Секція 1 Роль політики в розробці та запровадженні інноваційних моделей розвитку
|
|
Скачати 3.47 Mb.
|
Прогресивна соціалістична партія України виступала за союз з Росією і Білорусією, проти прозахідного курсу. Партія „Всеукраїнське об’єднання „Свобода” у „Програмі захисту українців” висунула антиросійські ідеї: припинити участь України в ЄЕП, вийти з СНД. Якість і динаміку розвитку українського ринку політтехнологій оцінювати досить складно, передусім через його непрозорість, об'єктивну відсутність критичної маси реальних спеціалістів, та наявність великої кількості відвертих аферистів. Непрозорість ринку проявилася хоча б у тому, що лише поодинокі профі не боялися розповідати про специфіку своєї роботи: власне на кого вони працювали, які технології використовували, не кажучи про оцінку професійного рівня колег та інформацію щодо власних гонорарів. "Бліцкриговий" характер виборчої кампанії міг вплинути, як на методи її проведення, так і на залученість фахівців у обласні та центральні штаби. Проте, по-перше, більшість політичних сил не вигадували нових технологій, не застосовували нових методів, і робили ставку на вже перевірених політтехнологів, з якими працювали у 2006 році. По-друге, суттєво зменшився попит на політтехнологів-варягів, нездатних принести з собою нові ідеї та концепції. Партії здебільшого робили ставку на вітчизняні кадри. До виборчих кампаній залучалися росіяни, поляки і американці. На думку автора, під час виборчої кампанії в інформаційному просторі України існувало конкурентне середовище, і суспільство не зазнавало одностороннього медіа-пресингу на користь певної політичної сили. В умовах сучасних виборчих кампаній ЗМІ відіграють неоціненну роль. На ринку українських ЗМІ телебаченню належить провідна роль у формуванні політичної думки громадян. Саме тому політичні партії прагнуть насамперед заволодіти телепростором. Ресурс друкованих ЗМІ також був широко вживаний в ході виборчої кампанії. Найвпливовіші партії мають достатньо ресурсів для проведення вдалої виборчої кампанії. Успіх проведення виборчої кампанії значною мірою залежить від уміння виборчих штабів розпорядитися ресурсами в умовах постійних інформаційних війн. В Україні існує відкритий інформаційний простір, впливати через який можна на всі прошарки населення без особливих зусиль. Водночас, російські політтехнологи Ігор Шувалов та Дмитро Белянський, які працювали із Партією регіонів, створили на російському каналі РТР маніпулятивну програму «Вісті з України», яка виходила щотижня по суботах та неділях. Вів її екс-ведучий «Інтера» Олександр Колодій [1]. Виходячи з вищесказаного, автор приходить до наступних висновків. Не зважаючи на короткостроковість кампанія-2007 мала свої особливості. По-перше, учасники виборів активно боролися за місця в парламенті, застосовуючи різні методи, ідейні гасла, політтехнології, мас-медіа. По-друге, парламентські вибори стали підґрунтям до президентської кампанії-2008 в Україні. Список використаної літератури: 1.Булгак П., Макітра Я. Україна напередодні виборів: що відбувається на ринку політтехнологій? //http://www.2pravda.com.ua/news_ print/2007/5/22/59072. htm (перегляд 10.11.2007) 2.Лапкин В., Пантин В. Политические трансформации в Росии и на Украине в 2004-2006 гг.: причины и все возможные последствия // Полис. – 2007. - №1. – С.104-119. 3. Лосєв І. 2007-й рік: із тривогою та надією// День. – 2007. - №1.-С.4. 4. Міф про незалежність// Україна. – 2007. - №8/9. – С.10-13. 5. Небоженко В. Потворний характер вітчизняних виборів// Україна. – 2007. - №6/7. – С.11. 6. Особенности формирования политического режима в Украине в условиях посткоммунистической трансформации// ВМу.Сер.18.Социология и политология. – 2007. - №2. – С.88-102. 7.Підсумки дострокових виборів підбито// Голос України.–2007.–17 жовтня. - №187. – С.1. УДК: 321.7 Паритетна демократія як модель розвитку для України PARITY DEMOCRACY AS A MODEL FOR UKRAINE DEVELOPMENT Цікул Ірина Василівна Аспірант кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича The article canvases the gender problems in the context of globalization. The afore-said problem is considered by a word community as a main reason for changing comprehension of representative democracy principles and facilitated to single out parity democracy as a specific form of a society political and legal organization. У статті проаналізовані перспективи становлення паритетної демократії в Україні, яка на сьогодні сприймається українським суспільством як певний ідеал. Цей напрям залишається одним із найпослідовніших і чітко сформованих через систему державної законодавчої бази та ратифікованих Україною міжнародних угод. Ідея паритетного представництва статей та їх взаєморозуміння виступає сьогодні передумовою сталого демократичного розвитку. Мова йде про можливість включення у повноцінне соціально-економічне та політичне життя тієї частини суспільства, що століттями вважалася другорядною. Сучасний світ, що прагне до демократії і розвитку форм громадського життя, вже не може миритися з подібною ситуацією. Як зазначає один із відомих аналітиків гендеристики Ж. Ліповецький: “Починаючи з