В одинадцять років, залишившись круглим сиротою. Тяжкою душевною раною зосталися в пам’яті Тараса спогади про кріпацьке дитинство, які він виклав пізніше у вірші «Якби ви знали, паничі»: Учень


Скачати 202.46 Kb.
НазваВ одинадцять років, залишившись круглим сиротою. Тяжкою душевною раною зосталися в пам’яті Тараса спогади про кріпацьке дитинство, які він виклав пізніше у вірші «Якби ви знали, паничі»: Учень
Дата12.04.2013
Розмір202.46 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Література > Документи
Літературна година. Дружба геніїв (присвячена 196-й річниці з дня народження Т.Г.Шевченка).

Мета: поглибити знання учнів життєвого та творчого шляху Т.Г.Шевченка, зокрема познайомити дітей із матеріалами на краєзнавчу тематику про дружбу двох геніїв – Великого Кобзаря та співака і композитора С.С Гулака-Артемовського.

Хід заняття

Учитель. Щороку, відзначаючи день народження Великого Кобзаря, ми здебільшого говоримо про Шевченка як про поета-демократа, художника, борця за кращу долю рідного народу. А цього разу ми дізналися про Тараса як про людину, яка вміла будувати прекрасні стосунки з іншими людьми, мала широке коло друзів, про щиру, безкорисну дружбу поета із нашим земляком, оперним співаком, драматичним актором, автором першої української національної опери «Запорожець за Дунаєм» Семеном Степановичеи Гулаком-Артемовським, про стосунки Шевченка із відомими промисловцями-меценатами братами Яхненками та Симиренками.

На Україну вступає весна. Перші березневі дні на нашій землі пов’язані з іменем Шевченка, його славою, його духом, його мудрістю, його любов’ю до України. Адже саме у ці дні Україна святкує 195-річницю з дня народження великого Кобзаря - Тараса Григоровича Шевченка.Це свято особливе для нас з вами, тому що життя і творчість українського генія тісно пов’язане з нашим краєм. Дорогами Городищини крокував Великий Кобзар до родини свого сердешного друга Семена Степановича Гулака-Артемовського та братів Яхненків та Симиренків; люди нашого краю, яких так любив Тарас Григорович, його історія та природа стали основою літературної та художньої творчості Великого Кобзаря.

Народився Т.Г.Шевченко на землі нашого Черкаського краю. В селі Моринцях Звенигородського району 9 березня 1814 року в сім’ї кріпаків. Хлопцеві рано прийшлося відчути на собі кріпацьку неволю. Довелося йому і наймитувати, та ніде хлопець довго не затримувався через непокірність. . В одинадцять років, залишившись круглим сиротою. Тяжкою душевною раною зосталися в пам’яті Тараса спогади про кріпацьке дитинство, які він виклав пізніше у вірші «Якби ви знали, паничі»:

Учень.

За що, не знаю, називають

Хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились,

Найперші сльози. Я не знаю,

Чи есть у бога люте зло,

Що б у тій хаті не жило?

А хату раєм називають!

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала.

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи —

Носити воду школярам.

Брати на панщину ходили,

Поки лоби їм поголили!

А сестри! Сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії!

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

    Учень. Після тривалого часу наймитувань, він прибився до панського двору Павла Енгельгардта. . У панських покоях Тарас вперше побачив картини справжніх художників і був ними зачарований. Він крадькома намагався їх змалювати, за що часто був битий. Як кімнатний живописець, малий кріпак Тарас часто подорожував з панською сім’єю. Спочатку до Вільно, де багато читає й опановує перші ази живопису. Це навчання продовжувалося і в малярному цеху В. Ширяєва у Петербурзі, куди згодом переїхала панська родина. Тарас багато малює, зокрема на цей період припадає намальований аквареллю портрет П. Енгельгардта.
  Петербурзький період позначений у житті 17-річного Тараса Шевченка великими і значними змінами. Він, як і раніше, виконував обов’язки козачка, але пан уже доручає йому й оформлення будинку. Зрештою Енгельгард вирішує віддати Тараса в учні живописцю В.Ширяєву, своєму бувшому кріпакові, маючи на меті зробити з нього придворного художника.

