|
|
Скачати 3.8 Mb.
|
Рекомендована література до розділу 2: 1. Сугестивні технології маніпулятивного впливу : навч. посіб. / [В.М.Петрик, М.М.Присяжнюк, Л.Ф.Компанцева та ін.] ; за заг. ред. Є.Д.Скулиша. – К., 2010. 2. Інформаційна безпека (соціально-правові аспекти) : підруч. / [В.В.Остроухов, В.М.Петрик, М.М.Присяжнюк та ін.] ; за ред. Є.Д.Скулиша. – К. : КНТ, 2010. – 776 с. 3. Информационно-психологическая безопасность в эпоху глобализации : учеб. пособ. / [В.М.Петрик, В.В.Остроухов, А.А.Штоквиш и др.] ; под. ред. В.В.Остроухова. – К., 2008. – 544 с. 4. Сучасні технології та засоби маніпулювання свідомістю, ведення інформаційних війн і спеціальних інформаційних операцій : навч. посіб. / [В.М.Петрик, В.В.Остроухов, О.А.Штоквиш та ін.]. – К. : Росава, 2006. – 208 с. 5. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием / С.Г.Кара-Мурза. – М. : Алгоритм, 2004. – 528 с. 6. Подборка о суггестивных методах: [Электронный ресурс] http:vm.msun.ru/Art_school/Sugestiv.htm. 7. http://www.koob.ru/books/hypnosis/behterev_vnushenie_i_ego_rol_v_obshestvennoj_zhizn.rar Розділ 3 СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ НЕЙРОЛІНГВІСТИЧНОГО ПРОГРАМУВАННЯ 3.1. Сутність нейролінгвістичного програмування й особливості його використання Нейролінгвістичне програмування як модель пояснення структурування власного досвіду виникло на початку 70-х рр. ХХ ст. Його родоначальниками уважають студента факультету математики Річарда Бендлеpа та професора лінгвістики Джона Гpіндеpа з Каліфорнійського університету. Зокрема Р.Бендлер виявив закономірність: копіювання пересічною людиною певних аспектів поведінки й мовлення відомих психотерапевтів може аналогічно вплинути на свідомість, емоції та поведінку інших людей. Дж.Гріндер зацікавився дослідженнями молодої людини: “Якщо ви поясните мені, як робити те, що ви робите, я поясню вам, що саме ви робите”. Після цього вони вдвох вивчили й проаналізували складові успіху найвідоміших психотерапевтів свого часу – М.Еріксона, В.Сатір, Ф.Пеpлза. Гріндер як лінгвіст аналізував усі вербальні методи психологічного впливу на людей, а програміст Бендлер трансформував отриману інформацію в систему алгоритмів. Ці дослідження започаткували процес моделювання прийомів успішного спілкування, пізніше названий нейролінгвістичним програмуванням. Нейролінгвістичне (грецьк. neuron – нерв і лат. linguа – мова) програмування (нім. programiren – складати програми) – система опису структури суб’єктивного досвіду, що пояснює специфіку кодування набутої інформації; модель спілкування, яка ґрунтується на виявленні та використанні стандартів мислення; комплекс технік і операційних принципів (контекстуально залежних переконань), на основі яких моделюються ефективні стратегії мислення й поведінки. У назві “нейролінгвістичне програмування” частина “нейрон” указує на те, що для опису реального досвіду людини необхідно знати та розуміти “мову мозку”, тобто ті нейрологічні процеси, що відповідають за зберігання, перероблення й передання інформації; “лінгвістичне” акцентує на ключовому значенні мови не лише в процесі опису особливостей механізмів мислення та поведінки, а й під час організації комунікації; “програмування” визначає системність розумових процесів та поведінки. В основі популярності (успіху) НЛП лежить використання феномену “взаємодії трьох” (свідомості – підсвідомості – реальності). Мета використання НЛП у політичній сфері – намагання за допомогою психотехнологій проникнути в підсвідомість і, змінивши чи трансформувавши думки, погляди, ідеали, зумовити таку поведінку окремої людини, групи, мас, яка б максимально сприяла завоюванню, використанню та втриманню влади. Козир маніпулятора полягає в тому, що об’єктові впливу не нав’язують певну думку, а штучно створюють інформаційний контекст, який стимулює “цілком самостійне” формування необхідних думок та висновків. Стійкість і довготривалість ефекту використання НЛП у політичному процесі зумовлені тим, що об’єкти впливу вважають власними навіяні їм думки. Шлях нейролінгвістичного програмування до політичної сфери був пройдений швидко. Невдовзі після виникнення НЛП потрапило до поля зору військових та спецслужб. У грудні 1987 року керівництво Пентагону розглянуло доповідь “Про можливості використання НЛП для підготовки спецслужб і військових фахівців” (витрати США лише на її підготовку становили понад півмільйона доларів). Поступово технології НЛП із сфери наукових досліджень та військових таємниць потрапили в бізнес, а з часом – у політику. Масовий інтерес політиків до цих технологій виник після передвиборчої кампанії Р.Рейгана, у якій активно використовувались досягнення й напрацювання НЛП. Першою на пострадянському просторі технології нейролінгвістичного програмування в політичній сфері почала використовувати Росія. Уже в першій передвиборчій кампанії Б.Єльцина один із піонерів російського нейролінгвістичного програмування О.Ситников висунув гасло “Голосуй – або програєш”, що ґрунтувалося на двох прийомах НЛП (псевдовибору та штучного обмеження вибору) й забезпечило перемогу. Нині технології нейролінгвістичного програмування є обов’язковими маніпулятивними засобами кожної виборчої кампанії в кожній державі. В Україні, де політична боротьба триває й має тенденцію до значного загострення протистоянь між політичними таборами, теж активно (особливо останнім часом) використовують прийоми НЛП для здобуття політичної перемоги. Український політтехнолог С.