|
Скачати 0.88 Mb.
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ І.Ю. СТАДНИК, О.О. ЯШАН, Ю.Ю. ІЛЛЯШЕНКО ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В ОСОБАХ. БІОГРАФІЧНИЙ ДОВІДНИК ДЛЯ СТУДЕНТІВ УСІХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНОГО РІВНЯ «БАКАЛАВР» Черкаси 2011 Історія української культури в особах. Біографічний довідник для студентів усіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» / Авт.-укл. к.і.н. І.Ю. Стадник, к.і.н. О.О. Яшан, к.і.н. Ю.Ю. Ілляшенко,. – Черкаси: ЧДТУ, 2011. – 58 с.
Затверджено на засіданні кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету, протокол №_2_ від_14 жовтня 2011 року © І.Ю. Стадник, О.О. Яшан, Ю.Ю. Ілляшенко В С Т У П Вивчення дисциплін суспільно-гуманітарного циклу є важливим чинником формування у студентів суспільно значимих компетенцій. Навчальній дисципліні «Історія української культури» належить важливе місце в системі освіти, оскільки інтелектуальний потенціал працівників визначається не тільки глибокими спеціальними знаннями, а й високими культурними і національно-патріотичними якостями. Сучасна вища школа вимагає корінного переосмислення парадигми освіти, модернізації змісту, форм і методів становлення особистості на основі гуманізації та гуманітаризації технічної освіти, створення сприятливих умов для її самореалізації. Це можливо, насамперед, через олюднення змісту історичної освіти. У центрі уваги має бути етнос, досягнення матеріальної й духовної культури, конкретні люди, що жили та творили в певну історичну епоху. Історія української культури, як це і має бути в цивілізованій країні, є частиною національного світогляду, складовою загальної культури суспільства і людини, тому курс «Історія української культури» належить до обов’язкових для вивчення студентами усіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр». Довідник подає анотовану бібліографію діячів української культури, зокрема, образотворчих мистецтв, скульптури, вжиткового мистецтва, музичної культури, освіти та науки в Україні. Біографічні статті подано за алфавітним принципом, що дозволить студентам орієнтуватися в пошуку та обробці матеріалу та укладено за джерелами, наведеними в списку літератури. Розробка «Історія української культури в особах. Біографічний довідник для студентів усіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» є складовою частиною посібника з курсу «Історія української культури», який був підготовлений колективом викладачів кафедри історії України. Вибір видатних особистостей для вивчення має суб’єктивний характер і залежить, як правило, від існуючих освітніх традицій та власної точки зору авторів довідника. Автори-укладачі пропонованої розробки користувалися принципом історизму, об’єктивності, визначаючи осіб, котрі впливали тією чи іншою мірою на культурний процес й через чиї особисті долі цей процес пройшов, починаючи від зачатків Київської Русі та завершуючи періодом сучасної доби української культури. Інформація наведена у довіднику може бути використана під час самостійної роботи студентів: написанні рефератів, доповідей тощо. Крім того, подані матеріали допоможуть при підготовці до поточної та підсумкової атестації з Історії української культури. Сподіваємося, що дані методичні вказівки не лише допоможуть студентам краще пізнати історію української культури, а й сприятимуть піднесенню національної свідомості у підростаючого покоління українців. АРХИПЕНКО Олександр Порфирович (30.05.1887 – 25.02.1964) – український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об'єднання Митців Українців Америки (ОМУА) та дійсний член Американської Академії Мистецтва і Літератури Можна впевнено стверджувати жоден з українських митців не зробив більш вагомого внеску у світову художню культуру, ніж О.Архипенко. Вплив цього майстра на увесь розвиток мистецтва ХХ ст. незаперечний. Саме він із кількома видатними художниками – П.Пікассо, Ж.Браком, В.Кандинським, М.Дюшаном – визначив мистецьку парадигму минулого століття. О.Архипенкові судилося започаткувати низку напрямків світового мистецтва та, що надзвичайно важливо, розширити межі сприйняття людиною навколишнього світу – напевне, це є головним завданням мистецтва у всі часи. Роботи Архіпенка визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції. Одним з перших Архипенко почав використовувати експресивні можливості «нульової», наскрізної форми – такою є пустота між піднятою рукою в скульптурі «Жінка, що вкладає волосся», 1915 року. Більшості композицій Архипенка властива манера кубізму, конструктивізму та абстракціонізму. Його творчість мала великий вплив на розвиток модерністського мистецтва в Західній Європі та Америці. Ряд творів, зокрема «Танок», серії жіночих портретів, портрети Володимира Святителя, Т. Шевченка, І. Франка, виконано в реалістичній манері. У 1927 р. Архипенко розробив та запатентував механізм, який створював ілюзію руху намальованих об’єктів з наперед заданою швидкістю та ритмом. Народився в Києві у родині професора механіки. У 1902–1905 рр. навчався в Київському художньому училищі, 1906 р. – у Московському училищі живопису, 1908 р. – у Паризькій мистецькій школі. В Парижі Архипенко оселився в колонії художників «Вулик», де познайомився з А.