Чотири роки життя у живописця принесли Шевченку розуміння малярства і розвинули художній смак. У 1836 році Шевченко познайомився з Іваном Сошенком, який учився в петербурзькій Академії художеств, з художниками К.П.Брюлловим, В.І. Григоровичем, поетом В.Жуковським, письменником В.Гребінкою.
Учень. Доленосним для Тараса стає знайомство з Карлом Брюлловим і Василем Жуковським, стараннями яких у 1838 році його було викуплено з кріпацтва. Шевченкова воля коштувала його друзям 2500 карбованців, які вони одержали, продавши портрет Жуковського, виконаний Брюлловим. Сльози болю і радості котилися по обличчю молодого Шевченка, коли він тримав у руках вручену йому друзями 22квітня1838 року відпускну, що свідчила про звільнення його з кріпацтва.   Разом з волею перед молодим художником широко розчинилися двері у великий світ знань і мистецтва.   Український митець з великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї - швидко здобуває знання. У листопаді 1838 році Шевченко знайомиться із своїм земляком Семеном Степановичем Гулаком-Артемовським, для якого, як і для Шевченка, Петербург став містом становлення його як оперного співака, композитора, актора.

Учитель. Народився Семеном Степанович Гулак-Артемовський 16лютого 1813 року на хуторі Гулаківщина, що знаходився в трьох кілометрах від міста Городища в сім’ї священика Городищенської Покровської церкви Божої матері. Батьки, вирішивши, що їх син стане теж священиком, в 11років віддали його на навчання до Київської духовної семінарії Проте Семен Степанович, маючи від природи чудовий голос і велику тягу до співу, не одягнув рясу священика, а став першим солістом хору Михайлівського Золотоверхого собору. Тут у 1838 році його спів почув відомий російський композитор М.І.Глінка, який, будучи в той час капельмейстером придворної капели, приїхав на Україну, щоб набрати в неї 18-20 хлопчиків. На пропозицію Глінки переїхати в Петербург молодий співак відразу дав згоду. На початку жовтня 1838 року Семеном Степанович Гулак-Артемовський приїхав у Петербург і розпочав заняття з Глінкою вокалом, музикою взагалі і всебічно підвищувати свій загальноосвітній рівень. А в листопаді цього ж року він познайомився з Шевченком, очевидно, на квартирі художника Брюллова. Це знайомство дуже скоро переросло в щиру та міцну дружбу, що супроводжувала їх до смерті поета.

Продовживши своє навчання у відомих педагогів-композиторів у Парижі та Італії, Семен Степанович став прекрасним оперним співаком і розпочав свої виступи на сцені Флорентійського оперного театру. Проте, коли слухи про талановитого співака долетіли до Петербурга, він одержав від дирекції імператорських театрів запрошення в петербурзьку оперну трупу. Гулак-Артемовський повернувся до Петербурга на початку 1842 року, а в травні цього ж року був підписаний перший контракт молодого співака на вітчизняній оперній сцені. Цей документ узаконив Гулака-Артемовського як соліста імператорської опери.

Учитель. Радість за успіхи свого друга Семена Степановича Гулака-Артемовського доповнилась особистими перемогами молодого художника і поета Тараса Григоровича Шевченка. У квітні 1839 року Шевченка нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. У 1840 році його нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами "Хлопчик-жебрак дає хліб собаці". У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину "Циганка-ворожка".

Учень. Акварель «Циганка-ворожка» можна віднести
до одного з програмних творів Шевченка-побутописця. Це бувальщина про
те, як молода дівчина вирішила вдатися до гадання циганки щодо своєї
майбутньої долі. Митець дає досить виразну характеристику персонажам,
ретельно вимальовував риси їх вдачі – довірливої простодушної дівчини та
балакучої ворожки. З подвійним почуттям остраху і надії, навіть
побоюючись глянути на свою «пророчицю», чекає чорнява красуня на її
«вирок». Всю цю розповідну, сповнену побутових деталей ситуацію Шевченко виразив у типовій сцені з народного життя.
Учитель. З -під рук Шевченка виходять малюнки "Козацький бенкет" - 1838, "Натурниця" - 1840 та низка портретів. Він ілюструє чимало художніх творів. У 1840 "Марія" - малюнок до поеми О. С. Пушкіна "Полтава", 1841 - до оповідань Квітки-Основ'яненка "Знахарь", "Сила волі", 1842 -"Зустріч Тараса Бульби з синами" до повісті "Тарас Бульба". Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами "Катерина", 1842 рік.

