|
|
Скачати 158.37 Kb.
|
| УДК 378 - 376 : 159.9:14 Н.А.Савчук – к.психол.н., Л.П.Стасюк – асистент СЄНУ імені Лесі Українки (м. Луцьк) ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТІСНИХ ЯКОСТЕЙ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УМОВАХ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ У статті розглянуто сучасні вимоги до професійної діяльності педагогічного працівника в умовах інклюзивного навчання. Розкрито основні принципи освітньої системи та комплекс професійно важливих якостей особистості вчителя. Ключові слова: система освіти, інклюзивна освіта, професійна діяльність, педагогічні якості, компетентність. Постановка наукової проблеми та її значення. Пріоритетним напрямом в розвитку сучасної освітньої політики в нашій державі виступає запровадження інклюзивної освіти, яка є гнучкою індивідуалізованою системою навчання дітей з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітньої школи за місцем проживання. Вона передбачає кардинальні зміни в культурі, політиці та практичній діяльності шкіл, у змісті і методах виховання всебічно розвиненої особистості, що безпосередньо залежать від удосконалення вузівської педагогічної освіти, розвитку особистісних якостей учителя. Професійна грамотна взаємодія вчителя з учнями є основою підвищення ефективності навчально-виховного процесу, невід’ємною частиною якого виступає професійна компетентність педагога, практичне володіння ним основними знаннями, вміннями та навичками роботи з дітьми з особливими освітніми потребами. Забезпечити підростаюче покоління надійною базою знань, розвинути критичне мислення відповідно вимогам часу, закласти морально-ціннісні підвалини формування особистості зі збереженням віковічних традицій нашого народу покликана уся вітчизняна освітньо-виховна система. Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання школярів з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії та досягненні якості навчання. Основною метою інклюзивної освіти є якісні зміни в особистісному розвитку таких дітей. Тому сьогодні перед освітянами, як справедливо підкреслюють М. Боришевський, С. Максименко, Н. Чепелєва, висуваються особливі вимоги до професійної компетентності, особистісного ресурсу та морально-психологічних якостей. Такий стан послужив поштовхом до перегляду існуючих й розробки нових підходів до підготовки педагогічних працівників. Означена ситуація актуалізувала проблему формування особистісних якостей учителя в умовах інклюзивного навчання. Аналіз останніх досліджень із проблеми. У теоретичному плані фундаментальні проблеми педагогічної освіти знаходять своє відображення в наукових доробках А. Алексюка, С. Архангельського, Ю. Бабанського, Г. Балла, С. Максименка, О. Мороза, В. Сластьоніна, Н. Чепелєвої та ін. Особливості емоційної сфери вчителів вивчались М. Аміновою, І. Сергєєвою, Л. Мітіною, О. Чебикіним та ін. Теоретичні засади інклюзивного навчання та виховання дітей з особливими потребами в загальноосвітніх закладах висвітлені у працях вітчизняних та зарубіжних вчених В. Бондара, Д. Депплер, Л. Дробот, В. Засенко, А. Колупаєвої, Т. Лорман, В. Синьова, Т.Скрипник, О. Таранченко, Д. Харві, Н. Шматко та ін. Привертають увагу дослідження з організації та досвіду впровадження інклюзії в освітній процес Т. Дмитрієвої, Т. Ілляшенко, В. Тарасун, Т. Сак та ін.. В загальній оцінці підходів до розв’язання проблеми готовності майбутнього педагога до роботи з дітьми в умовах інклюзивної освіти варто згадати зауваження, висловлене російським вченим-дефектологом Н. Назаровою, що наразі «…вітчизняна освітня інтеграція впроваджується без серйозної спеціальної підготовки учителя, психолога масової системи освіти до роботи в умовах інтеграції. Педвузи не володіють сьогодні технологіями підготовки до роботи в умовах інклюзивної освіти ні вчителів масової школи, ні спеціальних педагогів різних спеціальностей» [11, с. 8]. Наведені слова, очевидно, можуть характеризувати подібну ситуацію і в нашій державі. Формулювання мети та завдань статті. Враховуючи перераховані тенденції, зазначимо, що надзвичайної актуальності набуває формування нових професійних якостей педагога, його психологічної