|
|
Скачати 250 Kb.
|
| СЦЕНАРІЙ ЛІТЕРАТУРНОГО ВЕЧОРА І ЗАГОРАЄТЬСЯ СВІЧА... Під музику заходять ангели і запалюють вікна, прибрані гирляндами, загораються свічки на столах у ведучих і в залі. Перші слова звучать за сценою. В1: Горять свічки і музика лунає, Вогонь кохання у серцях палає. Що знають люди про любов? І як про неї говорити? Немає слів, немає мов, Щоб почуття це зрозуміти. В2: Якби усі багатства світу Нам обіцяли за любов, Належало б відмовитись, щоб знов Безцінним скарбом цим заволодіти! В3: Все начинается с любви… Твердят: «Вначале было слово». А я провозглашаю снова: Все начинается с любви! В4: Все начинается с любви: И озаренье, и работа, глаза цветов, глаза ребенка – все начинается с любви. В1: Все начинается с любви. С любви! Я это точно знаю. Все, даже ненависть – родная и вечная сестра любви. В2: Все начинается с любви: мечта и страх, вино и порох. Трагедия, тоска и подвиг – Все начинается с любви. Весна шепнет тебе: «Живи». И ты от шепота качнешься. И выпрямишься. И начнешься. Все начинается с любви! ( Р.Рождественский) В3: Кохання... ніхто і ніколи не в змозі буде до кінця пояснити, що ж це таке. Це велика загадка життя, яку прагнув розгадати не один мудрець, не один поет оспівав його, проникаючи в його глибини. В4: І не завжди зрозумієш, чи те, що постукало в твою душу, справжнє почуття. І кожен відповідь шукає у власному серці. Читці виходять із свічками в руках і, коли дочитують текст, ставлять їх на спеціально оформлену лавку перед сценою. Свічки горять до кінця вечора. Як не любов, то що ж це бути може? А як любов, то що ж таке вона? Добро? – та ж в ній скорбота нищівна. Зло? – але ж муки ці солодкі, Боже! Горіти хочу? – бідкатись не гоже. Не хочу? – то даремна скарг луна. Живлюща смерте, втіхо навісна! Хто твій тягар здолати допоможе? (Франческо Петрарка) Вдалині від тебе не тужу, не плачу, Розуму не трачу, як тебе побачу, А проте, як часом довго не стріваю, Все чогось сумую, все когось шукаю. І в журбі до серця підплива питання: Чи це тільки дружба, а чи це кохання? (Адам Міцкевич) В1: А може пошукаємо відповідь на сторінках вічної книги - Біблії. Адже Борис Пастернак назвав її „Записной тетрадью человечества”. В2: Найрозумнішим царем Біблія вважає царя Соломона. І не тільки найрозумнішим, а й найбагатшим, найкрасивішим. А його „Пісня пісень” до сьогодні є неперевершеним шедевром. Поклади мене, як печатку на серце своє, як печать на рамено своє, бо сильне кохання, як смерть, бо заздрощі непереможні немов той шеол, - його жар – жар огню, воно полум’я Господа! Води великі не зможуть згасити кохання, ані ріки його не заллють! Коли б хто давав за кохання маєток увесь свого дому, то ним погордили б зовсім! В3: А все через кохання, яке тривало всього 7 днів. Кохання великого царя Соломона і 16-річної дівчини із виноградника - Суламіфі. В4: Сім днів, які зробили Соломона щасливим. И была седьмая ночь великой любви Соломона. Глядя в окно на небо, где ночь уже побеждала догорающий вечер, Суламифь остановила свои глаза на яркой голубоватой звезде, которая трепетала кротко и нежно. - Как называется эта звезда, мой возлюбленный? - Это звезда Сопдит. Это священная звезда. Ассирийские маги говорят нам, что души всех людей живут на ней после смерти тела. - Ты веришь этому, царь?.. Может быть, мы увидимся там с тобою, царь, после того, как умрем? Ответь мне что-нибудь. - Мы с тобою встретимся, Суламифь, и мы не узнаем друг друга, но с тоской и с восторгом будут стремиться наши сердца навстречу, потому что мы уже встречались с тобой, моя кроткая, моя прекрасная Суламифь, но мы не помним этого. - Скажи мне, мой царь, скажи Соломон: вот если завтра я умру, будешь ли ты вспоминать свою смуглую девушку из виноградника. Свою Суламифь? - Не говори так никогда… Не говори так, о Суламифь! Ты избранная Богом, ты настоящая, ты царица души моей…Смерть не коснется тебя… Не бойся смерти. Суламифь! Так же сильна, как и смерть, любовь… Отгони грустные мысли… Хочешь, я расскажу тебе о войнах Давида, о пирах и охотах… - Да, мой царь. Ты сам знаешь, что, когда я слушаю тебя, сердце мое растет от радости! Но я хочу попросить тебя о чем-то… - О Суламифь, - все, что хочешь! Попроси у меня мою жизнь – я с восторгом отдам ее тебе. Я буду только жалеть, что слишком малой ценой заплатил за твою любовь. - Прошу тебя, когда наступит утро, пойдем вместе на виноградник… Туда, где зелень и кипарисы, и кедры, где около каменной стенки ты взял руками мою душу… прошу тебя об этом… Подожди… Сюда идут… я