Нестеренко, прогнозуючи напередодні парламентських виборів 2006 р. розвиток та специфіку майбутніх політичних перегонів, зазначив: маніпулятивні технології будуть застосовувати так серйозно й інтенсивно, що вибори стануть “конкурсом на кращого маніпулятора”. “Зараз будуть використовуватися дуже активно нейролінгвістичне програмування і гіпноз – технології, що впливають на свідомість людей... Той, хто буде застосовувати кращі маніпулятивні технології, і стане переможцем”, – заявив політтехнолог. Застосування нейролінгвістичного програмування в політичній сфері характеризується такими особливостями: 1. Інтенсивне та систематичне використання всього спектра потенційних об’єктів впливу: індивід – група – маси (характерно для сфери бізнесу). 2. Спрямування впливу технологій нейролінгвістичного програмування насамперед на маси. Такий підхід дає змогу вирішити ключове політичне питання будь-якого суспільства: “Як завоювати, використати та втримати владу?”. 3. Активне маскування й приховування застосування технологій НЛП. Якщо в практиці медичного психологічного консультування обов’язковим є ознайомлення клієнта з основами нейролінгвістичного програмування перед їхнім використанням, то в бізнесі й політиці застосування енелпістських психотехнік – глибоко утаємничена діяльність. Ця особливість зумовлена кількома чинниками: а) у політиці, як і в бізнесі, наміри ініціатора застосування технологій НЛП не завжди позитивні; б) психотехніки НЛП у політиці (бізнесі) є не стільки засобом розв’язання проблем окремої людини (групи, мас), скільки своєрідною ефективною зброєю в боротьбі з конкурентами за покупців чи електорат. 4. Цинізм ініціаторів використання технологій НЛП. Маніпулятивне застосування нейролінгвістичного програмування щодо безликої маси значно знижує моральний поріг порівняно з аналогічним використанням цієї технології стосовно однієї (конкретної) людини. 5. Спрощення (огрубіння) базових енелпістських процесів калібрування, рапорту тощо, оскільки вони у політичній сфері, як і в бізнесі, часто стосуються значної кількості людей. 6. Систематичне порушення одного з ключових принципів НЛП – “екологічності”. Суттю цього положення є те, що будь-яка зміна в системі поглядів, світогляді індивіда повинна органічно суміщатися з іншими складовими системи, до якої він належить (найближчим оточенням; соціальною групою; суспільством загалом, особливо якщо це політичний лідер). 7. Залежність частоти та інтенсивності використання технологій НЛП від своєрідного “ефекту піраміди влади”. Частота й інтенсивність використання психотехнік зростає в процесі боротьби за право ступити на вищі та найвищі щаблі влади. Це можна пояснити кількома причинами: а) чим вища посада, тим необхідніша підтримка великої кількості електорату, на який потрібно терміново впливати; б) освоєння НЛП інтелектуально складне, тому не всі політики можуть оволодіти ним, хоча саме ці знання вже досить давно входять до своєрідного “джентльменського набору” (як, наприклад, англійська мова) сучасного перспективного політика вищого ешелону влади; в) ускладнене сприйняття психотехнік нейролінгвістичного програмування, їхня висока технологічність (чіткі та виразні алгоритми дії) зумовлюють, з одного боку, формування обмеженого кола професіоналів у сфері нейролінгвістичного програмування, здатних навчити та надати психолого-методичну підтримку політикам, з іншого – високу ціну їхніх послуг. 8. Відсутність об’єктивної оцінки реальної сили впливу технологій НЛП на суспільні процеси. Оцінна амплітуда, поширена в ЗМІ та громадській думці, надзвичайно широка: від міфологізації, гіперболізації ролі НЛП, яке нібито здатне зомбувати суспільну свідомість, до недооцінювання таких технологій, визнання їх політичним шаманством і шарлатанством. 9. Демонізація психотехнік НЛП, нав’язування громадськості ідеї щодо їх виняткової антигуманності. За цим стоїть небажання розпізнати справжню сутність нейролінгвістичного програмування: воно є лише ефективним засобом впливу на мислення, емоції та поведінку людини, за допомогою якого можна чинити як зло (зомбувати, підбурювати маси на протиправні дії; створювати міфічні образи лідерів; деморалізувати, блокувати позитивну громадську активність тощо), так і добро (знаходити спільну мову під час переговорів, мобілізувати людей для виконання позитивної суспільно значущої справи, спрямовувати всі їхні сили на досягнення поставленої мети; зосереджуватись на намічених цілях і творчо роз’яснювати проблеми тощо). Так само звичайний ніж може стати і знаряддям убивства, й інструментом для приготування їжі. Все залежить від моралі, позиції та намірів того, хто застосовує ці технології для впливу на суспільні процеси. Російський енелпіст О.