компетентності та дидактичної культури, які визначають ефективність педагогічної праці. Метою статті є дослідження теоретичних аспектів проблеми формування особистісних якостей педагогічних працівників в процесі професійної підготовки педагогічних кадрів в умовах інклюзивної освіти. Виклад основного матеріалу. Наближення до світових стандартів впровадження інклюзивної освіти передбачає реформування освіти й в Україні. Видатний український педагог Софія Русова свого часу мріяла про те, “щоб у школі панував завше настрій жвавий, життєрадісний, щоб між учнями і батьками панували товариські відносини й розвивалося гуманне почуття до всіх людей, до всього живого” [14, с. 217]. Педагогіка співробітництва здобула подальший розвиток у новаторській діяльності гуманістичного напрямку Г. Ващенка, В. Сухомлинського та ін. і залишається провідною в навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл в умовах інклюзії. Ряд державних документів, зокрема, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Плану заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2012 року» (від 03.12.2009 р.) та накази Міністерства освіти і науки України «Про затвердження плану дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009-2012 роки» (від 11.09.2009 р.), «Про затвердження Концепції розвитку інклюзивної освіти» (від 01.10.2010 р.), «Про затвердження Положення про спеціальні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх навчальних закладах» (від 09.12.2010 р.) підкреслюють важливість впровадження інклюзивної освіти. Розширення участі всіх дітей, враховуючи школярів з особливостями психофізичного розвитку, в освітньому процесі передбачає пошук оптимальної моделі підготовки педагогічного працівника. Адже саме вища освіта має забезпечити ґрунтовну й різнобічну підготовку фахівців, які визначатимуть темпи та рівень науково-технічного, економічного та соціально-культурного прогресу. У традиційній системі освіти, що склалася ще в радянські часи, сформувалася низка стійких суперечностей між вимогами, особливостями та умовами навчальної діяльності студента педвузу і його майбутньою професійною діяльністю. Подолання суперечностей старої системи освіти традиційними методами навчання вже не є ефективним. Тому вдаються до новітніх технологій активного навчання: ділових, інноваційних, організаційно-діяльнісних та рольових ігор, аналізу конкретних ситуацій, групових дискусій, котрі здобули належне поширення у практиці підготовки майбутніх педагогів. Порівняльний аналіз принципів, на яких грунтується сучасна, багато в чому застаріла освітня система, і принципів, покладених в основу формування нової освітньої парадигми в умовах інклюзії виявляє цілковиту їхню полярну протилежність, що знаходить вираження в наступних дихотоміях: 1) Принцип субординації (світ дитинства підпорядковується світові дорослих як його частина) – Принцип рівності (світ дитинства і світ дорослих визнаються рівноправними частинами світу людини, що гармонійно доповнюють одна одну); 2) Принцип монологізму ( зміст взаємодії між світом дорослих – світом вчителів та вихователів, і світом дитинства – світом учнів та вихованців, має одне спрямування: від дорослих до дітей) – Принцип діалогізму (світ дитинства, як і світ дорослих, має власний зміст, взаємодія будується як діалогічний навчально-виховний процес); 3) Принцип свавілля (світ дорослих завжди нав’зує свої закони світові дітей) – Принцип співіснування (обидва світи підтримують обопільний суверенітет); 4) Принцип контролю (контроль з боку дорослих розглядається як необхідний елемент навчання та виховання) – Принцип Свободи (світ дорослих має вилучити усі види контролю над світом дітей); 5) Принцип подорослішання (розвиток світу дитинства розглядається як подорослішання за моделлю дорослих,) – Принцип співрозвитку (розвиток світу дитинства є процесом, паралельним розвиткові світу дорослих, мета розвитку – гармонізація зовнішнього і внутрішнього “Я”); 6) Принцип ініціації (існування межі між дорослими і дітьми, переведення людини з одного світу в інший) – Принцип єдності (обидва світи утворюють єдиний світ людей); 7) Принцип деформації (світ дитинства завжди деформований інтервенціями