|
|
Скачати 3.8 Mb.
|
Рекомендована література до розділу 1: 1. Сугестивні технології маніпулятивного впливу : навч. посіб. / [В.М.Петрик, М.М.Присяжнюк, Л.Ф.Компанцева та ін.] ; за заг. ред. Є.Д.Скулиша. – К., 2010. 2. Інформаційна безпека (соціально-правові аспекти) : підруч. / [В.В.Остроухов, В.М.Петрик, М.М.Присяжнюк та ін.] ; за ред. Є.Д.Скулиша. – К. : КНТ, 2010. – 776 с. 3. Информационно-психологическая безопасность в эпоху глобализации : учеб. пособ. / [В.М.Петрик, В.В.Остроухов, А.А.Штоквиш и др.] ; под. ред. В.В.Остроухова. – К., 2008. – 544 с. 4. Сучасні технології та засоби маніпулювання свідомістю, ведення інформаційних війн і спеціальних інформаційних операцій : навч. посіб. / [В.М.Петрик, В.В.Остроухов, О.А.Штоквиш та ін.]. – К. : Росава, 2006. – 208 с. 5. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита / Е.Л.Доценко. – СПб. : Речь, 2003. – 304 с. 6. Цуладзе А.М. Политические манипуляции, или Покорение толпы / А.М.Цуладзе. – М. : Книжный дом “Университет”, 1999. – 144 с. Розділ 2 СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ СУГЕСТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ МАНІПУЛЯТИВНОГО ВПЛИВУ 2.1. Історичні й наукові особливості сугестивних явищ Історично людство супроводжувало одне з найбільш універсальних явищ, пов’язаних із психікою людини, – сугестія (навіювання). Цей феномен пронизує багато сфер буття: при будь-якому виді діяльності, свідомо чи несвідомо, людина піддається впливу. Сигнал, який надходить у мозок, – звук, що уловлюється слухом, подія чи певне зображення, які сприймаються зоровим аналізатором, – вся ця інформація впливає на психіку людини та визначає характер її поведінки. Окрім мовлення, навіювання може міститися в жестах, поглядах, інтонації. Життя людини як соціальної істоти не може бути повноцінним, якщо в ньому відсутнє спілкування. Будь-який контакт містить частку навіювання або повністю будується на ньому, тому ці поняття не розривні. Навіювання може ґрунтуватися на довірі, авторитеті, переконливості, залежати від очікувань, надій, бажань і здатне продукувати численні новоутворення в соціальному житті індивіда: хвороби, що виникають при необережному поводженні зі словом; війни, нав’язані одержимістю фанатично налаштованих вождів і виконавців; певний стиль життя, який диктує відповідні моделі поведінки, пригнічує самобутність, натуральність і неповторність особистості. Сугестія різноманітна у використанні та багатолика у своїх проявах. Смаки й уподобання, особливості поведінки дуже часто продиктовані неусвідомлюваним навіюванням. На ньому частково заснований вплив на свідомість електронних засобів масової комунікації, моди, звичаїв, обрядів. Навіювання – один із способів формування віри. Проблема причиновості сугестивних впливів привертала увагу багатьох учених, але з позицій філософського аналізу не була поглиблено вивчена. Багато хто визнає реальність навіювання, але мало хто пояснює його природу. Гносеологічні й семантичні обґрунтування цього явища, визначення й аналіз соціальних і духовних детермінант не стали предметом спеціального дослідження. Проте наукова література містить матеріали, що дають змогу не лише ознайомитися з явищем сугестії, але й становлять основу розкриття його сутності, виявлення причин його виникнення та функціонування. Здавна при поясненні феномену сугестії визнавалася значна сила слова. Серед мислителів минулого, чиї праці не втратили своєї актуальності в науковому тлумаченні сугестії, у тому числі у визнанні значення вербального чинника, можна назвати Арістотеля, Сократа, Платона, Цицерона, Квінтіліана як творців ораторського мистецтва і софістів із їхніми поглядами на феномен мовного переконання. Стародавніми джерелами, на основі яких можна отримати уявлення про роль вербального чинника, є замовляння, обрядові співи, буддійські мантри, біблійні тексти, православні молитви. Аналіз їхнього змісту дозволяє пояснити причини виникнення забобонів, пересудів; способи укорінювання містичного уявлення про незвичайні явища природи й можливості людського організму. Феномен сугестії та її соціально-психологічні компоненты розглядали філософи Нового часу. До видатних мислителів, котрі визнавали силу вербального впливу в людському спілкуванні, належить видатний учений XVIII ст. М.