|
|
Скачати 0.75 Mb.
|
|
ПРИРОДНІ І ТЕХНІЧНІ ОСНОВИ ЗЕМЕЛЬНИХ МЕЛІОРАЦІЙ ЗАКОНИ РОСЛИННИЦТВА. І ВОДНІ РЕСУРСИ Сутність меліорації, у вузькому її розумінні, означає систему заходів щодо докорінного поліпшення природної родючості сільськогосподарських угідь. На відміну від разових факторів агротехнічного забезпечення вони передбачавють багаторічний ефект. Потреба, види, послідовність і обсяг меліорації ландшафту випливають із біологічних законів рослинництва, регіональних систем землеробства та економічних можливостей господарства, фіксованих у схемі землеустрою. Зональні і регіональні природно-меліоративні особливості території позначаються не лише на формі природокористування, але визначають технічні засоби і характер їх взаємодії з ландшафтами. Найважливіші з біологічних законів рослинництва наступні. 1. Закон незамінності різних факторів життя. Сутність його полягає в тому, що ні один з необхідних для розвитку рослин факторів не може бути замінений іншим. Так, світло не можна замінити теплом, тепло вологою і т. д. 2. Закон нерівноцінності факторів фізико-географічного середовища для рослин. Сутність його полягає в тому, що не всі фактори середовища надають однаковий вплив на рослини. Їх можна розділити на основні і другорядні. Основні чинники - світло, тепло, волога, мінеральне живлення. Інші (другорядні) відіграють допоміжну роль. До них відносять: вітер, хмарність, туман і пр. Вони підсилюють або послаблюють дію основних чинників. Так, хмарність вночі зменшує охолодження грунту, вітер пом'якшує дію заморозків. При своїх екстремальних проявах другорядні чинники через основні або безпосередньо можуть повністю детермінувати ріст і розвиток рослин. Наприклад, число днів з туманом більше 300 в році в умовах вологого тропічного клімату обумовлює висотну межу вологих субтропічних лісів на висотах 450-600 м (Пузаченко, Дияконів, 1982). Закон мінімуму (чи лімітуючого чинника Ю. Либіхаха). Згідно з ним, за оптимальних інших умов рівень біологічного і сільськогосподарського урожаїв визначається тим чинником, який знаходиться в мінімумі. Наприклад, в посушливих районах кількість вологи виступає лимітуючим чинником урожаю. Закон оптимуму (чи сукупної дії чинників). Найвища продуктивність рослин забезпечується тільки оптимальним поєднанням усіх чинників, що впливають на зростання і розвиток рослин. Закон толерантності В. Шелфорда, згідно з яким рослини, як і інші організми, мають широкий діапазон існування відносно одних чинників і вузький - відносно інших. Якщо умови по одному екологічним фактору не оптимальні для виду, то може звузитися і діапазон толерантності до інших екологічних чинників. Закон плодозміни полягає в чергуванні культур в просторі і в часі (сівозміни), що дозволяє, за інших рівних умов, отримувати вищі урожаї, ніж при повторних посівах однієї і тієї ж культури на одному місті (монокультура). Закон критичних періодів зводиться до того, що в житті кожної рослини є періоди, коли воно найбільш чуттєві до якого-небудь чинника середовища (температура, волога, сонячна радіація, рівень кислотності грунтів і ін.). Закон фотоперіодичної реакції (чи фізіологічного годинника) : рослини реагують на тривалість дня і ночі, прискорюючи або уповільнюючи розвиток при зміні тривалоті дня. Здійснення розумної хімізації сільського господарства і проведення комплексних меліорацій відкриває можливість ефективно працювати вказаним вище біологічним законам. Між тим умови сільськогосподарського виробництва в в Укракїні далеко не ідеальні. С/г угіддя займають приблизно…… площі, у тому числі рілля - ……. Україна характеризується великою різноманітністю грунто-кліматичних умов та нерівномірністю розподілу опадів і водних ресурсів за роками та періодами року і по території. Найсприятливіший збіг природних умов для розвитку сільськогосподарського виробництва