|
Скачати 350.6 Kb.
|
Панегіричне віршуванняВсі ці панегірики – шкільні вправи, але вони свідчать, з якою пожадливістю в стінах школи ловилося все, що могло цікавити українського патріота в діяльності захисників його батьківщини й народності. У віршах, складених з приводу сумних подій ХVІІ ст. … звучить живий настрій того часу, і не треба бути навіть знавцем епохи, а мати лише хоч трохи чуття, щоб побачити під незграбною формою шкільного, штучного вірша глибоке душевне піднесення або скорботу. В.ПеретцЯвище Ренесансу: …він (Ренесанс) висунув на перший план роль індивідуального і дійшов до обожнювання видатних історичних осіб. Якщо держави і князі ушановували поетів і винагороджували їхню творчість не тільки схваленням і захопленням талантом і вченістю, то поети намагались відплатити похвалами, уявляючи, що вони роздають уславлюваним безсмертя. В ту епоху створилася дуже висока оцінка ролі письменника: адже тільки завдяки його праці нащадки пізнають предків, тільки письменник дає людині або вічну славу, або вічну ганьбу. В.Перетц “Просфонима” (привітання) (1591) Перший друкований український панегірик (Львівська братська друкарня). Має значення, як матеріал для суджень про характер риторики в наших школах в найперший час їх існування… Є зразком риторичного твору, майже зовсім вільного від впливів польсько-латинської поетики. К.Харлампович Анонімний1 панегірик на честь київського митрополита М.Рогози, який приїхав до Львова на початку 1591 р. Він посвятив малу церкву у дзвіниці в ім”я Трьох Святих, благословив підвалини великої церкви Успіння Богородиці й пасторським посланням заявив, що єпископ Гедеон не по-людськи ставиться до братства, тому закликав його на суд, де єпископові заборонено пригнічувати братство під загрозою відлучення від церкви. Складено його від імені учнів і вчителів (“малих” і “старших”) Львівської братської школи і виголошено “пред народом” 17 січня 1591 р. у братській церкві. КомпозиціяПерша частина: герб Львова з віршами (8 віршів): возвеличення Львова. Друга частина: два привітання: Перше привітання: починається коротким прологом, виголошеним грецькою та слов”янською мовами. Три хори (“лики”) – по черзі виступають “отроки”, кожен виголошує якусь сентенцію: І лик – 5 отроків (грецькою і книжкою українською), І-й говорить прозою, всі інші – віршами: спочатку – гекзаметр і пентаметр, потім – двовірші. ІІ-ий, ІІІ-ий лики – “чотиристихи” (парні двовірші), складені простою мовою. Чергування віршів підкреслюється чергуванням великих і малих літер на початку кожного вірша. Молитва (можливо, виконана хором) – складена з двовіршів з жіночими римами. Привітання від “старійших” – декламація (опис весни, провісником якої є прихід митрополита після всіх життєвих злигоднів). Друге привітання: виголошене “в школі” – значно коротше і простіше. “Моління від нищих”1 – благання дозволу обходити парафіян, збираючи подарунки Звернення до громадянства:
Ідея просвітництва та шкільництва Усвідомлена вага і “спасенность” освіти, зокрема вивчення словесних наук. Автор закликає отроків “млека словесного ученія младенчески возлюбити”. Високо оцінюється теологія як зброя у боротьбі, у полеміці з супротивниками. Образ М.Рогози. Прославляється не стільки конкретна особа, скільки доброчинності, що повинні бути їй притаманні відповідно із високою посадою, яку та обіймає. Герой уподібнюється “доброму войну”, при бедрі якого “припоясан” меч, “богословієм кований”, меч “славний і непорочний”. З таким мечем можна сміливо рушати в бій, у похід. Порівнюється з пророком Ілією у своєму “жажденії” істини. “Візерунок цнот” О.Митури (1618) Присвячений Єлисею Плетенецькому2: з шляхецького православного роду. 1595 – архімандрит Пинського Лещинського монастиря. 1599, вересень, обраний архімандритом Києво-Печерської лаври. Очолює культурний рух ІІ-го десятиліття ХVІІ ст.: купує Стрятинську друкарню, привозить до Києва, закладає папірню, ливарню, друкує книги. Оспіваний як організатор друкарської справи в Києві. Прославляється громадська діяльність героя – школи, шпиталі, церкви. “Вірші на жалосний погреб… Петра Конашевича Сагайдачного” К.Саковича1 (1622) Композиція
