|
Скачати 3.58 Mb.
|
Власність в Україні існує в різних формах, але чинне законодавство про власність, на жаль, не визначає чіткої форми власності на природні ресурси. Існують і певні суперечності в цьому питанні між Конституцією України, Законом «Про власність» та чинним екологічним законодавством. Проте аналіз саме екологічного законодавства, і в першу чергу земельного, дозволяє зробити висновок про існування трьох основних форм власності на природні ресурси, а саме державної, комунальної та приватної. Тобто природні ресурси в Україні могут перебувати у приватній, комунальній або державній власності. Це означає, що право колективної власності в Україні більше не існує. Колишнім колективним власникам — сільськогосподарським кооперативам, садівничим товариствам тощо земля стала належати на праві приватної власності. Найбільш повно питання власності врегульовані у чинному Земельному кодексі України. В інших поресурсних законах питання власності на ті чи інші природні ресурси врегульовані лише у загальному вигляді. Як вже зазначалось, ст. 13 Конституції України проголошує всі природні ресурси в територіальних межах країни об'єктом права власності народу України, тому на практиці виникають питання щодо узгодженості норми Конституції та норм екологічного законодавства, враховуючи набуття права приватної, комунальної та державної власності на природні ресурси. В юридичної літературі панує думка, що в даному випадку Конституція України регулює не відносини власності на природні ресурси, а закріплює суверенітет народу України на певну територію, на довкілля взагалі. Але, на нашу думку, доцільно визнати, що норма Конституції щодо проголошення природних ресурсів об'єктом права власності народу України має недосконале визначення і потребує внесення відповідних змін згідно з вимогами часу. Тому при розгляді форм власності на природні ресурси слід керуватись більш сучасним екологічним законодавством. Право державної власності являє собою сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють належність природних ресурсів народу України в особі обраного ним представницького органу державної влади, а також встановлюють порядок придбання, використання та відчуження державної власності. Особливістю державної власності на природні ресурси є те, що в цьому випадку вона виступає у вигляді виняткової власності народу України (статті 9,10 Закону України «Про власність»). Це озна- 87 Загальна частина чає, що на природні ресурси, проголошені виключною власністю народу, у держави є лише компетенція по управлінню цими ресурсами в загальнонародних інтересах. Таким чином, право виняткової власності народу України на природні ресурси є особливою формою державної власності, що характеризує належність природних ресурсів та інших природних благ народу України в цілому. Право державної власності на природні ресурси відрізняється від права приватної власності, незважаючи на проголошення їх рівності. Це проявляється, по-перше, в тому, що в державній власності можуть знаходитися будь-які природні ресурси. По-друге, деякі засоби придбання природних ресурсів у власність можуть бути використані тільки державою (наприклад націоналізація). По-третє, право державної власності на природні ресурси має більш всеосяжний характер, оскільки, будучи одночасно політичним сувереном та власником, держава сама, виходячи з волі та інтересів народу, своєю владою визначає, яким змістом будуть наповнені ії правомочності і в яких формах вони будуть здійснюватися. Таким чином, як політичний суверен держава шляхом видання законодавчих актів сама встановлює рамки своїх прав власника та межі їх здійснення. Відносно новою формою права власності на природні ресурсі є право комунальної власності. Фактично має місце передача повноважень власника від державних органів до територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування. Такий розподіл повноважень викликаний подальшим розвитком місцевого самоврядування та побудовою громадянського суспільства. Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що право комунальної власності на природні ресурси — це сукупність норм, що встановлюють правові підстави виникнення, користування та розпорядження природними об'єктами територіальних громад населених пунктів, а саме міст, сіл та селищ. Розмежування природних ресурсів на державну та комунальну власність — це досить тривалий процес, який потребує багато часу. Тому на практиці, при визначенні, до якої форми власності належать ті чи інші природні ресурси, необхідно з'ясовувати, чи проведено їх розмежування в натурі на місцевості, оскільки тільки після цього вони переходять у комунальну власність. Особливою та новою формою власності на природні ресурси є право приватної власності. Право приватної власності являє собою правовий інститут, що закріплює індивідуальну належність природних об'єктів, тобто право приватної власності юридично закріплює 88 Розділ V. Право власності на природні ресурси в Україні власність громадян та юридичних осіб як економічну категорію, що охоплює всі форми індивідуалізованого привласнення. Різноманітні економічні форми використання природних об'єктів вимагають і різноманітного їх правового оформлення. Хоча чинне екологічне законодавство прямо не передбачає жодного підрозділу права приватної власності на конкретні види, але фактично, враховуючи особливості правового режиму різноманітних форм експлуатації природних об'єктів, можна виділити два різновиди права приватної власності на природні ресурси:
їх відмінність полягає не в обсязі чи характері правомочностей, бо вони, як правило, однакові в усіх власників, а в підставах виникнення, порядку використання і колі об'єктів. Разом з цим, вони мають ряд спільних рис, що дозволяє юридично об'єднати їх в одну категорію. Як правило, право приватної власності на природні ресурси проявляється у формі спільної власності, тобто характеризується множинністю суб'єктів і єдністю об'єктів. У своїй більшості природні ресурси надаються не окремим громадянам, а родинним утворенням: сім'ї громадянина, фермерському господарству (що, як правило, є родинно-трудовим утворенням). Тут не виникає ніякої нової форми власності, оскільки кожний учасник залишається самостійним власником, а щодо спільного об'єкта, правомочності власника здійснюються так, щоб належати одночасно декільком особам. Розрізняються два види приватної власності: спільна власність з визначенням частки (спільна часткова власність) та спільна власність без визначення частки (спільна сумісна власність). Для сімейних і сімейно-трудових утворень, як правило, характерна спільна власність без визначення частки. В разі ж створення громадянами спільного підприємницького утворення у вигляді юридичної особи (садове товариство, сільськогосподарське підприємство та ін.) фактично маємо спільну часткову власність з визначенням частки кожного власника. Спільна часткова власність характеризується тим, що кожному співвласнику належить вже визначена частка в праві власності. Ця частка не відокремлюється в натурі, на місцевості. Вона може бути виражена у вигляді відсотків або частки права спільної власності. 89 Загальна частина Розмір частки визначається залежно від умов набуття права власності на спільну власність, наприклад, у разі успадкування, спільного придбання за договором купівлі, дарування та ін. Тому частки у спільній власності можуть бути нерівними, а можуть бути і рівними. Але незалежно від розміру частки кожен співвласник користується рівним обсягом прав щодо спільної власності. У спільній сумісній власності частка кожного співвласника не визначена. Ця форма спільної власності характерна, як правило, для сімейних і сімейно-трудових утворень, тому що майнові права співвласників обумовлені особисто-правовими зв'язками між ними. Співвласниками спільної сумісної власності можуть бути тільки фізичні особи, тому ця правова форма притаманна лише праву приватної власності. Екологічне законодавство розрізняє суб'єктів права власності залежно від форми власності, у якій перебувають ті чи інші природні ресурси. Таким чином, право власності на природні ресурси характеризується множинністю суб'єктів відповідно до форм власності — державної, комунальної та приватної. Тобто слід ділити суб'єктів права власності на суб'єктів права державної, комунальної або приватної власності на природні ресурси. Характерною ознакою суб'єкта права власності є належна право- і дієздатність. Через відсутність відповідних приписів в екологічному законодавстві правовий статус суб'єктів права власності на природні ресурси доцільно визначати за аналогією з нормами цивільного права щодо загальної праводієздатності з урахуванням вимог екологічного законодавства. Екологічною дієздатністю є здатність громадянина своїми діями набувати права та створювати для себе обов'язки, тобто здійснювати дії, які спрямовані на самостійне або спільно з іншими особами отримання об'єкта власності, зокрема, звертатись до відповідного органу про надання у власність земельної ділянки, отримання земельного паю, придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди тощо. Екологічна праводієздатність належить окремій фізичній особі — громадянину України, іноземній особі або особі без громадянства з моменту досягнення 18-річного віку. Але коли законодавством допускається шлюб до досягнення 18-річного віку, то право- дієздатність фізичної особи настає в повному обсязі з часу укладання шлюбу. 90 Розділ V. Право власності на природні ресурси в Україні Юридичні особи набувають екологічної правоздатності з моменту державної реєстрації в органах виконавчої влади. Суб'єктом права приватної власності можуть бути тільки юридичні особі, засновані на праві приватної власності. Юридичні особі, засновані на праві державної або комунальної власності, не можуть бути власниками природних ресурсів. Вони їм надаються тільки в користування. Суб'єктами права комунальної власності визначено територіальні громади сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і в особі їх представницьких органів — рад. Територіальна громада — це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Безпосередньо свої повноваження територіальна громада може здійснити шляхом проведення місцевих референдумів, в інших випадках — через селищні, сільські, міські ради. Особливим суб'єктом права власності на природні ресурси є держава. Суб'єктом права державної власності на природні ресурси є держава в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій. Але слід враховувати, що до розмежування земель державної та комунальної власності в натурі повноваження щодо розпорядження всіма землями, крім переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади. Специфічною особливістю суб'єкта права державної власності, не властивою іншим суб'єктам права власності, є те, що держава виступає в один