На той час юнака приваблювало вже не лише малярство. Вирваний ще підлітком з рідного середовища, він сумував за ріднею, особливо за сестрою Катериною, все частіше згадував розповіді діда, і вони само собою складалися у віршовані рядки. І на початку квітня 1840 року вийшла перша збірка поезій під назвою „Кобзар” досі невідомого молодого автора Тараса Шевченка. Книжечка містила всього вісім поезій: «Думи мої, думи мої...”, „Перебендя”, „Катерина”. „Тополя”, „Нащо мені чорні брови”, „До Основ’яненка”, „Іван Підкова” та „Тарасова ніч”.

Учень.

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило,

Поливали сльози... чом не затопили,

Не винесли в море, не розмили в полі?.

Не питали б люде, що в мене болить,

Не питали б, за що проклинаю долю,

Чого нуджу світом? «Нічого робить», —

Не сказали б на сміх...

Квіти мої, діти!

Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?

Чи заплаче серце одно на всім світі,

Як я з вами плакав?..

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас,—

Де ж мені вас діти?

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну,

Попідтинню, сиротами,

А я — тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько,

Моя Україно,

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.

Учитель. «Кобзаря» різно зустріли і на Україні, і в Петербурзі. Передова російська преса схвально відгукнулася на нього, а реакційні критики охрестили Шевченка „мужицьким поетом”. Та він з гордістю прийняв це прізвисько: „Нехай я буду мужицьким поетом, аби тільки поет, мені більше нічого й не треба”, - говорив він.

Після закінчення навчання у Академії Шевченко вирішив поїхати на Україну, у рідні місця, де він не був 15 років. Перебуваючи на Україні, Т.Шевченко зробив серію малюнків, об’єднаних назвою «Мальовнича Україна». Він хотів продати їх і за ці гроші викупити своїх братів і сестру Ірину. Його старша сестра Катерина на той час вже померла. Але задуму не судилося здійснитися.

     Спочатку все йшло добре. Шевченко поступив на службу у Комісію для розбірки стародавніх актів, що давало змогу йому їздити по країні, зустрічатися з селянами і бачити їхнє життя. Все, що він бачив, викликало в нього бурю обурення, яке виливалося у гнівні рядки, адресовані царату та доморощеним поміщикам. (Зачитати „Кругом неправда і неволя”).

Учень.
«Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить.
І на апостольськім престолі
Чернець годований сидить
Людською кровію шинкує
І рай у найми оддає!
Небесний царю! суд твій всуе,
І всує царствіє твоє.
Розбойники, людоїди
Правду побороли,
Осміяли твою славу,
І силу, і волю.
Земля плаче у кайданах,
Як за дітьми мати.
Нема кому розкувати,
Одностайне стати
За євангеліє правди,
За темнії люди!
Нема кому! боже! боже!
Чи ж то і не буде?
Ні, настане час великий
Небесної кари.
Розпадуться три корони
На гордій тіарі!
Розпадуться! Благослови
На месть і на муки,
Благослови мої, боже,
Нетвердії руки!»

Учитель. Кінець 40-х та 50-і роки були роками творчого розквіту Семена Степановича Гулака-Артемовського. Початком цього переможного маршу була партія «Руслан та Людмила» в опері М.Глінки «Руслан та Людмила». Шевченко, який вперше побачив друга в ролі Руслана, писав до Тарновського:

Учень(виконавець ролі Шевченка). «Теперь через день дают «Руслана и Людмилу». Ну и опера! Особенно,когда Руслана поет Гулак-Артемовский, даже затылок почешеш,ей-ей правда! Замечательный певец – ничего не скажешь!».

Учитель. Талановитий співак виступав у концертах, співав в оперних спектаклях й крім того захоплювався різьбою на слоновій кістці. В той же час він збирав матеріал для задуманої статистично-географічної таблиці міст Російської імперії, розробляв проект петербурзького водопроводу. Це свідчить про широту і різноманітність пошуків і життєвих інтересів Гулака-Артемовского. Український артист цікавився суспільним життям столиці, відвідував художні вернісажі, майстерні петербурзьких художників, різні зібрання громадськості, на яких обговорювались питання щоденного життя.

