Територіальне управління МНС у Миколаївській області

м. Миколаїв

2012


У даному посібнику зібрано та систематизовано додаткові матеріали для проведення тематичної роз’яснювальної роботи з особами рядового і начальницького складу та працівниками підрозділів ТУ МНС у Миколаївській області.

Дані інформаційні матеріали опрацьовано і надано для оприлюднення сектором з питань запобігання та виявлення корупції ТУ МНС у Миколаївській області. Для їх підготовки співробітниками сектору використані положення законодавчих актів України, матеріали монографії Мельника М.І. «Корупція – корозія влади. Соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії» (Київ: Юридична думка, 2004. – 400с.), інформаційні ресурси мережі Інтернет.

Протягом 2011-2012 років інформаційні матеріали, що увійшли до даного посібника, оприлюднювалися у друкованих виданнях «Рятувальник» і «Безпека Придніпров’я» в мережі Інтернет (www.mns.ua).

ЗМІСТ

1.	Соціальна сутність корупції	3
2.	Історичні витоки і соціальні передумови корупції	5
3.	Психологічний і моральний аспекти корупції. Форми корупційної поведінки	7
4.	Кримінологічна характеристика корупціонерів	9
5.	Шляхи формування антикорупційної поведінки працівників підрозділів МНС	13
6.	Адміністративні корупційні правопорушення	15
7.	Про Національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки	18
8.	Обмеження щодо одержання дарунків та пожертв	21
9.	Заходи, спрямовані на запобігання корупції: фінансовий контроль	24

Прийняті по тексту скорочення:

КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення,

ЦК України – Цивільний кодекс України.


СОЦІАЛЬНА СУТНІСТЬ КОРУПЦІЇ
Частина І (вступна) із серії публікацій

«Формування антикорупційної поведінки»
Від правильного розуміння сутності корупції значною мірою залежить формування стратегії і тактики антикорупційної діяльності, постановка її цілей, визначення сил і засобів протидії. Аналіз антикорупційної діяльності в Україні переконує в тому, що основна увага органів, які здійснюють протидію корупції, зосереджується на правоохоронних та репресивних заходах, а найбільші зусилля витрачаються для реагування на такі корупційні прояви, які не належать до найбільш небезпечних видів. Це вимагає відповідного коригування антикорупційної політики на державному та відомчому рівнях, яка має ґрунтуватися на поєднанні профілактичних, правоохоронних і репресивних заходів – комплексному їх використанні. При цьому пріоритет має надаватися профілактичним заходам.

Зведення корупції до певного виду правопорушень є однією з найбільш істотних помилок у розумінні корупції.

Корупція – це соціальне явище, яке має соціальну обумовленість, соціальні закономірності розвитку та здійснює негативний вплив на соціальні процеси. Існуючи в суспільстві та будучи породженням суспільних відносин, корупція пронизує різні соціальні сфери суспільства, по-різному деформуючи суспільні відносини.

Тлумачення слова «corruptio» як псування і розбещування, що подають енциклопедичні словники, підкреслює перш за все глибинну сутність корупції як соціального явища. Образно кажучи, таке розуміння корупції свідчить про розбещення певних службових осіб владних структур владою і розкладання системи державної влади. Символічним у цьому розумінні також є і те, що тлумаченню терміна «корупція» у багатьох словниках і енциклопедіях передує визначення іншого терміна латинського походження - «корозія», що перекладається як роз’їдання й руйнування.

Співвідносячи ці два поняття, корупцію можна розглядати як різновид соціальної корозії, яка роз’їдає і руйнує органи державної влади, державу і суспільство в цілому. В її основі, зокрема, лежать


такі вікові традиції взаємодії у суспільстві, як «послуга за послугу», «do ut des» («даю, щоб ти дав»).

Корупція спотворює суспільні відносини, порушуючи нормальний (правильний, справедливий) порядок речей в суспільстві, внаслідок чого настає «порча», «корозія» влади. Це спотворення – порушення суспільних відносин – має характер ланцюгової реакції.

Соціальна сутність корупції проявляється також у її загальному і глобальному характері. Це явище присутнє у всіх політичних системах, притаманне всім країнам світу. Зловживають державні посадові особи, як в країнах з ринковою економікою і надзвичайно високим рівнем демократії, так і в країнах з адміністративно-командною системою економічного господарювання та тоталітарним політичним режимом. Продаються як службовці, які отримують мізерну офіційну платню за свою працю, так і службовці, які мають дуже високі офіційні доходи. За оцінками фахівців Світового банку, тільки на хабарі у світі витрачається понад 80 млрд. доларів США, що перевищує національний валовий дохід України.

У тих країнах, де корупція поширена значною мірою, вона із соціальної аномалії перетворюється на правило і виступає звичним засобом вирішення проблем, стає нормою функціонування влади і способом життя значної частини членів суспільства. За таких обставин у суспільній психології відбувається злам – люди у своїй поведінці з самого початку психологічно налаштовані на протиправні способи вирішення питань. У країнах, де прояви корупції трапляються порівняно рідко, це явище у громадській свідомості асоціюється з великим злом для держави та її громадян і не справляє суттєвого впливу на суспільне життя.

__________________________________




ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ І СОЦІАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ КОРУПЦІЇ
Частина ІІ із серії публікацій

«Формування антикорупційної поведінки»
Теоретично виникнення й існування корупції стає можливим з часів чіткого виділення функцій управління у суспільній та господарській діяльності. Саме за даних обставин у службової особи (управлінця) виникає можливість щодо розпорядження ресурсами і прийняття рішень не в інтересах суспільства, держави, правителя, а виходячи зі своїх корисних спонукань. Історично це відноситься до часів формування перших класових суспільств і державних утворень у стародавніх центрах цивілізації людства: Єгипті, Месопотамії, Індії, Китаї у ІІІ – ІІ тисячоліттях до н.е. Таким чином, корупція відома з глибокої давнини. Про те, що корумповані відносини супроводжували державу споконвіку, свідчать писемні пам’ятки культури, висловлювання відомих мислителів давнини, історичні факти.

Так, Конфуцій вважав, що турбота та доброта є головними чеснотами. Особливо турбота про свою сім‘ю. Але водночас він попереджав, що занадто буквальне дотримання цих чеснот може стати причиною зловживань чиновників, оскільки вони, приймаючи рішення, будуть віддавати перевагу своїм сім’ям. У Старому Завіті (Біблія) йдеться про те, що Мойсею було дано пораду призначати службовцями та суддями тих, хто ненавидить нечесні прибутки. Пізніше Мойсей проповідував проти прийняття подарунків, тому що вони «засліплюють очі» та призводять до несправедливості: «Бо Я знаю про ваші численні провини і про ваші великі гріхи: тиснете ви справедливого, берете ви підкупа та викривляєте право убогих у брамі [в суді]» (Ам., 5:12). У Корані також існує спеціальна заборона платити хабарі. Одночасно визнається, що приймати хабарі також є несправедливим. Вислів, який приписано пророкові Мухаммедові, застерігає, що Аллах прокляне всіх, хто платить та бере хабарі, а також і того, хто сприятиме цьому.

У староіндійському трактаті з мистецтва управління державою «Артхашастра» (IV ст. до н.е.) підкреслюється, що найважливішою задачею верховного правителя є боротьба з казнокрадством. В трактаті перераховуються 40 способів розкрадання казенного майна і робиться невтішний висновок про те, що легше відгадати шлях птахів у небі, ніж тайні витівки хитрих чиновників.


І сьогодні знаходять своє підтвердження слова Будди: «…Несправедливі чиновники – це злодії, які крадуть щастя народу, …вони обдурюють і правителя, і народ, таким чином стаючи причиною всіх бід нації».

В окремих країнах у певний період їх розвитку корупція набувала загрозливого характеру епідемії. Таким періодом історики, зокрема вважають період правління в Росії імператриці Катерини ІІ. Князя ж Олександра Меншикова, який був фаворитом Петра І, а під час царювання Катерини ІІ фактично керував державою, вважають одним із основоположників утвердження корупції на державному рівні. Канцлер Бестужев-Рюмін отримував за службу Російській імперії 7 тисяч рублів на рік, а за послуги британській короні (у якості «агента влияния») - 12 тисяч рублів.

Разом з винахідливістю корупціонерів завжди поруч втілюються, вдосконалюються та стають більш суворими способи протидії корупції: законодавчі обмеження, стеження, конфіскації, катування, введення смертної кари «за чрезмерность во взятках» тощо.

Існує також точка зору про етнокультурне походження корупції – зокрема, як збереження у традиціях різних країн звичаїв, які подібні до проявів корупції, але здебільшого використовуються в побуті і схвально сприймаються суспільством. Слід зазначити, що такої думки дотримується приблизно кожний десятий житель нашої країни. За результатами соціологічних досліджень, 8% опитаних пов’язують хабарництво із етнокультурним чинником, вважаючи, що таке явище є характерним для українського народу, оскільки випливає із національних традицій. Саме етнокультурним чинником деякі дослідники пояснюють суттєву складність протидії корупції.

Стародавні Індія і Єгипет, країни ісламського світу, Русь часів царювання Рюриковичів і Романових, Узбекська РСР, соціалістична Болгарія, США, Німеччина і Швейцарія 1990-х років, сучасна Україна… Ось далеко не повна історія і географія найнебезпечнішого соціального явища «корупція».

Жодна із соціально-політичних і економічних систем не мала і не має повного імунітету від корупції – змінюються лише її обсяги і прояви, а також її можливості, що визначаються ставленням до неї держави і суспільства.


Тепер, як кажуть «знаючи обличчя ворога», спробуйте відповісти для себе на такі запитання: Де кордони цього явища у просторі? Де його кордони у часі? Може ці кордони проходять крізь кожного з нас зараз і тут, на службі й у побуті?!

І найголовніше: Як ці кордони зберегти непорушними від ворога на ім’я «корупція»?

__________________________________


ПСИХОЛОГІЧНИЙ І МОРАЛЬНИЙ АСПЕКТИ КОРУПЦІЇ.

ФОРМИ КОРУПЦІЙНОЇ ПОВЕДІНКИ
Частина ІІІ із серії публікацій

«Формування антикорупційної поведінки»
Корупція є також психологічним та моральним явищем. Вона не існує поза людину – її поведінку, діяльність. Корупція – це не лише певні діяння, а й система негативних поглядів, переконань, установок, спосіб мислення, який обумовлює спосіб життя.

Як зазначають науковці, «корупція – не просто хабарі, не просто зловживання службовим становищем, не просто завуальовані види підкупу чиновників. Це хвороба більш глибока, яка має у своїй основі психологічну установку використовувати державну службу як невичерпне джерело для досягнення корисливої мети».

Слід врахувати, що психологічна установка на протиправний спосіб досягнення мети поширюється не лише на державних службовців (осіб, уповноважених на виконання функцій держави), а й на громадян, які не перебувають на державній службі. Їх зорієнтованість на розв’язання життєвих проблем корупційним шляхом є також важливим чинником, який, по-перше, стимулює чиновників до зловживання, по-друге, у багатьох випадках робить це зловживання можливим (наприклад, у випадках одержання хабара з ініціативи хабародавця).

Деякі дослідники вважають, що корупційна модель поведінки має, головним чином, психологічне коріння, а корупція взагалі – психологічне походження: зокрема, збереження у традиціях різних країн звичаїв, які подібні до проявів корупції, але здебільшого використовуються у побуті і схвально (лояльно) сприймаються суспільством.

Є й інший морально-психологічний бік корупції. Коли держава, насамперед через недосконалість законодавства, примушує своїх громадян поводитися нечесно, то це породжує нездорову систему і має негативний вплив на суспільство. Державному службовцеві (особі, уповноваженій на виконання функцій держави), який умовно кажучи, стоїть перед вибором: чесно виконати свій обов’язок або зловжити владою чи службовим становищем – за умов панування правового нігілізму, соціальної нестабільності і невпевненості у своєму майбутньому, культивації психології користолюбства і жадібності, падіння моральності, відсутності чіткої ідеології державної служби – легше схилитися до корупційної форми поведінки.

Проблема вибору поведінки і є тією основною психологічною проблемою, яка лежить в основі корумпування суспільних відносин. З огляду на це, суть запобігання корупції в принципі має зводитись до того, щоб проблема такого вибору перед особою уповноваженою на виконання функцій держави, поставала якомога менше, а при її виникненні - така особа мала всі підстави розв’язати її на користь правомірної поведінки.

Дослідники надають нам можливість зазирнути у психологію корупціонера та відстежити його поведінку. Тож скористаємося цим.

Корупційна поведінка, здебільшого, може проявлятися у двох формах.

Перша (ситуативна) з них полягає у поступовому відхиленні особи, уповноваженої на виконання функцій держави, у своїй службовій діяльності від норм, встановлених нормативно-правовими актами. Йдеться про зміну мотивації діяльності, ціннісних орієнтацій, поступового перетворення законослухняної особи в корумповану особу. Займаючи певну посаду, така особа вважає за можливе неправомірно використати надані їй владні повноваження у власних інтересах чи в інтересах інших осіб. При цьому, в одних випадках відбувається поступове нарощування інтенсивності корумпованої

діяльності (якісне зростання), в результаті чого особа твердо стає на корупційний шлях, виявляючи все більш небезпечні корупційні прояви і визначаючи для себе корупційну поведінку сенсом перебування на посаді. В інших випадках корупційні правопорушення вчинюються в результаті збігу певних життєвих обставин. Тобто йдеться про ситуативну корумповану поведінку.

Друга (цілеспрямована) форма корумпованої поведінки характеризується тим, що, зайнявши відповідну посаду, особа вже зорієнтована на протиправне використання службових повноважень для наживи, задоволення інших особистих інтересів чи інтересів третіх осіб. Тобто особа цілеспрямовано йде до влади, на відповідну посаду, з метою вчинення корупційних дій.

Таким чином, корупціонер не може діяти з необережності.

Корупціонер – це особа, яка усвідомлює протиправність своїх дій чи бездіяльності і свідомо йде на порушення закону.

__________________________________