Український расовий Соціал-Націоналізм – ідеологія Організації “Патріот України” 3
|
|
Скачати 0.84 Mb.
|
 ЗМІСТ Андрій Білецький Український расовий Соціал-Націоналізм – ідеологія Організації “Патріот України” 3 Святослав Вишинський Перспектива Серединної Європи 6 Михайло Головко Економічний націоналізм як ефективний метод побудови національної економіки 10 Андрій Іллєнко Кінець ретронаціоналізму та перспективи Нового Націоналізму 25 Віталій Кривошеєв Політична демократія. Погляд Соціал-Націоналізму 43 Олег Однороженко Соціал-Націоналістичний рух та його основні завдання 46 ----------------------------------------------------------------------------------- Проект Програми Організації „Патріот України” 55 Право Nації 66 Андрій Білецький Український расовий Соціал-Націоналізм – ідеологія Організації “Патріот України” “Патріот України” – це бойова організація, що сповідує ідеологію Українського Соціал-Націоналізму. Наше завдання – боротьба за створення потужного Соціал-Націоналістичного руху, що охопить собою всю Націю і здобуде владу в Державі. Основною містичною ідеєю Соціал-Націоналізму є витворення, замість купи розрізнених індивідуумів механічно об’єднаних назвою “українці” та наявністю українського паспорту, Національної надспільноти – єдиного біологічного організму, який буде складатися з Нових Людей – фізично, інтелектуально і духовно розвинутих осіб. З маси індивідуумів має постати Нація, а зі слабкої сучасної людини – Надлюдина. Соціал-Націоналізм спирається на ряд основоположних принципів, що чітко вирізняють його серед інших правих рухів. Це своєрідна тріада: Соціальність, Расовість, Великодержавність. І. Соціальність. Ми змагаємо до створення гармонійної Національної спільноти. Ми стверджуємо, що різка соціальна розмежованість призводить до загнивання і розпаду Духу національної спільноти, а також до плекання егоїзму. Ми не відмітаємо існування багатих (за умови, якщо матеріальні цінності здобуті ними чесною та соціально-корисною працею), але відкидаємо можливість існування бідних. Кожен Українець без уваги на характер виконуваної роботи повинен мати гідний соціальний статус і матеріальне забезпечення. “Соромно бути бідним в багатій країні, ще більш соромно бути багатим в бідній країні”. З принципу Соціальності випливає наше повне заперечення демократії та лібералізму, які породжують розбитття Нації на ізольовані одиниці та владу сірого натовпу над видатними особистостями (охлократію). Замість цього ми висуваємо ідеї Національної солідарності, природньої ієрархії та жорсткої дисципліни, як основи нашого нового суспільства. Не “демократичне голосування” юрби, яка не може дати ради власному життю, не те що життю Держави, а природній відбір найкращих представників Нації – природжених вождів-провідників. Той хто вважає, що подібна система влади є неприйнятною, нехай подумає, а чи прийнятна сучасна владна система, за якої проститутка і академік мають рівне право голосу, де здеградований наркоман або педераст однаково цінується на виборах з командиром танкової дивізії. Люди від природи народжуються з різними здібностями та можливостями і тому найбільше щастя людини це коли вона знаходить власне місце в Національній ієрархії та сумлінно виконує своє життєве завдання. ІІ. Расовість. Весь наш націоналізм ніщо – замок на піску, без опертя на фундамент крові, фундамент Раси. Традиційному (післявоєнному, постоунівському) націоналізму притаманно ставити воза поперед коня – заявляти, що Нація це мовний, культурний або територіально-економічний феномен. Ми безумовно не відкидаємо значення духовного та культурно-лінгвістичного чинників, а також територіального патріотизму. Але, на наше глибоке переконання, все це – лише похідні від нашої Раси, нашої Расової природи. Якщо Українська духовність, культура та мова унікальні, то це тільки тому, що унікальною є наша Расова природа. Якщо Україна – земний рай, то лише тому, що наша Раса перетворила її на нього. Відповідно, лікування нашого Національного організму необхідно починати з Расового очищення Нації. І тоді в здоровому Расовому тілі відродиться здоровий Національний Дух, а з ним культура, мова і все інше. Крім питання чистоти, ми повинні звернути увагу також на питання повноцінності Раси. Українці – це частина (причому одна з найбільших і найякісніших) європейської Білої Раси. Раси-Творця великої цивілізації, найвищіх людських досягнень. Історична місія нашої Нації, в це переломне сторіччя, очолити і повести за собою Білі Народи всього світу в останній