|
|
Скачати 105.75 Kb.
|
|
ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ 1. Поняття процесуальних строків та їх види. Інститут процесуальних строків спрямований на впорядкування цивільного процесу, забезпечення своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів фізичних осіб, інтересів держави та прискорення цивільного судочинства, а тим самим — і завдань цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК). Таким чином, процесуальний строк відповідно до ст. 67 ЦПК становить перш за все проміжок часу, визначений законом чи судом для вчинення процесуальних дій сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі. Така ознака, хоча і є родовою з точки зору темпоральної характеристики процесуальних строків у цивільному судочинстві, але не є визначальною. Для процесуальних строків характерним, крім того, є механізм їх обчислення, перебігу та закінчення, поновлення та продовження, а також те, що процесуальні строки як нетипові нормативні приписи регламентують процесуальну діяльність не всіх учасників цивільного процесу, а лише осіб, які беруть участь у справі. Тому інститут процесуальних строків за своїм змістом має охоплювати правила визначення процесуальних строків як певних періодів у часі, обчислення, перебігу, закінчення, поновлення та продовження, що є важливим для кваліфікації тих чи інших строків у суді як процесуальних. Виходячи із сутності та природи процесуальних строків вони є строками-періодами, які характеризуються певною тривалістю, в межах якої вчиняються процесуальні дії, тривалість цих періодів часу має визначатися за допомогою встановлених у законі способів обчислення (ст. 68 ЦПК) та правилами про початок перебігу й закінчення процесуальних строків (статті 69, 70 ЦПК) та їх поновлення і продовження (ст. 73 ЦПК). Разом з тим ЦПК у ряді статей передбачає строки без визначення початкового моменту і які визначаються через час судового засідання. ЦПК передбачає види процесуальних строків, визначаючи у ст. 67, що процесуальні дії в цивільному судочинстві можуть здійснюватися в межах процесуальних строків, які встановлюються законом, а якщо не визначені законом — встановлюються судом. До перших належать строки, тривалість яких наперед визначена самим законом (строк на апеляційне оскарження рішень суду першої інстанції (ст. 294 ЦПК), строк на касаційне оскарження (ст. 325 ЦПК), строк на подання заяви про перегляд заочного рішення (ст. 228 ЦПК) та ін). До призначених судом належать строки, тривалість яких визначається судом з урахуванням обставин кожної конкретної справи та особливостей кожної процесуальної дії. Судом строки можуть призначатися лише в тих випадках, якщо питання про них на законодавчому рівні не вирішено. При цьому призначення строків суддею можливе лише тоді, коли закон прямо передбачає таке право. Так, згідно зі ст. 121 ЦПК суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119, 120 ЦПК, або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає позивачеві строк для виправлення недоліків позовної заяви. 2. Обчислення процесуальних строків. Процесуальні строки — періоди часу, встановлені законом чи призначені судом, обчислюються роками, місяцями, днями, а строки — моменти часу можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Тобто своєрідними еталонами обчислення тривалості процесуальних строків — проміжків часу є рік, місяць, день, а способом обчислення процесуальних строків-моментів є подія, яка повинна неминуче настати. Щодо строків, які визначаються вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати, то слід зазначити, що вони мають певні особливості, їх тривалість є відносно визначеною, а це свідчить про те, що для них визначальним є не останній день строку, яким він закінчується, а настання події, з якою і пов'язується нормами ЦПК настання певних наслідків. У зв'язку з цим необхідно зазначити, що особливість подій як юридичних процесуальних фактів полягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони можуть бути тільки приводом до звершення дій учасниками процесу. Наведене, на наш погляд, свідчить про те, що строк, який визначається вказівкою на подію, яка неминуче настане, за свою природою та суттю не є процесуальним, а відбиває вимогу щодо порядку, послідовності вчинення процесуальних дій, а не час, протягом якого їх можна вчинити. Якщо строк обчислюється днями, місяцями, роками або вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати, процесуальну дію може бути виконано протягом усього вказаного проміжку часу, тобто в будь-який день не пізніше останнього дня даного строку. Процесуальний строк триває безперервно, тобто включає й неробочі дні, крім випадків, коли неробочий день збігається з останнім днем строку (ч. З ст.70 ЦПК). Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, якою визначено його початок, а тому момент (день), яким визначається початок строку, не зараховується у його тривалість. Оскільки процесуальні строки тривають безперервно, то, якщо початок перебігу строку припадає на неробочий день, строк обчислюється з цього (неробочого), а не з найближчого робочого дня. Стаття 69 ЦПК та її концептуальне тлумачення, як видно, пов'язує правило про початок перебігу процесуальних строків зі строками-періодами, які характеризуються певною тривалістю. З огляду на те, що відповідно до ст. 69 ЦПК перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, також враховуючи те, що процесуальні строки — періоди часу мають конкретний характер, подія, з якою пов'язано його початок, повинна мати чітко визначений характер — відповідну календарну дату. Процесуальний строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. При цьому законодавець не конкретизує, який конкретно місяць і число слід вважати ≪відповідним ≫ місяцем і числом — початок строку чи початок його перебігу. Відповідним місяцем і числом, на наш погляд, слід вважати місяць і число, який збігається з числом місяця з календарною датою або днем настання події, якою визначено початок перебігу строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. У тому випадку, коли закінчення такого строку припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. Загальним для всіх строків, незалежно від способу їх обчислення, є правило, відповідно до якого, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Окремо ЦПК встановлює правило визначення останього дня строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати. Перебіг такого строку відповідно до ст. 70 ЦПК закінчується наступного дня після настання події. Проте дане правило не може бути застосоване до жодного з тих строків, визначених вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Як приклад перебігу строку, закінчення якого пов'язане з подією, що повинна неминуче настати, наводять строк набрання рішенням суду законної сили (ст. 223 ЦПК України), строк подання заяви про приєднання до апеляційної скарги (ч. 2 ст. 299 ЦПК України), розглядаючи при цьому ≪закінчення строку≫ та ≪початок розгляду справи≫ як подію, яка повинна неминуче настати. Останній день процесуального строку в усіх випадках триває, як правило, до 24 години, але коли у цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчуються раніше, то строк минає в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до 24 години останнього дня строку скарга, інші документи чи матеріали або грошові суми здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв'язку. Подача скарги, документа або грошових сум на пошту прирівнюється до здійснення процесуальної дії в суді. У даному випадку доказом здійснення дії у встановлений строк є поштовий штемпель на конверті, поштова або телеграфна квитанція, які додаються до справи. Із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд не знайде передбачених законом підстав для поновлення або продовження строку. Загальним для всіх процесуальних строків, незалежно від їх виду та способу обчислення, є правило про їх зупинення. Перебіг процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі (статті 201,202 ЦПК). Тобто підстави для зупинення процесуальних строків ті самі, що і для зупинення провадження у справі. При цьому зупинення процесуальних строків починається з моменту настання події, внаслідок якої суд зупинив провадження. Виходячи з вимог ст. 71 ЦПК, після відновлення провадження зупинені процесуальні строки продовжуються протягом часу, який залишив ся до їх закінчення, тобто час, який сплив до зупинення провадження, входить до загального процесуального строку. Суть зупинення процесуальних строків полягає у припиненні їх перебігу на строк, який не зараховується у рахунок тривалості процесуального строку. Обчислюючи процесуальний строк, який залишився після відновлення провадження, за логікою ст. 71 ЦПК, слід виходити з того, що відновлюється перебіг строків із дня відновлення провадження у справі (ч. 2 ст. 204 ЦПК), тобто з моменту винесення судом ухвали про відновлення провадження у справі. Крім того, оскільки момент припинення перебігу та момент продовження перебігу зупиненого процесуального строку не є відповідно