Ломоносов. Написання художніх творів, фундаментальних філологічних праць, наукової граматики й риторики російської мови – переконливий доказ значущості вербального чинника в суспільному житті. Актуальною є оцінка слова як предмета наукового аналізу на сучасному етапі розвитку пізнання. Комунікативна функція слова, співвідношення мови, символа, знака досліджуються в працях Г.Колшанського, О.Лосєва, О.Лурії, О.Леонтьєва, Л.Кисельової, М.Маковського, Р.Шералієвої. Роботи Є.Басіна, Г.Рузавіна, Л.Реснянської, І.Зимньої, Ю.Лотмана підкреслюють комунікативний аспект взаємодії індивідів, що є інтеграційним чинником впливу на свідомість людини. Аналіз слова – один із найважливіших розділів теорії мовознавства. На увагу заслуговують роботи лінгвістів, які розглядають слово як компонент сугестії. У працях учених XIX-XX ст. Ж.Вандрієса, В.Гумбольдта, В.Вундта, Л.Якубінського, Р.Якобсона вивчався такий важливий компонент сугестії, як звук. Дослідники прагнули розкрити механізми передання словом смислового компонента ситуації та його здатність впливати на сприйняття і відображення суті предмета. Вони виділили як функцію мови не лише повідомлення інформації, але й психологічний вплив на афектну та вольову сферу об’єкта сприйняття. Багато дослідників залишилися на платформі однобічної інтерпретації феномену, не враховували необхідність участі в процесі взаємодії іншої сторони, налаштованої на сприйняття навіювання. Аналіз сугестивних текстів крізь призму їх ритмічної організації та фоносемантичних основ можна зустріти в працях Б.Алякрінського, С.Степанової, Ж.Дрогаліної, О.Леонтьєва, Н.Мусхелішвілі, В.Налімова, І.Черепанової. Дослідження цих учених дають змогу зрозуміти, на чому засновані приховані маніпулятивні прийоми словесного навіювання; особливості усної та писемної форми подання інформації, здатної здійснити психологічний вплив на людину. Ускладнення форм суспільного буття, формування нових ідеалів, норм і культурних цінностей зумовлюють необхідність використання наукових знань у поясненні багатьох суспільно-соціальних явищ. У зв’язку з цим появу робіт, що включають аналіз соціальних явищ – носіїв сугестивного впливу, слід розглядати як важливий крок до задоволення відповідної суспільної потреби. У працях учених А.Слободяника, Е.Феїзова, Д.Дубровського, Л.Грімак, П.Буля, В.Рожнова і М.Рожнової наголошується, що психіка людини повна загадкового й недослідженого, а можливості передання та сприйняття інформації, психічного управління фізичними процесами настільки великі, що виникає необхідність поглибленого їх вивчення в теоретичному й практичному аспектах. Найбільш значущі для наукового розуміння каузальності сугестивних явищ праці І.Сєченова та І.Павлова, які розкривають фізіологічний механізм навіювання як концентрацію місць збудження, що супроводжується негативною індукцією й виникненням місць гальмування. Науково-теоретичною та практичною основою проведення досліджень із цієї проблеми послужили праці російського ученого, невропатолога і психолога В.Бехтєрєва, котрий вивчав феномен навіювання з позицій його соціальної значущості; П.Анохіна, який виявив аферентний синтез рефлекторного кільця в механізмі сугестії; К.Платонова, котрий досліджував лікувальний чинник вербального навіювання; А.Лурії, що розкрив причину ятрогенних захворювань, які ґрунтуються на механізмі сугестії; Д.Узнадзе, котрий трактував установку особи як невід’ємний чинник сприйняття навіювання; К.Прібрама, що показав функціональні параметри мозку; а також досягнення інших учених-фізіологів. Аналізу фізіологічної сторони навіювання та гіпнозу приділяли увагу у своїх працях Н.Аладжалова, П.Буль, М.Лінецький, Б.Карвасарський, К.Биков, Л.Грімак, О.Овчиннікова, В.Райков, А.Слободяник, Г.Шингаров та інші, дослідження яких допомагають скласти повніше наукове уявлення про сугестивний вплив на психофізичному рівні. Розглядаючи проблему сугестії з позицій генетичних соціальних детермінант, варто звернути увагу на роботи Б.