хрестовий похід за своє існування. Похід проти очолюваного семітами недолюдства. ІІІ. Великодержавність. Ми заміняємо гасло “Незалежна Україна” гаслом “Велика Україна”. Українці – Нація з давньою імперською історією. Впродовж свого існування Українці мали мали щонайменше дві наддержави – Велику Скіфію і Київську Русь. Завдання нинішнього покоління створити Третю імперію – Велику Україну. І це питання, як не дивно, не стільки політичне, скільки біологічне. Будь-який живий організм в природі стремить до розширення, розмноження, збільшення. Цей закон універсальний і для інфузорії-туфельки, і для людини, і для Нації-Раси. Зупинка, припинення розвитку означає в природі згасання – смерть. Гальмування зросту чисельності населення приводить до біологічної смерті Нації, припинення політичного розширення і занепаду Держави. Тисячі разів ми чули стенання псевдо-націоналістів про пригноблення нас поляками і москвою, їх прокльони на адресу імперій. Соціал-Націоналізм не такий, він стверджує – якщо ми сильні, то ми візьмемо все, що належить нам за правом і навіть трохи більше, ми побудуємо свою Наддержаву-Імперію – Велику Україну, яка буде законною правонаступницею Скіфської та Києво-Руської імперій. Якщо ж ми слабкі, то нам і місце серед підкорених помираючих народів. Тому що така Природа! Вибір за нами! Таким чином, Соціал-Націоналізм піднімає на щит всі давні Українські Арійські цінності, забуті в сучасному суспільстві. Тільки їх відродження й втілення в життя групою фанатичних борців може призвести до остаточної перемоги Європейської цивілізації в світовій боротьбі. На цьому стоїмо, і не можемо інакше! Слава Україні! Святослав Вишинський Перспектива Серединної Європи В умовах конструювання та утвердження нової глобалізованої карти світу перед східноевропейським простором як ніколи постає питання геополітичної самовизначеності. Не дивлячись на закінчення у 1991 р. Холодної війни та руйнацію евразійської імперії СРСР і нетривалий період геополітичного домінування США, реальність втілення проекту монополярного світу в принципі стає все більш сумнівною, оскільки геополітичне напруження між атлантичними та континентальними силами не знято, а їх протистояння виявляє тенденцію постійної ескалації політико-ідеологічних, економічних та військових конфліктів. Попри розпад імперії СРСР та стрімку інвазію західної цивілізаційної моделі углиб евразійського континенту у 90-их рр., уже на початку ХХІ ст. стало очевидним відновлення на цьому просторі, внаслідок парадигматичної суспільної реакції, консервативних ідеократичних і тоталітарних режимів. Домінування Заходу у військово-політичній, економічній та культурній сферах у даному геополітичному секторі виявилось нетривким та поверховим і призвело до швидкої втрати ініціативи США у глобальному протистоянні. Роздроблення континентального простору не результувало його геополітичною капітуляцією, а лише фрагментувало та ускладнило загальнополітичну картину. У цьому ключі природніми є спроби західного цивілізаційного агресора в особі США крок за кроком ліквідувати конкурентні утворення та остаточно замкнути в серці Евразії єдиний монополярний світ. Військові кампанії в Афганістані та Іраку говорять про розв’язання нової геополітичної війни між таласократичною і телурократичною цивілізаціями Заходу та Сходу. Окрім суто економічних формулювань, новітня війна з боку США очевидно носить превентивний характер з метою недопущення реконструкції евразійської імперії як традиціоналістським ісламським світом, так і комуністичним Далеким Сходом. На даному етапі вже чітко проглядаються два головних плацдарми – Іранське нагір’я та Західно-Сибірська рівнина – які слугуватимуть економіко-територіальною опорою майбутньої внутриматерикової інтервенції США і Китаю. За концентричними векторами проникнення простежується єдина ціль – середньоазійській навколокаспійський простір. Унікальність постмодерної ситуації в тому, що цивілізаційна динаміка просторового та расового розвитку вперше перетнулась і надалі зберігатиме відповідну чітку поляризацію планети, і в разі поразки одного з агресорів призведе до остаточної і завершальної монополяризації світу. Для позначення нової расово-просторової картини на фінальному витку історії доцільно ввести поняття семіглобалізації. Як наслідок масових іміграційних переміщень у расовому розрізі майбутня таласократична цивілізація Заходу очевидно являтиме собою темношкірий семіто-негроїдний сурогат, якому протистоятиме тюрко-монголоїдна телурократична цивілізація