Глава 11. Землі лісового фонду
Стаття 55. Визначення земель лісового фонду
1. До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
2. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті:
а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;
б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів;
в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях присадибних, дачних і садових ділянках.
Землі лісового фонду є однією з категорій земель України (пункт «е» статті 19 Земельного кодексу України). Віднесення земель до цієї категорії або зміна їх призначення, встановлення та зміна меж здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (статті 6-17 та 20 Земельного кодексу України; статті 33, 43, 44 Закону України від 21 травня 1997 року «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Визначення меж на місцевості і внутрігосподарська організація території лісового фонду здійснюється в порядку лісовпорядкування (стаття 93 Лісового кодексу України).
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення цих земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування (стаття 21 Земельного кодексу).
Компетенція Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, а також місцевих органів влади в регулюванні лісових та земельних відносин викладена в статтях 11-16 Лісового кодексу України, а також в статтях 6-13, 16, 17 Земельного кодексу.
Стаття 5 Лісового кодексу передбачає види лісових і нелісових земель лісового фонду та їх склад в залежності від їх природного стану та цільового призначення. Віднесення земельних ділянок до складу цих земель, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому статтями 6-17 Земельного кодексу та статтями 11-16, 93 Лісового кодексу України. *
Переведення лісових земель до інших категорій відбувається за згодою відповідних державних органів лісового господарства АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя (стаття 42 Лісового кодексу).
Викладений в частині 2 статті 55 Лісового кодексу перелік земель, зайнятих земельними насадженнями,
не віднесено до земель лісового фонду тому, ЩО ВОНИ
не відповідають поняттю про ліс згідно статті 3 Лісового кодексу України. Тому на них не розповсюджується правовий режим земель лісового фонду. Згідно частині 4 статті 4 Лісового кодексу питання створення, охорони і використання насаджень, що не належать до лісового фонду, регулюються іншими актами законодавства України1, а землі під ними віднесені до інших категорій земель України: земель сільськогосподарського призначення (стаття 22 Земельного кодексу України), земель природно-заповідного фонду (стаття 44 Земельного кодексу), земель оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, населених пунктів водного фонду, транспорту, оборони тощо (статті 48, 51, 53, 58, 60-63, 68, 70, 71, 77,109 Земельного кодексу України). Правовий режим земель зайнятих цими земельними насадженнями, регулюються вищевказаними нормами Земельного кодексу, бо вони не включені до складу земель лісового фонду.
Стаття 56. Власність на землі лісового фонду
1. Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності»
2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селявськхх, фермерських та інших господарств.
1 Див. наприклад: Закон України від 9 квітня 1999 року «Про рослинний світ» («Офіційний вісник України» 1999. № 18. Ст. 7751); постанову Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1999 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України» від 8 квітня 1999 року № 559. («Офіційний вісник України» 2002.— № 1.— Ст. 12); Наказ Держжитлокомунгоспу України від 29 червня 1994 року № 70 «Про затвердження Правил утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України» («Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн.» — К.: Юрінком Інтер, 1997.— С. 660-689).
З, Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Ці форми власності різних суб'єктів на землі лісового фонду передбачені також відповідними статтями Конституції України (статті 13,14, 41), Закону України від 21 травня 1997 року «Про місцеве самоврядування» (стаття 16). Право власності на землі лісового фонду — це право володіти, користуватися і розпоряджатися ними. Указані форми власності набуваються та реалізуються різними суб'єктами на підставі Конституції України, закону «Про місцеве самоврядування в Україні», Лісового кодексу України (ст. 6) в порядку, передбаченому цим Земельним кодексом України (статті 78-91,116-129, 131,132).
Від імені держави землями лісового фонду, а також лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує свої повноваження щодо розпорядження ними Верховній Раді АР Крим, місцевим органам влади та самоврядування, а також центральному та місцевим органам виконавчої влади в порядку, передбаченому статтями 6-17 Земельного кодексу України, а також статтями 11-16, 29, ЗО Лісового кодексу України.
Передача земельних ділянок лісового фонду державної власності у комунальну власність та земельних ділянок комунальної власності у державну — провадиться у порядку, встановленому Земельним кодексом для юридичних осіб (ст. 117).
До земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну, належать всі землі лісового фонду, крім випадків визначених цим Кодексом (ст. 84). До цих випадків належить передбачене частиною другою статті 56 Земельного кодексу положення про те, що громадяни і юридичні особи за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату приватизувати виключно «замкнені» земельні ділянки лісового фонду загальною площею не більше 5 гек
тарів, що знаходяться у складі селянських, фермерських та інших господарств.
«Замкнені» — це такі земельні ділянки лісового фонду, які відокремлені природними розривами та (або) юридично встановленими межами їх обсягів, тобто дещо ізольовані від основного масиву земель лісового фонду. Порядок надання їх у приватну власність регулюється статтями 116,118, 125,126-132 Земельного кодексу. До «Інших господарств» належать такі, що передбачені в ст. 27 Земельного кодексу України.
До деградованих земель (угідь) для подальшого залісення відносяться: а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворен-ня, повеней, добування корисних копалин тощо; в) земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами грунтами та інші (підпункт «а» пункту 1 статті 171 Земельного кодексу).
До малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, грунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючості, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективними (пункт 2 статті 171 Земельного кодексу).
Порядок надання громадянам і юридичним особам у власність деградованих і малопродуктивних угідь для заселення передбачено як і для набуття у власність інших видів земель. Тобто згідно зі статтями 78-82,116, 118, 119, 125 і 126 Земельного кодексу України. Але стаття 121 цього Кодексу, як і інші, не визначає розмірів деградованих та малопродуктивних земель, що можуть передаватися для залісення у власність. Тому це питання повинно вирішуватись з конкретних обставин, а також по аналогії з розмірами земель сільськогосподарського призначення, які можна приватизувати на період до 1 січня 2010 року, тобто до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом (пункт 13 Розділу X. «Перехідні положення» Земельного кодексу України). Для однобічного застосування цього (або іншого) прави-
ла стосовно розмірів цих земель бажано додаткове роз'яснення Кабінету Міністрів, або інших органів влади.
