|
|
Скачати 2.55 Mb.
|
Лісун, регочучи, закивав головою. Кєша поводив ложкою у рідкій зупі ще трохи, поклав щоку на власну долоню і перевів стурбований погляд зі знежиреної водички на нового сусіда, а потім на пана Андрія, який усе ще підбивав клинці до медсестрички. Медсестричка мала русяве, дрібнозавите, наче листя валіснерії штопоролистої, волоссячко, по ренуарівськи бліду церу, куций пружній зад і ймення Аліска. Аліска була янгольськи милим дитям і зараз весело віджартовувалась від пано Андрієвих наполягань на злягання. — Во дає старий, — не то схвально, не то саркастично промовив Кєша. До них мовчки присів Ханигін Тичинда, буркнувши самому собі "Смачного". — М да а а... — підтакнув і собі Лісун. Його погляд мрійливо блукав по Алісчиних персах. — А між іншим, — перевів раптово зір на Банзая, — колишній гебіст, сексот, стукач і подвійний агент Збішек...Так так. Банзай недовірливо глянув на Кєшу, чи той, бува, не підсміюється з Лісунових пришпилів. Кєша з мудрим виразом закивав головою на підтвердження. — Тока... сексот ванючій... Точно точно. Перейшов через лапи Ка Ге Бе, мацаки еН Ка Ве Де... — еМ Ге Бе... У Га Ве Ер... — Травився у сичугу СМЄРШа, побував у котлі еС Бе, пахан його, до речі, тоже того... сексот... наших закладав. Був луччим другом міжнародного шпіона Кузнєцова, сексот ванючій... а диви диви диви! Як коло Аліски мєлким бісом сиплецця!.. — Андрюха наш коло Аліски — як риба у воді, — з неабияким підтекстом додав Лісун і на підтвердження кивнув головою. Кєша аж не зміг донести до рота ложку. Так і завмер: — Як опариш в гамні, — процідив він і запхав ложку в пащу. А потім буркнув, проковтнувши ложку зупи (знову, мабуть, маючи на увазі щось пішле): — Щі, хоть етат палащі... Пан Вітайль лише відсунувся на край лавки й налякано стріляв поглядом то на одного сусіда, то на іншого. — Послухайте, — втрутився Банзай, використавши затишшя в репліковому обстрілі. — Шо, ви думаєте, сталося з Дімою? Біолог знизав плечима. — А чьо чьо?.. Рєхнувся. Криша поїхала. Ше би нє — шодень стільки дєрьма слухати. Як якусь старшокласницю пахан взув... Тоже мені. Гм. Ще раз гмикнувши, Кєша замовк, п'ючи компот. Було видно, що йому припали до душі власні слова, і що він зараз був би дуже не проти сам вислухати кілька історійок про старшокласниць, взутих паханами. Допивши компот, додав: — Ше би не рєхнутись. Стільки гімна, аж в голову не влізаєцця...— несподівано Кєша пчихнув, не встигши затулити рота. Підняв д'горі великий палець і виразно кивнув: — О! Правду кажу... кстаті... — Але знаєте, — втрутився Вітайль, — тепеr дійсно інша атмосфеrа в коледжі. Непrиємна така, загrозлива така якась, знаєте... Банзай насторожився. Він підвів очі й несподівано для себе побачив на лиці Лісуна прихований страх. Впізнавання? — Може, на зміну погоди? Ну... магнітні бурі, хто його зна...— висунув Юрко власну версію. Пан Вітайль глянув на сусіда таким убивчим виглядом, наче той щойно запропонував до десятиліття т.зв. Незалежності поставити мюзикл про історію України з Віциним, Нікуліним, Моргуновим у ролях, відповідно, Кия, Щека та Хорива і Боріса Моісєєва у ролі сестри їхньої Либідь. — Не знаю, я ні хріна не чую, — зі зневагою до всіляких там фіктивних переживань легковажно сказав біолог. — От слухав Дімка про всяку хєрню, і поїхала йому криша... М да а а... пахан — і дочку. Як казав один мій випускник, "ніззя абять ніабятнає"... — Блок. Або Пушкін, — устромився непевно пан Вітайль. — Чьо? — Так казав... — пан Вітайль насилу проковтнув слину. Біолог викликав у нього дивний забобонний страх. — Ну... так, по моєму, писав у якомусь віrші Блок... або Пушкін. — Я канєшна ізвіняюсь, таваріш Інтєліґєнт, — доволі в'їдливо промовив Кєша. — НО ЕТА НІКАВО НЄ ЄБЬОТ! Ханигін Тичинда голосно дзенькнув ложкою по тарілці, з гуркотом підвівся й пішов. Лісун запитально подивився на кумпля. — А чьо ти на мене дивишся? То він такий псіхований... він, панімаєш, загрозу чює. Де ж він, такий умнік, у нас та й узявся? Лісун безпорадно знизав плечима, встав і поніс брудну тарілку. За мить зник і Кєша. Залишився лише самотній Банзай, сам на сам зі своїми лихими передчуттями. 2. Банзай пригадав, що вєлікій посьолок Жданово мало чим різнився від Мідних Бук. В обох випадках, коли Банзай сходив на перон містечка, його зустрічав пенсійного віку згорблений дідок, що міцно стискував у дещиці свій кінець і люрав їдко жовтою сечею на землю. В обидвох випадках стояла шалена спека, і сеча практично відразу висихала. Відливши, в обох випадках дідусі ховали свої мертві кавалки м'яса у ширінку, заправлялись, озирались і, поохкуючи, розглядали розпечений вагон Юґо Западной Желєзной дароґі. Рік перед тим (мається на увазі час, коли Банзай приїжджав у Жданово — 1995 й рік Божий) у Юрковій квартирі поселили хлопаку з під Маріуполя, за програмою обміну учнями — діти зі Львова їхали в Ізмаїл, Донецьк, школярики звідти — до нас. Банзаїв тато, вперше після сьомого класу відвідавши батьківські збори, набрався просвітницького духу і вирішив притулити дитя з Півдня у своїй хаті. Таким чином Банзай познайомився з Аркадієм "Коброю" Свароговим, відомим мешканцем вєлікого пасьолка Жданова. Через рік Банзай разом із його кумплем Дощем були запрошені Коброю у його рідне, миле, маленьке містечко Жданово, де їх очікували незабутні дні їхного життя. Банзай і Дощ вийшли на перон — безлюдний (не буручи до уваги горбатого дідуся) і страшенно гарячий. Потяг миттю втік, наче боявся довший час залишатися на цій станції. — І шо тепер, старий? — поцікавився Дощ. Його волосся злипалося від поту, а обличчя пашіло червінню. Банзай почував себе не краще. І раптом... Саме так, раптом. Кобра з'явився на горизонті, наче ковбой Везунчик Люк із мультиків, виповз із марева, мов сонце, що сходить. Це був Кобра власною персоною, і ніхто інший, тому що ніхто інший не носив би таких пошматованих джинсів, такої засмальцьованої, такої старої джинсової куртки, такого довгого, такого масного волосся, як Кобра. У мареві спеки він нагадував злого демона Андеґраунду, якого випустили з пляшки на світ Божий необачні панки. Вони не здоровалися за руки. Вони обіймались, бо, холєра, направду скучили одне за одним. На шиї Кобра носив блискучий сталевий пацифік. Юрко відразу впізнав його: рік тому Кобра виміняв його у Доща на плакат. Плакат і донині висів у кімнаті друга: на ньому дизнеївські звірятка весело ганяли поміж дерев Доброго лісу, а під якимось розлогим дубом гола Білосніжка гицалась на Принцові у позі "вершниця", в екстазі похоті закинувши лице до неба. Під плакатом дизнеївськими літерами запитувалось: Хто вбив Бембі? Славні були часи... Кобра повів їх до свого дому, де він жив сам зі своїм дідом. Дідусь був математиком у відставці, заробляв тим, що давав уроки всіляким дебілам. У вільний час дідо захоплювався культурою ніндзя. Його тіло володіло воїстину неєвропейською пластикою. У невеличкій майстерні він виточував собі мечі, ножі, зірочки до метання та тризубці до пробивання аорт. Кобра сказав, що осінніми вечорами його дідо натягав на себе свої чорні власноруч пошиті шати, закладав маску, прив'язував до спини меча і йшов вигулювати їхнього чорного велетня ньюфаундленда Шіву. Кобра сказав, що одного разу його дідові перегорить не той синапс, і він виріже все місто. Зрештою, різати тут когось особливо й не було — усі молоді люди виїхали в сусідній Маріуполь на заробітки, залишились лише старі й діти. Останніх без проблем можна було перелічити на пальцях: Варя, Аня, Маша та Юля. Першим двом було по десять. Маші — дванадцять. Юлі — тринадцять. Коли Дощ поцікавився, як же Кобра тут справляється без дівчат, той байдуже кинув, що Юлька є завжди. Знати щось більше Дощу перехотілося. Ще дідусь любив пити зелений чай і медитувати, споглядаючи блиск сонця на вістрі своєї зброї. Але найцікавіше було не в Юльці, і не в дідусі ніндзі математику. Найцікавіше було за містом. Величезні, буйні, незаймані плантації коноплі посівної, неміряні лани конопель. Вони спробували курити в перший же день. Весь наступний місяць та ще один додатковий (який Банзай випросив у тата по телефону) вони, насвистуючи: "Занадився журавель до бабиних конопель", курили також. День у день. Вони вживали траву всіма можливими способами: смажили, виварювали у молоці, розтирали з цукром і курили, курили, курили. Вони обкурювались до такої міри, що виходили на незвідані рівні сприйняття. Якось Банзай вкурився так, що бачив рай. Специфічний рай планокура: величезне червоне сонце сідає за горизонт, висвітлюючи силуети конопель. Високі й ставні, що манять до себе й закликають спробувати. І голосна гра на цитрі. Божественні звуки, неймовірно проникливі східні звуки цитри. Було ще багацько цікавих трафунків, але певна візія в кінці липня змусила його різко зав'язати з травою і їхати додому. Під час накурки йому було дане видіння. Якийсь чоловік у білих шатах, з бородою і довгим гіпівським волоссям простягував йому рослину коноплі — цілу, з корінням, листками та "шишечками". Жіноча рослина, та, котра дає "смолку". Чоловік у білому простягав її Банзаю, мовляв, візьми, вона вся твоя. Спершу Юрко подумав, що то був Ісус. Потім він розважив повну нісенітницю такого припущення, і його сковав жах. Чоловік у білому настриливо просятагав йому коноплю, підбадьорюючи лагідною посмішкою. Очі пана в білому поблискували радістю, вони просили і наказували. А потім він почав падати у вічність. І десь у глибинах вічності, після кількох століть падіння, він впав у велетенське багно, просторе, наче первоморе Тетіс. Банзай лежав лицем до неба, відчуваючи, як його засмоктує. Пам'ятав червоне небо над головою і задуху на болоті, тяжкі міазми, що йшли з протухлих вод. І тоді до нього крізь багно пройшов інший пан, молодий, смаглявий, виснажений далекими боями, у потертому десантному камуфляжі. Він нахилився над Банзаєм і простяг свою руку. Чоловік був дуже сильним, від нього хвилями било життєвою енергією. Баназая засмоктувало все глибше й глибше. І глибше. Чоловік міг нахилитися нижче, щоб Юрко схопився, проте він не робив цього. На плечах його однострою була безглузда нашивка: Миротворчі Сили ООН, спецпідрозділ International Northern Resque Initiative. — Витягніть мене! Витягніть, воно засмоктує! — Подумай, чи ти цього хочеш. Кого ти вибираєш: я чи він? — Ви! ВИ! Витягніть мене!!! Трясовиння майже засмоктало Банзая, але військовий подавати руки не поспішав. — Послуга за послугу. Іде такий варіант? — Так! Що завгодно, тільки витягніть! Молодий військовий з Миротворчих сил нахилився нижче, щоб Юрко схопив простягнуту руку. Військовий дуже сильно потягнув його (Боже, яке полегшення, неймовірне звільнення!) і Банзай зірвався з місця і почав метатися безлюдним пляжем, поблизу якого вони курили. Він кричав на все горло, лякаючи чайок та смітникових котів. Коли йому попустило, Банзай спакував речі, обнявся з Коброю, взяв обкуреного в дупу Доща під пахву і поїхав Юґо Восточной Желєзной дароґой до Львова. З того часу, аж донедавна, він тримався від трави подалі. 3. Те, що бачила Дарця, було гідним уваги. Принаймні за значущістю її візія була такою ж самою, якщо не важливішою, ніж у Банзая. Вона лицезріла створення світу. Із химерних барвистих арабесок, що малювались перед замкнутими очима, почав формуватися простір. Дарця відчула, як перед нею розгортається порожнеча. У порожнечі (Порожнечі?) вона побачила старого сивобородого чоловіка, одягнутого в поношений одяг з товстої тканини, розмальованої пістрявими узорами. Чоловік з довгим сивим волоссям та бородою танцював якийсь архаїчний танок, з притупуваннями та підскакуваннями, у руках він стискав велику волинку з червоної шкіри. Пританцьовуючи, він вигравав на козі дивні, чудесні мелодії, які, здавалося, затягували Дарцю у глибину порожнечі. Порожнеча була білим туманом. Старий волинкар награвав, танцюючи по колу. До звуків кози додались гучні удари бубнів. Від аритмічних чарівних мелодій туман розвіювався (Дарця танцювала разом із ним, вони кружляли у древньому танку по замкнутому колу) і навколо них засяяло Буття, блискуче від мокрої синьої темряви. (нехай буде світло) Було світло. Воно проникало у найглибші клітини, просвічувало наскрізь віддалені нейрони, вивільняючи свідомість. Мелодія наростала, гучнішала і ставала всеохопною. Перед очима Дарці спалахували дивовижні видіння, що рухались синхронно із музикою. Вона бачила створення тисяч Всесвітів, туманностей, галактик, фомування зірок і систем. Дарця побачила вічність. Коли музика досягла апогею, ґрандіозного апофеозу всіх мелодій, вона відчула, що зараз трапиться щось незмірно важливе. З нічого у наше Буття вибухнуло Світло, котре затопило геть усе білим. Вона бачила Волинкаря при воротах Зорі. 4. Пан Андрій несподівано скликав збори. Мали бути присутні усі. Попередній урок був видубленою нудьгою. Кєша покликав Банзая посидіти з його дітьми на уроці, проконтролювати контрольну роботу. А потім біолог особисто роз'яснить діткам декілька моментиків. І, хоча контрольна була особливою — складні неоднозначні тести формату "Zapadlo 6.0", — за півгодини першого уроку роботу завершили практично всі. Залишалося близько півтори години сидіння, нудного спостерігання за тим, як Кєша, шморгаючи носом, заповнює класний журнал. Юрко всівся на задній парті, дуже цікавій самій по собі. На пошкрябаній фанерній поверхні голкою циркуля був викарбуваний довжелезний панегірик. Панегірик починався вкрадливими словами: "Любий друже парабелум,//Богом даний твій приклад", а завершувався відчайдушно оптимістичним: "Через луки, через броди//блядь гопівська утече!!!". Частину, вміщену поміж цими двома цитатами, наводити не варто, позаяк остання має відверто фашистське забарвлення та переобтяжена екстремально вульґарною лайкою. Поряд із панегіриком були й лаконічніші перли художньої думки, як от: "Панки жили, панки пили, панки болт на все забили" чи, наприклад, таке: "Ми не хіпі, ми не панки, ми дівчатка лесбіянки". |
| Любко Дереш Культ Напружена інтрига, динамічний сюжет, яскраві образи, вишуканий гумор – ось складові його успіху. В той же час «Культ» став своєрідним... |
Аннотация: Один з перших романів ще зовсім юного автора, в якому... «моди» — усі мотиви, актуальні для світу підлітків, Дереш розгортає через аморальність, до якої ставиться без надмірної критики.... |
| 1. Для кого із зазначених письменників 19 ст характерні такі риси... Для кого із зазначених письменників 19 ст характерні такі риси світогляду, як щира народність, християнське милосердя, співчуття... |
ЧИГИРИНА ОЛЕКСІЯ Під лозунгом відтворення строю Ликурга проводились в 3 віці до нашої ери реформи царів Агіса IV та КлеоменаIII. В Спарті існував... |
| Літературний процес 1960-1990 рр. Поглиблення й урізноманітнення... Лютий 1956 – ХХ з’їзд КПСС, на якому розвінчано культ Сталіна і з якого починається т зв. «хрущовська відлига» |
План Філолофсько-теологічний і науковий підходи до питання походження... Первісні й примітивні форми релігійного життя: тотемізм, табу, магія, фетишизм, анімізм |
| Ѧ КУЛЬТ ВЕЛЕСА. ПОКРОВИТЕЛЬ ВОЛХВІВ ѧ Велес ("Небесний бик") з'явився,... Володимировим богам, ремісники влаштовували релігійні обряди біля статуї Велеса (Волоса). До речі, одна з вулиць на Подолі і досі... |