|
|
Скачати 78.98 Kb.
|
|
ФРАГМЕНТ РАДІОПРОГРАМИ „СЛОВО” ВІД 14.05.06 Як ми говоримо? З порад Олександра Пономарева. Мати і матір. Чи нормативним є слово матір у називному відмінку? «Слово мамо. Великеє найкращеє слово» Коли мене питають: «Любиш ріки, Річки і річечки, і потічки?» - Відмовчуюсь: вони в мені навіки, а для мого народу - на віки… Коли мене запитують: «Народу чи можеш прислужитись, як і де?» Мовчу: на ясні зорі, тихі води хай випадкове слово не впаде… Коли мене питають: «Рідну мову чи зміг би поміняти на чужу?» - Моя дружина сину колискову співає тихо… Краще не скажу… Коли мене питають: «Україну чи зможеш ти забуть на чужині?» кричу: «Кладіть отут у домовину живим! Однаковісінько мені…» Вірші Володимира Підпалого про рідну мову і рідну землю відкрили наш радіожурнал. Хай вони нагадають усім, хто знав цього гарного поета, світлу, чесну, порядну людину, що в ці травневі дні йому виповнилось би 70. Згадаймо його добрим словом. Адже людська пам’ять є продовженням наших земних днів… У людей, що цікавляться культурою мови, часто виникає запитання, як треба перекладати з російської активні дієприкметники вышестоящий та нижестоящий. Питання цілком слушне, бо пропоновані словниками нібито українські відповідники вищестоящий і нижчестоящий не витримують жодної критики ні з погляду фонетики, ні з погляду морфології сучасної української літературної мови. Їх нав’язано нашій мові в часи, коли треба було максимально наближати її до російської. Деякі юристи посилаються на те, що ці слова, мовляв, стали термінами, тому їх замінювати ніяк не можна. Такі юристи протягли в терміни й слово пошліна (замість нормальних українських мито і збір), відтіснили на задній план правничий термін оборонець, замінивши його словом захисник (бо це ближче до російського защитник). Тепер настав час нормалізувати зросійщену українську термінологію, зробити її по-справжньому українською. Замість незграбних і непотрібних росіянізмів вышестоящий та нижестоящий варто вживати форми вищого ступеня прикметників вищий і нижчий, як це робиться в багатьох європейських мовах. Під упливом російського отменять недоречно вживають в українській мові слово відміняти (відмінювати), яке означає «робити щось або когось іншим, змінювати»: «Без первісних тілець природа могла б самовільно, не потребуючи праці, усе відміняти на краще» (Микола Зеров); «Тепер я наче трохи натуру відмінила» (Леся Українка); «Але сопілки й тамбурини глухий одмінюють мотив» (Максим Рильський). На позначення поняття «визнавати, оголошувати щось недійсним, незаконним, припиняти дію чогось» використовуємо слово скасовувати та його похідні: скасовувати закон, указ, вирок, заняття тощо. Наприклад: «Коли б уряд про це довідався, він міг би скасувати самий цех за таку постанову» (Зінаїда Тулуб); «Заняття в гімназії на цей день були скасовані» (Юрій Смолич); «Звістка про скасування «Життя і слова» була мені сумна не тільки з загальних, але й з особистих причин» (Леся Українка). Не прикрашають сторінок, навіть найліпших видань слова, вжиті не у властивому їм значенні. Про відтак уже досить багато написали мовознавці, але правильно його використовують тільки носії західноукраїнських говірок і письменники, так чи інакше пов’язані з цією діалектною базою: «Дитячий вік пройшов у місті Вінниці, а відтак довелося жити то на селі, то знов у місті» (Михайло Коцюбинський). Отже, справжнє значення слова відтак - «потім, після того», а не «отже, тому, тож», як думають ті, хто будує речення на взірець: «Здавалося, не потрібно думати про минуле. Адже це лише пережитки. А відтак геть їх!» Тут доречніше було б сказати: «А тому геть їх!» Іншомовне слово солдат має власне український відповідник вояк: «Вояк, поставлений на варті, був простий селянин, новобранець» (Іван Франко); «Мітинг кінчився, лунає команда, вояки швидко збігають по дошках у вагони» (Олесь Гончар). Слову вояк, гадаю, треба віддавати перевагу в українському війську, - пише Олександр Пономарів, - як і слову військо перед словом армія. Безперечно, не слід цуратися чужого. Та чи варто заради чужого забувати своє? Особливо, коли це своє відповідає всім законам мови, тривалий час уживалося в ній і було відтіснене на другий план з позалінгвістичних міркувань: «Брат господарює, а він служить у війську» (Григорій Квітка-Основ’яненко); «Іде військо, іде й друге, А за третім стиха - Не дивися, безталанна, - Везуть тобі лихо» (Тарас Шевченко); «Попереду всього війська Три старшини виступали» (Леся Українка); «Та не корилась Україна, Повстанські ладила війська» (Максим Рильський). І не треба боятися закидів у «хуторянстві» та «архаїзації», до яких іще зовсім недавно вдавалися прискорювачі злиття мов. Навряд чи комусь спаде на гадку чи вистачить сміливості звинувачувати в хуторянстві, приміром, німецьку мову. А в німців навіть для понять телефон, телевізор, телескоп є назви, утворені не тільки від греко-латинських, а й від суто німецьких основ. Дозвольте нагадати вам, що віче - іменник відмінюваний. Заповнюючи прогалини у вивченні рідної історії, ми відроджуємо й забуті чи напівзабуті слова. Досить часто вживаємо тепер, наприклад, слово віче (народні збори). Це добре. Та погано, коли слово віче не відмінюють: «Учасники Всеукраїнського віче (замість віча) прямували до майдану Незалежності», - можна було прочитати в газетах. Віче не є невідмінюваним словом іншомовного походження, як, скажімо, пенсне. Зразком для відмінювання можна вважати іменник плече в однині: віче (плече), віча (плеча), на вічі (на плечі). Деякі наші слухачі звертають увагу на те, що часто можна почути слово матір у називному відмінку. Слухачам здається, що в українській мові не повинно бути такої форми. Повинно бути лише мати. Нічого дивного в появі суфікса -ір нема, - зауважує мовознавець Віктор Ткаченко. - Адже при відмінюванні слова мати цей суфікс, як і суфікс -ер, регулярно виступає в непрямих відмінках. От порівняйте: у називному відмінку виступає форма мати, у родовому - матері (нема матері), у давальному - даю матері, у знахідному - бачу матір, в орудному - матір’ю, і місцевий - біля матері. Так само ці суфіксальні елементи можуть виступати і в похідних словах (порівняйте: материн, материнський, матірний). Отож суфікс, про який мовиться, є залишком попередній епох розвитку мови. Ще в санскриті було слово матар, яке є попередником нашого мати, матері. Як бачимо, за кілька тисяч років це слово ледь змінилося. У називному той суфікс майже втратився, лише іноді він вживається для надання мовленню певної урочистості. Так, ми цілком нормально сприймаємо, наприклад, вираз Матір Божа. До рівня світових мадонн, зображений на полотнах Леонардо да Вінчі і Рафаеля, підніс українську матір своїми безсмертними рядками Тарас Шевченко. У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Ми, як правило, завжди зупиняємося на цих чотирьох рядках. А тим часом наступні рядки по-шевченківськи геніально підносять кожну матір до Богородиці: Буває, іноді дивлюся, Дивуюсь дивом, і печаль Охватить душу; стане жаль Мені її, і зажурюся, І перед нею помолюся, Мов перед образом святим Тієї матері святої, Що в мир наш бога принесла… Тепер їй любо, любо жити… Вона серед ночі встає І стереже добро своє, І дожидає того світу, Щоб знов на його надивитись, Наговоритись. «Це моє! Моє!» І дивиться на його, І молиться за його богу, І йде на улицю гулять Гордіша самої цариці, Щоб людям, бачте, показать Своє добро. «А подивіться! Моє найкраще над всіма!» І ненароком інший гляне. Весела, рада, боже мій! Несе додому свого Йвана. І їй здається, все село Весь день дивилося на його, Що тільки й дива там було, А більше не було нічого. Щасливая!… Радість материнства, першу посмішку, перший крик дитини несе мати у своєму серці через усе життя. І перше слово дитини, «великеє святеє слово» (за словами Тараса Шевченка) - це слово мамо! Світлим променем образ матері пронизує усю творчість Тараса Шевченка. Найвищого словесного вираження досягає цей образ у поемі «Марія», де образ Марії-Богородиці асоціюється з образом земної матері у її вічному вболіванні за дитиною: Й вона заплаче, ідучи У яр по воду до криниці, Тихесенько. І принесе Води погожої, і вмиє Утомлені стопи святиє, І пити дасть, і отрясе, Одує прах з його хітона, Зашиє дірочку та знову Під смокву піде. І сидить І дивиться, о всесвятая! Як син той скорбний спочиває. «Яка ж вона земна, тепла, проста, людяна, далека від усякої містики, яка ж вона наша, ця свята мати, цей «пресвітлий рай», цей найулюбленіший образ Шевченка», - писав Максим Рильський про поему «Марія». В радості материнства, у вболіванні за дитину, у вічному чеканні всі матері світу подібні. Спогади людини про дитинство обов’язково пов’язуються з матір’ю - охоронницею, берегинею родинного вогнища. А зустріч із дитиною після її далеких життєвих доріг - то велика радість і для матері, і для дитини. «Мати. Вона всміхається, а сонце вже іскриться в краплинках сліз на щоках, повні розчервонілі руки мати похапцем витирає об хвартух, губи їй дрижать хвилюванням і шепочуть уже щось найпестливіше, найніжніше, і пірнувши в тепло її грудей, льотчик на мить перестає бути льотчиком, і нема за ним вздовж і впоперек облітаного неба, ні шалених надзвукових швидкостей, нема ні команд, ні тривог, ні небезпек, а є тільки затишок і насолода віднайденого щасливого дитячого світу». Так пише про це Олесь Гончар у романі «Тронка». Думкою мати завжди з сином, де б він не був, щоб він не робив. Ось як про це писав Іван Багряний у своєму романі «Сад Гетсиманський»: «Швидко біжать поїзди степами, швидко пливуть кораблі морями, ще швидше летять літаки попід небесами, та найшвидше летить материнське серце. Через гори високії, через ріки глибокії, через краї чужі, несходимі мчить воно ластівкою, за синами, шукаючи, їх виглядаючи…» При всій загальнолюдськості, поняття мати невідривне від моралі, світогляду певного народу. У фольклорі, кращих зразках класичної української літератури увічнені риси української матері: її самовідданість, надзвичайна працьовитість, охайність, близькість до природи, до землі. Як тут не згадати довженківське: «Чого тільки не понасіває наша невсипуща мати!» Біленька хата і садок вишневий, і «соняхи із літа», і виткані полотна, і українська вишивка, і розписані комини, і неповторна українська пісня, і святвечір, і великдень - то все вона, наша українська мати. Мати в уяві нашого народу асоціюється нерідко з Україною. Ненька-Україна - так говоримо ми. Мати - це життя, це - майбутнє народу. І хай це майбутнє постає не в образі Чорнобильської мадонни, хай постає воно шевченківськими рядками: І на оновленій землі Врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі! |
|
Біосфера це середовище нашого життя, це та природа, яка нас оточує,... Біосфера це середовище нашого життя, це та природа, яка нас оточує, про який ми говоримо в розмовній мові. Людина перш за все своїм... |
Фізика! Яке багате слово! «Сучасна техніка – це перш за все фізика в різних її застосуваннях». За допомогою цих знань сильна рука людини запустила космічні... |
|
Проблеми виховання неможна вирішити без розуміння психічного світу... Х. Що ж в дійсності представляє собою дитина? Дитина, що знаходиться під нашою опікою? Чому ми бачимо в дітях особливих людей, коли... |