|
|
Скачати 371.87 Kb.
|
V. Процесуальні строки та проблема законної сили судового рішення. Вище ми вже вказували, що встановлені діючим законодавством процесуальні строки та методологічні основи застосування цієї правової категорії - це один з найважливіших чинників своєчасного та правильного розв’язання та розгляду цивільних справ. Але розкриваючи подібну характеристику процесуальних строків в цивільному судочинстві, не можливо не зачепити своєю увагою інший, не менш важливий аспект у застосуванні процесуальних строків (при чому як на теоретичному, так й на правозастосовчому рівні) - безпосередній зв’язок процесуальних строків з проблемою набрання законної сили судовим рішенням. При цьому ми не випадково вказуємо, що це не менш важливий аспект у застосуванні процесуальних строків, бо, не дивлячись на усі спірні точки зору з цього питання можна казати, що винесення та набрання законної сили судовим рішенням (ухвалою) - це, можливо найбільш важливіша стадія (питання, аспект) усього цивільного судочинства (яка тягне за собою найбільш вагомі правові наслідки, у тому числі - закінчення відповідних цивільних процесуальних правовідносин учасників процесу). Як відомо, наука цивільного процесу (а равно й правозастосовча практика) по-різному формулюють поняття та сутність набуття законної сили судовим рішенням. Так, декотрі фахівці вважають, що під набуттям законної судовим рішенням слід розуміти його правову дію, маючи вияв в тому, що існування прав, а також фактів, полягаючих у їх основі, встановлюється остатотчно, а тому встановлені рішенням суду підлягають негайному задоволенню за вимогою відповідної особи.1 Інші автори, розглядають законну силу судового рішення як правову дію постановленого судом рішення, оскільки воно за своєю правовою природою є виконанням закону. Також вказується, що судове рішення, яке набуло законної сили, стає незмінюваним тому, що неможливо вимагати ні його перегляду, ні зміни у будь-якому порядку.1 У той же час дещо інакше визначають поняття та сутність законної сили судового рішення у вітчизняній правовій літературі. Так, декотрі фахівці стверджують, що законна сила судового рішення означає набуття їм якості правосуддя, спрямованого на виконання завдань цивільного судочинства, визначених Цивільним процесуальним кодексом. Властивість судового рішення, набувшого законної сили, на їх думку має прояв у правових наслідках, котрі воно викликає: авторитетність, загальнообов'язковість, стабільність, незмінність, виключність та реалізованість.2 Слід також відзначити, що згідно висновкам фахівців законна сила судового рішення має суб’єктивні та об’єктивні межі. Законна сила судового рішення з точки зору об'єктивних меж означає дію судового рішення з приводу тих правовідносин, прав та обов’язків, котрі були предметом рішення суду, а також з приводу тих юридичних фактів, котрі слугували його підставою.3 Об’єктивні межи законної сили судового рішення завжди визначаються предметом судового рішення. У випадках, коли предмет судового рішення не охоплює обставин, котрі були встановлені при судовому розгляді, таке питання можливо розв’язати шляхом постановлення додаткового рішення. Законна сила судового рішення з точки зору суб’єктивних меж розповсюджується на сторони та інших осіб, приймаючих участь у справі. Ці суб’єкти не можуть знову пред’явити той самий позов до суду. У той же час, законна сила судового рішення розповсюджується тільки на тих юридично зацікавлених осіб, котрі притягалися до участі у процесі як особи, приймаючи участь у справі, та котрі мали можливість захищати у суді свої права. На особу, котра мала юридичну зацікавленість у справі, але не була притягнута до участі у справі як учасник процесу, закона сила рішення у такому її розумінні не розповсюджується, а відповідно й не розповсюджуються діючи правила про використання процесуальних строків — таким чином така особа у змозі аналізувати та заперечувати тіж самі факти та правовідносини у іншому процесі.1 Вище ми вже розглядали наслідки набуття законної сили судовим рішенням. В той же час можливо відмітити, що законна сила рішення, хоч й розкривається в його наслідках, але має свій зміст, який не слід плутати з наслідками набуття рішенням законної сили. Таким чином законна сила рішення - це юридична дія судового рішення, суть якого зводиться до його незмінності та виключності.2 При цьому незмінність судового рішення полягає у неможливості перегляду та скасування в апеляційному порядку рішення, що набуло законної сили. Для сторін та інших осіб, приймаючих участь у справі, незмінність означає неможливість апеляційного оскарження, а для прокурора - неможливість внесення апеляційного подання. Виключність означає неможливість після набуття рішенням законної сили для осіб, приймаючих участь у справі, а також їх правонаступників заявляти до суду тіж самі позовні вимоги, з тих же підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановленим судом факти та правовідносини. Поданню до розгляду однакової заяви також не припускається у випадках, коли при початковому розгляді справи суд закрив провадження у справі з тієї ж підстави. Що позивач відмовився від позову та відмову прийнято судом, або за результатами укладеної сторонами мирової угоди, коли вона затверджена судом. Повторне звертання з аналогічним позовом неможливо й в інших випадках, передбачених ст. 227 Цивільного процесуального кодексу України. Таким чином, законною силою судового рішення є його незмінність та виключність, що включає в себе неможливість його оскарження та винесення нового рішення поміж однаковими сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, та одночасно є моментом, з якого здійснюється дія рішення. І в цьому є прямий безпосередній зв’язок між застосуванням процесуальних строків та набуттям законної сили судовим рішенням. Бо не слід забувати, що цивільне судочинство (цивільний процес) - це перш за все формальна процедура, врегульована відповідними правовими приписами. А саме дотримання цієї процедури, у тому числі при застосуванні процесуальних строків, є головною запорукою набуття чинності відповідним рішенням суда, його законності та обгрунтованості (адже, як відомо, саме застосування процесуального строку, наприклад, передбаченого ст. 292 ЦПК України, дає підстави вважати рішення набувшим чинності або ж відкладати це шляхом оскаржування). VI. Висновок. Як вже згадувалося вище, згідно з діючим законодавством України про судоустрій правосуддя здійснюється тільки судовими органами шляхом розгляду та розв'язання в судових засіданнях у тому числі цивільних справ, пов’язаних із захистом прав та законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій, держави. Загальновизнане визначення правосуддя зводиться до того (про що теж вже згадувалося), що це - одна з форм державного управління , засіб виконання державою внутрішньої функції охорони правопорядку, власності, прав та свобод людини шляхом розв'язання спеціальним органом державної влади різноманітних категорій справ за правилами, встановленими відповідними процесуально-правовими галузями права.1 Виходячи з єдності судової влади та правосуддя можливо стверджувати, що правосуддя - форма реалізації судової влади. Судова влада як влада, перш за все, державна окрім як у правосудді не повинна мати більше свій прояв. Виключність, як характерна риса судової влади є своєрідним шляхом до розуміння правосуддя у правовій державі. Як вказують фахівці, правова держава фактично з’являється тоді, коли право центром життя суспільства, коли відносини громадян та держави є відносинами права, а не сили та підкорення, та недоторканість правового статусу громадянина гарантована правосуддям, в якому інституалізується правовий зв’язок між державою та особистістю.2 Суд повинен забезпечувати захист соціально-економічних, політичних, особистих прав та свобод громадян. Судовий захист - найвища гарантія забезпечення прав та свобод фізичних та юридичних осіб, оскільки суд займає визначене місце та положення у системі органів державної влади. Таким чином, сутність правосуддя перш за все є в тому, що у ньому має прояв виключність судової влади у державі. Звідси зрозуміло, чому демократичні зміни у політичній, економічній, соціальній сферах суспільства невід’ємно пов’язані з судово-правовою реформою та послідовним здійсненням виключності судової влади.1 Але, крім виключності судової влади, у правосудді повинна втілюватися повнота судової влади. Повнота судової влади – невід’ємна якість правосуддя. Вона має вираз у тому, що в правовій державі правосуддя повинно бути загальнодоступним, інакше кажучи усі громадяни повинні мати рівні можливості у використанні судового захисту своїх прав та охороняємих законом інтересів. Крім того, повнота судової влади розуміє під собою, що усі громадяни без виключення визнаються рівними перед судом. І це не тільки теоретичне положення, це - аксіома, яка підтверджена соціально-історичною практикою та знайшла своє закріплення в міжнародно-правових актах із захисту прав та свобод людини. Якщо виключність судової влади - це так звана генетична ознака правосуддя, яка характеризує розмежування судової влади