Сходу. Семіполярний світ у своєму апогеї не залишає місця европейській Серединній цивілізації, і на даному етапі як геополітичні, так і демографічні фактори підтверджують цей песимістичний прогноз. Сьогодні очевидно, що перспективи будь-якої европейської національної сили є примарними без урахування глобальної ситуації та побудови альтернативної третьої геополітичної формації европеоїдної (Білої) раси. Об’єктивна оцінка нинішньої ситуації дає підстави стверджувати, що саме простір колишнього Варшавського блоку є вісьовим у можливій реконструкції новітньої концепції Серединної Европи, яка із расовим занепадом та геополітичною нівеляцією Західної Европи стрімко зміщується на схід. Під Східною Европою як ареалом впевненого домінування европейської християнської цивілізації слід розуміти також останній анклав Білої Раси. В ключі загального демографічного занепаду, невпинного росту кольорової іміграції та розірваності між двома геополітичними полюсами національні перспективи східноевропейських народів вимагають переходу на вищий рівень самоорганізації. Категорія нації-держави у глобалізованому світі остаточно анулюється на користь наднаціональних та наддержавних формацій. Стає очевидним, що можливість адекватного протистояння Новому Світовому Порядку передбачає протиставлення глобалізованому світу альтернативної геополітичної доктрини, побудованої водночас на принципово відмінних політичних засадах. Оптимальним кроком до вирішення нового геополітичного проекту є вертикальний корпоративний принцип організації східноевропейського простору – міждержавна формація на противагу наддержавній, концепція локалізованого світу на противагу глобалізованому. Конкретизуючи пропоновану схему, слід наголосити на провідній ролі України у її побудові навколо вісі Балтика-Чорномор’я. Расовий, економічний та культурний потенціал України разом із центровим географічним положенням висувають її на ключові позиції у Східній Европі. Третя геополітична формація мислиться як спадкоємиця середньовічної держави Rzecz Pospolita – як територіально, так і організаційно, а саме у формі слов’янської конфедерації-тріумвірату. Назване утворення є ключовою віссю східноевропейської автоінтеграції і в перспективі передбачає включення у свою орбіту Балкан, Прибалтики, частини Центральної Европи, а також европейських областей Російської Федерації до Уральського та Кавказького хребтів. Одвічна слов’янська колонізаційна експансія на схід, яка припинилась із завершенням формування території Російської імперії, повинна бути відновлена і продовжена на новій – расово-етнічній основі. Слід розуміти, що вчасна расова і геополітична самоорганізація Східної Европи, окрім самоідентифікаційної та протекціоністської мети, автоматично включає її в активну континентальну інтервенцію за сибірсько-каспійські ресурси, які означають світове домінування. Об’єктивні фактори сучасної геополітики уже нині вказують на тенденції зближення східноевропейських країн, що, закономірно, в першу чергу прослідковується на прикладі України, Польщі та Білорусі. Прийом до Европейського Союзу нових східних держав-членів уже найближчим часом призведе до формування їх внутрішньої опозиції в ЕС. Слід також очікувати, що ця опозиція матиме чітко виражений національний та в широкому розумінні протекціоністський характер, наслідок якого – солідарне східноевропейське політичне самооформлення. Нарешті, слід вказати головних рушіїв прогнозованого процесу – а саме праві та ультраправі політичні сили східноевропейського національного простору. Расово-цивілізаційна перспектива третього геополітичного утворення безапеляційно можлива лише в її правій ідеократичній редакції на некапіталістичній соціально-економічній основі. Новітню Серединну Европу ми бачимо як втілений виклик сучасності та всебічну революцію консервативних форм. В силу сказаного особливо знаковим є перехід ультраправих Українських політичних сил на східноевропейську расово-орієнтовану зовнішньополітичну платформу та органічну прив’язку останньої до внутрішньополітичної програми. У цьому світлі практичні перспективи Українських правих сил та правого руху загалом ми прерогативно оцінюємо з позицій і за ступенем їх глибинного традиціоналізму, духовного европоцентризму та амбіцій імперського самоствердження. Михайло Головко Економічний націоналізм як ефективний метод побудови національної економіки Вступ Аналіз сучасного стану економiки України неможливий без повернення на початок 90-х рр. Минулi роки часто називають роками втрачених