ГЕТЬМАНЩИНА У XVIII ст.
Гетьманування І. Мазепи (1687 – 1709 рр.)
Вирішальним етапом у стосунках між Україною і Росією стало гетьманування Івана Мазепи. Він народився 1639 р. на Київщині й належав до давнього роду української православної шляхти. Отримав високу освіту, навчаючись у Києво – Могилянській академії, в єзуїтській колегії у Варшаві, а потім ще й за кордоном. Був пажем при дворі польського короля Яна II Казимира, генеральним осавулом в уряді П. Дорошенка, а згодом і генеральним осавулом в уряді І. Самойловича. У 1687 р., коли усунули І. Самойловича, його наступником було обрано І. Мазепу.
Це був надзвичайно складний для України час. Українські землі були розділені між державами. Коломацькі статті – договірні статті між гетьманом і російським урядом підписані 25 липня 1687 р., ще більше обмежували автономні права України. Вони, в основному, повторювали текст Глухівських статей 1669 р., але містили кілька нових пунктів:
1. Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина – скидати гетьмана.
2. Козацька старшина зобов'язувалась наглядати і доносити на гетьмана царському уряду.
3. Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями.
4. Гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами.
5. Гетьман зобов'язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною.
6. У гетьманській столиці – Батурині – розміщувався полк московських стрільців.
7. Перед гетьманом і старшиною ставилось питання про необхідність тісного державного об'єднання Гетьманщини з Московською державою і ліквідації національної окремішності українського народу за допомогою шлюбів малоросійського народу з великоросійським народом та інш.
Основні напрямки політики гетьмана І. Мазепи
-
Зовнішня політика
|
Внутрішня політика
|
соціально-економічна
|
культурно-просвітницька
|
1. Незважаючи на заборону, підтримував дипломатичні зносини з багатьма європейськими монархами, приймав у Батурині іноземних послів.
2. Відновив торговельні зв'язки Гетьманщини з іншими країнами (Річ Посполита, Пруссія, Швеція, Кримське ханство, Туреччина), перервані за часів Руїни.
3. 1705 р. Установив таємні зв'язки зі ставлеником Швеції – польським королем Станіславом Ліщинським, а пізніше зі шведським королем Карлом XII.
4. 1708 р. Уклав україно-шведську антиросійську угоду про воєнний союз та україно-польську угоду про входження Гетьманщини у формі «князівства Руського» до складу Речі Посполитої як третього суб'єкта.
5. 1709 р. Уклав новий україно-шведський договір про створення незалежної Української держави в союзі зі Швецією.
|
1. Прагнув створити в Україні станову державу західноєвропейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою. Ідеал державного устрою вбачав у Речі Посполитій.
2. Сприяв формуванню аристократичної верхівки українського суспільства з козацької старшини, наділяючи її значними землеволодіннями, новими правами і привілеями.
3. Надав охоронні грамоти містам, підтвердив спеціальним універсалом права Київської митрополії та окремих монастирів.
4. Узаконив універсалом від 28 листопада 1701 р. панщину для селян у розмірі двох днів на тиждень. Силою придушував селянські протести.
5. Намагався за допомогою зв'язків з царем і московськими можновладцями зберегти права і привілеї Гетьманщини.
6. Уважав за доцільне дотримуватися курсу показного вірнопідданства Москві, що спричинило великі людські втрати, виснаження економіки Гетьманщини і зростання невдоволення населення.
7. Політичні та організаційні прорахунки гетьмана позбавили його опори серед козаків і селянства у критичний період боротьби за майбутнє України і прирекли її на поразку.
|
1. Постійно піклувався станом освіти, науки, мистецтва і релігії.
2. Добився від царської влади надання у 1701 р. Києво-Могилянській колегії статусу академії.
3. Здобув славу опікуна і захисника православної церкви. Надавав великі кошти на будівництво і відновлення церков і монастирів – на його кошти було збудовано 12 і реставровано 20 храмів.
4. Видав власним коштом Євангеліє арабською мовою. Подарував коштовну срібну чашу церкві Святого Гробу Господнього в Єрусалимі. Обдарував чимало українських церков іконами, книгами, дзвонами і цінними речами.
5. Покровительствував літературі. Підтримував творчість І. Максимовича, Ф. Прокоповича, Д. Туптала, С. Яворського. Автор низки віршів: «Дума», «Пісня», «Псалми» та ін.
6. Направляв навчатися за кордон дітей козацької старшини.
|
У 1688 р. почалася підготовка до нового походу на Кримське ханство. Навесні 1689 р. російсько – українське військо (близько 150 тис. чоловік), яке знов очолив Василь Голіцин, рушило на південь. 15 травня в урочищі Зелена Долина стався жорстокий бій із загонами кримського хана, напад яких був відбитий. 20 травня об’єднане військо підійшло до фортеці Перекоп, проте зважаючи на несприятливе співвідношення сил відмовилося від її облоги і 21 травня почало відхід. Кримські походи не вирішили завдання забезпечення безпеки південних кордонів Росії, а їх невдалий результат з'явився однією з причин падіння уряду царівни Софії Олексіївни – В. Голіцина.
Коли 1689 р. на трон зійшов молодий і енергійний Петро І (1689 – 1725 рр.), гетьман застосував свій дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних Азовських походах (1695 – 1696 рр.) на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття 1696 р. Азова – ключової турецької фортеці на Азовському морі. Гетьман також постійно давав молодому монархові поради у польських справах: згодом між ними виникла тісна особиста дружба. Від Петра I Мазепа отримав чимало нагород, серед іншого, він став другим кавалером ордену св. Андрія Первозванного, за клопотанням Петра, отримав титул князя Священної Римської Імперії.
Завдяки близьким стосункам із Петром I Мазепа зміг скористатися великим козацьким повстанням, що вибухнуло на підлеглому полякам Правобережжі у 1702 р. Після того як цей район знову було заселено, польська шляхта спробувала вигнати звідти козаків. Правобережне козацтво на чолі з полковником Семеном Палієм підняло повстання. Сили повстанців налічували 12 тис., коли до них приєдналися інші козацькі ватажки – Самійло Самусь, Захар Іскра, Андрій Абазин. Незабаром перед повстанцями впали такі польські твердині, як Немирів, Бердичів та Біла Церква. Однак у 1702 р. полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель і взяти Палія в облогу в його «столиці» Фастові. Саме в цей час у Польщу вторгається найбільший ворог Петра І – король Швеції Карл XII. Скориставшись цим, Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані.
Проте соціальна політика гетьмана виявилася не досить гнучкою. Основну ставку він зробив на козацьку старшину і шляхту, прагнучи перетворити їх у міцний привілейований клас. Відбулося посилення всіх форм експлуатації селян, козаків міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві.
Антигетьманська опозиція висунула свого лідера – Петрика Іваненко, який до 1691 р. займав посаду старшого військового канцеляриста Генеральної військової канцелярії гетьмана Мазепи. У 1691 р. він приїхав на Чортомлицьку Січ, де незабаром був обраний військовим писарем. Серед запорожців проводив агітацію за виступ проти Російської держави та гетьманського уряду Лівобережжя, одночасно налагоджуючи зв’язки з Кримським ханством. 1692 р. уклав «вічний мир» з кримським ханом Сафа-Гіреєм. За цим договором території Української козацької держави мала обіймати Лівобережжя, частину Правобережної України та частину Слобідської України. Кримське ханство мало допомогти Українській козацькій державі звільнитися з-під російського протекторату.
У липні 1692 р. Іваненко було обрано гетьманом. Наприкінці липня з 20-тисячним татарським військом та кількома сотнями запорожців Іваненко прибув на південне Лівобережжя, де одразу здобув підтримку частини жителів. Однак подальших успіхів досягти не вдалося через те, що татари почали грабувати українські території та захоплювати ясир. Одержавши звістку про наближення лівобережного війська на чолі з І.Мазепою, Іваненко з татарами відійшов до Криму. З провалом походу 1692 р. Іваненко втратив підтримку як народних низів, так і старшинської опозиції І.Мазепі.
Північна війна і Україна
У 1700 р. між Швецією і Росією розпочалася Північна війна, у якій остання прагнула отримати вихід до Балтійського моря. Україна надавала активну допомогу Росії у цій війні. Але 1708 р. І. Мазепа уклав таємний союз зі шведським королем Карлом XII, спрямований проти Петра І. Передбачалося, що Україна надасть Швеції допомогу у війні проти Росії, а Швеція забезпечить повне звільнення України від влади Москви.
За цей вчинок історики називали Мазепу «зрадником», а слово «мазепинець» стало синонімом слова «сепаратист». Причини, які змусили гетьмана шукати нових зовнішньополітичних орієнтирів, були такі:
1. Петро І виявився прибічником політики жорсткого централізму, прагнув цілком підпорядкувати Україну Російській державі, що не відповідало прагненням І. Мазепи розширити самостійність Гетьманщини.
2. Під час Північної війни Петро І нещадно експлуатував людські й матеріальні ресурси України. Край був економічно виснажений, населення вивозили на будівництво доріг, каналів, міст. Козацьке військо використовували у війні як «гарматне м'ясо». Політика Петра І викликала обурення в Україні, козацька верхівка наполягала на пошуках нового союзника.
3. У Мазепи були підстави вважати, що цар може пожертвувати Україною, аби забезпечити перемогу у війні й вийти на береги Балтійського моря.
У жовтні 1708 р. військо Карла XII вступило на територію України. На його бік перейшов Мазепа з 3 тис. козаків, а також 8 тис. запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Основна ж маса козаків, старшини, селянства і міщан відмовилася підтримати гетьмана.
По-перше: далася взнаки соціальна політика гетьмана. Він надто далеко відірвався від життєвих потреб народу і не користувався популярністю в народних масах.
По-друге: для народу цей крок Мазепи був несподіваним, а справжні його причини невідомі, адже союз зі Швецією був таємним.
По-третє: Петро І вжив швидких і рішучих дій проти Мазепи, представивши його зрадником України (за наказом царя гетьмана проклинали в усіх церквах) та залякавши населення України репресіями, спрямованими проти прибічників гетьмана.
У листопаді 1708 р. російські війська під командуванням царського фаворита Олександра Меншикова знищили столицю І. Мазепи – місто Батурин, вирізавши 6 тис. жителів, а у травні 1709 р. зруйнували Чортомлицьку Запорозьку Січ. 6 листопада 1708 р. цар наказав обрати нового гетьмана. Ним став генеральний осавул Іван Скоропадський (1708 – 1722 рр.). Козацьких старшин, які не прибули на вибори нового гетьмана до Глухова, цар оголосив зрадниками. Здійснюючи політику терору, Петро І прагнув знищити серед українського населення будь-яку опозицію.
Після перемоги у вирішальній битві Північної війни – Полтавській (27 червня 1709 р.), Петро І здійснив заходи по ліквідації автономного устрою України:
|