та законодавчої і виконавчої, то повноту судової влади слід розуміти як функціональну ознаку правосуддя, визначаючу сферу правосуддя, тобто сферу реалізації судової влади.1 Це повною мірою стосується і здійснення правосуддя у межах цивільного процесу. В той же час не слід забувати (і це вже згадувалося вище), що здійснення правосуддя у межах цивільного процесу - це, перш за все, формалізована відповідними правовими приписами юридична процедура. Практична реалізація вказаних вище ознак судової влади у правосудді (виключності та повноти) не можлива без належним чином відпрацьованої системи правозастосовчої практики в усіх аспектах цієї юридичної процедури, яка базується на глибокому та систематичному науковому аналізі. Одним з таких найбільш вагомих аспектів безумовно є застосування процесуальних строків у процесі здійснення цивільного судочинства. Адже застосування процесуальних строків - це дієвий спосіб дисциплінування поведінки не тільки самих сторін цивільного процесу (або ж інших учасників процесу), але й самого суду, це один з небагатої кількість саме процесуальних (за організаційним змістом) засобів забезпечення своєчасності та правильності розгляду та розв'язання цивільних справ. Саме тому важливо у подальшому як на правотворчому та правозастосувальному рівні (наприклад, більш чіткіше та прозоріше врегулювати у новому Цивільному процесуальному кодексі процедуру застосування процесуальних строків та наслідків їх пропущення, зробити її гнучкішою; у той же час детальніше регламентувати питання, пов’язані із застосуванням процесуальних строків, призначаємих самим судом, надати учасникам процесу можливість оскаржувати рішення суду з цього питання в окремому порядку тощо), так й на науково-теоретичному рівні (остаточно визначитися із сутністю та класифікацією процесуальних строків, питанням розповсюдження вимог процесуальних строків на суд, співвідношення процесуальних строків із строками позовної давності та іншими юридичне формалізованими строками тощо) приділяти більш детальну увагу цьому безумовно важливому аспекту цивільного судочинства. Список використаної літератури. 1. Конституція України. - К. 1996р. 2. Цивільний процесуальний кодекс України, зі змін, та допов./ ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2. 3. Закон України "Про судоустрій" від 7.02.2002 р. / ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2. 4. Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р., зі змін, та допов. / ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2. 5. Закон України "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України" від 21.06.2001р. / ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2. 6. Концепція судово-правової реформи, затверджена Постановою Верховної Ради України від 28.04.1992р. / ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2. 7. Проект Цивільного процесуального кодексу України, прийнятий у другому читанні згідно Постанови Верховної Ради України від 2.10.2003р./ www.rada.kiev.ua 8. Постанова Пленуму Верховного Суду України № З від 1.04.1994 р. "Про строки розгляду судами України кримінальних та цивільних справ" / ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2. 9. Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 21.12.1990р. “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції” / ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2. 10. Постанова Пленуму Верховного Суду України №1 від 05.031997р. "Про підготовку цивільних справ до судового розгляду" / ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2. 11. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 8 від 11.10.1985 р. "Про практику розгляду судами України цивільних справ у касаційному порядку" / ІАЦ "Ліга: Еліт" 7.4.2. 12. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 27.09.2000р./ Рішення Верховного Суду України за 2001р./ www.scourt.gov.ua 13. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 19.01.2000р./ Рішення Верховного Суду України за 2000р./ www.scourt.gov.ua 14. Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11.10.2003р.// Вісник Верховного Суду.№2.2004р. 15. Лист Верховного Суду України від 1.12.2003р. "Про усунення тяганини при розгляді судами справ" / www.scourt.gov.ua 16. "Науково-практичний коментар ЦПК України"., ред. Тертишніков В.І. -X.: Консум.2002р. 17. Авдюков М.Г. "Судебное решение". - М.: Юридическая литература. 1985г.267 стр. 18. Бойко В. "Проблеми правосуддя в Україні та шляхи їх вирішення"// Право України.2002р.№3. 19. Вандишев В.В., Дернова Д.