Поршнєва як версії біологічного, антропологічного анамнезу сугестії. Судження ученого про наявність особливих центрів навіювання на рівні головного мозку допомагають розширити уявлення про каузальність сугестивних явищ. Сугестивні явища на глибинному особистістому підсвідомому рівні вивчали Л.Адлер, З.Фрейд, Г.Юнг. Психоаналітичний підхід зробив особливий внесок у теорію сугестії, розглядаючи її як один із феноменальних і непередбачуваних проявів психіки. Ця обставина посилює необхідність усестороннього вивчення зазначеного явища. Прагнення до наукового розуміння навіювання як своєрідного психічного процесу, а також дослідження значення сновидінь, прикмет, забобонів, магічних дій як компонентів сугестії; їхній вплив на поведінку людини містять роботи Ф.Александера, В.Бехтєрєва, Е.Кречмера, Б.Малиновського, А.Леманна, М.Лінецького. Наукова інтерпретація цих явищ допомагає виявити приховані рушійні сили психологічних перевтілень, що виникають у результаті певних сугестивних дій. Аналіз деяких соціальних явищ, які є наслідком сугестивного гіпнотичного впливу, здійснено в працях Д.Дубровського, Е.Феїзова, Г.Шингарова. Проведені ними дослідження не лише виявляють реальну картину багатьох шарлатанських екстрасенсорних практик, які ґрунтуються на використанні методів сугестивного впливу, але й розкривають суть інформаційного процесу, що становить основу передання та сприйняття інформації, отже, і процесу навіювання на рівні мозку. Історично масштабність і могутність сугестивних чинників проявлялися в масових стихійних явищах, викликаючи соціальні потрясіння, перетворення політичних систем. Дослідження Г.Лебона, Ж.Тарда, А.Моля, А.Назаретяна, спрямовані на вивчення психології натовпу, його настроїв, допомагають виявити непередбачуваність масової поведінки, зумовленої дією такого компонента сугестії, як перебування людини в натовпі, масах, групі. Аналіз ученими сугестивних чинників, які здійснюють вплив на поведінку індивіда в масах, допомагає виявити уразливі сторони людської психіки й пояснити причини масових істерій, епідемічних припадків, поширених у минулих століттях. Роботи Г.Шиллера, Д.Райгородського, С.Кара-Мурзи, І.Черепанової, О.Романова, Є.Доценко, К.Каландарова, Г.Почепцова та інших розкривають суть сугестивних явищ у структурі маніпулятивної й прагматичної діяльності. У їхніх працях пояснюються причини уразливості людської свідомості, розшифровуються замасковані засоби масового впливу на психіку людей. Незначна кількість таких досліджень свідчить про слабке вивчення питання попри його очевидну суспільну і соціокультурну значущість. Відсутність поглибленого наукового підходу до інтерпретації фактів антигуманного маніпулятивного вживання сугестії підсилює актуальність подальшого вивчення природи сугестивного впливу в контексті соціальної проблематики. Дослідження причиново-наслідкових аспектів навіювання покликане внести ясність до розуміння питань про взаємозв’язок між психічними і фізіологічними процесами й наслідки цієї взаємодії під впливом вербального та невербального сигналу. Звернення до цього аспекту проблеми дозволить певним чином відповісти на такі складні, досі не повною мірою розкриті питання, як впливає звучання слова на свідомість людини, які зміни в її стані викликає інформаційний потік. Складність і масштабність поширення цього явища зумовлює необхідність обліку численних чинників для з’ясування його суті з погляду філософії. У зв’язку з цим потрібний гносеологічний аналіз властивостей і ознак сугестивних явищ, наукове розуміння функціонування цього процесу, розроблення методологічних принципів його вивчення. Сучасні сугестивні маніпулятивні технології беруть початок із герменевтики – науки про тлумачення текстів. Герметизм означає закритість. У текстах, написаних у його традиціях, значення передається складною, доступною лише обізнаним, символікою. Довгий час прийоми герменевтики використовували філософи та історики для тлумачення (перекладу) старих текстів на мову, зрозумілу сучаснику, намагаючись відновити істинне значення подій минулих століть. На сьогодні сфера застосування прийомів герменевтики різко розширилася. Щодо маніпулятивних прийомів це означає тлумачення повідомлень, вербальних текстів (а також жестів, зображень, образів, дій і вчинків) “у потрібному ключі” для їх інтерпретатора. С.Кара-Мурза пояснює: “Що ж має на меті той, хто бажає маніпулювати нашою свідомістю, коли посилає нам повідомлення у вигляді текстів або вчинків? Його мета – дати нам такі знаки, щоб ми, вставивши ці знаки в контекст, змінили образ цього контексту в нашому сприйнятті. Він підказує нам такі зв’язки свого тексту чи вчинку з реальністю, нав’язує таке їх тлумачення, щоб наше уявлення про дійсність було спотворене в бажаному для маніпулятора напрямі. Отже, це впливатиме і на нашу поведінку, причому ми будемо упевнені, що діємо в повній відповідності з нашими власними бажаннями”. В основу кожного маніпулятивного прийому закладене те чи інше наукове підґрунтя, теорія, вчення. Щодо насильницького впливу на свідомість окремої людини найбільше підходить психологічна доктрина, в основі якої лежать праці геніальних учених: фізіолога І.Павлова та психофізіолога В.Бехтєрєва. На основі теорії умовних рефлексів І.Павлова його послідовники й учні створили та розвивають сьогодні вчення про вищу нервову діяльність людини, про механізми сприйняття нею навколишньої дійсності, її свідому діяльність. Утручаючись у процес сприйняття інформації, маніпулятори направляють думки та дії людини-мішені в потрібне для них русло. В.Бехтєрєв пов’язує цей процес із насильницьким навіюванням – уторгненням у свідомість або прищепленням до неї сторонньої ідеї, яке відбувається без участі волі й уваги сприймаючої особи і нерідко навіть без ясного з її сторони усвідомлення цього процесу. Навіювання, на відміну від переконання, проникає в психічну сферу поза свідомістю особистості, входячи без особливої переробки безпосередньо у сферу загальної свідомості та укріплюючись тут, як будь-який предмет пасивного сприйняття. На базі теорії навіювання в 30-40 роки ХХ століття з’явилася теорія “раціонального навіювання”, згідно з якою при навіюванні людина не змінює свою думку, а змінює об’єкт оцінки. Маніпулятори, наприклад, за допомогою засобів масової інформації, вміло коментують відомості, пропонуючи слухачу найрозумніший, на їхню думку, варіант пояснення подій. При цьому незручні для них моменти замовчуються. Таким чином слухачу наче насильно нав’язується “потрібна позиція”, яка стає його власною думкою. Досліди з “раціональним навіюванням” породили психоаналіз, що виник на основі вчення З.Фрейда про підсвідомість, на зверненні не до розуму, а до інстинктів. Один із головних інстинктів, за Фрейдом, – сексуальний (вождь-чоловік повинен спокушати жінку-масу) – вміло використовувався фашистами в нацистській Німеччині для одурювання народу. Ідеї З.Фрейда широко застосовувалися в рекламі. Його учень Е.Діхтеріх стверджував, що головна цінність товару для покупця полягає не в його функціональному призначенні, а в задоволенні прихованих глибоко в підсвідомості бажань, про які сам покупець може навіть і не підозрювати. У більшості випадків це темні інстинкти й таємні бажання, “витиснені” в підсвідомість саме тому, що вони неприйнятні для свідомості. Успіх Е.Діхтеріха в рекламній справі привернув до нього увагу політиків, і психоаналіз був перенесений у маніпулювання свідомістю в політичній сфері, зокрема у виборчі кампанії. Фахівці ретельно вивчали вплив на виборця тембру голосу, манери триматися тощо, навіть те, яка кольорова гама плакату є найбільш привабливою для людей різного достатку та віку. Великий внесок у розвиток психоаналізу вніс американець Д.Вайкері, відкривши вплив слів на підсвідомість. Йому також належить відкриття, назване “сублімінальною (тобто підсвідомою) рекламою” або сублімінальним кіно, більш відомим сьогодні як технологія застосування 25-го кадру. Із розвитком психоаналізу виникло й поняття “психологічний захист”, внутрішньо властивий кожній особі. Потім це поняття було перенесено на великі групи людей, співтовариства. Власне, успіх маніпулювання свідомістю залежить від того, як маніпулятору вдається зруйнувати психологічний захист об’єкта свого впливу, внутрішній образ свого “Я”. Цілісний образ внутрішнього “Я” складається з безлічі елементів – протиборчих між собою часткових “Я” (за Умрюхіним – мотивацій). Мотивація, яка перемагає в той чи інший момент, і визначає поведінку людини. Тому метою маніпулятора є виявлення вигідної для нього мотивації й підсилення її за допомогою маніпулятивних технологій на фоні інших. Практикою встановлено, що найлегше в людині підсилити її похітливі, тваринні потяги та на їхньому тлі (чи з їхньою допомогою) примусити людину здійснити необхідний для маніпулятора вчинок. Ця технологія розробляється давно в рамках соціальної психології. Її адепти не приховують своїх істинних намірів. Дискусія про прикладне призначення соціальної психології, що пройшла в середині 90-х років на Заході, чітко визначила її роль – “розроблення систематизованих технік формування переконань і поведінки людей у ставленні один до одного, тобто розроблення поведінкових технологій”, причому без відома суб’єктів відносин. Паралельно з психоаналізом розвивається й інша маніпулятивна течія – біхевіоризм, що переріс в епоху кібернетики в необіхевіоризм. Засновником останнього є Ф.Скіннер (США). На відміну від психоаналізу, прихильники цього напряму виключають внутрішній світ людини (її емоції, мислення, покликання) й розглядають поведінку винятково як функцію зовнішніх стимулів. Людина виступає як машина, керована зовнішніми обставинами. На думку Ф.Скіннера, людство може й повинне навчитися “прийнятним” формам поведінки. Е.Фром – видатний авторитет у галузі психоаналізу – пояснює неймовірну популярність Ф.Скіннера в США тим, що йому вдалося поєднати елементи традиційного ліберально-оптимістичного мислення з духовною й соціальною реальністю. Психологія Ф.Скіннера – це наука маніпулювання поведінкою; її мета – виявлення механізмів “стимулювання”, які допомагають забезпечити необхідну “замовнику” поведінку. З ним згоден інший видний антрополог та дослідник поведінки К.Лоренц, який трактує популярність біхевіоризму в США схильністю до “техноморфного” мислення, засвоєного внаслідок досягнень в оволодінні неорганічним світом. Іншим мотивом є бажання влади, упевненість, що людиною можна маніпулювати шляхом дресирування. К.Лоренц убачає в біхевіоризмі реальну небезпеку для людства; постійне “виховання” людини за допомогою методів біхевіоризму загрожує перетворитися на могутній фактор штучного відбору, при якому будуть витіснені, а потім зникнуть саме ті люди, в яких яскраво виражені високі людські якості. |
|
За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,... Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р |
За редакцією доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, доктора... За підсумками V Всеукраїнського конкурсу на краще юридичне видання (2002—2003 pp.) цей Коментар відзначено другою премією у номінації... |
|
України Керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації... За загальною редакцією: Президента НАПрН України, ректора Національного університету |
КУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ... У курсі лекцій із загальної та галузевої складових у стислій формі висвітлюються питання державного управління і місцевого самоврядування,... |
|
ПОЛОЖЕНН Я про спеціалізовані вчені ради Національної академії наук, Академії медичних наук, Української академії аграрних наук, Академії педагогічних наук, Академії правових... |
За редакцією Заслуженого діяча науки і техніки України, академіка... Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ |
|
За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,... Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету |
НАКАЗ Малої академії наук України у 2010/2011 н р.” Хмельницьким територіальним відділенням Малої академії наук України 19-20 лютого 2011... |
|
Збірник наукових праць (навчальний посібник) За загальною редакцією... Рецензенти: доктор філософських наук, професор Ю. С. Вілков; доктор філософських наук, професор В. В. Остроухов; кандидат філософських... |
Нікітін, П. Г. Хоменко НОТАРІАТ В УКРАЇНІ Навчальний посібник (2-е... Я. М. Шевченко, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України |