слышу шаги… Одним движением Суламифь метнулась навстречу темной фигуре человека с блестящим мечом в руке. И тот час же, пораженная насквозь тяжелым ударом, она со слабым криком упала на пол. Царь на коленях стоял перед ее ложем, не замечая, что его колени купаются в ее крови. - Благодарю тебя, мой царь, за твою любовь, за твою красоту, за твою мудрость, к которой ты позволил мне прильнуть устами, как к сладкому источнику. Никогда не было и не будет женщины счастливее меня. Вспоминай изредка о твоей рабе, о твоей обожженной солнцем Суламифи. - До тех пор, пока люди будут любить друг друга, пока красота души и тела будет самой лучшей и самой сладкой мечтой в мире, до тех пор, клянусь тебе, Суламифь, имя твое во многие века будет произноситься с умилением и благодарностью. А утром царь позвал писцов и приказал писать. «Положи меня, как печать на сердце твоем, как перстень на руке твоей, потому что крепка, как смерть, любовь». Так посетила царя Соломона – величайшего из царей и мудрейшего из мудрецов – его первая и последняя любовь. Много веков прошло с той поры. Были царства и цари, и от них не осталось следа, как от ветра, пробежавшего над пустыней. Любовь же бедной девушки из виноградника и великого царя никогда не пройдет и не забудется, потому что крепка, как смерть, любовь, потому что каждая женщина, которая любит, - царица, потому что любовь – прекрасна! В4: І, як завжди, на грані боротьби білого і чорного виникає червоний колір кохання. Танець 9-Б клас В1: Страшно втрачати коханих, але і життя без кохання схоже на засохле дерево, що росте на кам’янистому грунті. І, можливо, саме тому кожне покоління намагається розкрити його вічну таємницю. І письменники і поети всіх часів і народів оспівують його. В2: Давньогрецькі боги не зможуть встояти перед палким коханням Пігмаліона і подарують талановитому митцю незабутню мить щастя. І Галатея із холодної обожнюваної скульптури в обіймах свого творця перетвориться у теплу і ніжну жінку. В3: Щоб повернути кохану Еврідіку, Орфей зійде у царство тіней. І навіть Аїд і Персефона не зможуть встояти перед чарівністю звуків його музики, сповнених коханням, і позволять зробити те, чого не робив ніхто – вивести кохану із царства мертвих. В4: А вірна Пенелопа роками буде очікувати свого Одісея, обманюючи претендентів на її руку. Вдень ткатиме покривало, а ночами розпускатиме його. Тому, що тільки Одісей може зробити її щасливою. В1: Чарівна Беатріче розпалить вогонь кохання у душі великого митця Данте Аліг’єрі, який зробить її ім’я безсмертним. В2: На балу Ромео протягне руку Джульєтті, і світ зникне для них. І хіба зможе стати перешкодою для них ворожнеча батьків, якщо в їх серцях поселилося кохання. І добровільно приймуть смерть, тому що це єдиний вихід, щоб бути разом. В3: А маленька Герда, відмовивішись від добра і багатства, пройде довгий шлях через страх, сніги і морози, щоб повернути свого названого брата і зможе розтопити його льодяне серце. І навіть Сніговій королеві не під силу буде змагатися з ними. В4: А хто, забувши про потворність Квазімодо, не захоплювався його коханням до прекрасної Есмеральди. В1: І пушкінська Татьяна з трепетним почуттям писатиме лист Онєгіну. А вслід за нею підуть і Татьяни ХХ і ХХІ століть Пушкінська Татьяна читає текст за столом з запаленою настільною лампою. Сучасна Татьяна за столом з комп’ютером. ПТ: Я к вам пишу, чего же более, Что я могу еще сказать? Теперь я знаю, в вашей воле Меня презреньем наказать. Но вы к моей несчастной доле Хоть каплю жалости храня, Вы не оставите меня. Сначала я молчать хотела… СП: Молчать? А что в этом такого? Пусть знает, что в душе моей. Отправить что ли СМСку… Но много ли напишешь в ней? Нет, лучше я письмо отправлю По Интернету. Так верней. ПТ: Сначала я молчать хотела. Поверьте, моего стыда Вы не узнали б никогда, Когда б надежду я имела Хоть редко, хоть в неделю раз В деревне нашей видеть вас, Чтоб только слышать ваши речи, Вам слово молвить, а потом Все думать, думать об одном И день, и ночь до новой встречи. Но, говорят, вы нелюдим: В глуши, в деревне все вам скучно. А мы? Ничем мы не блестим, Хоть вам и рады простодушно. СТ: Мечтала встретить я тебя Где-то в прикольной обстановке: На дискотеке иль тусовке, Иль в фитнес-клубе среди дня. Искала повода для встречи, Номер мобилки я нашла И сайт узнала в Интернете – Теперь во всеоружье я. ПТ: Зачем вы посетили нас В глуши забытого селенья? Я никогда б не знала вас, Не знала б горького мученья. СТ: В провинциальном городке