можливостей. Не можна сказати, що були вiдсутнi “рятiвнi” економiчнi iдеї, але їх особливістю було iгнорування необхiдностi побудови нацiональної економiки. Бiльш того, превентивно засуджувався “економiчний нацiоналiзм” і це в країнi, де уряд сьогодні контролює лише 10 вiдсоткiв власної економiки. Сьогодні є зрозумілим, що потрiбно було не гаяти час, а проводити структурну перебудову економiки, зменшити зовнiшню економiчну залежнiсть, створити внутрішнiй ринок, шукати альтернативнi шляхи отримання енергоносiїв, нетрадицiйнi джерела енергiї. А це є не що iнше, як побудова нацiональної економiки. Бо не мати національної економiки, значить не мати ніякої, і це розумiють в усiх державах, крiм України. Теперішнім націоналістам слушно закидають, що вони дотримуються ущербних ідей, які можна звести до тріади “мова – прапор – гімн”, яка не здатна вивисти Україну з економічної кризи. Насправді ж, націоналізм має власну інтелектуальну історію. У нього є цілісне бачення всього комплексу суспільно-політичних, економічних, культур-релігійних та ін. проблем. Націоналістична економічна політика має два напрями: перший із них безпосередньо відповідає за створення національного валового продукту, регулювання соціальних відносин тощо. Другий – за створення “психологічного” національного продукту, відчуття психологічного комфорту, заснованого на економічних заходах. Як конкретно здійснюється націоналістична економічна політика? По-перше, вона підтримує передусім ті види діяльності, які мають символічну цінність для “національної ідентичності”. Конкретніше, йдеться про те, наприклад, що особлива увага приділяється промисловості, зокрема тим галузям, що символізують промислову конкурентоздатність нації (згадаємо, яке значення мали автомобільна промисловість для американців, хімічна та сталеплавильна для німців, суднобудівна для англійців, певні галузі промисловості для країн Південно-Східної Азії тощо). По-друге, здійснення націоналістичної економічної політики має сприяти тим видам економічної діяльності, які відповідатимуть потребам середніх освічених класів у працевлаштуванні. Конкретний вибір тут залежатиме від рівня економічного розвитку країни: в малорозвинених країнах перевага надаватиметься видам діяльності, пов’язаним із бюрократичним обслуговуванням держави, в розвинених – менеджментові, освіті, охороні здоров’я, юридичним професіям тощо; найпередовіші країни створюватимуть робочі місця передусім у сферах вищої освіти та науки. По-третє, націоналістична економічна політика організовує масштабний державний контроль за економічною діяльністю й водночас – заохочує різноманітні форми приватної економічної діяльності. Це гарантує працевлаштування освічених верств у сфері державного управління й водночас дає можливість здійснювати суспільний контроль за тим, щоб переваги у працевлаштуванні мали Українські громадяни. Зрештою, націоналістична економічна політика спрямовується, особливо на початкових стадіях формування націй чи національних держав, на перерозподіл матеріального прибутку на користь середніх класів, наявність яких є передумовою стабільності суспільства та державного розвитку. “...Інвестиції формування середнього класу за рахунок ресурсів більшості населення, створені націоналістичною політикою, можуть бути найважливішою умовою творення життєздатної національної держави” . Зрозуміло, що в даному випадку ми маємо справу з ідеальною схемою, яка враховує розмаїття суспільної практики, запропоноване “ерою націоналізму”. В реальності всі наведені елементи націоналістичної економічної політики фактично ніколи не були представлені разом, одночасно. Хід розвитку українського суспільства за часів трансформації робить нагальним переосмислення націоналізму в новому контексті, перш за все тому, що очевидним стало: справжній суверенітет базується на економічному підґрунті, а політична спроможність держави неможлива без переконливих економічних аргументів; по-друге, як „несподівано виявилось”, економічний добробут індивідума зростає не у результаті нескінченного процесу перерозподілу надбаного попередніми поколіннями, а примножується завдяки активній економічній діяльності, і у сучасному глобальному світі її параметри прямо залежать від економічної могутності держави; і, по-третє, сучасне трактування приватного добробуту виходить на позаекономічний рівень – це неодмінна умова економічного поступу, яка включає в себе серед інших такі поняття, як рівень довіри, поваги до новоутвореного власника і його бізнесу з боку