Образ П.СагайдачногоКасіян Сакович перший в українській давній поезії створив монументальний образ ідеального національного героя і наділив його виразною виховною функцією. В.Колосова Ідеал воїна і героя. Через цей образ показується все запорозьке військо: найхарактерніші риси козаків розкриваються через показ фактів із життя Сагайдачного. Він за гетьманства свого взяв був місто Кафу –Цісар туркський там зазнав немалого страху! Чотирнадцять тисяч він ворога розбив, Одні каторги палив, іншії топив. Із неволі християн безліч увільнив… Прославлення героя за турботливе ставлення до освіти, за матеріальну підтримку братських шкіл. Тема смертіВирішується у традиційному для барокового мистецтва ракурсі – vanitas. Образ смерті, всемогутньої і нещадної, твориться на основі двох народних афоризмів:
Провідна ідея: всі люди рівні перед смертю – і багаті, і бідні, і ті, які досягли найвищої влади, і ті, які залишилися на все життя “подпасками”. Доказ безсилля багатства і влади перед смертю – різні порівняння, як запозичені з античної історії (розповідь про Креза), так і місцевого походження. Біблійні + антично-міфологічні образи + побутові образи = смерть показана у вигляді озброєного лицаря. Через образ смерті реалізується християнський принцип “демократизму” – усі рівні перед смертю, переростає у принцип демократизму соціально-політичного – поет пропонує поширити славу гетьмана на всіх козаків. Епілог (звернення “смертю поражоного до живих”): філософсько-ліричний підсумок про швидкоплинність людського життя, неминучий смертальний кінець. Висловлюється дидактично-молалізаторська позиція – треба жити на землі чесно. Особливості стилюТрадиції літератури Київської Русі + греко-слов”янська школа + бароко стильовий синкретизм. Бароко:
“Євхаристиріон”(вдячність) С.Почаського1 (1632) Єдина відома літературиа пам”ятка КМ колегіуму часів його знаходження у Лаврі. Цей вірш є перше вираження тої епохи, коли в нашу освіту привносилася західноєвропейська наука, не завжди вільна від домішок поганства. М.Лінчевський Подарований на честь Свята Великодня Петрові Могилі учнями та викладачами Лаврської школи. Під текстом – підписи 23 учнів класу риторики. За формою є поетичною декламацією. Тема патріотизму і шанування науки. Почуття національної гордості, віра у власних національних героїв. Образ Петра Могили. У посвятній передмові, складеній самим С.Почаський, Могила прославляється таким чином: “Вселенський король, ясновельможний милостивий отче, мав звичай виносити своїм підданим свічку на знак гарячої любові, яку мав до них. Королева наук, Мінерва православно-католицька, безплідна до сьогодні, вродила, по милості Божій, в православній науці православних синів, які, зібравшись під намет твоєї щедрості, під плащ твоєї турботи, під привітність твоєї прихильноості до наук, - не знають, який би використати символ для виявлення своєї до тебе подяки. Як пану, подобало б тобі піднести золото; але ти сам разом із золотом віддав себе науці. О нечувана в Русі щедрість! Подобало б, як королю, коштовне каміння: але ти сам, будучи неоціненним каменем за своїми доброчинностями і благочестям, синів Мінерви дорогим камінням вважаєш і про це велегласно говориш. А сам, будучи тим, чим золото між металами, діамант між каменями, такими вважаєш тих, хто займається науками, - і все це по любові своїй до матері церкви, яку ти… розбудовуєш”1. Далі панегірист говорить, що найпристойнішим символом вдячності П.Могилі від студентів мусять бути воздвигнуті для нього гори Парнас і Гелікон, щоб вознесена на них слава фундатора шкіл стала відома усьому світові. Композиція: І частина: “Гелікон, або сад науки перший, що має 8 наук”:
Завершується віршами до Бога. ІІ частина “Парнас, або сад науки другий” – 10 муз, що є покровительками різних видів діяльності3:
Завершується віршами до пресвятої Діви Фактично всі партії звернені до мецената київського – Петра Могили. “Імнологія” (піснослів”я) (1630) “Имнологіа, си єст песнословіє, албо песнь през части писмом мовленаа на день Воскресеніа господа нашего Іисуса Хріста” На Великдень Петрові Могилі (“за дбалість П.Могили про друкарні” (М.Возняк)), тодішньому лаврському архімандритові від групи друкарів Києво-Печерської лаврської друкарні: Памва Беринда, Тарасій Земка1 та ін Висловлюється подяка за покровительство друкарні. У формі великодніх стихирь. КомпозиціяПосвята у формі акровірша (“Петрові Молигі, архимандриту святыя чудотворныя великыя Лавры Печерскыя Киевскыя, воєводину земль молдавских”) + 10 віршів з прізвищами всього тодішнього складу печерської друкарні. Геральдична поезія Поезія на герби. Елемент прикнижного реквізиту: геральдичний вірш у тодішніх книжках був обов”язковим з огляду на особливості тогочасної видавничої діяльності. Геральдична посвята – запорука спілкування видання і подальшої долі книги. За своєю природою – синкретичний графічно-літературний жанр. Здебільшого поезії анонімні. “Зрима метафора”: сукупність слова і зображення. У формуванні української геральдичної поезії, окрім західноєвропейської лицарської, відіграло і існування сильної давньоруської літературної традиції (образи ідеальних князів у літописанні та військових повістях). Герби побутували в Україні де юре вже майже два століття (Городельський привілей 1413 року надав середній і вищій шляхетській верстві право вживати польські герби), де факто – значно довше. Праці польських геральдистів, популярні в Україні: “Герби польського лицарства” Бартоша Папроцького1 (1584), “Опис Польщі” Симона Сокольського (1641-1645). У цих працях подавався не лише опис гербів, але й додавалася легенда про їх походження., тобто ці праці українські літератури розглядали як “науковий” коментар до герба. Об”єктивна інформація з цих книг у геральдичному віршуванні набувала суб”єктивної інтерпретації. Геральдична поезія ставила за мету висвітлення особливих рис, заслуг і цнот конкретного роду або його представника. Орієнтована на шляхетсько-аристократичну аудиторію, а отже, відповідала властивій для такого соціуму системі цінностей. Образ ідеального героя У гербових віршах спостерігається намагання давнім походженням магнатського дому ствердити право його представників на перебування у товаристві славетних лицарів минулого на правах нащадків їхньої слави. Типова формула заголовка гербової поезії – “На старожитний клейнот…” - обов”язково наголошує на стародавності герба і, таким чином, усього аристократичного роду. Мотив посилюється характерним для епохи Бароко зацікавленням власною історією, спробами з”ясувати походження свого народу. У творі має бути створений образ ідеального, рафінованого магната, який би втілював етичний ідеал свого часу, наголошені провідні риси цього ідеалу. Провідна риса українського магната – військова мужність та доблесть, навіть певна агресивність – цей мотив посідає чільне місце у переважній більшості гербових віршів. Ці твори, присвячені військовій аристократії, значною мірою наголошують на повсякчасній готовності дати відсіч зовнішній агресії. Завдяки впливові давньоруської традиції ці мотиви набувають виразного патріотичного забарвлення. Замилування військовими цнотами, що повною мірою можуть бути виявлені лише на полі бою, визначає криваву натуралістичність, притаманну мало не всім творам, в центрі яких – образи військових аристократів, що не мислять свого існування поза боєм. Мотив сталості у бвтьківській вірі Замкненість аристократичного товариства й велика увага до родоводу, значною мірою сприяла поширенню в українських гербових віршах мотивів сталості у батьківській вірі (православній) й пов”язаної з нею меценатською діяльністю, спрямованою на підтримку своєї конфесії. Однак мотив релігійних чеснот є до певної міри вторинним, нав”язаним утилітарним прагненнями якось вплинути на політичну ситуацію. Композиція геральдичного вірша (за В.Крекотнем):
Духовні віршіІмперсональні зразкиТематичні групи:
Різдвяні вірші – оспівування народження Ісуса Христа, ідеалізація його діянь як втіха “всіх ібдних та убогих духом”. Різдво – їх свято. Богородичні пісні – виконувалися під час богослужіння, в народі. Богородиця – узагальнений образ матері. Покровителька простого народу, козацтва. Поборниця християнства. Кирило Транквіліон-Ставровецький (? - 1646) Предтеча Г.Сковороди. В.Шевчук Після 1625 р. перейшов до унії. Помер чернігівським архімандриом. 1618 – Почаївська друкарня – “Зерцало богословій”: виклад світоглядних засад: фундамент світу становлять чотири елементи: вогонь, повітря, вода й земля. З них Богом створене все на землі. Книга викликала звинувачення її автора у єресі. 1619 – Рахманів – Учительне Євангеліє, присвячене різним магнатам, -підручник для проповідування, засуджений іншими ієрархами, що, можливо, посприяло переходові автора до унії. Оцінки вчених: П.Житецький: поезії, повчання та богословські твори Ставровецького залишилися на рівні “шкільної велиречивості, не зачеплені дотиком народної дуики”. М.Возняк: “Це нудний, позбавлений усякого літературного інтересу віршороб”. І.Франко: ”Це перший український поет, у якого здибуємо вірші, зближені формою до дум… Чи він наслідував готові форми дум, чи творці дум наслідували його? Бо ж можливо, що коли була витворена така вигідна форма, то українські кобзарі адаптували її, перенесли в неї давніші пісні та думи, зложені в іншій формі”. В.Перетц: “…віршові вправи його бліді, риторичні і якщо оригінальні вирази і звороти мови, то тільки в тому випадку, коли автор говорить про становище православ”я в литовській Русі”. Збірка “Перло многоцінне” Призначена для мистецької насолоди вибраного кола меценатів зразок елітарної поезії. Збірка – авторське прагення дати зразок для проповідників та студентів. Жанри: казання, церковні вірші, прозовий плач Богородиці, орації, діалоги (3). Версифікація: нерівноскладовий вірш (вірші ліричних псалмів і дум), рима дієслівна. Заперечує силабічний вірш, користується виключно національним – нерівноскладовим. Мова близька до народної. “Лікарство розкошником того світу правдивоє” (1646) Підзаголовок: “пісня вдячна при бенкетах панських”. У формі монолога від імені несподівано померлого молодого багатого пана, звернений з того світу до живих панів, котрі продовжують розкошувати на бенкетах і втішатися земним багатством. Застерігає, що все це облуда, яка щезне. Вся їх слава і влада – для смерті ніщо, а самі вони після смерті – “смрадливії трупи”, описуючи їх, автор використовує елементи натуралізму. Згадка про минуле життя і багатство дозволяє намалювати картину побуту тогочасної шляхти. Гімн смерті, здатній одним помахом коси урівняти земні стани. Смерть – справедливий суддя, що карає грішників. Історична поезія ХVІІ ст. Витвори “козацької музи”. Анонімна: колишні студенти КМА, які перебували у козацькому війську. Дійшло порівняно небагато текстів, знайдено в польських хроніках та українських літописах. Доречніше називати не історичною, а громадсько-політичною. Історичні події – з погляду козака, представника народу. За ідейним спрямуванням, мовою, образністю близькі до народних творів. Українська поезія епохи Бароко – літературний жанр, що чи не найбільш чутливо відбив у собі динаміку соціально-політичних катаклізмів на теренах України в ХVІІ-ХVІІІ ст. Історична поезія, попри виразну неоднорідність, в цілому послідовно відображає у художньо-поетичному ракурсі зміну суспільних, культурних і світоглядних пріоритетів на теренах України ХVІІ-ХVІІІ ст. І.ПомазанМайже виключно твори із виразним панегіричним зображенням:
За мовними ознаками: україномовні, польськомовні, латономовні. За жанровою формою:
Війна Хмельницького – поштовх до розвитку української історичної поезії. Саме у творах, присвячених Хмельниччині та Руїні, українська історична поезія епохи Бароко сягає найбільш значних та самобутніх художніх надбань. В уявленні про перебіг історичного процесу домінуючим є особистісний принцип: історія твориться представниками суспільної еліти, котрі вже за своїм походженням апріорно є гідними її уваги, власне вони самі є історією. Історія – засіб відшукування й підтримування постійного зв”язку з минулим, що репрезентоване предками, апеляція до авториету яких є найнезаперечнішим історичним аргументом: Ми лише карлики, що зіп”ялися на плечі гігантів, але бачимо завдяки цьому далі за них. Бернар Шартрський бачення проблеми спадковості-наслідування давноруські традиції програмують принципи художньо-історичного бачення, котрі є визначальними для історичної поезії ХVІІ-ХVІІІ ст. Виступ Б.Хмельницького сприймається переважно як акт доконаної помсти за козацькі кривди та здобуття моральної та матеріальної компенсації за завдані шляхтою збитки, ніж як перший крок до кардинальних змін в українському соціумі, а також у політичній ситуації в регіоні. Вплив фольклорної поезії: Зневажливо-глузливе, брутальне ставлення до супротивника, на противагу концепції шляхетсько-лицарського підходу до інтерпретації бойових дій, де супротивник мав би бути зображений певною мірою на паритетних засадах, аби не принизити гідність переможця боротьбою з нікчемним ворогом. Образ Богдана Хмельницького Остання яскрава постать історичної поезії ІІ половини ХVІІ ст, стосовно якої дотримано персонально- особистісний принцип інтерпретації історичного процесу. Шлях, запропонований К.Саковичем стосовно П.Сагайдачного: тісний зв”язок особи гетьмана з усім козацьким військом:
стверджується легітимність козацьких збройних змагань, що можуть бути інтерпретовані як цілеспрямоване виконання Божої волі на чолі з Божим обранцем. “Лямент о утропеню мещан острозьких” (1636) Твір полемічного спрямування. Належить перу учителя, одного з “репрезентаторів українсько-руської просвіти” (П.Житецький), добре володіє технікою віршування1. Історична основа - трагічний сюжет: події 1636 р. в Острозі – власниця міста княжна Анна-Алоїза Ходкевич (заснувала єзуїтську колегію, канонізована єзуїтами) переносить з православної церкви до католицького костьолу тіло батька Олек. Острозького, бунт міщан. Розправа. Основний зміст – факти конкретно-історичної дійсності. Висновок про безправ”я черні. Вираз емоцій поета: прагне стати понад партіями, домагається рівності для всіх релігій, бо кожен потребує ласки Божої. Людські вчинки оцінює з позицій загальнолюдської справедливості стає на бік слабких і пригнічених. Апеляція до Бога, до читача, до людей. Висловлює щире співчуття, називає справжніх винуватців інциденту – єзуїтів. Складається з двох частин:
Іван Величковський (1640-1650(?) - 1701)Іван Величковський – поет дуже цікавий. Саме поет, а не вірошописець. Бо наділила його природа щирою іскрою художнього таланту – здатністю зірко вдивлятися у світ, гостро і парадоксально осмислювати його, відливати свої думки у місткі асоціації, колоритні образи, влучні дотепи. Віртуозно володіючи словом і віршем, він полюбляв експериментувати, шукати і розробляти нові й незвичні літературні форми. Це була типова людина епохи бароко – ренесансна життєрадісність і життєлюбність поєднувалась у ньому з глибокою, щирою релігійністю, а це породжувало внутрішню суперечливість його душевного світу, його індивідуальну душевну драму, хоч і живило потужною енергією його творчість. Цікавий він ще й тим, що не займав високих посад, не мав поважних титулів і, бувши освіченою людиною, лишався все життя рядовим орачем рідної культурної ниви… В.Колосова, В.Крекотень Біографія (реконструкція В.Колосової та В.Крекотня)Народився на Чернігівщині (?). 1660-і роки – навчання в КМА. Вихователь, вчитель, покровитель – Варлаам Ясинський. З 1670 р. – Чернігів, служба у Лазаря Барановича. Близький до працівників друкарні Чернігівського колегіуму, можливо, виконував функції редактора і коректора. Одружується з Марією Лукашівною, дочкою полтавського протопопа Луки Семіоновича. Висвячується на попа. Народжується син Іван. 1687 р. – Полтава, пресвітер Успенської церкви (?). Вересень 1701 р. – помирає у Полтаві. Вивчення творчості Тривалий час в російському та радянському літературознавстві відносили творчість до схоластичного “штукарського” віршування. О.Грузинський, професор Ніжинського педінстиуту, власник рукопису, доповідь “Іван Величковський, український футурист ХVІІ ст”. С.Маслов: підготував до друку рукописні твори та вступну статтю. Головна вада у вивченні: розрив змісту і форми. Одні дослідники вважали ”курйозну” форму за невідповідну для виразу “істин християнства” і на цій підставі негативно оцінювали цю форму. Інші ігнорували й ігнорують зміст – “істини християнства” і “відображення реальної дійсності”, високо підносячи “майстерність”, “техніку” – формалістично трактовані мистецькі якості. Творчість не є явищем унікальним, яке можна проставляти літературній практиці його сучасників. Вона – закономірна у контексті своєї епохи. Періодизація творчості: І період: 60-70-і рр. ХVІІ ст. – мирський, вільнодумний. Пише вірші “і для духовного, і для читача”: розробляє як релігійну, так і суто світську тематику (іноді досить вільно трактує окремі християнські мотиви). Твори світського характеру: епіграми, переспівані за Джоном Овеном. ІІ період: 80-90-і рр. ХVІІ ст. – благочестивий молитовний ліризм, прагнення до каяття – наскрізний мотив. Наявні автобіографічні нотки: настрій глибоко релігійної людини, що довгий час залишалася світською. Культивує світські мотиви, настрої, образи. Однак вони зливаються з релігійними настроями, що не було властиво поезії І періоду творчості. Літературна спадщина:
Проблема єдності змісту і формиДля поета розриву, неузгодженості між формою і змістом не існувало. Застосування до “християнських матерій” епіграматичної форми, в тому числі й “курйозної”, він вважав за цілком допустиме, прагнучи до синтезу змісту і форми. “Гіпертрофія форми” – актуальна, історично прогресивна. Вона вела до секуляризації літератури від теології, до емансипації поетичної творчості як самостійної галузі суспільної свідомості, до самоствердження красного письменства. Панегірик Лазарю Барановичу (1684) (“нічна праця” І.Величковського) (від гуртка друкарів Чернігівської друкарні). Польськомовний з домішками латинізмів. Використано латинські цитати з Біблії, поезій Овідія. Згадуються античні боги і герої: Мінерва, Тантал (даремно простягає руки до яблук, які від нього тікають, і стоїть, знеможений жагою), Юпітер, Ахіллес. Композиція: І частина: розробляє тему про патрона Барановича – відомого євангельського мерця – “четверодневного” Лазаря, смерть якого, за Євангелієм від Івана, оплакав Христос, а потім воскресив його, коли напередодні хресних страждань прийшов до Віфанії (Ів. 11, 11-45). Євангельська ідея при пшеничне зерно, що вмирає в землі й приносить, відродившись, великий здобуток. Інтерпретація євангельської події дещо штучна (ознака бароковості): воскресіння Лазаря, як вважає автор, сталося через те, що сестра Лазарева Марія мала ймення однакове з іменем Божої Матері. ІІ частина: звернення до адресата панегірика Лазаря Бароновича і вихваляння його письменницьких здібностей на підставі побіжної характеристики складених ним творів (“Меч духовний”, “Труби словес проповідних”). ІІІ частина: виходячи з етимології прізвища Барановича, автор згадує про апокаліптичного агнця, що був єдиний гідний взяти й розгорнути книгу за сьома печатками (Апокаліпсис, 5,9) та прирівнює до нього чернігівського владику. Епіграма “Пишущему стихи”Приблизний переклад відомого англійського двовірша Д.Овена: “Хто не вміє писати, не знає, який це труд: пишуть три пальці, а працює все тіло”. Коротко висловлює думку про складність поетичного мистецтва, викладену у “Передмові…” до збірки “Млеко”. Труда, сущаго в писанії, знати не может, іже сам не вість писати. Мнить, бути легко писанія діло: Три персти пишуть, а все болить тіло. “Зегар1 цілий і полузегарок” (1690) Збірка присвячена київському митрополиту Варлааму Ясинському (можливо, вчителеві І.Величковського). Наскрізна тема: несподіваність, неминучість, невідворотність, всевладність смерті, байдужої до сьогосвітних соціальних градацій та ієрархій (тема venitas). Звернення до читача: І О смерти пАмятай, и На суд будь чуткій, ВЕЛмИ Час біжит сКОро, В бігу Своєм прудКІЙ2. квадрантес: смерть, суд, ад, небо… час, младость, дівства страта і слово заступи, спаси, помилуй і сохрани абисмо доступили неба. Ритмічна структура – за аналогією з “Хронологією” А.Римші. Образність: метафорично-символічна. Композиція:
“Минути”Барокова гра слів: минути (іменник) і минути (дієслово): До Зегарка належат єще і минути. Прето подобно і тих не треба минути. Починає з “минут усіх. Спільних”: підкреслює, що всі люди за своєю біологічною сутністю рівні (ідея християнської рівності): Минет младенчество. Минет отрочество… Минут всі літа. Минут всі времена. А над все минет час покаянія. Відчутні соціальні мотиви. “Минути злих” – слава, багатство, лестощі, жарти, бенкети, розкоші, зрада, заздрість… (марноти світу, за І.Величковським). Всі вони зникнуть після смерті.Всі ці якості, звички та дії властиві насамперед сильним світу цього. “Минути добрих” – доля бідняків і принижених, хвороби, муки, сльози, голод, каліцтво… тощо. Асоціюються з приниженням і упослідженням. Ці явища – “всякоє зло”, але терплять його здебільшого “добрі”. “Млеко, від вівці пастирю належноє, або труди поетицькі, во честь преблагословенної Діви Марії складені” (1691) Твори часів навчання (частково). Цільна система, своєрідна поетика курйозних різновидів епіграматичного віршування. Свій поетичний обов”язок вбачає у задоволенні естетичних запитів і потреб читачів, що є свідченням сформованої специфічної літературної, письменницької, професійної свідомості, адже прагне служити не лише Богові, але й мистецтву. Прагне активної співпраці з читачам (бароко як активна система). Звідси і основне завдання творчості: збуджувати у читачів розумову напругу, яка б допомагала осягати невідоме й незрозуміле, змусити їх розв”язувати задачі, розгадувати загадки. “Передмова до чительника”: прагне пояснити свої версифікаційні пошуки необхідністю наблизити українське віршування до західноєвропейського. Прагнення це пояснюється намаганням принести втіху українським людям, охочим до читання. Висловлює думку, що труд сприйняття вірша споріднений з трудом його творення піднесення естетичної цінності інтелектуального напруження, через яке осягається невідоме і незрозуміле (особливість барокової естетики). Суперечності між митцем і християнином:
Компроміс форма зміст
Головна барокова риса: синтезування різних типів художньої творчості – поезії та образотворчого мистецтва (графічні фігури, колористичні ефекти). Композиція:
Основна частина збірки Характеризує курйозні вірші. Види “штучок”:
Анна дар і мні сін мира данна, Анна ми мати і та ми манна, Анна пита мя я мати панна.
Слова Богородиці: Со мною жизнь, не страх смерти, Много жити, не умерти. – якщо їх прочитати справа наліво, стають словами праматері Єви: Умерти, не жити много, Смерти страх, не жизнь много.
СлОвО плОтОнОснО МнОгО плОдОнОснО;
Роди, ізбранна, … Порока странна, Сладкая манна, Чистая панна, Яко нам данна, Богу осанна.
Аз Благ Всєх Глубица, Дівственная Єдина, Живот Зачах званним Ісуса Ізбранним…
Остав молитву, дівство растли, злих чти, друже. Ліность люби, сохраняй злость, лай добрих дуже. (справжній міст): Остав ліность, молитву люби, дівство сохраняй, Растли злость, злих лай, чти добрих, друже, дуже.
Як ниву плоди украшають, Тако діву красно роди ублажають. Ниву рясно плоди украшають яко, Діву красно роди ублажають тако. Рясно плоди украшають яко ниву, Красно роди ублажають тако діву… і т.д.
Климентій Зіновіїв (середина ХVІІ ст. – після 1712)Біографічні відомості Відомості – лише з рукопису –автографа та деяких віршів. Варіанти імені: Климентій, ієромонах Климентій Зіновієв син (називає себе сам – 258 вірш), Климентій Зинов”єв, Климентій Зиновій, Климентій Зинов”євич, Климентій Зінов”єв, Климентій Зиновієнко. І.Франко вважав, що дописані до вірша “Про школярів, що дрова крадуть, і про школу” рядки про школяра Трястю – автобіографічні, а відповідно, ім”я автора – Климентій Трястя. Освіта: дяківська сільська школа бурса (“нищий школяр”). Можливо, КМА, яку не закінчив. Священик, можливо, овдовів. Писар, чернець, став ним у досить молоді роки. “Свята обитель” називається ним гіршою турецької неволі, гірше смерті. Багато мандрував (мандрований дяк ?): згадує Канів, Бахмут, Тор, Запорізьку Січ, Литву, Волинь, Польщу, говорить про руснаків-українців, росіян, білорусів, волохів, поляків, євреїв, циганів, бойків. Мандрівки пов”язані з обставинами, породженими специфікою тодішнього церковно-монастирського життя: відвідування різних монастирів з нагоди якогось свята, вшанування чи перенесення ікони, організація нової обителі, збирання монастирями “подаянія”. Вивчення, публікацїї Рукопис знайдено О.В.Шишацьким-Іллічем в монастирі на Чернігівщині у 50-х роках ХІХ ст. та передано П. Кулішеві. У ж. “Русская беседа” (1859) П.Куліш подає велику розвідку з частиною віршів та уривків з них “Климентій, український віршотворець часів гетьмана Мазепи”. До характеристики творчості Куліш підійшов позаісторично: “Чужий народному духові і смакові віршописець”. Звинувачує автора у аморальності, називає його “людиною з дикими поняттями про добро і зло”. Нещастя хотіло, щоб той одинокий рукопис… дістався до рук Куліша… замість дати нам такий культурно-історичний образ, який можна було б утворити на підставі рукопису, Куліш естетично крутить носом над його віршуванням, роздирає на собі ризи з приводу його неморальності, лає його або збуває його загальниками в роді “пустословіє”. І.Франко Відношення до старовинної літератури, зосібна – до віршів Климентія, - вибачливо-зневажливе; Куліш виправдовує недбайливість українців щодо рідної літератури старовини… Куліш ніби не добачає того, що кожна доба має власні естетичні ідеали і що розуміння суспільством різних речей не стоїть на тім самім рівні. В.Перетц Пізніше рукопис знову зник. До опублікованих Кулішем текстів як до історичних свідчень очевидця зверталися М.Чернишевський, О.Пипін, М.Петров, М.Дашкевич та П.Житецький. О.Маркович виписував із збірки прислів”я і приказки, транскрибував (осучаснив) текст, однак списував його неохайно, змінюючи слова або викидаючи дещо з оригіналу, додаючи слова. Марко Вовчок використала прислів”я і приказки із збірника у своїх творах. 1909 – Київський університет св. Володимира, С.Маслов знайшов рукопис під час упорядкування рукописного фонду.. 1912 – В.Перетц опублікував його у серії “Пам”ятки українсько-руської мови і літератури” – “Вірші єромонаха Климентія Зінов”єва сина”: вся віршова спадщина з грунтовною передмовою-дослідженням. Творчість Климентія Зіновіїва помітно відзначається своєрідністю на мертвім тлі доби Руїни. …середніх здібностей, з великим хистом до спостережень, але без уміння та бажання використати свої знання на практиці, - ієромонах Климентій малюється нам як характерний представник того покоління, котре сполучило заповіти минувшини з якимись новими стремліннями та змаганнями. Бувши щирим прихильником того ладу життя, який сформувався за останні роки ХVІІ в. на Україні, Климентій є типовою звичайною людиною свого часу. В.Перетц “Вірші. Приповістки посполиті” - великий рукописний збірник віршів (368), перша в українській фольклористиці збірка приказок і прислів”їв (близько 2000). За змістом і формою – епіграматичний характер (тенденція до опису і характеристики домінує). Представник низового бароко: поетична виучка і багатий життєвий досвід. Ідея збірника (близька до ідеї перекладних Шестодневів): охопити цілий світ з усіма його різноманітними явищами та прославити його Творця. |
Вивчення теорії літератури у школі Сковорода Наталія Теорія досліджує літературний процес, зміну напрямів і течій, особливості стилю окремого письменника й літературної доби, наприклад,... |
Уроки 5, 6 Тема: Літературна балада. Особливості жанру літературної... Навчальна мета: дати визначення поняття «літературна балада», розкрити особливості жанру балади, особливості «німецької системи віршування»;... |