Модільяні, А.Годьє-Бжеско та іншими. До 1921 р. митець жив у Франції, у 1921–1923 рр. мешкав у Берліні, влаштував там власну художню школу. Після виставкового туру містами Європи Олександр Архипенко 1923 р. переїхав до США, де відкрив мистецьку школу в Нью-Йорку, яку очолював у 1923–1964 рр., викладав в університеті і художніх школах. 1934 р. бере участь у оформленні українського павільйону на виставці у Чикаго, виставляє в ньому свої роботи. Основні твори: «Адам і Єва» (1908), «Жінка з дитиною», «Жінка» (обидві – 1909), «Відпочинок», «Поцілунок» (обидві – 1910), «Мадонна скель» (1911), «Сидяча постать» (1912), «Блакитна танцівниця» (1913), «Гондольєр» (1914), «Жінка, яка зачісується» (1915), «Торс», «Білий торс» (обидві – 1916), «Натюрморт» (1918), «Жінка, яка сидить» (1919), «Анжеліка» (1921–1925), «Міс Мері Ейнштейн», «Доктор Вігерт», «Портрет Т. Шевченка» (усі три – 1923), «Диригент В. Менгельберг», «Портрет І. Франка» (обидва – 1925), «Портрет В. Фуртвенглера», «Портрет матері» (обидва – 1927), «Океанська мадонна» (1957), «Жінка» (1963) та ін. Створив пам’ятник Т. Шевченку в Нью-Йорку (1957). За життя Архипенка відбулося 130 його персональних виставок. Олександр Архипенко помер у Нью-Йорці 25 лютого 1964 року. БЕРЕЗОВСЬКИЙ Максим Созонтович (27.10.1745 – 02.04.1777) – український композитор, диригент, співак. Класик європейської музики. М. Березовський відомий як композитор, автор духовних концертів, що написані ним після повернення з Італії (найбільш популярний концерт «Не отвержи мене во время старости»). Він поєднав у своїй творчості тогочасний досвід західноєвропейської музичної культури з національними традиціями хорового мистецтва. Разом із Д. Бортнянським створив новий класичний тип хорового концерту. Народився у Глухові на Сумщині в козацькій родині, в місті, де виховувалися музики для роботи при дворі російських імператорів. Вищу освіту здобув у Києво-Могилянській академії, де почав писати власні твори. У 1758 р., через виняткові вокальні дані, був відряджений до Петербурга (Росія), де став солістом у Придворній співацькій капелі князя Петра Федоровича. Там познайомився з тогочасною європейською музикою. В 1759-1760 рр. виступав як співак-соліст в Італійській оперній трупі в Оранієнбаумі та Петербурзі. У 1769 р. відряджений до Італії на навчання у Болонській філармонічній академії, де брав уроки у відомого композитора та історика музики падке Джованні Батіста Мартіні, у якого навчався близько восьми років. Аби мати право бути капельмейстером, витримав іспит 15 травня 1771 р. на звання академіка філармонії в Болоньї разом з чеським композитором на ім'я Йозеф Мислівечек. Закінчив Академію з відзнакою. В ці ж роки у Болонській академії навчався ще юний В.А. Моцарт. У 1771 р. М. Березовський отримав звання maestro di musica і був обраний членом Болонського філармонічного товариства. До 1773 р. єдина закінчена опера, що належить М. Березовському – «Демофонт», була поставлена у Ліворно 1773 р. в карнавальні свята. На початку 1774 р. разом з ескадрою російських кораблів під керівництвом Олексія Орлова повернувся в Петербург. Повернувшись 1774 р. до Російської імперії, М.Березовський зіткнувся із байдужістю урядовців. Йому обіцяли місце директора Кременчуцької музичної академії, але цьому проектові не судилося здійснитись. М. Березовський був зарахований (без посади) церковним півчим і капельмейстером Придворної співацької капели. Постійні нестатки, неможливість знайти застосування своїм творчим силам привели композитора до нервового захворювання. В 1777 р. 32-літній композитор покінчив життя самогубством (щоправда, зараз версія про самогубство піддається сумніву біографами Березовського). Не менш трагічна доля судилася його творам, які або припадали пилом, або взагалі були знищені. Більшість творів Березовського збереглася в рукописах. Були видані тільки поодинокі композиції, які, власне, й принесли йому світову славу. У 2005 р. на фасаді Болонської музичної академії встановлено меморіальну дошку на честь українського композитора Максима Березовського. Після В.А. Моцарта, М. Березовський став другим композитором-чужинцем, пам'ять якого вшанована в такий спосіб у всесвітньо відомому центрі культури та мистецтва – Болонській академії. Пам'ятник Березовському споруджено у Глухові. БОЙЧУК Михайло Львович (30.10.1882, с. Романівка Теребовлянського пов., нині Теребовлянського р-ну Тернопільської обл. – 13.07.1937, м. Київ) – основоположник нового українського монументального мистецтва ХХ століття, послідовники якого в історії мистецтва відомі як «художники-бойчукісти»; професор Київського художнього інституту, член Наукового товариства ім. Шевченка та Українського наукового товариства. В дусі модерна з’єднав в своїй творчості «вічні теми» (материнство, праця, людина і земля) з гострим відчуттям навколишніх соціальних бурь. Самобутньо перетворив прийоми середньовічних і раннеренессансних, так само як і фольклорних настінних розписів. У своїй творчості розвивав традиції візантійського та давньоукраїнського іконопису, мистецтва італійського Проторенесансу, української книжкової гравюри та народної картини. Виробив концепцію монументального стилю, де органічно поєднувались фрескова орнаментальна площинність (властива візантійському мистецтву) і кольорова гармонія українського народного живопису. Народився в селянській сім’ї. З юних літ виявив хист до малювання. За сприяння художника Ю. Панькевича переїхав до Львова, де розпочав самостійну малярську роботу за підтримки Наукового товариства ім. Т. Шевченка і «Товариства для розвою руської штуки». З 1899 р. навчався у Віденській академії мистецтв, пізніше – в Харківській і Мюнхенській (1906—1907 рр.) академіях. З 1907 р. працював у Франції, пізніше – в Італії, де заглибився у вивчення староукр. та укр. нар. мист-ва, створив мистецьку шк. (М.Касперович, С.Налепинська). Прагнув почати відродження новітнього українського мист-ва, спираючись на мистецьку спадщину Київської Русі. У 1910 р. повернувся до Львова, де працював у Національному музеї як реставратор; у цей період виконав розписи Дяківської бурси у Львові, церкви монастиря отців василіян у с. Словіта. На запрошення Росiйського археологiчного товариства провiв реставрацiйнi роботи в храмi в с. Лемешах Чернiгiвської губернiї (нині село Козелецького р-ну Черніг. обл.) (1912–1914). 1917 оселився в Києві. Один із професорів-фундаторів (1917) укр. держ. Акад. мист-в (з 1922 – Ін-т пластичного мист-ва, з 1924 – Київ. худож. ін-т). Працює реставратором ( Софійський собор, Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків, Чернігівський Єлецький Свято-Успенський монастир). Відіграв видатну роль у заснуванні й розбудові вищої мистецької освіти в Україні. Після Жовтневої революції висувався в число найбільших місцевих художників, закликаючи до рішучого оновлення національної традиції і вважаючи монументальний живопис самим відповідним для цього видом мистецтва. Ставши чл. Акад. революц. мист-ва України (1925), виступив як худож.-новатор, піонер укр. монументального мист-ва, заклавши його основи й підготувавши плеяду учнів (Т.Бойчук, А.Іванова, С.Колос, І.Липківський, О.Павленко, І.Падалка, В.Седляр). Керував виконанням розписів Луцьких казарм у Києві (1919 р.), працював на Всесоюзнiй сiльськогосподарськiй виставцi 1923 року, виконав близько двадцяти портретiв кооперативних i державних дiячiв на повний зрiст для Київського кооперативного iнституту, зробив розписи Селянського санаторію ВУЦВК в Одесі (1928 р.), Червонозаводського театру в Харкові (1933–1935). Наприкінці 1925 в Києві було засновано Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що об'єднувала бойчукiстiв. 1930–32 вів каф-ру композиції у ленінгр. Акад. мист-в. Майстер і ряд його учнів стали жертвами сталінського «великого терору». У 1936 р. заарештований НКВС, звинувачений в «буржуазному націоналізмі» та у «контрреволюційній діяльності» і засуджений до вищої міри покарання. 13 липня 1937 р. розстріляний у Києві. Всі створені бойчукістами розписи були варварські знищені, а поняття «бойчукизм» довгий час вважалося офіційно-лайливим словом. Нині це мистецтво вивчається по старих фотознімках, а також по небагатьох станкових роботах майстра, що збереглися. |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ... Дисципліна «Історія української культури» в системі підготовки сучасного фахівця вищої категорії. Предмет, об’єкт, основні проблеми,... |
Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2012 Міністерство... Лекція З'ЄДНАННЯ ДЕТАЛЕЙ МАШИН. НАРІЗНІ З'ЄДНАННЯ |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДРОГОБИЦЬКИЙ... Медичну довідку про стан здоров’я за формою №086-о та 2 фотокартки, 2 конверти, 2 папки |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Міністерству освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаментам (управлінням) освіти і науки обласних, Київської... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 10. 06. 2011 №572 "Про Типові навчальні плани початкової школи", рішення... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ... |
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Представництво ООН в Україні за підтримки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України проводить конкурс, присвячений важливій... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Всеукраїнська акція "Моральний вчинок", ініційована Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі за... |
Міністерство освіти і науки, МОЛОДІ ТА СПОРТУ України РОЗРОБЛЕНО ТА ВНЕСЕНО: Київський національний торговельно-економічний університет |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Севастопольської міських державних адміністрацій на виконання листа Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 16.... |