зарубіжних партнерів, і навіть підстав для самоповаги, що звичайно також визначається національною приналежністю. Існує ціла низка країн, що у відповідальні моменти трансформацій змогли вийти за межі ліберального методу, і саме тому сформували власну, національну модель розвитку. Так післявоєнній, переможеній Німеччині, країнами-переможницями, перш за все США, посилено нав’язувалась ідеологія ліберального індивідуалізму і відводилось місце в міжнародному поділі праці, як аграрно-індустріальній країні. Економістами – теоретиками і практиками – було прикладено чимало зусиль, щоб протистояти цьому тиску: не випадково, прикриваючись тезами про вірність класичним постулатам та відхід від націонал-соціалістичної моделі, їм вдалося сформувати власну методологію – ордолібералізм, де за ліберальною фразеологією приховувався інституціонально-національний принцип „порядків”. Саме це дозволило країні, спираючись на національний менталітет, зберегти національну ідентичність і у короткий термін здійснити економічний прорив. Приклад Німеччини став демонстрацією того, як можна уникнути методологічного імперіалізму в крайніх умовах, коли опір тиску домінуючої ідеології або країни був неможливий. Ліберальний метод ігнорує ту обставину, що національна економіка в цілому сама може розглядатися в якості самостійної складової єдиного світового господарства, як конкуруючий суб’єкт. Узявши за основу національно-інституціональну, а не космополітичну, ліберальну парадигму розвитку (в основу якої сьогодні покладено індивідуалізм), українське суспільство мало б йти шляхом формування іншої трансформаційної моделі. Яка, базуючись на стратегії національної вигоди, мала б наступні параметри: – загальносуспільна мета трансформаційного періоду – вихід з економічної кризи, забезпечення стабільності в суспільстві, формування нової, раціональної структури національного виробництва, підвищення рівня загального добробуту, забезпечення активної участі (провідної ролі) держави у процесах трансформації основних суспільних інституцій, як економічних, так і соціальних; – держава повинна діяти як повноцінний економічний суб’єкт, виходячи з власних національних інтересів, поступово позбавляючись тих нестратегічних виробництв державної форми власності, які є неприбутковими, нерентабельними; контролюючи діяльність тих, що є стратегічними або забезпечують її коштами для підтримки процесів трансформації. Водночас саме держава повинна сприяти „самоформуванню” нових виробництв, стимулювати їхнє утворення, субсидіювати, надавати матеріальну підтримку, виступати корпоративним інвестором, тощо; – у сфері міжнародної економічної діяльності зусилля держави мають бути спрямовані на збереження старих і відвоювання нових секторів світового ринку, а тому основними стратегічним напрямком експортно-імпортної політики мало би бути збереження державної монополії зовнішньої торгівлі у тих галузях, що забезпечують конкурентоздатність і стійкість національної економіки (що, власне, логічно витікає із принципів будови державної форми власності). В цьому напрямку необхідне застосування патерналіських і протекціоніських заходів, покликаних допомогти вітчизняному виробнику вистояти у світовому конкурентному середовищі, та дати змогу утвердитися новій, приватній формі власності. У цьому ж контексті важливим напрямком діяльності держави має стати структуроутворююча політика, орієнтована на національні економічні переваги, як неодмінна умова формування експортоорієнтованого сектору економіки. Названі сфери суспільної будови за національно-інституціональною методологією розглядаються в контексті системного, комплексного підходу: кожна з них відіграє свою роль лише в поєднанні з іншою. В систему вони поєднані єдиною парадигмою розвитку, єдиною метою – зміцнення економічної та політичної могутності держави, як неодмінної умови і основи зростання добробуту нації і потім, як наслідок, зміцнення добробуту її окремих представників. Історія свідчить – реалізація такої моделі в контексті трансформацій завжди давала швидкі та вагомі результати, забезпечувала країні економічний прорив. Прикладом тому є успіхи застосування мобілізаційних моделей у різних країнах, зокрема: у Німеччині індустріально-мобілізаційна модель Ліста, – мобілізаційна модель Бісмарка в ХІХ ст.; у ХХ ст. – американський „Новий курс” Рузвельта; мобілізаційна модель економічної модернізації Де Голля у Франції; німецька повоєнна мобілізаційна модель експортної експансії Ерхарда; японська повоєнна інноваційна модель; з