дорослих) – Принцип прийняття (людина сприймається іншими такою, яка вона є, безвідносно до норм і оцінок дорослості та дитячості) [12, с. 102-103, 107]. Реалізація принципів, на яких грунтується ідеалізована модель освіти майбутнього, обумовлюється врахуванням принципу реалістичності, який вносить певні модифікації у вказану ідеалізовану модель та її адаптацію до місцевих умов. Слушно зауважимо, що зазначені принципи подібні до тих, на яких базується інклюзивна освіта європейських країн: цінність людини не залежить від його здібностей і досягнень; кожна людина здатна відчувати і думати; кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутим; усі люди мають потребу один в одному; справжня освіта може здійснюватися лише в контексті реальних взаємин; усі люди мають потребу в підтримці і дружбі ровесників; для всіх учнів досягнення прогресу скоріше в тому, що вони можуть робити, ніж в тому, що не можуть; різноманітність підсилює усі сторони життя людини. У цьому контексті актуальною проблемою постає особистість педагога, який має бути провідниками ідей людиноцентризму, демократичності, гуманізму, толерантності й здатним забезпечити когнітивно-пізнавальні, кольтурно-комунікаційні й творчо-розвивальні позитиви інклюзії [3]. Як справедливо відзначає М. Захарчук, викладач є найважливішою ланкою в організації інклюзивного навчання. Для роботи з дітьми, що мають особливі освітні потреби, потрібно здійснити діагностику можливостей та потреб дитини, дати їх кваліфіковану оцінку та розробити на цій основі індивідуальні навчальні програми, відмовитися від колективних методів. Для цього викладач має володіти глибокими знаннями свого предмета, методики викладання, а також методики роботи з дітьми з особливостями психофізичного розвитку[4]. Професії педагогічного працівника, як основної рушійної сили створення нової системи освіти, присвячена чимала кількість досліджень, що охоплюють її різноманітні аспекти. Загалом професії визначаються через форми діяльності, що історично склалися як необхідні суспільству, для виконання яких людина повинна мати певну суму знань, навичок, відповідні здібності та професійно важливі якості. Небезпідставно стверджується: “вчитель – це творець найскладнішого, що є у природі – нової людської особистості” [15, с. 3], що зобов’язує педагогічного працівника з підвищеною відповідальністю ставитися до себе. Гідне виконання ним професійного обов’язку має відповідати певним вимогам, поміж яких найістотнішими вважаються: уміння об’єктивно оцінювати власні можливості, знати значущі для даної професії якості (особливості саморегуляції, самооцінки, емоційні прояви, дидактичні здібності); оволодіння загальною культурою інтелектуальної діяльності, поведінки, спілкування; розуміння свого учня як “Іншого”, вміння дотримуватися позиції співробітництва і партнерства, що полегшує педагогічне спілкування [5, с. 3-6]. Професійно важливими педагогічними якостями також вважають педагогічну ерудицію, педагогічне цілепокладання, педагогічне мислення, педагогічну інтуїцію, педагогічну імпровізацію, педагогічну спостережливість, педагогічний оптимізм, педагогічну винахідливість, педагогічне передбачення, педагогічну рефлексію [8, с. 20-24]. Психологічний портрет ідеального вчителя окреслює понад 50 таких професійно значущих особистісних характеристик, як: ввічливість, вдумливість, відповідальність, відчуття нового, вимогливість, витримка та самовладання, вихованість, вразливість, гнучкість поведінки, громадянськість, гуманність, діловитість, дисциплінованість, доброзичливість, добросовісність, емоційність, ідейна переконаність, ініціативність, кмітливість, колективізм, комунікабельність, критичність, логічність, любов до дітей, наполегливість, організованість, патріотизм, педагогічна ерудиція, передбачливість, політична свідомість, порядність, почуття власної гідності, правдивість, прагнення до самовдосконалення, принциповість, самокритичність, самостійність, скромність, сміливість, спостережливість, справедливість, тактичність, уважність, чуйність, щирість. Стрижень цього портрету складають спрямованість, рівень домагань, самооцінка, образ “Я”. У контексті схеми “діяльність – спілкування-особистість” виокремлюються такі професійно значущі якості учителя, як педагогічне цілепокладання, педагогічне мислення, педагогічна рефлексія, педагогічний такт, педагогічна спрямованість [10, с. 19-22]. Проте, як свідчать спеціальні дослідження, у більшості педагогів, які працюють в умовах інклюзії, відсутня психолого-педагогічна підготовка, мотивація до роботи з дітьми з різними нозологіями, наявний страх, розпач, бажання уникнення такої роботи тощо. 65% викладачів, які є слухачами курсів підвищення кваліфікації, не володіють методами роботи з дітьми, що мають особливі освітні потреби, 23% викладачів не знайомі із спеціальними програмами, не знають психологічних особливостей дітей зазначеної категорії [13]. Ми поділяємо думку О. Мартинчук, яка вважає найбільш важливими професійно-особистісними якостями педагога, який працює з дітьми з особливостями психофізичного розвитку, милосердя, емпатію, толерантність, педагогічний оптимізм, високий рівень самоконтролю і саморегуляції, які, безумовно, базуються на любові до дітей, доброзичливості, справедливості, тактовності [9]. Відомо, що педагогічна професія, яка відноситься до типу “Людина-Людина”, визначається наступними якостями: стійке хороше самопочуття в роботі з людьми; наявність потреби у спілкуванні; здатність подумки ставити себе на місце іншої людини, уміння розуміти наміри, думки, настрій інших людей, розбиратися в їхніх стосунках; розвинені навички пам’ятати й тримати в голові знання про особисті якості багатьох і різних людей; вміння керувати, вчити, виховувати, слухати й вислуховувати; педагогу притаманні широка ерудиція, висока комунікативна культура, душезнавча спрямованість розуму; спостережливість до виявлення почуттів, характеру людини, здатність уявляти, моделювати її внутрішній світ, співпереживати; глибока та оптимістична налаштованість; готовність до вирішення нестандартних ситуацій; високорозвинені навики саморегуляції [6, с. 176-181]. Робота з дітьми з особливими освітніми потребами в умовах інклюзії потребує від вчителів глибокого розуміння індивідуальних особливостей учнів, оволодіння різноманітними педагогічними методиками, що допомагає їм ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності. Важливого значення набуває спільна взаємодія зі спеціалістами різних напрямів: медиками, педагогами спеціального профілю, вихователями, соціальними педагогами тощо. Фахівці в галузі інклюзивної освіти засвідчують, що дана модель освіти передбачає участь в навчально-виховному процесі вчителів підтримки (асистентів учителів), котрі забезпечують включення всіх дітей у загальноосвітні заняття. Тому необхідно забезпечити кваліфіковану підготовку нового покоління педагогічних працівників, які володіють певними особистісними якостями для роботи в загальноосвітніх закладах в умовах інклюзії. Також слід враховувати протипоказання до цього типу професійної діяльності: дефекти мовлення, невиразне мовлення, замкненість, зануреність у себе, некомунікабельність, виражені фізичні вади, надмірна уповільненість, байдужість до людей, відсутність ознак безкорисливого ставлення до них. Особливу увагу потрібно звернути на професійну компетентність та дидактичну культуру, як на визначальні чинники ефективності педагогічної діяльності. Висока психологічна компетентність, як зазначає Н. Чепелєва [16], є складовою частиною професійно-педагогічної культури вчителя. Психологічна компетентність вчителя грунтується на сукупності знань з психології, умінні їх застосовувати у роботі з учнями, здатності бачити за поведінкою дитини її душевний стан, рівень розвитку пізнавальних процесів, емоційно-вольової сфери, рис характеру. Психологічна компетентність відбивається на вмінні орієнтуватися в педагогічних ситуаціях, оцінювати їх, вибирати відповідні типи спілкування, грамотно впливати на психіку школяра, сприяючи його гармонійному розвиткові. Н. Богомолова і Л. Петровська [1, с. 65-66] ядром педагогічної майстерності вважають соціально-психологічну компетентність, яку складають знання соціально-психологічних чинників спілкування, розуміння мотивів, інтенцій, бачення особистісних особливостей, стратегій і тактик поведінки партнерів у спіл-куванні, уміння застосовувати ці знання в конкретному навчально-вихов-ному процесі. Н. Кузьміна виокремлює такі види компетентності, як: спеціальна педагогічна, методична, соціально-психологічна, диферен-ціально-психологічна, аутопсихологічна компетентність. В основу останньої, зокрема, покладається “соціальний інтелект”, тобто “стійка, що грунтується на специфіці мисленнєвих процесів, ефективного реагування й на-громадження соціального досвіду, здатність розуміти самого себе, а також інших людей, їхні стосунки, прогнозувати міжособистісні події” [7, с. 105]. Компетентність в усіх видах спілкування полягає у досягненні комунікативного, інтерактивного та перцептивного рівнів адекватності партнерів [2, с. 49]. Професійно компетентною вважається “така праця вчителя, в якій на досить високому рівні здійснюється педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, реалізується особистість вчителя, яка досягає добрих результатів у навчанні та вихованні школярів” [8, с. 8]. Зазначені компоненти професійно-педагогічної культури вчителя особливо актуальні на сучасному етапі підготовки педагогічних працівників до роботи в загальноосвітніх школах в умовах інклюзії. Визначається три плани відповідності людини педагогічній діяльності: 1) передбачає відсутність протипоказань до діяльності типу “Людина-Людина” (тугоухість, недорікуватість, дебільність тощо), передбачає норму інтелектуального розвитку, емпатійність, позитивний емоційний фон, нормальний рівень комунікативно-пізнавальної активності; 2) особистісна готовність до педагогічної діяльності – передбачає відрефлексовану спрямованість на професію типу “Людина-Людина”, світоглядну зрілість, широку й системну професійно-предметну компетентність, комунікативну і дидактичну потребу, потребу в афіліації; 3) включеність у педагогічне спілкування – передбачає легкість, адекватність встановлення контакту зі співбесідником, уміння стежити за реакцією співбесідника, самому адекватно реагувати на неї, отримувати задоволення від спілкування [5, с. 156-159]. У руслі вищезазначеного вважаємо за необхідне враховувати сучасні тенденції розвитку інклюзивної освіти при підготовці педагогічних кадрів до професійної діяльності. Зокрема, у рекомендаціях міжнародної конференції з освіти "Інклюзивна освіта: шлях у майбутнє" (Inclusive education: the way of the future) (2008), організованою ЮНЕСКО, наголошується на особливій ролі педагогічних працівників у роботі з дітьми з певними освітніми потребами і пропонується ряд заходів щодо оптимізації їх діяльності. Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, відповідність людини педагогічній професії в сучасних умовах розвитку інклюзивної освіти обумовлюється широким спектром вимог до когнітивних, емоційних та інтерактивних складових, співвіднесених зі специфічним видом педагогічної діяльності та особистісними якостями педагогічного працівника. Знання зазначених особливостей сприятиме психологічному забезпеченню вдосконалення та самовдосконалення особистості вчителя, а, відтак, і ефективному виконанню ним своїх навчально-виховних функцій та визначальної ролі у формуванні нових духовно-інтелектуальних якостей підростаючого покоління в умовах інклюзії. Список літератури 1. Богомолова Н.Н. Социально-психологический тренинг – предпосылка развития общения учителя с учениками / Н. Богомолова, Л. Петровская // Психолого-педагогические проблемы взаимодействия учителя и учащихся / Под ред. А.А.Бодалева, В.Я.Ляудис. НИИ общей педагогики АПН СССР. – М., 1980. – C. 65-76. 2. Власенко Л.В. Соціально-пихологічна компетентність як провідний чинник становлення професіонала у ВНЗ / Л. Власенко // Пробл. загал. та педагог. психології: [Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / за ред. Максименка С.Д.] – Т.VІ.– вип.2 – К., 2004 – C. 48-52. 3. Демченко І.І. До проблеми підготовки майбутнього вчителя початкових класів до професійної діяльності в умовах інклюзивної освіти / І. Демченко: [Електронний ресурс]: Восьма Міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. «Cучасний соціокультурний простір 2012" (20-22 вересня 2012 р.). – Режим доступу: http://intkonf.org/ 4. Захарчук М. Є. Проблеми формування професійної компетентності викладача в умовах впровадження інклюзивної освіти в Україні / М. Захарчук [Електронний ресурс]. – Режим доступу: maryana.zk@gmail.com 5. Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учебник для вузов / И. Зимняя. – 2-е изд. – М.: Логос, 2003. – 384 с. 6. Климов Е.А. Образ мира в разнотипных профессиях / Е. Климов. – М.: Изд- во МГУ, 1995. – 223 с. 7. Кузьмина Н.В. Профессионализм личности преподавателя и мастера производственного обучения / Н. Кузьмина. – М.: Высш. шк., 1990. – 119 с. 8. Маркова А.К. Психология профессионализма / А. Маркова. – М.: МГФ «Знание», 1996. – 308 с. 9. Мартинчук О.В. Основи корекційної педагогіки: [навч.-метод. посібник для студентів напряму підготовки «Дошкільна освіта»] / О. Мартинчук. – К.: Київськ. ун-т імені Бориса Грінченка, 2010. – 288 с. 10. Митина Л.М. Психология профессионального развития учителя / Л. Митина. – М. : Флинта : МПСИ, 1998. – 200 с. 11. Назарова Н.М. Интегрированное (инклюзивное) образование: генезис и проблемы внедрения / Н. Назарова: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.mgpu.ru – Назва з екрану. 12. Орлов А.Б. Психология личности и сущности человека: парадигмы, проекции, практики / А Орлов – М.: Издательская корпорация “Логос”, 1995. – 224 с. 13. Пєтушкова Л.А. Проблеми підготовки вчителів до роботи з дітьми, що мають особливі освітні потреби, в системі післядипломної освіти / Л. Пєтушкова: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.narodnaosvita.kiev.ua/ 14. Русова С. Вибрані педагогічні твори / С Русова. – К.: Освіта, 1996. – 304 с. 15. Цимбалюк І.М. Підвищення професійної кваліфікації: психологія педагогічної праці / І. Цимбалюк. – К.: ТОВ “Видавничий дім “Професіонал”, 2004. – 150 с. 16. Чепелєва Н.В. Психологічна культура майбутнього вчителя / Н. Чепелєва. – К.: Т-во “Знання” УРСР, 1989. – 32 с. Савчук Н.А., Стасюк Л.П. Особенности формирования личностных качеств педагогических работников в условиях инклюзивного обучения. В статье рассмотрены современные требования к профессиональной деятельности педагогического работника в условиях инклюзивного обучения. Раскрыты основные принципы образовательной системы и комплекс профессионально важных качеств личности учителя. Ключевые слова: система образования, инклюзивное образование, профессиональная деятельность, педагогические качества, компетентность. Savchuk N.A., Stasyuk L.P. Features forming of personal qualities pedagogical workers in conditions of inclusive learning The article deals with the modern requirements for professional pedagogical worker in inclusive education. The basic principles of the education system and a set of professionally important qualities of a teacher Keywords: education, inclusive education, professional activities, teaching quality, competence. |
|
К психол н., зав кафедри ПППО ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПТНЗ |
''Чорнобиль наша печаль і скорбота Савчук Ірина Григорівна, учитель української мови та літератури Краматорської української гімназії Краматорської міської ради |
|
Орієнтація у просторі Галина ЛАВРЕНТЬЄВА, канд психол наук, ст наук співроб. Ін-ту засобів навчання АПН України |
ОБРАЗЕЦ РАЗРЕШЕНИЯ НА ВЫЕЗД РЕБЕНКА Савчуку Володимиру Андрійовичу, 21червня 1991 року народження, на тимчасову поїздку за кордон до Італії в період червень-липень 2012... |
|
Курс лекцій Львів 2013 ISBN 978-611-511-068-1 Карпенко З. С., завідувач кафедри педагогічної та вікової психології Прикар-патського національного університету імені В. Стефаника,... |
Ст н. с. Ін-ту засобів навчання АПН України, канд психол наук Відомо, який великий вплив на інтелектуальний, емоційний та фізичний розвиток дитини має предметно-ігрове середовище. Як його невід'ємний... |
|
Ст н. с. Ін-ту засобів навчання АПН України, канд психол наук Відомо, який великий вплив на інтелектуальний, емоційний та фізичний розвиток дитини має предметно-ігрове середовище. Як його невід'ємний... |
Канд психол наук, ст наук, співробітник Ін-ту засобів навчання АПН України Маленька дитина тільки тоді ставитиметься до інших з розумінням та повагою, коли відчуватиме повагу і розуміння до себе. Доброзичливі... |