Ситников зазначав: “Методи досить ефективні та сильні, і якщо вже починаєш кому-небудь допомагати, потрібно бути цілком упевненим, що це та сама людина”. Отже, нейролінгвістичне програмування є потужним засобом впливу на мислення, емоції та поведінку окремих людей, груп, мас, який із моменту виникнення широко використовується в психотерапії. Наприкінці ХХ ст. НЛП стали активно апробовувати та застосовувати спочатку у військовій сфері, а потім у бізнесі та політиці. НЛП у політиці має на меті проникнення у підсвідомість індивіда, групи, мас, моделювання та активізацію такої поведінки об’єкта впливу, яка б максимально сприяла завоюванню, використанню і втриманню влади. Застосування нейролінгвістичного програмування в політичній сфері має певні особливості: використання практично всього спектра потенційних об’єктів впливу; гранична прихованість (утаємниченість); спрощення (огрубіння) базових енелпістських процесів калібрування, рапорту тощо; систематичне порушення ключового принципу нейролінгвістичного програмування – “екологічності”; високий рівень цинічності ініціаторів використання технологій НЛП; залежність частоти та інтенсивності застосування технологій НЛП від рівня політичного протистояння; відсутність адекватної оцінки суспільством фактів використання прийомів і методів НЛП у політичній боротьбі. 3.2. Базові пресупозиції нейролінгвістичного програмування Будь-яка теорія, щоб бути переконливою та мати перспективи для розвитку, повинна ґрунтуватися на комплексі переконливих ключових понять, ідей або тверджень, які створюють не лише фундамент, а й каркас усієї теоретичної моделі. У НЛП таку функцію виконують пресупозиції. Пресупозиції – філософський фундамент, базові принципи нейролінгвістичного програмування, в основу яких покладено узагальнення закономірностей функціонування (особливостей сприйняття, специфіки поведінки тощо) людини в навколишньому світі; твердження, ідеї, думки, що сприймають як аксіоми, на віру, без доказів для того, щоб надати сенсу комунікації. На думку фахівців із нейролінгвістичного програмування Б.Боденхаммера й М.Холла, саме пресупозиційний набір аксіом лежить в основі усієї системи функціонування процесів, методик, припущень і навиків у межах нейролінгвістичного програмування. Енелпісти уважають ключовими такі пресупозиції: 1. “Карта” – не “територія”. Уявлення людини про зовнішні процеси дуже приблизне і нагадує “карту”, яка ніколи не може бути еквівалентною “території”. Наші уявлення (“карта”) утворюються за формулою: відчуття + сприйняття + осмислення = уявлення. Однак якщо до процесу формування “карти” додати емоції, почуття, темперамент, характер і національну ментальність тощо, то виходить результат, діаметрально протилежний очікуваному (бажаному): зовнішня реальність (“територія”) зовсім не збігається або збігається лише частково з внутрішнім суб’єктивним уявленням (“картою”). Переклад мовою політичного маніпулятора: методичне (цілеспрямоване) нав’язування окремій людині, групі, суспільству світоглядних орієнтирів (ідеалів, зразків, обмежень і т. ін.), тобто створення штучної “карти”, яка в принципі програмує, визначає “потрібні” для маніпулятора дії й поведінку. Класичний приклад – ідеологічна робота за радянської доби. 2. Реакції людей відповідають їхнім внутрішнім “картам”. Нейролінгвістична “карта” – складна й динамічна конструкція, на яку суттєво впливають своєрідні психологічні “фільтри”: переконання, ідеали, цінності, установки, міфи, спогади, мова тощо. Специфіка та неповторність “карти” навколишнього світу кожної людини значною мірою визначає, а по суті програмує її поведінку. Абсолютна більшість людей, як правило, реагує не на реальний світ, його процеси, імпульси, виклики, а керується індивідуальним його сприйняттям, акумульованим в основу власної “карти” світу. Ця матриця і є основою прийняття рішень та регулятором практичних дій. Переклад мовою політичного маніпулятора: штучне умонтування в “карту” індивіда, групи або мас певних стереотипів, міфів, чуток тощо шляхом їх постійного повторення (тиражування). Основна мета – активізування в потрібний момент психічного механізму й забезпечення необхідної маніпуляторові реакції. 3. Значення залежить від контексту. Реальний досвід практично кожної людини показує, що самі по собі слова та вчинки без контексту не мають значень. Одне й те саме слово в різних контекстах може нести діаметрально протилежне смислове навантаження. У НЛП фактор, котрий суттєво впливає на значення вислову чи вчинку, позначають поняттям “фрейм” (контекст, оточення, спосіб сприйняття). Більшість фахівців із нейролінгвістичного програмування переконані, що зміна структури внутрішніх образів людини уможливлює зміну її досвіду. Контекстуальний підхід або структурна точка зору є суттю нейролінгвістичного програмування. Як влучно зауважили енелпісти Б.Боденхаммер та М.Холл: “Коли ми залишаємося “у змісті”, ми живемо “на карті”. Лише тоді, коли ми переміщаємося із “змісту” в процес, ми піднімаємося над “картою” і розуміємо структуру території”. Своєрідним “ключиком”, що дає змогу переміститися з рівня змісту проблеми на рівень процесу є питання “Як?”