Таких, как ты, не очень много. Не скажешь ничего дурного И ноут-бук всегда в руке. С тобою не бывает скучно: Всегда все знаешь, объяснишь, И в темноте от всех пижонов Не побоишься – защитишь. ПТ: Вся жизнь моя была залогом Свиданья верного с тобой. Я знаю, ты мне послан богом, До гроба ты хранитель мой. СТ: Не знаю я, кем ты мне послан, Но доверять тебе могу, Без предсказаний, гороскопов Доверила б тебе судьбу. ПТ: Ты в сновиденьях мне являлся. Незримый, ты мне был уж мил. Твой чудный взор меня томил, В душе твой голос раздавался… СТ: В блок-бастерах героем ты В моих мечтах всегда являлся Был каскадером, был звездой… И в звездных войнах ты сражался... И вдруг вошел ты в наш спортзал В кругу друзей, не с кем попало, Твой взгляд меня очаровал, И сердце вдруг затрепетало Компьютер выдал мне прогноз, Что идеальная мы пара Ты – мой кумир, я – твой фанат Кто знает, может, это карма. Ну что ж. Заканчивать пора ПТ: С стыдом и страхом замираю, Но мне порукой ваша честь. СТ: Ты будешь мой. Я это знаю! Теперь дождаться бы ответа. Против судьбы я не попру. И все ж письмо я отправляю. Твоя Татьяна. Точка. Ру. В2: Нам дивно, що Андрій Болконський так і не зрозумів Наташу Ростову в її прагненні любити не колись, пройшовши випробування, а тепер, вже, сьогодні... В3: І мимоволі в душі народжується протест проти жорстокості Торвальда Хелмера, який не зміг зрозуміти того, що все, що зробила його дружина Нора, породжено великим коханням до нього ж. В4: А чого варта історія кохання простого телеграфіста Желткова до княгині Віри Шеїної. День народження. Гранатовий браслет. Лист надокучливого телеграфіста. Все починається просто і княгині хочеться відмахнутися від всього цього. Чому ж тоді так зачепили за душу слова Амосова: „А може тебе спіткало кохання, яке приходить раз на тисячу років”. І світ закрутиться в іншу сторону. На этот раз Вера Николаевна узнала почерк Желткова и с нежностью, которой она в себе не ожидала, развернула письмо. „ Я не виноват, Вера Николаевна, что богу было угодно послать мне, как громадное счастье, любовь к вам. Случилось так, что меня не интересует в жизни ничто: ни политика, ни наука, ни философия, ни забота о будущем счастье людей – для меня вся жизнь заключается только в Вас. Я бесконечно благодарен вам только за то, что Вы существуете. Я проверял – это не болезнь, не маниакальная идея – это любовь, которою богу было угодно за что-то меня вознаградить. Пусть я был смешон в Ваших глазах и в глазах вашего брата. Уходя, я в восторге говорю: «Да святится имя твое». Восемь лет тому назад я увидел Вас в цирке в ложе, и тогда же в первую секунду я сказал себе, что на свете нет ничего похожего на нее, нет ничего лучше, нет ни зверя, ни растения, ни звезды, ни человека прекраснее Вас и нежнее. В Вас как будто бы воплотилась вся красота земли… Подумайте, что мне нужно было делать? Убежать в другой город? Все равно сердце было всегда около Вас, у Ваших ног, каждое мгновение дня заполнено Вами, мыслью о Вас, мечтами о Вас… сладким бредом. Я вот сейчас затопил печку и сжигаю все самое дорогое, что было у меня в жизни: ваш платок, который, я признаюсь, украл. Вы его забыли на стуле на балу в благородном собрании. Вашу записку, - о, как я ее целовал, - ею Вы запретили мне писать Вам. Программу художественной выставки, которую вы однажды держали в руке и потом забыли на стуле при выходе… конечно. Я все отрезал, но все-таки думаю и даже уверен, что Вы обо мне вспомните. Если вы обо мне вспомните, то… я знаю, что вы очень музыкальны, я Вас видел чаще всего на бетховенских квартетах, - так вот, если Вы обо мне вспомните, то сыграйте или прикажите сыграть сонату Бетховена. Я не знаю, как мне кончить письмо. От глубины души благодарю Вас за то, что Вы были моей единственной радостью в жизни, единственным утешением, единственной мыслью. Дай бог Вам счастья, и пусть ничто временное и житейское не тревожит вашу прекрасную душу. Целую ваши руки. Г.С.Ж..» Она узнала с первых же аккордов это исключительное, единственное по глубине произведение. И душа ее как будто раздвоилась. Она единовременно думала о том, что мимо нее прошла большая любовь, которая повторяется только один раз в тысячу лет, вспомнила слова генерала Аносова и спросила себя, почему этот человек заставил ее слушать именно это бетховенское произведение. И в уме слагались слова. Они так совпадали в ее мысли с музыкой. «Вот сейчас я вам покажу в нежных звуках жизнь, которая покорно и радостно обрекла себя на мучения, страдания и смерть. Ни жалобы, ни упрека, ни боли самолюбия я не знал. Я перед тобою – одна молитва: «Да святится имя твое». Думаю, что трудно расстаться телу с душой, но прекрасная, хвала тебе, страстная хвала и тихая любовь. «Да святится имя твое». Вспоминаю каждый твой шаг, улыбку, взгляд, звук твоей походки. Сладкой грустью, тихой, прекрасной грустью обвеяны мои последние воспоминания. Но я не причиню тебе горя. Я ухожу один молча, так было угодно Богу и судьбе. «Да святится имя твое». Ты, ты и люди, которые тебя окружали, все вы не знаете, как ты была прекрасна. Бьют часы. Время. И, умирая, я в скорбный час расставания с жизнью все-таки пою – слава тебе. Вот она идет, все усмиряющая смерть, а я говорю – слава тебе!..» - Он простил меня теперь. (О.Купрін) В1: Незабутні сторінки Олександра Гріна дарують читачам віру в те, що казка може зметнути пурпурові вітрила, якщо ти віриш у чудо так, як вірила в нього Ассоль, і якщо ти такий романтик, як Грей. В2: І мимоволі прислухаєшся до думок Маленького принца, коли він усвідомлює, що його троянда єдина у світі, тому що він турбувався про неї і тепер відповідальний за її долю. В3: А булгаковська Маргарита готова віддати душу, лиш би знати, що сталося з Майстром, тому що той, хто любить, повинен розділити участь того, кого любить. В4: Борис Пастернак дарує нам романтичну історію кохання. Мело, мело по всей земле Во все пределы. Свеча горела на столе, Свеча горела. Как летом роем мошкара Летит на пламя, Слетались хлопья со двора К оконной раме. Метель лепила на стекле Кружки и стрелы. Свеча горела на столе, Свеча горела. На озаренный потолок Ложились тени, Скрещенья рук, скрещенья ног, Судьбы скрещенья. И падали два башмачка Со стуком на пол. И воск слезами с ночника На платье капал. И все терялось в снежной мгле, Седой и белой. Свеча горела на столе, Свеча горела. На свечку дуло из угла, И жар соблазна Вздымал, как ангел, два крыла Крестообразно. Мело весь месяц в феврале, И то и дело Свеча горела на столе, Свеча горела. (Б.Пастернак) В1: А хіба 20-е століття не захоплювалося романтичною історією, описаною в відомій рок-опері „Юнона і Авось”. В3: Так називалися два кораблі, які відправлялися в Америку на Аляску. Їх супроводжував 40-літній Рязанов, розчарований у житті, тому що нещодавно похоронив свою дружину. Та доля подарувала йому ще одне кохання до 16 – річної дівчини – американки Кончити, яка відмовилася від свого нареченого, кинувши виклик суспільству. Та що таке суспільство, якщо в її серці живе кохання. Але Рязанову спочатку потрібно було завершити справи в Росії. А потім він зможе присвятити своє життя їй. Попереду бурхливі потоки океану, які подолати непросто і довга дорога через всю Росію. Та вона готова чекати, тому що кохання її не має меж і до його повернення вона не проронить ні слова. В4: Чому ж таким важким для них є прощання? Можливо, тому, що обоє розуміють, що це прощання назавжди, що їм не судилося більше побачитися, не судилося зустрітися. САГА Ты меня на рассвете разбудишь, Проводить необутая выйдешь. Ты меня никогда не забудешь. Ты меня никогда не увидишь. Заслонивши тебя от простуды, Я подумаю: «Боже всевышний! Я тебя никогда не забуду. Я тебя никогда не увижу». Не мигают, слезятся от ветра Безнадежные карие вишни. Возвращаться – плохая примета. Я тебя никогда не увижу. Даже если на землю вернемся Мы вторично, согласно Гафизу, Мы, конечно, с тобой разминемся. Я тебя никогда не увижу. И окажется так минимальным Наше непониманье с тобою Перед будущим непониманьем Двух живых с пустотой неживою. И качнется бессмысленной высью Пара фраз, долетевших отсюда: «Я тебя никогда не увижу. Я тебя никогда не забуду». (Андрей Вознесенский) В1: Проїжджаючи через Росію він захворів. Запалення легень стало для нього фатальним. Вона так і не дізнається про його долю. Але так і не промовить жодного слова до кінця життя і буде чекати. В3: Кохання - незбагненне почуття. На жаль, іноді трапляється так, що воно наділяє своєю милістю двох, а потім зникає. Обставини виявляються сильнішими. Та з часом розумієш, що потрібно дякувати долі за те, що воно було. І вечорами, запалюючи свічки, ми з смутком, і все ж з трепетом, можемо повернутися в минуле. В 4: І, як ехо, в душі звучить мелодія кохання. Вальс „Мы – эхо” Покроется небо пылинками звезд, и выгнутся ветки упруго. Тебя я услышу за тысячу верст. Мы – эхо, Мы – эхо Мы – долгое эхо друг друга. И мне до тебя, где бы ты не была, Дотронуться сердцем нетрудно. Опять нас любовь за собой позвала. Мы – нежность, Мы – нежность, Мы – вечная нежность друг друга. И даже в краю Наползающей тьмы, за гранью смертельного круга, я знаю, с тобой не расстанемся мы. Мы – память, Мы – память, Мы – звездная память друг друга. (Р.Рождєственський) В4: Ви скажете, що все це література, а в житті все по-іншому. В1: Ну що ж, давайте пройдемося дорогами доль великих людей В2: Франческо Петрарка все своє життя присвятив одній жінці, вірніше коханню до неї. 366 віршів. Стільки, скільки днів у високосному році. Вона була реальною жінкою, та для нього недосяжною. І все ж кохання до Лаури очищало поета від скверни, було джерелом щастя, радощів. Благословенні будьте, день і рік, І мить, і місяць, і місця урочі, Де спостеріг я ті сяйливі очі, Що зав’язали світ мені навік! Благословен вогонь, що серце пік Солодкий біль опечаленої ночі І лук Амура, що в безоболоччі Пускав у мене струн ясний потік! Благословенні будьте серця рани І вимовлене пошепки ім’я Моєї донни – ніжне і кохане, І ті сторінки, де пронеї я Писав, творивши славу, що не в’яне,- Й ти, неподільна радосте моя! (Ф.Петрарка) В3: Відомий шотландський поет Роберт Бернс і Джин Армор зуміли пронести своє кохання крізь всі складності життя. Її батько був категорично проти шлюбу доньки з бідним поетом. І все ж вони відстояли своє кохання. Своїми іменами, Роберт і Джин, вони назвали близнят, що народилися першими. А в день смерті Роберта Бернса народився їх п’ятий син і тому Джин не змогла провести чоловіка в останній путь. Рідний брат Роберта, покидаючи будинок вдови, дав Джин у борг один шилінг, тому що в домі зовсім не було грошей. І лише допомога друзів позбавила цю сім’ю злиднів. А коли через декілька років король призначив пенсію удові Бернса, Джин, вірна пам’яті Роберта, від цієї пенсії відмовилася. А світ і понині захоплюється прекрасними рядками про їх кохання. Моя любов – рожевий квіт В весінньому саду, Моя любов – веселий спів, Що з ним я в світ іду. О, як тебе кохаю я, Єдиная моя! Тому коханню не зміліть, Хоч висхнуть всі моря. Нехай посхнуть усі моря, Потануть брили скал, А ти навік, любов моя, - Аж згасне сонця пал. (Р.Бернс) В4: Олександр Пушкін закохувався не один раз у своєму житті. Анна Олєніна - жінка, з якою відомий поет прагнув пов’язати своє життя. Та на пропозицію руки і серця її батьки рішуче відмовили. Прощання з любов’ю сповнене ніжності. Я вас любил: любовь еще, быть может, В душе моей угасла не совсем: Но пусть она вас больше не тревожит; Я не хочу печалить вас ничем. Я вас любил безмолвно, безнадежно, То робостью, то ревностью томим; Я вас любил так искренно, так нежно, Как дай вам бог любимой быть другим. (О. Пушкін) В4: А через рік на балу тридцятилітній Пушкін познайомився з 16-літньою Наталією Гончаровою. Через два роки вона стала його дружиною. Його щастя було безмежним. „Творец Тебя мне ниспослал, тебя, моя Мадонна, Чистейшей прелести чистейший образец” І навіть ідучи на дуель, він не сумнівався в її любові. А, помираючи, заповів своїм друзям оберігати її ім’я від наклепів. В3: Коли проходять екскурсії по Тбілісі, обов’язково гостей приводять до пам’ятника Олександру Грибоєдову – великому російському поету , послу в Тегерані. Чорний хрест, жінка, схилена до хреста, і надпис: „Ум и дела твои бессмертны в памяти русской, но зачем пережила тебя любовь моя!”. Він загинув в 36. На російське посольство в Тегерані напали екстремісти-мусульмани і вбили, закидавши камінням. А його дружина, Ніна Чавчавадзе, овдовіла в 16 і прожила все життя вдовою. НИНА Чуть пригубила месяц медовый- Не качать тебе русского сына. Из невесты влюбленной – во вдовы. О грузинское деревце – Нина. Словно демона гордые крылья Унесли ее к горной вершине- Называл он «Мадонной Муриньо». В черном платье невеста отныне. Улыбалась женою живою, Не умевшей еще целоваться,- И оплакала юность вдовою, Обвенчавшейся с горем в 16-ть В небе след затерялся орлиный, Не сбывается счастье на свете. Но любовь бесконечная – Нина – Не подвластна забвенью и смерти. Французький текст „Ти завжди в мені, коли я буваю сам-один; ти в мені – як моє горе, моя праця і моя кров” В1: Так писав великий француз Оноре де Бальзак своїй коханій Евеліні Ганській. 16 років з дня отримання першого листа від прекрасної іноземки до одруження, наповнених любов’ю, зустрічами, спілкуванням, подорожами. А коли прийшов такий жаданий день – день одруження, його щастю не було меж. В2: Бальзак – пані Карро, 17 березня 1850 року. Текст французькою „Ми з вами такі давні друзі, що ви саме від мене маєте дізнатися про щасливу розв’язку цієї великої і і прекрасної сердечної драми, яка тривала протягом шістнадцяти років. Отже три дні тому я одружився з єдиною жінкою, яку кохав, кохаю більше, ніж колись, і яку кохатиму до самої смерті. Мені здається, що господь винагородив мене шлюбом за всі випробування і пережиті труднощі. У мене не було ні щасливої юності, ні квітучої весни. Зате в мене буде прегарне літо і найтепліша осінь”. В2: На щастя доля відпустила йому неповних 5 місяців. Життя обірвалося тоді, коли Бальзаку найбільше хотілося жити. В3: Кохання Олександра Блока – донька видатного вченого-хіміка Мендєлєєва –Любов Дмитрівна. В юності він мріяв про театр і навіть грав в аматорському театрі в домі Мєндєлєєвих. В Шекспірівському спектаклі він був Гамлетом, вона – Офелію. І без тями закохався. Вона стала його Прекрасною Дамою. І їй він готовий був служити все життя, їй присвячував вірші, її боготворив. Звичайну земну дівчину він підняв до недосяжного ідеалу, і всі звернення до неї писав з великої букви. Не призывай. И без призыва Приду во храм Склонюсь главою молчаливо К твоим ногам. И буду слушать приказанья И робко ждать. Ловить мгновенные свиданья И вновь желать. Твоих страстей повержен силой, Под игом слаб. Порой – слуга; порою – милый; И вечно раб. (О.Блок) В4: Марина Цвєтаєва. Поет. Та перш за все, жінка, яка кохала. І заради кохання готова була пройти будь-які випробування. Я тебя отвоюю у всех земель, у всех небес, Оттого, что лес моя колыбель, и могила – лес, Оттого, что я на земле стою – лишь одной ногой, Оттого,что я о тебе спою – как никто другой. Я тебя отвоюю у всех времен, у всех ночей, У всех золотых знамен, у всех мечей, Я ключи закину и псов прогоню с крыльца – Оттого, что в земной ночи я вернее пса. Я тебя отвоюю у всех других – у той, одной, Ты не будешь ничей жених, я – ничьей женой, И в последнем споре возьму тебя – замолчи! – У того, с которым Иаков стоял в ночи. Но пока тебе не скрещу на груди персты – О проклятие! – у тебя остаешься –ты: Два крыла твои, нацеленные в эфир, - Оттого, что мир – твоя колыбель, и могила – мир!. Мне нравится, что вы больны не мной, Мне нравится, что я больна не вами, Что никогда тяжелый шар земной Не уплывет под нашими ногами. Мне нравится, что можно быть смешной – Распущенной и не играть словами, И не краснеть удушливой волной, Слегка соприкоснувшись рукавами. Мне нравится еще, что вы при мне Спокойно обнимаете другую, Не прочите мне в адовом огне Гореть за то, что я не вас целую. Что имя нежное мое, мой нежный, не Упоминаете ни днем, ни ночью – всуе… Что никогда в церковной тишине Не пропоют над нами: аллилуйя! Спасибо вам и сердцем и рукой За то, что вы меня – не зная сами! – Так любите: за мой ночной покой, За редкость встреч закатными часами, За наше не-гулянье под луной, За солнце, не у нас над головами,- За то, что вы больны – увы! – не мной, За то, что я больна – увы! – не вами! В4: „Той, хто любить, повинен розділяти участь того, кого він любить”,- так писав Михайло Булгаков. В його житті було все: хвороби, війни, революції, успіхи і поразки. Він відчайдушно чекав визнання – а воно прийшло лише після смерті. І ніби в нагороду за всі випробування, доля подарувала йому рідкісне щастя – кохати і бути коханим. Його дружина Олена Сергіївна зробила все, що було в її силах , щоб жоден рядок після смерті Булгакова не залишився невідомим. В1: І не дивно, що символ здійснення мрій про кохання – червоні вітрила - створив саме Олександр Грін. Адже сам він був романтиком. Лише романтик може продати своє останнє демісезонне пальто, щоб в день народження коханої подарувати їй корзину троянд. Склоняю низко голову пред Александром Грином, Безмолвно и восторженно гляжу ему во след. А он в костюме стареньком идет худой и длинный, Осенним южным городом, где прожил много лет. Довольный и ликующий, сегодня он в ударе, Идет сквозь ветер северный, не замечая слез, Пальто демисезонное он продал на базаре, Чтоб в день ее рождения купить корзину роз. ( Марк Лисянский) В1: Щороку в день народження дружини Гріна в домі-музеї ставлять корзину роз перед її портретом в пам’ять про кохання великого романтика. В2: Олександр Кочетков написав вірш, який прославив його ім’я також під впливом кохання. Разом з дружиною вони відпочивали в Адлері. Його відпустка закінчувалася раніше. І тому він купив квиток лише для себе. Дружина буквально вмовила його на вокзалі залишитися, і він не поїхав, вирішив ще один день провести з нею. А на другий день вони дізналися, що поїзд, яким він мав їхати, попав в аварію і найбільше постраждав його вагон. А друзі, які очікували його дома, повірили в його смерть. Кочетков був впевнений, що це кохання врятувало його від смерті. Тоді й появилися ці роздуми. Баллада о прокуренном вагоне. - Как больно, милая, как странно, Сроднясь в земле, сплетясь ветвями,- Как больно, милая, как странно Раздваиваться под пилой. Не зарастет на сердце рана - Прольемся чистыми слезами, Не зарастет на сердце рана – Прольемся пламенной смолой. -Пока жива, с тобой я буду – Душа и кровь нераздвоимы – Пока жива, с тобой я буду- Любовь и смерть всегда вдвоем. Ты понесешь с собой повсюду – Не забывай меня любимый, - Ты понесешь с собой повсюду Родную землю, милый дом. - Но если мне укрыться нечем От жалости неисцелимой, Но если мне укрыться нечем От холода и темноты? -За расставаньем будет встреча, Не забывай меня любимый, За расставаньем будет встреча, Вернемся оба – я и ты. - Но если я безвестно кану – короткий свет луча дневного,- Но если я безвестно кану За звездный пояс, в млечный дым? -Я за тебя молиться стану, чтоб не забыл пути земного, я за тебя молиться стану, Чтоб ты вернулся невредим. Трясясь в прокуренном вагоне, Он стал бездомным и смиренным, Трясясь в прокуренном вагоне, Он полуплакал, полуспал, Когда состав на скользком склоне Вдруг изогнулся страшным креном, Когда состав на скользком склоне От рельс колеса оторвал. Нечеловеческая сила, В одной давильне всех калеча, Нечеловеческая сила Земное сбросила с земли. И никого не защитила Вдали обещанная встреча, И никого не пощадила Рука, зовущая вдали. С любимыми не расставайтесь! С любимыми не расставайтесь! С любимыми не расставайтесь! Всей кровью прорастайте в них – И каждый раз навек прощайтесь! И каждый раз навек прощайтесь! И каждый раз навек прощайтесь! Когда уходите на миг! ВальсЕ. Доги из к-ф. „Мой ласковый и нежный зверь” В3: Кохання підкоряло серця не тільки поетів і письменників. Йому підвладні всі. Саскія зробила великого Рембрандта щасливим, народивши йому сина. З неї він малював свою Флору, і Даная посміхається до нас посмішкою Саскії. Тітус був ще маленьким, коли вона померла. І в його картини навіки увійшов чорний колір. Майстром темряви назвуть його сучасники. І хоча в його житті появиться друга жінка, чорному траурному кольору в своїх картинах він не зрадить. Великий Врубель. Він побачив її – точніше почув – на сцені театру. І пропав... Мало не в перший день їхнього знайомства він освідчився в коханні володарці чарівного голосу. Пізніше він казав, що , якби вона йому відмовила, він би покінчив життя. До кінця життя вона залишалася для нього єдиною музою і богинею. Звали її Надія Забіла. Саме її він малював на картині „Царівна-лебідь”. Знаменитий художник Петров –Водкін привіз свою дружину із самого Парижу. Марі-Маргариту в Росії він називав незвичним іменем Мара. Коли він їй освідчувався, здалося, що ще ніколи вона не чула настільки дивної пропозиції руки і серця. Він бачив себе і її в Петербурзі коло Ісакіївського собору, а ще бачив їхню донечку Лєночку. А в майбутньому все так і сталося. На своєму полотні „1918 рік в Петрограді” він малював її – свою Мару. А для себе цю картину називав „Петроградською мадонною” Іван Айвазовський, художник- мариніст, жив у Феодосії, був великим меценатом. Щороку у Вербну неділю люди приносили йому вози квітів, букетів. Серед них завжди була корзина розкішних конвалій. Її приносив літній чоловік в потертому сюртуку. Одного разу, коли Айвазовський був молодим, на нього мало не наїхала карета, з неї вийшла молода дама. Незнайомка виявилася французькою балериною Марією Тальоні. Він закохався і просив її руки, та вона відмовила, вибравши служіння мистецтву. Але, помираючи, вона заповіла князю Трубецькому щороку в Вербну неділю посилати Айвазовському корзину конвалій. А якщо він питатиме від кого, сказати, що від жінки, яка багато років назад в цей день відмовилася від нього, хоча за все життя любила тільки його. Конвалії приносили 18 років аж до його смерті. Вєра Холодная – зірка екрану німого кіно. Ніхто з акторів не міг зрівнятися з нею, ніхто не міг похвалитися такою глядацькою симпатією. Одного ранку в її домі появився дуже високий, худий солдат. Він привіз листа від її чоловіка з фронту і з того часу став приходити щодня: сідав на стілець, дивився на неї і мовчав. Це був Олександр Вертінський, поет, який присвячував їй свої пісні. А коли вона була на гастролях в Тбілісі, місцевий художник Піросмані продав свої картини і будинок, щоб засипати всю площу під її вікнами квітами. „Миллион алых роз” В4: І навіть президенти стають ранимими, коли їх серця торкається кохання. Про Горбачова розповідають безліч напівправдивих історій, але найкрасивішу історію його життя, яка з плином часу вже здається легендою, ніхто і ніколи не зможе заперечити. Це історія його кохання до Раїси Горбачової. Тому що кохання сильніше від влади. Тисячі дітей завдяки їй були врятовані від лейкемії, а себе від цієї хвороби не змогла врятувати. А народ полюбив її тільки після її смерті. 50 років Рональд Рейган засипав свою кохану Ненсі листами, сповненими любові. А коли хвороба почала позбавляти його пам’яті, він написав два останні листи: „Сьогодні я розпочинаю шлях, який приведе мене до заходу мого життя. Я йду слідом за сонцем, що заходить. Але я точно знаю, що для Америки сонце буде сходити завжди”. А другий лист був адресований їй: „Я сумую за тобою, навіть коли сплю...”. Але ж були часи, коли він писав довгі сентиментальні листи: „ У мене є декілька коханих жінок. Перша – це перша леді, яка привносить чарівність у найсухіші офіційні церемонії. Друга відвідує різні лікарні і на фотографіях тримає на руках дитя, яке дивиться на неї з благоговінням, чисто так, як і я сам. Третя подруга наділена талантом перетворювати яке-завгодно місце, куди вона приїжджає пожити, в затишне сімейне гніздечко. Четверта – невтомна трудівниця, яка їздить зі мною верхи і любить посидіти коло вогнища. Є ще чуттєва дамочка, чиї очі так легко наповнюються сльозами. Яке щастя, що всі ці жінки мого життя – ти!” Стань журавкою – з тобою полечу, Стань тривогою – я буду ласкою Стань ти нічкою – зорею засвічу, Стань дитиною – я буду казкою. Маком зацвіти – я чистим променем В пелюстках твоїх назавше житиму, Відцвітеш – тоді залишусь спомином... І любитиму. (Д. Теличин) В1: Трепет сердець. В2: Очікування щастя. В3: Палкі поцілунки. В4: Сплетіння рук. В1: Єднання душ. В2: Погляд у зоряне небо. В3: Відчуття польоту. В4: Романтика запалених свічок. Всі разом: Все це КОХАННЯ. В1: Тихе і спокійне. В2: Трепетне і ніжне. В3: Палке і героїчне. В4: Єдине і неповторне. В1: Те, якого кожен прагне, про яке кожен мріє, яке робить людей щасливими, те, що входить у вічність, тому що кохання не підвладне часу. Чем станет любовь твоя: Песней, Хлебом, Кипящей сталью, Соколом в поднебесье, Морем за дальней далью? Или, сорвавшись с выси, Камнем в глубь сердца канет? От нас от самих зависит. Чем любовь наша станет! (Л.Татьяничева) В2: Було і буде так у всі часи: Любов, як сонце, світу відкриває Безмежну велич людської краси. І тому світ завжди благословляє І сонце, що встає, і серце, що кохає. В3: Кохайте! Будьте коханими! В4: І нехай кохання пробуджує в вас бажання відірватись від землі і злетіти до небес! Пісня „Відірватись від землі” Могилевська |
|
Сценарій шкільного математичного вечора для учнів 5-9 класів Підготовка до вечора починається з формування команд. Складаємо команди з п’яти учнів 8-9 класів у виборі учасників команди беруть... |
Сценарій шкільного випускного вечора Звучить вальс. На його фоні заходять учні 11-х класів (бажано по парах). Кожна пара зупиняється посередині сцени, робить поклон і... |
|
«Природа – це казка, яку потрібно читати серцем» Сценарій екологічного вечора Мета: привернути увагу учнів до екологічних проблем Землі, розвивати в них почуття відповідальності за майбутнє планети |
Сценарій вечора-конкурсу Вед. 1 Дорогі друзі! Наближається 8 Березня – день, в який представники сильної половини людства згадують про тих, хто поруч з ними... |
|
Сценарій випускного вечора «Ось і закінчились шкільні роки…» Добрий вечір, шановні вчителі, батьки, гості! Ось і прийшов цей радісний і водночас сумний день – день прощання зі школою |
ПРОГРАМА з літературного читання Читання у сучасних початкових класах є пропедевтичним курсом до освоєння в основній школі навчального предмета “Література”. Таке... |
|
Сценарій позакласного заходу на тему «Пори року» (6 клас) Запропонований сценарій розрахований на учнів 6-х класів, залежно від рівня їх мовної підготовки та об’єднує вірші, пісні про пори... |
Сценарій свята АЗБУК А ФУТБОЛ У Сценарій спортивного свята Мета: пропагувати вид спорту футбол, здоровий спосіб життя; формувати потребу в систематичних заняттях фізичною культурою і спортом;... |
|
ПАМ'ЯТІ НАШОГО ЗЕМЛЯКА І. С. ЇЖАКЕВИЧА Переклад літературного тексту... ... |
Контрольна робота з теми «Пісні літературного походження. М. Вороний. Т. Шевченко» |