В. "Гражданский процесс". - СПб.: Питер.2001г.416стр. 20. Городовенко В. "Про становлення незалежної судової влади"// Право України.2002р.№9. 21. Зейкан Я.П. "Недоліки законодавчого регулювання цивільного процесу"// Вісник Верховного Суду України.№2.2003р. 22. "Гражданский процесе", ред. Комарова В.В. - X.: Одиссей.2001г.704стр. 23. "Проблемы науки гражданского процессуального права", ред. В.В. Комаров. - X.: Право.2002г.440стр. 24. "Цивільне процесуальне право України", ред. В.В. Комаров. - X.: Право. 1999р. 592стр. 25. Кравчук В. "Тактика цивільного процесу: затягування розгляду справи"// Підприємництво, господарство та право.№9.2002р. 26. Кройтор В.А. "Гражданский процесе". - X.: Эспада.2002г.288стр. 27. "Общая теория права и государства", ред. Лазарев В.В. - М.: Юрист. 1996г.472стр. 28. «Гражданский процесс», ред. В. А. Мусина. - М.: Проспект.2001г.544стр. 29. Руденко М.В. "Питання апеляційного та касаційного провадження за новим процесуальним законодавством"// Законодаство України. Науково-практичний коментар.№2.2002р. 30. "Гражданский процесе", ред. М.К. Треушникова. - М.: Спарк.1998г.544стр. 31. Червоний Ю.С, Волосатый Г.С. и др. «Гражданский процесс Украины». - X.: Одиссей.2003г.352стр. 32. Шевчук П.І., Кривенко В.В. "Касаційне проваждення в цивільних справах"// Вісник Верховного Суду України.№1.2002р. 33. Шевчук П.І. "Організаційно-правові аспекти забезпечення ефективності цивільного процесу"// Вісник Верховного Суду України.№3.2001р. 34. Шевчук П.І. "Розширення дії засад змагальності та диспозитивності при розгляді справ у суді першій інстанції"// Вісник Верховного Суду України.№3.2002р. 35. Штефан М.Й. "Цивільний процес". - К.: Ін-Юре.2001р.608стр. Суд вважає, що спірні правовідносини між позивачем та Тисменицькою і Івано-Франківської СЕС регулюються нормами глави 31-А ЦПК України, яка визначає порядок розгляду скарг громадян на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових та службових осіб. Відповідно до ст. 248-5 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Як вбачається з матеріалів справи (а.с.6), про наявність оскаржуваних рішень та дій посадових осіб Тисменицькою і Івано-Франківської СЕС Кухару І.В. було відомо ще у вересні 2000 року. Звідси, позовні вимоги Кухара І.В. до Тисменицької районної санітарно-епідеміологічної станції, Івано-Франківської міської санітарно-епідеміологічної станції слід залишити без розгляду. Суд вважає, що рішення лікувально-експертної комісії Українського науково-дослідного інституту промислової медицини від 08.07.1999 року відповідає вимогам Постанови KM України від 17.06.1998 року. Правильність рішення ЛЕК від 08.07.1999 року підтверджується Київським інститутом медицини праці, який 24.02.2000 року повідомив, що наявні у Кухара І.В. захворювання та інвалідність Кухара І.В. не пов’ з шкідливими умовами праці на ВАТ "Барва". Звідси, слід вважати, що вини лікувально-експертної комісії Українського науково-дослідного інституту промислової медицини в заподіянні як матеральної так і моральної шкоди немає. На підставі ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, 248-1 - 248-5 ЦПК України, суд вирішив: |
|
1. Поняття процесуальних строків та їх види Тому інститут процесуальних строків за своїм змістом має охоплювати правила визначення процесуальних строків як певних періодів у... |
ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ Поняття строків і термінів у цивільному праві. Види строків, порядок їх обчислення |
|
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Юридичний факультет Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних... |
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Юридичний факультет Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних... |
|
Навчальна дисципліна “Цивільний процес” включає поняття про предмет... Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, оволодіння навичками правильного... |
2. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС” Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, оволодіння навичками правильного... |
|
1. Складання номенклатур справ Номенклатура справ є систематизованим переліком найменувань справ, створюваних у діловодстві установи, оформлених у відповідному... |
1. Поняття представництва в суді У цивільному судочинстві правова допомога при здійсненні захисту прав, свобод чи інтересів фізичних та юридичних осіб може бути надана,... |
|
Відшкодування моральної шкоди в цивільному законодавстві Вступ |
Питання на залік з цивільного процесуального права Участь державного органу чи органу місцевого самоврядування в цивільному судочинстві |