. Переклад мовою політичного маніпулятора: маніпулятивних прийомів, що ґрунтуються на цій базовій пресупозиції нейролінгвістичного програмування, надзвичайно багато, але в їхній основі лежить, як правило, спотворення сприйняття дійсності через штучне “висмикування” тексту з контексту; формування контексту, в якому необхідний текст (інформація, дія тощо) змінює свій початковий смисл; включення необхідного тексту в один контекст із тим, що вже має оцінку тощо. 4. Свідомість і тіло неминуче впливають одне на одного. Свідомість і тіло утворюють єдину систему та функціонують як одне кібернетичне ціле: зміни у свідомості (настрої, емоції й т. ін.) швидко позначаються на тілі (швидкість серцебиття, характер дихання тощо), а зміни в тілі викликають аналогічну реакцію свідомості. Приклад складного процесу взаємодії свідомості й тіла – ефект плацебо – суттєве поліпшення стану хворого після вживання звичайних “цукрових таблеток”, запропонованих йому як найефективніший лікарський засіб. Утім, вплив свідомості на тіло та їхня взаємодія – процес складний і нелінійний. Фахівці стверджують, що тіло людини містить приблизно сто мільярдів нервових клітин. Найбільше їх у мозку, який має складну структуру (кожен із ста мільярдів нейронів з’єднується або взаємодіє з тисячею інших). Цей зв’язок специфічний: контакт (сполучення) між нейронами відбувається не механічно, як, наприклад, з’єднуються електричні дроти, а на основі моделі “ключ – замок”. Переклад мовою політичного маніпулятора: стимулювання процесу закріплення на основі рухової пам’яті певного комплексу дій, що за частого (періодичного) повторення перетворюється на своєрідний політичний ритуал, який натомість може об’єднувати, мобілізувати, спрямовувати людей у потрібне для маніпулятора русло. 5. Індивідуальні навики становлять результат удосконалення й визначення послідовності використання репрезентативних систем. Зміст і характер певного досвіду людини значною мірою залежить, як уважають фахівці з НЛП, від специфіки її репрезентативної системи, тобто способу сприйняття та кодування інформації, що ґрунтується на використанні певної сенсорної системи (візуальної, аудіальної, кінестетичної тощо). Отже, людина, отримуючи інформацію через відчуття, спочатку її обробляє (кодує), а потім зберігає. На основі цієї збереженої інформації (образів, відчуттів, запахів, звуків і т. ін.) формуються навички, послідовність застосування яких у нейролінгвістичному програмуванні називають стратегією. Переклад мовою політичного маніпулятора: для ефективної роботи ініціатор політичного маніпулятивного впливу зокрема в пропаганді, політичній рекламі тощо враховує специфіку репрезентативних систем об’єктів свого впливу. Наприклад, політичний мітинг може бути ефективно використаний маніпулятором саме тому, що цей формат спілкування дає змогу максимально врахувати та задовольнити потреби людей практично всього репрезентативного спектра: візуалам – побачити (партійні прапори, символіку, кольори), аудіалам – почути (голоси лідерів, пісні), кінестетикам – відчути (почуття ліктя). 6. Ми поважаємо моделі світу інших людей. Усі члени суспільства мають власні репрезентативні системи, тобто специфічні канали отримання інформації, що зумовлює появу різноманітного спектра індивідуальних “карт”. Люди як суспільні істоти повинні спілкуватися для того, щоб отримувати й передавати інформацію, яка сприяє їх кращому орієнтуванню в навколишньому світі. Перешкодою (бар’єром) у спілкуванні може стати ефект “незбігання карт”. Отже, основою налагодження нормального контакту є повага до особистості, що виявляється не лише в увазі, а й у визнанні, розумінні моделі світу (“карти”) співрозмовника. Переклад мовою політичного маніпулятора: професійний маніпулятор навряд чи поважає чужі моделі світу (“карти”), але це не означає, що вони його не цікавлять. Навпаки, він ретельно та детально вивчає ці “карти”, щоб максимально їх урахувати у процесі підлаштування до об’єкта маніпулятивного впливу й безперешкодної реалізації власних намірів і планів. 7. Особистість і поведінка – явища різні. Поведінка людини відображає її погляди, звички, переконання тощо, але не визначає її суті. Фахівці з НЛП стверджують, що дії, поведінка особи значною мірою залежать від контексту й не варто ототожнювати особистість із її конкретною поведінкою. Переклад мовою політичного маніпулятора: політтехнологи часто наголошують на тому, що прожиті звичайною людиною роки – це біографія, а політиком – доля. Суть цієї думки полягає в тому, що при формуванні політичного іміджу з біографії політика відбирають, корегують і міфологізують кілька яскравих фактів, які вибудовуються в потрібній логічній послідовності та лягають у матрицю “популярний лідер”. Відтак створену вже не біографію, а “долю” (“важке дитинство” – “наполегливе навчання” – “успіхи, досягнуті ще в молодому віці” – “активна боротьба за правду” тощо) тиражують і поширюють. Імідж (“доля”) зазвичай не має нічого спільного з реальною поведінкою, особистістю політика. 8. Кожен тип поведінки практичний і корисний у певному контексті. Будь-яка людина бажає собі добра, тому здебільшого її поведінка зумовлена позитивними намірами (наприклад, здійснення добра бодай для себе). Інша справа, що в процесі спілкування інколи дуже важко зрозуміти, передбачити, яку саме з потреб цього разу хоче задовольнити партнер по комунікативному акту. Відповідно до ієрархічної піраміди мотивації А.Маслоу є п’ять рівнів потреб: фізіологічні потреби (їжа, вода, відпочинок, секс тощо); потреба в безпеці (стабільність, порядок, захист та ін.); потреба в любові, прихильності та належності (сім’я, дружба і т. д.); потреба у визнанні (репутація, статус, слава тощо); потреба в самореалізації (самоповага, самоактуалізація, розвиток здібностей та ін.). Маслоу наголошував, що задоволення потреб завжди починається з нижчого рівня (фізіологічні потреби). З огляду на це, для правильного розуміння поведінки людини потрібно встановити мотиви й рівень її потреб. Логічний висновок із пресупозиції: позитивні наміри стають неадекватними за неправильного розуміння контексту одним або кількома суб’єктами цієї дії. Переклад мовою політичного маніпулятора: кожна політична сила зазвичай намагається обрати максимально прагматичний варіант реагування на виклики часу, але не завжди враховує специфіку контексту (суспільні настрої, потенційну силу опонентів, зовнішньополітичний фактор тощо). За цих обставин політичний маніпулятор завжди прагне “усунути перешкоди”, “згладити гострі кути” та створити для переконання широких мас своєрідний “штучний контекст” шляхом фальсифікації результатів суспільних опитувань, оприлюднення неправдивих рейтингів політиків, політичних сил і т. ін. 9. Ми оцінюємо поведінку і зміни в термінах контексту та екології. Вчинки людини впливають на середовище, у якому вона перебуває (виробничий колектив, сім’я тощо). Ця пресупозиція нейролінгвістичного програмування спонукає людину до усвідомлення наслідків власної поведінки. З цією метою НЛП послуговується терміном “екологічна перевірка”, суть якої полягає в тому, що ініціатори будь-яких змін у системі стосунків людей повинні спрогнозувати: а) наскільки зміни, що плануються, будуть сумісними з іншими частинами системи; б) чи зможуть вони органічно вписатися (адаптуватися) до неї. Переклад мовою політичного маніпулятора: справжній політичний маніпулятор майже у всіх ситуаціях буде порушувати цю пресупозицію. Якщо в медичній психотерапії НЛП, як правило, використовують з користю для пацієнта (клієнта), то в політиці й бізнесі це відбувається далеко не завжди. Дуже часто інтереси ініціатора енелпістського впливу в таких сферах абсолютно домінують над інтересами його об’єкта. За цих обставин для політичного маніпулятора гасло про урахування інтересів інших може бути лише ефективним інструментом привертання на свій бік однодумців, маскування справжніх намірів тощо, а не ключовим принципом взаємодії в процесі спілкування. Саме тому в політиці, як і бізнесі, перевірка на “екологічність” будь-якої зміни практично не діє або ж функціонує зі значними обмеженнями. 10. Ми не можемо не спілкуватися. Важливим фактором існування та розвитку людства є інформаційний обмін. Спілкування – це оптимальна форма безперервного процесу сприйняття й передавання інформації. Однак інколи виникають ситуації, в яких вербальний контакт ускладнений або неможливий, але це не означає, що спілкування відсутнє. У цей момент спрацьовують глибинні природні стабілізатори (компенсатори) комунікативного процесу. Коли особа з якихось причин не проявляє свої думки, емоції, відчуття тощо вербально, то її тіло не мовчить, більше того – воно часто говорить ще красномовніше, але цю мову треба помічати, декодувати та розуміти. Переклад мовою політичного маніпулятора: дії політичного маніпулятора в межах цієї пресупозиції спрямовані, з одного боку, на задоволення потреби потенційного клієнта в актуальній інформації, з іншого – на непомітне органічне прикріплення до неї “необхідного файлу” (своєрідного комп’ютерного вірусу), який у подальшому дасть змогу ефективно “програмувати” налаштованість окремої особи, групи або мас на проведення певної дії та “контролювати” процес цієї реалізації. 11. Спосіб комунікації впливає на наше сприйняття. Сприйняття інформації, отже, й остаточне формування “карти” значною мірою залежить від того, якій саме формі комунікації надається перевага. Через контрольований вербальний канал найчастіше передають значну частину дезінформації, а за допомогою невербальних каналів (жести, міміка, пози, погляд, тембр голосу, дотики тощо), які людині важко контролювати в тій самій ситуації, можна отримати правдиві відомості. Переклад мовою політичного маніпулятора: інколи політичний маніпулятивний процес є прихованим, але досвідченого маніпулятора можна розпізнати в рекламі (якщо аудиторії водночас пропонують подивитися, почути та відчути, це означає, що автор реклами маніпулятивно намагається знайти прихильників серед візуалів, аудіалів та кінестетиків, тобто максимально врахувати постулат НЛП про репрезентативні системи. 12. Сенс комунікації полягає в тій реакції, яку вона викликає. В основі комунікаційного процесу лежить обмін інформацією, в межах якого практично все здійснюється за формулою “сигнал – реакція”. Фахівці з НЛП уважають, що оптимальною є неконфліктна модель комунікації. Однак у процесі спілкування бувають своєрідні “збої” (отримана реакція не відповідає надісланому сигналу) через незбігання або нерозуміння “карт” співрозмовників. Унаслідок цього наміри не трансформуються в сигнал, адекватно зрозумілий партнеру по спілкуванню. Вихід із цієї ситуації дуже простий і водночас складний: слід зрозуміти специфіку “карти” партнера (опонента) по спілкуванню й надіслати новий сигнал, який би був максимально зрозумілим та ефективним (незалежно від закладеної в ньому інформації). Переклад мовою політичного маніпулятора: професійний маніпулятор, як правило, створює (провокує) ситуації, у яких людина, група чи маси змушені діяти або автоматично, або стереотипно. Використовуючи цю пресупозицію НЛП, політичні маніпулятори спочатку провокують необхідну реакцію, яку потім подають як справжній зміст комунікації. 13. Людина, яка визначає (задає) фрейм комунікації, контролює її. Фахівці з НЛП стверджують, що в процесі розвитку кожна людина свідомо або несвідомо сприймає й засвоює величезну кількість фреймів – своєрідних психологічних “рамок”, які установлюють кордони (обмеження) у її взаємодії з навколишнім світом. Р.Ділтс уважає, що саме фрейми найчастіше визначають інтерпретацію людських переживань і подій, реакцію на них, оскільки виконують функцію “розстановки акцентів” у цих переживаннях і концентрують, спрямовують нашу увагу на той чи інший об’єкт. Керуючись фреймами, людина реагує на дійсність і приймає рішення, визначаючи, яка інформація та які теми відповідають або не відповідають меті діяльності. Для НЛП класичними прикладами можуть слугувати “часовий фрейм” та фрейм “результат”. “Часовий фрейм”, що обмежує час сприйняття, визначає й конкретизує об’єкти уваги, теми і предмети, доречні для обговорення, а також тип і ступінь докладених зусиль. Фрейм “результат” жорстко націлений на концентрацію та утримання уваги на меті чи бажаному стані. Очевидно, людина навряд чи зможе скористатися одночасно двома фреймами: якщо треба досягати максимуму за відведений термін, це зовсім не означає, що супермету буде досягнуто; якщо є націленість на результат, питання термінів відходить на другий план. У комунікативних актах часто відбувається зіткнення різних фреймів і процес спілкування контролює людина, яка задає (визначає) фрейм комунікації (наприклад, якщо задає тон у спілкуванні особа, орієнтована на фрейм “результат”, її партнер по спілкуванню, керований “часовим фреймом”, навряд чи зможе своєчасно вийти з бесіди і, ймовірніше, поступиться своїми інтересами, бодай у часових рамках). Переклад мовою політичного маніпулятора: для політичного маніпулятора надзвичайно важливо спочатку виявити і зробити ставку на реального (неформального) лідера, який справді визначає фрейм (своєрідні психологічні “рамки”, які по суті зумовлюють (фільтрують) взаємодію із зовнішнім світом у процесі спілкування з особою, групою, масами; спрямовують (концентрують) увагу; інтерпретують сприйняття й визначають можливу реакцію). Саме така стратегія дає шанси на домінування в комунікативному процесі. 14. “Не буває поразок, є лише зворотний зв’язок”. Засновники НЛП уважають, що свідомість і підсвідомість краще сприймають намір людини “бути кимось”, ніж “не бути”, адже частка “не” вже сама по собі програмує негативний результат. Комунікативний процес не слід розглядати в режимі “успіх – невдача”, доцільніше оцінювати власні дії в межах моделі “ефективно – неефективно”. Такий підхід не деморалізує, а навпаки – мобілізує, стимулює та активізує творчий пошук. Отже, негативний результат – це не поразка, а лише форма зворотного зв’язку, своєрідний досвід, що акумулює інформацію, адекватно осмисливши яку, можна досягти бажаного результату. Переклад мовою політичного маніпулятора: інтерпретувати цей постулат для застосування в політичній сфері дуже складно. Наприклад, вкладені у виборчий процес гроші потрібно як мінімум повернути, а як максимум – примножити; платити просто за участь (досвід) мають змогу лише одиниці. Що ж до політичного процесу загалом, цю енелпістську аксіому обґрунтовує класичний політичний вислів: “Ніколи не кажи ніколи”, – бо сьогодні ти переміг і сформував коаліцію з тими, з ким хотів, завтра, можливо, переможе твій опонент і, щоб захистити свої інтереси, треба йти на компроміс із силою, яка ситуативно узяла гору. 15. “Найгнучкіша” людина має найбільший вплив у системі. Суб’єкт, здатний не зациклюватись на використанні одних і тих самих засобів досягнення мети, виявляє гнучкість, уміє розширити, запозичити та використати свій комунікаційний інструментарій, має потужний і конкурентоспроможний потенціал у комунікативному полі. Така модель поведінки дає змогу домінувати в системі, до кожного її елемента в гнучкого суб’єкта є свій специфічний “ключик”. Саме гнучкість стає запорукою, своєрідним каталізатором досягнення бажаного позитивного результату. Проте істотно знизити її можуть емоції, внаслідок чого звужується діапазон вибору ефективної поведінки у спілкуванні й ослаблюються позиції емоційного суб’єкта в комунікативній системі. Переклад мовою політичного маніпулятора: в арсеналі політичного маніпулювання енелпістська “гнучкість” – один із ключових факторів, що визначає поведінку маніпулятора. Зміст цього поняття можна трактувати по-різному: як здатність до цинічного політичного пристосовництва (завжди бути на боці більшості; якщо “коливатися”, то в ритм із партійною лінією); відмову від будь-яких принципів, реагування лише на поточні потреби; схильність до популізму, намагання сподобатися всім, тобто потенційному електоратові в наступній виборчий кампанії тощо. Однак досвідчений маніпулятор використовує не лише негатив, а й позитив, що логічно витікає з цієї пресупозиції НЛП. Ідеться зокрема про вміння не зациклюватися на певних методах впливу, здатність вибирати альтернативи, схильність використовувати різного роду комунікаційний інструментарій. 