Усе це відбувалося в той час, коли його щирий друг Шевченко томився у Новопетрівській фортеці на пустинному березі Каспійського моря.

Учитель. Прогресивне студентство Київського університету, де отримав місце вчителя малювання Т.Г. Шевченко, гуртувалося у таємничому товаристві „Кирила та Мефодія”і запросило відомого земляка виступити на зібранні. Вважаючи, що він серед однодумців, Тарас зачитав їм уривки з поеми „Сон”, над якою працював у той час. На нього донесли, і разом з іншими членами його було заарештовано. Під час арешту в нього було вилучено рукопис поеми, і це відіграло вирішальну роль у його подальшому житті.

Учень.

За богами — панства, панства
В серебрі та златі!
Мов кабани годовані, —
Пикаті, пузаті!..
Аж потіють, та товпляться,
Щоб то ближче стати
Коло самих: може, вдарять
Або дулю дати
Благоволять; хоч маленьку,
Хоч півдулі, аби тілько
Під самую пику.
І всі у ряд поставали,
Ніби без'язикі —
Анітелень. Цар цвенькає;
А диво-цариця,
Мов та чапля меж птахами,
Скаче, бадьориться.
Довгенько вдвох походжали,
Мов сичі надуті,
Та щось нишком розмовляли —
Здалека не чути —
Об отечестві, здається,
Та нових петлицях,
Та о муштрах ще новіших!..
А потім цариця
Сіла мовчки на дзиґлику.
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого... та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. а той собі
Ще меншого туза
Межи плечі: той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити:
Та верещать: та як ревнуть:
"Ґуля наш батюшка, ґуля!
Ура!.. ура!.. ура! а, а, а".

Учитель. Вирок був суворим: заслати рядовим Оренбурзького лінійного батальйону під суворий нагляд з забороною писати й малювати. Гіршого для Шевченка не можливо було й придумати. Тяжко було волелюбному Шевченку терпіти солдатську муштру, деспотизм офіцерів, своє казармове становище довгі кошмарні 10 років. Не міг він не писати і не малювати.

Учитель. Одним із проявів благородної дружби між українськими митцями стала турбота Гулака-Артемовського за свого товариша під час його заслання. Неодноразово Семен Степанович надсилав Шевченку грошову допомогу. Причому намагався робити це делікатно, переконуючи Тараса Григоровича, що лише повертає гроші за намальований поетом його портрет. Іншим разом Гулак-Артемовський спробував зробити вигляд, що лише виконує побажання невідомого благодійника. Щоправда, Шевченко не вірив у ці вигадки. У своєму листі до друга він писав:

Учень(виконавець ролі Шевченка). „Чи є така велика душа, - яка б згадала мене в далекій неволі…Немає тепер таких великих душ на світі. Одна твоя залишилася і вигадала собі поему, та таку сердечну, що я досі читаю і плачу. Великий ти поет!”, - сумно жартував Шевченко.


Учитель. Як правило, Гулак-Артемовский передавав кошти через свого приятеля Ф.Лазаревського, який, у свою чергу, пересилав гроші своєму брату Михайлу в м. Троіцьк, а вже звідти вони попадали до Шевченка. У 1852 році, скориставшись тим, що Казанською комісаріатською комісією, якій підчинявся Оренбурзький лінійний батальйон, де знаходився

Т. Шевченко, керував хороший знайомий поета і Гулака-Артемовського генерал-майор І.Корба, Гулак-Артемовський відіслав своєму другові 20 карбованців сріблом за нібито написаний Т.Шевченком акварельний портрет. Іншим разом, пославши йому 15 карбованців, Семен Степанович писав:

Учень(виконавець ролі С.С.Гулака-Артемовського). «Любезный брате Тарасе. Получил я от неизвесного подателя письмо со вложением 15 рублей серебром и с присовокуплением убедительнейшей просьбы прислать их тебе. Не зная достоверно твоего адреса, посылаю означенные деньги наобум, сердечно буду рад, если ты их получишь».

Учитель. Шевченко, одержуючи цю щиру допомогу, писав у відповідь листи, проникнуті великою дружбою і глибокою любов’ю до Семена:

Учень(виконавець ролі Шевченка). «Всякое деяние благо, тем более, если оно неожиданно, как, например, твои 20 рублей, полученные сегодня. Благодарю тебя, искренний друже мой! Трижды благо дарю! Ты знаєш, я прежде, в щастливое мое время, не ворочал, можно сказать, капиталами, а тепер, когда я уже шестой год и кисти в руки не беру (мне рисовать запрещено), то можеш представить, что значат для меня твои 20 рублей».

Учитель. Так писав Тарас Гулаку-Артемовському у 1852 році.

Учень(виконавець ролі Шевченка). «Благороднейшей ты из людей, брате, друже мой единственный Семене! Не следовало б тое… но, знать, у тебя столь затылок глубокий, ибо врешь себе нивроку и не спохватишься. Ну скажи, правда,- есть ли такая большая душа на свете, кроме твоей благородной души, чтобы вспоминала меня в глубокой неволе да еще и 15 рублей дала? Благодарю тебя всем серцем и всеми помыслами моими».

Учень. Незважаючи на заборону, Шевченко все-таки записував свої вірші і передавав їх на волю. У цих творах Т. Шевченко з великою поетичною силою відтворив тягар свого підневільного життя в солдатській казармі.

Творчість була для нього не тільки духовною потребою, а й формою протесту проти царського свавілля. Записуючи рядок за рядком, він підтверджував свої ж слова: «Караюсь, мучуся… але не каюсь!.. »

Інколи йому вдавалося й помалювати – це коли хтось з вищих чинів бажав увіковічити себе чи домочадців у портреті.

По смерті Миколи І Тарас Шевченко сподівався, що його повернуть із заслання, але даремно. Олександр ІІ, який зійшов на престол, пам’ятав його образливі вірші на адресу своєї бабки і власноруч викреслив його прізвище з списку на помилування. Друзі і однодумці продовжували боротися за його повернення. І 27березня 1858 року Т.Г.Шевченко повертається в Петербург.

Учитель. Серед тих, хто першим привітав його з поверненням був і Гулак-Артемовський, якого у своєму щоденникові поет називав «мой задушевний Семен», единственный искренний друг».


На початку серпня цього ж року композитор Гулак-Артемовський написав музику на текст народної пісні „Стоїть явір над водою” і присвятив своєму другові Тарасу Григоровичу Шевченку. Ця присвята стоїть на титульній сторінці видання пісні 1860-го року. А народилася мелодія в один із музичних вечорів у Петербурзі у присутності Тараса Григоровича. Згодом вона стала його улюбленою піснею.
(звучить пісня)

Учень. Одразу ж після звільнення поета із заслання в травні 1857 році Шевченко зустрівся в Петербурзі із своїм давнім другом Гулаком-Артемовським. Відтоді вони бачилися майже щодня. Найчастіше друзі збиралися на квартирі композитора. Тут відбувалися літературно-музичні вечори, під час яких Шевченко і Гулак-Артемовський удвох співали. Адже у Тараса Григоровича був непоганий голос, і знав він величезну кількість народних пісень.
Поет жив спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник, Шевченко найбільшу увагу приділяє гравіруванню. Він постійно відчував підтримку своїх друзів, особливо Семена Степановича Гулака-Артемовського, який часто відвідував його у майстерні.

Сцена зустрічі Шевченка з Гулаком- Артемовським

Одного пізнього вечора після концерту до Шевченка завітав Гулак-Артемовський. В елегантному костюмі. Рожева смужка погано стертого гриму лисніла на дужій шиї. Він застав Шевченка у майстерні за роботою.

  • Доброго вечора! Хочу їсти, батьку!

  • Фарбу не стер.

  • До тебе квапився.

  • Піди лишень умийся, нечупаро.

  • Сам нечупара! Закоптився тут на свічках. Не збагну я , Тарасе, навіщо тобі оцей клопіт. Хоч, правда, за це тобі, здається, мають дати поважний титул? Академіка?

  • Та що мені титул! Ти зрозумій: я хочу стати добрим гравером.. тільки для того, щоб переносити прекрасне й повчальне з імператорського музею в кожну хату, в халупи бідняків.

