|
|
Скачати 160.81 Kb.
|
|
Долинська центральна районна бібліотека Сектор краєзнавства і національного відродження Інформ-досьє “Зачинатель галицької байки” Долина 2011 Уважний читач енциклопедичних видань та досліджень з історії української літератури знає, що мова піде про поета, байкаря, публіциста і громадського діяча, якого дала вітчизняній культурі Сколівщина ще у XVIII столітті. А от у рідному селі, як видно з численних розмов із людьми різного віку, про нього мало що знають. На жаль, це можна закинути багатьом нашим землякам. Аби заповнити цю прогалину, пропонуємо читачам короткий огляд життя і творчості Луки Данкевича. Лаконічно охарактеризував його діяльність відомий український вчений Омелян Огоновський у своїй "Історії літератури руської!" (Частина 2, кн. 1). З неї довідуємось, що Лука Данкевич був одним із перших галицьких "патріотів, що словом і письмом намагалися пробудити земляків від вікового сну до нового просвітнього і національного життя"1. Його байки автор вважав "важним пам’ятником того часу, коли просвітним недоліткам в Галицькій Руси перша наука подавалась в казках і байках"2. Опісля Іван Франко протягом багатьох років збирав відомості про Луку Данкевича, розшукував його спадщину і готував до друку повне зібрання творів. На жаль, перша світова війна перешкодила здійснити цей намір. Зібрані матеріали зберігаються тепер у Відділі рукописів Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка АН України. (Фонд 3, справи 193, 1888-9, 3271-2, 2810). А щоб у нашого сучасника склалося належне уявлення про обдарованого художника слова, наведемо бодай кілька висловлювань Великого Каменяра про цю небуденну людину. У дослідженні "Іван Гушалевич" І. Франко, розглядаючи газету "Новини", відзначив: "Белетристичну часть репрезентують лише вірші – найкращі Луки з Ракова (Данкевича)”3. Залишив Франко і обширніші оцінки цього письменника. "Українська література... в ділянці байкарства пишається творами першорядної вартості, як "Пан та собака" Гулака-Артемовського, прегарні "Приказки" Гребінки, байки Глібова, ...а в Галичині – Данкевича" (Зібр. творів у 50-ти томах. – Т. 27. – С. 234). Лука Данкевич – "ділова людина і навіть талановитий поет" (Т. 36. – С. 98). Іван Франко позитивно оцінив і політичні погляди письменника. У статті "Давні акти до нового спору" він зазначав: "Лука Данкевич... був мало що не одиноким українським письменником, котрий під час панщини поважився сказати панам гірку правду, представляючи їх в звісній байці яко ґазду, котрий, стрижучи вівцю, "удрав з вовною і шкіру", на що смирна вівця заявляє: Не муч же мня так без міри, Тому щом бидля просте! Як не стане на мні шкіри, На чім вовна проросте? Поет насмілився оголосити по суті смертний вирок австрійській конституції, виданій 4 березня 1849 року. З цього приводу І. Франко зауважив: "Ми признаємось, що в польській сучасній політичній поезії не стрічали досі ніде так їдкого, а заразом так тверезого в тоні і поглядах висміяння іменно тих порядків, котрим після польських інсинуацій русини іменно мали прислугуватись" (Т. 46, кн. І. – С. 350). Враховуючи особливу ідейно-політичну вартісність цього вірша і його високу оцінку в нашому літературознавстві, наведемо його повністю. НАДГРОБНОЄ СЛОВО КАРТІ З 4 МАРТА 1849 р.
Зазначимо, що твір був написаний у той час, коли наступила гнітюча реакція після поразки революції 1848–1849 років в Австрії, і, ясна річ, не міг бути опублікованим. Але його переписані копії мандрували з рук до рук по всій Галичині. Вперше надрукував його І. Франко аж у 1884 році. Цінні відомості про Луку Данкевича зібрав і опублікував у періодиці Івано-Франківщини невтомний подвижник літературного краєзнавства з Коломиї Іван Білинкевич. Народився Лука Данкевич у селі Оряві в 1791 році. Десь від 1820 року жив і працював у селах Плав’є, Нижнє Синьовидне, потім у Ракові (тепер Долинського району на Івано-Франківщині), а з 1885 року – в Коломиї. Тут і помер 4 січня 1867 року. Сталося це о сьомій годині вечора. Похорон відбувся 7 січня 1867 року4. Смерть зустрів удівцем. Передчасно повмирали дружина і син, якому укоротив віку тиф. Відчутно відбилося це і на творчості поета. Туга за коханою, з котрою у злагоді прожив 45 років, щиро вихлюпнула на папір у вірші "Я – яких много!"
Страждання за втраченими дружиною і сином приводили до думки, що й п’ятеро інших його дітей скоро можуть залишитися беззахисними. По його смерті, на жаль, сталося так, як він передбачав у вірші з нагоди 74-го року свого життя. Рідня зойкне в тяжкій добі, Заплаче на моїм гробі, Ще якийсь час хтось згадає, Той пом’яне, той полає, Потім кости підуть в пил, А час затре слід, де-м жив5. І справді, впродовж багатьох десятиріч лише окремі дослідники десь-колись згадували його ім’я, а для основної маси співвітчизників його твори залишаються невідомими. Не заповнена ця сторінка в історії нашої культури і нині. За підрахунками І. Білинкевича, він написав понад сорок ліричних віршів і майже п’ятдесят байок. А такі як "На білий комин ворона сіла", "Бджола та муха", "Пес і кіт", "Вівця та ґазда", "Гуси", "Мудрий бик", "Вовк і баран" та інші набули тоді значної популярності. Вони висміювали перевертнів, невдах. "Жиють з нами враз ворони,– Сказав премудрий гусак,– То кракаймо, як і они!" І сам кракнув: "Ось хоть так!" Скоро кракнув, від печали Крикли гуси: "Ра, ра, ра!" Крильми били і сичали, Обскубали до пера. "Вироде! Зрік-єсся свого, Іди собі до ворон!" [...] Ворони го облітали: "Ти ни ворон, ни гусак",– Ругалися, обсміяли: "Іди собі... ти... чудак!"6 Творчість поета адресувалася не лише дорослим. Мовою байки, напрочуд дохідливою до дитячих та юнацьких душ, Л. Данкевич сприяв вихованню працелюбності, почуття вдячності до своїх доброзичливців ("Мудрий бик"), любові до тварин, застерігав від захланності ("Вовк і баран"), упертості і нерозважності ("Влізлива муха"). Шанобливо ставитись до тварин вчили дітей і його вірші. Не прістри руку Завдати муку Мусі, хрущови, Ни робакови. ("Кость неук взявся до науки") Його поетична творчість за своїм спрямуванням співзвучна з передовими думками Маркіяна Шашкевича, всієї "Руської трійці". Недарма окремі вірші Л. Данкевича фольклоризувалися. Вони й тепер живуть на Бойківщині як народні пісні ("Гуцули в Парижі 1814 р.", "Нема як наша Коломия"). Омелян Партицький, який зберіг не один рукопис Л. Данкевича, вміщуючи в "Газеті шкільній" 1 жовтня 1879 року його вірші "Коляда" та "На день 3 (15) мая (1848)" (дата скасування в Австрії панщини), зазначав, що твори цього автора, як і Миколи Устияновича та Антона Могильницького, займатимуть в українській літературі "почесне місце по всі часи. Надіймось, що єще знайдеться у нас патріот, котрий порозмітовані по різних книжках та газетах твори поетичні давних писателів збере в одну цілість і відкриє нинішньому поколінню русинів многі досі загребані скарби [...] Передовсім звертаємо увагу на твори Луки з Ракова, котрого ім’я колись так симпатичне нині майже вигасло з пам’яти [...] Єго прекрасна "Коляда" і згадка за третій май свідчать не лиш о шляхотнім патріотизмі автора, але також о високім поетичнім уздібненню". Укладаючи ще в 1848 році свою "Коляду", Л. Данкевич мав на меті допомогти Головній Руській Раді у Львові – першій політичній організації українців – зібрати кошти під час різдвяних свят на власну друкарню та на інші видатки, відзначити скасування панщини і сприяти відродженню народних традицій. Своїми помислами він охоплював усю Україну: мріяв про її об’єднання і повне визволення. Ти, Зелеменю7, Чорногори брате, Піднеси в хмару голову сиваву, Глянь на Бескиди, за ліси, за бори, Вісти нещетним8 братям руську славу, Бо галичани синів Коріята9 Миром вітають, як рідний брат брата. Щосьмо си рідні, по бесіді знати, Та що одна нам всюди була доля, Бо як одна нас породила мати, Так нам в уділі всім була неволя. Но зоря вже сходить над Галичем ясна, Вже днина блисне всім русинам красна... Звертаючись до Києва – отієї "Володимира предавньої столиці", ділиться радісною вісткою, що над Дністром: На небосклоні зоря нам ясніє, Вона благий день на всю Русь розвіє. Просить Золотоверхого: Вісти лицарям там за порогами, Що галичани за руську справу Борються різко, пруться з ворогами За ім’я рідне, мову, предків славу; Піднеси голос, кажи світу з нами, Що ще жиємо, щосьмо Русинами! ("На день 3 (15) мая")10 Лука Данкевич закликав берегти чистоту рідної мови, активно працювати на освітянській ниві. Старався залучити чи заохотити до такої діяльності перш за все обдаровані і впливові особистості. Так, звертаючись до митрополита Григорія Яхимовича, він закликав його: Прадідну віру, праотців мову Сохрани цілу, щоби їх внуки Не ізмінили слово по слову […] Праотців віра, назву народну, Питому мову неповредиму Яви во світ всей слави годну […]11 Найбільші ж надії поет покладав на патріотичну працю української молоді. Но если хто уже виліз із пелен, А нужди і літ, як я, ще не сит; Най добуде рук, іде на зажин12. Бо лінивець той, хто в полудне спит. ("Вдовиця") Та цим не вичерпується вклад Л. Данкевича в рідну культуру. Він виступав із публіцистичними статтями, турбуючись долею підневільного селянства, вів наполегливо боротьбу з пияцтвом. Для аматорських вистав написав драматичну сценку "Бесіда о горілці". Як свідчить Іван Головацький, упорядник збірника "Вінок русинам на обжинки" (Відень, 1847. – Частина 2. – С. 45), у своїй примітці до цього твору Л. Данкевича, віршовану п’єску "представляно по селах і містечках при весільних обрядах, хрестинах та інш.", глядачі сприймали її "їз надзвичайною уважністю". Глибоко усвідомлюючи, яку небезпеку несе людям поширення алкоголізму, Л. Данкевич намагався оберегти від того лиха краян.
На Бойківщині і тепер побутує легенда про те, що горілку не люди придумали, а сатана. Побачивши, яке лихо несе ця отруя, мудрий і сильний сільський парубок вкинув її винахідника, що мав ім’я Ка, у ту рідину, де він і згорів. На основі цієї легенди Л. Данкевич написав вірш "Горілка" і 1 листопада 1865 року опублікував його у віденській газеті "Вісник". Відки горілка, знаєте, люде? Та і чому така? – Видумав ю, пек му най буде, Нехристиянин Ка. – Забаг він знати, яка її сила; На собі дознав! Тому ю русин, що Ка спалила, "Горів-ка" назвав. Ще коли кисла в первім зароді, Проворотний біс – Людей враг лютий, а рад їх шкоді, В роботу ся втис: З когута, качки і чорной льохи Кров пеклом заклав; Та й того вреду в розчин потрохи Злісник замішав. Тому-то тепер хто ю полюбить, Стане як когут; Тож з другим таким б’ється та й чубить, Поки-сь не змогуть. Як ще нап’єся, бо кортить біда, – Як качка-сь важить; Як утроїть ще, бо без неї нуда: В болоті лазить. І найчерствіше серце не могли не зворушити жахливі картини наслідків алкоголізму, які залишив Л. Данкевич у своєму триптиху "Бішений п’яниця": На горбі зруб хати, верх бурі зірвали! Струями дощ ллється по стінах з повали15, Скрізь вікна, скрізь двері вихрить вітер в хаті, Колись ту велося як в панській кімнаті. Тепер нужда крайна, горе і печаль, По щасливім биту споминка і жаль! […] На ватрі головня з гнилої вербини. Бліда мати склякла при сконі дитини, А промовклих троє на лаві чуняє. Скрізь сон хлібця просять, мати позирає […] А тим часом приволікся додому п’яний господар. До вікна поскочив, до хати ся втис, Дим’ячов головнев по хатині блис; Дико глип навколо, на жену при трупі, На троє рідних сков’язлих на купі […] Заскавулів гидко, і сам себе гриз. Як стріла у двері шибнув собов з хати […] "Вставай, брате Мошку, я до тебе в гості; Скоро дай горілки, скоро, бо вмираю!" Закінчується ця трагічна історія тим, що йде з життя й мати. Сам же господар повісився на сосні, грім запалив корчму, а з нею й шинкар пішов з димом. Цими прикінцевими трагічними образами автор посилює думку, що пияцтво нікому не приносить щастя, навіть тим, хто намагається на людському горі збільшувати своє багатство. Іноземне панування викликало й інші форми деградації. Люди ставали байдужими до долі своїх співвітчизників, чимало з них стояло осторонь громадських справ. У вірші-діалозі "Двоговор" поет малює таку картину життя на українських землях після татаро-монгольської навали та завоювання Галичини польськими військами на чолі з королем Казимиром, якого тут називає Кузьмою: Перед Пречисту на свічку Не мали свого вощечку; Місто меду їли січку – Кузьмі засівали гречку. Так на своїм, в своїй хаті, Як в чужині коморили; Вперед можні та богаті За невільників служили16. Цю ж тему поглиблює автор у вірші "Плач та потіха Руської матері" (Зоря Галицька. – 1849. – 26 березня (7 квітня). А що ж тото за плач такий, Щосьмо всі зачули? Підгіряни, лемки, бойки Дільняни, гуцули! Ой руська то плаче мати На свою сестрицю, Що ю гонить з власной хати, Бездольну вдовицю. Однак поет щиро вірить у кращі часи. Підставою для того є національне пробудження в Галичині. Грімкий голос ту розлягся, Бо й Лев рикнув грізно... Гей до діла враз берімся! Ще для нас не пізно. В сам час дім наш будувати На власній землиці, Бог нам буде помагати, Втре слези вдовиці. Не журися, мила мати, В нас желізна воля, Хто би хтів тя понижати, Гірка тому доля! З іменем Луки Данкевича тісно зв’язаний і освітянський рух на Сколівщині. Збереглося його листування з поетом Антоном Могильницьким, який з 15 червня 1841 року до 24 березня 1844 року працював у Хітарі. Коли автор "Скита Манявського" та "Рідної мови" спробував організувати в Хітарі дяківську школу і не міг певний час подолати сформоване габсбурзькими прислужниками в бойківського селянина переконання, що освіта непотрібна, бо тоді хлопців забиратимуть на військову службу, Лука Данкевич, як окружний шкільний наглядач, радив молодшому колезі не опускати рук. У листі з Нижнього Синьовидного 27 березня 1842 року він писав: щоб – "сю загальнокорисну інституцію поволі розповсюдити", необхідно наполегливо і аргументовано переконати людей. "При тім годі спускати з уваги, що наука шкільна є для нашого так дуже занедбаного народу ледве в почині і очевидно треба бути приготованим на то, що при таких нових установах всюди стрітиться перешкода... але ніяк не можна при першій невдачі тратити духа і волю". І ці слова кликали до дії. Потім А. Могильницький сам став діяльним борцем за організацію освіти в карпатських селах. Корисною є спадщина Л. Данкевича і для української етнографії. У доповідній записці, складеній у 1841 році для Стрийського староства, чи не вперше він охарактеризував спеціальну торговельну організацію бойків із сіл Синевідсько Вижнє і Синевідсько Нижнє, Межиброди і Тишівниця (тепер Сколівського району на Львівщині). Уривки з неї опублікував Іван Франко у своїй праці "Етнографічна експедиція на Бойківщину" (Франко І. Зібр. творів у 50-ти томах. – Т. 36. – С. 98–99). Цінну народознавчу інформацію подає також у кореспонденціях Л. Данкевич до тодішніх газет, навіть у віршах. Вона стосується розмаїтих побутових аспектів, громадських звичаїв тощо. Поет намагався якнайкраще прислужитися рідному краєві й безпосередньою участю в громадсько-політичному житті. Завдяки його працьовитості, організаторському хистові та наполегливості під час революційних подій 1848–1849 років у Галичині Стрийська Окружна Руська Рада, яку він очолював, стала однією з найдіяльніших і найрадикальніших. При ній був навіть створений перший у Галичині озброєний загін української національної гвардії17. На зборах представників усіх громад 3 серпня 1848 року "мав наш учений свщ.18 Л. Данкевич перед церквою з установленої в сій цілі мовниці мову до народу – найкращу, яку ми коли чули. Говорив про руську народність і про ціль зборів. Усіх порушив до живого, не виймаючи й військової залоги, що – зложена з руських дітий Стрийського округа – розуміла рідне слово ліпше, як кожне инше. Видно було, як не одному жовнірови крутилися сльози на очах", – писала газета "Зоря Галицька" 15 серпня 1848 року19. Того ж дня було посвячено й військову хоругву загону. У Коломиї Л. Данкевич організував будівництво нової церкви. Для її оздоблення він запросив видатного художника Корнила Устияновича і закарпатського різьбяра Юрка Морозенка20. Постійно дбав Л. Данкевич про піднесення світської народної освіти і культури. Його кореспонденція "Бурса в Коломиї" (Слово. – 1863. – 10 (22) лип.) засвідчує, що він виявляв батьківську турботу про бідних, але обдарованих селянських дітей. Л. Данкевич сам очолював названий вище гімназичний гуртожиток. Навчалися і виховувались там 18 дітей, в тому числі 11 синів селян, 3 – дяків, 2 – ремісників, 1 – сільського вчителя і 1 – громадського писаря. Кошти на їх утримання жертвувала громадськість. Л. Данкевич повідомляв, що до відповідних урядових установ та консисторії подано проект статуту Бурси і Братства, висловлював надію, що його прийняття допоможе розширити притулок для талановитої молоді. У восьмитомній "Історії української літератури" високо оцінено творчість Л. Данкевича. Але його названо "гуцульським письменником" (Т. 2. – С. 366), хоч і походження, і місце тривалої праці, і переважна частина його спадщини, навіть образність і лексика, переконують, що він органічно зв’язаний з Бойківщиною. Матеріал передруковано із статті: Дем’ян Г. Лука Данкевич / Григорій Дем’ян // Хвилі Стрия. – Стрий, 1995. – С. 253–261. 1 Огоновський О. Історія літератури руської. – Ч. 2, вип. 1. – Львів, 1889. – С. 349–350. 2 Там же. – С. 350. 3 Франко І. Іван Гушалевич // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – Т. 35. – К.: Наук. думка, 1982. – С. 31. 4 Из Коломыи // Слово (Львів). – 1866. – 31 груд. (1867. – 12 січ.). 5 Л. з Р. Я – яких много // Вісник (Відень). – 1865. – 23 жовт. (4 листоп.). 6 Лука – 1865. 74 год жизни моей // Вісник (Відень). – 1865. – 30 жовт. (11 листоп.); Данкевич Л. Гуси // Галичанин: Литературный сборник, издаваемый Яковом Федоровичем Головацким и Богданом Андреевичем Дедицким. – Кн. 1, вып. 1. – Львов, 1862. – С. 13–14. 7 Зелемінь – гора у Сколівських Бескидах. 8 Нещетним – незчисленним. 9 Коріят – Федір Корятович в кінці XIV – на поч. XV ст. був князем на Закарпатті (помер у 1417 р.). 10 Уперше надруковано в газ. "Зоря Галицька". – 1849 – 30 квіт. (12 травня). 11 Данкевич Л. Восклик радостний галицьких русинів при восході на престол Галицько-Львівської митрополії Его Високо-Преосвященства Кир Григорія барона Яхимовича // Зоря Галицькая яко альбум на год 1860. – Львів. – С. XII–XIV. 12 Зажин – зажинки, початок жнив. 13 Шатан – сатана. 14 Данкевич Л. Шатана жада // Вінок русинам на обжинки. – Ч. 2. – Відень, 1847. – С. 55. 15 Повала – стеля. 16 Лука з Р. Двоговор // Зоря Галицька (Львів). – 1848. – 28 листоп. 17 Кревецький І. Проби організування руських національних гвардій у Галичині 1848–1849 // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – Т. 113. – Львів, 1913. – С. 103–104; Слово (Львів). – 1866. – 31 груд. (1867. – 12 січ.). 18 свщ. – священик. 19 Цитується за: Кревецький І. Вказана праця. – С. 103. 20 Народний голос (Коломия). – 1866. – №6. – С. 79–82. |
|
Долинська центральна районна бібліотека Методично-бібліографічний... Той дім всі звуть бібліотека… (з досвіду роботи Надіївської сільської бібліотеки-філії Долинської ЦБС) / Долинська ЦРБ; [уклад. Н.... |
ДОЛИНСЬКА ЦЕНТРАЛьна районна БІБЛІОТЕка ЛОЛИНСЬКА СІЛЬСЬКА БІБЛІОТЕКА-ФІЛІЯ... Моя гостинна і свята Лолинська рідна сторона [Текст] : інформ-досьє / Долинська ЦРБ; [упоряд.: З. Тарантюк, Л. Підберезька]. – Долина,... |
|
О. Г. Андрєєва Долинська центральна районна бібліотека Креховецька М. Провісник світла і добра / М. Креховецька // Файна газета. – 2008. – 11 черв. – С. 4 |
Долинська центральна районна бібліотека Щорічно бібліотека одержує більш ніж 70 назв газет і журналів. Серед них видання з економічних, суспільних, політичних питань, питань... |
|
Долинська центральна районна бібліотека Голови обласних рад 4 областей Західної України – Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької проголосити 2009... |
ДОЛИНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА БІБЛІОТЕКА МЕТОДИЧНО-БІБЛІОГРАФІЧНИЙ... Дім, де живуть не тільки книги : (з досвіду роботи Раківської сільської бібліотеки-філії Долинської ЦБС) / Долинська ЦРБ; [уклад.... |
|
Центральна районна бібліотека Методично-бібліографічний відділ З... Бібліотека – моя доля: з досвіду роботи / Долинська ЦРБ, метод бібліогр від.; уклад. З. В. Тарантюк, Н. П. Кушнірчук, відп за вип.... |
Долинська центральна районна бібліотека Та й кожен повинен досягти своїх вершин у житті. А це не завжди легко й просто, тому що вершин досягають доклавши великих зусиль.... |
|
Відділ культури і туризму Заліщицької РДА Центральна бібліотека ЦБС Заліщицького району Калінка О. А. – завідувачка відділу інформаційно-бібліографічної та методичної роботи ЦБ |
Комунальної установи «Вознесенська центральна районна лікарня» |