закінченням та початком перебігу процесуальних строків, то застосування до них правил, передбачених статтями 69 та 70 ЦПК, є неможливим. Із контекстуального тлумачення ст. 71 ЦПК видно, що вона зупинення перебігу процесуальних строків пов'язує із зупиненням провадження у справі та його підставами. З огляду на те, що процесуальні строки і строки судового засідання — періоди часу або моменти часу, в межах яких особи, які беруть участь у справі, здійснюють процесуальні дії, також враховуючи те, що вони мають конкретний характер (початок, кінець, момент), регламентація зупинення процесуальних строків взагалі не має сенсу. Цивільне судочинство розвивається на основі складного юридичного факту — процесуальних дій суду та інших його учасників. І тому не можна говорити про зупинення строку про подачу зустрічного позову, строку на апеляційне оскарження тощо. Навпаки, слід відмітити, що неможливість здійснення процесуальних дій суб'єктами процесуальної діяльності при зупиненні провадження у справі унеможливлює включення у правову регламентацію процесуальних строків. Процесуальні дії, як і процесуальні строки, в межах яких можуть вони здійснюватися, є у визначених випадках рівнозначними елементами юридико-фактичного складу цивільних процесуальних правовідносин. 3 . Продовження та поновлення процесуальних строків Правила поновлення та продовження процесуальних строків передбачені ст. 73 ЦПК. Застосування вказаних правил залежить від виду процесуального строку. У разі коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд може поновити його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними. Право подачі стороною або іншою особою, яка бере участь у справі, клопотання про поновлення пропущеного строку не обмежене яким-небудь строком. Таким чином, поновлення процесуального строку — це відновлення з причин, визнаних судом поважними, втраченого у зв'язку з пропущенням встановленого законом строку права на вчинення процесуальної дії. Якщо пропущено строк, призначений судом, то на прохання сторони або іншої особи суд може продовжити пропущений строк. Продовження процесуального строку — надання судом нового строку на вчинення тієї процесуальної дії, яка не була з поважних причин вчинена в первісно наданий строк. Крім цього, ЦПК закріплює обов'язкове правило, відповідно до якого суд може поновити або продовжити строк тільки за клопотанням сторони або іншої особи, а також передбачає єдину умову для поновлення або продовження строку — поважність причини пропуску. При цьому слід зазначити, що поважність причини є оціночною категорією і завжди встановлюється за розсудом суду. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку відповідно до ч. 2 ст. 73 ЦПК вирішується: по-перше, судом у судовому засіданні з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК; по-друге, судом, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ і, по-третє, присутність осіб, які беруть участь у справі, повідомлених про місце і час розгляду цього питання, не є обов'язковою. Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку належить вчинити ту дію або подати той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання. Але разом з тим слід відмітити, що, на наш погляд, обов'язковість зазначеного правила не відповідає основному змісту продовження пропущеного строку, який полягає в наданні нового строку, а не у визнанні простроченої процесуальної дії дійсною, як при поновленні. За результатами розгляду поданого клопотання суд постановляє мотивовану ухвалу про поновлення чи продовження пропущеного строку або про відмову його поновити чи продовжити. Ухвала суду першої інстанції про відмову поновити чи продовжити пропущений строк може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 7 ч. 1 ст. 293 ЦПК). А ухвала суду апеляційної інстанції про відмову поновити чи продовжити пропущений строк може бути оскаржена в касаційному порядку (п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК). 