|
|
Скачати 1.99 Mb.
|
74. ОУН – УПА в роки II Світової та повоєнний період. ОУН розглядала війну між Німеччиною та СРСР як можливість відновлення незалежності України. Різні фракції ОУН – під проводом С.Бендери ОУН(Б) та А. Мельника. ОУН(М) бажали використати для цієї мети співробітництво з Німеччиною, але марно. Щодо нападу на СРСР з оунівців були створені 2 батальйони – "Нахтігали" та "Роланд". ОУН намагалися використати ці формування для зміцнення української влади, а німці для каральних акцій проти поляків та євреїв. 30 червня 1941 в зайнятому німцями Львові спеціальна група ОУН(Б) на чолі з Я.Стецьком проголосила акт відновлення Укр. держави. Після цього гітлерівська влада вдалася до репресій; С.Бендера та Я.Стецько були заарештовані. Тому наприкінці 1941 ОУН(Б) взяла курс на боротьбу проти гітлерівців, тоді як ОУН(М) виявила більше лояльності до німецької влади. У жовтні 1941 в Києві почала діяти Українська національна рада (ОУН(М)). Наслідок – репресії. Перше українське національне збройне формування "Поліська Січ" Тараса Бульби (Боровця) з'явилася на Волині. Цей підрозділ було створено з ініціативи уряду УНР в еміграції. Т. Бо ровець пішов на контакт з деякими політичними групами, щоб об'єднати сили україни у боротьбі. У жовтні 1941 отворилося нове військове формування – Українська Повстанська Армія – "Поліська Січ"(УПА-ПС). У листопаді 1941 організація була розброєна німцями, але навесні 1942 відновила свою діяльність – початок зародження УПА. 14 жовтня 1942 – утворення Української повстанської армії самостійників-державників(УПА-СД) – боротьба проти Гітлера і Сталіна. У травні 1943 військові відділи ОУНсд об'єдналися з "Поліською Січчю" в одну формацію ОУН-УПА (головнокомандувач – член ОУН(Б)Роман Шухевич). Намагаючись відмежуватися, Т.Боровець у липні 1943 оголосив про від'єднання від УПА і створення Української народної революційної армії(УНРА). 18 серпня 1943 загони УПА оточили штаб УНРА і роззброїли УПАпс. 7-8 серпня 1943 відділи УПА на Кременеччині роззброїли і ліквідували відділи ОУН(М). Восени 1943 на Волині ліквідована група Тимофія Басюка "Фронт української революції", яка займала антибендерівську позицію. У листопаді 1943 завершилися переговори між ОУНсд та ОУН(М) про створення єдиної УПА. Однак в січні 1944 в альянсі стався новий розкол. У лавах ОУН-УПА було 20-40 тис. осіб. Крім 2х фронтів (рад та нім) УПА довелося розгорнути 3й фронт проти польських партизанів АК (Армія Крайова), що діяли в зх.регіонах України. Підрозділи УПА здійснювали бойові пропагандистські ради на Правобережжя, Буковину, Закарпаття, Осяння. 3 грудня 1943 Укр. Нар. Самооборона (УНС) взяла назву "УПА-Захід" – завершення періоду становлення УПА. Навесні 1944 відбулися перші збройні сутички УПА з регулярними рад. частинами. Влітку 1944 особливий склад УПА поповнився за рахунок розбитої в бою під Бродами дивізії СС "Галичина". Наприкінці 1944 Р.Шухевич, перегрупувавши війська, відмовився від тактики широкомасштабних бойових операцій. З 1945 бойові дії переносяться з Волині та Полісся до Галичини й Буковини (УПА-Захід – проти рад.частин). 75. Внесок українського народу в перемогу над фашистами. Евакуація промислових та с/г об'єктів України в східні райони Радянського Союзу відбувалося за планом Державного комітету оборони (ДКО) і здійснювалася в дуже важких умовах постійно бомбардування і артилерійських обстрілів німців. Незважаючи на військові труднощі з липня 1941 до середини 1942 з України вдалося вивести найголовніші промислові об'єкти і їх довоєнні потужності. Вагомий внесок у перемогу над ворогом належить українським металургам, підприємствам "Дніпроспецсталі", "Запоріжсталі". За 6 місяців побудовано й уведено в експлуатацію провідні цехи Маріупольського Металургійного заводу. В умовах воєнного часу постійно зростала потреба в продукції паливно-енергетичного комплексу. Особливо це стосувалося вугілля. На підприємства вугільної галузі сх.районів СРСР перевезено 54 тис.шахтарів з Донбасу. Постійно зростали темпи видобутку залізної руди. На схід перебазувалися численні колективи гірників Криворіжжя і Нікополя. Разом з трудівниками Уралу вони освоювали нові залізорудні басейни. Героїчною працею також відзначилися трудівники харківського машинобудівного заводу. За найактивнішою участю укр.робітників, інженерів, службовців у східних районах СРСР побудовано2250 великих промислових підприємств. Уже на кінець 1942 Рад. Союз обігнав Німців з виробництва військової техніки та озброєння. Евакуація колгоспів і радгоспів з України здійснювалося від Поволжя і Казахстану. Маючи багатий досвід вирощування зернових і технічних культур, високоефективного тваринництва, працівники с/г надали істотну допомогу колгоспам і радгоспам сх.регіонів. Українські селяни повністю забезпечували Червону Армію продовольством. 76.Західноукраїнські землі у повоєнні роки. Операція Вісла. Одним із наслідків Другої світової війни для України було визнання міжнародним співтовариством нових кордонів СРСР на заході. Про це була укладена серія міжнародних договорів СРСР з Польщею, Чехословаччиною і Румунією щодо кордонів, якими було визнано входження їх колишніх територій, населених українцями, до складу СРСР та УРСР. Нове розмежування кордонів супроводжувалось переміщенням великої кількості населення. Так, відповідно до підписаної ще під час війни угоди між урядом УРСР та прокомуністичним Польським Комітетом національного визволення, з Галичини, Волині, Рівненщини в Польщу було переселено 1944—1946 рр. майже мільйон осіб переважно польського населення. Цими роками до України з Польщі прибуло 520 тис. українців. Масові переміщення людей супроводжувались насиллям власних структур як з польського, так і з радянського боку. Особливою жорстокістю відзначалась проведена поляками за згодою радянського уряду операція «Вісла» (квітень-травень 1947 р.), яка полягала в насильницькому виселенні українського населення з прикордонних з УРСР територій у західні райони Польщі, конфіскації майна українців, створенні на кордоні з УРСР своєрідної «санітарної зони». У перші повоєнні роки почалося інтенсивне освоєння західного регіону України у промисловому плані. 1945—1946 рр. у Львові стали до ладу заводи електроламповий, інструментальний, сільськогосподарських машин та ін. 1949 р. на території західних областей діяло вже 2500 великих і середніх підприємств. У післявоєнні роки в Західній Україні тривала примусова колективізація, яка була проведена в основному за 1948—1949 рр. До середини 1950 р. 7190 колгоспів об'єднали 98 % селянських господарств. Потім у стислі терміни відбулося укрупнення колгоспів. До кінця 1950 р. їх стало не більше 800. Процес «радянізації» Західної України тривав на тлі братовбивчої війни, яка була спричинена антирадянським опором ОУН—УПА і в якій 1945—1950 рр. загинуло не менше півмільйона людей. Ускладнював ситуацію в регіоні радянський репресивний апарат, який жорстоко переслідував місцевих жителів за підтримку оунівського опору і всіляко намагався їх залякати. За 1946—1949 рр. цим апаратом до Сибіру було заслано близько 500 тис. західних українців та 40 тис. поляків. Крім того, в боях з бандерівськими загонами загинуло 25 тис. радянських військовослужбовців. Але з 1947 р. гострота збройної боротьби почала поступово спадати. На початку 1948 р. частина підрозділів УПА перейшла на територію Польщі, деякі через Чехословаччину прорвались у Західну Німеччину. 1950 р. у бою під Львовом загинув командир УПА Роман Шухевич (псевдонім — Тарас Чупринка). До 1952 р. ОУН — УПА як масова організована сила припинила своє існування. Одним із напрямів радянської політики в Західній Україні була боротьба за ідеологічне панування, де основним конкурентом партійно-державної системи була греко-католицька церква. На Львівському церковному соборі 1946 р., де основною «фігурою» був єпископ Григорій Костельник, що співпрацював з органами безпеки, був винесений вердикт про скасування Брестської церковної унії 1596 р. і розрив стосунків з Ватиканом та приєднання до Російської православної церкви. Греко-католицька церква змушена була діяти нелегально протягом понад 40 років. 