|
|
Скачати 427.67 Kb.
|
|
1.2. Теоретичні підходи до здійснення неформальної освіти Підхід – категорія, яка включає в себе поняття «стратегія» навчання. Отже, підхід – основна системоутворююча категорія, яка визначає вибір, процесуальну закономірність компонентів системи навчання [7]. Якщо ж давати характеристику теоретичних підходів до здійснення неформальної освіти, то потрібно звернути увагу на два основних: діяльнісний та гуманістичний. Основи діяльнісного підходу в психології були закладені роботами Б.Г. Ананьєва, Л.С.Виготського, О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна, де особистість розглядалася як суб'єкт діяльності, яка сама, формуючись у діяльності й у спілкуванні з іншими людьми, визначає характер цієї діяльності і спілкування. Діяльнісний підхід у своєму особистісному компоненті передбачає, як зазначає І. О. Зимня, що в центрі навчання заходиться саме той, хто навчається – його мотиви, цілі, неповторний психологічний склад, тобто студент як особистість .[7] Діяльнісний підхід у навчанні орієнтується на:
Він дає можливість розглядати процеси спілкування, пізнання і учіння як види діяльності, а також прослідкувати їх розвиток від практичного рівня до знаково-символічного. Можна виділити декілька характеристик діяльнісної позиції студента в процесі здобуття неформальної освіти:
Методологія діяльнісного підходу дозволяє представити процес здобуття неформальної освіти як чітко сплановану систему отримання студентами практичних навичок у процесі навчально-професійної діяльності, надає простір для розширення і посилення навчання знаннями, уміннями і навичками творчої праці на практико-дослідницькому, науково-дослідницькому й інноваційно-дослідницькому рівнях, активно працювати над розвитком комунікативних здібностей, формувати діяльнісне ставлення до процесу навчання. Діяльнісний підхід висуває на перший план комунікативний аспект мови та інтеграцію різних сторін, пов’язаних з процесом спілкування. Основи гуманістичного підходу висвітлено у працях А.Алексюка, Т.Антоненка, І.Беха, С.Гончаренка, І.Зязюна, Б.Кобзаря, В.Кременя, Н.Ничкало, М.Стельмаховича, Б.Ступарика, Т.Сущенко та ін. Гуманістичні підходи до навчання та виховання досліджували В. Кравець, М.Красовицький, Л.Пуховська, С.Романова та ін. Цікавою спробою втілення ідей гуманістичної школи за радянських часів була педагогіка співробітництва. Цей напрям став одним з найґрунтовніших педагогічних узагальнень, який викликав до життя численні інноваційні процеси в освіті. У цьому підході поєднались кращі традиції дореволюційної педагогічної думки (М.Пирогов, Л.Толстой, К.Ушинський) та радянської педагогіки (Ш.Амонашвілі, Н.Крупська, А.Макаренко, В.Сухомлинський, С.Шацький,) з досягненнями зарубіжної психолого-педагогічної практики та науки (Р.Барт, Е.Берн, Д.Брунер, Д.Гілфорд, А.Комбс, Я.Корчак, А.Маслоу, К.Роджерс, Е.Торренс та інші). Особливе значення надається гуманістичному навчанню молоді, які могли б самостійно й активно діяти, адаптуючись до мінливих умов життя, досягати високої соціальної взаємодії і духовного самовдосконалення. Гуманістичний підхід у сукупності всіх напрямів (культурологічної концепції Є. Бондаревської; аксіологічної концепції особистісного виховання; позиційно-дидактичної концепції особистісно-орієнтованого навчання, розробленого В. Сєріковим; проективній моделі акмеологічних концепцій; психолого-дидактичної концепції І. Якиманської) означає:
Гуманістичний підхід до навчання стає можливим завдяки суспільно-політичним, економічним і соціальним перетворенням нашої країни за останнє десятиліття. Цей підхід передбачає особливий освітній процес, пов'язаний з постановкою чітких цілей і своїм змістом спрямований на розвиток особистості в процесі професійно-технічного навчання. Саме орієнтація на особистість у процесі неформальної освіти у професійно-технічних закладах освіти спрямована на особистісний потенціал майбутнього фахівця, на його професійну самореалізацію, неповторність, ініціативність, на розвиток у нього здатності адаптуватись у складних соціальних і професійних умовах. Для забезпечення гуманістичного підходу навчання студентів використовуються такі педагогічні технології: самостійного розвиваючого навчання, педагогіка співробітництва («проникаюча» технологія), гуманітарно-особистісна технологія, ігрові технології, технології розвиваючого навчання, проблемне навчання, технологія індивідуального навчання, технології диференціації за рівнем, колективне навчання [6]. Методи і засоби навчання повинні обиратися таким чином, щоб кожний студент мав змогу проявити себе і свою неповторність, свої здібності, вибірковість до матеріалу, виду й форми досліджуваної теми. Гуманістичний підхід в неформальній освіті розглядає студента як особистість, індивідуальність, а не як колективний суб’єкт. Концепція гуманістичного підходу передбачає опір на особистість у процесі навчання, урахування її індивідуальних фізіологічних, психологічних, пізнавальних і вікових особливостей, потреб, рівня підготовки й мотивів, а також орієнтацію на інтереси особистості. Отже, організація неформальної освіти в контексті діяльнісного та гуманістичного підходів у професійно-технічних закладах освіти передбачає орієнтацію на особистість студента, його цілі, мотиви, уподобання, що забезпечується використанням відповідних методів і засобів навчання, а також створення необхідних умов; урахування індивідуального досвіду. Побудова навчання на основі гуманістичного та діяльнісного підходів повинна відбуватися на основі врахування індивідуально-психологічних особливостей студентів; їхньої самостійності в навчанні, що реалізується у визначенні цілей і завдань курсу неформальної освіти безпосередньо самими студентами, виборі ними прийомів навчання; активний, творчий характер завдань, спрямованих на розвиток саморегуляції, самоконтролю, самооцінки студентами результатів своєї діяльності. РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ГРОМАДЯНСЬКОЇ АКТИВНОСТІ ПІДЛІТКІВ З ОБМЕЖЕНИМИ ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ МЕТОДАМИ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ 2.1. Вплив громадянської активності на соціалізацію підлітків з функціональними обмеженнями Держава покликана не просто надати дитині, яка має інвалідність, певні пільги і привілеї, вона повинно піти назустріч її соціальним потребам і створити систему соціальних служб, що дозволяють нівелювати обмеження, які перешкоджають процесам її соціалізації та індивідуального розвитку. Правова парадигма соціального захисту дітей-інвалідів почала формуватися на початку 50-х років нашого століття, після прийняття у 1948 році Всесвітньої декларації прав людини, в якій першочергове значення приділяється підтвердженню принципів віри в права людини і основні свободи. У декларації підкреслюється, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїх правах, вони наділені розумом і совістю і повинні діяти один щодо одного у дусі братерства. Однак, метою нашого дослідження є характеристика проблем, які виникають у підлітків з функціональними обмеженнями професійно-технічних закладів. Як результат, учні з особливими потребами професійно-технічних закладів мають певні проблеми, які сформувалися в попередні періоди життя і навчання молодих людей та суттєво впливають не тільки на їхню пізнавальну активність, а й на інтеграцію в освітнє середовище. На основі аналізу наукової літератури нами було виділено такі основні труднощі підлітків з обмеженими функціональними обмеженнями:
Для того, щоб уникнути вище зазначених проблем, потрібно дітей з обмеженими можливостями включати в активне громадське життя. Представлений в розділі 1 аналіз категорії «неформальна освіта» дозволяє нам окремо виділити категорію «громадянська активність», яка нерозривно пов’язана з вище зазначеною. Демократія, як суспільний лад, створює можливості для самореалізації людини, можливості впливати на прийняття рішень, брати участь у їх прийнятті, при чому ця участь має бути усвідомленою і відповідальною для кожного громадянина. Тобто демократія сприяє формуванню ініціативи та активності людини. Розглядаючи феномен активності людини в соціально-політичному житті, варто згадати те, що громадянське суспільство як комплексний соціокультурний та суспільно-політичний феномен, складається з соціальних інститутів (незалежні медіа; громадська думка; добровільні асоціації та об’єднання громадян; структурована та інституалізована політична опозиція; система зовнішнього громадського контролю за владою); соціальних практик (суспільна, громадянська активність населення, що не обмежується участю у виборах; громадські рухи; ініціативні групи; громадянська залученість до добровільних суспільних об’єднань; поінформованість про суспільно-політичне життя; правова культура та вміння використовувати правозахисну та судову систему; діяльність незалежних правозахисних недержавних організацій; лобіювання суспільно значимих ініціатив); суспільних цінностей та чеснот (плюралізм, толерантність, довіра до співвітчизників та суспільних інститутів, здатність до компромісів, самоповага, ввічливість, громадська солідарність та взаємодопомога) [17]. У концепції громадянського суспільства відбувається поєднання свободи особи та її відповідальності. Отже, однією з головних умов формування і функціонування громадянського суспільства є специфічна якість особистості кожного громадянина – громадянська активність, яка включає в себе показники громадянськості, громадянської позиції та виступає головним стрижнем, який визначає цінність і цілісність особистості. Поняття «громадянська активність» досліджується у працях Д. Акімова, Т.Безверхої, М. Боришевського, Н. Дерев’янко, І. Жадан, В. Іванчука, А.Карася, В.Поплужного, С.Рябова, О. Сухомлинської, К. Чорної, Л.Шангіної та інших. Більшість науковців сходяться на тому, що громадянська активність – це структурно-змістовна якість особистості, яка формується та розвивається на основі власних ціннісних орієнтацій, враховуючи цінності суспільства і правові норми й вимоги держави, спрямовує діяльність, поведінку, спілкування людини, як представника соціального, на створення світу громадянських відносин та відображає характер інституціональної взаємодії з владою [15]. Громадянська активність тісно переплітається із громадянською позицією, яка свідчить про ступінь зрілості людини, рівень її розвитку як громадянина, який усвідомлює своє місце і роль у процесі державотворення. Громадянська активність розглядається як одна з форм соціальної активності соціальних суб’єктів, яка має на меті впливати на прийняття соціально-політичних рішень, реалізацію своїх інтересів. Такі феномени як діяльність, поведінка, участь − це прояви, якісні характеристики, зовнішній (поведінковий) рівень активності. Внутрішній рівень активності складають інтереси, мотиви, потреби, настанови, переконання, цінності. Активність може обмежуватися простим виконанням певних правил, а може бути спрямованою на мобілізацію та солідаризацію навколо певної мети чи ідеї. Основу громадянської активності складають:
Сферами прояву громадянської активності є соціально-комунікативна, громадська, суспільно-політична. Серед функцій громадянської активності науковці виділяють: здійснення впливу на рішення, які приймаються в суспільстві; участь у розробці законів або розпоряджень; зміна або відхилення правових актів; артикуляція групових та суспільних інтересів; самовдосконалення [15]. Серед стимулів громадянської активності Д. Акімов називає матеріальні, моральні, соціально-психологічні, творчі. Їх пріоритетність обумовлюється як технологічними особливостями, так і цілями проектування соціальних інститутів, орієнтованих на стимулювання громадянської активності. Громадянська, громадська активність, як відомо, не фіксується як обов’язкова в нормативних документах. Проте у багатьох країнах вона виявляється постійною. Наприклад, на рівні волонтерської роботи. Так, у Німеччині кожен третій присвячує свій вільний час загальному добру. В середньому від 14 до 21 години на місяць громадяни віддають передусім спорту й організації дозвілля, роботі з дітьми та молоддю, в церкві чи в царині охорони здоров’я або культури й освіти. Протягом останніх років їхня активність загалом зросла, але переноситься з великих об’єднань у менші, в самоорганізовані групи та змінні проекти. «Третій сектор» між державою і ринком має також економічне значення. Громадянська активність оцінюється в 4,6 млрд робочих годин на рік [2]. У цьому аспекті наводить приклад і О. Кондратець: «У США, за даними інституту Геллапа, на початку 1980-х років, тобто тоді, коли країна переживала економічний спад, боролась з економічною кризою, загальна сума виконаної добровольцями роботи становила 65,5 млрд доларів. У 1981 році в США було 84 млн. добровольців, а в 1983 вже 92 млн. Згідно зі статистичними даними, в кінці 1990-х років волонтерами в США було 56% дорослого населення. Серед волонтерів багато людей похилого віку (43% від 75 років і більше). Існує і сімейне волонтерство. У більше, ніж третині американських родин (36%) сімейне волонтерство є частиною родинного життя. Половина дорослого населення США (51,4%) займається волонтерською діяльністю зі своєю родиною кілька разів на рік і частіше. А близько п’ятої частини американців займається волонтерською діяльністю з родиною щотижня або частіше. Найважливішими мотивами, що спонукають займатись волонтерською діяльністю, виступає співчуття до тих, хто потребує матеріальної допомоги [10, с. 123]. Якщо ж характеризувати українське суспільство, то залученню громадськості до вирішення важливих суспільних проблем сьогодні перешкоджають:
Якщо ж характеризувати громадянську активність (ще можна вживати твердження «соціальна активність») дітей-інвалідів, то тут також є цілий ряд недоліків, а саме:
Нами було спроектовано причинно-наслідкове «Дерево проблем» щодо низької громадянської активності підлітків з обмеженими функціональними можливостями (див. рис. 2.1) засобами логіко-структурного аналізу. А для того, щоб подолати представлені нами проблеми в причинно-наслідковому «Дереві проблем», ми розробили структуру базової категорії «громадянська активність», її критерії, показники та рівні (див. Рис. 2.2). Якщо підлітки з обмеженими можливостями володіють високим рівнем знань про власні права, проблеми в суспільстві, механізми захисту окремих категорій населення, знають про громадські організації; характеризуються мотивацією для досягнення успіху, високим рівнем домагань, прагненням допомогти іншим та самовиразитися; беруть активну участь у волонтерських акціях, студентському самоврядуванні, є активними діячами громадських організацій, проявляють лідерські якості в колективі, то їхня громадянська активність розвинена на високому рівні. А далі, залежно від комплексності вище зазначених показників, вона може бути розвинена на середньому та низькому рівнях. Для детального розгляду пропонуємо подивитися рисунок 2.2. Відсутність необхідних матеріально-технічних умов для включення осіб з ОФМ в суспільну діяльність Низький рівень фізичної витривалості та психологічної стійкості до залучення в активне життя громади Непоінформованість підлітків з ОФМ щодо волонтерських та інших суспільно-корисних заходів Соціум не очікує від підлітків з обмеженнями такої громадянської активності Відсутність ініціативи щодо співпраці ГО з неповносправними підлітками Низький рівень домагань Вікова незрілість особистості Боязнь приймати активну участь в житті суспільства Небачення, нерозуміння перспектив громадянської активності в житті суспільства, невмотивованість Не створено програм, де б надавалася допомога підліткам, які хочуть стати соціально активними Головна проблема: низький рівень громадянської активності підлітків з обмеженими можливостями. Неадекватна самооцінка, невпевненість в собі Нереалізація особистих потреб Дискримінація підлітків з обмеженнями з боку громади Відчуження і несприйняття суспільства як складової особистісного розвитку Виключеність підлітків з обмеженими можливостями з повноцінного життя громади Відсутність знань щодо механізмів захисту прав і свобод окремих категорій населення Низький рівень знань про діяльність громадських організацій Стреси, нервові розлади, замкнутість в собі Незнання структур, до яких можна звернутися щодо відстоювання власних прав Низький рівень соціальної адаптації в суспільстві ПРИЧИНИИИ НАСЛІДКИ Ізольованість спеціалізованих навчальних закладів від діяльності ГО Зачасту діти-інваліди виховуються не в інтегрованих, а в спеціалізованих навчальних закладах Рис. 2.1. Причинно-наслідкове «Дерево проблем» «Громадянська активність» Особистісний компонент (адаптованість, комунікабельність, відсутність тривоги і т.д.) Поведінковий компонент (чи беруть участь у волонтерстві; чи є членами ГО; чи беруть участь в самоврядуванні і т.д.) Когнітивний компонент (знання підлітків з ОФМ про ГО; куди можна звернутися по допомогу тощо) Ціннісно-мотиваційний компонент Рефлексивний компонент Критерії, показники та рівні Показники - участь в студентському самоврядуванні; - участь в волонтерських акціях; - діяльність в межах певної громадської організації; - прояв лідерських якостей в колективі і т.д. - знання про громадські організації; - знання про свої права; - знання про проблеми в суспільстві; - знання про механізми захисту окремих категорій населення тощо. Критерії гносеологічний діяльнісний мотиваційний - мотивація досягнення успіху; - рівень домагань; - потреба у самовираженні; - прагнення допомогти іншим ; - підвищення самооцінки; - адаптація в суспільстві і т.д. Рівні Високий рівень громадянської активності (підлітки з обмеженими можливостями володіють високим рівнем знань про власні права, проблеми в суспільстві, механізми захисту окремих категорій населення, знають про громадські організації; сформована мотивація для досягнення успіху, високий рівень домагань, прагнуть допомогти іншим та самовиразитися; беруть активну участь у волонтерських акціях, студентському самоврядуванні, є активними діячами громадських організацій, проявляють лідерські якості в колективі. Середній рівень громадянської активності (соціальна активність має епізодичний прояв; знання носять несистемний характер; низький рівень домагань, мотивація досягнення успіху не досить чітко виражена, допомагають іншим заради власного самовираження; не проявляють лідерських якостей в колективі ровесників, іноді задіяні в волонтерських рухах, в проектах студентського самоврядування, не є членами громадських організацій. Низький рівень громадянської активності (підлітки з обмеженими можливостями не володіють знаннями щодо своїх прав, проблем в суспільстві, механізмів захисту окремих груп населення та напрямків діяльності громадських організацій; невмотивовані, відсутні в поведінці прояви соціальної активності. Рис. 2.2 Структура базової категорії «громадянська активність» Отже, як висновок, можемо сказати, що існує ряд проблем, з якими зіштовхуються підлітки з функціональними обмеженнями в умовах навчання в професійно-технічних закладах освіти, які сформувалися в попередні періоди життя і навчання молодих людей та суттєво впливають не тільки на їхню пізнавальну активність, а й на інтеграцію в освітнє середовище. Нами було охарактеризовано функції та сфери прояву громадянської активності, описано досвід волонтерства в США, Німеччині та Україні. Створено причинно-наслідкове «Дерево проблем» та розроблено структуру базової категорії «громадянська активність», в якій виділені критерії, показники та рівні громадянської активності підлітків з обмеженими можливостями. 2.2. Види, функції, методи та принципи неформальної освіти Протягом останніх двадцяти років питання неформальної освіти стали дуже актуальними в багатьох країнах. Такий інтерес пов'язаний з цілою низкою змін, які наразі відбуваються майже у всьому світі. В Європейському Союзі неформальна освіта розглядається як один із головних елементів соціальної моделі розвитку. Основними постулатами неформальної освіти, сформульованими Міжнародною комісією ЮНЕСКО, стали: навчитися пізнавати, навчитися робити, навчитися жити. ЮНЕСКО було введено спеціальну термінологію, що відображала різні ступені організованості освітніх послуг: формальна, неформальна та інформальна освіта [16]. Для ще глибшого розуміння поняття неформальної освіти часто допомагає її розгляд у системі з іншими «новими» типами та моделями освіти (Таблиця 2.1), а саме: Таблиця 2.1 Порівняння формальної та неформальної форм освіти
Ці нові моделі вже встигли стати важливими складовими сучасного освітнього простору. Таким чином, феномен освіти розширює сфери свого існування: межі між навчанням і вільним часом стають менш чіткими, з’являються нові комбінації роботи та навчання, вільний час інвестується в освоєння мов або знайомство з іншими країнами та культурами [1, с. 8]. Важливого значення у цьому процесі набуває неформальна освіта. У відповідності з класифікацією ЮНЕСКО до неформальної освіти (nonformal education) належать: навчальні програми, курси, семінари, гуртки, лекторії, що організовуються і проводяться поза традиційною системою освіти. При цьому результати навчання не завжди підтверджуються відповідними документами. Неформальна освіта характеризується [9, с. 134]:
Результатом неформальної освіти є приріст освітнього потенціалу. Форми освіти, що існують на сьогоднішній день, не можна розглядати як окремі, не пов’язані між собою. Проте неформальна освіта позбавлена ознак формальної. Вона переважною мірою орієнтована на фактичний результат. Це нове самовизначення, нова інформованість, нові способи діяльності. Як відомо, неформальна освіта в умовах суспільних змін виконує комплекс функцій, що забезпечують цілісність нового виду діяльності:
Призначення неформальної освіти полягає у перетворенні внутрішнього світу людини і проходить у кілька етапів:
Узагальнюючи все вище викладене, необхідно підкреслити, що неформальна освіта є процесом постійного співвідношення індивідуального досвіду особистості з досвідом соціальним, відображеним у науці та культурі, а також у досвіді інших людей. Цей процес передбачає відтворення у навчанні проблем, що виникають у практичній діяльності. Таким чином, набувають практичного втілення діяльнісний та гуманістичний підходи. Однією з важливих особливостей неформальної освіти, зазначає С.Зінченко, є саморозвиток і творчість, оскільки вони розвивають здатність нестандартного погляду на речі, ситуації. Розвиток творчого потенціалу особистості необхідний для підвищення якості її соціального, культурного, професійного життя. Людина у процесі свого розвитку відтворює себе не в одній визначеності, а у всій своїй цілісності, знаходиться в абсолютному русі становлення. У цьому полягає важлива особливість розвитку особистості, її індивідуального досвіду, самосвідомості та мислення [8]. Отже, неформальна освіта має такі характеристики:
Це дозволяє застосовувати інноваційні підходи, апробовувати новаторські методики та технології навчання, розширювати застосування неформальної освіти, що дасть позитивний результат для суспільства в цілому, для формальної освіти, для учасників освітнього процесу [13]. Для неформальної освіти студентської молоді України властивими є специфічні прояви її функціонування, зокрема, навчальні гуртки. Організація роботи навчального гуртка ґрунтується на добровільній участі у навчальному процесі, співробітництві, активності, а також «рівноправній взаємодії керівника з учасниками, самоврядуванні і реалізується шляхом застосування інтерактивних методик, що забезпечує її успішність і результативність» [4, с.5]. Основним методом неформальної освіти є дослідження. Особа, яка навчається, веде різнопланове пізнання навколишнього світу, яке проходить на різних рівнях: когнітивному, практичному та чуттєвому. Розвиток творчого потенціалу особистості необхідний для підвищення якості її соціального, культурного та професійного життя. На якому б етапі життєвого та професійного шляху не знаходилася людина, вона не може вважати себе остаточно сформованим професіоналом. Людина у процесі свого розвитку не відтворює себе в якійсь одній визначеності, а відтворює себе у всій своїй цілісності, знаходиться в абсолютному русі становлення. І в цьому полягає важлива особливість розвитку особистості, її індивідуального досвіду, самосвідомості та мислення. Творчий підхід реалізується за допомогою різноманітних вправ. Тому актуальним психологічним методом є тренінг, що складається з різноманітних видів вправ, в залежності від основної мети тренінгу. За рівнем самостійності розрізняють теоретичні, відтворювальні та варіативні вправи. З метою ефективного використання вправ слід дотримуватися позитивної мотивації стосовно дій, що виконуються, усвідомленості, різнорідності вправ. Також все більшого значення набуває організація різноманітних форм спільної навчальної діяльності, заснованої на спілкуванні та взаємодії. Аналіз ситуацій, групові дискусії, ділові ігри передбачають активну участь у колективному обговоренні проблем, у розігруванні різноманітних ролей, у спільному аналізі та осмисленні результатів. Спільна діяльність дозволяє не тільки обмінюватися певною інформацією, але і більш адекватно – з позицій інших – оцінювати свої сильні та слабкі сторони. Рефлексивне ставлення людини до власного досвіду, її усвідомлення та переоцінка завдяки іншим, є необхідною умовою цього досвіду. Також в неформальній освіті активно практикується метод case-study. Його культурологічною основою являється метод «прецеденту» або «випадку». Кейс являє собою опис конкретної ситуації, яка має право на існування в тій чи іншій практиці. Дана ситуація містить в собі певну проблему, яка потребує розв’язання. Це свого роду інструмент, за допомогою якого в навчальну аудиторію переноситься частина реального життя, реальна ситуація, над якому потрібно попрацювати і запропонувати обґрунтоване рішення. Суть методу полягає в тому, що пропонується осмислити реальну життєву ситуацію (зафіксовану визначеним образом у вигляді кейсу), яка не лише відображає в своєму описі проблему, але й актуалізуючу певний досвід і комплекс знань, які необхідно засвоїти при вирішенні даної проблеми. Таким чином, однією із специфічних особливостей методу case-study є те, що це, з одного боку, особливий вид навчального матеріалу (кейс та інструкція по роботі з ним), а з іншої – особливі способи використання даного методу в навчальному процесі. Сектор неформальної громадянської освіти дуже різноманітний. Щотижневий студентський дискусійний клуб, акція, яка звертає увагу населення на проблеми екології чи міжнародний обмін, в центрі якого є тема толерантності, - всі ці методи можна трактувати як інструменти неформальної громадянської освіти. Одним із поширених інструментів, як в освітніх закладах, так і поза їх межами, є соціальне проектування, тобто реалізація добровільних проектів, спрямованих на покращення навколишньої дійсності. Навчання та реалізація власних проектів на локальному, міжрегіональному та міжнародному рівні є важливими. Громадянська освіта у формальному чи неформальному секторі створена сприяти становленню активного громадянина, який орієнтується на цінності демократії. По-перше, проект – це досвід громадянської активності, тому що цей досвід дає можливість відчути, які зміни в школі, на роботі чи на вулиці несе відповідальність не держава чи чиновники, а активний громадянин, який хоче і вміє покращувати. По-друге, проект – це величезний досвід соціальної взаємодії в команді, з партнерами, з оточенням, з якої постає розвиток таких умінь і якостей, як робота в команді, тайм-менеджмент, уміння боротися зі стресом, розв’язувати конфлікти, домовлятися, тобто це можливість розвитку соціальних компетенцій. По-третє, проект – це реальна можливість взаємодіяти з дійсністю. У будь-якого проекту є аудиторія – чи то учасники семінару, вуличної акції, чи просто пішоходи, до яких звертаються реалізатори проекту і змушують задуматись над питаннями міграції, насильства чи глобалізації. Тому проект дає як і оточенню, так і проектній команді новий імпульс до розвитку і сприяє новим відкриттям самих себе, проблем у суспільстві, реальних та ефективних методів громадянської активності. Вище зазначений метод передбачає повагу прав, потреб і цінностей кожного, надання свободи вибору і можливості прийняття рішень, створення рамок для відповідальності за свої дії. Таким чином, проект може виглядати як платформа для тренування демократичних життєвих орієнтирів. Проте, як ми вже зазначали вище, неформальна освіта не є простором для необмеженої жодними рамками освітньої діяльності. Тому вона ґрунтується на певних принципах. Найбільш важливими принципами неформальної освіти є:
Отже, як висновок можемо сказати, що в сучасному освітньому просторі існують три моделі освіти: формальна, неформальна та інформальна освіта. До неформальної освіти належать: навчальні програми, курси, семінари, гуртки, лекторії, що організовуються і проводяться поза традиційною системою освіти. При цьому результати навчання не завжди підтверджуються відповідними документами. В умовах суспільних змін вона виконує комплекс функцій (адаптаційна, інформаційна, розвиваюча), що забезпечують цілісність нового виду діяльності. Також неформальна освіта має свою методологію впливу на особистість та виокремлює певні принципи роботи, які дозволяють досягти позитивного результату певної діяльності. ВИСНОВКИ 1. Охарактеризовано педагогічний зміст неформальної освіти; визначено, що неформальна освіта – це навчальна діяльність, зумовлена освітніми потребами, прагненнями молоді до оволодіння необхідними знаннями чи вміннями, яка відбувається за межами програм освітніх закладів. Вона стосується всіх освітніх програм, що реалізуються поза формальною освітньою системою, зазвичай є добровільною і короткотривалою. В умовах суспільних змін вона виконує комплекс функцій (адаптаційна, інформаційна, розвиваюча), що забезпечують цілісність нового виду діяльності. Також неформальна освіта має свою методологію впливу на особистість та виокремлює певні принципи роботи, які дозволяють досягти позитивного результату певної діяльності. 2. У роботі проведено аналіз теоретичних підходів до неформальної освіти (діяльнісний, гуманістичний). У професійно-технічних закладах освіти ці підходи передбачають орієнтацію на особистість студента, його цілі, мотиви, уподобання, що забезпечується використанням відповідних методів і засобів навчання, а також створення необхідних умов; урахування індивідуального досвіду. Побудова навчання на основі гуманістичного та діяльнісного підходів повинна відбуватися на основі врахування індивідуально-психологічних особливостей студентів; їхньої самостійності в навчанні, що реалізується у визначенні цілей і завдань курсу неформальної освіти безпосередньо самими студентами, виборі ними прийомів навчання; активний, творчий характер завдань, спрямованих на розвиток саморегуляції, самоконтролю, самооцінки студентами результатів своєї діяльності. 3. Створено причинно-наслідкове «Дерево проблем» та розроблено структуру базової категорії «громадянська активність», в якій виділені критерії, показники та рівні громадянської активності підлітків з обмеженими можливостями. Критеріями рівня громадянської активності підлітків з обмеженими можливостями визначено: гносеологічний, мотиваційний та діяльнісний. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ Додаток А Назва проекту: «Хенд-мейд майстерня доброти» |
|
Конкурсу студентських наукових робіт з Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт з природничих, технічних і гуманітарних наук (далі Положення), затвердженого... |
Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт з галузі «ЕНЕРГЕТИКА» До початку роботи підсумкової конференції Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт з галузі «Енергетика» планується видати... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАКАЗ Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт з природничих, технічних і гуманітарних наук (далі – Положення), затвердженого... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ... Міністерства освіти і науки проводиться Всеукраїнський конкурс юних зоологів і тваринників, метою якого є створення умов для творчого... |
|
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Представництво ООН в Україні за підтримки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України проводить конкурс, присвячений важливій... |
НАКАЗ Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт з природничих, технічних і гуманітарних наук (далі – Положення), затвердженого... |
|
НАКАЗ «Про всеукраїнський конкурс «Учитель року», Положення про всеукраїнський конкурс «Учитель року», затвердженого постановою Кабінету... |
Організація та умови проведення всеукраїнського конкурсу «Про всеукраїнський конкурс «Учитель року», Положення про всеукраїнський конкурс «Учитель року», затвердженого постановою Кабінету... |
|
Конкурс з відбору на навчання у 2012 році Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України продовжує конкурс з відбору на навчання у 2012 році студентів та стажування... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Міністерству освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаментам (управлінням) освіти і науки обласних, Київської... |