16. Опір указує на відсутність рапорту. Рапорт (франц. rapporter – повідомляти) – процес формування та підтримання ефективної комунікації, основаної на взаємній довірі й розумінні між учасниками спілкування. Він побудований на ефекті резонансу (у разі збігу частот двох різних джерел амплітуда коливань різко зростає): коли збігаються погляди, поведінка, манери тощо учасників комунікативного акту, ефективність їхнього спілкування зростає на кілька порядків (ефект “однодумців”). Рапорт формується на свідомому або несвідомому рівні шляхом приєднання ініціатора (налагодження ефективного контакту) до репрезентативних систем об’єкта чи відображення цього приєднання у своїй вербальній і невербальній поведінці. Досягнення рапорту – одне з ключових завдань у процесі налагодження ефективного комунікативного акту. На думку російських фахівців із НЛП Т.Гагіна та С.Бородіної, причиною 90 % невдач у процесі спілкування є поганий контакт, 8 % зумовлені нечіткістю бажаного результату і лише 2 % пояснюються неякісним виконанням відповідних технік та прийомів. У налагодженні рапорту виокремлюють дві послідовні фази: підлаштовування й ведення. Суть підлаштовування полягає в копіюванні (перейманні) поведінки, дихання, пози, міміки, манери мовлення й т. ін. Фаза ведення ґрунтується на поступовій, непомітній зміні власної поведінки з метою викликати зміни поведінки (бажані реакції) співрозмовника. За цих обставин буд-яке ускладнення комунікативного контакту слід сприймати як симптом відсутності довіри й розуміння між його учасниками, тобто відсутність рапорту. Переклад мовою політичного маніпулятора: першочергове завдання маніпулятора будь-якого рівня – увійти в довіру до об’єкта впливу, оскільки до встановлення контакту довіри всі дії маніпулятора можуть викликати його спротив і, по суті, приречені на поразку. Якщо непомітно та професійно використати ефект “гнучкості”, “прогинання” (максимального фізичного чи світоглядного підлаштовування під партнера по спілкуванню), то можливість досягнути бажаної мети – встановити контроль над його поведінкою, реакцією та діями – різко зростає. 17. Люди володіють усіма необхідними для досягнення мети внутрішніми ресурсами. Фахівці з НЛП стверджують, що будь-яка особа має вроджені здібності для реалізації своїх планів, але не завжди вміє помітити, розвинути й мобілізувати ресурси, закладені в ній природою: на заваді часто стає схильність більшості людей реалізовувати негативні програми (депресія, відкладення справ “на потім”, надання переваги оборонній позиції тощо). Енелпісти переконані, що людям потрібна лише певна допомога для виявлення власних ресурсів та отримання доступу до них (освіта, тренінг і т. ін.). Переклад мовою політичного маніпулятора: суть цього постулату полягає в максимальній мобілізації, активації окремою людиною, групою, масами не лише усвідомлених ресурсів, якими вона володіє, а й цілком реальних, але ще “не узятих на облік свідомістю”. У цьому контексті роль та присутність маніпулятора найчастіше відчувається в процесі: а) проголошення й популяризації політичного гасла, ідеї; б) ініціювання політичних дій та акцій, які б могли суттєво вплинути на свідомість (підсвідомість) об’єкта маніпулятивного впливу, мобілізувавши та направивши його енергію й ресурси в потрібне для ініціатора маніпуляції русло. 18. Люди здатні навчитися чому-небудь з однієї спроби. За трактуванням НЛП, кожна людина – не що інше, як “дивовижний біоелектрохімічний пристрій для опрацювання інформації”, завдяки чому вона може швидко навчатися. Дитина, яку кидають до басейну, мобілізуючи всі наявні ресурси (свідомі й підсвідомі), як правило, випливає і тримається на воді. З огляду на це, енелпісти уважають, що здатність мозку людини до стрімкої реакції (особливо в екстремальних умовах) є основою для швидкого навчання, що дає змогу комунікатору (психотерапевту) допомагати суб’єктам впливу швидко змінювати світобачення за допомогою НЛП. Переклад мовою політичного маніпулятора: в межах цього постулату політичний маніпулятор активно паразитує на програмуванні “ланцюжка впливу”: штучне створення (імітація) катастрофічної ситуації – нагнітання навколо неї емоційних пристрастей – стимулювання роботи мозку об’єкта в екстремальному режимі (дефіцит часу, інформації тощо) – стрімка й не завжди мотивована зміна поглядів і поведінки. Найяскравішим прикладом “ланцюжка впливу” є телевізійні політичні токшоу, у процесі яких погляди учасників до закінчення передачі можуть раптово та кардинально змінитися. 19. Будь-яка комунікація має збільшувати кількість доступних альтернатив. Одна з ключових цілей НЛП – збільшити чисельність альтернатив можливої дії в реальній практиці (підвищити “гнучкість”). Згідно з теорією систем елементом, здатним найкраще адаптуватися, ефективно впливати на решту елементів і виконувати свої завдання, як це не парадоксально, часто стає не найсильніша частина системи, а та, яка демонструє найбільшу гнучкість і використовує найширший спектр каналів впливу. Щоб максимально підвищити роль фактора альтернативності в практичній діяльності об’єкта, НЛП спочатку націлює увагу на розпізнавання в межах будь-якої ситуації фази “ступору” (“тупика”), а потім намагається простимулювати розвиток уміння бачити та діяти нестандартно, творчо, тобто використовувати нові варіанти й можливості, які можуть забезпечити бажаний результат. Переклад мовою політичного маніпулятора: аналіз діяльності політтехнологів-практиків, які часто виконують роль політичних маніпуляторів, доводить, що нині в політичній боротьбі перемагає не стільки той, хто професійно володіє всіма прийомами маніпулятивного впливу, скільки той, хто у вирішальний момент використовує, дивуючи опонента, новий, нестандартний прийом (хід), при цьому не зациклюється й шукає дедалі новіших і досконаліших прийомів, технологій впливу. 