  • А це що? Щось нове?

  • Складаю український буквар. Хочу, щоб він коштував копійок три… не більше…

  • Перший буквар для простолюдинів?

Чи є що краще, лучче в світі, 
Як укупі жити, 
З братом добрим добро певне 
Познать, не ділити 

А чи дозволять таке надрукувати? Правда, з цензурою стало тепер трохи легше.

  • Наївна ти душа, Семене(гірко засміявся). Легше? А мій «Кобзар»? Цензура в нім забороняє навіть те, що друкувалось чи не дводцять років тому! А все, що я пишу тепер, усе розходиться в народі навіть не рукописно, а з уст в уста. І після цього ти говориш: легше?!

  • Та вгамуйся ти!

  • Не вгамували мене й десять років найлютіших мук! І не вгамуюсь я ніколи… навіть після смерті! Коли б ти знав, Семене, як хочеться, коли бог поможе, швидше навчитись цього нового для мене діла… скінчити мороку з цензурою та й дременути кудись на Вкраїну! Господи боже мій, коли мечта близька…

  • Хто зна.

  • Чому ж ні?!

  • Була в мене з графом розмова. І коли б ти бачив, Тарасе, як він журився, наш добрий Федір Петрович, що справжньої свободи випросити в монарха для тебе не зумів. Виїздити з Пітера … тобі заборонено.

  • Я так і думав. То сюди не пускали, тепер – звідсіль! (надягаючи кожуха) Ходім, Семене, погуляєм. Боже мій! Як я люблю це місто. І як прагнув його берегів! А тепер, коли мене звідсіль не пускають, усі помисли – там, над Дніпром… Не можу я більше… Я втечу звідси, втечу! Нехай потім шукають, нехай ловлять, нехай роблять зі мною, що схочуть, нехай… Утечу!

( За повістю О.Ільченка «Петербурзька осінь»)

Учень. Тарас Григорович все-таки одержав навесні 1859 року дозвіл відвідати рідні місця. За поетом встановили суворий таємний нагляд. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. В цей період він написав чимало поезій та малюнків. Наприкінці травня поет прибув до Городища, на цукровий завод Яхненка і Симиренка.
На той час справи фірми Яхненка і Симиренка були саме в розквіті. Завод їхній своїм значним цукровим виробництвом і величезною зразковою механічною майстернею славився мало не на всю Росію. На заводі братів Яхненків і Симиренка панувала вільнонаймана праця, щедро оплачувана. Турбота і піклування хазяїв про добробут робітників і службовців на заводі були безмірні.

У краї з переважно кріпосним населенням це рідкісне явище було світлим і глибоко відрадним. Не дивно, що Тарас Григорович, приїхавши на свою батьківщину, поспішив насамперед побачити городищенський завод братів Яхненків і Симиренка, котрі були, як і сам він, кріпаками. Шевченка багато що дивувало, багато що викликало в нього захоплення, а, оглянувши училище, він поривчасто обняв К. М. Яхненка, поцілував його і з почуттям промовив:

— Батьку! Що ти тут наробив! —і на очах його з’явилися сльози.

Якось мова зайшла про те, що в продажу давно немає творів Кобзаря, на що поет зауважив, що видавці скупляться, а сам він для цього не має грошей. Тоді йому було запропоновано матеріальну підтримку.

Наприкінці червня Шевченко заїхав до одного із службовців заводу Олексія Івановича Хропаля. Влаштувався він на квартирі Хропаля з великим комфортом. Вечорами туди приходили деякі службовці заводу, люди із солідною освітою. Поет часто запалювався, розповідав веселі анекдоти, читав свої вірші, вписані дуже дрібним почерком в невелику оправлену книжечку, яку він звичайно носив за халявою. Такого художнього читання нікому з присутніх не доводилося чути ні доти, ні після того.

«Глибоко вкарбувався в мою пам’ять, — казав О. І. Хропаль, — прочитаний ним вірш «Сон»:

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно, сповитеє, кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий —

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та й на своїм веселім полі

Свою-таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

Та й усміхнулася небога,

Проснулася — нема нічого...

На сина глянула, взяла

Його гарненько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

Останню, може; бог поможе,

Той сон твій справдиться...

