|
|
Скачати 0.88 Mb.
|
|
21. Завдання страхування від нещасного випадку. Принципи та види страхування. Всі питання страхування від нещасного випадку регламентовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Завданнями страхування від нещасного випадку є: · проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці; · відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; · відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей. Принципи та види страхування Основними принципами страхування від нещасного випадку є: ¨ паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку; ¨ своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком; ¨ обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе ¨ роботою самостійно, та громадян – суб'єктів підприємницької діяльності; ¨ надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав; ¨обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків; ¨ формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі; ¨ диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; ¨ економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці; Види страхування Всю сукупність відносин страхування можна поділити на п'ять наступних галузей: майнове страхування, соціальне страхування, особисте страхування, страхування відповідальності, страхування підприємницьких ризиків. Об'єктами майнового страхування є матеріальні цінності; соціального страхування — рівень добробуту громадян; особистого страхування — життя, працездатність і здоров'я громадян. Об'єктом страхування підприємницьких ризиків є ризик неодержання прибутку чи настання збитків. Ці галузі страхування відіграють істотню роль в забезпеченні безперервності і безперебійності суспільного виробництва. Вони можуть охоплювати необхідним страховим захистом всі ланки народного господарства і життєвий рівень населення. 22. Суб’єкти та об’єкти страхування. Види страхування. Страховий ризик і страховий випадок. Суб'єкти та об'єкти страхування від нещасного випадку Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування. Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках – застраховані особи. Страховик – Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність. Роботодавець Роботодавцем відповідно до цього Закону вважається: · власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю; · власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародних), філії або представництва, який використовує найману працю, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або на інших підставах, передбачених законодавством про працю; 2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах; 3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами. Страховий ризик – обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок. Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Нещасний випадок – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади. 23. Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Правління Фонду. Виконавча дирекція Фонду Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків – некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. До складу правління Фонду включаються представники трьох представницьких сторін: держави; застрахованих осіб; роботодавців. Представники держави призначаються Кабінетом Міністрів України, а представники застрахованих осіб і роботодавців обираються (делегуються) об'єднаннями профспілок та роботодавців, які мають статус всеукраїнських. Порядок виборів (делегування) представників визначається кожним об'єднанням самостійно. Від кожної із трьох представницьких сторін, призначається і обирається (делегується) по 15 членів правління Фонду з вирішальним голосом та по 5 їх дублерів, які за тимчасової відсутності членів правління за рішенням голови правління цього Фонду виконують їх обов'язки. Правління Фонду створюється на шестирічний строк. Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків: 1) обирає із своїх членів строком на два роки голову правління Фонду та двох його заступників. 2) спрямовує і контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів; щорічно, а також у разі потреби заслуховує звіти директора виконавчої дирекції Фонду про її діяльність; 3) створює на паритетних засадах для вирішення найбільш важливих завдань Фонду постійні та тимчасові комісії з питань профілактики нещасних випадків, виконання бюджету, призначення пенсій тощо; 4) щорічно готує та подає у встановленому порядку пропозиції щодо галузевих тарифів внесків на соціальне страхування від нещасних випадків; 5) визначає кадрову політику; 6) призначає директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та його заступників; 7) розпоряджається майном, яке перебуває у власності Фонду; 8) створює резерв коштів для забезпечення виконання завдань страхування від нещасного випадку, передбачених статтею 1 цього Закону; 9) виконує інші функції, передбачені статутом Фонду соціального страхування від нещасних випадків; 10) готує подання щорічних звітів про діяльність Фонду. Виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду, проводить свою діяльність від імені Фонду у межах та в порядку, що визначаються його статутом і Положенням про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду. Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснює матеріально-технічне забезпечення роботи наглядової ради та правління Фонду. 24. Страхові експерти з охорони праці, їх функції і повноваження Страховими експертами з охорони праці можуть бути особи з вищою спеціальною освітою за фахом спеціаліста з охорони праці або особи з вищою технічною або медичною освітою, які мають стаж практичної роботи на підприємстві не менше трьох років та відповідне посвідчення, яке видається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади. Страхові експерти з охорони праці мають право: 1) безперешкодно та в будь-який час відвідувати підприємства для перевірки стану умов і безпеки праці та проведення профілактичної роботи з цих питань; 2) у складі відповідних комісій брати участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також у перевірці знань з охорони праці працівників підприємств; 3) одержувати від роботодавців пояснення та інформацію, в тому числі у письмовій формі, про стан охорони праці та види здійснюваної діяльності; 4) брати участь у роботі комісій з питань охорони праці підприємств; 5) вносити роботодавцям обов'язкові для виконання подання про порушення законодавства про охорону праці, а органам виконавчої влади з нагляду за охороною праці; 6) складати протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) брати участь як незалежні експерти в роботі комісій з випробувань та приймання в експлуатацію виробничих об'єктів, засобів виробництва та індивідуального захисту, апаратури та приладів контролю. Страхові експерти з охорони праці провадять свою діяльність відповідно до Положення про службу страхових експертів з охорони праці, профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. 25. Класи приміщень і будівель за вибухопожежною і пожежною небезпекою Категорія пожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди) – це класифікаційна характеристика пожежної небезпеки об’єкта, що визначається кількістю і пожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, які знаходяться (обертаються) в них з урахувавнням особливостей технологічних процесів розміщених в них виробництв. Категорія А (вибухонебезпечна) Приміщення в яких застосовуються горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним. Категорія Б (вибухопожежонебезпечна) Приміщення в яких застосовуються вибухонебезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28С та горючі рідини за температурних умов. Категорія В (пожежонебезпечна) Приміщення в яких знаходяться горючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини, матеріали здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не відносяться до категорій А та Б. Категорія Г Приміщення в яких знаходяться негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази, спалимі рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо. Категорія Д Приміщення в яких знаходяться негорючі речовини та матеріали в холодному стані. Після визначення категорії приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою визначається категорія будівель в цілому. Будівля (будинок) належить до категорії А, якщо у ній сумарна площа приміщень категорії А перевищує 5% площі усіх приміщень, або 200 м2. Допускається не відносити будівлю до категорії А, якщо сумарна площа приміщень категорій А в будівлі не перевищує 25% сумарної площі усіх розташованих у ній приміщень (але не більше 1000 м2) і ці приміщення обладнуються установками автоматичного пожежогасіння. Будівля належить до категорії Б, якщо одночасно виконуються дві умови: а) будівля не належить до категорії А; б) загальна площа приміщень категорії А і Б перевищує 5% сумарної площі усіх приміщень, або 200 м2. Допускається не відносити будівлі до категорії Б, якщо сумарна площа приміщень категорій А і Б не перевищує 25% сумарної площі усіх розташованих в ній приміщень (але не більше 3500 м2) і ці приміщення обладнуються установками автоматичного пожежогасіння. Будівля належить до категорії В, якщо одночасно виконуються дві умови: а) будівля не належить до категорії А чи Б; б) загальна площа приміщень категорії А, Б, В перевищує 5% (10%, якщо в будівлі відсутні приміщення категорій А і Б) сумарної площі усіх приміщень. Допускається не відносити будівлі до категорії В, якщо сумарна площа приміщень категорій А, Б, В у будівлі не перевищує 25% сумарної площі усіх розташованих в ній приміщень (але не більше 3500 м2) і ці приміщення обладнуються установками автоматичного пожежогасіння. Будівля належить до категорії Г, якщо одночасно виконуються дві умови: а) будівля не належить до категорій А, Б або В; б) загальна площа приміщень категорії А, Б, В і Г перевищує 5% сумарної площі усіх приміщень, або 200 м2. Допускається не відносити будівлі до категорії Г, якщо сумарна площа приміщень категорій А, Б, В і Г не перевищує 25% сумарної площі усіх розташованих в ній приміщень (але не більше 5000 м2) і приміщення категорій А, Б, В обладнуються установками автоматиного пожежогасіння. Будівля належить до категорії Д, якщо вона одночасно не належить до категорії А, Б, В або Г. Визначення категорії будівель в цілому виконується після визначення категорій приміщень. Залежно від встановленої категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою, передбачається відповідний чинним нормативам комплекс об’ємно-планувальних рішень та профілактичних заходів. Категорії будівель та приміщень необхідно обов’язково позначати на вхідних дверях. Категорії приміщень і споруд є одними з головних ознак та умов, на яких грунтуються цілі масиви спеціальних протипожежних заходів (головним чином, капітального характеру). 