4. Службові строки. Говорячи про процесуальні строки, деякі автори зміщують процесуальні строки та строки судової діяльності (службові), розглядаючи останні як різновид процесуальних. На наш погляд, слід погодитися з тим, що ці строки не входять до змісту процесуальних правовідносин суду з особами, які беруть участь у справі, їх порушення не може бути оскаржено в процесуальному порядку. За своєю природою вони належать до сфери судового управління та не мають преклюзивного значення, правомочності суду та його обов'язки не припиняються у випадках прострочення здійснення ним відповідних процесуальних дій. У зв'язку з юридичними особливостями строків, встановлених для суду, обґрунтовано їх виводити за поняття процесуальних строків. Разом з тим строки судової діяльності, які не є процесуальними строками, мають самостійне місце в механізмі забезпечення строковості процесуальної форми цивільного судочинства і разом з процесуальними строками сприяють своєчасному розгляду цивільних справ. Строки судової діяльності (службові строки) відрізняються від процесуальних строків за своєю сутністю. Вони не впливають на реалізацію суб'єктивних процесуальних прав сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі. Пропущення службового строку не знімає із суду обов'язку вчинити процесуальну дію або комплекс процесуальних дій. На відміну від процесуальних строків, установлених законом, службові строки можуть бути подовжені. У ЦПК поряд із поняттям ≪строк≫, яким визначаються процесуальні та службові строки, містяться поняття, що також відображають темпоральність процесуальних дій: ≪швидко≫ (ст. 130 ЦПК), ≪негайно≫ (ст. 209 ЦПК) тощо. Такі норми є оціночними з точки зору застосування, не визначають процесуальних строків і спрямовані на регламентацію окремих процесуальних дій суду. На наш погляд, хоча законодавець конкретно не визначає проміжку часу, протягом якого здійснюється процесуальна дія, можна стверджувати, що вказані строки є специфічним різновидом, як правило, службових строків, оскільки вони є обов'язковими для суду. Так, ч. 1 ст. 157 ЦПК України закріплює обов'язок суду розглянути справу протягом розумного строку, який не повинен перевищувати двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а у справах про поновлення на роботі, про стягнення аліментів — одного місяця. Вказана норма є орієнтиром для становлення судової практики України в контексті виконання та додержання вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки процесуальні механізми боротьби із порушенням строків розгляду справи, а також процесуальні наслідки недотримання вказаних строків чинним законодавством не передбачені. Зміст категорії ≪розумний строк судового розгляду≫ цивільним процесуальним законодавством не розкривається, тому при її визначенні слід відштовхуватися від положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка у ч. 1 ст. 6 закріплює право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку, і практики та рішень Європейського суду з прав людини щодо її тлумачення, оскільки останні відповідно до ст. 17 Закону України ≪Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини≫ є джерелом права й повинні застосовуватися судами при розгляді справ. На необхідність цього звернув увагу і Верховний Суд України у своєму листі № 1-5/45 від 25.01.2006 р. ≪Щодо перевищення розумних строків розгляду справи≫. |
|
План. I. Вступ. II. Поняття та сутність строків в цивільному процесі... Поняття та сутність строків в цивільному процесі як процесуального засобу для правильного та своєчасного розгляду та розв’язання... |
ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ Поняття строків і термінів у цивільному праві. Види строків, порядок їх обчислення |
|
1. Поняття і види судових рішень Судження і волевиявлення суду з цих чи інших питань мають владний характер і втілюються у відповідну процесуальну форму форму процесуальних... |
Закон як джерело державного права. Види законів Республіка – поняття і сутність. Ознаки республіканської форми правління. Види республік |
|
Методичні рекомендації щодо здійснення адміністратором контролю за... України строків видачі документів дозвільного характеру або надання вмотивованих відмов у видачі таких документів, і являє собою... |
Тема. Загальні відомості про проеціювання. Види проеціювання Основні поняття: види проеціювання (центральне, прямокутне), проекція (фронтальна, горизонтальна, профільна) |
|
№ ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА Предмет цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Поняття, види та ознаки особистих немайнових та майнових відносин |
Перевищення меж необхідної оборони. Крайня необхідність. Стадії вчинення... Перевищення меж необхідної оборони. Крайня необхідність. Стадії вчинення умисного злочину (поняття, види) |
|
Поняття, походження держави. Функції та форми держави Поняття і види форми правління, форми державного устрою і форми державно-правового режиму |
Поняття, походження держави. Функції та форми держави Поняття і види форми правління, форми державного устрою і форми державно-правового режиму |