незапам’ятних часів виключення жінок із найвищих сфер влади було чимось само собою зрозумілим, зате тепер цим не перестають обурюватись. Тепер, коли бурхливо зростає число акцій на користь паритету між статями у політичних організаціях, завойовує загальне визнання думка про те, що у найближчому майбутньому жінки внесуть новий струмінь у політичне життя поряд із змінами у системі керівництва промисловими підприємствами. Наближається до кінця епоха, яка прирікала жінок на другорядні ролі. У наші дні чоловіки визнають повноправну участь жінок у політичному житті і більше не вважають ганебним мати начальником над собою жінку” [2, с. 380]. Оскільки, суспільства, в яких жінки виключені з суспільного життя і процесів прийняття рішень, не можуть вважатися повністю демократичними, сьогодні на порядок денний висувається проблема фундаментальної трансформації політичних відносин на основі ідеології рівних прав і можливостей. Світове співтовариство пов’язує з гендерною перспективою не тільки формування “демократії для всіх”, а й вписує дану проблему в глобальний контекст. Це пояснюється тим, що гендерні невідповідності, обмежуючи права і можливості половини людства, перешкоджають цілісному розвитку всього суспільства: від гендерної асиметрії страждають не тільки її жертви, а й ті, хто її здійснює. Обмеження участі жінок в політичному житті, відсторонення їх від влади на будь-якому рівні буде обмежувати ефективність державної політики, так як жінки здатні привнести в політику новий комплекс критеріїв, відкрити нові перспективи у політичному діалозі, змінити традиційний стиль управління, під кутом зору злагодженості дій та гуманістичних орієнтирів. Концепція демократії буде наділена реальним динамічним значенням тільки тоді, коли політичні рішення будуть прийматися і жінками і чоловіками з урахуванням думок та інтересів обох статей. Рекомендації Пекінської декларації та Платформи дій, прийнятих світовим співтовариством на Четвертій Всесвітній конференції з положення жінок (Пекін, 1995 р.), важливим завданням міжнародного розвитку проголосили досягнення гендерного паритету на всіх рівнях управління. Пізніше, цей принциповий поворот до політики гендерного партнерства був розвинутий у “Цілях Тисячоліття”, проголошених ООН у 2000 році, де завдання утвердження гендерної рівності було названо одним із п’яти основних завдань ХХІ століття. Принципи представництва як основи політичного життя були сформульовані ще двісті років тому та будувалися на визнанні загальної людської природи і загальних природних прав людини, не поділяючи людство за статевим статусом на чоловіків та жінок. Однак, процеси, що відбуваються в сучасному світі, примушують дещо по-іншому розуміти принципи представницької демократії. Це, в свою чергу, сприяло виокремленню паритетної демократії як особливої форми політико-правової організації життя суспільства. Саме поняття паритетної демократії є досить новим для політичної науки. Його категоріальний статус ще недостатньо вироблений у політологічних дослідженнях. Введення терміну “паритетна демократія” у науковий обіг пов’язано з реалізацією проекту, ініційованого Комітетом з питань рівності жінок і чоловіків та Департаментом прав людини, що діють в структурі Ради Європи (Відень, 1994) [3, с. 5-6]. Під паритетною демократією розуміють форму відносин у політико-правовій сфері, за якої жінкам гарантується рівний з чоловіками статус на підставі практичного представництва на всіх рівнях і в усіх владних структурах. Паритетна демократія передбачає фактично рівний розподіл ресурсів влади та відповідальності у всіх сферах суспільного життя, зокрема сфери публічної влади [1, с. 96]. За роки незалежності Україна як держава пройшла значний шлях до формування засад паритетного представництва. І хоча на даний момент паритетна демократія виглядає для українського суспільства як певний ідеал, цей напрям залишається одним із найпослідовніших і чітко сформованих через систему державної законодавчої бази та ратифікованих Україною міжнародних угод. Список використаної літератури:
УДК 342.57 НАРОДНЕ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ ЯК ДЕМОКРАТИЧНИЙ ПРИНЦИП ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ PEOPLE’S WILL AS A DEMOCRATIC PRINCIPLE OF POLITICAL DEVELOPMENT Шаповал Людмила Андріївна Харківський національний університет внутрішніх справ, доцент В доповіді Шаповал Л.А. «Народне волевиявлення як демократичний принцип політичного розвитку» розглядаються взаємозв’язок принципів «народ – джерело влади» та «народне волевиявлення» , а також деякі основні різновиди порушення волевиявлення народу під час виборчого процесу. Shapoval Ludmila. People’s will as a democratic principle of political development. This paper is devoted to connection of principles “ people is source of power” and “people’s will” and basic types of breaches of people’s will under condition of electoral process. «Ось вже вік, - зазначав Р.