77. Укр РСР в системі міжнародних відносин після Д Св війни. Новизна становища України в світі полягала в поверненні її як суб'єкта міжнародного права на арену міждержавних відносин. У 1944 р. було відновлено Наркомат (з 1946 р. — міністерство) закордонних справ України. У 1945 р. делегація України взяла участь у міжнародній конференції і підписала декларацію про заснування Організації Об'єднаних Націй (ООН). Першим віце-головою підготовчої комісії було обрано тодішнього наркома закордонних справ УРСР Д. Мануїльського. Він став головою першого комітету (з політичних питань і безпеки) першої сесії Генеральної асамблеї ООН (Лондон, січень 1946 p.). Україна стала одним із фундаторів цієї авторитетної міжнародної організації, не раз входила до багатьох її комісій та комітетів. У 1948—1949 pp. Україну обирають непостійним членом Ради Безпеки ООН. Підпис України, як і інших дер-жав-переможниць у Другій світовій війні, стоїть під мирними договорами з колишніми союзниками гітлерівської Німеччини — Італією, Румунією, Угорщиною та Фінляндією. 1948 р. вона підписала міжнародну конвенцію про режим судноплавства Дунаєм. У перші повоєнні роки УРСР була представлена в 20 міжнародних організаціях і уклала 65 міждержавних угод. 1947 p., після кількадесятирічної перерви, в Києві відкрилося перше представництво іноземної держави — Консульство Польської Народної Республіки, згодом — дипломатичні представництва інших країн Східної Європи. Пропозиції встановити консульські відносини УРСР з іншими державами Європи, Азії та Америки були відхилені Сталіним. Отже, повернення України на міжнародну арену мало обмежений характер. Вся дипломатична діяльність УРСР здійснювалась в жорстких рамках міжнародної політики СРСР під наглядом відповідних загальносоюзних структур. Однак це означало певні поступки тоталітарного режиму перед реаліями життя. Україна брала активну участь у розвитку економічних зв'язків СРСР із зарубіжними країнами, передусім з державами створеної 1949 р. Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), куди входили країни Східної Європи та Азії, що стали на шлях соціалізму. 78.Ідеологічний наступ сталінізму на культ-нац сферу У. в повоєнний період Культурне життя УРСР у зазначений період загалом було складним і суперечливим, оскільки віддзеркалювало те, що відбувалося в тогочасному суспільстві. З грудня 1949 р. М.Хрущова на посаді першого секретаря ЦК Компартії України змінив Л. Мельников. Він ще більше посилив боротьбу з українством, ігноруючи національні традиції українського народу, його історію та культуру. 21 листопада 1949 р. Президія Верховної Ради УРСР схвалила і прийняла атрибути державності — герб, прапор, гімн УРСР, які символізували Україну як одну зі складових СРСР. Одна ідеологічна кампанія антиукраїнської спрямованості змінює іншу. Переслідуються відомі діячі української культури, освіти, науки. Завдання посилення ідеологічного контролю над суспільством старіючий Сталін поклав на одного зі своїх поплічників — А. Жданова. Протягом 1946— 1949 рр. «ждановщина» знищила практично всі попередні здобутки української культури. Період «політичних ігор» з Україною та українцями закінчився. У серпні 1946 р. постанова пленуму ЦК української компартії про небезпеку українського націоналізму засуджує «Нарис історії української літератури». Змінюється склад редакційних колегій журналів «Вітчизна» та «Перець». З'являються погромні рецензії на твори Ю. Яновського, А. Малишка, О. Довженка.. Було також засуджено «Історію України», видану у 1943 р., відновлено широкомасштабну кампанію проти «українських буржуазно-націоналістичних істориків». Оперу К. Данькевича «Богдан Хмельницький» критикували за те, що росіянам у ній відведено не досить помітне місце. Українські енциклопедичні видання звинувачувалися у зосередженості на вузьконаціональних темах. Зазнав переслідувань і В. Сосюра за вірш «Любіть Україну», котрий у 1944 р. був відзначений Сталінською премією. Репресії та переслідування у сфері культури торкнулися також і інших національностей, які проживали в Україні. Це добре відчули на собі, зокрема, представники єврейської культури.Отож однією з найхарактерніших рис цього періоду став русифікаторський наступ на українську культуру. Ідеологічна і політична практика сталінізму набирала відкрито великоруських шовіністичних рис. Це завдало значної шкоди українському суспільству, розвитку його національної культури. 79. Відбудова і подальший розвиток народного госп. УРСР в повоєнний період (1945-1955) 1945-1955 – період відбудови в історії УРСР та СРСР, відновлення народного господарства , соц-культ. сфери, повернення до мирного життя. Під час 2СВ питання про повоєнні кордони У. вирішували держави антифашистської коаліції – СРСР, США, Велика Британія. 1943 – Тегеранська, 1945 – Ялтинська і Потсдамська конференції. Територіальні зміни: 16 серпня 1945 – рад.-пол. Договір: - лінія кордону пролягала за 5-6 км від «лінії кордону» на користь Польщі; - до Польщі перейшла значна частина укр. етнічних земель. Початок 50-х років – завершення формування кордонів. 29 червня 1945 – договір між СРСР і Чехословаччиною про злиття Карп.У. з Рад.У. 10 лютого 1947 – рад-рум договір: до УРСР відійшли Пн.Буковина, частина Бессарабії, юридично закріплено кордони, встановлені в 1940; 1954 – СРСР приєднав Крим до складу УРСР на честь 300-річчя Переяславської угоди, мотивуючи це рішення сусп-економ та територіальною близькістю, тісними госп та культ зв’язками між Кримом та У. Договори про врегулювання кордонів підписували представники союзного Наркомату закордонних справ, що свідчило про відсутність в УРСР самостійної зовн.політики. Економіка: серпень 1946 –прийняття ВР УРСР Закону про п’ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства У. на 1946-1950. Відбудова важкої промисловості (вугільна та металургійна пром, електроенергетика, транспорт, машинобудування) здійснювалася за рахунок легкої промисловості, виробництва товарів народного споживання, розвитку соц.сфери та с/г, науки та культури, які держава асигнувала за залишковим принципом. До поч.. 50-х років відновлено довоєнний рівень виробництва у вартісних показниках. Між нар.д-ть: посилився вплив СРСР як країни переможиці на Світову політику. Завдяки цьому У. вийшла на зовн.політ. арену, що відкрило нові перспективи й мало велике значення для розбудови укр.держави. Голод 1946-47: причини: посуха та неврожай 1946; зменшення посівних площ внасл.війни; нестача техніки, низька продуктивність колгоспно-радгоспного виробництва, нестача спеціалістів, робочої сили. Причини:екон.політика рад.керівництва в центрі і на місцях, яка нехтувала проблеми с/г; надмірно високі обсяги і плани заготівель хліба; посилення репресій проти укр.народу; експорт зерна до Польщі, Болгарії, Румунії, Чехословаччини, Сх.Німеччини в 1946.Наслідки: в 1946-47 від голоду померло 1 млн осіб. 80. Спроби десталінізації суспільного життя Укр. в умовах хрущовської «відлиги». Після смерті Сталіна до влади в партії і державі стала група найближчих його соратників. Так зване колективне керівництво очолив М. Хрущов. Саме з його діяльністю пов'язані перші спроби демократизації суспільства, що дістали назву хрущовської «відлиги». 14—25 лютого 1956 р. в Москві відбувся XX з'їзд КПРС. Поряд з іншими питаннями на закритому засіданні з'їзду було заслухано доповідь М. Хрущова «Про культ особи і його наслідки». Осуд зовнішніх форм тоталітаризму (культу особи Сталіна) і найбільш вражаючих випадків зловживання владою (масових репресій) сколихнув суспільство і поклав початок тривалого процесу розладу радянської політичної системи. Заслугою М. Хрущова як політичного діяча була відмова від використання терористичних методів у політиці. Короткий період ревізії сталінської політики (1956— 1959) був використаний в Україні для висунення культурно-національних вимог. Порушувалося питання чистоти української мови. За певного тиску культурних діячів (М. Шумило, А. Хижняк, М. Рильський та ін.) і громадської думки вдалося досягти деякого поліпшення становища в мовній сфері (перевидання «Словника української мови» Б. Грінченка). Висувалися вимоги щодо реабілітації діячів культури, заповнення «білих плям» в літературі, театрі (М. Куліш, Л. Курбас, «Березіль»). На хвилі національно-культурного процесу 1956— 1959 pp. звучали не тільки критика культу особи, радянської політики в національному питанні, а й протести проти придушення радянськими військами у 1956 р. національно-демократичного руху в Угорщині (В. Швець, А. Малишко). Цей процес став небезпечним для комуністичної системи. Тому в 1959 р. відновлюється традиційна дискримінаційна політика щодо неросійських народів. 81.Дисидентський рух в У. 1960-80-х р.Гельсінська спілка. Течії дисидентського руху: 1)нац-визв.(Мороз, Лук’яненко)відновлення незалежності, вільний розвиток укр.мови; проти великодержавницького шовінізму, імперської політики центру, русифікації; 2)правозахисна(Руденко, Григоренко, Чорновіл, Хмара)дотримання в СРСР осн.прав і свобод людини (сприяння виконання в УРСР рішень Гельсінської наради 1975), викриття злочинів тоталітарної системи; 3)релігійна(Романюк, Вінс,Гель)-дотримання свободи віросповідання, совісті, відновлення заборонених конфесій; проти різних обмежень у релігійному житті. Форми діяльності дисидентів: 1)розповсюдження книжок, статей, брошур(самвидав) – 1966 «Правосуддя чи рецидиви терору?»; 1970 – вихід «Укр..вісника»; 2)мирні демонстрації, мітинги: 1965 – виступ проти арештів інтелігенції в кінотеатрі «Україна»; 3)листи-протести на адресу влади (колективні та індивідуальні). УГС: створена 9 листопада 1976. Лідер – М.Руденко. Члени – Бердник, Григоренко, Кандиба, Лук’яненко, Матусевич, Тихий, Строката. Мета: ознайомлення суспільства У. з Загальною декларацією прав людини ООН; ознайомлення лідерів країн-учасниць Гельсінських договорів і світової громадськості з фактами порушень прав людини на тер.У. 1975-85 – засуджено й відправлено до таборів та на заслання 25 з 37 членів УГС, 6 позбавлено громадянства, 3 загинули(Тихий, Стус, Литвин). УГС – єдина в СРСР відкрита громадянська правозахисна організація, що поставила нац-визв боротьбу в У. на правову основу, дотримуючись гуманістичних ідеалів, законності, демократії. 82. Наростання кризових явищ у суспільно-економічному розвитку УРСР в 1970 – поч.1980-ч рр. Загалом продуктивність праці в сільському господарстві СРСР була вдвічі нижчою, ніж у США. Командно-адміністративна система стримувала ініціативу трудящих. На 100 осіб, які працювали в Україні, втілювалося у виробництво 4 раціоналізаторські пропозиції, а у США — 150. Екстенсивний підхід до сільського господарства довів свою неефективність. Виникла продовольча проблема — ознака кризи тоталітарної системи. Характерними для промислової продукції були висока собівартість, низька якість, конкурентна неспроможність на зовнішніх ринках. Щоб уникнути економічної катастрофи, СРСР розпочав активний продаж за кордон енергоносіїв, насамперед нафти й газу. Одержані понад 200 млрд. нафтодоларів були витрачені не на технічне переоснащення підприємств і впровадження нових технологій, а на імпорт іноземної продукції, насамперед легкої і харчової. Економіка розвивалася здебільшого екстенсивним шляхом, продуктивність праці зростала за рахунок нових технологій, виробничих потужностей, як правило, екологічно небезпечних для життя й здоров'я людей. Унаслідок варварської експлуатації вичерпалися відомі запаси сировини, видобуток їх у районах Східного Сибіру був дорогий і економічно недостатньо раціональний. Важким тягарем були військові витрати. Радянська статистика ніколи не називала справжні цифри. За сучасними підрахунками вони сягали астрономічної суми — 200 млрд. дол. Гонитва озброєнь і паритет із Заходом позначилися на життєвому рівні народу. Недооцінка значення соціальної сфери призвела до зниження зацікавленості людей у результатах своєї праці, падіння дисципліни та до інших негативних наслідків. Безконтрольне панування партійно-державної номенклатури, політична реакція й ідеологічна цензура, розходження слова й діла спричинили глибоку морально-політичну кризу радянського суспільства. Життя довело, що командно-адміністративна система повністю віджила себе й утратила перспективу. Загострилася екологічна ситуація. У 1980 році на території республіки діяли 9 енергетичних об'єктів, які давали електроенергії більше, ніж уся дореволюційна Росія. Проте технологічно кожна з електростанцій мала застаріле обладнання, рівень техніки безпеки був низький. Хижацьке ставлення до видобутку нафти й газу (у 70-х pp. Україна повністю забезпечувала себе власним природним газом, на 50% нафтою) призвело до того, що до середини 80-х pp. видобуток газу зменшився вдвічі, нафти — утричі. Безгосподарність у сільському господарстві вела до руйнування природного середовища. Орні землі становили в Україні 81% від загальної кількості (це при збитковості аграрного сектора). Унаслідок бездумної експлуатації, рапортоманії до партійних з'їздів, варварського використання скоротилися лісові й водні ресурси. На тлі економічних негараздів та ідеологічної брехні зростали пияцтво, алкоголізм, наркоманія. Бездуховність усе більше охоплювала суспільство. Не випадково сучасники казали: «Думаємо одне, кажемо друге, робимо третє». 70-80-ті pp. навіч висвітили глибоку соціально-економічну та духовну кризу в країні. У рамках старої системи виникла нерозв'язана суперечність між потребами суспільства в глибоких реформах і намаганням владної еліти без змін зберегти суспільні порядки. Розрахунок робився на силу та ідеологію тоталітаризму. Проте це вже була агонія командно-адміністративної системи. |
|
1 Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела... Сторія вивчає події,явища,які допускають науковіобгрунтовані уявлення про головні тенденції розвитку людини,суспільства |
ХАРАКТЕРИСТИКА ЕЛЕКТРИЧНОЇ ДУГИ І ОСНАЩЕННЯ ДЛЯ ЗВАРЮВАННЯ НЕПЛАВКИМ... Мета роботи: ознайомитися з сутністю процесу аргонодугового зварювання W-електродом; установити особливості газового захисту металу... |
|
УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ М.І. Козюбра (Конституційний суд України); д-р іст наук, проф. О. В. Кузьминець (Національна академія внутрішніх справ України);... |
1 Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень" Предмет іст ек вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це... |
|
Історія України як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела Методологія історії України. Основоположні принципи історичного пізнання. Етнополітичний контекст української історії |
Митрополит Мирослав Любачівський // Стрийщина : іст мемор зб. Нью-Йорк, 1990. Т. С. 95 96 Митрополит Мирослав Любачівський // Стрийщина : іст мемор зб. – Нью-Йорк, 1990. – Т. – С. 95 – 96 |
|
ISBN 966 – 610 – 060 – 6 ББК 63. 3(4УКР)я73 Рецензенти: д-р іст наук, проф. М. Ф. Дмитроченко; д-р юрид наук, проф. В. О. Румянцев |
Зм іст програмового матеріалу Зображення природи різними поетами: спільне та відмінне в описах. Взаємозв’язок стану людської душі та опису природи. «Олюднення»... |
|
Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401... Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу.... |
Питання до іспиту з курсу «Історія зарубіжної літератури ХІХ ст.» Західноєвропейська література XIX ст.: періодизація, основні художні напрями і тенденції розвитку |