Стаття 57. Використання земель лісового фонду
1. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди — іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
2. Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.
Користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим (орендним).
Надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам для зазначених цілей відбувається у порядку, передбаченому статтями 116,122,123,125,126 Земельного кодексу та статті 9 Лісового кодексу України. Постійне користування цими землями посвідчується державним актом, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України (стаття 126 Земельного кодексу України).
Надання земельних ділянок в оренду передбачається Лісовим кодексом України, який в статті 9 визначає більш широке коло орендарів цих земель. Таким чином, орендарями можуть бути підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, релігійні організації, громадяни України, іноземні юридичні особи та громадяни для зазначених цілей (частина 5 статті 9 Лісового кодексу). До цього переліку слід віднести осіб без громадянства згідно статті 26 Конституції України.
Стаття 116 Земельного кодексу суб'єктами набуття орав на землю в користування передбачає взагалі «громадян», тобто не виключає тих, які не мають українського громадянства, але перебувають в Україні на законних підставах.
Тимчасове користування землями лісового фонду може бути: короткостроковим — до 3 років і довгостроковим — від 3 до 25 років. Право тимчасового користування цими землями оформляється договором. Форма договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі на умовах оренди, і порядок його реєстрації встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Умови оренди визначаються за згодою сторін у договорі. Орендар має переважне право на поновлення договору оренди земельних ділянок лісового фонду після закінчення строку його дії.
Порядок користування земель лісового фонду передбачається відповідними нормами Лісового кодексу, постанов Кабінету Міністрів України та іншими нормативними актами.
Порядок ведення лісового господарства, його основні завдання, вимоги та зміст організації лісового господарства передбачені статтями 33-35 Лісового кодексу.
Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього у користування. Земельна ділянка лісового фонду може надаватися одному або кільком тимчасовим лісокористувачам для спеціального використання різних видів лісових ресурсів, перелік яких викладено в ст. 50 Лісового кодексу. Спеціальне використання лісових ресурсів на наданій земельній ділянці лісового фонду провадиться за спеціальним дозволом — лісорубним квитком (ордером) або лісовим квитком. На відведених земельних ділянках лісового фонду можуть використовуватися лише ті лісові ресурси, на які видано спеціальний дозвіл.
Земельні ділянки лісового фонду для потреб мисливського господарства (мисливські угіддя) надаються ко
ристувачам відповідно до Закону України від 13 грудня 2001 року «Про тваринний світ»1 (статті 15, 21, 24), Закону України від 22 лютого 2000 року «Про мисливське господарство та полювання»2 (стаття 22).
Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами (ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).
Мисливські угіддя на землях лісового фонду надаються у користування на строк не менше 15 років. Переважне право на користування мисливськими угіддями мають власники та постійні користувачі земельних ділянок, а також користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.
Право користування землями, наданими для потреб мисливського господарства, припиняється у випадках, передбачених ст. 23 Закону «Про мисливське господарство та полювання». Користування мисливськими угіддями є платними. Розмір та порядок внесення плати за користування ними визначаються у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться угіддя. Розмір цієї плати встановлюється залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів.
Право на тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт надається юридичним і фізичним особам відповідними місцевими Радами за погодженням з постійними лісокористувачами. Порядок користування земельними ділянками лісового фонду для зазначених цілей та робіт передбачено статтями 75 і 76 Лісового кодексу.
Використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на природно-заповідних територіях і об'єктах, в населених пунктах, у
1 Офіційний вісник України,— 2002.— № 2.— Ст. 47. 2Офіційний вісник України.— 2000.— № 12.— Ст. 442.
прикордонній смузі та в лісах, що зазнали радіоактивного забруднення визначається відповідно до Закону України від 16 червня 1992 року (із змінами 14 грудня 1999 року) «Про природно-заповідний фонд України»1 та статей 78-80 Лісового кодексу.
Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках, передбачених статтею 22 Лісового кодексу. Припинення права тимчасового користування земельною ділянкою лісового фонду провадиться Радою, яка її надавала, а у випадках, передбачених пунктами 4-6 частини першої цієї статті, у разі незгоди тимчасових користувачів, — у судовому порядку. Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші випадки припинення права тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду.
Постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених статтями 141-144 Земельного кодексу. Порядок вилучення цих земель для суспільних та інших потреб провадяться згідно статтям 149-151, 156, 157 Земельного кодексу. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року затверджено «Про розміри і порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що підлягають відшкодуванню»2.
Загальне користування землями лісового фонду є безплатними. Спеціальне користування земельними ділянками лісового фонду, які надані у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам є платним. її розмір та розподіл платежів (зборів) за користування цими землями передбачені статтями 89-91 Лісового кодексу України, постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 року «Про затвердження порядку справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянка
1 Офіційний вісник України.— 2000.— № 2.
2 Зібрання постанов Уряду України.— 1991.— № 10.— Ст. 98.
ми лісового фонду»1, спеціальною «Інструкцією про механізм справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду», затвердженою Державним Комітетом Лісового господарства 15 жовтня 1999 року2.
При цьому плата за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком земельних ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та.господарськими будівлями і спорудами, справляється у складі плати за використання лісових ресурсів.
Плата за земельні ділянки лісового фонду, зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої статті 7 Закону України від 8.02.2001 р. «Про внесення змін і доповнень до закону України «Про плату за землю»3.
|