спостерігається у лісостеповій зоні, яка охоплює понад 35% всієї території. Середньорічна кількість опадів зменшується від 500 (на півночі) до 450 мм (на півдні). За період вегетації рослин тут випадає 250—300 мм опадів, в окремі роки — до 150 і навіть до 100 мм. Випаровування (V—IX) з водної поверхні становить 590—700 мм. Протяжність періоду з температурою повітря понад 10° досягає 110—120 днів, річна сума температур >10°—2500° на півночі і 2800° на півдні зони. Середня протяжність безморозного періоду становить 160—175 днів. Грунти на лівобережжі Дніпра переважно чорноземні, на правобережжі — чорноземні та сірі опідзолені. Торф'яні грунти зустрічаються лише в заплавах річкових долин, причому заболоченість заплав з віддаленістю на південь різко зменшується. Загальна площа боліт у лісостеповій зоні становить близько 500 тис. га. Болота переважно низинного типу. В лісостеповій зоні зволоження потребують не лише осушені торфові грунти, а й мінеральні землі, особливо якщо вони використовуються під городні культури і трави. Середньорічний стік води, яка надходить у річки, змінюється від 70 до 90 мм, а в середньому по зоні становить 75 мм. Поліська зона займає північну частину України. Південна межа її проходить приблизно по лінії Рава-Руська — Буськ — Броди — Кременець —Шепетівка —Бердичів —Бишів —Київ —Ніжин. За кліматичними умовами ця зона відрізняється від лісостепової і степової більшою кількістю опадів, меншою континентальністю клімату і помірними температурами. Середньорічна кількість опадів становить 550—600 мм, причому більша їх частина (300—350 мм) випадає за вегетаційний період (травень — вересень). У засушливі роки сума опадів, які випадають за вегетаційний період, знижується до 200 мм. Середньорічний стік у поліській зоні становить 100—120 мм. Річна сума температур понад 10° не перевищує 2400°, в той же час безморозний період такий же і навіть більший, ніж в інших зонах; в середньому він становить 175 днів. Основними ґрунтовими відмінностями є дерново-слабопідзолисті, які залягають на давньоалювіальних та флювіогляціальних відкладах; дерново-середньопідзолисті, які залягають на продуктах звітрювання твердих карбонатних порід, і дерново-глейові заболочені та торф'яні грунти, які залягають на супіщаних та піщаних відкладах. Дерново-глейові заболочені та торф'яні грунти в поліській зоні займають понад 1900 тис. га. По окремих басейнах річок вони становлять від 16 до 50%. На заході частину заболочених земель займають сфагново- верховинні болота. В центрі на сході зони цих боліт майже нема. Болота річкових заплав низинні. Характерною особливістю Полісся є велика залісеність. Випаровування за вегетаційний період тут майже щорічно превалює над опадами. В засушливі роки навіть на неосушених болотах рівень ґрунтових вод до серпня знижується на 50—60 см. Раніше існувала думка про те, що Полісся це район надмірного зволоження і що меліорація зводиться тут лише до осушення. Правильніше ж вважати Полісся зоною достатнього, але нестійкого зволоження і при проектуванні осушення й освоєння під сільськогосподарські культури, луки та культурні пасовища передбачати штучне регулювання водно- повітряного режиму осушених грунтів, використовуючи поверхневий і ґрунтовий стік, зарегульований в ставках, водосховищах та каналах. При відсутності достатніх запасів водних ресурсів для зазначеної мети в ряді випадків осушення недоцільне. Степова зона простягається на південь від лісостепової до Чорного і Азовського морів, відзначається різкою посушливістю та високими температурами в літній період. Кількість річних опадів помітно зменшується, а температури наростають з наближенням до моря. Середньорічна кількість опадів тут становить 450—350 мм, а за вегетаційний період —250—175 мм, знижуючись в окремі роки до 50 мм і менше. Середньорічний стік змінюється