більш сучасних – китайська мобілізаційна модель індустріального прориву, тощо. Усі ці моделі об’єднує прагнення зробити національну державу (а не увесь світ) могутньою і конкурентоспроможною у глобальному економічному та політичному просторі. Аналіз їх показує, що спільними суттєвими рисами для них є: – це моделі розвитку суспільства в світовому просторі: мобілізаційні моделі базуються на тезі про необхідність використання внутрішнього та зовнішнього економічних та політичних потенціалів для формування основ самодостатнього динамічного і випереджувального розвитку країни в глобальному середовищі. Вони, як відомо є конфронтаційними, частково автаркічними (заперечують повну відкритість) та „національно-егоїстичними”; – основними конституюючими мобілізаційних моделей були: • наявність стратегії розвитку; • наявність націоналістично спрямованої політичної сили (чи особи), здатної сформувати відповідну ідеологію та реалізувати подібну стратегію; • активна кумулятивна економічна роль держави; • визначальна роль державної власності в економічній структурі суспільства; • дирижизм і планіфікація. Особливу увагу в зв’язку з проблемами, які постали перед українською економікою унаслідок лібералізації міжнародних економічних відносин, привертає до себе та обставина, що мобілізаційна модель заперечує економічну відкритість як чинник внутрішнього економічного розвитку. Економічна відкритість шкідлива, оскільки створює умови для перекачування природних ресурсів з менш розвинених країн у більш потужні, тим самим позбавляючи ці країни природних конкурентних переваг, а відтак – надії на майбутній економічний прорив. У відкритості можуть бути зацікавлені лише країни, які здатні використати її переваги: слабко розвинена країна, або та, економіка якої знаходиться у кризовому стані, не зможе скористатися “перевагами відкритості”, тому, що потужні країни, зацікавлені у використанні більш дешевих ресурсів, не сприятимуть розвитку національних виробництв і не випускатимуть країну на світовий ринок (за виключенням тих випадків, коли сектори національної економіки повністю контролюються розвиненими країнами). Доступ до світових ринків розвинені країни слабким країнам спроможні перекрити негайно, як тільки виникає конкурентна загроза у певному секторі світового ринку. Таким чином, економічна відкритість не вписується у мобілізаційну модель, яка передбачає розгортання потенціалу національної економіки у напрямку підвищення її конкурентоспроможності для того, щоб на рівних умовах долучитися до світового співтовариства, впевнено протистояти іншим економікам. Усі відомі національні мобілізаційні моделі спираються на те, що у період трансформації суспільної економіки лібералізація міжнародних економічних зв’язків гальмує процеси становлення національної економіки, перешкоджає формуванню економічного потенціалу країни і перекриває їй можливості входження до світового економічного простору на паритетних умовах. Тут варто відзначити, що важливу роль відігравали також інші позаекономічні інституції, такі як наявність лідера для якого національні інтереси були понад усе, а також наявність вивіреної, обґрунтованої стратегії розвитку, що базувалася на сильній націоналістичній теоретичній доктрині. Натомість Україна розвивається за іншими принципами – за моделлю саморозвитку капіталізму, що не розрахована на економічний прорив. Історія не наводить доказів тому, що так званий „саморозвиток” приводив до зміцнення могутності національної держави. Країна, яка бажає досягти успіху, просто приречена на застосування мобілізаційної моделі, яка базується на економічному націоналізмові. Що стосується України, то стратегічно вивіреної національно-мобілізаційної доктрини у неї немає і досі: розвиток трансформаційних процесів відбувається за „диким” сценарієм, а тому поступове, але досить динамічне послаблення конкурентоздатності країни на світовому ринку є логічним наслідком. За даними Всесвітнього економічного форуму, за цим показником у 2002 р. Україна посіла 77 місце у світі (з 80-ти), тоді як у попередньому, 2001 р. – знаходилася на 69. Наприклад, розгортання приватизації – провідної інституції трансформацій, як уже зазначалось, відбувалося всупереч логіці доктрини національної економічної безпеки, і результатом втілення цієї програми є перехід ключових, вирішальних структуроутворюючих галузей у власність інших держав, що повністю підриває всяку основу для формування конкурентноздатної національної економіки. Це вже не просто відтік ресурсів – це