і той же час і як носій політичної влади (суверен), і як власник і здійснює право власності в нерозривному зв'язку з політичною владою. Держава своєю владою від імені народу України визначає правовий режим усіх природних ресурсів, що належать їй, створює органи управління об'єктами природи, визначає їх компетенцію. Природні ресурси юридично закріплюються за певним громадянином, але право власності ними фактично здійснюють усі члени його сім'ї, що мають цивільну правоздатність. Тому, наприклад, надання у власність другої присадибної ділянки на сім'ю не допускається. Добровільна відмова від права власності на природний об'єкт можлива лише за згодою всіх дієздатних членів сім'ї. Смерть громадянина, якому було надано природний об'єкт на праві при- 91 Загальна частина ватної власності, не позбавляє членів його сім'ї права власності на нього. Вказане дає певні підстави визнавати фактичним суб'єктом права приватної власності на природні ресурси сім'ю громадянина. Проте чинне екологічне законодавство сім'ю громадянина суб'єктом права власності не вважає. Певну специфіку як суб'єкт права приватної власності має фермерське господарство. Земельний кодекс України закріплює у вигляді суб'єкта права приватної власності на землю для ведення фермерського господарства громадянина. Однак земельну правоздатність для цих цілей громадянин має тільки з моменту державної реєстрації фермерського господарства. Таким чином, і в цьому разі фактично суб'єктом права приватної власності на землю виступає не окремий громадянин, а юридична особа у вигляді фермерського господарства, що створюється, як правило, групою громадян. Таким чином, сімейна форма привласнення вимагає визнання суб'єктом права власності фермерського господарства селянську сім'ю, тобто групу осіб, пов'язаних сімейно-трудовою спільністю, що і закріплено у ст.18 Закону України «Про власність», де зазначено, що майно осіб, які ведуть селянське фермерське господарство, належить їм на праві загальної сумісної власності. Тому визнання фермерського господарства юридичною особою (п. 2 ст. 18 Закону «Про селянське (фермерське) господарство») видається недоцільним, тому що майно (земля) цього господарства належить його членам на праві загальної сумісної приватної власності. Володіння, користування і розпорядження землею здійснюється членами фермерського господарства спільно за домовленістю (статті 14,15 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»). Більше того, найважливішою ознакою юридичної особи є її майнова відокремленість від своїх засновників, що не спостерігається в цьому випадку. Таким чином, фермерське господарство можна розглядати як форму сільськогосподарського підприємства, що базується на загальній сумісній приватній власності на землю, а суб'єктом цього права є сімейно-трудове об'єднання осіб. == § 4. Об'єкти права власності на природні ресурси Об'єкти права власності — це те, з приводу чого складаються і існують відповідні правовідносини, тобто окремі індивідуально визначені частини природних ресурсів, надані у власність для пев- 92 Розділ V. Право власності на природні ресурси в Україні ної мети. Ці об'єкти визначено у ст. 9 Закону України «Про власність». Ними є земля, її надра, водні та інші природні ресурси, а також ресурси континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Більш докладно об'єкти права власності визначаються у відповідних поресурсних нормативних актах. Об'єкти права власності на природні ресурси розрізняються залежно від форми власності. Тому слід говорити про об'єкти права державної, комунальної або приватної власності на природні ресурси. Для правової характеристики об'єктів права державної власності важливе значення мають два положення: у власності держави можуть перебувати всі природні ресурси; частина з них є виключною власністю держави (народу України). Закон не дає прямого визначення об'єктів права державної власності на природні ресурси, проте аналіз змісту екологічного законодавства дозволяє віднести до цих об'єктів всі природні ресурси, крім тих, що надані в комунальну або приватну власність. Об'єктом права державної власності на надра є державний фонд надр. До складу державного фонду надр як об'єкта права власності входять власне надра, родовища корисних копалин, техногенні родовища корисних копалин, а також мінеральні ресурси континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Власне надра — це частина земної кори, розташована під поверхнею суші і дном водосховищ, що простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення і освоєння. До складу надр також включаються родовища корисних копалин, що є скупченням мінеральних речовин як у надрах, так і на поверхні землі, у джерелах вод і газів, на дні водосховищ, що за кількістю та умовами залягання придатні для промислового використання, і техногенні родовища корисних копалин, що є місцями, де скупчилися відходи видобування, збагачування та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Хоча кожна складова частина державного фонду надр і відрізняється одна від одної цільовим призначенням, порядком створення і місцем розташуванням, але для всіх них встановлено спільний правовий режим власності. Цей режим характеризується виключним правом власності народу України, що означає, що надра можуть перебувати тільки у власності держави, а всім іншим суб'єктам надаватися лише у користування. Об'єктом права власності держави на