20. Здійснюючи будь-який вчинок, люди обирають найкращий із можливих варіантів. Наявність у людей різних репрезентативних систем зумовлює формування різноманітних за своєю природою і структурою “карт”, які становлять основу моделі поведінки. Ефект “незбігання карт”, тобто конфронтація внутрішніх суб’єктивних уявлень навколишнім світом, найчастіше виступає причиною непорозумінь і конфліктів. НЛП припускає, що кожна людина практично щоразу обирає варіант дії, найкращий у межах своєї моделі світу, тобто власної “карти”. З огляду на це, шлях до порозуміння, налагодження (встановлення) рапорту полягає в намаганні максимально зрозуміти “карту” співрозмовника (опонента), і, якщо не продемонструвати толерантне ставлення до її базових засад, то бодай не ображатися на те, що інші особи думають інакше та обирають інші альтернативи. Переклад мовою політичного маніпулятора: суть дій політичного маніпулятора – “прив’язати” поведінку об’єкта до певного шаблону “політичної карти”. Можливі три моделі такої карти: а) “карта заручників минулого” (“Ми розуміємо, що необхідно щось змінювати, рухатися вперед, зважати на реалії сьогодення, але в нас є давні принципи й досвід минулого, що зумовлює наші дії”); б) “карта прагматиків сучасності” (“Нас не задовольняє минуле, ми не знаємо, що буде в майбутньому, тож зосередимося на сучасності й будемо робити все “тут і зараз”); в) “карта оптимістів майбутнього” (“Якщо нашим батькам у минулому і нам тепер не вдалося здобути кращої долі, то давайте зробимо щасливими бодай наших дітей та онуків”). Прив’язка до певної “карти” дає змогу маніпуляторові спрямовувати процес у потрібному для нього напрямі, оскільки об’єкт, діючи абсолютно самостійно, обирає найкращий із наявних у нього варіантів поведінки, але здебільшого в межах “політичної карти”, непомітно нав’язаної його свідомості (підсвідомості) вправним маніпулятором. 21. Ми можемо управляти своїм мозком і контролювати результати. Фахівці з НЛП уважають, що лише 6 % планів і програм поведінки людина здійснює цілком усвідомлено, а решта 94 % – функціонують на підсвідомому рівні. Вони переконані, що мозком можна й треба керувати. Природу і стратегію такого керівництва розкриває Р.Бендлер: “Мозок – це архівна система, а не система, яка переробляє інформацію. У ній немає функції видалення (знищення), тому ви не можете переписати своє минуле. Натомість ви повинні навчити мозок іти в новому напрямі, зорієнтувавши його на “тут і зараз”. Переклад мовою політичного маніпулятора: намагання проникнути в підсвідомість об’єкта й керувати за допомогою цього потужного важеля його діями – одна з основних цілей політичного маніпулятора. Прикладом цього є технологія “25 кадру”, в основу якої покладено здатність свідомості на певному етапі не помітно для себе пропустити частину повідомлення одразу на рівень підсвідомості, минаючи фільтри розпізнавання й осмислення. Отже, базові пресупозиції – це своєрідний фундамент, каркас теорії й практики НЛП. Вони визначають і пояснюють підстави та характер реакцій, поведінки людини; специфіку сприйняття й кодування інформації; особливості взаємодії свідомості й тіла; причини виникнення конфліктів у процесі комунікації (“ефект незбігання карт”); залежність поведінки від контексту спілкування. |
|
За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,... Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р |
За редакцією доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, доктора... За підсумками V Всеукраїнського конкурсу на краще юридичне видання (2002—2003 pp.) цей Коментар відзначено другою премією у номінації... |
|
України Керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації... За загальною редакцією: Президента НАПрН України, ректора Національного університету |
КУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ... У курсі лекцій із загальної та галузевої складових у стислій формі висвітлюються питання державного управління і місцевого самоврядування,... |
|
ПОЛОЖЕНН Я про спеціалізовані вчені ради Національної академії наук, Академії медичних наук, Української академії аграрних наук, Академії педагогічних наук, Академії правових... |
За редакцією Заслуженого діяча науки і техніки України, академіка... Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ |
|
За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,... Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету |
НАКАЗ Малої академії наук України у 2010/2011 н р.” Хмельницьким територіальним відділенням Малої академії наук України 19-20 лютого 2011... |
|
Збірник наукових праць (навчальний посібник) За загальною редакцією... Рецензенти: доктор філософських наук, професор Ю. С. Вілков; доктор філософських наук, професор В. В. Остроухов; кандидат філософських... |
Нікітін, П. Г. Хоменко НОТАРІАТ В УКРАЇНІ Навчальний посібник (2-е... Я. М. Шевченко, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України |