Майбутнє – за цифровими інформаційно-комунікаційними технологіями.
Нагальна потреба часу – відповідати тим викликам, які ставить перед освітою інформаційне суспільство. Інноваційна особистість – здатна змінюватися швидше за навколишній світовий простір, працювати з великою кількістю інформації, критично мислити – повинна зрости на теренах єдиного інформаційно-освітнього простору, тобто створення ефективної раціональної моделі такого простору і є головним завданням освітянської спільноти.
А створити певний інформаційно-освітній простір – значить змінити в цілому систему освіти. Така зміна обов’язково торкнеться багатьох складових: одна з найважливіших – урок як структурна одиниця; друга – переакцентація ролі вчителя у навчально-виховному процесі.
Неможливо такому соціальному інституту, як школа, навчати дитину, використовуючи прийоми та методи вчорашнього дня. Є декілька висловлювань відомих науковців з приводу майбутнього освіти, але всі вони синонімічні думці американського філософа та педагога Джона Дьюі: «Якщо ми будемо навчати сьогодні так, як ми навчали учора, то ми ризикуємо відібрати у наших дітей завтра».
Освіта завжди віддзеркалює стан функціонування суспільства, але вперше на шляху розвитку людства освіта не випереджає прогрес, не стає його підґрунтям, а намагається наздогнати та відтворити ті процеси, які вже стабільно діють у навколишньому середовищі людських відносин, в економіці тощо. Скорочуються в часі так звані кроки суспільства до наступних надбань цивілізації. «Ера друку», яка дала життя книзі, закінчилася з появою телебачення та радіо. Шлях людства розстелився через винахід приймача та створення статичної WEB - сторінки, сприйняття радіохвилі, WEB 1.0, мережі радіо/телебачення та розробників WEB – сайтів як невід’ємної частини існування. Суспільство вступило в так звану «Еру співпраці», де користується соціальними сервісами, WEB 2.0, цифровими продуктами тощо.
Таким чином, телекомунікаційні системи завершили ланцюжок, який почався з появи писемності, через книгодрукарство та електрику і призвів до звершення наступної, найбільш болючої для існуючих поколінь, інформаційної революції.
Тепер цифровий розрив між старшим поколінням та молодшим настільки помітно, що постає питання: як вчитель, який за віком представник старшого покоління (68% вчителів до пенсійного або пенсійного віку), повинен працювати з учнем більш пристосованим до життя в стрімкому потоці інформації, обсяг якої зростає, відповідно, у 1900 році кожні 50 років, у 1950 кожні 10, у 1970 кожні 5, у 1990 – кожного року.
Тому і виникла потреба навчитися працювати з інформацією, засвоювати її з нових джерел, оволодівати засобами і вміннями, які практично не були потрібні у 1970 році, коли 55% робочих місць не потребували високої кваліфікації. У 1990 році таких робочих місць налічувалося вже одна третина, у 2010 тільки 10%.
Значить результат навчання в закладах освіти повинен бути зорієнтований на три головні тенденції сучасної економіки: розвиток високих технологій, глобалізацію, пожиттєве навчання, так зване, Long-life education.
Якщо проаналізувати сучасний інформаційний простір, можна виділити наступні ознаки, які становлять певні виклики інформаційного суспільства до системи освіти. Система освіти втратила монополію на знання. Вчитель не є єдиним джерелом інформації. Його думка може стикатися з іншими думками і може підлягати коректній критиці. Інформації, яку можна використати для будь-якої людською діяльності, існує великий обсяг і вона стала загальнодоступною. Знизилась цінність знань спеціального характеру. Знання застарівають дуже швидко, стрімко розвиваються нанотехнології. Зменшилася залежність людини від природи.
В межах інформаційного суспільства розпочалася «Ера співпраці». Розширилися стіни класу, і відтепер, окрім вчителя, учень має можливість співпрацювати за різними напрямками з вчителями інших навчальних закладів та ВНЗ, використовувати електронні бібліотеки, почути думку експертів з будь-якого питання, відвідати освітні портали та залучитися до освітніх спільнот, скористатися хмарними технологіями задля удосконалення своїх вмінь та навичок.
Логічно, що на перший план в інформаційному суспільстві виходить рівень інформаційно-комунікаційної компетентності вчителя – людини, яка формує майбутнє будь-якої держави і яка повинна розуміти учнів, яких вчить, а не знаходитися з ними у стані «цифрового розриву». На думку фахівців, така компетентність складається з певних знань, вмінь та навичок:
Володіння простими програмами, які дозволяють працювати з текстовими, аудіо та відео файлами.
Створення певного електронного продукту, тобто вміння провести та оформити у сучасному вигляді власне дослідження з будь-якого навчального предмету на основі знання офісних програм та проектної технології.
Створення та ведення власного сайту або блогу.
Зберігання та систематизація фахових матеріалів за допомогою електронного порт фоліо.
Участь у мережевому співтоваристві вчителів з метою обміну досвідом.
Використання на уроках матеріалів он-лайн (перегляд файлів, тестування, анкетування)
Уміння організувати дистанційне навчання для власних учнів.
Створення електронного контенту задля комп’ютерної підтримки викладання навчальних предметів.
Ведення електронної документації.
Змінилися компетенції вчителя – змінилася й його роль в освітньому процесі. Відтепер у сучасній школі вчитель повинен взяти на себе обов’язки людини, яка допомагає учневі визначитися в здобутті освіти, тобто провести освітню рефлексію; допомагає підготувати план самоосвітньої діяльності – організувати самостійне навчання; вводить учня у соціум, допомагає оволодіти способами опрацювання великої кількості інформації. Іншими словами, виконує роль тьютора – людини, що створює умови для реалізації індивідуальної освітньої траєкторії учнів.
Роль фасилітатора, вчителя, що полегшує і одночасно стимулює процес навчання, створює атмосферу емоційної і психологічної підтримки, у сучасному навчально-виховному процесі виконує класний керівник. Він організовує спільне навчання, розуміє ситуативний емоційний стан учня через співчуття, проникнення в його суб’єктивний світ.
Роль модератора – зовсім нова для українського вчителя. Вона включає вміння допомагати учню використовувати у навчальному процесі інформаційні ресурси. Вчитель повинен розуміти, як ефективніше використати комунікації, за допомогою якого програмного забезпечення учень досягне поставленої мети. Виконання спільних проектів, ведення спільної документації – все це лягає на модератора.
Таким чином, складається зовсім новий тип вчителя, формується нова професійна культура педагога. Вчитель майбутнього, який відкритий новому досвіду, повинен розуміти і використовувати:
Методи підвищення індивідуалізації та інтерактивності навчання.
Методи оцінювання позанавчальних та надпредметних компетенцій.
Методи розробки, адаптації та використання електронних ресурсів.
Методи організації інформаційного освітнього середовища уроку.
Справа в тому, що у кожного учня, у кожного суб’єкта діяльності існує власний індивідуальний освітній простір. Якщо в цей простір допущена доросла людина – вчитель, який в змозі порекомендувати, порадити учневі, як спланувати свою освітню діяльність, це ідеальний варіант співпраці. Але, на жаль, дуже часто учні використовують власний інформаційний простір хаотично, піддаючись хвилинному впливу бажань та емоцій, не аналізуючи об’єктивних обставин. Тому завдання вчителя – поєднати індивідуальний простір з об’єктивним освітнім простором на тлі єдиного інформаційного світу.
Можливість орієнтуватися в цьому просторі та бути успішним вимагає від учня наявність наступного:
Відповідальності і адаптивності
Творчості і пізнавального інтересу
-Критичне й системне мислення
Навичок інформаційної й медійної грамотності
- Навички міжособистісних відносин і спільної діяльності
Ідентифікації, формулювання й рішення завдань
Самоконтроль
Соціальної відповідальності
А вище перелічені навички та компетентності формуються тільки у реальній діяльності.
Ми повинні працювати на те, що «Освітній процес – це саме життя, а не підготовка до майбутнього життя…»
Джон Дьюі
Майбутнє – за цифровими інфомаційно-комунікаційними технологіями.
|