ТЕМА 13. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
1. Поняття і правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД).
2. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності.
3. Форма та зміст зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Правила ІНКОТЕРМС.
4. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Ліцензування та квотування.
1. Поняття і правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД)
Здобуття незалежності Україною породило процеси ринкових реформ і її інтеграцію у світовий економічний простір. Поступово розширюється сфера зовнішньоекономічних відносин, як у сфері імпорту товарів і послуг іноземного походження на територію України, так і в сфері експорту вітчизняної продукції на іноземні ринки.
В юридичній літературі зовнішньоекономічна діяльність розглядається як діяльність щодо розвитку співробітництва з іншими державами у галузі торгівлі, економіки, техніки, культури, туризму. Узагальнюючи погляди спеціалістів, які висловлюють свою думку про характеристику зовнішньоекономічної діяльності, можливо говорити про те, що зовнішньоекономічна діяльність - це особлива форма здійснення суспільно-виробничих зв'язків між окремими державами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями у сфері міжнародного економічного співробітництва, яка є предметом вивчення міжнародного економічного права як самостійної галузі міжнародного публічного права.
Офіційне поняття зовнішньоекономічної діяльності надане в ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» де, зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Істотним доповненням визначення поняття зовнішньоекономічної діяльності є вказівка ч. 1 ст. 377 ГК на таку її ознаку, як перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою.
Оскільки мова йде про діяльність суб'єктів господарської діяльності, то цілком логічним є висновок про те, що зовнішньоекономічна діяльність є одним з видів господарської діяльності, під якою Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» розуміє будь-яку діяльність, в тому числі підприємницьку, пов'язану з виробництвом і обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару. Відтак і законодавство про зовнішньоекономічну діяльність є одним з інститутів господарського законодавства України.
Основним нормативно-правовим актом, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, є Закон України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», який визначає принципи зовнішньоекономічної діяльності, окреслює коло її суб'єктів, називає види зовнішньоекономічної діяльності, закріплює основи її регулювання, передбачає встановлення спеціальних правових режимів зовнішньоекономічної діяльності, містить норми щодо відповідальності учасників зовнішньоекономічної діяльності та захисту їх прав і інтересів.
Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України від 23 червня 2005 р. «Про міжнародне приватне право».
Важливе значення для регулювання окремих видів зовнішньоекономічної діяльності мають також Цивільний кодекс України; Закони України «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах», «Про режим іноземного інвестування», «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»; Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»; Укази Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів», «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні»; постанови Кабінету Міністрів (спільно з Національним банком України) «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) та типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті», «Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності», а також нормативно-правові акти Міністерства економіки України.
2. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності..
Господарський кодекс України визнає суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності:
а) суб'єктів господарювання, зазначених в пп. 1, 2 ч. 2 ст. 55 ГК:
- господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
- громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
б) у зовнішньоекономічній діяльності можуть брати участь також зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 378 ГК).
При цьому всі зазначені суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які прямо не заборонені законами України її види незалежно від форми власності та інших ознак.
Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно із законодавством України, а фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх установчих документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.
Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно із законами цих держав. Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України.
Господарська, в тому числі зовнішньоекономічна діяльність іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України, регулюється законами України щодо порядку здійснення іноземними особами господарської діяльності на території України. У разі якщо зазначена діяльність пов'язана з іноземними інвестиціями, вона регулюється відповідними законами України.
Представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності підлягають реєстрації в порядку, встановленому ст..5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» і Інструкцією «Про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні», затвердженою наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України від 18.01.96 р. №30 (у цей час реєстрацію представництв здійснює Міністерство економіки України).
Вирішальним для рішення питання про необхідність реєстрації іноземного представництва в Україні є здійснення таким представництвом операцій у внутрішньогосподарському обороті України. Тому, наприклад, якщо іноземний представник займається винятково тим, що укладає на території України експортно – імпортні контракти від імені іноземного суб’єкта господарювання із суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України, при цьому діє без відкриття рахунку, без залучення найманих робітників, то таке представництво не є «постійним» і його реєстрація в Міністерстві економіки України не потрібна.
Крім того, структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності реєструється в податкових і митних органах як так звані «постійні представництва нерезидентів», через які нерезиденти здійснюють в Україні господарську діяльність. Така реєстрація здійснюється з метою оподаткування доходів нерезидентів в Україні й робить їх «постійні представництва нерезидентів» суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України.
Суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України (резидентів) варто відрізняти від іноземних суб’єктів господарювання (нерезидентів). Останні не підпорядковуються юрисдикції України і при здійсненні своєї діяльності керуються законодавством країни реєстрації, а не законами України про зовнішньоекономічну діяльність.
3. Форма та зміст зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Правила ІНКОТЕРМС.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав і обов'язків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Основними актами законодавства України, що регулюють форму, порядок укладання і виконання зовнішньоторговельних договорів (контрактів), є: ГК України, ЦК України, закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах» у редакції від 04.10.2001 р., «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.98 р., Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) від 06.09.2001р. №201; Інструкція про порядок заповнення інформаційної картки реєстрації зовнішньоекономічного договору (контракту), затверджена Наказом Міністерства економіки «Про порядок реєстрації (обліку) зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом» від 15.12.2005 р.
Серед основних міжнародних джерел, що регулюють питання укладання й виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів), можна виділити Віденську конвенцію 1980 року про міжнародну купівлю-продаж товарів, Нью-Йоркську конвенцію про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, а також Європейську конвенцію про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 року тощо.
Практика міжнародної торгівлі передбачає чимало видів зовнішньоекономічних контрактів. Серед них основними є:
— контракти купівлі-продажу товарів;
— зовнішньоторговельні агентські угоди і їхні підвиди (контракти комісії й доручення);
— контракти, що оформляють операції зустрічної торгівлі:
— операції натурального обміну (бартеру);
— операції, що передбачають участь продавця в реалізації товару, запропонованого покупцем (зустрічні закупівлі, авансові закупівлі, угоди типу «свитч», рамкові угоди, угоди типу «офсет», угоди позитивної зустрічної торгівлі й ін.);
— операції промислового співробітництва (виробниче кооперування, співробітництво на компенсаційній основі, операції з давальницькою сировиною);
— контракти міжнародного перевезення вантажів (пасажирів) та інші види.
Уся зовнішньоекономічна діяльність опосередковується зовнішньоекономічними договора- ми (контрактами).
Стаття 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює порядок їх укладання. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом.
Міжнародні акти про зовнішньоекономічні договори не передбачають обов'язкові вимоги щодо письмової форми укладання договорів. Так, ст.11 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. закріплює загальний принцип, відповідно до якого не потрібно, щоб договір купівлі-продажу був укладений або підтверджений у писемній формі. Однак Україна при ратифікації Віденської конвенції зробила застереження, відповідно до якого для угод, підписаних суб'єктами підприємницької діяльності з місцем розташування в Україні, обов'язковою є письмова форма незалежно від місця їхнього здійснення.
На відміну від колишньої редакції ст. 6 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» (яка була предметом тлумачення Конституційним Судом України) нова редакція цієї статті передбачає, що підписувати договір від імені суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України — юридичної особи (замість двох осіб, як це було передбачено раніше) тепер може одна особа, повноваження якої на укладання договору повинні виходити з доручення, статутних документів, договорів і інших підстав, які не суперечать Закону.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.
Право, що підлягає застосуванню до контракту в сфері зовнішньоекономічної діяльності, визначається за згодою сторін контракту. При відсутності в контракті умови про застосовне право, сторони можуть погодити вибір права надалі. Якщо така домовленість не досягнута, компетентне право договору визначається на підставі колізійних норм, передбачених Законом України «Про міжнародне приватне право».
Зміст зовнішньоекономічного договору визначається відповідно до вимог ГК України про істотні умови договорів. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Міністерства економіки України та з питань європейської інтеграції від 06.09.2001 р. № 201, є свого роду примірним договором, тому що визначає обов'язкові для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України умови зовнішньоекономічної діяльності договорів — сторони можуть передбачити інші умови, якщо тільки така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта та інших істотних умов.
Це Положення застосовується при укладанні договорів купівлі - продажу товарів (наданні послуг, виконанні робіт) і товарообмінних договорів, але не застосовується до концесійних та деяких інших договорів.
До примірних умов зовнішньоекономічного договору належать:
1. Назва, номер договору, дата й місце його укладання.
2. Преамбула.
3. Предмет договору. У додатку до договору на переробку давальницької сировини вказується, крім того, відповідна технологічна схема переробки.
4. Кількість і якість товару.
5. Базисні умови поставки товарів (відповідно до правил «Інкотермс») або порядок прийому-передачі виконаних робіт або зроблених послуг.
6. Ціна й загальна вартість договору (контракту).
Цінові показники можуть бути також зазначені в додатках (специфікації), на які робиться посилання в тексті договору.
У договорі на переробку давальницької сировини визначається також його заставна вартість. У бартерному (товарообмінному) договорі заставна вартість експортованих товарів виражається в іноземній валюті, яка віднесена НБУ до І групи Класифікатора валют.
7. Умови платежу, що вказують на спосіб, порядок і строки фінансових розрахунків і гарантій виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань.
8. Умови здачі (прийому) товарів (робіт, послуг), що передбачають строки й місце фактичної передачі товарів, перелік товаросупроводжувальних документів.
9. Умови про упакування й маркування товару.
10. Форс-мажорні обставини.
11. Порядок застосування санкцій, відшкодування збитків і пред'явлення рекламацій (претензій) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань.
12. Урегулювання спорів у судовому порядку. Тут визначаються умови й порядок розгляду спорів щодо тлумачення договору (контракту) з визначенням назви суду, а також матеріального й процесуального права, що буде застосовуватися цим судом.
У договорах міжнародної купівлі-продажу товарів, бартерних і інших контрактах, що укладаються українськими суб'єктами господарювання, найчастіше обмовляється, що суперечки, які виникають за даним контрактом або в зв'язку з ним, підлягають передачі на розгляд і остаточне рішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (відповідно до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.94 р., Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України, затвердженого рішенням Президії ТПП України від 25.08.94 р.)1.
13. Місцезнаходження й платіжні реквізити сторін.
14. Додаткові умови: страхування, гарантії якості, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, порядок сплати податків, митних зборів, можливість і порядок внесення змін до договору.
З метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічного договору законодавству України окремі види зовнішньоекономічних контрактів підлягають обов'язковій реєстрації згідно зі ст. 383 ГК України. Реєстрації підлягають зовнішньоекономічні контракти на здійснення експортних операцій з металобрухтом на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р.; товари, які ввозяться на митну територію України відповідно до Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 р.
Світовою економічною системою, у яку інтегрується наша держава, вироблені норми й правила, що регулюють міжнародні торговельні відносини.
При укладанні й виконанні зовнішньоторговельних договорів купівлі-продажу значну роль грає особливий вид звичаїв, що склалися в міжнародній торгівлі, — так звані базисні умови поставки.
Базисними умовами в експортно-імпортному контракті називають спеціальні умови, які визначають обов'язки продавця й покупця щодо доставки товару й встановлюють момент переходу ризику випадкової загибелі або ушкодження товару із продавця на покупця. Це сформований комплекс типових звичаїв, найбільшою мірою відповідних до характеру даного виду угод. Базисні умови визначають, хто несе витрати, пов'язані із транспортуванням товару від продавця-експортера до покупця-імпортера.
С метою уникнути розбіжностей і спорів щодо тлумачення базисних умов поставки вони були позначені певними торговельними термінами, що найбільш часто зустрічаються і які згодом були систематизовані в уніфікованому документі — Міжнародних правилах інтерпретації комерційних термінів (скорочена назва ІНКОТЕРМС) Міжнародною торговельною палатою в 1936 р.
Розвиток міжнародної торгівлі, поява нових видів товарів і способів їхнього упакування, транспортування, нових видів страхування вантажів, обміну даними, проведення фінансових розрахунків привели до необхідності внесення доповнень і змін у правила ІНКОТЕРМС. Нові редакції правил були прийняті в 1953, 1967, 1976, 1980,1990 і 2000 роках.
У світовій торгівлі правила ІНКОТЕРМС мають рекомендаційний характер. Однак деякі країни, у тому числі й Україна, своїм внутрішнім законодавством встановлюють обов'язкове використання правил ІНКОТЕРМС національними суб'єктами в їхніх зовнішньоторговельних операціях. Так, відповідно до Указу Президента від 04.10.94 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, базисні умови поставки визначаються відповідно до правил ІНКОТЕРМС. Ці правила діють у редакції 2000 року, оскільки відповідно до Указу Президента від 04.10.94 р. № 567/94 опубліковані ІНКОТЕРМС-2000 у газеті «Урядовий кур'єр» № 63 від 03.04.2002 р. і № 68 від 10.04.2002 р.
Прийнявши тлумачення термінів ІНКОТЕРМС за основу контракту, сторонам доцільно не відтворювати текст ІНКОТЕРМС, а зробити відсилання до нього в усьому, що не передбачено контрактом. Разом з тим вони можуть внести до нього зміни або доповнення, що відповідають умовам, які є прийнятими у даній галузі торгівлі, або обставинам, що склалися при укладанні контракту. Зміст цих змін повинен бути детально обговорений у контракті, оскільки вони можуть істотно вплинути на рівень ціни товару.
В ІНКОТЕРМС-2000 є 13 торговельних термінів, розділених на чотири групи, розташованих у міру нарощування контрактних зобов'язань продавця стосовно покупця. Перша група починається з терміна, відповідно до якого продавець несе один лише обов'язок: надати товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві («Е»- термін — ЕХW). Далі йде друга група, відповідно до якої продавець зобов'язаний поставити товар перевізникові, призначеному покупцем («F» - терміни — FСА, FАS і FОВ). Третю групу становлять «С» -терміни, відповідно до яких продавець повинен укласти контракт на перевезення, але не приймає на себе ризик втрати або ушкодження товару або додаткові витрати, що виникли після відправлення товару (СFК, СІF, СРТ і СІР). Нарешті, у четверту групу входять «D» -терміни, при яких продавець несе всі витрати й ризики, необхідні для доставки товару в певне місце в країну призначення (DАF, DЕS, DЕQ, DDUІ і DDР).
|