Арон у відомій праці «Демократія і тоталітаризм», - як європейський політичний досвід демонструє: зміна режимів йде в одному напрямку – від виборів, заснованих на системі цензів, до всезагального права, від аристократичних парламентів до парламентів, в яких працюють обрані на основі всезагального виборчого права – відомі люди, політики-професіонали, ватажки мас» (1, с.112). Щодо процесу зміни режиму в пострадянській українській державі, то він зіткнувся з нестандартною проблемою: необхідністю рухатись від «загальнонародної держави» (4, ст. 1), в якій «вся влада належить народові» і де «народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів» (4, ст.2), вибори до яких «проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні» ( 4, ст.84) до держави, в якій народ «здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (3, ст..5), вибори до яких «є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування» (3, ст..71). З огляду на ідентичність наведених конституційних норм, напрошується висновок, що українська держава протягом останніх 17 років рухалась від народовладдя до народовладдя. Між тим подібний рух є або повним безглуздям, або фікцією, наслідком якої може бути або чергова фіктивна демократія, або, не набагато краща, формальна демократія. Вихід з псевдодемократичного кола, в якому обертається державотворчий процес в Україні, слід шукати на шляху зміни радянської парадигми щодо сутності народовладдя, демократії. По-перше, раз і на завжди слід відмовитись від радянського міфу, який і сьогодні ще закріплено на конституційному рівні, про те, що опускаючи раз на п’ять років в урну бюлетень, «народ здійснює владу безпосередньо», а отже йому належить вся повнота влади. По-друге, «як аксіому слід визнати, що суб’єктом державної влади, причому єдиним, є держава, а об’єктом – народ і тільки народ. Бо держава для того і виникає та існує, щоб здійснювати владу» (2, с.6). Характер влади, що має здійснюватись державою відносно народу, визначається її джерелом, яким може бути як сама держава, так і народ. Якщо джерелом влади є держава, яка сама визначає і утворює владні інститути та наділяє їх певними повноваженнями, то така влада не є демократичною, бо до народу не має ніякого відношення. В демократичних державах єдиним джерелом влади є народ, який визначає всі параметри державної влади, закріплює їх в Конституції, а на всезагальних виборах обирає до неї тих, хто її буде здійснювати. Отже характер влади визначає не суб’єкт здійснення влади, а її джерело. Утворена у такий спосіб влада народна по суті, але на стільки, на скільки є результатом народного волевиявлення. Закріплені в Конституції України демократичні принципи народного владотворення (ст.5, ст.69), потребують зовнішніх умов своєї реалізації, без яких вони залишаються лише красивими політичними гаслами. Однією з таких умов є багатопартійність, при якій право на законну політичну діяльність, метою якої є боротьба за владу, мають різні політичні сили. На шляху демократичних перетворень в Україні, перефразувавши К.Ясперса , можна сказати, настав час, коли ті, хто хочуть правити в ній народом, мусять звертатися до народу з певними пропозиціями, щоб заручитись його підтримкою. За таких обставин народне волевиявлення стає для політичних партій, що прагнуть влади, безпосереднім об’єктом боротьби, наслідком якої бувають і його порушення. Отже акт голосування як вибір народу може ґрунтуватись як на волевиявленні, так і всупереч йому. Волевиявлення має місце лише тоді, коли виборець під час голосування реалізує власну волю, що ґрунтується на його особистих переконаннях. Але може бути і буває так, що виборець під впливом різноманітних форм тиску та маніпуляції його свідомістю реалізує не свою, а чужу волю. Звісна річ, що за таких обставин мова про волевиявлення йти не може. Порушенням волевиявлення є також фальсифікація результатів виборів, бо такі результати не знаходяться у необхідному зв’язку з волею виборця. Зазначені форми можна віднести до юридичного виду порушень волевиявлення, які завжди в більшій чи меншій мірі мають місце, але їх українські виборці успішно долають від виборів до виборів. Складніша справа з неюридичним видом , однією із форм якого є порушення права виборців на належний об’єкт вибору та необхідний доступ до нього. Об’єктом мають бути доступні для народу, науково обґрунтовані програми всебічного розвитку суспільства та повні списки їх виконавців, а не партійні лідери та їх обіцянки, обирати яких і було запропоновано українському народу як в 2006, так і в 2007роках. За таких обставин мова може йти не про змістовну, а лише формальну реалізацію волевиявлення. Іншою і найбільш небезпечною формою неюридичного виду порушення є заміна волевиявлення домовленостями і компромісами між лідерами партій-переможниць. Це порушення потребує самостійного аналізу. Негативний наслідок зазначених порушень один: обрана і утворена у такий спосіб влада стає незалежною від народу, діє у власних інтересах, а тому не може бути ні демократичною, ні ефективною. Література: 1.Арон Р. Демократия и тоталитаризм.- М.: Текст, 1993.- С.303.; 2.Жуган М.Г. Суверенітет як конституційний принцип/ Збірник наукових праць. Серія Право, Вип..1.- Харків, 2001; 3.Конституція України. - Київ , 1996; 4. Конституція УРСР.- Київ , 1978. |
Схожі:
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua