвячено життєпису Ісуса Христа (“Найвидатніша людина усіх часів”, 1996 р.) і яка складається з 133 занять. Прекрасна поліграфія, доступна і проста мова дозволяє використовувати цю книжку для широкого кола потенційних прозелітів. До спеціально дитячих видань відносяться яскраво оформлені видання “Моя книга біблійних розповідей” (1993 р.) та “Слухайте великого Вчителя” (1995 р.). Ці видання розраховані на маленьких дітей і мають на меті сформувати в них певні релігійні уявлення. Спілкування з Свідками Єгови показало, що засвоєні в ранньому віці постулати стають основою для світогляду дорослих людей, які вже не сприймають інших пояснень чи спроб навернути їх в православну традицію. Деякі тематичні видання розраховані на досить високий рівень сприйняття наукових досліджень. Це книги “Життя – як воно виникло? Шляхом еволюції чи шляхом творіння?” (1992 р.), “Чи існує турботливий Творець?” (1998 р.), “Слухайте пророцтва Даниїла” (1999 р.), де подаються в адаптованій для широкого загалу останні відомості з астрономічних досліджень, бібліології, текстології Старого і Нового Заповітів з посиланням на оригінальні першоджерела з Британського музею та ін. До видань, які спеціально спрямовані на поглиблене вивчення текстів Біблії та потрібного для організації Свідків Єгови розуміння Святого Письма та формування певного світогляду, відносяться книжки “Біблія: слово Бога чи людини?” (1998 р.) та підручник для навчання нових прозелітів “Знання, яке веде до вічного життя” (1995 р.). До спеціального виду книжок, які існують в досить обмеженій кількості і видаються невеликому колу тих, хто давно займається проповідництвом в лавах організації і готовий для розуміння більш глибинних знань щодо устрою системи побудови Товариства Вартової вежі. Це видання “Об’єднані в поклонінні єдиному істинному Богові” (1989 р.), “Організовані для проведення служіння” (1990 р.) та найбільш цікаве видання “Настанови для Школи теократичного служіння” (1993 р.). Всі ці видання спочатку виходили друком англійською мовою у 1980-х рр., а згодом були перекладені російською і ще пізніше – українською мовами для розповсюдження в країнах СНД. Питома вага російськомовних видань значно вища від україномовних. Але після побудови “Вефилю” в Львівській області можливо збільшиться кількість україномовних видань. Таким чином можна твердити, що після падіння “залізної завіси”, яка стримувала наплив всього доброго і поганого з вільного світу до СРСР, Православна Церква в СРСР і з 1991 р. в Україні опинилася в стані неготовності протистояти добре організованим і фінансованим організаціям протестантських осередків з-за кордону. Швидкому розповсюдженню цих організацій, зокрема Свідків Єгови сприяли численні фактори, серед яких були обставини, в яких перебувала Православна Церква в СРСР з майже повним унеможливленням вести масову роботу серед віруючих і невіруючих та друкувати навіть необхідні для церковного життя видання, не кажучи про масові форми. За часи боротьби Православ’я за можливість нести Слово Христове в тоталітарному суспільстві, закордонні організації мали можливість вдосконалювати форми масової пропаганди, використовувати найсучасніші засоби друку, комп’ютерну техніку, методичні рекомендації психологів, дизайнерів, лікарів, науковців та ін. Тому сучасні форми пропаганди мають успіх серед молоді в Україні, яка виростає в умовах активного розхитування православних традицій і поширення впливів глобалізації. |
| ОСНОВИ ПРАВОЗНАВСТВА Навчальний посібник За загальною редакцією професора Пастухова В. П Кримського економічного університету КНЕУ; М. Ю. НАУМ доцент Прикарпатського державного |
УДК 37. 03. 6-057. 36: 355 (477) М За загальною редакцією помічника Міністра оборони України, старшого наукового співробітника, кандидата військових наук, генерал-майора... |
| Збірник наукових праць «Інформаційні технології в освіті» Збірник присвячено таким напрямам наукових досліджень у галузі інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освіті та науці |
КУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ... У курсі лекцій із загальної та галузевої складових у стислій формі висвітлюються питання державного управління і місцевого самоврядування,... |
| КА ЛЮДИНОЗНАВЧI СТУДII ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ... Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено... |
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА... Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено... |
| СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА... Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено... |
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА... Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено... |
| ISBN Філософія фінансової цивілізації: людина у світі грошей Збірник... Філософія фінансової цивілізації: людина у світі грошей: Збірник наукових праць. Книга / Редколегія. Відп секретар З. С. Скринник.... |
Баранівський В. Ф., Бабенко М. С. та ін.: Навчальний посібник //... У навчальному посібнику у стислій формі викладені основні положення тем з навчальної дисципліни “Організація й методика виховної... |