повне узалежнення економіки країни та загроза національній безпеці. Подальша приватизація – звучать як вирок національній економіці та національному суверенітету. Повертаючись до проблеми актуальності мобілізаційної моделі з використанням принципу економічного націоналізму для України, слід зазначити, що передумови використання такої моделі вже дозріли: в суспільстві зростає розуміння того, що національний суверенітет не може бути самоціллю, а може бути тільки виразом певної ідеї: щоб стати реальністю, він потребує економічного оформлення, щоб довести свою спроможність та життєздатність – економічних аргументів. Тут слід нагадати, що ідея реприватизації, сформульована президентом України в одному з його виступів, була сприйнята негативно з кількох причин, але перш за все тому, що не уточнювалося: по-перше, на яких засадах здійснюватиметься така реприватизація; по-друге, з якою метою вона здійснюватиметься, і це дало змогу спекулювати даною ідеєю, наприклад, залякувати певну частину суспільства черговим переділом власності. Ще однією складовою мобілізаційної моделі є автаркія, як зворотня сторона відкритості. У сучасному світі вона виступає в трансформованому вигляді, оскільки, як правило, намагання закрити національну економіку за допомогою протекціонізму наштовхується на відповідну реакцію з боку інших держав. Структурна автаркія – нова форма закритості, широко використовується розвиненими країнами і полягає в створенні особливих (монопольних) умов функціонування для галузей, виробництв, наукових досліджень, які мають стратегічне значення для розвитку національної економіки та знаходяться у стадії формування. Такі умови забезпечують цим напрямкам виключне положення в економіці, підривають основи приватної економічної зацікавленості (мотивацій вигоди), що відвертає від них надмірну увагу і перешкоджає трактувати їх як закриті. Головна з них – посилений інтерес до цього напрямку з боку держави. Ці умови відміняються з набуттям галуззю (виробництвом) певного рівню конкурентоспроможності. З цього приводу відомий сучасний американський економіст Д.Родрік, який детально вивчав моделі становлення економік у країнах, які розвиваються, або опинилися в трансформаційному полі, зазначає: „Країни, які розвиваються, повинні долучатися до світового економічного простору на власних умовах, а не на умовах, що встановлюються міжнародними глобальними ринками і міжнародними фінансовими інституціями. У минулому успішними економіками були ті, що обирали стратегічний і диференційований підхід до відкритості, і немає підстав вважати, що у майбутньому щось зміниться”. Звичайно, для цього такий підхід потрібно мати. Ліберальні ілюзії, яких необхідно позбутися |
Схожі:
|
ПЕРЕДМОВА Основною темою цієї нашої розвідки є націократія, себто концепція державно-політичного й соціяльно-економічного устрою, що її заступай... |
Стратегія національно-патріотичного виховання є дороговказом для... Громадянин-патріот держави має виховуватись на прикладах героїчної боротьби українського народу за незалежність, суверенітет та територіальну... |
|
Керівник Кіровоградська обласна організація Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) |
Додаток до Положення (стандарту)бухгалтерського обліку 3 Підприємство об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки) "Український кредитний фонд" |
|
Додаток до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 4 Підприємство об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки) "Український кредитний фонд" |
Додаток до Положення (стандарту)бухгалтерського обліку 3 Підприємство об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки) "Український кредитний фонд" |
|
Про затвердження Програми діяльності Кабінету Міністрів України “Український... Затвердити Програму діяльності Кабінету Міністрів України “Український прорив: для людей, а не політиків” і подати її на розгляд... |
Український незалежний центр політичних досліджень Український незалежний центр політичних досліджень висловлює глибоке занепокоєння з приводу ліквідації Управління у зв’язках із громадськістю... |
|
ХІД ЗАНЯТТЯ Вступне слово вчителя Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості; моральної, художньо – естетичної, правової, трудової, екологічної... |
Канівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 Ведуча (учитель): Дорогі діти! Шановні гості! Сьогодні ми проводимо презентацію книги „Спалився за Україну”, автором якої є наш земляк,... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua