1.5. Основні законодавчі акти з охорони праці
Конституція України
Основним законом, що гарантує право громадян на належні, безпечні та здорові умови праці, є Конституція України. У Конституції проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають, або на яку погоджуються.
Роботодавець (власник підприємства) зобов'язаний забезпечити працівникам безпечні та нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці.
Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки робітників.
Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах щодо охорони праці, а саме:
> Кодексі законів про працю;
> Законі України «Про охорону праці»;
> Законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;
> Законі України «Про пожежну безпеку»;
> Основах законодавства України про охорону здоров'я;
> Законі України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»;
> Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища»;
>Законі України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;
> Законі України «Про поводження з радіоактивними відходами»;
> Законі України «Про дорожній рух»;
> Законі України «Про колективні договори і угоди».
>Закон України «Про охорону праці»
>Закон України «Про охорону праці» — це самостійна гілка в законодавстві України про працю. Закон визначає основні положення конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці, а також встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форми власності та видів діяльності (далі — підприємство), фізичних осіб, які, відповідно до законодавства, використовують найману працю, та на працюючих за наймом.
Закон не відмінив жодної з чинних норм і дозволив:
> створити органи управління охороною праці та систему органів нагляду за охороною праці;
> створити власну нормативно-правову базу з охорони праці;
> забезпечити гласність з питань охорони праці;
> ввести економічні важелі управління охороною праці;
> визначити роль колективних договорів;
> увести нові інститути управління і нагляду за охороною праці на підприємстві (уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці);
> розпочати підготовку дипломованих спеціалістів з охорони праці.
Розглянемо основні принципи державної політики в галузі охорони праці:
> пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності та відповідальність роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці;
> комплексне вирішення завдань охорони праці на основі створення загальнодержавної, регіональних та галузевих програм поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
> соціальний захист працівників, повне відшкодування збитків потерпілим від нещасних випадків на виробництві, профзахворювань;
> встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
> проведення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці.
Цей Закон покладає на роботодавця повну відповідальність за створення безпечнх умов праці на кожному робочому місці. Але й працівник також несе відповідальність за збереження життя і здоров'я — як свого, так і тих, хто працює поруч.
Чітко висвітлена соціальна спрямованість Закону. Він гарантує не лише належні, безпечні та здорові умови праці, а й соціальний захист працівників, інвалідів праці, а також сімей тих, хто загинув на виробництві.
Вперше Закон проголошує, що працівник може відмовитися від роботи, якщо не дотримується законодавство з охорони праці, а роботодавець при цьому буде виплачувати йому середній заробіток.
На виконання Закону для проведення наукових досліджень у галузі охорони праці створено Національний нау-
. ково-досліднии Інститут охорони праці, а для навчання
посадових осіб і спеціалістів з охорони праці — Головний навчально-методичний центр Держнаглядохоронпраці.
На рис. 2 схематично подано законодавчу базу з охорони праці.
Фінансування профілактичних заходів з охорони прані на підприємстві здійснюється роботодавцем. Перелік таких заходів визначається згідно з переліком заходів та засобів, що затверджений Кабінетом Міністрів України (додаток 2). Працівник не несе жодних витрат на заходи з охорони праці.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»
Цей Закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.
Завданнями страхування від нещасних випадків є:
> здійснення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням;
> відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
> відшкодування матеріальних та моральних збитків застрахованим і членам їхніх сімей. Дія Закону поширюється на осіб, які працюють за умовами трудового договору на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності, а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.
Гарантом забезпечення прав у страхуванні від нещасних випадків на виробництві для всіх застрахованих є держава.
Основними принципами страхування від нещасних випадків є:
> паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасних випадків;
> своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;
> обов'язковість страхування від нещасних випадків осіб, які працюють за умовами трудового договору, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;
> диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, рівня виробничого травматизму на кожному підприємстві;
> економічна зацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці.
Обов'язковому страхуванню від нещасних випадків на виробництві підлягають:
> особи, які працюють за умовами трудового договору;
> учні та студенти навчальних закладів, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час набуття професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах.
Для страхування від нещасних випадків на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника.
Особам, які підлягають страхуванню від нещасних випадків, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.
Закон гарантує соціальний захист працівників, інвалідів праці, а також сімей тих, хто загинув на виробництві.
Законом забезпечується особливий захист інтересів важко травмованих працівників, а також інтересів утриманців та членів сімей загиблих.
Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.
Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння), складений за встановленими формами.
Порушення правил охорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов'язань перед потерпілим, а такий нещасний випадок або професійне захворювання також є страховим випадком.
У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати збитки, заподіяні працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:
> допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
> одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;
> щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;
> пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
> пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
> грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;
> допомогу дитині, яка народилася інвалідом унаслідок травмування на виробництві або профзахворювання її матері під час вагітності;
За потерпілим, тимчасово переведеним на легку оплачувану за нижчими тарифами роботу, зберігається його середньомісячний заробіток.
Кодекс законів про працю
Кодекс законів про працю України — основний закон національного трудового законодавства.
Законодавство про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.
Працівники реалізують право на працю укладанням трудового договору на підприємстві, в установі тощо. Працівники мають право на:
> відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;
> здорові й безпечні умови праці;
> матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, у разі хвороби, втрати працездатності, а також матеріальну допомогу в разі безробіття;
> об'єднання в професійні спілки;
> вирішення колективних трудових конфліктів. Умови договорів про працю, які порушують чинне законодавство України про працю, вважаються недійсними.
Закон України «Про охорону здоров'я населення»
Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи охорони здоров'я населення в Україні.
За Конституцією України кожен громадянин України має право на охорону здоров'я. Це право передбачає:
> життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я людини;
> безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
> безпечні та здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;
> кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до якої входить також вільний вибір лікаря та медичної установи;
> матеріальну компенсацію за втрачене здоров'я. Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їхніх прав у сфері охорони здоров'я у спосіб:
>створення мережі закладів охорони здоров'я;
>надання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги;
> здійснення державного нагляду в сфері охорони
здоров'я; А встановлення відповідальності за порушення прав
громадян у сфері охорони здоров'я. Громадяни України зобов'язані:
> піклуватися про своє здоров'я і здоров'я своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; г проходити своєчасно медичні огляди, робити
профілактичні щеплення;
> надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які опинилися в умовах, що загрожують їхньому життю і здоров'ю.
Окремо в Законі передбачено охорону здоров'я матері та дитини, неповнолітніх. У статті 65 Закону йдеться про контроль трудового і виробничого навчання та умов праці підлітків.
Держава піклується, щоб виробниче навчання підлітків здійснювалося тільки з тих професій, які відповідають їхньому вікові, фізичному і розумовому розвитку та стану здоров'я.
Трудове і виробниче навчання неповнолітніх здійснюється під систематичним медичним контролем. Медичні огляди працюючих підлітків повинні проводитися не рідше як один раз на рік.
Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»
Закон встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні. Закон визначає санітарне та епідеміологічне благополуччя населення як оптимальні умови життя і діяльності людини, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.
Виконуючи закон, підприємства зобов'язані:
> розробляти і здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи;
> забезпечувати лабораторний контроль за виконанням санітарних норм щодо рівнів шкідливих для здоров'я працівників факторів виробничого середовища;
> інформувати органи та установи державної санітарно-епідеміологічної служби про надзвичайні події та ситуації, що становлять небезпеку для здоров'я населення;
> відшкодовувати в установленому порядку працівникам та громадянам збитки, яких завдано їхньому здоров'ю внаслідок порушення санітарного законодавства.
Відповідно до законодавства забезпечення санітарного благополуччя досягається такими основними заходами:
> гігієнічною регламентацією та контролем (моніторингом) усіх шкідливих і небезпечних факторів навколишнього та виробничого середовища;
> державною санітарно-гігієнічною експертизою проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм та діючих об'єктів;
> включенням вимог безпеки до здоров'я та життя людини до державних стандартів та нормативно-технічної документації;
> ліцензуванням таких видів діяльності, що пов'язані з потенційною небезпекою для здоров'я людей;
> пред'явленням відповідних гігієнічних вимог до проектування, забудови та експлуатації будівель, споруд, приміщень і території;
> контролем та аналізом стану здоров'я населення, у тому числі працюючого;
> профілактичними санітарно-лікувальними заходами.
Закон України «Про пожежну безпеку»
Закон визначає правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України. Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон наголошує, що забезпечення пожежної безпеки підприємств покладається на їх керівників.
Власники підприємств зобов'язані:
> розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;
> забезпечувати дотримання протипожежних вимог, стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів І постанов державного пожежного нагляду;
> організовувати навчання працівників правил пожежної безпеки.
У загальноосвітніх, професійних і вищих навчальних закладах організовується вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також дій у разі пожежі.
Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється Державним департаментом пожежної безпеки Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій.
Усі працівники при прийнятті на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктажі з питань пожежної безпеки.
Особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань пожежної безпеки, до роботи не допускаються.
На підприємствах з метою проведення профілактики пожеж, організації їх гасіння створюються добровільні пожежні дружини.
За порушення вимог пожежної безпеки до службових осіб застосовуються штрафні санкції та адміністративні стягнення.
Громадський контроль за виконанням вимог законодавства з пожежної безпеки здійснюють добровільні пожежні дружини.
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»
Завданням законодавства про охорону навколишнього середовища є встановлення відносин у галузі охорони, використання та відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідація негативного впливу господарської діяльності на довкілля.
Закон передбачає підвищення екологічної культури населення, а також підготовку кваліфікованих спеціалістів через обов'язкову освіту і виховання у сфері охорони навколишнього природного середовища в навчально-виховних закладах. Кожен громадянин України має право на: безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище; отримання екологічної освіти; участь у роботі громадських екологічних об'єднань. Державний контроль у сфері охорони довкілля здійснюють Ради депутатів, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України і Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій. Громадський контроль за охороною навколишнього природного середовища здійснюється громадськими інспекторами.
Нагляд за дотриманням вимог законодавства здійснює Генеральний прокурор України.
Закон регулює також використання природних ресурсів. Для фінансування заходів з охорони довкілля створено державний і регіональний фонди охорони навколишнього природного середовища за рахунок:
> штрафів за забруднення довкілля;
> штрафів за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища;
>добровільних внесків підприємств та окремих громадян.
У Законі визначено заходи щодо забезпечення екологічної безпеки, атакож природні території та об'єкти, що підлягають окремій охороні (природно-заповідний фонд, курортні та лікувально-оздоровчі зони тощо).
Порушення законодавства України про охорону довкілля тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, кримінальну відповідальність.
Законодавство України про охорону навколишнього природного середовища складається з цього Закону, а також із земельного, водного, лісового кодексів, законодавства про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону та використання рослинного і тваринного світу.
Однією з найвагоміших причин погіршення здоров'я і зниження працездатності людини є стан навколишнього середовища.
Забруднення атмосферного повітря, неякісна питна вода сприяють підвищенню частоти хронічних захворювань органів дихання, травлення, поширенню інфекційних захворювань.
Особливо відчутно впливає на стан здоров'я людей забруднення довкілля промисловими викидами і токсичними відходами виробництва у робочих зонах.
В Україні формується економічний механізм регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища. Мета його запровадження — зменшення шкідливого впливу на довкілля і забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Реалізовується це завдання у двох основних формах: платежі за забруднення навколишнього природного середовища і плати за спеціальне користування природними ресурсами. Ці кошти спрямовуються на заходи для поліпшення екологічної ситуації.
Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки. Закон спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків. Об'єкт підвищеної небезпеки — це такий об'єкт, на якому використовуються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна чи кілька небезпечних речовин, а також інші об'єкти, які є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.
Закон зобов'язує роботодавців подавати до місцевих органів виконавчої влади декларацію безпеки об'єкта підвищеної небезпеки, а також розробляти плани локалізації і ліквідації аварій для кожного об'єкта підвищеної небезпеки, який вони експлуатують. У разі створення загрози виникнення аварії з транскордонним впливом план локалізації та ліквідації аварій повинен передбачати негайне інформування відповідних органів держав, території яких можуть зазнати впливу наслідків такої аварії.
|