26. Класифікація будівель і споруд за ступенем вогнестійкості Ступінь вогнестійкості – це нормована характеристика вогнестійкості будинків і споруд, що визначається межею вогнестійкості основних будівельних конструкцій. Вогнестійкість (вогнетривкість) – здатність конструкції зберігати несучі та (або) огороджувальні функції в умовах пожежі. Ступінь вогнестійкості будівель та споруд залежить від меж вогнестійкості будівельних конструкцій та меж поширення вогню по них. Межа вогнестійкості конструкцій – показник вогнистійкості конструкції, який визначається часом від початку вогневого випробування за стандартного температурного режиму до настання одного з нормованих для даної конструкції граничних станів з вогнестійкості. До граничного стану належать:
Втрата несучої здатності визначається заваленням конструкції або виникненням її граничних деформацій. Втрата цілісності – це вид граничного стану конструкції за вогнестійкістю, що характеризується утворенням в конструкціях наскрізних тріщин або наскрізних отворів, через які проникають продукти горіння або полум’я. Втрата теплоізолювальної здатності – вид граничного стану конструкції за вогнестійкістю, що характеризується підвищенням температури на поверхні, що не обігрівається, до встановлених граничних значень. Фактичні межі вогнестійкості визначаються у більшості випадків експериментальним шляхом. Суть методу випробувань конструкцій на вогнестійкість полягає в тому, що зразок конструкції, нагрівають у спеціальній печі та одночасно піддають дії нормативних навантажень. При цьому визначають тривалість часу від початку випробувань до з’явлення одного з граничних станів. Фактичні температури на пожежах бувають вищі або нижчі вказаних стандартною температурною кривою, яку необхідно розглядати як усереднений температурний режим для співставлення даних про вогнестійкість будівельних конструкцій. Межею розповсюдження вогню по будівельних конструкціях визначають розміри пошкодження конструкції у сантиметрах внаслідок її горіння за межами зони нагрівання – у контрольній зоні. Будівлі та споруди за вогнестійкістю діляться на ступені (ДБН В.1.1-7-2002), які визначаються мінімальними межами вогнестійкості основних будівельних конструкцій та максимальними межами розповсюдження по них вогню. Ці Норми встановлюють пожежно-технічну класифікацію будівельних матеріалів, конструкцій, протипожежних перешкод, зовнішніх пожежних драбин, сходів та сходових кліток, будинків і споруд, приміщень, а також загальні вимоги щодо забезпечення безпеки людей у разі виникнення пожежі, пожежної безпеки конструктивних та об'ємно-планувальних рішень, обладнання будинків, приміщень інженерно-технічними засобами захисту від пожежі. Норми поширюються на нове будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення, реставрацію, капітальний ремонт будинків і приміщень різного призначення. Вимоги щодо забезпечення пожежної безпеки під час експлуатації будинків і приміщень встановлюються відповідними нормативними документами (НД) системи стандартизації та нормування в будівництві, а також нормативно-правовими актами з питань пожежної безпеки. Межі вогнестійкості та межі розповсюдження вогню по будівельних конструкціях визначаються на основі випробування зразків у спеціальних печах. Мінімальні межі залежно від ступеня вогнестійкості будівель та споруд приведені у ДБН В 1.1-7-2002 «Пожежна безпека об’єктів будівнитцтва», який передбачає вісім ступенів вогнестійкості – І, ІІ, ІІІ, ІІІа, ІІІб, ІV, ІVа, V. 27. пожежна безпека технологічного устаткування, електрообладнання, опалення та вентиляції Експлуатація електроустаткування: - Організація і проведення технічного обслуговування та планово-профілактичних ремонтів; - Відповідність і справність апаратів захисту від статичних розрядів, наявність заземлювальних пристроїв і захисту від блискавок; - Відповідність підбору і монтажу електрообладнання та електропроводки класам зон за вибуховою та пожежною небезпекою згідно з вимогами ПУЕ; - Наявність інструкцій про правила експлуатації електрообладнання, знання та виконання їх вимог; - Проведення вимірів опору ізоляції в електропроводці, наявність відповідних актів; - Відповідність вимогам ПУЕ аварійного (евакуаційного) освітлення. Експлуатація технологічного обладнання: - наявність інструкцій щодо експлуатації та їх виконання; вибіркова перевірка вчасності та якості проведення технічного обслуговування та планово-профілактичних ремонтів; - Достатність і справність приладів контролю та регулювання технологічних процесів, використання їх для зниження пожежної небезпеки; - Достатність передбачених на підприємстві організаційних та інженерно-технічних заходів, що спрямовані на запобігання аварійним і вибухопоже-жонебезпечним ситуаціям; - Необхідність, наявність і працездатність систем локального автоматичного пожежогасіння; - Наявність безпосередньо на робочих місцях і обладнанні текстів-пам’яток з попередженнями про аварійні режими. Опалення призначене для забезпечення температурних умов у приміщенні відповідно до вимог санітарних норм у холодну та перехідну пори року. Опалюватись може все приміщення, а також окремі робочі місця. Системи вентиляції і опалення повітря у комплексі з технологічними заходами щодо зменшення шкідливих виробничих речовин разом з архітектурно-планувальними та конструктивними рішеннями будівель і приміщень забезпечують метеорологічні умови і вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони виробничих приміщень у відповідності до нормативних вимог. Призначення вентиляції — забезпечити чистоту повітря і певні метеорологічні умови у приміщеннях. За допомогою вентиляції видаляється забруднене або нагріте повітря із приміщення та подається свіже. Залежно від способу переміщення повітря вентиляція може бути природною, механічною або змішаною. 28. Державний пожежний нагляд Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до чинного законодавства державною пожежною охороною в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України. Органи державного пожежного нагляду не залежать від будь-яких господдарських органів. Контроль за виконанням правил пожежної безпеки регулюється чинним законодавством або умовами, передбаченими договорами сторін, якщо вони не суперечать чинному законодавству. На об'єктах приватної власності органи державного пожежного нагляду контролюють лише умови безпеки людей на випадок пожежі, а також вирішення питань пожежної безпеки, що стосуються прав та інтересів інших юридичних осіб і громадян. Органи державного пожежного нагляду відповідно до покладених на них завдань:
Посадові особи органів державного пожежного нагляду є державними інспекторами з пожежного нагляду. Державні інспектори з пожежного нагляду мають право:
У разі порушення правил пожежної безпеки, припиняти чи забороняти роботу підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, тощо;
Посадові особи органів державного пожежного нагляду несуть відповідальність за неналежне виконання покладених на них обов'язків Органи державного пожежного нагляду один раз на п’ять років проводять перевірки діяльності органів управління та підрозділів відомчої воєнізованої охорони залізничного транспорту з вибірковою перевіркою стану пожежної безпеки на підконтрольних їм об’єктах. 29. Первинні засоби гасіння пожеж До первинних засобів гасіння пожежі належать вогнегасники, як ручні так і пересувні, бочки з водою, відра, сокири, багри, лопати, ящики з піском, азбестові полотна, повстяні мати, шерстяні ковдри, ломи, пилки тощо. На промислових підприємствах застосовуються в основному пінні, рідинні, вуглекислотні, вуглекислотно-брометилові, аерозольні та порошкові вогнегасники. Будівлі, споруди, приміщення, технологічні установки повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, ящиками з піском, бочками з водою, покривалами з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини, повсті, пожежними відрами, совковими лопатами, пожежним інструментом, які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у їх початковій стадії розвитку. Ця вимога стосується також будівель, споруд та приміщень, обладнаних будь-якими типами установок пожежогасіння, пожежної сигналізації або внутрішніми пожежними кранами. Для розміщення первинних засобів пожежогасіння слід встановлюватися спеціальні пожежні щити (стенди). На пожежних щитах повинні розміщуватися ті первинні засоби гасіння пожежі, які можуть застосовуватися в даному приміщенні, споруді, установці Пожежний інвентар повинен мати червоно-біле пофарбування і відповідні написи. Пожежний інструмент фарбується у чорний колір. На пожежних щитах (стендах) необхідно вказувати їх порядкові номери та номер телефону для виклику пожежної охорони. Пожежні щити (стенди) повинні забезпечувати:
Немеханізований пожежний ручний інструмент підлягає періодичному обслуговуванню, яке включає такі операції:
Вогнегасники слід встановлювати у легкодоступних та помітних місцях, а також у пожежонебезпечних місцях Пожежні щити (стенди), інвентар, інструмент, вогнегасники в місцях установлення не повинні створювати перешкоди під час евакуації. Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:
Зарядження й перезарядження вогнегасників усіх типів повинні виконуватися відповідно до інструкції з експлуатації. Газові та закачні вогнегасники, в яких маса вогнегасного заряду або тиск середовища менше або більше номінальних значень на 5% (за температури 20±2oС), підлягають дозарядженню (перезарядженню). Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами необхідно негайно направляти на перезарядження або перевірку. Відповідальність за своєчасне і повне оснащення об’єктів вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, несуть власники цих об’єктів. Пожежна техніка – це в основному пересувні пожежні автомобілі і змонтоване на них пожежне обладнання. Пожежні автомобілі поділяються на автомобілі загального призначення і спеціальні пожежні автомобілі. До пожежних автомобілів загального призначення належать автомобілі, на яких змонтовані насоси для подачі води, повітряно-механічної суміші і хімічної піни до місця виниклої пожежі. Крім цієї групи автомобілів, є цілий ряд спеціальних пожежних автомашин. Пожежні автомобілі загального призначення повинні бути у кожній пожежній частині. Ці автомобілі доставляють до місця пожежі особовий склад пожежної частини, запас води, піноутворювач, пожежно-технічне обладнання, а також забезпечує подачу води, повітряно-механічну або хімічну піну. На підприємствах місцевої промисловості найбільшу питому вагу займають пожежні автоцистерни, автонасоси, мотопомпи та ручні насоси. Пожежні автоцистерни бувають трьох типів: легкого, середнього та важкого. Пожежні автоцистерни легкого типу змонтовані на шасі автомобілів вантажопідйомністю до 4 т. Пожежні автоцистерни середнього типу монтуються на шасі вантажного автомобіля вантажопідйомністю до 5 т, а пожежні автоцистерни важкого типу – на автомобілях вантажопідйомністю більше 5 т. Усі пожежні автоцистерни монтуються на шасі вантажних автомобілів як звичайної, так і підвищеної прохідності з урахуванням використання їх в районах з поганими дорожніми покриттями або в умовах бездоріжжя. 30. Забезпечення безпечної евакуації персоналу Для забезпечення організованого руху людей в умовах змушеної евакуації розробляють план евакуації в основному для громадських будинків. План евакуації складається з двох частин: текстової (інструкції) та графічної. В інструкції подаються обов'язки осіб, які здійснюють евакуацію, порядок виконання обов'язків. В графічній частині показані маршрут руху та відповідні пояснення до них. Виходячи з конкретних маршрутів руху, комісія призначає відповідальних з безпечної евакуації людей, повідомлення про пожежу та зустріч пожежної команди, а також з евакуації майна та гасіння пожежі первинними засобами. План евакуації затверджує керівник і оголошує наказ по установі про вступ його в дію. Потім призначають термін вивчення і практичного опрацювання цього плану із співробітниками установи. Вивчення плану полягає у загальному ознайомленні з ним, вивчення особами, відповідальними за евакуацію, їх обов'язків, порядку виконання цих обов'язків, практичних навичок на умовній пожежі. План евакуації складається в двох примірниках: один з них вивішують в приміщенні, інший зберігають у справі. Пожежна сигналізація. Надійним і швидким засобом повідомлення про пожежу є електрична пожежна сигналізація автоматичної або ручної дії. Ручні сповісники встановлюються поза межами приміщень на відстані 150 м, всередині приміщень на відстані 50 м один від одного. |
|
1. Міжнародні стандарти SA 8000 «Соціальна відповідальність» і ISO... Охорони праці. Рамкова директива 89/391/ЄС «Про введення заходів, що сприяють поліпшенню безпеки та гігієни праці працівників» |
Міжнародний стандарт ISO 26 000 «Настанова по соціальній відповідальності» Ця настанова дає єдине розуміння соціальної відповідальності і детальну інструкцію для всіх організацій. Важливо відзначити, що стандарт... |
|
Уроку з правознавства на тему Юридична відповідальність Базові поняття і терміни: «відповідальність», «юридична відповідальність», «види юридичної відповідальності», «Обставини, що виключають... |
Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) - це філософське поняття,... Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) – це філософське поняття, що визначає позицію компанії щодо своєї країни, суспільства,... |
|
Теми контрольних робіт Конституція України 1996 року і міжнародні стандарти прав і свобод людини: порівняльний аналіз |
Необхідність, зміст та структура страхування відповідальності Страхування відповідальності галузь страхування, в якій об'єктом страхування виступає відповідальність перед третіми юридичними або... |
|
Відповідальність за порушення фінансового законодавства в системі юридичної відповідальності |
IX ВСЕУКРАТНСЬКИЙ ТУРНІР ЮНИХ ЕКОНОМІСТІВ Питання Дилема розвитку фірми: прибуток чи соціальна відповідальність перед суспільством? |
|
План Вступ Кримінальна відповідальність як вид юридичної відповідальності... КК України Кримінальний закон, таким чином, встановлює, що злочин це діяння людини, і що це діяння суспільно небезпечне, що воно... |
План Загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку. Міжнародні... Бухгалтерський облік – система збирання, вимірювання, обробки, інтерпретації та передачі інформації про господарську діяльність підприємства... |