від 5 до 25 мм, в середньомупо зоні становить близько 12 мм. Протяжність теплого періоду (в днях) на півночі становить 258, а на півдні —285. Безморозний період тут приблизно такий же, як і на Поліссі (164—181 день), а період з температурами +5° і вище — 214—288 днів. Сума температур за травень — вересень дорівнює 2800° для півночі і 3400° для півдня. Випаровування з водної поверхні набагато перевищує опади і, наприклад, за літо середнього за опадами року становить 740—900 мм. Ґрунтовий покрив цієї зони порівняно одноманітний. На півночі він представлений переважно середньо- та малогумусними чорноземами, на півдні — південними чорноземами на важкосуглинистих та глинистих лесах. У Причорномор'ї поширені темно-каштанові грунти у комплексі з південними солонцюватими чорноземами. Степова зона характеризується більшою континентальністю клімату, ніж інші. Середньодобова амплітуда коливань температур досягає 28°, а відносна вологість в липні та в серпні в середньому знижується до 40%. Недостатня кількість опадів, сухі вітри зумовлюють значну нестачу насичення вологою повітря. Найнесприятливіші посушливі періоди, часто високі температури повітря (до 30° і вище) супроводжуються падінням відносної вологості до 20% і нижче. В цілому степова зона, особливо її південна частина, краще забезпечена теплом, ніж опадами. Ось чому врожаї сільськогосподарських культур зазнають тут великих коливань. За останні сто років відмічено 83 весняні засухи. Літні засухи в липні — серпні спостерігаються майже щорічно, а катастрофічні —1 раз на 5—7 років. За останні тридцять років на території України сильні засухи відмічались в 1946, 1950, 1954, 1963, 1968 та 1972 рр. Тому зрошення в даних умовах ефективніше, ніж інші агротехнічні заходи, впливає на родючість грунтів, тоді як у поліській зоні головна роль належить осушувальним ме- ліораціям з двостороннім регулюванням водно-повітряного режиму. Зрошувальні меліорації на півдні України поліпшують водний та тепловий режими грунтів і в 2—3 рази підвищують їх родючість, дають змогу одержувати по два врожаї на рік, попереджають шкідливий вплив суховіїв, покращують гідрогеологічні умови та якість підземних вод. Площа боліт та заболочених земель на Україні, які потребують осушувальних меліорацій, становить 3741,2 тис. га. Площа земель, придатних* для зрошення в степовій зоні, перевищує 12 млн. га. Оскільки і в поліській зоні меліоровані землі вимагають зволоження в роки з опадами нижче норми, всі землі України, які потребують водних меліорацій, не можуть бути забезпечені власними водними ресурсами. Площі зрошуваних та осушених земель, тис. га
Необхідність проведення різних видів меліорацій і їх поєднань обумовлена і агрокліматичними ресурсами. У основі агрокліматології лежить сільськогосподарська оцінка клімату і погода, яка розглядається як ресурс сельс-кохозяйственного виробництва. Показники, що характеризують просторово-часові зв'язки зростання, розвитку і урожайності сільськогосподарських культур з кліматом і погодою, їх елементами і комплексами, дістали назву агрометеорологічних і агрокліматичних. Основними інтегральними показниками термічних ресурів території і потреби рослин в теплі є суми активних і ефективних температур. Потреба в теплі - кількість тепла, необхідне даному фітоценозу або рослині для оптимального зростання і розвитку в період вегетації. Активною називають середньо-добову температуру повітря після її переходу через биологіний нуль розвитку цієї культури. Ефективна температура є різницею між середньою добовою температурой повітря і біологічним нулем цієї культури. Термічні ресурси території зазвичай оцінюють сумою активних температур повітря вище 10°, оскільки при цій температурі і вище активно вегетує більшість рослин помірного поясу. Іншою важливою характеристикою термічних ресурсів є тривалість періоду з середньою добовою температурою повітря вище 10°. Третій, більше приватний показник термічного режиму - тривалість безморозного періоду. Інтегральними показниками агрокліматичних умов виступають гідротермічні коефіцієнти, які широко використовуються для обгрунтування виду водних меліорацій. Найпоширенішими є: гідротермічний коэфіцієнт Г. Т. Селянинова (1), показники зволоження Д. І. Шашкоо (2), П. І. Колоскова (3), радіаційний індекс сухості М. І. Будико (4) та ін.:
Коефіцієнт Алнатьева k = E (випар)/E0(випаровуваність) До важливих характеристик агрокліматичних ресурсів є кількість днів в році з відносною вологістю повітря менше 30% і число днів із бурями і суховіями. Біологічна і сільськогосподарська продуктивність ландшафту залежить від забезпеченості водою. Основним джерелом водних ресурсів служать динамічні запаси води,відтворювані в процесі кругообігу, що зв'язує усі частини гидроферы і усі джерела водних ресурсів. Звідси слідують важливі практичні висновки: по-перше, використання будь-якого з джерел водних ресурсів не може не впливати на стан інших джерел; по-друге, взаємозв'язок між кругообігом води і різними компонентами природи дозволяє управляти цим процесом шляхом дії на інші компоненти, особливо на грунтовий і рослинний покрив. Численний арсенал видів і способів меліорацій дозволяє управляти ключовими ланками кругообігу води. Услід за С. Л. Вендровым (1979), вважаємо необхідним підкреслити, що категорія водні ресурси - не синонім природних вод. Це поняття социальноісторичне, його зміст змінюється відповідно до рівня розвитку виробничих сил суспільства. Під водними ресурсами конкретного періоду слід розуміти ті види природних вод, які можна використовувати зараз при цьому рівні развику їх засобів управління, а також види природних вод, які використовуватимуться в найближчій перспективі. Прийнято вважати, що основним видом водних ресурсів і головним джерелом прісних вод є річковий стік і води озер і водосховищ. Проте, строго кажучи, базовим покаником для розрахунку водних ресурсів повинні виступати атмосферні опади за вирахуванням фізичного випаровування. Балансова оцінка водних ресурсів світу і колишнього СРСР представлена в таблиці. 5. Що ж відносити до реальних водних ресурсів, які можуть широко використовуватися в різних галузях господарства і сферах діяльності людини? По-перше, це гарантований середній багаторічний стік, що складається з межового і мінімального паводочного. На території колишнього СРСР це приблизно 1700 км3 води. По-друге, витрата вологи на транспірацію культурної і природної рослинності, що становить близько 4000 км3. Сюди включена волога, що формує щорічний приріст деревини (він дорівнює приблизно 1 млрд м3), кормові угіддя (на середину 80-х років - 500 млн т кормових одиниць)., дикорослі плоди і ягоди (заготівля дикорослих плодів і ягід в 80-х роках в СРСР щорічно складала 100-120 тис. т). Окрім річкового стоку велике господарське значення мають водні ресурси водосховищ і озер. Загальний об'єм прісної води в озерах складає 25,2 тис. км3, у тому числі 23 тис. км3 в оз. Байкал. Використання озер, як правило, носить екстенсивний характер і полягає в задоволенні місцевих господарських, побутових і рекреаційних потреб. Для регулювання річкового стоку з метою задоволення потреб народного господарства створені водосховища. У країнах СНД їх близько 4 тис., кожне з яких об'ємом більше 1 млн м3. У болотах сконцентровано близько 3 тис. км3 води. Просторово-часовий розподіл водних ресурсів (опадів, річкового стоку) характеризується двома основними рисами: значною нерівномірністю територіального розподілу - 82% стоку доводиться на басейни Північного Льодовитого і Тихого океанів; на басейн Атлантичного океану доводиться 8% річного стоку; нерівномірністю розподілу стоку по сезонах року : для більшості регіонів СНД найбільший об'єм стоку - навесні, найменший - взимку. Тільки на Далекому Сході, в Криму і на Чорноморському узбережжі Кавказу стік підвищений в літньо-осінній період. Обгрунтування і планування меліорацій повинні здійснюватися з урахуванням водогосподарської, що склалася, і соціально-економічної інфраструктур, що носять як сучасні, так і "реліктові" риси. У сучасному водному господарстві країн СНД з 1988 р. спостерігається тенденція до зниження водозабору і водопотреблеиия, В 1985 р. в СРСР водоспоживання склало 289,5 млрд м 3. Причина зниження - вдосконалення технологій (економія води) і згортання виробництва в постперебудовний час. Структура водпотребления і використання водних ресурсів - система більше інерційна. На виробничі потреби (виключаючи сільське господарство) витрачається 37%, у тому числі на питне водопостачання - 9%. Водоспоживання на зрошування, обводнення і сільськогосподарське водопостачання по централізованих водопроводах складає 53%. Сільське господарство - основний споживач води. Втрати води при транспортуванні, куди входить її фільтрація і випар з каналів, складали в СРСР в 80-і роки приблизно 16% водозабору. Відмітимо, що ККД зрошувальних систем дорівнювали 0,55-0,7. Велике меліоративно-географічне значення має якісний склад природних вод. В цілому по країнах СНД відсоток скидних забруднених вод від загального об'єму стоків, що підлягають очищенню, рівний 70, причому найбільш несприятливе положення спостерігається в РФ. Таким чином, в межах Росії і інших країнах СНД є об'єктивні передумови для здійснення різних видів меліорацій. ГЕОГРАФІЧНІ ОСНОВИ КУЛЬТУРТЕХНИЧЕСКИХ МЕЛІОРАЦІЙ Необхідність проведення культуртехнических меліорацій викликається, в першу чергу, станом поверхні території, що обмежує можливості проведення сільськогосподарських робіт і що знижує продуктивність угідь. Основними різновидами культуртехнической невлаштованості території є: дрібна коитурность угідь, завалуненность і каменястість грунту, закустаренность і закочка ренность, строкатість грунтового покриву. Контурность угідь - площа ділових масивів сільськогосподарських угідь. Найбільше поширення дрібноконтурних угідь характерне для областей розвитку льодовикових відклад |
|||||||||||||||||
|
Виробництво основних видів продукції рослинництва |
Продукція та додаткові біолог ічні активи рослинництва |
|
Сільське господарство Встановіть відповідність між сільськогосподарською зоною і галуззю рослинництва |
Нестійкість динаміки виробництва продукції рослинництва поряд з іншими... Нестійкість динаміки виробництва продукції рослинництва поряд з іншими факторами призводить до коливання рівня затрат на один гектар... |
|
Закони термохімії Хімічна термодинаміка вивчає переходи хімічної енергії в інші форми – теплову, електричну і т п., встановлює кількісні закони для... |
Закони сучасної загальної риторики Більша увага буде приділена тому, як ці закони працюють при безпосередній взаємодії з тим (або з тими), кому ця мова адресована,... |
|
Тема уроку: Газові закони. Комп ’ ютерні презентації. Мета уроку:... Закон Бойля- Маріотта. Добуток тиску даної маси газу об’єм, що його займає газ за сталої температури, є величиною сталою |
Тема уроку: Фотоефект. Закони фотоефекту. Мета уроку Навчальна: активізувати знання про методи наукового пізнання природи; сформувати в учнів уявлення про фотоефект і вивчити його закони;... |
|
Тема: Кола постійного струму: паралельне, послідовне та змішане з'єднання... Мета: Розглянути залежність сили струму від напруги на ділянці кола, сформувати основні закони послідовного та паралельного з’єднання... |
Хід збирання врожаю в усіх категоріях господарств станом на 1 жовтня 2012 року Рослинництво. За січень-вересень п р. індекс обсягу виробництва продукції рослинництва порівняно з відповідним періодом 2011р становив... |