|
|
Скачати 2.55 Mb.
|
Іринка явно прагнула нав'язати контакт. — Йура, а у тебе є які та брати, сестри? — Та, сестра Морфій, — ляпнув він перше, що спало на думку. — А братів не маю. Рибина недовірливо наморщила чоло. "Тяжкий випадок, пане докроте. Може... ампутуємо? Га? Маленька ампутаційка перед трапезою, для апетиту... Ампутація ще ж нікому зла не зробила, давайте ампутуємо! Ну будь ла а а аска!" Але Банзай зжалився над нею, тяжко зітхнув (тим самим кажучи збоченому садистові в голові, що ампутації з технічних причин нинькай не буде) і спитав у відповідь: — А чим ти цікавишся? — Ну у у... — Іринка склала губи бантиком. — Та всім цікавлюсь, а ти? — Ясно, а музику яку слухаєш? — знову не зовсім ввічливо не відповів він. — Ну у у... "Атпєтиє машеннікі"... може, чюв "Запрєщьонниє барабаньщікі"? А так — там тіпа Ірину Білик, "Рукі ввєрх"... а ти шо? Банзай подумки сплеснув долонями у драматичному жасі: ну вика(ка/па)на тобі Соля! — Ну у у... — завив він, наслідуючи її інтонації та зберігаючи на лиці блаженність юродивого. — Для душі — "King Crimson", Пітера Гемміла, а так — там всякі тіпа сестри Байко, "Льомі Льом", Алсу, "Рукі Ввєрх" там... "Запрішшьонні барабаньшшікі"... ну ти поняла... Рибина, не відчувши жодної дисгармонії між назвами, спитала: — А це як — тяжола музика, да? Ти любиш тяжолу музику? Патаму шо... тому шо ти виглядиш, ніби ти слушаєш тяжолу музику... — Тяжола музика??? — Банзай вдав, ніби він не розуміє. — Да нє, да шо ти! "Льомі Льом" не є тяжолою музикою! Вони б іще довго сперечалися, що є "тяжолим", а що просто "для душі"... Банзай почував себе Марком Поло, який розказує клаповухим односільцям про дивних морських зміїв, про трьох китів, яких він дійсно бачив, про прекрасних сиренок і т.д., обтяжуючи їхні довірливі вуха всілякими макаронами: "ракушками", "мушельками", "ріжками", "шпахетті" та простою вермішеллю перший сорт "екстра". Їхня дискусія, а радше, сповідь Марко Поло тривала б іще хтозна, скільки, але оці всі суперечки, попри їхню нісенітність, вселяли в Рибу Сонце нічим не виправдану впевненість, що вона припала студентику до смаку. Тому Банзай вирішив використати арґументи вагоміші за музичні вподобання. — Послухай, Іро, ти ніколи не топила цуценят? Маленьких, ше сліпих, таких безпорадних? Іра гидливо підібрала губи. — Нє, а шо? — Та так, думаю, спитаю, може, якраз натраплю на однодумців. Знаєш, я, коли був маленьким, жив у Станіславові. І бабця мала пса, Дінку, сучку дуже симпатичну. І вона два рази на рік давала нам виводок песенят. Але, сама розумієш, вигодувати пса — то цілий маєток... майже. А цуциків щоразу було вісім, дев'ять... бувало, і п'ятнадцять. Такі маленькі, гарненькі всі такі, з такими вушками, так би тільки їх цьомав і тримав на руках! Іра зачаровано слухала його невигадану історію. — І тоді баба закривала Дінку в буді, підкликала мене малого і казала, щоб я їх всіх потопив. За то вона мені давала цукерку. І знаєш що? Я топив їх! Щоразу! Двічі на рік! Як екзамени у вас в коледжі! Літом і зимою. Знаєш, як? Береш старе відро, наливаєш води, але тільки до половини, щоби потім не вихлюпувалася... І береш іще одне відро. І береш п е с и к і в. Кидаєш їх всіх у воду... вони тоді, між іншим, не гавкають, бо ше не вміють, а радше, м'явчать. І тоді притискаєш зверху другим відром. І відразу ж дізнаєшся — забагато ти набрав у відро води, чи в сам раз... а потім вони починають пускати носом бульки... під водою. Ти би як побачила ту комедію, цілий день реготала б. Така забава! — Банзай екстатично закочував очі, всім своїм виглядом показуючи, яка то була для нього фрайда. Його рожеві спогади про дитинство, ці солодкі роки задовго до статевого дозрівання і вульґарних підліткових прищів, могли тривати цілу вічність, якби коло Банзая не сіла Дарця. У руках вона тримала два горнятка компоту: для себе й для Юрка. Він м'яко їй посміхнувся, дякуючи за пійло. Риба Сонце побачила цей усміх і тихо скреготнула зубами. Дарця сіла дуже близько до нього, можна сказати, тісно, так, що він чув тепло її руки. — Дарця! Валі атсюда! Чьо ти сюда припьорлась?! — загавкала крізь зуби Іринка. Її багряно намальовані губи люто скривились. На них масно блищали краплинки жиру від жилавого м'яса у гречці. Дарця не сказала нічого, рівно як і не зрушила з місця. Вона піднесла до рота горнятко, затуляючи все лице, крім очей, тримаючи його обома руками, мов дитина, і почала голосно сьорбати компот. Вона не зводила з Іринки погляду. — Ти шо, може, а г л о х л а? — Риба Сонце заводилась усе більше від того, що Дарця (так так, Дарця!) посміла ослухатися. Раптом Іринка зрозуміла, що на неї тисне не лише погляд дівчини. Банзай відклав ложку набік і підпер підборіддя п'ястуками, так, щоб не було видно посмішки. Він дивився на неї дуже уважно, мов на реліктовий вид латимерії, виловлений у дідусевому ставку коло хати. — Нублядьвсьо! — процідила вона. Риба Сонце брязнула ложкою (тут ніхто виделками не їв, бо їх попросту не було), з гуркотом встала на весь свій зріст валькірії й понесла тарілку до стійки, де ставилося брудне начиння. Юрко мовчки доїв зупу, Дарця мочки, хоча й дуже голосно, досьорбала компот. З за горнятка були видно краї посмішки. 3. Надворі стало справді зимно, як на жовтень. Хідники були сухими й білими від замерзлої вологи. Калюжі стягло морозом. Листя на холоді змерзлось у хрусткі пласти, що скрипіли під ногами. Банзаю було холодно, бо він одягнув лише вільну зелену м'яку футболку з довгими зеленими рукавами й легку зелену вітрівку. Було зимно навіть у вуха й пальці на ногах: під черевиками були тонкі шкарпетки, а шапку він не носив принципово: у свої двадцять два він все ще вважав, що справжні чоловіки шапок не носять. (У його шафі все ж таки була одна, але Банзай її дуже цурався.) Дарця, також без шапки, але з шаликом на шиї і в рукавичках, спочатку вхопила його за долоню, хукаючи на побілілу шкіру (з її рота вихмарювалися клубки молочної пари), а побачивши, що Юрко й далі помимо волі цокотить зубами, влізла йому під руку, так, щоб він обіймав її за плечі. Дарця була нижчою на голову, а з гір дув крижаний вітер, тож Банзай особливо не заперечував. А десь глибоко всередині навіть потайки радів цьому. Хоча, правду кажучи, він почував себе педофілом. Банзаю видавалося, що ті нечисленні перехожі, яких вони стрічали, озиралися назад, кліпали очима й пересвідчувалися, що це не сон; вони дивились услід молодому чоловікові, який ішов вулицею, обіймаючи за плечі якусь неповнолітню дівчину, "малолєтку", як кажуть у Києві. Черговий педофіл, подумають вони, знизавши плечима, наступна реінкарнація Миколки Рожевої Футболки, відомого педофіла, якому в 1973 му році вдалося розтліти 59 дітей віком від п'яти до дев'яти років, з них 34 — хлопчики. Кажуть, його спіймали на спробі ґвалту шістдесятої, ювілейної дитини. І ще він думав про лекцію, надану йому Соломією. Про те, що не варто занадто прив'язуватись до людей, особливо — до "малолєток", як кажуть у Києві. А ще пригадав різні цікаві факти з його родинного життя: про бабцю, що одружилася з дідом у дев'ятнадцять, коли старому було вже 27, про сім'ю його кумпля Доща — старшу сестру того, Віку, його мама народила у сімнадцять. А одружилася взагалі у шістнадцять. Татові Доща, до речі, було тоді 26. Також чомусь лізли думки про тих, які залітали завчасу і не мали грошей на абортики. Як, наприклад, його знайомий, що пішов з універу після зимової сесії. Самі розумієте, чому. Від усієї мани в голові Банзай відмовився одним порухом думки, відкинувши її тіло геть. Дарця йшла поруч, видихаючи носом сиву пару. Після обіду вони пішли до нього в комірчину. Банзай тлумачив їй тонкощі фотосинтезу, темнова фаза. Малював графіки, схеми, вона дивилася, розказував, вона слухала. Коли він підвів свою розповідь до логічного завершення, інкрустуючи її цитатами з "Біохімії" Альбертса і "Так сказав Заратустра" Ніцше, Дарця, замість того, щоб подякувати й піти у гуртожиток, спитала, чи він би не пішов з нею прогулятися. Гм м, пані та панове... Дарця була цікавою дівчинкою. Вона не вкладалась у жодні звичні формати, як альбоми "Металліки", і це його дуже тішило. Вона спитала, чи Банзайчик не хоче, щоб вона показала йому одне кльове місце. Банзаю було вже однаково (пальці на ногах заніміли), тому він погодився. Вони перейшли ціле місто (поверхня озера на окраїні була встелена жовтим зів'ялим листям; поверхня була дзеркальною, і у ній відбивалося сіре холодне небо), вийшли на якусь замерзлу дорогу коло гори й пішли у напрямку коледжу. За містом вони зустріли лише одне повне дівчисько, розгодоване на бульбі. Дівчисько вигулювало пса рідкозустріваної та вельми ексцентричної породи joe cocksucker спаніель. Дарця Борхес розказувала йому про себе: про дебільних однокласників з Новояворівська, про її любов до Гендрикса, Джоплін та Моррісона, про купу цікавих і просто речей з її життя. Вони повернули в гори, знаходячись якраз навпроти коледжу, підіймаючись дорогою, висіченою з боку гір. Зверху були сосни із зеленими кронами та червоними стовбурами, внизу жебонів потічок. Потім повернули на невеличку стежину, минули високий мурашник і заглибились у ліс. За черговою сосною було кілька кущів чагарника, папороті (вона вже прив'яла і виглядала неживою) й перевернуте дерево. Крони щільно змикалися над ними. — Я приходжу сюди, коли мені особливо погано. З ними, — Дарця неконкретно кивнула головою у бік міста. — З тими всіма дєвачками? — Банзай розглянувся навколо й сів на повалене дерево. Дарця притулилась коло нього, щоб Юркові було тепло. Вона дивилася десь у ліс. Сумно кивнула у відповідь. Вона апатично описувала різні прикрі трафунки, пов'язані з нею та гуртожитським суспільством. Банзай довідався, що Дарця двічі на повному серйозі просила у куратора перевести її в хлопчачу частину. Тамтешні чуваки її принаймні поважали. Але, звичайно, усі благання залишилися без відповіді. А керівничка обмежувалася лише наставницькою розмовою на виховній годині. Ніби виховна година хоч би раз комусь допомогла. Тому Дарці залишалось їх просто іґнорувати. Банзай уважно виглядав на її обличчі предвісника сліз, та його не було. Дуже дивно. Чи не вперше йому розказують щось т а к е не для того, щоб повихвалятися своєю дерев'яною ногою (як сказав би вуйчик Фройд). Вона розказувала не для того, щоб її пожаліли. Може, вона відчула, що Банзай не є тим, хто сміятиметься з її слів? 4. Дарця залізла йому під руку ще глибше. Він видихав тепле повітря їй на щоку та вухо. За якусь хвилину Банзай дуже обережно сказав, що краще б їм уже вертатися, а то його задниця устигла примерзнути до кори. Вони зійшли вниз, (запахи глиці на холоді, туманна вологість, що осяде вночі інеєм, шум потічка внизу — свідомість лісів?) аж до смугастого стовпчика із намальованими на ньому перехрещеними дубовими листочками. Дарця попросила, щоб Банзай іще показав їй, де він мешкає. З настирливістю, міркував Юрко, дитини старшокласниці. Ще йому спало на думку, що він навчиться казати дівчаткам "ні" лише після сімдесяти дев'яти. Він попередив, що до коледжу вже її не відпровадить, і завів на вузеньку вуличку Лисенка із закритою музичною школою в кінці. Навіть зрадив, яка у нього квартира і запропонував чаю, але Дарця сказала, що в гуртожитку ось ось будуть давати вечерю, і тому вона не загляне. Па па, додала вона і помахала на прощання рукою. Вона завше прощалася таким чином. 1. Зі сновидіннями ставало все скрутніше й скрутніше. Але Банзай заспокоював себе, що мине день другий — і все стане на свої місця. Щоночі він знову і знову бачив усвідомлені сновидіння. Які з невідомих причин вийшли з під контролю. Щоночі він знову і знову потрапляв у Вавилонську Бібліотеку. 2. Викладання у коледжі йшло досить таки гладко. Регулярно платили, відносно нормальні діти. Того ж тижня, коли вдарили перші морози (правда, наступного дня під вечір наступала відлига, і все текло болотом), до нього у кабінет зазирнуло двоє чуваків. Це були й о г о учні, Малаялам та Семпльований. З ними у Юрка були досить непогані стосунки, і хлопаки зовсім не кремпувалися казати йому "Банзай". Семпльований був у лахах, на два три розміри більших, ніж йому потрібні. Щоб усе спорядження трималося на ньому, Семпльований використовував ружні шлейки, підтяжки, ремені та додаткові ґудзики. Вишневу мілієровку він поміняв на жовту, що тяжіла до салатової. "На зміну погоди", — подумав Юрко. По всьому одягу Семпльованого було безліч глибоченних кишень. Згодом Банзай довідався, що Семпльований належить до субкультури т.зв. "синтетиків", котрі слухають виключно електронну синтетичну музику, сповідують культ катання на роликових ковзанах і харчуються у макдональдсах. Синтетики відзначаються особливою інертністю до зовнішнього середовища. Їх непокоїть лише питання їхнього походження.* Малаялам мав довжелезне, аж поза плечі волосся, т.зв. "хайр", як кажуть у певних колах просунутої молоді. Малаялам стягував свій хайр у хвіст. Мав звичку носити в'язані потерті светри з індіанськими орнаментами і невизначеного кольору джинси. За спиною він усюди таргав легкий наплечник, всередині якого лежала титанічних розмірів "Мага Віра" Лева Силенка, біблія мертвих, і живих, і ненароджених РУН вірівців в Украйні і не в Украйні (сиріч у Канаді). Ромко Малаялам, він же Павук Малаялам, завжди і всюди носив її з собою, щоб у потрібний момент процитувати золоті слова чи віднайти відповідь на хвилююче запитання. І тепер ці два чуваки постали перед Юрком, нерішуче переминаючись із ноги на ногу. Почав Семпльований: — Слухай, Банзаю, у нас проблеми... — Та а а, — підтакуючи, зітхнув Павук. — З пацанами. Банзай нагострив вуха. — Одним словом, старий, нам набили стрілу. І не хто хто, а сам Кабак. — Він же Кабачок — Льоха Сівер. О о ох, — знову зітхнув Павук. Лев Силенко, мабуть, у таких випадках радив знайти кілька дужих ржісів (для невтаємничених — рішителів життя і смерті) і порішити з пациками, себто натовкти їм гризла. Але де ж тих ржісів узяти? На базарі їх не купиш, вдома на агар агарі не виростиш. — А стріла... — трохи розгублено почав Юрко, — коли? І чого? |
| Любко Дереш Культ Напружена інтрига, динамічний сюжет, яскраві образи, вишуканий гумор – ось складові його успіху. В той же час «Культ» став своєрідним... |
Аннотация: Один з перших романів ще зовсім юного автора, в якому... «моди» — усі мотиви, актуальні для світу підлітків, Дереш розгортає через аморальність, до якої ставиться без надмірної критики.... |
| 1. Для кого із зазначених письменників 19 ст характерні такі риси... Для кого із зазначених письменників 19 ст характерні такі риси світогляду, як щира народність, християнське милосердя, співчуття... |
ЧИГИРИНА ОЛЕКСІЯ Під лозунгом відтворення строю Ликурга проводились в 3 віці до нашої ери реформи царів Агіса IV та КлеоменаIII. В Спарті існував... |
| Літературний процес 1960-1990 рр. Поглиблення й урізноманітнення... Лютий 1956 – ХХ з’їзд КПСС, на якому розвінчано культ Сталіна і з якого починається т зв. «хрущовська відлига» |
План Філолофсько-теологічний і науковий підходи до питання походження... Первісні й примітивні форми релігійного життя: тотемізм, табу, магія, фетишизм, анімізм |
| Ѧ КУЛЬТ ВЕЛЕСА. ПОКРОВИТЕЛЬ ВОЛХВІВ ѧ Велес ("Небесний бик") з'явився,... Володимировим богам, ремісники влаштовували релігійні обряди біля статуї Велеса (Волоса). До речі, одна з вулиць на Подолі і досі... |