води є державний водний фонд, який складають усі води (водні об'єкти) України. Під водами в даному випадку розуміється сукупність індивідуально визна- 93 Загальна частина чених фізико-географічних водних об'єктів (моря, озера, ріки), що не можуть бути вичерпані і перебувають у межах державних кордонів України. При цьому не має значення, природними чи штучними є водосховища. Об'єкти природи, до яких прикладена праця людини, не перестають бути з даної причини компонентом природи, якщо вони не відділені від природного середовища. Право власності поширюється не на всі наявні у природі води взагалі, а лише на ті води, що можуть бути індивідуалізовані, тобто на водні об'єкти. Не є об'єктом права власності води, що знаходяться в атмосфері, ґрунті, води живих тканин, тому що вони не підлягають індивідуалізації. Перестає бути об'єктом природи і відповідно об'єктом права власності речовина «вода», відокремлена від природного середовища. Наприклад, вода, відокремлена від водного об'єкта, і та, що надійшла у водопровід, резервуари та інші ємності, перетворюється на звичайну товарно-матеріальну цінність і входить до цивільно-правового обігу. Кожний водний об'єкт має важливі особливості. По-перше, він не включає в себе землю, на якій розташоване чи з якою пов'язане конкретне водне джерело, водосховище, тому що земля — самостійний об'єкт права власності. По-друге, водний об'єкт, навіть у випадку тимчасового пересихання, продовжує значитися у складі єдиного водного фонду, доки не буде офіційно виключений з нього. Згідно з Водним кодексом України єдиний водний фонд включає в себе:
'Деякі канали юридично вважаються водопроводами і за режимом не належать до природних водних об'єктів і, отже, не входять до складу єдиного водного фонду за своїм правовим статусом. 2 Відповідно до Конвенції ООН з морського права, прийнятої у 1958 році Конвенції про територіальне море і зону, що прилягає, територіальне море являє собою морський пояс, що примикає до берега відповідної держави і є складовою частиною державної території (включаючи повітряний простір, поверхню і надра дна). 94 Розділ V. Право власності на природні ресурси в Україні колективної і приватної власності. Ліси в Україні виступають виключно об'єктом державної власності на природні ресурси. Чинне лісове законодавство розуміє під лісами сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева і чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище (ст. 2 Лісового кодексу України — далі ЛК України). Таке поняття, на наш погляд, є не зовсім точним визначенням лісів як об'єкта права власності, тому що земля і тваринний світ являють собою самостійні об'єкти права власності на природні ресурси. Більш доцільно розуміти під об'єктом права власності на ліси дерево-чагарникові насадження, що ростуть на землях лісового фонду, а також інші лісові ресурси. Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу (ст. 7 ЛК України). За своїм характером лісові ресурси діляться на дві категорії: на загальнодержавні і місцеві, що відповідно дає можливість поділяти їх на об'єкти права загальнодержавної (республіканської) власності і власності адміністративно-територіальних утворень (місцевих органів влади). До об'єктів права власності на ліси не слід відносити зелені насадження в межах населених пунктів, а також окремі дерева і групи дерев, чагарників на сільськогосподарських угіддях, у садибах, на присадибних, дачних і садових ділянках, тому що вони згідно із лісовим законодавством не належать до лісів (ст. 4 ЛК України). Тому такі насадження перебувають у власності не як об'єкти природи, а як майно. У власності можуть перебувати і об'єкти тваринного світу. До таких об'єктів тваринного світу належать хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та ін.) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та ін.) тварини в усій їх видовій і популяційній різноманітності і на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), що перебувають у стані природної волі, у неволі або у напіввільних умовах, на суші, у воді, в ґрунті і в повітрі, а також частини диких тварин (роги, шкіра і т. п.), продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо), останки копалин тварин, нори, мурашники, боброві запруди, інші житла і споруди тварин (ст. З Закону України «Про тваринний світ»). Об'єктами права власності зазначені об'єкти тваринного світу виступають тоді, коли вони постійно або тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. 95 Загальна частина Об'єктами тваринного світу є лише дикі тварини. Домашні, сільськогосподарські та інші тварини, що використовуються в господарських, наукових, культурно-просвітницьких, виховних, естетичних та інших цілях, ними не є і відповідно не можуть бути об'єктами права власності на тваринний світ. Тваринний світ може перебувати у державній або приватній власності. Об'єктом державної власності на тваринний світ виступають дикі тварини, що перебувають тільки у стані природної волі, а також інші об'єкти тваринного світу, що перебувають у територіальних і внутрішніх морських водах, у межах континентального шельфу *і виключної (морської) економічної зони, а також у водосховищах, що розташовані на території більш ніж однієї області, в державних мисливських угіддях і на території природно-заповідного фонду України. Об'єктом права приватної власності на тваринний світ можуть виступати окремі об'єкти тваринного світу. Це дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу, що виключені з стану природної волі або природного середовища, а також розведені (отримані) в неволі або напіввільних умовах або отримані іншим дозволеним законодавством шляхом, наприклад, придбані у власність за межами України (ст. 6 Закону «Про тваринний світ»). Перелік видів тварин, що можуть перебувати на праві приватної власності, визначається Міністерством охорони навколишнього середовища України. Як правило, об'єкти тваринного світу, що становлять особливу природоохоронну, наукову і естетичну цінність, а також тварини, що занесені до Червоної книги України, не можуть бути переданими в комунальну або приватну власність1. Найважливішим за своїм значенням об'єктом права власності на природні ресурси є земля. Вперше в новому Земельному кодексі України визначене поняття земельної ділянка як об'єкта права, а в даному випадку об'єкта права власності зокрема. Земельне законодавство встановлює кваліфікуючі ознаки земельної ділянки як об'єкта права власності. Це, по-перше, межі земельної ділянки, які повинні існувати в натурі, на місцевості, по-друге, це певне визначене місце розташування і, нарешті, це визначені щодо неї права. До цих прав у першу чергу належить мета використання земельної ділянки. Хоча земельні ділянки у законодавстві не розрізняються 1Такі тварини можуть перебувати в колективній або приватній власності тільки у випадку одержання їх шляхом розведення у неволі або придбання у передбаченому порядку за межами України. 96 Розділ V. Право власності на природні ресурси в Україні на різні об'єкти права власності залежно від форм власності, але вони розрізняються фактично. Тому необхідно визначати правовий режим земельної ділянки як об'єкта права власності залежно від того, у який формі власності вони перебувають. Таким чином, земельні ділянки виступають як об'єкти права державної, комунальної або приватної власності. Об'єктом права державної власності на землю є усі землі України, за винятком земель, переданих у комунальну і приватну власність. Виключно в державній власності перебувають землі атомної енергетики та космічної системи, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення, землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення, землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук, земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Об'єктом права комунальної власності є усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. До земель комунальної власності належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо), землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування, та ін. Об'єктом права приватної власності юридичних осіб (заснованих громадянами України або юридичними особами України) є земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності або використання для житлової, промислової та громадської забудови. Наприклад, це земельні ділянки, надані житлово-будівельним кооперативам або сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Об'єктом права приватної власності іноземних юридичних осіб є тільки земельні ділянки ^сільськогосподарського призначення у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження 97 4 Екологічне право України Загальна частина об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, в першу чергу в межах населеного пункту. Земельні ділянки як об 'єкти права власності громадян України мають чітко визначені граничні розміри і розрізняються за метою використання. Наприклад, для ведення фермерського господарства — в розмірі земельної частки (паю); для ведення особистого селянського господарства — не більше двох гектарів; для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гектара, в містах — не більше 0,10 гектара; для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара; для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 гектара. Об'єктом права приватної власності іноземних громадян та осіб без громадянства є земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. У земельному законодавстві не міститься обмежень на кількість земельних ділянок, що можуть перебувати у власності однієї особи. Проте це не тягне за собою об'єднання декількох земельних ділянок в єдиний об'єкт права власності навіть при збігу їх цільового призначення та мети використання. Кожна з зазначених земельних ділянок, незважаючи на належність одній особі, являє собою самостійний об'єкт права власності. = |
М. Тодики доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
М. П. Кочерган Загальне мовознавство ... |
Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України. Підручник... Підручник підготовлений викладачами кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого |
Закони,закономірності Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Малиновський А. С., Рибак М. Ф. Т 19 Метрологія, стандартизація і... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
КОНДОР 2006 Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для вищих навчальних закладів |
БЕХРУЗ ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО ПІДРУЧНИК Рекомендовано Міністерством... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
ІСТОРІЯ, ЗАВДАННЯ І РОЗВИТОК ПСИХОФІЗІОЛОГІЇ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів |
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |
Затверджено Колегією Міністерства освіти і науки України як підручник... |