Ірина Маменко Край на межі Лісостепу і Степу
|
|
Скачати 0.71 Mb.
|
 Ірина МаменкоКрай на межі Лісостепу і Степу Частина ІІ. Історія рідного краю ЗМІСТ ВСТУП_______________________________________________________3
(від найдавніших часів – поч.Vст.)___________________________5
(кін.V – 1-а пол.XVI ст.)___________________________________11
( XVIII – поч.ХХст.)______________________________________20
(1917 – 1920 рр.)_________________________________________26
(20 – 30 рр.)_____________________________________________29
(1939 – 1945 рр.)_________________________________________33
(50 -80 рр. ХХст.)________________________________________38
ПІСЛЯМОВА_________________________________________________52 СПОГАДИ СТАРОЖИЛІВ______________________________________54 ДОДАТКИ____________________________________________________64 ЛІТЕРАТУРА_________________________________________________71 ВСТУП Щоб полюбити свою Батьківщину, потрібно її пізнати. М.Реріх «Край на межі лісостепу і степу» нерідко називають Кіровоградщину, розташовану у межиріччі Дніпра і Південного Бугу, на Правобережжі. Обрамлені розкішними лісосмугами неозорі лани золотавої пшениці. Неквапливі тихоплинні ріки і джерела кришталевої води. Крутобокі долини і балки, уквітчані духмяними шавліями, волошками та іншим барвистим різнотрав’ям. Чепурні села у садках. Невеликі ліси і переліски у долинах річок… Так виглядає мальовнича Кіровоградська земля, яка зачаровує красою і дивовижними природними скарбами. Багата наша земля і на талановитих, відомих людей. Серед них – корифеї українського професійного театру Марко Кропивницький та Іван Карпенко – Карий, письменники Сергій Степняк – Кравчинський, Юрій Олеша та Юрій Яновський, актори Іван Мар’яненко та Гнат Юра, музикант Генріх Нейгауз, педагог Василь Сухомлинський, льотчик-космонавт Леонід Попов.  Дійсно наша земля дала нам багато. І ми з вами повинні завжди пам’ятати про те , що Батьківщина у нас одна. Ми повинні цінувати її багатство. Недарма наші краї оспівані в піснях нашими дідами та прадідами. Ніде нема такого блакитного неба, таких безмежних степів, зелених лісів як на рідній землі. Хіба є на світі щось краще та дорожче?Звенигородська школа Простяглась широка вулиця в тінистих каштанах. Вона веде до школи. З поля вітер доносить запах пшениці і гречки, долітає гуркіт моторів. Звідси починається твій рідний край – твоя Батьківщина. Із стежки до школи, з шкільної лави, з річки, що протікає поруч, зі співу солов’я. Любов до Батьківщини починається з любові до минулого. Така любов виховується змалку. А як можна любити те чого не знаєш? Недарма говорять «Незнаючи свого минулого, ми не варті майбутнього». Отже, запрошуємо вас у мандрівку по куточках Кіровоградщини - Олександрійщини – Звенигородки – своєрідного і неповторного краю. Основною метою цієї роботи було подати матеріал про сучасний стан рідного краю, показати її розвиток від найдавніших часів до сьогодення. Можливо зацікавити учнів та вчителів у вивченні рідного краю. Народ без історії – як дитина без батьків… Народна мудрість СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ КІРОВОГРАДЩИНИ (ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ – ПОЧ.VСТ.) Досить довгий період історія Кіровоградщини була невивченою. Це саме пов'язане із тим, що заселявся наш край значно пізніше ніж інші частини України. недарма його називали Диким полем. Аж поки його не почали освоювати козаки. Історія земель нашого краю сягає в самі глибини виникнення людства. Але знову ж таки, якщо перші люди – архантропи - з'явилися в Україні близько 1 млн. років тому, прийшовши з півдня Європи. То на території Кіровоградщини вони з'явилися значно пізніше – в період пізнього палеоліту. Це все пояснюється слабким заселенням Кіровоградщини та її околиць в той період. Стародавня історія нашого краю пов'язана із останнім найсильнішим льодовиком (150 – 40 тис.років тому), межі якого доходили до сучасного міста Кременчука. Тож можна говорити, що клімат був дуже суворим та холодним. Наш степ був звичайною тундрою, де мешкали мамонти, шерстисті носороги, північні олені, зубри, бізони та інші тварини, які змогли вижити в холодному кліматі. В цей період на території Кіровоградщини проживали первісні люди – неандертальці. Неандертальці вже могли виготовляти знаряддя праці (понад 60 видів), будувати довготривалі житла, які накривали шкірами тварин, добувати вогонь і саме найголовніше, що неандерталець вже міг говорити членороздільною мовою. Займалися давні люди колективним полюванням на тварин: мамонтів, зубрів, оленів і т. д. На полюванні користувалися списами. На стоянках неандертальців були знайдені перші поховання померлих, які спочатку мали характер жертвоприношень. Вміли вони також робити скульптурки та малювами наскельні малюнки. В цей же час серед неандертальців був поширений канібалізм. Найвідомішою археологічною пам'яткою часів палеоліту на території нашої області є стоянка первісних людей біля с.Володимирівки Новоархангельського району. Яка була відкрита київським археологом Чернихом О.П. у 1946 році. В епоху мезоліту відбулися значні зміни у кліматі. Настає потепління. На зміну великим теплолюбивим тваринам приходять маленькі та спритні. З'являється ролинність та багато поверхневих вод. У зв'язку із цими змінами людина винаходить лук та стріли, нові знаряддя праці. З'являється рибальство. В епоху неоліту VI-IV тис. років до н.е. відбувається перехід від мисливства і збиральництва до відтворюючих форм господарства – скотарства і землеробства. В південно –західній частині нашої області проживали землеробські культури, а на сході – мисливці та рибалки. Близько 40-33 тис.років тому почав виділятися новий тип людини – кроманьйонець. Він був більше пристосований до життя і спочатку співіснував із неандертальцями, поступово їх витіснивши. Збільшується кількість і якість знарядь праці – близько 100 видів. Поселення були довгочасними, але поряд з ними існували і короткотривалі стоянки. Жили кроманьйонці дородовою громадою з груповим шлюбом. Саме в цей період у кроманьйонців почиає ускаладнюватись духовна культура. Наприклад, при поховальному обряді померлому клали зброю, прикраси, посипали його червоною фарбою. Але ховали виключно обраних – старійшин, жерців. Інші поховання все ще були пов'язані із жертвоприношеннями. В цей же період виникає тотемізм. За доби енеоліту IV-ІІ тис.до н.е. наш край починає заселятися більш активно. Як гадають вчені, у зв'язку з переходом до відтворюючого господарства. Насамперед на теритоії Олександрійщини переважали пам'ятки середньостогівської культури. Самим цікавим було те, що в той час почали з'являтися перші кургани. Кілька курганів доби ранньої бронзи було виявлено в долині річки Інгулець. Ці кургани почали з'являтися разом із єгипетськими пірамідами, тому вчені припускають, що знать, яка була похована в курганах поступово переходили на небо і ставали богами. В кургані, який був знайдений в Олександрії, зафіксовано дуже рідкісний для Кіровоградщини обряд поховання в кам'яному ящику. Також в Олександрії були знайдені кам'яні ідоли (ІІІ тис.до н.е.), які мали вигляд людини. Вважають, що так зображували божества. На території нашого краю в басейнах рік Південний уг, Велика Вись, Синюха знайдені пам'ятки часів трипільської культури. Трипільці жили родами, займалися землеробстом та скотарством і будували цілі поселення. Будівлі трипільців були двоповерховими та розташовувались по колу. Виділявся також і посуд трипільців з яскравим орнаментом. Поклонялися вони силам природи, Матері-землі. Доба бронзи ІІ – поч.І тис.до н.е. виділяється виявленням нового металу – бронзи. В цей час вдосконалюються знаряддя праці, укріплюється влада племінних вождів. Епоха бронзи на території нашого краю виділяється катакомбною культурою . В цей період вдосконалюються знаряддя праці, відбувається піднесення господарства, укріплення влади племінних вождів, які сприяли початку розкладу родового ладу. Племена, які проживали в цей час на даній території вели жвавий спосіб життя, займалися скотарством, але також вони і зналися на землеробстві, про що свідчать пам'ятки, які були знайдені під час розкопок на тому місці де зупинялися дані племена. На території Кіровоградської області було знайдено досить багато курганів із такими похованнями. Велика частина їх були відкриті в Олександрійському районі. Зростання соціальної та майнової диференціації призводить до появи культу черепів (поховання без голів). При розкопках у 1990 – 1992 роках курганів на узбережжі річки Інгулець, біля сіл Звенигородки, Головківки, Войнівки було виявлено чотири поховання з частковим моделюванням облич. Величина і яскравість цього поховання говорить про високий соціальний статус похованих. Вивчаючи катакомбну культуру, вчені дійшли висновку, що племена того часу вже мали свою систему відліку часу – календар. Можливо, саме таким календарем був горщик, знайдений у кургані біля с. Головківка у 1990 році. Він був вкопаний у поховальний грунт догори дном і вщент заповнений глиною. Він був розмальований так , що коли дивитися на нього зверху, то бачиш зображення квітки, яка вказувала на сторони світу. Добою бронзи також датується і виготовлення кам'яних шліфованих сокир та їх напівфабрикатів. Багато випадкових знахідок таких сокир та їх напівфабрикатів знаходять біля с. Звенигородки м.Олександрії. вважають, що тут була майстерня по їх виготовленню. В ІІ тис. до н.е. відкривають новий метал – залізо. Так з ХІІ ст. до н.е. починається новий період, який триває до сьогодні – залізний. Саме тут на арену виходять визначні народи, які залишили великий слід на території нашого краю – кіммерійці та скіфи. Територія Кіровоградської області лежить на межі лісостепової та степової зон, тому як в лісі так і на узбережжях річок селилися люди. Вважають, що в Чорному лісі жили представники чорноліської культури, які як вважають були послідовниками трипільців. А в при інгулецьких та приінгульських степах проживали кіммерійці. Саме першим документальним пам'яткам того часу ми завдячуємо Геродоту, який у своїх працях описував наш край, коли тут жили кіммерійці. Кіммерійці були першими справжніми кочовими племенами. Давній грецький історик Геродот називав їх «доярами кобилиць» та «млекоїдами». Кіммерійці мали не дуже доброзичливі стосунки із сусідніми племенами чорноліської культури. Також вони здійснювали воєнні походи вже далеко за межі свого проживання. Вони ходили не лише на своїх сусідів, а й на територію сучасного Близького Сходу та Закавказзя. Ці походи зумовлюють піднесенню ролі воїна у кіммерійців. Відповідно вони розробляли свій план наступу та мали свою зброю – це двометалеві мечі та кинджали, у яких лезо виготовлялося вже із заліза, руків'я із бронзи; бронзові дволопатеві стріли з випущеною втулкою. Ховали кіммерійці своїх одноплемінників у курганах. Найцікавіші поховання були виявлені біля с. Чечелієвки Петрівського району та с. Головківка Олександрійського району. Близько VII ст.. до н.е. кіммерійців витіснив інший кочовий народ – скіфи. Вони також були воїнами та скотарями. За свого панування скіфи створили величезну державу. На території нашої області відомо близько 500 пам'яток скіфського часу. Це могильники, кургани, культові споруди. Поселення. Найвідомішими є царський курган Лита Могила біля сю Кучерові Буєраки Знам'янського району, величезний грунтовий могильник в м. Світловодськ (бл.200 поховань), поховання скіфського воїна біля с.Головківка Олександрійського району. Скіфи з ритуальною метою приносили жертвоприношення коней та інших тварин, а також по одному полоненому від кожної сотні. Населення Скіфії не було соціальне однорідним. Панівне становище займали кочові скіфи на чолі з царем. Вищі верстви займали царі, жерці, воїни-дружинники. У скіфів було також і рабство. Поховання скіфів також відрізнялося від статусу похованого та статі. В могили царів клали багато коштовностей, зброю, вбитих слуг, коней. В похованнях жінки переважають прикраси, посуд і т.д. В могилу чоловіка також могли класти дружину, яку насильницько вбивали, іноді навіть із дітьми, що показувало на залежність жінки від чоловіка.  З ІІІ ст. до н.е. на території України значно змінюється клімат, починається засуха, яка тривала майже 250 років, і скіфи відходять на південь до Чорноморського узбережжя, а землеробське населення відходить на північ, де більш вологіше. З ІІ ст. до н.е. місце скіфів поступово займають сармати, які їх і витіснили. Сармати були також кочовими іракомовними племенами і скотарство та війна були їх основним способом життя. На території Кіровоградщини відкрито декілька сарматських поховань. За своїм розвитком сармати стояли на одному рівні із скіфами. Саме період сарматів відкрив нову сторінку нашої історії – період варварів. Крім війни та скотарства вони ще займалися і торгівлею. В ІVст.н.е. сарматська культура зникла, коли загинув весь античний світ. На протязі деякого часу Олександрійщина належала імперії готів, яка в 453 році розпалася. Після цього тут проживали різні народи, які часто змінювали один одного. З IVст. н.е. на території нашого краю виникають перші поселення слов'ян, які залишилися тут назавжди. ІСТОРІЯ НАШОГО КРАЮ В ПЕРІОД СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ (КІНЕЦЬ V – ПЕРША ПОЛОВИНА XVI СТ.) Ще радянські вчені вважали слов'ян автохтонним населенням, що зародилося і склалося у самій Східній Європі. В ІV і VІІ ст.н.е. східні слов'яни були відомі під ім'ям антів візантійцям, та особливо історику готів Іордану. Досліджуючи письмові джерела та історичні пам'ятки доведено, що анти займалися скотарством, землеробством, рибальством та мисливством. Саме анти були тим народом, який започаткував сільськогосподарську культуру і промисли, що були дуже відомі в період Київської Русі. Саме анти були предками українського, російського та білоруського народів. Дійсно, в східних слов'ян був досить високий рівень землеробства. Вже в перші часи воно було плужним, вони використовували сівозміну. В антів відбувається відділення ремесел в самостійну галузь виробництва. Було розвинене ювелірне та залізоробне ремесла. Так як у слов'ян з'явився надлишок продукції, яку потрібно було десь обмінювати, починає розвиватися як внутрішня так і зовнішня торгівля. Про це свідчать знахідки золотих та срібних монет інших держав, які були виявлені на території Кіровоградщини. В цей же час відбувається процес майнового розшарування та класоутворення. У VІ-VІІІст. у слов'ян формуються перші державні об'єднання – союзи племен. За свідченнями Новгородського літопису територія Кіровоградщини була заселена в цей час уличами. Саме від їхньої назви дослідники і виводять назву річки Інгул («Угол»). Уличі не захотіли підкоритися київському князю Володимиру, тому були розгромлені дружинами на чолі з варягом Свенельдом (Хст.) і переселилися до Чорного моря. У середині ІХ ст. територія сучасної Кіровоградщини , її північна частина, входить до складу Давньоруської держави, яка об'єднує всі східнослов'янські племена . Наші степи з давніх часів були притулком для різних кочових народів, які поступово змінювали один одного. Одні кочівники затримувалися тут надовго, інші – тільки проходили повз. Саме рівнинна місцевість, відсутність великих водних просторів, гір, різноманіття степових трав приваблювали кочівників. Саме такий степ був прекрасним пасовищем для великої кількості коней та великої рогатої худоби. Також тут було досить добре полювання та рибальство. Таким чином, постійна загроза нападу кочівників, які знищували на своєму шляху села, забирали в полон населення, заважали густому заселенню степу. Саме одними із тих кочівників, які приносили досить багато нещасть на наші землі були печеніги, які прийшли із півдня в Х ст. Через століття печенігів витіснили половці. Саме для боротьби із ними будувалася смуга давньоруських укріплень. Величезні земляні вали височіли в районі річки Синюхи, між Тясмином, Виссю та Інгульцем виникають укріплення Купіль, Чюрнаїв. В цих районах дуже часто відбувалися битви та сутички руських дружинників та половецьких загонів. По це свідчать знахідки на берегах Інгульця, Інгулу, Тясьмину. Кочівники також залишили за собою кургани, на вершинах яких вони встановлювали кам'яні ідоли. Частина кочових племен, так звані чорні клобуки, визнали владу київських князів і осіли на в долинах річок. В середині ХІІІ ст.. на руські землі приходить нове лихо, яке нависло тут надовго. Це навала монголо-татар, які нічого не залишали по собі ні живого, ні цілого. Спустошувалися руські землі, спалювалися міста, села. Населення потрапляло ж або у полон, або було вбитим. Наші землі поступово спустошувалися. На Олександрійщині татари також проживали в долинах річок Бешка та Інгулець. Проживали вони по 1361 рік. За собою вони також залишили багато історичних цінностей. На Дніпрі татари заснували оборонну споруду, яка на їхній мові звучала «керменчик». З цього і утворилася назва Кременчук. На жаль до нас не дійшли відомості про населення, яке проживало на території Олександрійщини, тому що внаслідок монголо-татарської навали було зруйновано більшу частину міст та сіл. Відповідно населення потрапляло або ж у полон, або ж виїхали, або були знищені. Разом з містами гинули і історичні джерела. В цей час на півночі починає рости нова держава – Велике князівство Литовське. Вже з ХVІ ст. литовські князі прагнуть захопити українські землі. Але монгольські хани не хотіли поступатися територією і здавати свої позиції, тому в 1362 році відбулася вирішальна битва між литовсько-українськими та татарським військом. Це була битва при Синіх Водах. Вчені вважають, що Сині Води – це річка Синюха. Під час битви литовський князь Ольгерд поділив своє військо на шість загонів і розставив їх півколом так, щоб татари не могли їх оточити. Як татари не намагалися прорватися, в них нічого не вийшло. Потім, за наказом Ольгерда його військо почало наступ. Татари не витримали і відступили. Саме перемога під Синіми Водами мала дуже велике історичне значення. Тому що Литва намагалася і надалі привласнити українські землі, а отже і частина Кіровоградщини була під владою литовців. В першій половині ХV ст. Велике князівство Литовське поширило свої володіння аж до берегів Чорного моря. Таким чином вся Кіровоградщини опинилася під владою Литви. Литовці досить швидко почали заселяти територію нашої області. Почали будувати міста, укріплення, замки. Відомим замком того часу був Гебердіїв Ріг, що був між сучасними селами Деріївка та Куцеволівка Онуфріївського району. В кінці ХVст. Він був зруйнований татарами. Почали виникати невеликі поселення – митниці. Литовські князі забезпечували спокійне існування подібних містечок, що мало сприяти новому заселенню краю. Тут з'явилися і литовські феодали. Велике князівство Литовське в цей час являло собою феодальну державу, що об'єднувала сучасну територію Литви, Білорусі та України. Більшість населення були слов'яни. Державною мовою була визнана «руська» мова (староукраїнська літературна мова). Також було запозичено писемність, юридичне право, адміністративне управління. Вплив «руського» населення проявляється і в тому, що на території самої Литви починає запроваджуватися православ'я. Українські землі вабили багатьох сусідів, які хотіли заволодіти ними. Польща почала зазіхати на наші землі, а тут іще й на півдні утворилося Кримське ханство. Наприкінці ХV ст.. територія Кіровоградщини стає місце сутичок між Литвою, Польщею та Кримським ханством. |
Схожі:
|
Рекордсмени у тваринному світі України Земноводні: жаба озерна, жаба ставкова (крім Криму), жаба пестроморда (крім сухого степу), квакша (крім степу), ропуха зелена, ропуха... |
Урок засвоєння нових знань. Обладнання уроку: Портрет С. Ф. Черкасенка,... Тема уроку: Спиридон Черкасенко. Цікава сторінка з життя митця. Образ донецького степу в поезії «Вечір у степу» |
|
Бичок Ірина Анатоліївна ... |
Учений-літературознавець і фольклорист – етнограф. Учениця Учениця. Милий серцю волинський край! Край предковічних дубів, незайманих борів, таємничих озер із смарагдовими берегами |
|
«Неповторний привабливий край на Дніпрі» Мета: Розширити та поглибити відомості учнів про рідний край – Дніпропетровську область та місто Дніпропетровськ; ознайомити з відомими... |
Буковина – край, де варто жити Мета: Вчити учнів з повагою ставитися до рідної землі; розширювати знання учнів про Буковину як культурний осередок української держави,... |
|
«Всеукраїнське громадське об’єднання «КРАЙ», припинення членства... Положення про прийом у члени Громадської організації «Всеукраїнське громадське об’єднання «КРАЙ», припинення членства в ній та облік... |
300-річчю Гетьманської столиці присвячується Мета: розширити знання учнів про рідний край, про місто, у якому живуть, навчаються, про людей, іменами яких пишається наш край;... |
|
№1 Вступ Загальна характеристика розвитку поетичного слова в Одесі. Оспівування міста, моря, степу в поетичній творчості письменників рідного... |
К. е н., доц. Воробйова Ірина Аркадіївна, студ. Гр. 5441 Тонченко Анастасія Сергіївна |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua