Міністерство освіти і науки України
Жашківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №5
« Письменство XIX століття України»
(реферат з історії України)
Пришлюк Надії Юріївни
учениці 9 класу
Вчитель:
Бухенський Петро Федорович
Жашків 2013
Зміст
1. Вступ……………………………………………………………………………………………………………………3
2. Головна частина
а) вищі навчальні заклади в Україні у 19 ст.………………………………………………………..4
б) Кирило-Мефодіївське братство та Руська трійця……………………………………………7
в) журнал «Основа»……………………………………………………………………………………………..9
г) хлопомани………………………………………………………………………………………………………10
д) Емський указ та Валуєвський циркуляр……………………………………………………..…11
е) М.П. Драгоманов……………………………………………………………………………………………12
є) Т.Г. Шевченко…………………………………………………………………………………………………14
ж) моя знахідка………………………………………………………………………………………………….15
3. Висновок………………………………………………………………………………………………………..…16
4. Додатки…………………………………………………………………………………………………………….17
5. Список використаної літератури………………………………………………………………………23
-2-
Вступ
Я вибрала цю тему, тому що, вона мене зацікавила з усіх інших найбільше. Ви запитаєте, чому, адже є досить багато актуальніших тем? І я вам зможу відповісти, тому що саме через написані тексти ми дізнаємося про цікаве минуле наших предків. Вони записувала важливі дати та події на різних клаптях паперу чи шкіри, а сучасні археологи розшифровують та перекладають ці записи на нашу українську мову і за допомогою такого уроку, як «Історія України» ми дізнаємось, як одягались, готували їсти та просто про буденне життя наших рідних саме з цих рукописів.
Але, мабуть, цей фактор вплинув на тему цього реферату менше, ніж те, про що я розповім надалі.
Нещодавно, прибираючи на горищі своєї бабусі, я знайшла дещо цікаве. Це була дивна книжка, не схожа на сучасну. Вона була в старенькій та подертій шкіряній обкладинці з вибитими малюнками, але без назви *. Як виявилась, навіть у мене вдома є кілька стареньких книжок, про які я буду розповідати в своїй роботі.
Звичайно, ця тема не надто актуальна для сучасної молоді, але якби вони побачили цю книгу на власні очі, то зацікавилися б про що в ній розповідається, адже старо-слов’янську мову в школі не вивчають, але її добре знають священнослужителі. Тому я звернулася за допомогою до свого тата і все ж дізналася, що це за старовинна книга і про що в ній пишеться.
Також у своєму рефераті я буду розповідати про письменність 19 ст. та про все, що з нею пов’язано.
Подальшу інформацію я знайшла в нашій міській бібліотеці, в мережі Інтернет, і власне із самих книг, які я буду досліджувати.
Моєю метою, було, як найбільше дізнатись про писемність моїх предків, які жили в 19 ст. Я хотіла дізнатись, як вони писали та що вони читали.
_______________________________________________________________________________________
* - див. додаток на ст. 22
-3-
Вищі навчальні заклади в Україні у 19 ст.
*На початку XIX ст. в Надднiпрянськiй Україні єдиним вищим навчальним закладом лишалася Києво-Могилянська академiя. Вона не могла забезпечити належного розвитку вищої освiти. Згодом вiдомий український вчений-економіст, винаxiдник, просвітник i громадський діяч Василь Назарович Каразін** (9.02.1773-6.11.1842 рр.) домігся згоди царського уряду на заснування університету в Харкові, організував серед дворянства збір коштів на його утримання, написав проект першого статуту.
17 січня 1805 р. відбулося відкриття Харківського університету. До нього було зараховано 33 казеннокоштних та 23 своєннокоштних студенти. Усього ж протягом першої половини 19 століття цей заклад закінчило 2800 чоловік. Навчання проводилося на чотирьох факультетах: історико-філологічному, фізико-математичному, юридичному та медичному.
Харківський університет став не просто науково-освітнім центром Слобідської та Лівобережної України, а й провідником, колискою нової української романтичної культури, одним з перших осередків українського національно-культурного відродження 19 століття. При університеті була заснована друкарня та книгаря, започатковано видання газет, журналів, альманахів. У Харкові з 1816 до 1819 року випускався перший в Україні літературно-художній, науковий і громадсько-політичний журнал «Украинский вестник»***, який проголосив своїм девізом: «Сприяти всебічному піднесенню науки й літератури». Часопис першим започаткував друкування українською мовою. Він радив широко її використовувати на сторінках друкованих видань, публікувати нею друковані праці вчених, які, «можливо змагатимуться з найосвіченішими народами Європи». В січні 1816 р. почав виходити перший в Україні журнал сатири і гумору «Харьковский Демокрит».
Заснування першого у Східній Україні університету, видання перших українських журналів, діяльність найвизначніших культурних сил того часу сприяли тому, що на початку 19 століття Харків став найбільшим культурним центром в Україні.
У Києві єдиним вищим навчальним закладом до 1834 р., була духовна
_____________________________________________________________________________________
* - Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура», ЦУЛ, 2003рік, ст. 325
** - див. додаток на ст. 17
*** - див. додаток на ст. 18
-4-
академія, відкрита в 1819 році у Братському монастирі, де до 1817 року існува-
ла Києво-Могилянська академія. Київська духовна академія проіснувала 100 років. На початку 1920 р. зі встановленням радянської влади вона була ліквідована.
В університеті працювало два відомих професори математики – Тимофій Федорович Осиповський* (1764-1832 рр.) та його учень, академік Петербурзької Академії наук та кількох іноземних академій Михайло Васильович Остроградський** (1801-1861 рр.). У 1813 р. Т.Ф. Осиповський став ректором університету. Виданий ним у Петербурзі «Курс математики» протягом кількох десятиліть служив вітчизняним підручником з цієї важливої галузі. З Харківським університетом зв’язане й ім’я відомого філолога-славіста, професора Ізмаїла Івановича Срезневського (1812-1880 рр.)
Український фольклор, зібраний Срезневським, зацікавив Миколу Васильовича Гоголя (1809-1852 рр.), який мріяв тоді написати історію України.
Спочатку університет мав у своєму складі два факультети - філософський i юридичний, на яких вчилися чотири роки. Філософський факультет ділився на історико-філологічне i фізико-математичне вiддiлення, які в 1835 р. виділилися у самостiйнi факультет В 1841 р. було відкрито медичний факультет Студентський контингент в унiверситетi протягом 1834-1841 рр. збільшився з 62 до 651 чоловік. До 1861 р. з нього вийшло 1500 вихованців. У 1860 р. при університеті засновано дворічні педагогічні курси для підготовки вчителів.
До 1842 р. університет, не маючи власного приміщення, містився на Печорську в кількох приватних будинках. В 1842 р. він був переведений у нове приміщення, побудоване в стилі росiйськогo класицизму за проектом i під керівництвом архітектора, академіка Вiкентiя Івановича Беретті*** (1781-1842 рр.). Першим ректором Київського університету став професор М.О. Максимович**** - вчений-енциклопедист, природознавець, історик, фольклорист i літературознавець, друг М.В. Гоголя i Т.Г. Шевченка.
На Півдні України центром освіти став Рішельєвський ліцей, заснований 1 травня 1817р. в Одесі i названий в честь герцога А.Е. Piшелье дю Плессі градоначальника Одеси i генерал-губернатора Новоросійського краю (18031814 рр.). До 1820 р. викладання в ліцею велось французькою мовою.
____________________________________________________________________
* - див. додаток на ст. 17
** - див. додаток на ст. 18
*** - див. додаток на ст. 20
**** - див. додаток на ст. 20
-5-
1 травня 1865 на базі Рішельєвського ліцею було відкрито Новоросійський університет в Одесі.
У 1875 році було засновано університет у Чернівцях.
4 серпня 1820 року Гімназію вищих наук було засновано в Ніжині. За статутом Ніжинська гiмназiя мала дев' ять класів, які ділилися на три цикли. Учні старшого циклу називалися студентами i по закінченні одержували 14-й клас "табелі", як i після університету. У 1875 р. гімназія була реорганізована в історико-філологічний інститут iменi князя Безбородька. В 1920 р. відбулося перетворення історико-філологічного інституту в педагогічний, а в 1939 р. йому присвоєно ім’я М.В. Гоголя.
Єдину в Росії школу бджільництва заснував у 1828 р. в с. Пальчики Конотопського повіту на Чернiгiвщинi учитель Петро Іванович Прокопович (10.07.1775-3.04.1850 рр.), яку i очолював до кінця свого життя. П.I. Прокопович вийшов в iсторiю як геній світового пасічництва. Він першим у світі створив його наукові підвалини. Цей український вчений-бджоляр Е: винахідником рамкового ("втулкового") вулика, автором наукових праць з бджільництва. Крім головного предмета - бджільництва, в школі викладалися квітникарство, садівництво, шовківництво, загальноосвітні предмети читання,
письмо i арифметика в обсязі початкової школи.
У другій половині XIX ст. в Україні почала розвиватися вища технічна освіта. В 1885 р. відкрито перший в Украли Південноросійський технологічний інститут у Харкові, в 1898 р. Київський полiтехнiчний інститут, в 1899 р. - Катеринославське вище гірниче училище (за статусом вуз). Крім того, в 1873 р. почав діяти Харківський ветеринарний інститут.
Одним з найстаріших навчальних закладів України є Коростишiвське педагогічне училище імені Івана Франка, 22 жовтня 1869 р. в Києві засновано вчительську семiнарiю Пiвденно-Зaxiдного краю.
Формуванню національної самосвiдомостi українського народу, поширенню просвіти, видавничої справи та шкільництва сприяла дiяльнiсть Кирило-Мефодіївського братства (1846-1847 рр.). Щодо культурно-історичного процесу, то тут братство визнавало рівні права усіх народів на національну самобутність, державну та політичну самостійність, вільний розвиток мови та національної культури. Братству належала думка про особливі риси українського народу та його культури: волелюбність та природний демократизм, поетичність та вiротерпимiсть.
-6-
Кирило-Мефодіївське братство та Руська трійця
Найбільш концентровано думки кирило-мефодіївців про суспільний розвиток i долю України викладені у "Книзі буття українського народу", авторами якого були М. Костомаров i М. Гулак.
Ідеї близькі до тих, що відстоювало братство, висувалися також славнозвісною "Руською трійцею". Це було демократично-просвітительське
літературне угруповання, яке лягло протягом 1833-1837 рр. в Галичині. Утворилося воно у Львові зі студентів духовного семінарії та університету. Новоприйняті члени зобов’язувалися «чесним словом всього життя працювати на користь народу і відродження національної літератури». Назва походить від
кількості керівного ядра засновників (Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич,
Яків Головацький), яких укупі їхні ж товариші прозвали "Руською (що за термінологією мови українського населення тодішньої Галичини означало "українською") трійцею».
Маркіян Шашкевич (1811-1843 рр.), Іван Вагилевич (1811-1866 рр.), Яків Головацький (1814-1888 рр.) стали зачинателями, засновниками української літератури на західноукраїнських землях. Головним девізом їх творчості стало твердження: "нарід руський - одне з головних поколінь слов’янських, ... русини Галичини с часткою великого українського народу, який має свою історію, мову i культуру".
Згуртувавши навколо себе однодумів, "трійчани" почали "ходити в народ", записувати пісні та перекази, слова й вирази, вживані простими людьми. Приклад у цій справі подав Я. Головацький - студент філософського факультету Львівського університету. З портфелем, на якому латиною було написано відомий вислів, що означає: "Все моє ношу з собою", він подорожував по містечках i селах Галичини i Буковини, а згодом побував й на Закарпатті, робив фольклорні записи, фіксував власні спостереження народного побуту.
Ще далi у своїх практичних діях пішов І. Вагилевич*. Виїхавши в гірські райони Галичини, він не тільки збирав фольклор, а й закликав селян до боротьби проти національного та соціального гноблення. Це не лишилося поза увагою властей - його заарештували i під конвоєм доставили додому.
В 1836 р. 1. Вагилевич завершив перший у вiтчизнянiй літературі переклад українською мовою славнозвісної давньоруської поеми"Слово о полку
Ігоровім". Однак тавро політичне неблагодiйного перешкодило йому
опублікувати цю працю.
_______________________________________________________________________________________
*- див додаток на ст. 21
-7-
Такою ж прикрою була доля підготовленої в 1836 р. до друку М. Шашкевичем* "Читанки для діточок в народних училах руських". Вона
побачила світ в 1850 р., тобто через сім років після смерті упорядника. Читанка містила доступну для розуміння учнів iнформацiю про навколишній світ i державний устрій Австрійської імперії, перекази розповідей Бiблiї, морально-повчальні тексти народних дитячих пісень, а також описи правил окремих розваг та ігор.
У 1837 р. у Пештi (Угорщина) надруковано українською мовою підготовлений членами "Руської трiйцi" збірник "Русалка Днiстровая"**. 3 нього почалася нова українська література в Заxiднiй Україні. Він вийшов тисячним тиражем, сто примiрникiв з якого видавець переслав з Угорщини до Відня, а решту до Львова. Однак власті наклали арешт на це видання. Вдалося
врятувати лише двiстi примірників, що упорядники встигли розпродати, подарувати різним особам i установам, а також залишити для себе. Збірник містив фольклорний матеріал, зібраний у Галичині, i ряд власних творів з
проблем історії України. У вступному слові, яке написав М. Шашкевич, про- звучав заклик до культурного та літературного відродження "русинів", духовного єднання українців Наддстрянської та Наддніпрянської України:
Впоминайте, браття милі ...
Може спомин собі дасть
Воскресити в новій силі
Руську славу, руську власть!
М. Шашкевич закликав спiввiтчизникiв уважно вивчати історичне минуле. У збірнику також пропагувалась ідея єдності українського народу з іншими слов’янськими народами.
Національно-культурному відродженню Галичини сприяли революцiйнi події 1848 р. в Австрійській імперії. Тоді у Львові була створена перша українська політична організація - Головна руська (українська) рада. Вона виступила з вимогами культурно-національної реформи для українського населення Галичини.
Головна руська рада iнiцiювала проведення у Львові в жовтні 1848 р. першого з'їзду дiячiв української культури i науки (Собор руських вчених). Згідно з рішенням з’їзду, було засновано "Галицько-руську матицю" - культурно-освітнє товариство, завданням якого було піднесення освіти народу, розвиток літератури й мистецтва, видання популярних книг для народу.
_______________________________________________________________________________________* - див. додаток на ст. 19
** - див. додаток на ст. 19
-8-
Журнал «Основа»
П. Куліш, М. Костомаров, В. Білозерський, Олександр Кiстякiвський (1833-1885 рр.) стали засновниками i провідними діячами громадсько-політичного та художньо-літературного журналу "Основа" - першого щомісячника українською мовою, хоча частина матеріалів друкувалася й російською мовою. "Основа" виходила у Петербурзі з січня 1861 р. до жовтня 1862 р. Безпосередню участь у пiдготовцi цього видання брав Т. Шевченко. Журнал відстоював розвиток української національної культури, в т.ч. мови й літератури, історії, етнографії, фольклору, друкував твори українських письменників, iсторичнi праці та документи, літературну критику й публiци-
стику, праці на педагогічні, мовні, музикознавчі, суспільні теми, спогади, щоденники. В "Основі" було надруковано понад 70 творів Т. Шевченка. Серед авторів журналу були П. Куліш, Марко Вовчок, С. Руданський, Л. Глібов, А. Свидницький та iншi українські письменники, На його сторінках друкували свої твори М. Костомаров, Володимир Антонович (1834-1908 рр.), Тадей Рильський (2.01.]841-1902 рр.), Павло Житецький (1836-1911 рр.), Павло Чу-
бинський (1839-1884рр.). Не одержавши вiд властей офiцiйного дозволу на продовження свого існування, журнал "Основа" - цей перший друкований орган українського національно-культурного руху - перестав виходити у світ, але в історії українського національного відродження він залишив помітний слід.
-9-
Хлопомани
В Киві у 60-х роках XIX ст. почався рух хлопоманів. Таку назву з боку польських аристократів i московських публiцистiв одержали студенти Київського університету, в основному польського походження, яких мучило сумління усвідомленням того, що польські пани століттями гнобили селян. Сам термін "хлопомани" означає бажання зблизитися з простим людом - хлопами. Хлопомани розмовляли виключно українською мовою, носили національний одяг i дотримувалися українських звичаїв.
Свою кінцеву стратегічну мету хлопомани вбачали в ліквідації царизму, кріпацтва та встановленні демократичної республіки, в якій вільно жили б українці, росіяни, білоруси, поляки. Розпочати здійснення цих задумів вони вирішили з поширення освіти серед українських селян, піднесення їх національної та суспільно-політичної свідомості.
Хлопомани дійшли висновку, що "соромно жити в краї i не знати нi самого краю, нi йога людності". Вони вирішили пізнати народ, його психологію, світогляд, традиції шляхом особистих спостережень i з цією метою, переодягшись у селянське вбрання, вирушили під час лiтнiх вакацій у подорож по українських селах. За три таю походи вони обійшли Волинь, Поділля, Київщину, Холмщину, значну частину Катеринославщини та Херсонщини. Безперечний лідер хлопоманів В. Антонович вбачав позитивний результат цих подорожей в тому, що вони дали їм змогу познайомитися доволі добре з народним світоглядом.
-10-
Емський указ та Валуєвський циркуляр
Військовий міністр Дмитро Мiлютiн попереджав царя про наміри хлопоманів нібито утворити самостійну українську державу. Тому реакція царизму не забарилася. 18 липня 1863 р. міністр внутрiшнiх справ Росії Петро Валуєв видав циркуляр - таємне розпорядження царського уряду, схвалене російським імператором - про заборону української мови. Поза законом фактично була поставлена українська література.
Проте царська цензура під рiзноманiтними приводами обмежувала також i друкування художньої літератури. Тому з 1863 р. видання книжок українською мовою в межах Російської імперії майже припинилося. У 1864 р. вийшло 12 назв, у 1865 - п'ять, У 1867-1869 рр. - по дів назви на рік.
Репресії які почалися в 1875 р., особливо посилились після Емського акту 1876 р. Таку назву дістав таємний указ, який підписав російський імператор Олександр 11 18 (30) травня 1876 р. в м. Емс, у Нiмеччинi, поблизу Вiсбадена. Емський акт був витриманий в дусі циркуляра Валуєва. Він став подальшим кроком політики національного гноблення українського народу,переслідування його культури.
Емський акт забороняв ввіз у межі Російської iмперiї без дозволу "будь-яких книг i брошур, що видаються за кордоном на малоруському нарiччi", друкування та видання в iмперiї "оригінальних творів i перекладів на тому ж нарiччi", крім історичних документів i пам' яток, iз додержанням правопису оригiналiв, творів красного письменства З користуванням тільки загальноприйнятим російським правописом. Емським актом заборонялися також "рiзнi сценiчнi вистави й читання на малоруському нарiччi, а також i друкування на ньому текстів до музичних нот".
Наслідком Емського акту було й те, що в 1877 році не було надруковано жодної української книжки.
-11-
М. П. Драгоманов*
В історії української культури XIX ст. чільне місце посідає М. П. Драгоманов - один з лiдерiв Старої громади, її провідний діяч. Це - великий мислитель, будитель свободи, постать світового масштабу. Він - великою мірою предтеча, духовний попередник сьогоднішньої незалежної та демократичної України. Багато що в нинішньому розвитку України він передбачив ще понад 100 років тому. М. Драгоманов є започатковувачем українського соцiaлiстичного руху, але його погляди великою мірою вiдрiзнялися вiд марксистських. Тому ім’я його або замовчувалося, або піддавалось незаслуженій критиці.
Перу М. Драгоманова належить чимало творів: "Про українських козaкiв, татар i турків", "Шевченко, українофіли i соціалізм", "Чудацькі думки про українську національну справу", "Листи на Наддніпрянську Україну", "Icторична Польща i великоруська демократія", "Лібералізм i земство в Росії".
Народився майбутній вчений у місті Гадячі під Полтавою в небагатій дворянській сім’ї. Батько М. Драгоманова вів свій рід вiд козацького старшини часів Гетьманщини. Нацiональнi традиції в сім’ї дотримувались, однак вони все ж були в тіні космополітичного лібералізму батька - людини виключно освіченої та ерудованої. Після навчання в Гадяцькому повітовому училищі та Полтавській гімназії м. Драгоманов закінчує в 1863 р. iсторико-фiлологiчний факультет Київського університету, де одержує в 1864 р. право викладати після захисту дисертації на тему "Імператор Тіберій". Тут він спочатку працює приват-доцентом, а з 1870 р. - доцентом кафедри всесвітньої icтopiї, читаючи курс стародавньої історії Сходу, Греції та Риму. В 1870-1873 рр. проходив стажування у Львові, Празі, Гейдельберзі, Цюріху, Вiднi, Флоренції.
(М. Драгоманов став однією з перших жертв хвилі репресій проти українського руху, що знайшла завершення в Емському акті 1876 р. За любов до України за особистим наказом Олександра II в 1875 р. його звільнили з Київського університету i він змушений був в 1876 р. назавжди виїхати за кордон.
Завдяки М. Драгоманову Європа дізнавалася про Україну. В 1878 р. на Паризькому світовому літературному конгресі він зробив доповідь про заборонену царським урядом українську літературу, різко засудивши Емський акт. Цю доповідь М. Драгоманов вручив президентові та віце-президентові
_____________________________________________________________________
* - див. додаток на ст. 21
-12-
конгресу - Віктору Гюго та І. С. Тургенєву, одержав підтримку найавторитетніших дiячiв світової літератури. У своїх виданнях про Україну він писав різними європейськими мовами.
М. Драгоманов вважається засновником українознавства у свiтовiй науці.
Аналіз його наукових та публіцистичних робіт з проблем держави, суспільства, особистості дає підстави назвати М. Драгоманова першим українським політологом.
-13-
Т.Г. ШЕВЧЕНКО
Ну і звичайно, як можна говорити про писемність 19 століття і не згадати Траса Шевченка.
Тарас Шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних талантів та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, і коли в Україні буде поважитися мова, культура та історія народу, тоді і люди будуть щасливі.
Т. Шевченко є одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графік, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (втрачено понад 160). У 1859-1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування.
Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлені пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім'ям в Україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина українського народу - Тараса Шевченка.
Завдяки Т.Г. Шевченку, всі люди світу дізнались про таку талановиту країну, як – Україна.
-14-
Моя знахідка
Я не історик та не археолог, тому багато не зможу розповісти про книгу, яку я знайшла на горищі своєї бабусі. З того, що вона в шкіряній обкладинці та написана старо-слов’янською мовою я зробила висновок: вона дуже стара і на даний час таких книг на багато, і ті знаходяться в музеях. Тому я пропоную подивитись фото цієї книги*.
_______________________________________________________________________________________
* - див. додаток на ст. 22
-15-
Висновок
Дослідивши дану тему реферату я зробила наступні висновки:
у 19 столітті відкрилося багато вищих навчальних закладів, щоб більше людей отримали освіту;
українці робили все, щоб українська мова розповсюджувалась: Кирило-Мефодіївське братство, хлоп омани, Руська трійця;
в свою чергу царський уряд робив все, щоб «придушити» українську мову і щоб твори українською мовою не друкувалось, але як бачимо, їм вдалось, але на короткий термін;
Т.Г. Шевченко зробив багато у своєму житті, цим самим прославивши свою Батьківщину – Україну.
-16-
Додатки
 Каразін Василь Назарович
Тимофій Федорович Осиповський 
-17-
 Український вісник
Остроградський Михайло Васильович 
-18-
 Русалка дністровая
Маркіян Семенович Шашкевич 
-19-
 Вікентій Іванович Беретті
Михайло Олександрович Максимович 
-20-
 Михайло Петрович Драгоманов
Іван Миколайович Вагилевич 
-21-
-22-
Список використаної літератури
1) Грушевський М .С. «Ілюстрована історія України» Київ 1992 р.
2) Кордон М. В. «Українська та зарубіжна література» ЦУЛ 2003 р.
3) Крип’якевич І. С. «Історія української культури» Київ 1994 р.
-23-
|