|
|
Скачати 1.69 Mb.
|
|
ТЕМА 10. Інституціональна трансформація економіки України. Мета: Розглянути сутність інституціональних змін їх механізм, основи інституціонального будівництва та проектування. Ознайомитись з особливостями інституціональної трансформації економіки України. Питання для обговорення: 1. Основи інституціонального будівництва. 2. Власність як базисний інститут трансформаційної економіки. 3.Зміна форм і специфікація прав власності у процесі приватизації. 4. Інституціоналізація ринкової інфраструктури трансформаційної економіки. Питання для самоперевірки 1.В чому полягає взаємозв’язок інституціональних змін в суспільстві і приватизацією. 2.Які особливості приватизації в Україні. 3.Які ви знаєте основні концепції розвитку ринкової інфраструктури. 4.В яких випадках відхилення від норми не приводить до її зміни. 5.Чи завжди інституціональні зміни сприяють ефективності використання ресурсів. 1.Основи інституціонального будівництва. Інститути — це не просто правила (норми) поведінки індивідів, що регламентують їх взаємодію. Вони визначають мотивацію поведінки людей у всіх сферах функціонування суспільства, яка є похідною від системі цінностей, що склалася. Інституціональне будівництво складний і тривалий процес. Його мета визначається стратегічними цілями розвитку конкретного суспільства. Формування інституціональної системи в країнах з перехідною економікою відбувається двома паралельними шляхами. З одного боку, органи влади проводять реформи в основі яких лежать розробка та впровадження формальних правил. З іншого, традиції і звичаї (рутини) служать інституціональною основою консервації традиційних відносин, що базуються на звичні системі цінностей і мотивації діяльності індивідів. У період різкої ломки існуючих формальних правил і норм і створення нових утворюються «ножиці» невідповідності між існуючими традиціями і новими формальними інститутами. У зв'язку з цим виникає проблема подолання існуючого протиріччя, що може бути вирішено тільки через створення ефективної інституціональної системи трансформаційного суспільства. Інституціональна система повинна базуватися на певних принципах, що забезпечують формування цивілізованих соціальних відносин в суспільстві, дає імпульс економічного зростання і підвищення добробуту населення. До таких принципів можна віднести: • забезпечення невід'ємних прав і свобод особистості; • створення стимулів для зростання ефективності суспільного виробництва; • забезпечення зростання життєвого рівня усіх соціальних груп населення; • наявність ефективного контролю за дотриманням діючих іи нових формальних правил, що регламентують взаємини особистості і суспільства з застосуванням санкцій передбачених законом до усіх порушників. 2.Власність як базисний інститут трансформаційної економіки. У Законі України «Про власність» дається характеристика прав власності: «Право власності — це врегульовані законом суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном». Результати первинної приватизації в країнах, де переважає державна власність, засвідчили певну структуру розподілу власності. Очевидно, що первинна приватизація не змогла досягти оптимальної структури власності, тобто такого становища, при якому кожна із правомірностей знаходиться в руках власника, зацікавленого в найбільш ефективному її використанні. Зміна форм власності відбувалася без ґрунтовного дослідження наслідків, а головне, без прогнозування того, який вплив матиме зміна правомірності на діяльність потенційних власників, чи зможуть вони ефективно скористатися своїми правами. І тільки після того, як почалась економічна криза, з'явилися пропозиції, а пізніше й рішення про необхідність проведення приватизації в напрямі пошуку «ефективного власника». Тепер стає очевидним, що проведення приватизації без глибокого наукового опрацювання її підґрунтя значно загальмувало процес реформ і наслідки відчуватимуться ще довго. Процес роздержавлення й приватизації в Україні, пройшовши певний шлях, ще далекий від досконалості. Тому дуже важливо дослідити механізми впливу змін прав власності на інфраструктуру в перехідній економіці, шляхів створення стабільних правил гри на приватизаційному ринку, що має закласти основи їх розробки для регулювання прав власності в майбутньому, в умовах стабільної ринкової інфраструктури. Інституціональні зміни в суспільстві не обмежуються приватизацією. Вона має сенс лише тоді, коли в результаті її проведення економіка починає працювати більш ефективно й життя громадян поліпшується. Ю. Пахомов вважає, що приватна власність визріває природним шляхом, що в наших умовах означає її підтримку державою. У будь-якому разі успіх у реформуванні власності передбачає наявність ринку капіталу, сприятливого інвестиційного клімату, створення такої податкової системи, що стимулювала б виробника до підвищення ефективності виробництва. Специфікація прав власності знижує невизначеність у відносинах і створює передумови вирішення основного економічного завдання — оптимального використання обмежених ресурсів. Реформа відносин власності на першому етапі (через складність і суперечність політичного процесу, в результаті якого і складається первинний варіант специфікації прав власності) не дає оптимальної структури власності. Аналізуючи становище в економіці, не можна стверджувати, що кожна з правомірностей перебуває у власника, зацікавленого в максимально ефективному її використанні. Проведення приватизації стало по суті першим полігоном для випробування шляхів і методів специфікації (установлювання) прав власності в реаліях переходу від державної до приватної власності. Відсутність своєчасного й повного дослідження сутності та механізмів зміни прав власності, на жаль, призвело до значних прорахунків і помилок у процесі приватизації, безпрецедентного економічного спаду, зубожіння й соціального розшарування значної частини населення. Одним із недоліків приватизації в Україні є її нелегальна форма: через процедуру відсудження, за допомогою податкових застав тощо. 3.Зміна форм і специфікація прав власності у процесі приватизації. Специфікація прав державної власності потребує значних зусиль науки й практики управління в умовах переходу від суто державної до змішаної форми власності. Аналіз свідчить, що на деяких підприємствах, де частка держави є значною, економічний стан катастрофічно погіршується. Перша причина пов'язана з нездатністю деяких органів влади ефективно управляти державною власністю. Друга причина полягає в намаганні довести підприємства до банкрутства, зниження його ціни до приватизації для того, щоб придбати його за ціною, нижчою за ринкову. Змішана форма власності не дає змоги розраховувати тільки на ринкові механізми регулювання (саморегулювання) правил взаємодії держави й колективного чи приватного власника, вона вимагає розробки й упровадження організованих (формальних) правил поведінки суб'єктів господарювання, включаючи і владні структури, відповідальні за корпоративні права держави. Формування названих правил має базуватися на специфікації прав власності (що означає створення режиму винятковості для окремих індивідів або групи,за допомогою визначення суб’єкта та об’єкта права, набору правочинності, яку має в своєму розпорядженні даний суб’єкт, а також механізму, що забезпечує їх дотримання), що визначають напрями становлення й регулювання ринкової інфраструктури. Нечітко визначені права власності на підприємствах зі змішаною формою власності є головною причиною їх банкрутства. Така ситуація добре відома стосовно суспільної власності, нераціонального, а іноді й просто варварського використання ресурсів, що перебувають у спільному використанні. Внаслідок ігнорування при проведенні реформ інституціональних обмежень виникли «інституціональні ловушки» до яких відносять розповсюдження бартеру, неплатежі, ухилення від сплати податків і корупцію. Але в процесі приватизації виникли нові «ловушки», зумовленої її специфікою: структура власності, яка склалася, не тільки не відповідає критеріям економічної ефективності, але й створює передумови для соціально-економічних проблем. Особливістю приватизації в Україні — є доведення об'єктів до банкрутства після їх приватизації тими, хто зацікавлений встановити контроль над підприємством, коли вже ФДМУ чи інші державні органи неспроможні впливати на цей процес. Реприватизація відбувається шляхом специфікації прав власності тих, хто в період прозорої приватизації не хотів чи не міг «засвітитися» як власник, тобто відбувається фактичний перерозподіл прав власності тіньовими засобами. У цьому випадку трансакційні витрати перекладаються на суспільство або на рядових власників акцій у вигляді втрат реальної або можливої ринкової ціни останніх. Приватизація, якій передує доведення об'єктів до банкрутства, перерозподіл прав власності шляхом навмисного банкрутства приватизованих підприємств із наступною купівлею здешевлених акцій навіть за вищою, ніж ринкова, ціною, ми називаємо «трансакційними витратами приватизації». Крім цього, необхідно зазначити, що з початком ринкових перетворень реальна господарська практика доповнилася значною кількістю нових деструктивних моделей поведінки й рутини. Ставлення до приватизованих підприємств як до об'єктів наживи, їх грабіж і переведення ліквідних активів за кордон, побудова приватних і державних фінансових пірамід, вивіз капіталу в різних формах, ухилення від сплати податків — це далеко не повний перелік нової рутини, що закріпила традиції «подвійних стандартів» і помітно понизила ефективність економіки перехідних країн. Одна з важливих причин її виникнення полягає в слабкій легітимності приватизаційних процесів у суспільній свідомості, що частково пов'язано з корупцією і численними зловживаннями, що супроводжують ці процеси, частково — стереотипами громадської думки, що засуджує привласнення благ, не зароблених власною працею, а отже, негативно сприймає збагачення окремих приватних осіб у результаті приватизації державної власності. Завершальний етап приватизації охоплюватиме підприємства-гіганти, діяльність яких дуже важлива для подальшого розвитку економіки держави, тому характер їх приватизації буде завершувати формування інституціональної архітектури економічної системи українського суспільства. На сьогодні показники приватизаційних процесів свідчать про їх невисоку ефективність. Специфікація прав власності в Україні продовжується, і вона повинна допомогти забезпечити сприятливі умови для поступального розвитку суспільства й держави. Головним завданням масової приватизації було: • зробити більшість (якщо не всіх) громадян реальними власниками з метою змінити свідомість у напрямі ефективного використання ресурсів і підвищення продуктивної праці «на себе»; • сформувати значний прошарок малого й середнього підприємництва, який у розвинених країнах є підґрунтям формування культури приватної власності, громадянського суспільства. І перша, і друга цілі приватизації були досягнуті, умовно кажучи, тільки наполовину. Звідси випливає завдання подальших кроків держави у приватизаційних процесах. З одного боку, вона має продовжувати курс на приватизацію, и з іншого — має вжити заходів щодо виправлення, наскільки це можливо, допущених у процесі приватизації недоліків, та щодо запобігання їх негативному впливу на подальшу трансформацію економіки. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що держава, що допустила безліч помилок і порушень у процесі приватизації, сама має їх виправляти. І тут слід зважити на можливість двох принципово різних процесів перерозподілу: • перерозподіл власності через ринкову інфраструктуру; • перерозподіл власності через державні механізми. Перший можливий лише за умови вільного переливання капіталу за допомогою фондового ринку, який дотепер в Україні не став повноцінним інструментом перерозподілу власності ринковими методами. Це, у свою чергу, підвищує і без того безмежну роль державного перерозподілу власності. При цьому конкретними методами теоретично можуть бути: —націоналізація (повний перехід певного об'єкта приватної власності у державну власність шляхом викупу; —деприватизація (часткове відновлення або збільшення контролю держави над приватизованим підприємством); —реприватизація (повторна приватизація об'єкта, власник якого не виконав своїх приватизаційних (інвестиційних) зобов'язань, або анулювання на законних підставах попередньої угоди про продаж у приватну власність). Будь-яка діяльність, що стосується зміни форм приватної власності, досить болюча для іміджу України і, безумовно, негативно впливатиме на зменшення і без того невисокої інвестиційної привабливості її економіки. Вважається, що будь-яка із методик реприватизації (фактично перерозподілу власності) за допомогою неринкових механізмів буде відтягувати реформування політико-економічних відносин на віддалену перспективу. Найбільш допустимо вирішувати цю проблему через специфікацію прав власності за допомогою фондового ринку. 4. Інституціоналізація ринкової інфраструктури транзитивної економіки. Система ринкової інфраструктури об'єднує багато елементів і визначає форми й характер взаємодії учасників економічного обороту, через певну систему ринків: ринок товарів, ринок ресурсів, фінансовий ринок тощо. Найбільш важливим, стосовно створення ринкової інфраструктури, можна вважати процес формування інституціональної інфраструктури товарного та фінансового ринків. Інституціоналізація — це перетворення соціальних намірів на норму шляхом їх упровадження за допомогою інституцій влади й на основі засобів правового, економічного, політичного регулювання. Інституціонуванням можна назвати процес оформлення соціальних намірів у конкретні правові акти, за виконання яких відповідають органи влади й управління. Які б не були наміри, що інституціонуються, їх об'єднує уявлення про благо. Інституціоналізація ринкової інфраструктури означає трансформацію намірів господарських (імпліцитних) суб'єктів створити сприятливе середовище (благо) для обміну у вигляді норм права за допомогою економіко-правової регулювальної діяльності реальних суб'єктів влади. Інституціонуванням ринкової інфраструктури можна назвати процес прийняття (оформлення) конкретних правових актів, що регламентують діяльність суб'єктів ринку. Суб'єктами інституціоналізації ринкової інфраструктури можуть виступати держава, фірма, домогосподарство (індивід). Імпліцитний суб'єкт — це індивід, від особи якого відбувається інституціонування, тобто експліцитно не виражений, не реалізований, такий, що потребує діяльності реального суб'єкта. Останній наділений повноваженнями й волею для інституціонування намірів імпліцитних суб'єктів. Реальний і імпліцитний суб'єкти можуть не збігатися, а це призводить до того, що від особи імпліцитного суб'єкта приймаються рішення, що суперечать інтересам останнього, або затягується їх прийняття. Практика реформ в Україні багата такими прикладами в процесі приватизації. Головною причиною названих суперечностей є значне відставання інституціональних змін від потреб реформування економіки. Об'єктом інституціоналізації ринкової інфраструктури виступають умови, необхідні суб'єктам для здійснення своїх намірів. До них можна віднести:
Наступний аспект інституціоналізації — це процесуальність, яка має вербальний характер. Якщо влада має високу легітимність і діє в незначних за розміром соціумах, то визначальним є словесне інституціонування. Втілення усного інституціонування — звичайне право, що діє на основі персональної домовленості всередині окремих спільнот. Із розвитком та ускладненням політичної та економічної систем основним засобом комунікації стає письмовий текст, спроможний докладно фіксувати сутність вимог і угод та зберігати їх протягом тривалого часу. Зміст набуває ознак стабільності, оскільки фіксується як даний. Текст містить правові норми, інструкції, розпорядження, виконання яких є обов'язковим. Отже, виходячи із сказаного, інституціоналізація ринкової інфраструктури є процесом виникнення неформальних і створення формальних умов (норм і правил), що врегульовують економічні відносини ринкового обміну і взаємодії та інституціонуються шляхом прийняття конкретних правових актів. Таким чином формується інституціональна ринкова інфраструктура. Донедавна вважалося, що для формування життєздатної ринкової економіки цілком достатньо ліквідувати механізми контролю, властиві адміністративно-плановій системі, здійснити приватизацію державного майна, надавши тим самим простір ринковим силам, а також провести стандартні заходи стабілізації й лібералізації економіки. Реально ж після демонтажу старих інститутів реформи не змогли так само швидко сформувати кістяк ринкової економіки, щоб гарантувати стійкість транзитивної системи економіки. Найскладнішим виявилося завдання створення ринкових інститутів, яких не існувало в соціалістичній системі. Серед таких інститутів найважливішими є права власності, економіко-правові регулювальні інститути, що забезпечують чітке й гарантоване розмежування майнової відповідальності (кодекси, закони), визначають відповідальність за власність інших осіб (норми бухгалтерського обліку, банківського регулювання, регулювання ринку цінних паперів та інвестицій посередників); інститути, що структурують і роблять передбачуваною поведінку партнерів у ринкових відносинах (контрактне право) та ін. Більшість цих інститутів регулюють ринкову інфраструктуру. Досвід реформування економік постсоціалістичних країн підтверджує першорядну вагу інституціонального аспекту трансформації, його визначальну роль навіть порівняно з економічною політикою. Реальні процеси формування інститутів ринку в значній частині країн із перехідною економікою істотно відстають від проведення організаційних заходів зі створення елементів ринкової інфраструктури, відомих із досвіду розвинених країн. Створення комерційних банків, бірж, інвестиційних посередників, номінального ринку цінних паперів зовсім не гарантує здорових державних і корпоративних фінансів, ефективного ринку капіталів, зростання інвестицій у реальний сектор економіки. Головними причинами є: недостатність законодавчих ринкових норм і відповідних інституцій; неефективність, а в ряді випадків і неможливість безумовного дотримання цих норм; активна суспільна байдужість, масове порушення нового правопорядку. Таким чином, інституціонування — це перетворення намірів на соціальний імператив, а конституювання — здійснення соціальних імперативів. Інституціонування намірів і конституювання реальності не завжди збігаються. Тому потрібно розрізняти актуалізацію і псевдоактуалізацію намірів. Неузгодженість із формальними правилами поведінки організацій і громадян є наслідком двох обставин: перша — це відсутність навичок їх дотримання у свідомості населення, кілька якого поколінь наслідувало інші стандарти поведінки; друга — коли допущені порушення реально й невідворотно спричиняють каральні санкції влади. В іншому — підприємницька діяльність спирається на неформальні інститути, дотримуючись формальних вимог тією мірою, якою вони не суперечать власним, звичним інтересам. Ще однією причиною недотримання прийнятих норм є особливості змісту та взаємодії формальних і неформальних інститутів. Формальні правила після прийняття юридичних рішень можуть змінюватися одномоментно, «за одну ніч» (зміна законодавства, зміни «метаправил», наприклад, Конституції в Україні). Ці правила утворюють у системі інститутів своєрідний зовнішній, поверхневий шар, що піддається швидким змінам і коригуванню. Інша справа — неформальні інститути, укорінені в індивідуальній і суспільній свідомості, що являють собою найбільш стійке ядро системи інститутів і зазнають мало змін. Неформальні норми і правила при всіх змінах навколишнього середовища змінюються лише поступово, у міру формування в організацій та індивідів альтернативних моделей поведінки, пов'язаних із новим сприйняттям ними вигод і витрат. Трансформаційні процеси в економічній системі передбачають, поміж усього іншого, інституціоналізацію її інфраструктурної складової в певний проміжок часу. Процес інституціоналізації ринкової інфраструктури стосовно термінів має включати в себе два періоди. 1.У короткотерміновому періоді: —законодавче встановлення правил і норм, які обмежують вибір можливої взаємодії економічних суб'єктів та їх поведінки відповідно до вимог ринкової економічної системи; —створення інституцій (організацій) ринкової інфраструктури, що забезпечують функціонування інститутів і ринків. 2.У довготерміновому періоді: • легітимізація, суспільне визнання встановлених правил і норм; • закріплення цього визнання в неформальних правилах, традиціях поведінки та взаємодії всіх суб'єктів ринкової економіки. Отже, ринкова трансформація постсоціалістичної економіки, пов'язана з радикальною перебудовою формальних інституційних основ, зміни глибинних неформальних інститутів, рутини у відповідності зі змінами соціально-економічного й політичного середовища, відбуваються нерівномірно, а зміни формальних інститутів відстають від більш швидкого прийняття законів. Проте для прискорення інституційних перетворень необхідна достатня кількість первинних інституційних змін, які повинні й здатні стати генераторами подальших ринкових перетворень і забезпечити їх необоротність. До таких норм можна зарахувати специфікацію прав усіх форм власності, врахування трансакційних витрат, формування інфраструктури товарного й фондового ринків, контрактацію економічних відносин, антимонопольне й корпоративне законодавство тощо. Завершення переходу постсоціалістичних країн до ринкової економіки з ринковими інститутами, які ще не набули достатнього розвитку, має відбуватися за умови розвитку ефективної інституціональної інфраструктури. Державна влада та управління, з одного боку, та домогосподарства, фірми, праця, з іншого — взаємодіють за допомогою і шляхом відносин власності. Характер і форми цієї взаємодії визначаються не тільки специфікацією прав власності, а й відповідною інфраструктурою. Аналіз існуючого досвіду реформування та розвитку ринкової інфраструктури з погляду змін у формах власності, а також специфікації прав власності у процесі (і після) приватизації, дає змогу висвітлити можливі шляхи й напрями розвитку ринкової інфраструктури: 1) приватизація об'єктів інфраструктури; 2) створення нових об'єктів на пайових засадах між державними, муніципальними і приватними інвесторами; 3) створення концесій. Наслідки: 1) підвищення ефективності об'єктів РІС; 2) зменшення дотаційних витрат держави; 3) дохід від продажу об'єктів відносно неефективних підприємств; 4) дохід від володіння часткою в об'єктах інфраструктури. Очевидно, що існуючий рівень законодавства у країнах перехідної економіки дає можливість мати більш ефективну структуру власників, порівняно з тією, що склалася. Одна з головних причин такого становища — проблема трансакційних витрат. Р. Коуз зазначав, що спосіб використання права залежить від того, хто ним володіє, і від умов контракту, укладеного власником. Якщо ці умови є результатом ринкових трансакцій, то вони сприятимуть найбільш цінному використанню прав, але тільки в разі відрахування витрат на здійснення цих трансакцій. Таким чином, трансакційні витрати відіграють ключову роль у визначенні того, як саме будуть використані права. Напрями розвитку ринкової інфраструктури, як наслідок зміни відносин і специфікації прав власності, можуть помітно вплинути на зниження трансакційних витрат у процесі розвитку як об'єктів інфраструктури, так і всього процесу відтворення. Ефективність різних форм організації ринків визначається обсягом трансакційних витрат. Тому можна стверджувати, що склад елементів інфраструктури передбачає певний розмір трансакційних витрат і, у свою чергу, зумовлений їх рівнем. Порівняльний аналіз основних концепцій розвитку ринкової інфраструктури, що сформувалися в західній економічній науці XX ст., дав змогу виділити конструктивні ідеї, що містяться в них і які можна використати в процесі розробки основ концепції ринкової інфраструктури транзитивної економіки: • створення необхідних економічних умов функціонування товарного обігу і сприятливого економічного клімату з метою розвитку всіх форм підприємницької діяльності, стимулювання ділової активності; • формування правових і загальноекономічних умов, що забезпечують ефективну взаємодію суб'єктів господарювання у сфері ринкових відносин; • вибір оптимальних організаційно-правових форм організацій і підприємств, суб'єктів ринкової інфраструктури й інших агентів в економічній сфері; • вибір ефективних каналів руху товару, що забезпечують оптимальний, з погляду ринкової економіки, розподіл товарної маси; • раціоналізація транспортно-складських процесів, матеріальних, фінансових та інформаційних потоків і розвитку матеріально-технічної бази торговельно-посередницької, фінансово-кредитної, інформаційної й зовнішньоекономічної інфраструктури. Питання до заліку з навчальної дисципліни «ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»
Інституціоналізація ринкової інфраструктури трансформаційної економіки, її об’єкти та суб’єкти. |
| Коуз Р. Фирма, рынок и право / Пер с англ Тема Предмет і метод інституціональної економіки, етапи розвитку інституціоналізму |
Міністерство освіти та науки, молоді і спорту України Національний... Азімов, А. Я, робот : науково-фантастичні оповідання : для середнього та старшого шкільного віку : пер з англ. – К. Веселка, 1987.... |
| Вирт Н. Алгоритмы + структуры данных = программы: [пер с англ.] Сутності концепції дії, концепції розподілу пам’яті, концепції типів даних. Внутрішнє представлення даних в пам’яті комп’ютера |
Долина=Dolyna : інформ буклет / текст Володимир Смолій; пер на англ.... Література про Долинщину” подає відомості нових надходжень у фонди Долинської центральної районної бібліотеки у 2012 році. Література... |
| К вазари Кваза́ри (англ quasars, скор від англ quasi-stellar radio source — квазізоряне радіоджерело) — позагалактичні об'єкти, які мають... |
ПРОИЗВОДСТВЕННО-КОММЕРЧЕСКАЯ ФИРМА «АЯКС -1» |
| ПРОИЗВОДСТВЕННО-КОММЕРЧЕСКАЯ ФИРМА «АЯКС -1» Предлагаем поставки оборудования и инструмента для мясоперерабатывающей промышленности |
Західнодонбаський інститут економіки і управління Бюлетень БІЦ Випуск 14 Азарян Е. М., Беленький А. Ю. Стратегия сбыта на специализированных рынках: рынок товаров нефтехимии: Монография. – Донецк: ДонГУЭТ,... |
| ТУРИСТИЧЕСКАЯ ФИРМА Донецк, Калининский филиал АКБ Национальный кредит р/с №26005301611078 МФО 335720 код 23179102 |
Англ public relations, PR мистецтво досягнення взаємопорозуміння... Зв'язки з громадськістю (англ public relations, PR) — мистецтво досягнення взаємопорозуміння та згоди між людьми, соціальними групами,... |