У самий розпал діяльності комісій по звільненню селян цей вірш вразив усіх нас, мов електричним струмом».
Тарас Шевченко мріє поселитися десь поблизу Дніпра. Поет мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися на Україні. Вже й з управителем домовився. Але за читання крамольних віршів селянам його знову заарештовують, звинувативши в блюзнірстві. Шевченка звільнили, але наказали виїхати до Петербурга.

Прибувши в Петербург, Тарас Григорович насамперед взявся готувати до друку свій «Кобзар». Головне управління в справах друку поставилося до видання творів Шевченка несхвально, і справа могла б затягнутись надовго, якби міністр народної освіти Ковалевський своєю владою не дозволив друкувати.

Покінчивши таким чином з цензурою, Шевченко звернувся по допомогу в Городище:

Учень(виконавець ролі Шевченка). «Щиро шануємий і многоуважаємий Олексій Іванович!

Мені оце прийшлось до скруту: сьогодні цензура випустила із своїх пазурів мої безталаннії думи, та так, проклята, одчистила, що я ледве пізнав свої діточки, а іздатель... (Кожанчиков) половини не дає того, що я прошу і що мені притьмом треба. З таким моїм лихом я оце до вас з Платоном Федоровичем: вишліть мені, будьте ласкаві, 1100 карбованців, і я вам з великою дякою пришлю к Новому року екземплярів книги на такую суму або через рік гроші з невеликим процентом. Зробіть як знаєте і як вам бог на розум положе. Поклоніться од мене тричі Кондрату Михайловичу (Яхненку), Федору Степановичу і всім, і всім! Титарівну ж (дочку Хропаля) тричі поцілуйте за мене, нехай воно здорове росте та щасливе буде! Оставайтесь здорові! Нехай вам бог помагає на все добре! Не забувайте іскреннього вашого Т. Шевченка.»

Учень. П. Ф. Симиренко відразу ж дав розпорядження надіслати поетові необхідні для видання книжки гроші й при цьому такого листа:

Учень(виконавець ролі Платона Симиренка). «Шановний Добродію Тарасе Григоровичу!

Велике спасибі Вам за лист і ще більше за те, що Ви не забули нас і ввернулися до нас у справі видання ваших пісень.

З цією поштою я надіслав лист у Москву до С. Д. Пурлевського і просив його переслати Вам 1100 карбованців. Після виходу книг прошу Вас відіслати їх на 1100 карбованців у Москву Саві Дмитровичу, а він перешле нам їх сюди — і ми з Вами розквитаємося.

Кіндрат Михайлович справді почуває себе краще після поїздки до Воронежа. Цукрове діло в нас у розпалі й діла багато, а все-таки я знайшов хвилину написати Вам. Ми всі часто згадуємо Ваше перебування у нас і щиро бажали б іще тішитися Вашим товариством. Ми з Вами мало знайомі, хотілося про дещо поговорити з Вами, та не було нагоди. Ви своїми поетичними розповідями так захопили мене, що я все забував. Бог дасть побачимося і поговоримо по правді, відверто. Адже Ви за правду не сердитесь; скажіть мені хоч на перший раз по правді: чому Ви написали до мене однією мовою, а Олексієві Івановичу — іншою? Якщо Вас не стомлює листування таке не літературне, як моє, то я просив би Вас написати мені коли-небудь.

Зичу Вам того, що Вам може бути корисне, а особливо здоров’я: воно потрібне всім. Бачите мій егоїзм.

Ваш найпокірніший слуга Платон Симиренко.

11 грудня 1859 р.

Городищенський завод — богом бережений».

Учитель. «Кобзар» вийшов друком на початку 1860 року. В 1861 році Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його "Букварь южнорусский". Поет дбав про поширення освіти серед народу.
Не зігнувши великого Кобзаря духовно, царизм зламав його фізично. Незважаючи на те, що Шевченко був "наділений міцною будовою тіла", як було сказано у вироку про заслання, царськи сатрапи завдали непоправимої шкоди його здоров’ю, злочинно скоротили життя і прискорили смерть . 10 березня 1861 року поета не стало.

Втрату свого найбільшого друга Гулак-Артемовський переживав дуже важко. Після поховання Тараса Григоровича відбувся благодійний концерт для збору допомоги рідним покійника. У тому концерті брав участь, звичайно, і Семен Степанович. За свідченням тодішньої преси, у той жалобний вечір він співав улюблену пісню Тараса Шевченка „Стоїть явір над водою” і романс Глінки „Гуде вітер вельми в полі”.

Сумна хроніка його життя:
     24 р. (1814-1838) кріпацтва;
     9 р. (1838-1947) волі;
     10 р. (1847-1857) солдатської муштри;
     біля 4 р. (1857-1861) відносної волі.

     Загалом на волі (якщо це можна назвати волею) було прожито лише 13 років! ... А скільки зроблено!

Холодного березневого дня його поховали на Смоленському кладовищі у Петербурзі.

     Лише через 40 днів на настирне клопотання друзів і прогресивної спільноти було одержано дозвіл перевезти тіло поета на Україну.

8 травня 1861 року домовина з тілом Шевченка у супроводі багатолюдної процесії прибула в Канів... Нарешті багатостраждальний син України вернувся до своєї неньки України.   

Учитель.  Через три роки після смерті друга Семен Степанович Гулак-Артемовський, який уже з 1860 року почав втрачати голос, переїхав до Москви, де провів останні дев’ять років свого життя, займаючись лікуванням людей за допомогою гіпнозу. Помер Гулак-Артемовський 5 квітня 1873 року. По сьогоднішній день його прах лежить в московські землі на Ваганьківському кладовищі. У1957 році на могилі С.С Гулака-Артемовського встановлено пам’ятник.
Учитель. Десятиліття йдуть за десятиліттями, а Шевченкове слово залишається таким же діючим і закличним, як і в часи його написання. І сьогодні багато його віршів є сучасними і значимими для нас, його правнуків і праправнуків.

Учень.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
     І голос твій нам душі окриля,
     Встає в новій красі, забувши лихоліття,
     Твоя, Тарасе, звільнена земля.
     У росяні вінки заплетені суцвіття
     До ніг тобі, титане, кладемо.
     Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
     Тебе своїм сучасником звемо.

Василь Симоненко

Схожі:

Пам ’ ять ПК
Найважливішими характеристиками пам'яті є її обсяг та швидкодія. Для роботи сучасних операційних систем та додатків потрібно не менше...
Тихо звучить музика. На сцену виходять учні із запаленими свічками...
Учень. Пам'яті юнаків, які в січні 1918 року віддали найдорожче – своє життя – за незалежність України, присвячується. (слайд 2)
1 Подання (кодування) даних в пам’яті комп’ютера
Структура внутрішньої пам’яті комп’ютера. Біт, байт, машинне слово. Кодування символьних даних в пам’яті комп’ютера. Подання числових...
Тема. Створення композиції «Спогади про літо». Мета
Мета. Розширити знання учнів про жанр – пейзаж; розвивати навички сприйняття, образного мислення, асоціативної пам’яті, уяви, фантазію....
Сповіщають Україну і світ про те, що в столиці стартував дворічний...
Пам’ятаючи мрію Тараса Шевченка увічнити для прийдешніх поколінь одну з найдревніших столиць Європи, презентуємо проект «Київ живописний»,...
«В бур'янах» С. Васильченка один з найкращих художніх творів про дитинство Тараса Шевченка
ТЕМА «В бур'янах» С. Васильченка один з найкращих художніх творів про дитинство Тараса Шевченка
Робота на тему: Героїчне минуле українського народу у творчості Тараса Шевченка
Ще в ранньому дитинстві Тарас Шевченко проймався глибоким захопленням від славного і героїчного минулого українського народу. Із...
Про маловідомі факти перепоховання Тараса Шевченка
У день смерті Тараса Шевченка його друзі художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські вирішили...
Утвердження ідеалів свободи і демократії, збереження історичної пам’яті...
Вшанування у 2015 році пам’яті героїв національно-визвольних змагань, мужності та героїзму сучасних захисників суверенітету і територіальної...
Про заходи у зв'язку з 80-ми роковинами Голодомору 1932 1933 років в Україні
З метою гідного вшанування пам'яті жертв голодоморів в Україні, забезпечення належної організації та проведення у 2013 році заходів...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка